середа, 18 жовтня 2017 р.

З історії єврейської общини у Винниках



Євреї. За час проживання у Винниках євреїв кількість їх сімей не перевищувала 40—50. Євреї компактно проживали в районі «бойні» (біля теперішнього ГРК «Святослав»). Основним джерелом доходів винниківських євреїв була торгівля (магазини й кіоски), а також закупівля сільськогосподарської продукції у місцевих мешканців і перепродаж її у Львові. Євреї Винник підпорядковувалися львівській громаді. Їхня громада була настільки мала, що в неї був лише один м'ясник, який також був авторитетом у кошерних справах.
1765 р. у Винниках проживало 11 єврейських сімей (див. табл.).
1880 р. у Винниках проживало 239 євреїв, які становили близько 8% всіх жителів (2 857). 1890 р. їх кількість дещо зросла до 302 осіб, або близько 9% всього населення (3 390). Проте в наступні роки кількість винниківських євреїв зменшилася – у 1900 р. їх було 266 осіб, близько 7 відсотків всього населення (3 881), а в 1921 – 250, що становило близько 7 % всіх жителів (3 603).
1928 р. у Винниках було створено благодійний єврейський кредитний союз, який у 1929 р. надав чотири позики на суму 400 злотих. У складі Товариства в 1930 р. була створена організація «Менора» і відділення організації «Бейтар», що свідчить про вплив ревізіоністів, що домінували серед місцевої громади. Ці організації діяли лише протягом короткого періоду.
Єврейська синагога «Винниках Шул» знаходилася на теперішній вул. І. Франка, 46 (у подвір'ї цього приміщення; тепер там приймають металолом). Фашистський і комуністичний режими у 40-их роках XX ст. знищили цю споруду. На теперішній час збереглися стіни синагоги.
Єврейського цвинтаря у Винниках не було. Більшості провінційних єврейських громад аж до кінця XVI ст. не дозволялося мати свої цвинтарі. З цієї причини в період пізнього середньовіччя Старий єврейський цвинтар у Львові став місцем вічного спочинку для всіх євреїв Галичини. Винниківських євреїв спочатку хоронили на Старому єврейському цвинтарі у Львові по вул. Шпитальній (нині вул. Базарна). Коли у серпні 1855 р., під час епідемії холери, кількість поховань на єврейському цвинтарі доходила до 15-ти щоденно, тоді стало питання про закриття Старого цвинтаря і відкриття Нового єврейського цвинтаря на Янівському передмісті, на так званих «Піліховських полях», де він зберігся і дотепер. У травні 1872 р. на Львівському передмісті Знесіння був відкритий ще один єврейський цвинтар площею 0,8 га, на якому хоронили також євреїв з Винник, Брюхович, Замарстинова, Збоїськ, Голоско, Клепарова, Кульпаркова й інших передмість.
У Винниках в 1884 р. народився єврейський художник Гросс Казимір  (Gross Karzimierz). Закінчив гімназію у Самборі. Протягом 1904—1905 рр. навчався у Краківській академії мистецтв (Майстерня Флоріана Цинка).
У Винниках до 1941 р. мешкала численна й організована єврейська громада, чимало її представників активно займались пивоварінням. В роки німецької окупації на території Львівщини нацисти утворили розгалужену систему місць примусового утримання (ґетто, табори примусової праці, тюрми, табори для військовополонених), що стала складовою гітлерівської «машини смерті» на території дистрикту Галичина та Генерального губернаторства. Німецька влада всіляко переслідувала та тероризувала місцеве населення. Євреїв позбавили всіх політичних і громадянських прав. Цих людей можна було безкарно обкрадати, змушувати виконувати будь-яку роботу, депортувати, знущатися з них і вбивати. У липні та серпні 1941 р. лише в дистрикті Галичина відкрито для євреїв дев’ять таборів примусових робіт (у Львові, Винниках, Острівці, Куровичах, Якторові, Лацках, Плюхові, Дрогобичі й Бориславі). У вересні й жовтні створено наступні шість великих таборів, зокрема Янівський у Львові. Там євреїв примушували працювати 12–14 годин на добу. Знущалися з них, а згодом убивали. На місце убитих швидко доставляли наступних, схоплених в облавах.
Винниківський табір організований у липні-серпні 1941 р. На початку тут перебувало 800 євреїв, яких використовували на будівництві шосейної дороги. Керував будівництвом Юрген Штрооп, який відомий як ліквідатор Варшавського гетто. За свідченнями очевидців, гітлерівці розстрілювали євреїв в урочищі Діброва (на галявині біля лісу). Табір ліквідований 23 липня 1943 р. Усіх в’язнів (378 осіб) відвезли до Янівського концтабору у Львові, з них 105 осіб були скеровані на роботи, а 273 – розстріляні.
За спогадами винниківчанина Богдана Макульондри: «Я знаю факт, коли приреченого на смерть мешканця гетто кат послав... за набоями. Коли їх привели на страту, то з'ясувалося, що німець-убивця забув набої. От доки одні нещасні рили собі яму, то одного в'язня змусили побігти й принести їх. Про це зараз мало говорять, але в кожному з єврейських гетто німцями була створена єврейська поліція, яка слідкувала за порядком, знущалася зі своїх же одноплемінників».
За спогадами винниківчанина Богдана Гарапи: «Моя сім'я жила неподалік Діброви. Ще маленьким я босоніж пас худобу Отож, багато разів бачив, як окупанти розстрілювали в'язнів місцевого гетто.
Подеколи, доки тривала страта, охоронці наказували мені чекати, щоб разом із коровами якась куля не вцілила в мене. Тому я бачив, як перед смертю ці нещасні й морально знищені голодом і катуваннями люди самі копали собі могилу. Таких ям було немало. Кожну засипали рядами. Розстріляли декількох нещасних і засипали їх. Згодом убили інших й також закопали над попередніми. Й так тривало доки могилу не заповнювали. Тоді наступні смертники копали собі нову могилу. Ось так це відбувалося на очах сотень людей. Але навколо панували страх і смерть, люди від горя немов заціпеніли. Мабуть, людський мозок має якісь захисні функції, бо ж в іншому випадку моє покоління від усього побаченого жаху могло б утратити розум! Я ж бачив, як ворушилася земля на цих могилах, бо хтось із розстріляних падав у яму ще живим».


За спогадами винниківчанки Уляни Шлапак: "Моя бабця, Ірина Дзюбик, мешкала в роки війни, на теперішній вулиці Федюка. Розповідала, що поруч, на полі працювали євреї під наглядом німців. Бабця, якось, покликала двох жінок-єврейок до хати. В сінах в неї стояла бочка з квашеною капустою і вони, похапцем, руками наїлися швиденько і назад, на поле, щоб наглядачі не побачили. Бабця їх жаліла і співчувала їм".
Багато євреїв зі Львова приїхало до Винник  після початку Другої світової війни, коли Галичина була окупована Червоною армією. З цієї причини число євреїв у Винниках виросло до 500. Через кілька тижнів після приходу німців, всім єврейським чоловікам віком від 13 р. і старше було наказано зареєструватися в міській управі. Через деякий час їм було наказано прийти на площу біля міської управи з харчами та знаряддям праці. Їх організували в колону, і наказали йти та співати в супроводі польського оркестру, який грав марші й польські народні пісні. Колона прибула в Лисиничі. Євреям наказали копати глибокі ями, роздягається, всіх їх було розстріляно.
Єврейське поселення у Винниках було знищено в першому кварталі 1942 р. Поліцаями був оточений єврейський квартал, який знаходився в районі «бойні» (біля сучасного готельно-розважального комплексу «Святослав»). Жінок і дітей завантажили у вантажівки й відвезли в невідоме місце. Імовірно, що вони були вбиті в Пісках (в районі Лисинич).




                           
Місце захоронення євреїв під час війни. Піддіброва

                                                           1765 р. Кількість євреїв


ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.


Немає коментарів:

Дописати коментар