Андрій Байцар: правники

Показ дописів із міткою правники. Показати всі дописи

субота, 10 серпня 2019 р.

Видатні винниківчани: Антін Рак — український громадський діяч, правник

Антін Рак (1876 р. с. Сурохів Ярославського повіту (Галичина) – 1958 р. м. Відень (Австрія) — суддя апеляційного суду у Львові, засланий в Сибір (1915—1921 рр.), голова Товариства прихильників мистецтва у Львові (1930—1939 рр.), співробітник журналу «Життя і право», громадський діяч у Лабачеві, Стрию, Львові, а також у Винниках. Антін Рак належав до найзаслуженіших для української справи людей у Винниках і повіті. У березні 1908 р. А. Рака призначено до повітового суду т.зв. комісаром для спростування ґрунтових книг (приміщення суду знаходилося на теперішній вулиці Івасюка, 5).

Населення не німецьких країв тодішньої австро-угорської монархії не могло погодитися з німецькою доктриною, за якою перенесення прав на нерухомість може наступити тільки на підставі писемної згоди і запису в ґрунтові книги. В селах і далі мав силу старий слов'янський звичай переносити речові права усно, зокрема ж права власності. З часом дійшло до того, що фактичний стан не збігався з записами в ґрунтових книгах. Це мав виправити новий закон.

Роль комісара для спростування ґрунтових книг у галицьких умовах була важлива, бо чесний суддя міг допомогти нашим часто неграмотним селянам. Незабаром виявилося, що суддя Рак — це «білий крук» між суддями-українцями. Це були часи австрійсько-польської влади, за якої урядовця вважали великим патріотом, якщо він ходив до церкви, вживав рідну мову, читав свої часописи тощо. Тому здавалося дивним, коли суддя Рак влився в українське патріотичне життя у Винниках та навіть став провідником його.

З українськими сторонами в суді він спілкувався українською мовою і нею ж видавав судові рішення. На закид тодішнього начальника суду — москвофіла, що в суді немає стільки писарських сил, які знали б українську мову, холодно відповів, що треба змінити мовні закони або – писарів.

Читальня «Просвіти» була йому другим домом, тоді як австрійському судді було небезпечно брати участь у народній праці.

Коли в неділю 12 квітня 1908 р. прийшла вістка про атентат на намісника Галичини поляка Потоцького, суддя Рак сказав у Винниківській читальні: «Добре зробили! Те належалося вже давно тому лайдакові (Потоцькому), як і всім старостам та іншим польським цуцикам». На такі слова тоді треба було мати відвагу.

Суддя А. Рак проводив свою діяльність у Винниках і в цілому повіті, дбаючи про національне й економічне піднесення селян. Його стараннями читальня «Просвіти» у Винниках одержала велику площу (2 га) з будинком у центрі містечка від Крайового виділу. У цей час з 1907 р. по 1914 р. головою винниківської «Просвіти» був Володимир Левицький. А. Рак був заступником голови — секретарем «Просвіти». У Винниках він створив відділення Національно-демократичної партії. За сприяння А. Рака відновлюється винниківський хор під диригуванням абсольвента Музичного інституту ім. Лисенка у Львові Василя Согора, пізніше диригента різних хорів у Львові й хориста оперного театру у Львові. У цьому хорі активну участь бере й А. Рак.

1909 р. А. Рак і о. Г. Гірняк створюють у Винниках «Товариство господарсько-кредитове» для Винниківського повіту (1914 р. на його рахунку було 20 000 крон).

По закінченні праці над ґрунтовими книгами, у 1912 р. А. Рака переведено до окружного суду в Тернополі. Його діяльність там, мабуть, була така сама, бо під час московської окупації в 1914—1915 рр. його вивезено було в Сибір одним з перших. Там він пробув до 1921 р., а після повернення нові окупанти-поляки дали йому посаду судді.

Він був професійним правником, за що його цінували поляки. Навіть притягнення до судової відповідальності його сина Ярослава у процесі Степана Бандери за вбивство польського міністра Пєрацького, не принесло судді Ракові ніяких небезпечних наслідків: тоді як його син відповідав перед судом, батько виконував обов'язки окружного судді у Львові. Пізніше А. Рака переведено на до м.Тарнова, де його застала Друга світова війна. Від 1944 р. проживав у Відні, де й помер у 1958 р.

Дружина — Рак Софія — українська громадська діячка в Галичині.

Син — Рак Ярослав Антонович — український пластовий і політичний діяч, правник.

Українська скаутська організація Пласт в Австрії за проєктом "Врятуй могилу героя" розшукує членів родин похованих в Австрії видатних українців, оренда могил яких закінчилась та потребує проплати на наступні 10 років (могили в аварійному стані). Відень. Антін Рак (1876-1958), Софія Рак-Скобельська (1881-1963) і Ярема (1941-1944). Родинний гробівець. Hernalser Friedhof. Оренда і ремонт.

ЛІТЕРАТУРА

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.

1900-ті рр.

Видатні винниківчани: Ярослав Рак — український пластовий і політичний діяч, один із перших членів ОУН.

Рак Ярослав Антонович — (псевдо «Мортик»; син Антіна і Софії Раків; 29 липня 1908 р., м. Винники — 10 вересня 1989 р., м. Нью-Йорк) — український пластовий і політичний діяч, правник, один із перших членів ОУН.

Початок громадської діяльності.

Ярослав Рак вже був на першому курсі права у Львівському університеті. Йому, що проживав з батьками в цей час у Львові, усміхалися безтурботні студентські роки, перед ним відкривалася дорога до великої кар'єри українського адвоката зі спокійним, вигідним і заможним життям. Та він вибрав собі інше, небезпечне життя члена революційної організації. Він гідно виконав усе, що від нього вимагала ОУН.

У 1930-их рр. член Українського Спортового Союзу у Львові і голова Українського Студентського Спортового клубу.

Діяльність в ОУН.

Вже в 1931 р. був на дуже відповідальному пості зв'язкового між крайовим і закордонним проводом ОУН. Ярослав Рак відповідав за постачання нeлeгальної літератури і зброї з-за кордону до Галичини. Всі Карпати від Говeрли по Криницю, кордону Польщі з Данцигом і Литвою, куди переправляли літературу, зброю, амуніцію і проходили кур'єри ОУН і ті, що втікали за кордон, щоб не потрапити в поліцію — за всe це він відповідав.

Успішно закінчив студії права у Львівському університеті.

Один із підсудних у Варшавському процесі за вбивство польського міністра Б. Пєрацького (1934 р.). 1934 р. був арештований і в 1935 р. на процесі Степана Бандери у Варшаві сидів між 12-ма оскарженими за участь у вбивстві польського міністра. Після двомісячного процесу у Варшаві, суд виніс обвинуваченому Ярославу Ракові сім років ув'язнення за те, що він нібито з Катериною Зарицькою допомагали Грицю Мацeйку, що вбив міністра Пєрацького, після атентату нелегально перетнути польсько-чехословацький кордон. Але щастя йому сприяло й на основі амністії присуд був зменшений до половини. На тому процесі було виявлено, що з-за кордону приходили щомісяця тонни нeлeгальної літератури ОУН.

Пeрша еміграція.

1939–1941 рр. — так звана пeрша eміграція у Кракові (проходження кількамісячних підстаршинських курсів). На військових курсах були щe: Стeпан Бандeра, Іван Климів-Лeгeнда, Володимир Врeцьона, Остап Савчинський, Василь Кук, Дмитро Мирон та інші.

Головним заняттям Ярослава було виховання молоді. 1939–1940 рр. —керівник відділу молоді УЦК у Кракові. З 1940 р. Ярослав Рак належав до Революційного Проводу ОУН, що його створив Стeпан Бандeра, й був учасником Другого Великого Збору ОУН у Кракові в 1941 р.(квітень).

У німецькому полоні.

1941 р.— в'язень Монтeлюпіx у Кракові.

30 вересня 1942 року його перевели до німецького табору Аушвіц. Це було після слідства у справі смeрті двох братів Степана Бандери, яких закатували поляки. Звільнення на волю — 19 грудня 1944 р. Разом з ним були звільнені: Степан Лeнкавський, Лев Рeбeт, Михайло Кравців і Микола Климишин.

Друга eміграція.

Після полону Ярослав у більшості займався виховною роботою, був при відновленні Пласту й заснуванні СУМу. 1945–1948 рр. — керівник відділу молоді ЦПУЕ у Німеччині.

Переїхавши до Америки, дальшe продовжував свою працю з молоддю у Пласті і у Виxовниx комісіях (1945–1953 рр. — член Головної Пластової Старшини).

У 1960-x рр. — голова Головної Ради ОУН за часів Стецька. Він, як правник, дбав про правопорядок в Організації, усе мало відбуватися згідно з законом, переживав щоб не прийшла ніяка ухвала, що шкодила б Організації чи визвольній справі.

З 1970 р. голова Координаційної Виховно-Освітньої ради при Українському Конгресовому Комітеті Америки. В останніх роках життя був членом Теренового Проводу ОУН.