Андрій Байцар: З історії дороги Львів-Винники. XIV- XX ст. Фотографії

Протягом століть зі Львова до Винник вели дві дороги. Одна з них, Глинянська, що йшла на схід, до Києва і на південь – у Крим. Друга – дуже вибоїста, придатна лише у суху погоду, починалася коло Личаківської рогатки, вела через Ялівець, коло Горів, через пивоварню Грунда, вздовж р. Маруньки й виходила на Забаву. Називалась вона Нижньою дорогою.

1787 р. зі Львова через Винники прокладено Брідську дорогу (цісарську) на Золочів і Броди. Ця дорога і сьогодні з’єднує Винники зі Львовом. Дороги з твердим покриттям називали по-різному: «гостинець», «цісарська».

Глинська або Глинянська дорога (Glinska, Gliniańska) називалась ще з XV ст.

Тут ще з княжих часів проходив основний торгівельний шлях на Схід – Глинянський тракт, що вів на Глиняни, Золочів і Київ. Сучасна вулиця Глинянський тракт у Львові відгалужується від Личаківської за колишньою рогаткою, а раніше вона починалася від мурів середмістя (Глинянської брами). Саме з цього (Східного) боку Львів неодноразово відбивав напади татар. У XVI ст. за частиною дороги закріпилась паралельна назва – Личаківська.

Початкова траса давньої Глинянської дороги в межах міста Львова значно відрізнялася від сучасної вулиці Личаківської. Зокрема краєзнавець Борис Мельник зазначає, що у XIV столітті Глинянська дорога проходила біля Львова через густі ліси, обабіч від неї були яри та пагорби. В тому місці, де зараз стоїть костел Св. Антонія, давній гостинець повертав вгору і йшов сучасною вулицею Заньковецької, а далі йшов сучасною вулицею Лисенка. Територія, якою нині проходить нижня частина вулиці Личаківської, в ті часи була поросла густим лісом та чагарниками. Лише наприкінці ХV століття Глинянська дорога пройшла тією ж трасою, що і сучасна вулиця Личаківська.

Назва Личаківська існувала вже в 1573 р., в 1786 р. вулиця ще була поділена на нижчу (до костелу св. Антонія) та вищу. Назва походить від назви дільниці Личаків, головною артерією якої вона є; своєю чергою, Личаків — трансформована назва фільварку Лютценгоф, закладеного на початку XVI ст. в районі костелу св. Антонія. 1787 р. Глинянська (Glinianer Gasse, Gliniańska, потім Личаківська) вулиця стала головною артерією Личаківського передмістя. Нею простягалися цісарська дорога на Золочів, де вона розгалужувалася на Броди (далі на Волинь до російського кордону) й на Тернопіль, а звідти через Чортків на Поділля й до Криму. Під час німецької окупації 1941–1944 рр. вулиця називалась Східною (Oststrassе). 1944 р. її перейменували на В. Леніна. 1990 р. вулиці повернуто її попередню назву. Там, де закінчується підйом вул. Личаківської й вона стає рівною, тривалий час стояла рогатка — пристосування, яке перекривало дорогу до міста. За право проїзду до міста з селян, котрі везли продукти, стягали мито. Поступово і саме місце дістало назву Личаківської рогатки.

Личаківська рогатка. Міські рогатки (рогачки) – своєрідні міські кордони, перепускні пункти, що регулювали рух до міста-з міста, ще з часів середньовіччя. За право проїзду до Львова з селян, котрі везли продукти на міські торговиці, стягали мито; пильнували, хто заїздить до міста, та хто його полишає. Личаківська рогатка, що сторіччями була на сторожі східного, найнебезпечнішого міського кордону, завжди була особливою. Там, де закінчується підйом і вулиця стає рівною, віддавна була розташована Личаківська рогатка. Згодом, напередодні I Світової війни у цьому місці було облаштовано трамвайний роз’їзд. На поч. ХХ ст. Личаківську рогатку перенесли до меж нинішньої вул. Пасічної. Її штат урядував у будинку при Личаківській, 148. Навпроти, близько 1910 р., збудували триповерховий будинок під № 179 з готичною вежею, у якому зараз розміщено початкову школу. Біля цього будинку 3 вересня 1914 р. віце-президент Львова Тадеуш Рутовський вручав символічні ключі від міста російському генералові Роде. Після I Світової війни значення львівських рогаток поступово занепадає. Вони перетворились на звичайні, історико-географічні орієнтири для мешканців та гостей міста.

Цісарська дорога (в районі Винник) частково проходить по лінії глиняних валів, які, на думку археологів, оточували енеолітичне нордійське оборонне селище близько 1800—2000 рр. до н. е. Залишки валів позначені на австрійській мапі 1783 р. Матеріал валів використовували для насипу під тверду основу дороги. Місце, де при дорозі автостоянка ніби нависає над долиною, називалось «Стражники». Тут у мурованому будиночку під солом’яною стріхою розміщувався дорожній патруль.

Нижня дорога з побудовою цісарської не перестала функціонувати. Для багатьох вона мала свої принади й переваги – була коротшою, звичною, вела попри млини, броварню, куди заходилось на пиво і на новини. Мабуть, саме для таких гостей у Грунда при вході була вивіска «Вхід босоніж категорично заборонений». У важкі повоєнні роки, коли проїзд в автобусі був розкішшю, багато винниківчан діставалися до Львова пішки саме цією Нижньою дорогою.