Український Йордань 19 січня 1917 р. та 1936 р. на Рівненщині

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII  - на 17 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

 Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Освячення води на Богоявлення. с. Шпанів Рівненського р-ну. Фото 19 січня 1917 р.Фонди РОКМ

Освячення води на Богоявлення.Тучин. 19 січня 1936 р.

Український Йордань в Надсянні (Закерзонні). 19 січня 1900-1940-і рр.

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII  - на 17 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

 Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Історія освячення Води над Сяном в Перемишлі - це вікова традиція українців, яку забороняли, викорінювали та хотіли, щоб люди її забули. Але Віра є настільки сильною, що від ХІІІ ст. (згадка в літописі), до сьогоднішнього ХХІ ст. українці зберегли цю традицію. Щоб зрозуміти наскільки важливе Йорданське Водохреща над Сяном для нас, українців, потрібно нагадати собі історію:

«…З найстаршого Галицького літопису знаємо, що вже в XIII столітті відбувалися величаві Водосвяття. В XIV столітті після втрати державної самостійності це свято на Сяні було національною маніфестацією в Перемишлі. З наказу польського короля Ягайла 1412 р. викинено з кафедральної церкви перемиського Владику і заборонено «схизматицькі» процесії в місті. За похід над Сян під час Свят треба було зводити продовж століть формальні бої, а навіть оплачувати адміністраційній владі «копиткове» (вжиток) дороги і вихід поза оборонні мури міста. 

Перерви в Йорданських водосвяттях на Сяні наступили щойно внаслідок воєнних подій, почавши від 1914 р. Перший раз у часі шестимісячної облоги Перемишля російською армією (від жовтня 1914 р. до березня 1915 р.), другий раз під час польсько-української війни (1918-1919 р.), вже за єпископа Йосафата Коциловського, третій раз з приходом більшовиків до Перемишля в часі ІІ-ї світової війни (1940-1941 рр.). З другим приходом більшовиків у 1944 р. закінчилася історія Йорданських водохрещень на водах Сяну в Перемишлі. Після II світової війни, по насильному вивезенні Владики Йосафата Коциловського до Радянського Союзу і переселення українського греко-католицького населення з міста й цілого Посяння наступила довга перерва у Йорданських водосвяченнях на Сяні. В тому часі водохрещення відбувалося після Богослуження перед церквою.Ту сумну обмеженість наших йорданських торжеств вдалося перервати в 1989 р. заходами о. митрата Теодора Майковича у президента міста Перемишля, який дав дозвіл відбути освячення води на Сяні, але без організування офіційної процесії.

Йорданські святкування у 1990 році були для Перемишля більш щасливішими, тому що воду на Сяні освячував вже наш владика кир Іван Мартиняк, а їх дальшим організатором був отець митрат Теодор Майкович – парох Катедри у Перемишлі. Від 1996 року парохом у Перемишлі був отець митрат Євген Попович (сьогоднішній Митрополит). Завдяки Йому, по сьогоднішній день Йорданські святкування мають величавий прегарний характер…» (з сайту Перемисько-Варшавської Архієпархії УГКЦ, отець митрат Богдан Степан).

Зі спогадів Solomia Rybotytska   (ФБ; 19 січня 2023 р.): "19 січня 2017, я перший раз побувала на святі Богоявлення Господнього в Греко - Католицькому храмі Івана Хрестителя в м. Перемишлі та взяла участь у ході для освячення Води над Сяном. Делегація Культурно-суспільного товариства «Надсяння» за організацією голови товариства п. Володимира Середи та делегацією інших товариств, зокрема Лемківщини та Любачівщини, вирушили на Йорданське Водохреще до м. Перемишля. Участь у такому святі - це вже обов’язкова традиція товариств.

Святкування розпочалися Архиєрейською службою Божою при головуванні митрополита Пекремисько-Варшавської УГКЦ Є.Поповичем. На свято були запрошені біскуп Перемиський Й. Міхалік і віруючі римо-католики. У храмі панувала атмосфера Різдва. Ікона Різдва Христового в українському вишитому рушнику, дідух та шопка під іконою, посуд зі свяченою водою, ялинки з синьо-жовтими баньками по обидва боки вівтаря – все вказувало що ми в українському храмі.

Наприкінці літургії були вітання та побажання духовенства. Церковний хор і присутні натхненно співали та колядували.

Після літургії Процесія на чолі з духовенством відправилася на Сян. Людей було багато, процесія розтягнулася, коли духовенство вже було біля Хреста над Сяном, то ще люди були біля мосту. Щоправда, цього року релігійну процесію супроводжувала поліція міста, задля безпеки вірян. Разом з українцями йшли й поляки, молитва звучала двома мовами.

На поверхні крижаного берега зроблено місток для духовенства та хору, з прямокутним вирізом для освячення води. Біля нього стоїть хрест з іконою та вишиваним рушником.

Обряд Великого Йорданського освячення Води відбувся під час молитви й занурення триметрових свічників у воду на їх дихання та потрійне занурення хреста. Після закінчення обряду священники кропили нас освяченою водою, віруючі брали освячену воду до дому, щоб окропити рідних та близьких.

Сян бушував… Від Сяну до Дону… Холодні бунтівні хвилі бігли за течією, і здавалося, що летять роки й століття життя всіх українців, тих, які тут жили, молилися і гинули за Нашу Вільну Україну. І надалі ми боремося за її суверенність. Рушник на хресті розвівався на вітрі, як долі тих людей, які розвіяні по Україні, примусово виселених з рідної, Богом даної землі. Йорданський мороз. Сирість від студеної води. 1944, 1947-2017. Вже пролетіло 70 літ як їх депортували. Ми пам’ятаємо і маємо передати цю пам'ять наступним поколінням. Бо хто, як не ми?".

   

Йордан над Сяном у Перемишлі, 19 січня 1912 року. На передньому плані Костянтин Чехович (ФБ Ranko Lemberger)

19 січня 1915 р. Український греко-католицький Єпископ Костянтин Чехович.

Тут зображено, винятковий випадок, коли освячення води відбувалось безпосередньо коло катедри, а не на березі Сяну. В той час місто знаходилось в облозі російськими військами і австрійське командування не рекомендувало проводити традиційну церемонію над рікою, в зв'язку із небезпекою атак ворожих аеропланів. Це, мабуть, остання світлина єпископа Чеховича. Через кілька тижнів, після Йордану 1915 року, Перемишль буде взятий росіянами. Нова влада почне готувати візит царя Миколи ІІ, який мав оселитись якраз у палатах єпископа. Однак, цар вже не застав Чеховича живим - він помер буквально напередодні його приїзду. У перемиському архіві зберігаються залишки записів, які робили члени греко-католицької капітули під час облоги, зокрема і про долю відомої "корони Данила", з якої була зроблена одна із митр. На жаль, більшість із цих записів втрачено.

 19 січня 1935 р.  Йордан. Сянік. Освячення води.

19 січня 1936 р. с. Улюч. Село Улюч - батьківщина Михайла Вербицького
З FB «Операція Вісла 1947 Akcja Wisła 1947 Operation Vistula 1947»

19 січня 1939 р. Перемишль, Владика Йосафат Коциловський. 

Українське Різдво 6-19 СІЧНЯ. Вертеп. Унікальні світлини 1890 р. -1990 р.

Понад 100 унікальних світлин!!! 

 6 січня – Святий вечір (Свят-вечір) або Багата кутя (вечір перед Різдвом Христовим).

Це одне з найбільш важливих родинних християнських свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім’я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. За традицією, весь день перед Різдвом нічого не їдять – чекають на першу зірку, що сповіщає про народження Ісуса Христа. І тільки після настання вечора родина збиралася на урочисту вечерю.

7 січня – Різдво Христове.

Це свято народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «Спасіння»). Різдво – одне з 12 найбільших християнських свят.

13 січня – Щедрий вечір (свято Меланки).

Це свято об’єднало дохристиянські звичаї та відзначення православною церквою дня преподобної Меланії. Вечір перед старим Новим роком має й третю назву – Щедра Кутя. Бо ж, на відміну від постового Свят-вечора, його стіл дуже багатий – м’ясний. 

14 січня – святого Василя (Новий рік).

Головний обряд цього свята – засівання. Зерно є символом нового життя, тому, заходячи в хату, її обсипали зерном. Засівали хлопці, дівчатам цього робити було не можна. Традиційні примовляння: «Сієм, сієм, засіваєм, з Новим роком вас вітаєм! Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця!».

18 січня – Голодна кутя.

Головні страви – кутя, узвар і декілька пісних страв: смажену рибу, гречані млинці, вареники з капустою.

Також традиційно в цей вечір спалювали Дідуха – зробити це було потрібно обов’язково, щоб душі предків відлетіти і не залишилися у нашому світі. Попіл зі згорілого Дідуха зазвичай розкидали по городу – на добрий урожай.

19 січня – Богоявлення (Водохреща або Йордан).

Це одне з 12 найбільших християнських свят різдвяно-новорічного циклу, яке нагадує про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді, а свято називають Богоявлення. 

Вертеп — це невід'ємна частина історії та культури України, це —старовинний український народний театр, що поєднує різдвяну містерію з побутовими інтермедіями, і є одним із найдавніших видів українського театру, що виник ще у XVII столітті, розвиваючись від лялькового дійства до вистав із живими акторами, і донині є важливою культурною традицією. Вертеп в Україні ніколи не був просто Різдвяною розвагою. Це була мова віри, форма пам’яті, зрештою спосіб зберегти себе.

Прославляння Бога — і водночас проголошення: ми є, ми тут, ми українці. Саме тому Вертеп і Коляду в Україні більшовики переслідували десятиліттями. Після приходу москалів Вертеп оголосили «релігійним пережитком» і «націоналістичним явищем». Колядників штрафували, залякували, звільняли з роботи, дітей переслідували в школах. Але Вертеп не зник — він просто пішов у підпілля: у хати, стодоли, на родинні свята, між «своїми». Після Другої світової війни, особливо на Заході України, Коляда й Вертеп стали автоматично «підозрілими». Їх прирівнювали до «бандерівщини». За участь у Вертепі карали не лише окремих людей — карали  родини..

Один із найвідоміших і документально підтверджених прикладів — Різдво 7 СІЧНЯ 1972 року. У Львові та Києві українська інтелігенція організувала Вертеп. Відповідь була миттєвою. Період Різдва був обраний правоохоронними органами не випадково. За наявними документами КДБ УРСР, протягом 11-13 січня 1972 р. мала відбутися низка святкових зібрань в Києві та Львові за очільництва «окремих націоналістичних елементів» (тобто, дисидентів). Святкування мали відбутися як на вулицях, так і в квартирах окремих осіб. 

12–14 січня 1972 року КДБ УРСР провело операцію під кодовою назвою «Блок». Було арештовано десятки людей — поетів, філософів, правозахисників, митців. Судові процеси зазвичай проходили в закритому режимі — без допуску навіть найближчих родичів. Вироки були дуже суворими. На заслання та до таборів були відправлені В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, подружжя Калинців, Стефанія Шабатура, Іван Світличний, Іван Гель та інші діячі українського дисидентського руху. Арешти продовжувалися і в 1973 році та навіть пізніше. Арешти, здійснювані в 1972 р. не були найбільшими за масштабом. За попередній період з 1954 по 1964 рр. в УРСР було арештовано 793 особи, в той час як внаслідок операції «Блок» в Україні було арештовано від 79 до 100 осіб.

 

    Українські (руські церкви) в Речі Посполиті  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

    Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з точки зору науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

      Отже, Українські церкви в 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

 

с. Сокілка, Харківської губернії, 1890 р.

Поч. ХХ ст. Колядники, Волинь (Раритетні фото колядників з Волині столітньої давнини, 2022 р.)

Початок XX століття. Колядники з Хоробичів.Чернігівське полісся.Фотограф Наталія Семплікевич 

 Світлина початку 20-го століття з музейних архівів. Дітвора колядує на Київщині.

 

 1905 р. Хлопці-колядники зі Звіздою у Слободі Сергіївці на Донеччині. Залишається років 30 до приходу "коренного населения Донбасса" в кокошниках!

1908 p. с. Яреськи Миргородський повіт Полтавська г-я.

1910 р. Полтавщина. Колядники

Освячення води на площі Ринок у Львові, 19 січня 1911 р.

 

Йордан над Сяном у Перемишлі, 19 січня 1912 року. На передньому плані Костянтин Чехович (ФБ Ranko Lemberger)

19 січня 1915 р.  Йордан у Перемишлі

 

19 січня 1916 р. На світлині - Іван Франко серед лікарів та пацієнтів Притулку Українських Січових Стрільців у Львові  на Йорданські свята.

 1916 р. м. Березне. Вертеп храму Різдва Пресвятої Богородиці. Джерело: Березнівський краєзнавчий музей (Раритетні фото колядників з Волині столітньої давнини, 2022 р.)

1916 р.  Місто Березне. Вертеп храму Різдва Пресвятої Богородиці. Джерело: Березнівський краєзнавчий музей (Раритетні фото колядників з Волині столітньої давнини, 2022 р.)

Освячення води на Богоявлення. с.Шпанів Рівненського р-ну. Фото 1917 р.Фонди РОКМ

Українські (русинські) колядники (віфлеємщики-бетлегеми) з Сентрал Сіті у Пенсільванії та з Бакнера в Іллінойсі, США, 1920-і рр.

Маленькі колядники. Міжвоєнний період

Колядники. 1921 р. Фото з приватної колекції, м. Здолбунів

Бетлегем у селі Бетлегем у селищі Великий Березний, 1925 р. (Локальна історія)

 

Бетлегем (вертеп) у селищі Великий Бичків на Рахівщині у 20—30-х років ХХ століття (Локальна історія)

Вертеп товариства Просвіта у місті Перечин, 1920-30-і роки (Локальна історія)

Колядники у селі Підплеша на Тячівщині (Локальна історія)

Колядники у селищі Волове (нині Міжгір’я) у 20—30-х роках ХХ століття (Локальна історія)

Колядники у селищі Великий Бичків на Рахівщині у 20—30-х роках ХХ століття (Локальна історія)

1930-і рр. с. Ганичі,Тячівщина. Закарпаття. З ФБ Mykhailo Markovych6 "Таки дуже рідкісна світлина. Уперше бачу таку "звізду" – колядницьку зірку – на старій фотографії із Закарпаття.  З локацією не можна помилитися, адже на фоні тут маємо дерев’яну греко-католицьку церкву Успіння Пресвятої Богородиці (з 1810 року). У 1966 році, за вказівкою тогочасного голови сільради, споруду розібрали під тим приводом, що дерево потрібне на спорудження сільського клубу, який, зрештою, так і не збудували.Фото зі сторінки Івана Фіцая".

  

1930-і роки. Український вертеп, Берестечко. На фото в основному жителі вулиці Богдана Хмельницького (колишня Низька). Більшість з них перебували в ОУН, а потім в УПА. Джерело фото: Олег Дергай (Раритетні фото колядників з Волині столітньої давнини, 2022 р.)

Місто Березне на Рівненщині, 1930-ті роки. Вертеп храму Різдва Пресвятої Богородиці 

Перша половина 30-х років ХХ ст. Вертеп с. Тучин, Рівненського р-ну. (1. Миколай Джум – цар; 2. Христя Журомска – ангел; 3. Кирило Бондар – цар; 4. Катя Бондар – ангел; 5. Михалко Вінічук – цар; 6.Костюк Тивончук – пастух; 7.Кондрат Трофімчук – пастух; 8.Клим Поліщук – пастух; 9. Іван Тивончук – козак; 10. Іван Бардеці – циган; 11. Петро Вінічук – лірник; 12. Іван Козак – жид). Фото Zaklad Fotograficzny L.TYVONCZUK. Фонди Рівненського обласного краєзнавчого музею (РОКМ)

 

1930-і рр. Місто Березне. Вертеп храму Різдва Пресвятої Богородиці. Джерело: Березнівський краєзнавчий музей (Раритетні фото колядників з Волині столітньої давнини, 2022 р.)

Колядники у селі Макарьово на Мукачівщині у першій половині ХХ століття (Локальна історія)

Вертеп Храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Березне. 30-і роки ХХ ст. Фото Митрофана Янцевича. Фондова колекція Березнівського краєзнавчого музею (з родинного архіву В’ячеслава Юсковця)

Колядники у селищі Ясіня на Рахівщині у 1930-х роках (Локальна історія)

Колядники у селищі Великий Березний, 1930 р. (Локальна історія)

1935 р. Бетлегем у с. Ясіня на Рахівщині. Закарпаття. Колядники. Світлина: Карел Ганса з добірки світлин Mykhailo Markovych

19 січня 1935 р.  Йордан. Сянок. Освячення води. 

19 січня 1936 р. с. Улюч (Закерзоння).  Село Улюч - батьківщина Михайла Вербицького. З FB «Операція Вісла 1947 Akcja Wisła 1947 Operation Vistula 1947»

 

Освячення води на Богоявлення.Тучин. Рівненщина. 19 січня 1936 р.

19 січня 1939 р.  Йордан у Перемишлі

 

1940 р. Село Богдан на Рахівщині  (Локальна історія)

1942 р. 

Свято Водохреща 19 січня 1943 р. у Львові. Єпископи Йосиф Сліпий та Миколай Чарнецький

 

Колядники у селищі Великий Березний, 1943 р. (Локальна історія)

Коляда у селі Сасово, 1944 р. (Локальна історія)

Волинь, 1940-ві рр. Колядники із зіркою. Автор невідомий. Зі збірки О.В. Тихенка (Раритетні фото колядників з Волині столітньої давнини, 2022 р.)

1948 р. Царі з дарами, Янгол з крилами та сурмою, Ирод з воїнами у давніх австрійських строях, пастушки...Так  виглядав Вертеп у бойківському селі Лісковатому на українських етнічних землях, що нині перебувають у складі Польщі! Три роки по тому, в 1951 році українських мешканців Лісковатого та інших сусідніх сіл Західної Бойківщини було депортовано на південь колишньої УССР... Світлини з родинної збірки Ксенії Кирик.

1949 р.  Вертеп с. Сприня Самбірського р-ну Львівської обл.

Бетлегем у с. Довге на Іршавщині. Середина ХХ століття (Локальна історія)

1950-і рр. Гуцульський вертеп. Косівська поляна. Рахівщина (Локальна історія)

Бетлегем у селищі Ясіня (Локальна історія)

Вертеп під час Різдвяних свят. У ролі жида – Євген Галавай. Богородчани, 8 січня 1955 р. (Галицький кореспондент)

Колядники. Богородчани, січень 1959 р.(Галицький кореспондент)

6 січня 1956 рік. Різдвяні свята та вертеп у табірному бараці. Магадан. 

8 січня 1956 року. Святкування Різдва в'язнями ГУЛАГу.

Село Сосновка Чунського району Іркутської області. 

Посередині сидить відомий діяч ОУН, один з керівників Кенгірського повстання Михайло Сорока. Загалом він провів у комуністичних концтаборах 36 років.

 

1950-ті роки. Вертеп, м. Осінники Кемеровська область РРФСР.

1950-ті рр. Вертеп, м. Осінники Кемеровська область РРФСР.

1950-ті рр. Вертеп, м. Осінники Кемеровська область РРФСР. Зліва направо: Марія Лукашук, Степан Додик, Любомир Стебельський.  

1955 р. Український вертеп в Норильську, Красноярський край, РРФСР.

1955 р. Вертеп в смт. Печеніжин Коломийського р-ну Станіславської обл. 

Вертеп. м. Березне. 50-і роки ХХ ст. Фото з архіву Березнівського краєзнавчого музею

Вертеп у с. Соколя Буського району Львівської області, поч. 1950-х рр.  

1966 р. Колядники. с. Пустомити Рівненського р-ну. Фонди РОКМ

1960-і роки. Вертеп. Березне. Фото з архіву Березнівського краєзнавчого музею.

1960-і рр. Різдвяний вертеп, с. Тетевчиці Радехівського району Львівської області.

1965 р. Вертеп в с. Кореличі Перемишлянського р-ну Львівської обл.

 1972 р. Група колядників у помешканні Олени Антонів фотографуються перед тим, як вирушити на вулиці міста.   Ініціатором проведення вертепу у Львові стала дисидентка Олена Антонів. Протягом 12-14 січня у всіх учасників коляди були проведені обшуки, а декого з них навіть ув’язнили: "за виготовлення, розповсюдження, зберігання літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи".

1972 р. Вертеп. Львів. Українська інтелігенція. 12 січня було арештовані 19 осіб у Львові та Києві. Серед них Ірина Калинець, Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк, Михайло Осадчий. Згодом був арештований Ігор Калинець. Хвиля репресій прокотилася всією Україною і зачепила близько сотні осіб. Майже всі заарештовані були засуджені за статтею «антирадянська агітація та пропаганда» і відправлені відбувати свої терміни у табори Мордовії та Пермської області Московії. 

 Січень 1974 р. Під час Різдвяних свят. Перед вертепом – Ігор Галавай. Богородчани,  (Галицький кореспондент)

 

м. Винники (Львівщина). Середина 1970-х рр. (січень)

1978 р. с. Сасівка, Свалявщина Закарпатської області . Фотограф Arsenii Gerasymenko. Добірка світлин Mykhailo Markovych 

1970-ті рр. Вертеп у с. Журавків Жидачівського р-ну Львівської обл. 

1979 рік. Коляда на Путильщині - Товарниця. З журналу "Буковинська Гуцульщина"

1980 р. Вертеп у Кривому Озері на Миколаївщині за участю нащадків виселенців із бойкіського с. Скородне (нині у Польщі). 

Кін. 1980-х рр. Вертеп, с. Гримайлівка Бродівського р-ну Львівської обл.

1983 р. Львів (з архіву Володимира Климюка)

1980-і рр. (кінець). Вертеп. с. Деревач. 

Приблизно 1987-88 роки. Вертеп у с. Протеси на Львівщині. 

1988 р. Вертеп з с. Жуків 

Святкування Різдва 1989 р. в с.Хідновичі Мостиського району. Коляда зі звіздою, молодіжний і дитячий вертеп. Старі фотографії від Михайла Курила.

Перші паради вертепів у Львові. 1988-1990 рр. Старі фотографії від Михайла Курила. Фото відскановано зі слайдів.

Перші паради вертепів у Львові. 1988-1990 рр. Старі фотографії від Михайла Курила.

7 січня 1990 р. Львів (ФБ. Андрій Гречило)

 

ДЖЕРЕЛА

* "КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ РІВНЕНСЬКОГО ПОЛІССЯ у записах Віктора КОВАЛЬЧУКА" / заг. редакція Л.Лукашенко. Рівне: ПП "Формат-А", 2023. 224 с.: іл., нот. Фольклорні записи - Віктор КОВАЛЬЧУК

* FB  Олександр Алваев

*https://photo-lviv.in.ua/svyatkovi-obryady-i-tradytsiji-scho-zberehly-nashu-identychnist/

*https://localhistory.org.ua/texts/statti/chi-veseliti-pane-gazdo-iak-koliaduvali-na-zakarpatti/