Близько 1500 р. книговидавці почали під час друкування ілюстрацій, титульних сторінок і карт переходити з дерев'яних кліше на мідні друковані форми. При цьому центр виробництва карт автоматично перемістився в Нідерланди, де на той момент були кращі в світі гравери по міді. Особливо це стосувалося до Антверпена – великого торгового центру. Тамтешні майстри тисячами друкували гравюри зі сценами релігійного змісту, ілюстрували Біблію і житія святих. Цими гравюрами торгували на місцевих ринках і їх же відправляли місіонерам-єзуїтам в Південну Америку. Серед майстрів-друкарів виникла спеціалізація. Одні розробляли титульні сторінки та декоративні рамки для книг, інші гравірували вишукані орнаменти для художників та архітекторів, треті працювали над сухопутними і морськими картами; деякі кидали ремесло і починали займатися торгівлею та розповсюдженням друкованих видань. У великих нідерландських містах гравери були добре організовані й об'єднані в гільдію Святого Луки. Всі вони чудово володіли ремеслом і прагнули робити якісні речі. Виникали сімейні династії, де старші вчили молодших; батьки і сини, дядьки й кузени, брати й родичі по шлюбу опановували одними й тими ж технологіями і – занадто часто – повторювали одні й ті ж сюжети. Члени гільдії разом брали участь в релігійних обрядах і святах і вносили гроші в загальний фонд; майстри визначали години роботи, умови приймання в гільдію нових членів і правила учнівства, а старости суворо стежили за якістю вироблених речей.
Цей період історії картографії – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.
Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір.
Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів. З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори. Герард Меркатор був великим шанувальником праць Птолемея. Г. Меркатор визнавав оригінальні праці Птолемея, а не відредаговані їх версії. Подібно до багатьох інших картовидавців Меркатор опублікував 1578 р. власне видання «Географії» Птолемея (без тексту). Але замість того щоб представити читачеві «Географію» Птолемея під редакцією Меркатора, він спробував відтворити карти в їх первинному вигляді. Ці 27 карт, вигравіюваних на міді, вважаються кращими з наявних карт К. Птолемея. Ще через шість років (1584) у Кельні Меркатор видав “Географію” Птолемея з текстом і картами; для цього він зіставив п'ять різних видань і очистив їх від випадкових вставок, змін і помилок. У такому вигляді «Географія» перевидавалася аж до 1730 р. (1602 р. – Дюссельдорф; 1695, 1698, 1704 рр. – Франкфурт; 1730 р. – Амстердам).
У 1842-1845 рр. «Географія» Птолемея була видана в Лейпцигу в новому перекладі німецькою мовою під редакцією К. Ф. Ноббі. І вже в 1966 р. в Амстердамі було здійснено факсимільне перевидання Базельського видання 1540 р. Себастьяна Мюнстера з вступною статтею Р. А. Скелтона.
У 1560-х рр. Меркатор розпочав виконання головного плану свого життя – створення всеосяжної «Космографії». Вона мала складатися з п'яти частин: «Створення світу»; «Опис небесних предметів»; «Земля та моря»; «Генеалогія та історія держав»; «Хронологія». Оскільки остання мала служити підставою для інших частин, то з неї він і почав. У 1569 р. побачила світ однойменна книга, до якої було включено хронологічний список політичних, культурних, наукових та біблійних подій, а також таблиці сонячних та місячних затемнень. Примітно, що в ній було згадано Мартіна Лютера та кількох інших протестантів, внаслідок чого книга була заборонена церквою.
Частина «Земля і моря» мала містити стародавню і нову географію, тому Меркатор звернувся до перевидання карт К. Птолемея з його праці «Географіяї». Це був єдиний твір, в якому він слідував традиціям багатої прикраси карт, що існували на той час, численними малюнками. Протягом свого розвитку голландська картографія була тісно пов'язана з мистецтвом. Меркатор вважав основним у карті її науковий зміст і виступав проти надмірного навантаження карт декоративними елементами.
Нарешті Меркатор почав працювати над збіркою карт Землі. На той час у Нідерландах вже було видано два атласи світу Абрахама Ортеліуса (1527—1598), фламандського картографа та видавця, автора першого друкованого атласу світу (1570), та Герарда де Йоде (1508/9—1591) – нідерландського гравера, картографа видавця, що випустив у 1578 р. у світ атлас «Дзеркало світу», який, незважаючи на незаперечні переваги, не витримав конкуренції з атласом Ортеліуса.
Однак ці видання складалися з відібраних авторами готових карт, що зводилися до одного формату з мінімальним редагуванням змісту. Меркатор представляв атлас як цілісний твір, у якому карти мають бути об'єднані за змістом і узгоджені. Саме ці принципи є основою всіх сучасних атласів. На відміну від Ортеліуса, який мав штат найманих граверів, Меркатор сам зі своїми синами переробляв наявні в їх розпорядженні карти і заново гравірував їх. Ймовірно, це спричинило затримку виходу атласу у світ. У 1585 та 1589 рр. були опубліковані перший і другий томи, присвячені кільком країнам Європи, і це були останні прижиттєві видання великого картографа.
1570-1572 рр. “Атлас Європи” – унікальна колекція карт, зібрана на початку 1570-х років. Це умовна назва, адже Меркатор не назвав цю збірку карт атласом. Багато карт Атласу зібрано з попередніх частин карт Меркатора: 9 з Європи (1554), 6 з Британських островів (1564) та 2 з карти світу (1569). Карта Європи є частиною карти світу 1569 р. В Атласі містяться 2 рукописні карти Меркатора та 13 карт з «Theatrum Orbis Terrarum» (1570) Абрагама Ортеліуса.
1595 р. “Атлас світу” (Atlas sive cosmographicæ meditationes de fabrica mundi et fabricati figura»).
На той час у Нідерландах вже було видано два атласи світу Абрагама Ортеліуса (1527—1598), фламандського картографа та видавця, автора першого друкованого атласу світу (1570), та Герарда де Йоде (1508/9—1591) – нідерландського гравера, картографа видавця, що видав у 1578 р. у світ атлас «Дзеркало світу», який, незважаючи на незаперечні переваги, не витримав конкуренції з атласом Ортеліуса. Однак ці видання складалися з відібраних авторами готових карт, що зводяться до одного формату з мінімальним редагуванням змісту. Меркатор представляв атлас як цілісний твір, у якому карти мають бути об'єднані за змістом і узгоджені. Саме ці принципи є основою всіх сучасних атласів. На відміну від Ортеліуса, який мав штат найманих граверів, Меркатор сам зі своїми синами переробляв карти, які були в їх розпорядженні, і заново гравірував їх.
Перша частина задуманого Герардом Меркатором атласу з картами Франції, Нідерландів та Німеччини вийшла у Дуйсбурзі в 1585 р. Вона складалася з 51 сучасної карти (modern maps): 16 – Франції (зі Швейцарією), 9 – Бельгії та Нідерландів та 26 – Німеччини. Друга частина, яка охоплює Італію, Грецію та Балкани, з'явилася теж у Дуйсбурзі в 1589 р. Складалася з 23 сучасних карт (modern maps): 16 – Італії (включаючи Корсику), 3 – Штирії (тепер — федеральна земля на південному сході Австрії) та інших балканських країн, 4 – Греції. Ця збірка карт присвячена герцогу Фердинандо I Медічі.
Слідом за цим Г. Меркатор приступив до складання третього випуску свого видання, який повинен був містити в собі північні країни Європи, але смерть перешкодила йому закінчити цю роботу: він помер у 1594 р., коли ця третя частина була вже майже готова до виходу у світ. “Атлас світу” видав вже його син Румольд (1545–1599) у Дуйсбурзі (Duisburg). Видання вважається прижиттєвим тому що зі 107 карт в атласі 102 гравійовані власне Меркатором. У цьому виданні нараховується ще 28 карт: 16 – Британії, 4 – Данії та по одній карті Ісландії, Норвегії зі Швецією, Прусії, Лівонії, Росії, Литви, Трансільванії та Криму. Ця колекція карт присвячена королеві Англії Єлизаветі. В передмові Меркатор подає інформацію, яку він одержав від англійських мореплавців через сина Румольда, який провів велику частину свого життя в Лондоні. В цей атлас були включені всі карти попередніх двох видань. Румольд до атласу додав 5 карт: карту світу, карту Європи, карту Африки, карту Азії та карту Америки. Однак, атлас був неповним: Іспанія була опущена і детальних карт за межами Європи не було. Карти подані в різних проєкціях. На обкладинці зображений Атлант (Атлас), який тримає Землю.
Назва, обрана для цієї колекції карт, вперше включала слово «атлас» в застосуванні до географічної праці. Назва виглядала так: «Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його» (Atlas sive Cosmographicae meditations de fabrica mundi et fabricati figura). У присвяті Румольд вказав, що цю назву вибрав для публікації його батько. У тексті вступу було поміщено генеалогічне дерево Атласу – міфологічного персонажа, який був ватажком титанів у їхній війні проти бога Юпітера, був за це проклятий і приречений тримати на плечах небесне склепіння.
Після смерті Рудольфа, його сім’я видала ще раз “Атлас” у 1602 р. У 1602 р. всі три частини праці Меркатора були зібрані в єдиний том. Це перше справжнє видання видав у Дюссельдорфі Бернард Бізій. Ні Герард Меркатор, ні його син Румольд не дожили до цього і не змогли засвідчити особисто величезну популярність цього атласу, але їх карти в деякому роді увічнив Йодокус Гондіус.
Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612). Популярність Меркатора в цей період падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. «Географія» Птолемея вийшла друком в 1605 р.
Гондіус доповнив “Атлас” 50 картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та видав його у Амстердамі в 1606 р. з латинським текстом, під своїм ім'ям, але з повним визнанням того, що більшість карт були створені Меркатором. Текст для цього атласу написав для нього Петро Монтан. Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас” мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу).
1607 р. було виданоно кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравірувані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортелія. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.
Коли в 1611 р Гондіус помер то гідними спадкоємцями стали його син Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) та зять Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.
1612 р. Ян Янсон одружився з дочкою Йодокуса Гондіуса Єлизаветою. Попри смерть дружини в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом Генріком. Паралельно з Яном Віллемом Блау (1596—1673) починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса (Блау у 1629 р. купив друковані форми Йодокуса Гондіуса для свого атласу). Під керівництвом Яна Янсона атлас значно розширився, і в 1638 р. вийшло перші три томи під назвою «Atlas Novus».
В “Атласі світу”. Г. Меркатор виділив українські історико-географічні землі з межами на карті “Lithuania” (Литва). Масштаб приблизно 1:3 000 000 (мідерит, 43,5 х 37 см). Карта теж поміщена в “Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura”. Це точна копієя частини великої карти Європи 1572 р. На ній землі України представлені Rvssia (Руссю), Волинню (Volynia) та Поділлям (Podolia). Карта неодноразово перевидавалася, як окремо, так і в атласах.
Карта Литви охоплює територію від Балтики на півночі до дельти Дніпра і Південного Бугу на півдні. Окреслено межі князівства з Курляндією (Curland), Лівонією (Liviniae Pars), Московією (Moscoviae Pars), Польщею (Polonia) і Пруссією (Prussiae Pars). На карті рясно нанесені населені пункти, багато з них вперше. Територіальні втрати після Люблінської унії 1569 р. показані неточно: Підляське воєводство включено в межі князівства, Волинь і частина Поділля відокремлені. Показово, що межами відокремлено і Полоцьке князівство, що знаходилося в складі ВКЛ з початку XIV ст., але зберігало свою культурну і політичну особливість. Зі зворотного боку на карті зазвичай присутній описовий текст, що стосується Великого князівства Литовського. Карта в пізніх перевиданнях або взагалі не мала змін, або вони були незначними, а ось текст зі зворотного боку відрізняється інформативністю, компонуванням і літерами. З появою в Європі Карти Радзивілла 1613 р. “меркаторська” Литва втратила свою актуальність.
На карті Литви на українських землях відображено політичний і адміністративний устрій території. У складі Польського королівства показані Руське (Rvssia) (включно з Белзьким), Волинське (Volhinia) та
Подільське (Podolia; включно з Брацлавським) воєводства з відповідним проходженням меж. Порівняно з ортеліївськими картами Польщі уточнено пролягання адміністративної межі між Подільським і Руським воєводствами, яка зміщена на захід із річки Збруч (Zbrucz flu.) на річку Стрипа (Stripa fl.)25. Північніше та східніше зазначених воєводств простягається Велике князівство Литовське (Magnvs Dvcatvs Lithvaniae), яке на сході, на відміну від карти В. Ґродецького, межує з Московією (Moscoviae Pars). Цей кордон на карті проходить з півдня на північ по Дніпру і далі по річці Сож (Mereia fl.). Тобто, порівняно з вищерозглянутою картою Європи Ґ. Меркатора, внесено неправильні зміни щодо простягання Московського царства до Дніпра. Умовне позначення державного кордону та адміністративних меж, як і на карті В. Ґродецького, однакове – пунктирна лінія з крапок, розфарбована пізніше вручну кольоровим кантом [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Карта Литви Ґ. Меркатора пізніше з доповненнями та змінами входила до всіх перевидань атласа, виданих спадкоємцями великого
картографа. Як правило, Київське воєводство завжди зображували у складі Великого князівства Литовського, що можна трактувати як прояв несприйняття литовською елітою включення литовських територій до складу Польського королівства за Люблінською унією 1569 року.
В амстердамському виданні «Atlas minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio plurimis aeneis Tabulis ...» (1628 р.) на карті «Lithuania» у складі литовських земель, крім Київського воєводства, показані навіть Підляське та Волинське воєводства. До позитиву цієї карти слід віднести позначення уточненого східного кордону князівства (у дійсності – Польського королівства) на лівому березі Дніпра, до якого примикає Сіверське князівство («Dukatus Severiensis») та Перекопська Татарія («Crimea. Tartaria Perecopenfis»). Територія Чернігово-Сіверщини, приєднана до Польщі за Деулінським перемир’ям з Московським царством у 1618 р., ще не показана на карті на основній території. Адміністративно-територіальну одиницю «Сіверське князівство» було створено у 1619 р. після передачі цієї території до Польського королівства. Зазначимо, що назва нової провінції не була усталеною до 1635 р., найчастіше вживалась назва «Чернігівське князівство» [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia). Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia.
1595 р. (в Атласі); карта “Таврика Херсонеська”. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). Московія позначена як Rvssiaе.
Опис карти подано за: Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004.
Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» («Crimea seu Tartaria Przecopensis») і охоплює територію від пониззя Дніпра до пониззя Дону включно з північною частиною Криму, що відповідало історичним реаліям. Розмежування держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.
Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.
Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).
На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом
входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або
«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,
et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в
ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
1595 р. Арктика очима Герарда Меркатора.
Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio». Карта стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.
За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.
У трьох медальйонах по кутах карти зроблено врізки - Шетландські острови, Фарерські острови та неіснуюча Фрісландія. У четвертому медальйоні – вихідні дані карти.
Цікаво те, що в 1595 р. Меркатор (як і інший картограф з Антверпена, Корнеліс де Йоде) вже знав, що американський і азійський материки розділені протокою, хоча до плавання Семена Дежнєва було ще більше ніж 50 років.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.
*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.
1595 р.; карта “РУСІЯ”.
1595 р.; карта “Таврика Херсонеська”.
Немає коментарів:
Дописати коментар