пʼятниця, 23 лютого 2018 р.

Рутенія — давня назва українських земель (карти XIV-XVIIст.)


Рутенія — назва України в історичних джерелах, написаних латиною XII—XIX ст.
Перші згадки про рутенів, які жили в Галії,  знаходимо в «Записках про Гальську війну» Юлія Цезаря (кн. І, розділ 45): «Кв. Фабій Максим переміг арвернів та рутенів, проте римський народ їх пробачив, і не зробив їх країну своєю провінцією, і не наклав данину».
  Згадуються вони і в «Історії бриттів» Гальфрида Монмутського, що датується початком ХІІ ст. На початку розділу 54 читаємо: «Між тим, як згадується в римській історії, Юлію Цезарю після підкорення Галії довелося побувати на узбережжі рутенів. Розгледівши звідти Британію...».  Король Артур покликав «з гальських земель – рутенів, портивенів,еструзенів, ценоманів, андекавів, пиктавів...» (розділ 162).
Найбільш раннє вживання терміна “рутен” стосовно народів Русі зафіксовано в Аугсбурзьких анналах, що вели клірики аугсбурзької кафедральної церкви протягом X-XII ст. і дійшли до нас в рукописах 1135 р.
Ґалл Анонім (пол. Gall Anonim, лат. Gallus Anonymus; кінець XI — початок XII ст.), автор найстарішої польської хроніки, написаної латиною «Cronicae і gesta ducum sive principum Polonorum» (1112-1116), використовує поперемінно терміни «Rusia», «Ruthenorum regnum» (Рутенське королівство), Ruthenorum rex (рутенський король), Ruthenus (рутен), Rutheni (рутени).
Рутенія як назва країни вперше згадується в «Ґесте Гунґарорум» (лат. Gesta Hungarorum — «Діяння угрів»)  Аноніма (ймовірно, рубіж XII-XIII ст. [Anonymi Belae regis notarii. Gestis Hungarorum. 1849.], в якій автор вперше називає Русь і Rutenia (один раз), і Ruscia (двічі), можливо це була спроба розрізнити північно-східну Володимиро-Суздальскую Русь та південну Київську, оскільки форма Ruscia обидва рази використовується у фразі: «Ruscia, que Susudal vocatur» [Назаренко А. В. Глава I. Имя «Русь» в древнейшей западноевропейской языковой традиции (IX—XII века).2001].
Англо-латинський письменник Гервасій Тильберійський (лат. Gervasius Tilburiensis, англ. Gervase of Tilbury) повідомляє у своєму найвідомішому творі “Otia imperialia” (близько 1212 р.), що “Польща в тій частині з'єднується з Руссією (вона ж Рутенія), і далі використовує обидві назви рівнозначно [Английские средневековые источники IX—XIII вв. М. Наука. 1979].
В описі Рюйсбрюком своєї подорожі 1253 р. до Криму  згадується, що серед місцевих християн є «величезна кількість русинів» (Ruthenos ... maxima multitudo). Вперше назва «Ruthenia» фіксується стосовно Галицько-Волинської Русі в грамоті угорського короля Бели IV за 1261 р. [Яковенко Н. Вибір імені  VERSUS вибір шляху (Назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.). 2009].
З XIV ст. дружна пара Russia/Rutheni закріпилася у польських документах та хроніках, а дещо пізніше — і в латинських актах канцелярії великих князів литовських.
В історичній схемі українсько-польського автора XVI ст. Станіслава Оріховського до територій, наданих Александром Македонським за так званою Грамотою Александра Македонського слов'янам, зараховувалася Рутенія (Русь). Причому появу цієї грамоти Оріховський пов'язував із перемогою «полководців» Александра Македонського (якому приписував слов'янське походження) — Чеха, Леха, Руса (Роксолана).
На Західній Україні, в Галичині та Закарпатті, українське населення називалося русинами (лат. Ruthenus; мн. Rutheni). Ця назва пізньою латиною зберігається і в ХХ ст., коли французи «русинами» називали українців Галичини, Великого князівства Литовського та Угорщини, та, відповідно, країну, де вони жили — Ruthenia.
Німецько-український словник, виданий у 1912 р. в Чернівцях, має заголовок: «Deutsch-ukrainische (ruthenisches) worterbuch». Виданий у Вісбадені 1962 р. словник «Der Sprachbrockhaus» (с. 565) подає: der Rutene, Ruthene, n/n Ukrainer (українець); французький словник «Noveau Petit Larousse» (Париж, 1969 р.), згадує слово Ruthene як прикметник від Ruthenie (с. 914), та подає пояснення: Ruthenie region orientale de la Tchecoslovaquie (v. Ukraine subcarpatique) (с.1659). В англійському словнику «New Standard Dictionary of the English Language» (Нью-Йорк і Лондон, 1947 р.) знаходимо подібні пояснення.
Енциклопедія українознавства подає: Rutheni (лат. Rutheni, Ruteni) синонім назви «русини», «українці». Ба більше, підкреслюється, що з кінця XIX — на початку XX ст. назви «рутени», «рутенський» (нім. Ruthenen, фр. Ruthenes і англ. Ruthenians) вживали для того, щоб відрізняти термін «русини», «руський» від «росіяни», «російський». Винятків слововживання, що Rutheni — «українці», практично не має. Виключенням може слугувати карта Московії (1549 р.) Зиґмунда Герберштайна, який рутенів ототожнює з московитами (росіянами).
Плита з латинським написом, яку знайшли в катакомбах перших християн при костелі св. Петра під Зальцбургом (Австрія) повідомляє:
“Року Божого 477 Одоакер, король рутенів (Odoacer Rex Rhutenorum), а також гепідів, готів, унгарів і герулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норікум мечем і вогнем спустошивши”.
«Ruthenia» у XVI ст. зіткнулася із набагато міцнішим конкурентом — «Роксоланією».
Roxolania являла собою продукт не так мовний, як соціокультурний — побічний ефект тріумфального утвердження впродовж XVI ст. шляхетських вольностей у Польському королівстві. Це, своєю чергою, підштовхнуло до появи надетнічної та надконфесійної ідеології «народу-шляхти». Одним з її опорних пунктів служила переконаність у тому, що шляхту й простолюд розділяє неподоланна прірва «інакшої крові». Не забракло й «історичних доказів»: більш-менш у середині XVI ст. оформляється так звана «сарматська» етногенетична легенда, за якою біблійний родовід шляхти та плебеїв виводився від різних синів прабатька Ноя: простолюдинів від Хама, а шляхтичів від Яфета [Яковенко Н. Вибір імені  VERSUS вибір шляху (Назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.). 2009].
1325-1339 рр. Ангеліно Дульсерт  (Dulcert Angelino, Angellino de Dalorto), картограф другої чверті XIV ст.
До нашого часу збереглися три карти-портолани Дульсерта Анґеліно.
1. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується 1325-1330 рр. Приписується Анґеліно. Легенда: "Hoc opus fecit Agellinus de da lorto ano dni m ccc xxy, de mense martii, camposuit hoc" (має нечітку римську дату, яку було прочитано як MCCCXXII, MCCCXXV та MCCCXXX). Зберігається: Італія, Флоренція, бібліотека Томазо Корзіні.
2. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується 1327-1330 рр. та бл. 1335 р. Зберігається: Велика Британія, Лондон, Британська бібліотека, Additional MS 25691.
3. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується серпнем 1339 р. Виготовлений на о. Мальорка. Всього 176 топонімів. Легенда: «Hoc opusfecit angelino Dulcert ano MCCCXXXVIIII de mense augusti in ciuitate maioricarum» (Цю роботу було виконано Анґеліно Дульсертом у місяці серпні 1339 року в місті Мальорка). Зберігається: Франція, Париж, Національна бібліотека, відділ карт та планів, GE B 696 [А. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ ДУЛЬСЕРТА АНҐЕЛІНО 1325-1339 pp. 2013].
З цих портоланів тільки останній має чітку легенду із зазначенням імені картографа – “angelino Dulcert”, дати – серпень 1339 р. і місця виготовлення – Мальорка. Перший містить легенду, в якій, можливо, вказано інше ім’я картографа – “Agellinus de dalorto”. Дата нерозбірлива, місця виготовлення не вказано. Портолан 1327-1330 рр. легенди не має, але за зовнішніми ознаками його теж приписують Анґеліно Дульсерту [А. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ ДУЛЬСЕРТА АНҐЕЛІНО 1325-1339 pp. 2013].
На його першій      карті-портолані (1325-1330 рр.) Середземного та Чорного морів є напис “RUTENIAM (біля витоків Дніпра).
На третій     карті-портолані (1339 р., зі збірок Паризької Національної бібліотеки, складена на Мальорці) Середземного та Чорного морів є напис великими літерами RUTENIA (біля витоків Дніпра). Ліворуч напис montes Rossie (гори Русі) і малюнок гір, з яких у бік Чорного моря витікає Дніпро. Нижче “гір Русі” ще кілька дрібних написів Rossia. Також на карті зображено Львів (… de Leo) як європейське місто з прапором, герб якого є в кастильському гербовнику “Книга знань про всі королівства”. Це одне із перших зображень Львова. Києва на цій карті немає. Натомість в українських причорноморських степах на Лівобережжі є країна ALIANIA (Аланія), на Правобережжі – країна BURGARIA, на схід від Аланії – країна Куманія (QVMANIA). Під написами ALIANIA та QVMANIA зображені символи влади Золотої орди (тамга Бату (Батия) з півмісяцем). На краю карти на схід від Причорномор’я, зображений хан Узбек і ті ж символи.
1367 р. Карта братів Франциска та Домініка Піццигані (Pizzigani), венеціанських картографів та купців XIV ст. На мапі містяться написи: “Rossia”, “Rutenia qu Rossia” і, двічі, “Rutenia q Rossia”, де “qu” і “q” є скороченням від “quasi”. Це можна перевести як Рутенія можливо Русь, тобто, укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівнювання назв однієї території. Можливо, в силу звички до чисто латинського “Rutenia”.
Франциск і Домінік Піццигані відомі складанням 1367 р. докладного географічного довідника-портулана, який охоплює не тільки Захід, а й Схід Європи (що для італійських карт XIV ст. було рідкістю). Формат мапи 138 х 92 см. Карта призначалася для торговців та мореплавців і містила докладні коментарі маршрутів, географічних об'єктів та історичних місць. Зберігається в Палатинській бібліотеці міста Парма. Братам Піццигані приписується ще декілька портуланів, що зберігаються в Паризькій національній бібліотеці, Амброзіанській бібліотеці та бібліотеці музею Коррер.

1546 р. Перша з відомих карта Московії “Moscovia Sigismundi liberi Baronis in Herberstein, Neiperg, et Gutenhag anno M. D. XLVI” австрійського дипломата, посла Священної Римської імперії в краю московитів Зиґмунда Герберштайна (Siegmund Freiherr von Herberstein; 1486—1566). Фінська затока названа «Sinus Livonicus et Ruthenicus». Балтійське побережжя назване лівонсько-рутенською дугою (Sinus livonicus et ruthenicus), а також краєм рутенів або московитів (Ruthenorum seu Moscovitarum fine). Перераховуються рутенські (ruthenice) назви Волги та Дону. Українські землі – PODOLIA (Поділля) та SEVERA (Сіверщина).
Перший варіант карти “Moscovia... був гравійований талановитим гравером Гіршфогелем. 1549 р. карта поміщена в трактаті З. Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Записки про московитські справи). Відрізнявся трішки від оригіналу 1546 р. Гравер Гіршфогель. Поряд з картою Московії, також в книзі була присутня й карта Москви. Праця видана у Відні (латинська мова). Це – трактат про Московію та сусідні країни. Одне з перших докладних джерел у Західній Європі про Московію.
До італійського видання книги в 1550 р. була додана карта 1549 р. вже зі значними змінами. Вона була гравійована на дереві Д. Гастальді у вигляді трапеції. Назва ПОДІЛЛЯ (PODOLIA) на карті відсутня, але з'являються назви Кодимія та Бессарабія. Нове, виправлене і перероблене видання “Записок...” було видано Герберштайном у 1551 р.
З карти зник герб видавця, вона була трохи більша від карти 1549 р., там де раніше був підпис гравера з'явилася масштабна лінійка й напис “Distantia per Miliaria”. На карті – дата 1549 р. (MDXLIX), але насправді вона створена у 1551 р., просто гравер не став виправляти заголовок оригінальної карти. Незабаром, у 1556 р., був ще надрукований варіант з показанням лісів: “Moscovia Sigismundi Liberi Baronis in Herberstain. Designatae syluae non carent suis incolis”. 1557 р. в Антверпені з'явився передрук латинського Базельського видання 1556 р. “Записок...”. У цьому виданні карта була значно зменшена і спрощена. У тому ж 1557 р. вже сам Герберштайн видав свою книгу німецькою мовою. До цього видання карту також частково переклали німецькою та значно переробили оформлення. Але по суті, всі видання за змістом повторювали найперше видання 1546 р.
1555 р. Каспар Вопель (Caspar Vopel; 1511-1561), німецький картограф, математик та медик, видав мапу Європи (Europakarte). Правобережна Україна (територія між Дніпром та Південним Бугом) позначена як RYTENIA  (Рутенія), на захід від Рутенії – Поділля. 

                                                                  1325 р. - 1330 р.
1339 р. Фрагмент
1339 р.
1367 р. Фрагмент
1367 р.

1546 р.
                                                             1549 р.
  1550 р.  
1551 р.
1556 р. (латинське видання)
1556 р.  
1557 р. (латинське видання) 
1557 р. (німецьке видання)
1559 р. 
1566 р.  

1555 р. Каспар Вопель. Фрагмент карти
                                             
                                                                1555 р. Каспар Вопель.


1 коментар:

  1. Susudal не відноситься до сучасного міста Суздаль. Там раніше як і зараз живе фінно-угорський народ. Я з'ясовую зараз, що за місто мали на увазі старовинні мандрівники. Русь знаходилась виключно між Сяном та Доном (тоді Танаісом), далі вже йшли не руські землі, а мордвинські. Вільям Рубрук казав про князя Ярослава з міста Susudal, що знаходився у Roscia. Тобто, це місто знаходиться виключно на території сучасної України.

    ВідповістиВидалити