Рутенія — назва України в історичних джерелах, написаних латиною XII—XIX ст., а також іншими західноєвропейськими мовами. З XIV ст. дружна пара Russia/Rutheni закріпилася у польських документах та хроніках, а дещо пізніше — і в латинських актах канцелярії великих князів литовських.
Перші згадки про рутенів, які жили в Галії, знаходимо в «Записках про Гальську війну» Юлія Цезаря (кн. І, розділ 45): «Кв. Фабій Максим переміг арвернів та рутенів, проте римський народ їх пробачив, і не зробив їх країну своєю провінцією, і не наклав данину».
Згадуються вони і в «Історії бриттів» Гальфрида Монмутського, що датується початком ХІІ ст. На початку розділу 54 читаємо: «Між тим, як згадується в римській історії, Юлію Цезарю після підкорення Галії довелося побувати на узбережжі рутенів. Розгледівши звідти Британію...». Король Артур покликав «з гальських земель – рутенів, портивенів,еструзенів, ценоманів, андекавів, пиктавів...» (розділ 162).
Рутени
(лат. Ruteni, Rutheni, грец. ΄Ρουτηνοί) — у І столітті до н. е.
кельтське плем'я в Галлії. Мешкали в районі сучасного Аверона, Південна
Франція. Виробляли свинець. Згадуються в роботах Плінія Старшого,
Полібія, Страбона, Юлія Цезаря.
Найбільш раннє вживання терміна “рутен” стосовно народів Русі зафіксовано в Аугсбурзьких анналах, що вели клірики аугсбурзької кафедральної церкви протягом X-XII ст. і дійшли до нас в рукописах 1135 р.
Ґалл Анонім (пол. Gall Anonim, лат. Gallus Anonymus; кінець XI — початок XII ст.), автор найстарішої польської хроніки, написаної латиною «Cronicae і gesta ducum sive principum Polonorum» (1112-1116), використовує поперемінно терміни «Rusia», «Ruthenorum regnum» (Рутенське королівство), Ruthenorum rex (рутенський король), Ruthenus (рутен), Rutheni (рутени).
Рутенія як назва країни вперше згадується в «Ґесте Гунґарорум» (лат. Gesta Hungarorum — «Діяння угрів») Аноніма (ймовірно, рубіж XII-XIII ст. [Anonymi Belae regis notarii. Gestis Hungarorum. 1849], в якій автор вперше називає Русь і Rutenia (один раз), і Ruscia (двічі), можливо це була спроба розрізнити північно-східну Володимиро-Суздальскую Русь та південну Київську, оскільки форма Ruscia обидва рази використовується у фразі: «Ruscia, que Susudal vocatur» [Назаренко А. В. Глава I. Имя «Русь» в древнейшей западноевропейской языковой традиции (IX—XII века).2001].
Англо-латинський письменник Гервасій Тильберійський (лат. Gervasius Tilburiensis, англ. Gervase of Tilbury) повідомляє у своєму найвідомішому творі “Otia imperialia” (близько 1212 р.), що “Польща в тій частині з'єднується з Руссією (вона ж Рутенія)”, і далі використовує обидві назви рівнозначно [Английские средневековые источники IX—XIII вв. М. Наука. 1979].
В описі Рюйсбрюком своєї подорожі 1253 р. до Криму згадується, що серед місцевих християн є «величезна кількість русинів» (Ruthenos ... maxima multitudo). Вперше назва «Ruthenia» фіксується стосовно Галицько-Волинської Русі в грамоті угорського короля Бели IV за 1261 р. [Яковенко Н. Вибір імені VERSUS вибір шляху (Назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.). 2009].
В історичній схемі українсько-польського автора XVI ст. Станіслава Оріховського до територій, наданих Александром Македонським за так званою Грамотою Александра Македонського слов'янам, зараховувалася Рутенія (Русь). Причому появу цієї грамоти Оріховський пов'язував із перемогою «полководців» Александра Македонського (якому приписував слов'янське походження) — Чеха, Леха, Руса (Роксолана).
У латинсько-польському словнику Яна Мончинського “Lexicon Latino polonicum ex optimis Latinae Linguae scriptoribus concinnatum”, надрукованому 1564 року, на титульній сторінці, крім поляків, названо ще 36 етнічних груп, які спілкуються слов’янськими мовами і діалектами. Серед них є московіти (Moschovitae), литовці (Lithuani), тобто білоруси. На позначення українців тут наведено 5 загальних синонімічних назв: Russi sive Ruteni aut Roxolani (руси, рутени, роксолани), Rus’, Rusacy (русь, русаки), а також 4 регіональні назви, які пов’язуються з історичними князівствами та певними місцевостями: подоляни (Podolii) (від Поділля), волиняни (Wolhinii) (від Волині), лодомери (Lodomerii) (від назви міста Володимира, що на Волині, отже, також волиняни), галичани (Gallicienses) (від назви Галич) [Зволінський Пшемислав (Варшава). Погляди європейських граматистів ХV–ХІХ ст. на українську і білоруську мови // Мовознавство. – 1969. – N 4. – С. 57–61].
У першій друкованій граматиці словенської мови Адама Богорича (близько 1520–1598), що вийшла 1584 р. у Вітеберзі (Witebergae) під назвою “Arcticae horulae succissivae De Latino Carniolana Literatura”, на титульній сторінці у підзаголовку названо 8 слов’янських мов, серед них московитська (Moscovitica lingua) та рутенська (Rutenicа).
Етнонім Рутенія на позначення українців, що проживають на всіх їх етнічних землях і “всі вживають одної й тої ж слов’янської мови”, засвідчено в праці 1619 року французького історика Д’Авітю (1573–1635) “Les Etats, Empires et Principautez du monde” (“Держави, імперії та князівства світу”). Ця розвідка стала підручною книгою європейських дипломатів, мала 6 видань (1-е вид. – Париж, 1619), перекладена латинською, німецькою та голландською мовами [Борщак Ілько (Париж). Європа про українську мову ХVІ–ХVІІ століття // Рідна мова. – 1933. – N 2. – С. 47–50].
У пізнішій праці німецького історика Кодофредуса Вайсіса, професора Лейпцизького університету, що під назвою “De Cosacis dissertatio historica...” була опублікована в 1684 році в Лейпцигу як докторська дисертація про козаків, на позначення української мови вжито також назву рутенська мова (ruthenica lingua) [Борщак Ілько (Париж). Європа про українську мову ХVІ–ХVІІ століття // Рідна мова. – 1933. – N 8. – С. 263–266].
На Західній Україні, в Галичині та Закарпатті, українське населення називалося русинами (лат. Ruthenus; мн. Rutheni). Ця назва пізньою латиною зберігається і в ХХ ст., коли французи «русинами» називали українців Галичини, Великого князівства Литовського та Угорщини, та, відповідно, країну, де вони жили — Ruthenia.
Загалом назви Рутенія, рутенці, рутенська мова, за твердженням учених, зустрічаються тільки в західноєвропейській літературі. Вони фіксуються в працях німецьких та інших європейських учених, зокрема в розвідках Краттера, Рорера, Чапловича, Крібеля тощо. На думку І. Могильницького, саме німецькі вчені присвоїли українському народові, українській мові зовсім до тих пір невідомі, не вживані, отже, для українців невластиві назви руснацький народ, руснаки, руснацька мова (Rusniaken, rusniakische Nation, rusniakische Sprache) замість давно уживаних у пам’ятках назв Ruthener, ruthenische Nation, ruthenische Sprache [Могильницький І. Вѣдомѣсть о рускомъ языцѣ // Фільольоґічні працї Івана Могильницького. Видав Михайло Возняк // Українсько-руський архив. Видання історично-фільософічної секції Наукового товариства імени Шевченка. – Т. V. – Львів, 1910. – С. 1–70].
Німецько-український словник, виданий у 1912 р. в Чернівцях, має заголовок: «Deutsch-ukrainische (ruthenisches) worterbuch». Виданий у Вісбадені 1962 р. словник «Der Sprachbrockhaus» (с. 565) подає: der Rutene, Ruthene, n/n Ukrainer (українець); французький словник «Noveau Petit Larousse» (Париж, 1969 р.), згадує слово Ruthene як прикметник від Ruthenie (с. 914), та подає пояснення: Ruthenie region orientale de la Tchecoslovaquie (v. Ukraine subcarpatique) (с.1659). В англійському словнику «New Standard Dictionary of the English Language» (Нью-Йорк і Лондон, 1947 р.) знаходимо подібні пояснення.
Енциклопедія українознавства подає: Rutheni (лат. Rutheni, Ruteni) синонім назви «русини», «українці». Ба більше, підкреслюється, що з кінця XIX — на початку XX ст. назви «рутени», «рутенський» (нім. Ruthenen, фр. Ruthenes і англ. Ruthenians) вживали для того, щоб відрізняти термін «русини», «руський» від «росіяни», «російський». Винятків слововживання, що Rutheni — «українці», практично не має. Виключенням може слугувати карта Московії (1549 р.) Зиґмунда Герберштайна, який рутенів ототожнює з московитами (росіянами).
Плита з латинським написом, яку знайшли в катакомбах перших християн при костелі св. Петра під Зальцбургом (Австрія) повідомляє:
“Року Божого 477 Одоакер, король рутенів (Odoacer Rex Rhutenorum), а також гепідів, готів, унгарів і герулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норікум мечем і вогнем спустошивши”.
«Ruthenia» у XVI ст. зіткнулася із набагато міцнішим конкурентом — «Роксоланією».
Roxolania являла собою продукт не так мовний, як соціокультурний — побічний ефект тріумфального утвердження впродовж XVI ст. шляхетських вольностей у Польському королівстві. Це, своєю чергою, підштовхнуло до появи надетнічної та надконфесійної ідеології «народу-шляхти». Одним з її опорних пунктів служила переконаність у тому, що шляхту й простолюд розділяє неподоланна прірва «інакшої крові». Не забракло й «історичних доказів»: більш-менш у середині XVI ст. оформляється так звана «сарматська» етногенетична легенда, за якою біблійний родовід шляхти та плебеїв виводився від різних синів прабатька Ноя: простолюдинів від Хама, а шляхтичів від Яфета [Яковенко Н. Вибір імені VERSUS вибір шляху (Назви україн
1325-1339 р.р. Ангеліно Дульсерт (Dulcert Angelino, Angellino de Dalorto) – картограф другої чверті XIV ст. До нашого часу збереглися три карти-портолани Дульсерта Анґеліно.
1. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується 1325-1330 рр. Приписується Анґеліно . Легенда: "Hoc opus fecit Agellinus de da lorto ano dni m ccc xxy, de mense martii, camposuit hoc" (має нечітку римську дату, яку було прочитано як MCCCXXII, MCCCXXV та MCCCXXX). Зберігається: Італія, Флоренція, бібліотека Томазо Корзіні.
2. Портолан Середземного та Чорного морів. Дана карта‑портолан не датована. Дослідники портоланів відносять його виготовлення до 1327‑1340‑х років: А. Ю. Гордєєв – до 1327 р., H. Winter – 1327‑1330 рр., M. Destombes – 1335 р., T. Campbell (Тоні Кемпбелл) – 1339 р., R. Pujades (Рамон Пуядес) – 1340 р. Зберігається: Велика Британія, Лондон, Британська бібліотека, Additional MS 25691.
3. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується серпнем 1339 р. Виготовлений на о. Мальорка. Всього 176 топонімів. Легенда: "Hoc opusfecit angelino Dulcert ano MCCCXXXVIIII de mense augusti in ciuitate maioricarum" ("Цю роботу було виконано Анґеліно Дульсертом у місяці серпні 1339 року в місті Мальорка"). Зберігається: Франція, Париж, Національна бібліотека, відділ карт та планів, GE B 696. [А. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ ДУЛЬСЕРТА АНҐЕЛІНО 1325-1339 pp. 2013].
Всі три портолани Середземного і Чорного морів мають приблизно однакові формати: перший – 1070×660 мм, другий – 1025×540 мм, третій – 1020×750 мм.
На його першому портолані (1325-1330 рр.) Середземного та Чорного морів є напис “RUTENIAM” (біля витоків Дніпра).
На другому портолані (1327 р.) Середземного та Чорного морів є напис “Civit de Leo” (Львів). Це одне із перших зображень Львова. На інших українських землях більше ніяких міст не позначено, навіть Києва, виняток – густа мережа ойконімів на узбережжі Чорного моря. Це, швидше за все, тому, що друга половина XIII‑перша половина XIV ст. – постмонгольсько‑золотоординський період спустошення і занепаду цього простору. Київ було вперше звільнено з‑під золотоординського панування литовсько‑руськими військами після битви на ріці Ірпінь у 1321 р.
Між написами "Civit de Leo" та "mont de Lusom/rossie" (гори Русі) на карті нанесено лінії румбів і напрям вітру – "Grecho" (Ґреко) – північно‑західний. Лінії румбів відходять також і від Львова.
Значок міста Львова увінчує прапор, де на зеленому полі зображено червоний хрест, який "виростає" з півмісяця. Цей прапор згадується також у творі іспанського подорожника, ченця ордену Францісканців середини XIV ст. «Книга знань про всі королівства...» (Libro del conosçimiento de todos los reynos y tierras y señoríos que son por el mundo, et de las señales et armas que han cada tierra y señorío por sy y de los reyes y señores que los proueen)
У «Книзі знань про всі королівства, землі й володіння, що є у світі, а також герби і знаки кожної землі й володіння, або королів й володарів, що керують ними» згадується Руське королівство. Воно розташоване на схід від Польщі й називається королівством Львівським (Leon). Німці звуть його Люнбреком (Lunbrec). Це королівство має 5 великих міст: Львів (Leon), Київ (China / Chiva), Володимир (Basadino), Турів (Trues) і Сівер (Çever). Королівство межує із Romania (Візантією) та Швабським королівством (Suava / Suana). Львівський король має за прапор зелений стяг із червоним хрестом. На окремих таблицях вказано львівський герб — червоний хрест-якір. Цей самий герб зустрічається в «Каталанському атласі» 1375 року як герб Польщі. Зелені прапори із цим гербом стоять на карті у Львові й Кракові, позначаючи межі Польського королівства [Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912; Marino, Nancy F. El libro del conoscimiento de todos los reinos = The book of knowledge of all kingdoms. — Arizona Center for Medieval and Renaissance Studies, 1999].
Львів та регіон названо "Леон" через подібність назви з іспанським королівством Леон, поглинутим у XIII ст. Кастилією і трансформованим пізніше у Кастилію‑Леон. Щодо кольорів, то у XIX ст., наприклад, всі тодішні п’ять дільниць міста Львова мали власні барви. Червоний і зелений були закріплені за середмістям та Краківським (західним) передмістям відповідно [І. Ровенчак, 2013].
Окреме питання, що означає хрест з півмісяцем? Доктор історичних наук, президент Українського геральдичного товариства Андрій Гречило наводить шість версій походження цього символу. Нам найбільше імпонує та, в якій він трактує символ як різновид проквітлого хреста. Проквітлий (пророслий) хрест, орнаментований рослинами, з’являється в IV ст. Від VIII ст. орнамент стає суворішим, канонічнішим, стриманішим. В Русь‑Україну проквітлий хрест потрапив з Візантії безпосередньо і при посередництві Криму в період після офіційного прийняття християнства. Близьким до проквітлого хреста є також вірменський меморіальний, орнаментований, скульптурний хрест‑хачкар. Вони збереглися в Україні у Криму, Кам’янці‑Подільському, Львові (в останньому, зокрема, з середини XV ст.). Вірмени з’явилися у Львові у другій половині XIII ст. З 1267 р. місто стає їхнім важливим релігійним осередком [І. Ровенчак, 2013].
На третьому портолані (1339 р., зі збірок Паризької Національної бібліотеки, складеного на Мальорці) Середземного та Чорного морів підписано назви країн: на схід від Львова – Русь (RUTENIA - великими літерами; біля витоків Дніпра) та на захід від нього – Польща (Polonia). Ліворуч напис montes Rossie (гори Русі) і малюнок гір, з яких у бік Чорного моря витікає Дніпро. Нижче “гір Русі” ще кілька дрібних написів Rossia.
На карті зображено Львів (Civita de Leo) як європейське місто і теж з прапором. Під значком міста напис латинською мовою: «До цього міста прибувають купці із прянощами, які пізніше вирушають через Ґотландське море до Фландрії, здебільшого у Брюґґе". Ґотландське – це колишня назва Балтійського моря».
Києва на цій карті немає. Натомість в українських причорноморських степах на Лівобережжі є країна ALIANIA (Аланія), на Правобережжі – країна BURGARIA, на схід від Аланії – країна Куманія (QVMANIA). Під написами ALIANIA та QVMANIA зображені символи влади Золотої орди (тамга Бату (Батия) з півмісяцем). На краю карти на схід від Причорномор’я, зображений хан Узбек і ті ж символи.
Історична довідка. УЗБЕК – хан Золотої Орди (1313-1341 рр.), союзник українців, громив разом з українцями поляків. На часи правління хана Узбека припав період загибелі короля Русі Юрія І Львовича, його синів князів Андрія II і Лева ІІ — останніх спадкоємців по чоловічій лінії князя Романа II Великого, правління Юрія ІІ Болеслава. Цим вирішив скористатись король Польщі Казимир III, загрожуючи князівству. Для протидії цій загрозі Юрій ІІ Болеслав спробував повернути Люблінську землю і на прохання князя хан Узбек надав 1337 року військо для походу. Після нападу на Львів 1340-го Казимира ІІІ на прохання голови боярської ради Дмитра Детька надав 40-тисячне військо для походу на Польщу, що змусило Казимира ІІІ замиритись і тимчасово відмовитись від претензій на Королівство Русі. Лише смерть хана Узбека і наступний тривалий період міжусобиць в Золотій Орді дозволив Казимиру ІІІ отримати у ханів ярлик на правління, за що він сплатив за рік наперед данину і зобов'язався сплачувати її надалі, що номінально робило його васалом ханів.
1375 р. Авраам Крескес (Cresques Abraham; 1325-1387) та його син Ієгуда Крескес – єврейські картографи. В їхньому Каталонському атласі поміщена мапа “Panel 4 – Eastern Europe” (Східна Європа), що має червоно-синій напис “ROSSIA” (на правому березі Дніпра). Ліворуч зображені гори, підписані: “munt lussom de rossia”. Каталонський атлас підготовлено в Пальма-де-Майорка. Атлас спочатку складався з шести аркушів пергаменту, які згодом були розрізані навпіл і натягнуті на дерев'яні щити. У першому та другому аркушах трактуються питання космографії, астрономії та астрології (зокрема, наголошується сферична форма Землі). Також наведено практичні поради мореплавцям. Чотири останніх аркуші атласу є розгорнутою картою-портуланом з включенням інформації про заморські країни по Марко Поло та Джону Мандевілю. Північ за арабською традицією — знизу. Належність міст позначена прапорами.
На карті зображено Львів (civitat de Leo), Київ (Chiva). Львів позначено як європейське місто із прапором, герб якого зустрічається в кастильському гербовнику “Книга знань про всі королівства”. Київ розміщено в cередній течії Дніпра. В українських причорноморських степах, на Лівобережжі – країна “CCUMANIA”, на Правобережжі – країна “BURGARIA”, на схід від Куманії (CCUMANIA) – країна “ALIANIA” (Аланія).
1367 р. Карта братів Франциска та Домініка Піццигані (Pizzigani), венеціанських картографів та купців XIV ст. На мапі містяться написи: “Rossia”, “Rutenia qu Rossia” і, двічі, “Rutenia q Rossia”, де “qu” і “q” є скороченням від “quasi”. Це можна перевести як “Рутенія можливо Русь”, тобто, укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівнювання назв однієї території. Можливо, в силу звички до чисто латинського “Rutenia”.
Франциск і Домінік Піццигані відомі складанням 1367 р. докладного географічного довідника-портулана, який охоплює не тільки Захід, а й Схід Європи (що для італійських карт XIV ст. було рідкістю). Формат мапи 138 х 92 см. Карта призначалася для торговців та мореплавців і містила докладні коментарі маршрутів, географічних об'єктів та історичних місць. Зберігається в Палатинській бібліотеці міста Парма. Братам Піццигані приписується ще декілька портуланів, що зберігаються в Паризькій національній бібліотеці, Амброзіанській бібліотеці та бібліотеці музею Коррер.
1546 р. Перша з відомих карта Московії “Moscovia Sigismundi liberi Baronis in Herberstein, Neiperg, et Gutenhag anno M. D. XLVI” австрійського дипломата, посла Священної Римської імперії в краю московитів Зиґмунда Герберштайна (Siegmund Freiherr von Herberstein; 1486—1566). Фінська затока названа «Sinus Livonicus et Ruthenicus». Балтійське побережжя назване лівонсько-рутенською дугою (Sinus livonicus et ruthenicus), а також краєм рутенів або московитів (Ruthenorum seu Moscovitarum fine). Перераховуються рутенські (ruthenice) назви Волги та Дону. Українські землі – PODOLIA (Поділля) та SEVERA (Сіверщина).
Перший варіант карти “Moscovia...” був гравійований талановитим гравером Гіршфогелем. 1549 р. карта поміщена в трактаті З. Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Записки про московитські справи). Відрізнявся трішки від оригіналу 1546 р. Гравер Гіршфогель. Поряд з картою Московії, також в книзі була присутня й карта Москви. Праця видана у Відні (латинська мова). Це – трактат про Московію та сусідні країни. Одне з перших докладних джерел у Західній Європі про Московію.
До італійського видання книги в 1550 р. була додана карта 1549 р. вже зі значними змінами. Вона була гравійована на дереві Д. Гастальді у вигляді трапеції. Назва ПОДІЛЛЯ (PODOLIA) на карті відсутня, але з'являються назви Кодимія та Бессарабія. Нове, виправлене і перероблене видання “Записок...” було видано Герберштайном у 1551 р.
З карти зник герб видавця, вона була трохи більша від карти 1549 р., там де раніше був підпис гравера з'явилася масштабна лінійка й напис “Distantia per Miliaria”. На карті – дата 1549 р. (MDXLIX), але насправді вона створена у 1551 р., просто гравер не став виправляти заголовок оригінальної карти. Незабаром, у 1556 р., був ще надрукований варіант з показанням лісів: “Moscovia Sigismundi Liberi Baronis in Herberstain. Designatae syluae non carent suis incolis”. 1557 р. в Антверпені з'явився передрук латинського Базельського видання 1556 р. “Записок...”. У цьому виданні карта була значно зменшена і спрощена. У тому ж 1557 р. вже сам Герберштайн видав свою книгу німецькою мовою. До цього видання карту також частково переклали німецькою та значно переробили оформлення. Але по суті, всі видання за змістом повторювали найперше видання 1546 р.
1555 р. Каспар Вопель (Caspar Vopel; 1511-1561), німецький картограф, математик та медик, видав мапу Європи (Europakarte). Правобережна Україна (територія між Дніпром та Південним Бугом) позначена як RYTENIA (Рутенія), на захід від Рутенії – Поділля.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві).Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.