вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Про свого вуйка. Павло Кулешка – воїн УПА.






ПАВЛО КУЛЕШКА - рідний брат моєї бабці. Уродженець с. Річиця (Закерзоння).
Моя баба – Соболь (Кулешка) Ганна Іванівна (7 січня 1923 р. с. Річиця Рава-Руського повіту – 29 липня 1985 р. м. Винники).
Мій прадід – Іван Кулешка (помер 1962 р. у с. Чишки).
Моя прабаба – Теодозія Кулешка (померла 1973 р. у с. Чишки).
Троє дітей Івана і Теодосії померли у малолітньому віці.
Брати та сестри моєї баби:
*Петро (1923 р. н.) – проживав, помер і похований в с. Чишки.
*Михайло (1929 р. н.) – проживав, помер і похований у Винниках.
*Агафія – проживала з сім’єю сестри Марії, померла і похована у с. Чишки.
*Марія (1932 р. н) – проживала з сином Володимиром (1964 р. н.) та його сім’єю у Чишках. Померла у 2016 р.
Павло Кулешка (3 грудня 1926 р. — 1 жовтня 1947 р.); псевда: «Горобець», «Діброва» — стрілець        сотні «Месники-2» (сотня «Шума»). У лавах УПА з осені 1945 р. Схоплений солдатами Війська Польського  та засуджений до смертної кари 10 вересня 1947 р. Страчений 1 жовтня 1947 р. у Ряшеві (Польща).
Річиця (Rzeczyca) – українське село колишнього Рава-Руського повіту. Тепер належить до гміни  Ульгівок (пол. Gmina Ulhówek)  Томашівського повіту Люблінського воєводства (Польща). Село знаходиться за 23 км на схід від Томашова. За даними Володимира Кубійовича в 1939 р. у селі проживало  2 540 осіб: 2 200 – українців, 60 – поляків, 90 – латинників, 190 – євреїв.
Селом тече Коритницький потічок. Вода в ріці була чиста і прозора. Село  мальовниче, земля чорноземна родюча, територія рівнинна. Дровами тут ніхто не палив, а лише торфом. Влітку торф копали спеціальними машинами, сушили і розвозили   по домах, заготовляючи паливо на зиму.
На півночі височіє «Глинна (Глиняна) гора». Одну з частин села називали Губинком, іншу – Кути, а ще одну – Майданом. Центр села називався Ринком. До двору належав фільварок Березина та лісничівка Дубина. За часів І Речі Посполитої село належало до королівських дібр і було садибою староства, яке охоплювало Річицю, Губинок, Журавці, Любичу Королівську, Гуту Любицьку, Гребенне і Кам’янку Волоську (Кам’янка Старе Село (тепер Старе Село). У 1760 р. тут був вибранецький лан, на якому господарювали солтиси Яндрух та Яцентій. Згідно привілею Августа ІІІ, даного 26 травня 1755 р., деякі селяни мали право варити пиво і горілку для власних потреб. Тут існував млин з двома жорнами та корчма. В 1765 р. власником села був Андрій Річицький. До ІІ світової війни село належало до Равського повіту. Діяли читальня «Просвіти» і Товариство «Сокіл». В селі часто організовувались концерти, вистави. Перед війною тут перебувала два тижні театральна трупа акторів зі Львова. Артисти ставили вистави, вхід на які коштував 1 злотий. Приміщення читальні в цей час, де відбувалися театральні дійства, було переповнено людьми.
Тогочасна греко-католицька парафія налічувала бл. 1 800 осіб, тут діяло Старше Братство св. Миколая і Молодше Братство Покрови Пресвятої Богородиці. Уперше церква в Річиці згадується у документах під 1531 р. 1687 р. була збудована нова дерев’яна церква свв. Бориса і Гліба (Романа і Давида). 1766 р. її замінила нова, теж дерев’яна будівля з дзвіницею над бабинцем. 1882 р. церкву ремонтував майстер Семен Козак. Окрему дзвіницю звели 1901 р. Церква і дзвіниця згоріли 1944 р. під час акції «Батальонув хлопскіх» на село. Парох о. Омелян Котис разом із донькою Іванкою в червні 1947 р. був ув’язнений в таборі «Явожно», де й перебував до 1948 р. Помер невдовзі після звільнення.
У селі діяли дві початкові школи, три кооперативи, одна з яких називалася «Господарська торгівля»,  велика молочарня,  де люди здавали молоко, з якого тут виготовляли масло та інші молочні продукти. У селі знаходився і великий панський фільварок. Був тут вітряний млин, шинок, кузня. На старому цвинтарі (при дорозі Ульгівок Томашів Любельський) збереглася давня цвинтарна каплиця, вимурована в ХІХ ст., квадратна в плані, увінчана банею з ліхтарем, під нею розташовані крипти. На території цвинтаря є кільканадцять кам’яних надгробків, виконаних бруснянськими майстрами. Також зберігся будинок давнього двору, на жаль, в середині 70-х рр. ХХ ст. був сильно перебудований.
У селі є зупинка для рейсових автобусів та бусиків, курсує кілька рейсів до Ульгівка і Томашова Любельського.
Після депортації 19441946 рр. та акції «Вісла» 1947 р. польська комуністична влада завершила етнічну чистку теренів Закерзоння від українців. Більшість мешканців Річиці було переселено в с. Зубра (тепер Пустомитівський район, Львівська обл.).
З села Річиця походить Богдан-Теодор Савка (псевдо «Софрон»; 29 травня 1903 р. 1980 р. с. Зятківці, Вінничина) головний лікар УПА «Захід».
1946 р. йому вдалось на чужих документах перейти на легальне становище і влаштуватися санітаром в Монастирському районі на Тернопільщині. Проте за Богданом Савкою проводився активний пошук і з допомогою політичних провокаторів з т. зв. Народної гвардії ім. І. Франка його вистежили й арештували в середині грудня 1947 р. Був засуджений. Покарання відбував в Омську та інших таборах ГУЛАГу. Працював там лікарем. Після смерті Сталіна звільнений без реабілітації. У зв’язку з забороною на проживання в Західній Україні працював головним лікарем дільничної лікарні в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Вінничині.





5 коментарів:

  1. Доброго дня.Дякую вам за викладену історію с.Річиця.Хотілось б більше дізнатись про історію повстанського руху на його теренах оскільки це батьківщина мого прадіда

    ВідповістиВидалити
  2. Я живу у Сербії. Мої предки по татові (його мама Євгенія Кулешка) походять з цього села Річиця. Переїхали до Боснії початком 20 століття.

    ВідповістиВидалити
  3. Моя рідня по мамі з Річиці. Дід: Пиріжок Сильвестр (1899 р.н.), баба Єва (1903р.н.) дівоче прізвище - Ключковська. Знаю, що дід воював за першої світової в Чорногорії. У 18-му вони (війська ЗУНР) десь біля Рава-Руської тримали фронт проти поляків. Був поранений, попав у полон, викупили. Далі мало говорили...

    ВідповістиВидалити