четвер, 30 серпня 2018 р.

Видатні винниківчани. Сопілка Мирослава - українська поетеса та прозаїк



Сопілка Мирослава (справжнє прізвище та ім'я Мисько-Пастушенко Юлія Семенівна; 29 серпня 1897 р., м. Винники — 28 жовтня 1937 р., м. Київ) — українська поетеса та прозаїк. Народилася Юлія на Маріївці (тепер вул. Б. Хмельницького, 15) і проживала тут до листопада 1930 р. До тепер зберігся цей будинок де народилася і проживала Юлія Мисько. Родина Миськів виховувала п’ятеро дітей. Незаможні батьки не мали змоги дати дітям належну освіту, і хоча з восьми років Юлію віддали до Винниківської початкової школи з польською мовою навчання, однак через матеріальну скруту майбутній поетесі вдалося закінчити лише чотири класи. Коли Юлі було 14 років, мама померла. Батько вдруге оженився, і у родині стало на двоє малюків більше.

Провчившись чотири роки, а далі дванадцятирічною дитиною була змушена заробляти на кусень хліба. Попри це, любов до книги дівчинка не втратила: Т. Шевченко, І. Франко, О. Кобилянська, В. Стефаник були її духовними наставниками, а ідеалом для юної Юлії була незламна Леся Українка. У 20-х роках минулого століття Юлія Мисько починає працювати помічником  верстальника на одній з львівських друкарень, а згодом —сортувальницею на тютюновій фабриці у Винниках. Її двічі заарештовувала польська поліція (1929—1930 рр.) за участь у нелегальних зборах революційно настроєних залізничників, до яких належав чоловік поетеси — Михайло Пастушенко. Юлія Мисько-Пастушенко друкувалась у журналах «Вікна», «Сяйво», газетах «Сельроб», «Наша земля» під псевдонімом Мирослави Сопілки.
У травні 1929 р. редакція журналу «Вікна» скликала Першу нараду пролетарських письменників Західної України. У її роботі взяла участь вже тоді відома поетеса Мирослава Сопілка. Її обрали заступником члена управи «Горно» і затвердили постійним працівником «Вікон». Її твори часто публікували, М. Сопілка працювала з молодими талановитими авторами.
У 1930 р. сім'я Пастушенків переїжджає до Радянської України. Спочатку мешкали у Могилеві-Подільському, до 1932 р. Юля працювала там у музеї.  А потім родина переселилася  у Харків, а ще пізніше перебралися ближче до Києва - в Ірпінь, де і була заарештована за два тижні до свого сорокаліття. На той час поетеса належала до літературної організації  «Західна Україна», видала одну поетичну збірку – «Роботящими руками» (Сопілка Мирослава. Роботящим рукам: поезії / Мирослава Сопілка. – Харків; Київ: ДВОУ: Література і мистецтво, 1931. – 72 с.) та книжку прози під назвою «Про затишне місто Забобонники», що була написана у 1930 р. Сама письменниця назвала його «провінційним репортажем». І хоча там ніде немає слова «Винники», але вже з перших рядків зрозуміло, що саме про нього – «не село, не містечко, а місто» — йдеться у творі. 30 вересня 1937 р. заарештували чоловіка поетеси, якого звинуватили у шпигунстві на користь польської розвідки. Це обвинувачення було пред'явлено і Мирославі Сопілці. Під час допитів подружжя нічим не скомпрометувало себе і відкинуло усі звинувачення слідства, але все ж таки 22 листопада 1937 р.
Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Юлію Мисько-Пастушенко до розстрілу. Вирок було виконано 28 листопада цього ж року у Києві. Мирослава Сопілка лише на десять днів пережила свого чоловіка. Однак не виключено, що подружжя не розлучилося й після смерті. Адже розстріляні в середині тридцятих років київські в'язні знаходили своє останнє пристановище на території засекреченого лісового кладовища поблизу зловісно знаменитої Биківні.      
Тривалий час про її долю нічого не було відомо, офіційно вважалось, що вона померла на засланні 18 листопада 1942 р. Так обірвався творчий шлях поетеси, що, власне, і не встигла заговорити на повний голос. Її літературна спадщина, як і трагічний життєвий шлях, ще й досі залишаються не дослідженими. На клопотання, Президії Спілки письменників України, зокрема Олеся Гончара і Юрія Смолича, в кінці 1950-их років XX ст. судово-слідча справа Мирослави Сопілки була переглянута, і поетесу реабілітували посмертно.
1973 р. вийшла збірка вибраних творів М. Сопілки «До сонця». Книжка містить частину вибраних поезій і провінційний репортаж  «Про затишне місто Забобонники».
На честь Мирослави Сопілки названа одна із вулиць Винник.

29 вересня 2005 р.  сесія ВМР присвоїла назви  вулиць: Мирослави Сопілки, Григорія Гірняка, Лисиницька, Засянська, Принада, В. Обаранця.

 
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар