пʼятниця, 16 лютого 2018 р.

Скіфська доба українського народу. Карти XV-XVIII ст.

Скіфи, або скити (грец. Σκύϑαι; самоназва «сколоти»: грец. Σκολότοι), — екзоетнонім грецького походження, який у сучасній науковій та художній літературі застосовується до практично всіх племен, що мешкали у VII—III ст. до н. е. на землях сучасної України від Дунаю до Дону, всю цю територію Геродот називав Велика Скіфія. Скіфи - корінні жителі українського лісостепу та степу (1 500 р. до н. е. - III ст.  н. е). Скіфи – це велика назва, під якою ховалися, скоріш за все, кілька етнічних угруповань. Безумовно, що частина скіфів - це  далекі предки українців. 

Сама Скіфія, за описом Геродота [Геродот, книга IV, с. 101], нагадувала величезний квадрат, південний край якого простягався вздовж Чорного моря від Істру до Меотиди (Азовського моря). Відповідно до цього, північний її кордон мав би проходити приблизно вздовж Прип'яті, через Чернігів, Курськ і далі до Воронежа (Рибаков).

Наразі відомі такі державні утворення, очолювані скіфами:

  1.  — Країна Ішкуза з ассирійських та вавилонських джерел (679 р. до н. е. — перша згадка щодо скіфів у Закавказзі). Певний час панувала думка, що «країна Ішкуза» була розташована в Закавказзі, чи на території Манейського царства, чи у Сакасені. Наразі превалює думка, що основною територією «країни Ішкуза» були Північний Кавказ, Прикубання. Саме на цих територіях знаходиться найбільша кількість археологічних пам'яток скіфів [Погребова М. Н., Раевский Д. С. Ранние скифы и древний Восток. К истории становления скифской культуры. М., Наука, 1992].
  1.  — Сакасена класичного та античного періоду (у складі Мідії та Персії);
  2.  — Скіфія Причорноморська;
  3.  — Мала Скіфія у Криму (Тавроскіфія). Державне об'єднання скіфів, що виникло у Криму (Тавриці)  у 280—260 рр. до н. е. У II — III ст. у зв'язку з загостренням внутрішніх суперечностей і постійними війнами з античними містами Тавроскіфія переживала період економічного і політичного занепаду. Після ряду перемог боспорський цар Ріскупорід III (210 — 221 рр.) остаточно підкорив скіфів і проголосив себе «царем всього Боспору і тавро-скіфів».
  1.  — Мала Скіфія у Добруджі. Вперше Скіфію у Добруджі згадано у істрійському декреті Агафоклу, який датовано межею ІІІ-ІІ ст.ст. до н. е. чи самим поч. II ст. до н. е.  У Малій Скіфії (Добруджі), де свого часу відбував заслання відомий римський поет Овідій, присутність скіфів відзначається аж до появи гунів у IV ст. н. е.

Геродот зафіксував також легенди про походження скіфів. В одній з них стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до нашестя Дарія (Дарій напав на Скитію у 512 р. до н. е.) і що вони були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопредок Таргетай (Таргітай) вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфену (Дніпра). Оскільки немає підстав не вірити Геродоту, то слід зафіксувати появу Скіфії як держави у 1500 р. до нашої ери.

Інша легенда, яку розповіли Геродоту греки, відносила походження скіфів до Низов'я Дніпра, тому що першим скіфським царем був Скіф - син Геракла та діви-Єхидни, яка жила в Гілеї.

Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їх символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга — про степових скотарів, символами яких названо лук, пояс, чашу.

Етногенез скіфів.

На сьогодні питання походження скіфів остаточно не вирішено.  

В 1952 р. на конференції Інституту історії матеріальної культури з питань скіфо-сарматської археології був зроблений "остаточний" висновок  про іранську належність скіфської мови на підставі "досягнень" радянських лінгвістів, серед яких особлива заслуга належить В.І. Абаєву [Мелюкова А.И. 1989]. Подальші дослідження археологів дали підстави думати, що висновок виявився поспішним. Але при всіх сумнівах, вони не можуть спростувати лінгвістів і тепер скіфологія практично тупцює на місці. Геродот, на якого любить посилатися офіційна наука, описуючи Скіфію ніде не говорить про її мешканців, як про іраномовний етнос. Геродот, який добре знав перську мову, ніде не говорить про подібність скіфської мови з перською. Одне це вже повинно було змусити їх засумніватися в давно прийнятої догмі, але вони продожать повторювати авторитетні твердження своїх попередників, які занадто просто вирішили проблему.

Автохтонна гіпотеза - найбільш докладно була обґрунтована російським археологом Б. М. Граковим (1899-1970). Він вважав, що прямими предками скіфів були племена Зрубної культури епохи бронзи, які проникли у Північне Причорномор'я з Поволжя. Проникнення це було дуже повільним і тривалим (з середини II тис. до н. е.), а згадана Геродотом міграція скіфів «з Азії» (а "Азія" починалася для античних географів відразу за Доном-Танаїсом) - лише одна з його хвиль швидше за все, остання.

Мігранти-«зрубники» зустрілися в степах Причорномор'я з більш ранніми переселенцями з тих же областей, і на основі злиття цих споріднених двох груп склалося етнічно однорідне населення скіфського часу, яке говорило однією з діалектів північноіранської мови. Власне культура зрубних племен, що зазнала значних змін у ході переходу від епохи бронзи до залізного віку та від напівосілого способу життя до справжнього номадизму, лягла, на думку Б. М. Гракова, в основу власне скіфської культури.

Щоправда, мистецтво скіфів (звіриний стиль) та деякі форми їхньої зброї він вважав привнесеними звідкись ззовні. До граківської гіпотези примикає передньоазійська версія відомого ленінградського археолога, фахівця зі скіфів та хозарів М. І. Артамонова. На його думку, Зрубна культура епохи бронзи безпосередньо передувала скіфській в Північному Причорномор'ї і багато в чому визначила її основні риси. Проте виникнення власне скіфської культури у VII ст. до н.е. і, особливо, її яскравої риси, як звіриний стиль М. І. Артамонов пов'язував із впливом розвинених цивілізацій Передньої Азії. За Б. М. Граковим, і скіфи, і кіммерійці - прямі нащадки «зрубників», тому вони мають спільну культуру і, швидше за все, споріднені  етнічно.

С. Г. Єфімова [2000], що відстоює, як і Л. Т. Яблонський [2000], теорію автохтонності та антропологічної консолідованості скіфів, проте переконливо продемонструвала, що степові скіфи помітно відрізняються від лісостепових. На її думку, ці відмінності не суперечать місцевому походженню скіфів і пояснюються антропологічною різнорідністю носіїв Зрубної культури, яких С. Г. Єфімова та Л. Т. Яблонський вважають предками всіх скіфів.

Галина Водяк. Гаплогрупи скіфів та населення бронзової доби з території сучасної України (2022 р.): "Гаплогрупи скіфів вказують на генетичну безперервність у Північному Причорномор’ї  від бронзового до залізного віку. Схоже, що причорноморські скіфи були нащадками автохтонних груп різних  скотарів лісостепу та степу з території сучасної України та частково сусідніх держав. До сьогодні генетичні дослідження  НЕ дають жодних підстав стверджувати, що скіфи походять чи то з Алтайського регіону –  стосовно археологічних даних, чи то  з Індії – за  літературними джерелами, чи то з  Закавказзя та Ірану – за одним з чотирьох  переказів Геродота.

  • Скіфи – це ті, хто жив від Дунаю до Дону.
  • Це ті – хто прогнав кіммерійців.
  • Це ті – хто з різних джерел та розповідей Геродота з 680 р. до н.е., впродовж усього 7 ст. до н.е., як мінімум, двічі ходив в близькосхідні походи, дійшов аж до Єгипту, в союзі з ассирійцями переміг мідійців, крім того, 28 років панував в Передній Азії.
  • Це ті – кого не зумів перемогти перський цар Дарій I (513 р. до н.е.).
  • Це ті – в кого серед символів, згідно з легендою, був золотий плуг та ярмо – символ хліборобів, а також сокира та чаша, як уособлення воїнства та братерства. А найдавніший скіфський предок Таргітай – був сином Зевса і дочки ріки Борисфен, і жили вони на цій землі за 1000 років до перського походу на Скіфію.
  • І вони були нащадками не тільки представників зрубної культури…" 
     Дослідник Скіфської воєнної історії Валерій Грицюк пише : " Будучи саме скіфським за походженням, комплекс озброєння в основному єдиний, як у степових кочових племен Північного Причорномр,я, так і в осілого землеробського населення території сучасної України" [Військо скіфів (озброєння, організація війни та воєнне мистецтво). Київ-Чернівці. "Місто". 2009, С. 58].
       Дослідник Скіфії Тарас Дишкант (2022 р.): "Якби наші скіфи дійсно прийшли "з глибин Азії" - то їх зброя та інша матеріальна культура значно би відрізнялася б від місцевої, але цього нема.Головний скіфський бог Папай - має чисто українське походження ! Це слово є у Словнику Б. Грінченка, в значенні "старої, племкаючої губами людини". Найстарший бог не може бути молодим ! З Лемківщини походить слово-прізвище "Папайло" ( молодий, а вже плямкає), яке цілком підтверджує цей  висновок".

 

Племена Скіфії.

Про племена, які, за твердженням Геродота, населяли Скіфію (за Спасько С. К. Історія України написана у V ст. до нашої ери Геродотом. — К.: Фенікс, 2007):«На захід від морського порту, в затоці Борисфену (Дніпра), який стоїть на середині скіфського узбережжя Понту (Чорного моря), живе скіфське плем’я.., що називається каліпіди. Сусідами каліпідів на сході є алізони, люди обох цих племен ведуть скіфський спосіб життя. Вони вирощують для харчування різне зерно: пшеницю, просо, горох, квасолю, цибулю, часник і коноплю. На північ від алізонів живуть скіфські хліборобські племена, які вирощують зерно собі і на продаж. За ними, північніше, живе скіфське плем’я — неври, а вже за ними — лежить дика незаселена земля. Це все, що відомо про населення, яке заселює понад рікою Гіпаніс (Південний Буг), на захід від ріки Борисфену».

Історична довідка. Спасько С. К. - історик і перекладач з Австралії. Цінність праці «Історія України написана у V ст. до нашої ери Геродотом» цього науковця полягає в тому, що свій переклад він зробив із англомовного видання Геродота, яке є найдостовірнішим джерелом для подальшого вивчення.

Уточнимо деякі деталі із «Історії Геродота». На захід від річки Дніпра, у межиріччі Дніпра і Дністра, в скіфські часи мешкали племена алізонів (східне Прибужжя) і каліпідів (західне Прибужжя). На північ від племені алізонів жили хліборобські скіфські племена. Тобто, якщо вважати, що алізони–скіфи в ті часи мешкали в межах сучасної Кіровоградської області, то хліборобські племена скіфів посідали терени сучасних Черкаської та півдня Київської областей. Що можна вважати цілком достовірним. Далі, на північ, на Правобережжі Київщини (до річки Прип’яті) розташовувалось плем’я неврів. А північніше, за Геродотом, лежала «дика незаселена земля». Плем’я каліпідів в часи Геродота жило в межах сучасної Вінницької та південної частини Хмельницької областей. В той час, коли придунайські землі та сучасні терени Одещини і Миколаївщини заселяло плем’я гетів. Послухаємо Геродота: «При русі перської армії до Дунаю Дарій підкорив своєю силою скіфське плем’я готівГети вірять, що їх плем’я ніколи не вмре» [Спасько С. К., 2007]. Саме оце скіфське плем’я гетів німецькі історики-укладачі світової історії, в подальшому прозвали готами та вигадали їм германського імператора Германоріха, щоби завоювати та підкорити Скіфію [Білінський В., 2013].

Сармати належали до одного із скіфських племен. Слід пам’ятати: за часів давньогрецької імперії причорноморську державу іменували Скіфією, а за часів Римської імперії — Сарматією. Німецькі історики, працюючи у XVII–XIX століттях з оригіналами давніх праць, внесли до них фальшиві «додатки» про так званих готів, які нібито потіснили скіфів. У той час міграції готів на терени скіфів історія не зафіксувала. І до влади у Скіфії у III ст. н. е. прийшли не готи (германці), а давній скіфський рід — гети, які мешкали у межиріччі Дунаю і Дніпра. Пізніше європейці називали племена скіфських гетів (і не тільки їх) — варварами. [Білінський В., 2013].

Цит. за: О. Ковалевський “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”: “Велика Скіфія була могутньою державою саме українського народу, з місцевим, а не якимось міфічним іранським корінням. Це була та ж сама спадкоємниця Трипільської цивілізації та Великої Конфедерації оріянських народів. Стародавні історики нарекли її Скіфією. Так само, як до того вони називали її Кіммерією а нас кіммерійцями. Але від зміни назви суть держави не змінюється – вона була і залишається державою українського народу на його етнічній території.

Як не дивно, але на українське коріння скіфської держави вказували ще античні автори. Про це ж говорить і “Велесова книга”. Але радянські історики, тим не менше, намагалися цього не помічати. У скіфах вони бачили лише тих, кого хотіли бачити – чужинців-кочовиків...

Геродот вказує на місцеве походження скіфів. І називає багато народів, які жили у цій державі. Геродот писав, що до складу Великої Скіфії входили скіфи-орачі та скіфи-землероби. Ким могли бути ці люди? Уже сама назва говорить про те, що це оріяни-праукраїнці, нащадки Трипільської цивілізації. Оскільки ніяких інших орачів чи землеробів, окрім трипільських, на території України не було.

Далі автор називає алазонів і калліпідів. Це теж явно не скотарі-іранці. Територія, на якій вони проживали, входила до складу Трипілля-Аратти. Тож, це так само могли бути лише осілі народи-землероби – нащадки трипільців-аріїв. Доказом цього є той факт, що пізніше жителів цих територій історики називатимуть уличами та тиверцями. А археологія свідчитиме, що вони були споконвічними землеробами.

І лише після того Геродот згадує скіфів-кочовиків. Але це зовсім не означає, що вони повинні бути іраномовним етносом. Ми з вами уже знаємо, що ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери на півдні України сформувалася культура кочового тваринництва. Носіями її були праукраїнці, котрі змінили рід занять: з землеробів стали скотарями. Тож, говорячи про скіфів-кочовиків, античний автор має на увазі саме їх. Ні про яких іранців, які би бродили степами України, у нього мова не йде».

Назва «Скіфія» (Scythiа) вперше поміщена на карті Ніколауса Германуса «Азійська Скіфія за Птолемеем» 1467 р.

У другому (перше з картами) 1477 р. Болонському виданні «Географії» Клавдія Птолемея. На карті «Сарматія Азійська» напис Scythie Pars.

У Римському виданні (1478) поміщені карти «Septima Asiae Tabula» (Сьома карта Азії), «Octava Asiae Tabula» (Восьма карта Азії), на яких  містяться написи «Scythia intra Imaum Montem» (територія на північ від Каспійського моря). На мапі, цього ж видання, «Decima Asiae Tabula» (Десята карта Азії) напис «Scythia intra Imaum Montem Pars».

На «Сьомій карті Азії» позначені  Alani Scythe (Алани Скіфи) (на карті – ліворуч угорі).

На «Восьмій карті Азії» позначено область CHAVRANAI SCYTHAE (на карті – ліворуч внизу).

1530 р. Йоганн Гонтер (Johannes Honter; 1498-1549) був трансільванським саксом, гуманістом, протестантським реформатором і теологом. Й. Гонтер найбільш відомий своєю географічною та картографічною видавничою діяльністю, а також здійсненням лютеранської реформи в Трансільванії та заснуванням Євангелічної церкви Августанської конфесії в Румунії. Карта Центральної Європи (без назви). На карті написи – Русь (Russia) зі Львовом (Leopolis) – територія Західної України, Поділля (Podolia) та ін. Приазов'я позначене як Скіфія (Scytia).

1537 р. Йоганнес Путч (Johannes Putsch; 1516-1542), німецький картограф, математик, поет опублікував карту «Europa Regina». На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

1544 р. Себастьян Мюнстер видав у Базелі «Cosmographia» (Космографію), в якій друкувалися карти К. Птолемея.

Карта «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina). “Europa regina” – карта-картина де європейський континент зображений у вигляді королеви. Європу показано у вертикальному положенні. Піренейський півострів утворює короновану голову королеви, а Богемія – її серце. На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

1550 р. Себастьян Мюнстер (Sebastian Münster; 1488–1552), німецький вчений. Карта «VON DEM KONIGREICH POLAND, DAS IN SARMATIA…» (Про Королівство Польщі, що також розташоване у Сарматії) (опублікована в «Космографії»). Приазов’я позначене як Скіфія (Scytia).

1570 р. Андрій Пограбка (Andreas Pograbius, Andrzej Pograbski, Andrea Pograbio), чеський картограф. Карта “Partis Sarmatiae Europae, quae Sigismundo Augusto regi Poloniae potentissimo subiacet nova descriptio” (Частини Європейської Сарматії…). У Причорномор’ї, біля Дніпровського лиману (на Лівобережжі) напис – SCYTHIAE PARS (Скіфія).

1579 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527 —1598),  фламандський географ та картографтворець першого географічного атласу в сучасному розумінні “Theatrum Orbis Terrarum” (1570).

Карта “Pontus Euxinus. Aequor Iasonio pulsatum remgie primum ...”. Опублікована в атласі Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Відомі видання 1590, 1601, 1612, 1624 рр. та ін. Текст – латинська мова. Українські землі позначені як Scytyae sive Sarmatiae ae Europaea Pars, Кубань та Кавказ - Sarmatiae ae Asia Ticae Pars.

1595 р. Абрагам Ортеліус. Карта Europam, Sive Celticam Veterem(Європа або давня Кельтія) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України (карпи, анти, бастарни та ін.). Українські землі позначені як Scytіa, Росія – Moscovia. Карта опублікована в атласі Theatrum Orbis Terrarum”. Відомі видання 1608, 1618, 1624, 1638 рр. та ін.

1637 р. Нікола Сансон. Карта  «Romani Imperii qua Oriens est Descriptio Geographica...». Видана у Парижі. Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа), між Доном та Волгою – Сарматія Азійська (Sarmatia Asiaticae), на схід від Волги – SCYTHIAE PARS (Скіфія).

1651 р. Нікола Сансон. Карта “Cimmeria qua postea Scythia Europaea Seu Parua Scythia»  (Кіммерія, пізніше Європейська Скіфія або Мала Скіфія). Лівобережна та Південня Україна – Скіфія (Scythaе), Північна Україна та Слобожанщина – Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea).

1665 р. французький картограф Гійом Сансон перевидав мапу «Cimmeria qua postea Scythia Europaea Seu Parua Scythia».

1731 р. Гійом Деліль. Карта “Alexandri Magni Imperium et Expeditio” (Імперія Олександра Великого та походи). На карті південь України позначено як Scythia Europaea (Скіфія Європейська), територія на схід від Каспійського моря – Scythia. Карта поміщена в географічному атласі.

1738 р. Едвард Уеллс (Edward Wells; 1667−1727), англійський математик, географ, картограф та богослов. Карта «A New Map of Ancient Asia ...» Видавництво Лондон. Українські землі – Скіфія (Scythia) та Сарматія (SARMATIA).

ДЖЕРЕЛА

Білінський В. «Україна-Русь». Книга перша: «Споконвічна земля». — К. : Видавництво Олени Теліги, 2013. — 384 c. — ISBN 978-966-355-109-8.

Спасько С. К. Історія України написана у V ст. до нашої ери Геродотом. — К.: Фенікс, 2007.


1860 р. Карта «Orbis Herodoti» (Світ Геродота)

 

 

1477 р. Болонья. «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica)
1478 р. Рим. «Septima Asiae Tabula» (Сьома карта Азії)
1478 р. Рим. «Octava Asiae Tabula» (Восьма карта Азії)
1478 р. Рим. «Decima Asiae Tabula» (Десята карта Азії)

1544 р. Себастьян Мюнстер. «VON DEM KÖNIGREICH POLAND Das In Sarmatia auch begriffen wirt sampt andern laendern diesem königreich zügehörig», «REGNI POLONICI...»
1570 р. Себастьян Мюнстер (перше видання 1544 р.). "EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten..."

1570 р. Андрій Поґрабка 
1579 р. Абрагам Ортеліус


1579 р. (1609 р.) Абрагам Ортеліус
1579 р. (1624 р.) Абрагам Ортеліус
1595 р. Абрагам Ортеліус
1731 р. Гійом Деліль

Немає коментарів:

Дописати коментар