Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.
У СРСР зарплата була не просто цифрою в платіжці — це був цілий соціальний квест.
Наприклад, у 1965 році ставка першого секретаря ЦК КПУ становила 700 руб., другого секретаря — 630 руб., заввіділами — 410 руб., інспекторів — 310 руб., інструкторів та лекторів — 200 руб. Додатково передбачалися виплати на лікувальні заходи (до 80 % заробітної плати), матеріальна допомога, оплата всіх відряджень, видача пільгових путівок до санаторіїв та будинків відпочинку. Перший секретар республіканського ЦК і перші секретарі обкомів партії мали право на службовий автомобіль. Керівники високого рангу часто влаштовували собі кілька квартир чи будинків, а маючи один легковий автомобіль, з метою наживи або для родичів могли стояти в черзі за іншим.
Формально всі «мали роботу» і «отримували стабільно». У 1970-их роках інженер — 120-150 рублів, лікар — 110-120, вчитель — 90-110. Звучить рівно й справедливо? А тепер нюанс: гроші не вирішували головного. Вирішував «доступ».
Можна було мати скромну зарплату, але «правильну» посаду — і жити краще за того, хто отримував більше. Ковбаса «по блату», меблі «через знайомих», відпустка «по лінії профспілки». Гроші були, але купити за них щось нормальне — ще те мистецтво.
Офіційно не було багатих і бідних. Неофіційно — були ті, хто стояв у чергах, і ті, хто знав, у які двері зайти без черги.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.
Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.
В УРСР:
1970 115,17 руб.
1971 117,57▲
1972 121,91▲
1973 125,30▲
1974 128,46▲
1975 133,54▲
1976 139,84▲
1977 142,88▲
1978 146,22▲
1979 148,74▲
1980 155,12▲
1981 157,89▲
1982 163,08▲
1983 165,75▲
1984 169,55▲
1985 173,95▲
1986 179,00▲
1987 185,01▲
1988 199,79▲
1989 217,74▲
1990 248,40▲
1991 495,40▲
Ціни на продукти.
Говорячи про продукти, важливо пам'ятати, що їх ціна ще не означає, що ви ці продукти можна було б купити, коли захотілося - просто зайшовши в найближчий гастроном.
У Радянському Союзі ціни регулювала держава і підвищувала їх рідко - раз в 10 років. Ціни друкували прямо на упаковці - щоб уникнути спекуляцій і забезпечити «рівність» покупців. Тож споживач точно знав: будь-який продукт у будь-якому магазині коштуватиме однаково, і немає сенсу шукати дешевше.
Ціни були низькі, але більшість популярних продуктів - у дефіциті. Хліб, ковбаса й морозиво коштували копійки, а гречку, каву чи цитрусові майже неможливо було купити.
У 1970-их роках життя поступово налагоджувалося. Але вже із 1985 р. пішли проблеми із дефіцитом всіх повсякденних потреб, шкарпетки та горілка як і всі інші товари стали за талонами у містах або списками у сільрадах.
З кінця 1970-х років в СРСР почав проявлятися гострий дефіцит продуктів харчування, зокрема ковбаси, м'яса, молочних товарів та гречки. Нестачу м’яса, масла, ковбаси та сиру відчули скрізь, за винятком хіба що Москви, Ленінграда, балтійських республік і закритих міст. Повертаючись із відрядження звідти, львів’яни везли додому по кілька кілограмів масла та цитрусових, а пізніше — дефіцитну курку чи взагалі екзотичного індика.
На окремих підприємствах у цей час були організовані заходи для забезпечення цими продуктами своїх співробітників. Практикувалося придбання продуктів у столиці і великих містах під час відряджень, поїздок на відпочинок тощо, а також по знайомству.
Продовольча програма 1982 року, покликана стабілізувати постачання продуктів, фактично провалилася. Держава штучно утримувала низькі ціни, але не могла забезпечити відповідну якість і обсяги виробництва. Результатом стали тотальний дефіцит і парадокс: гроші якщо й були, то витратити їх не було на що. Символом епохи став не пломбір чи ковбаса, а порожній прилавок. Головною стравою радянської кухні стала картопля.
Середина 1980-их років стала кульмінацією системної кризи радянської планової економіки. На середину 1980-х років аграрний сектор мав статус найзанедбанішої ланки економіки.
Дефіцит у СРСР був не винятком, а нормою. Люди навіть не питали про деякі товари, бо знали: їх просто не буває.
У дефіциті були:
червона та чорна ікра;
лимони та банани;
апельсини й мандарини (лише перед Новим роком);
гречка;
розчинна кава;
чорний мелений перець;
згущене молоко;
солоний оселедець та ін.
Хліб. Борошно. Буханець чорного хліба в СРСР від початку 1960-х років і до середини 1980-х коштував у Львові 14 копійок, у кінці 1980-х його ціна зросла до 20-22 копійок. Так званий «кірпічик» сірий і круглий сірий коштував 16 копійок, білий батон – 15 копійок, білий круглий хліб – 22 копійки, білий «кірпічик» 24 копійки, великий буханець білого хліба «з козирком» – 42 копійки, маленькі білі булочки – 3 копійки, бублики були по 5 копійок, рогалики 6 копійок.
У кінці 50-их - початку 60 року хліб у їдальнях та кафе вільно лежав на столах і був БЕЗПЛАТНИМ. Але вже від 1961 р. почалися проблеми із хлібом в який стали домішувати горох та кукурудзу. В 1961 р. ВПЕРШЕ СРСР закупив близько 300 тис. тонн пшениці, щоб згодом імпорт довести до 50 млн тонн. З 1964 р., коли зняли Хрущова хліб появився всюди та вільно, говорили, що спеціально робили для звільнення Хрущова.
Борошно коштувало - 46 коп./кг.
Цукор. Крупи. 1975 р. Цукор - 78 коп./кг, рис - 88 коп./кг, гречка – 56 коп./кг.
Яйця. Масло. Олія. Курячі яйця коштували від 80 копійок до 1 рубля 20 копійок за десяток залежно від розміру.
Серед масла широковживане було «Селянське» та «Бутербродне» (з 1974 р.). У середині 1970-их рр. масло вершкове «Селянське» коштувало 3 руб. 50 коп. за 1 кг.
У 1980-х - довжелезні черги за вершковим маслом, яке щодня починали «викидати» рівно о 18.00, стали нормою в усіх гастрономах і продовольчих магазинах.
Олія (250 грамів) - 39 коп. (1985 р.).
Молочні продукти. Сири. Згущене молоко. У середині 1970-их рр. молоко коштувало 28 коп. за 1 літру, кефір - 30 коп. за 1 літру (молоко (3 літри) - 1 руб. 02 коп. (1985 р.), ряжанка - 39 коп. за 1 літру, сметана (0, 250 л) - 1 руб. 70 коп.
Сир плавлений «Дружба» (100 г) коштував 26 коп., сир кисломолочний (250 г) - 26 коп., сир «Дніпровський» - 1,60 руб/кг, твердий сир «Голландський» - 2,20 руб/кг, сир «Ковбасний» - 2,30 руб/кг, сир «Російський» - 3 руб/кг.
У радянські часи незбиране згущене молоко було культовим продуктом. Його виготовляли за суворими стандартами (ГОСТ) з пастеризованого коров'ячого молока та цукру, без додавання рослинних жирів чи консервантів. Усі банки мали стандартну вагу 400 г, а впізнавана синьо-біло-жовта паперова етикетка стала справжнім символом епохи.Банка згущівки коштувала 55 копійок. Це була доступна, але не найдешевша повсякденна насолода. Згущене молоко часто входило до складу елітних подарункових наборів (так званих «замовлень»), проте діти та дорослі купували його просто як улюблений десерт або додавали до кави та млинців.
Ковбаси й м'ясо. Хронологія зникнення та дефіциту ковбаси розвивалася наступним чином:
* 1930-1950-ті рр. Період активного розвитку м'ясокомбінатів. «Докторська» ковбаса (запущена у виробництво 1936 року) була доступна і коштувала недорого, проте у воєнні та перші повоєнні роки продавалася строго за картками.
* Середина 1950-их рр. — початок 1960-х рр. «Золоте століття» радянської ковбаси. Всупереч чуткам, у цей період вона була якісною, відповідала строгим ГОСТам і вільно лежала на прилавках.
* Початок 1960-их рр. У ході чергової сільськогосподарської кампанії розпочався масовий забій худоби, що призвело до різкого падіння м'ясних запасів.
* Середина 1960-их рр. — середина 1970-их рр. («Брежнєвський час»). Друге «Золоте століття» радянської ковбаси.
* Середина 1970-их рр. - середина 1980-их рр. Ковбаса з 1974 р. поступово стає дефіцитом. Якість починає падати, в рецептуру вводять крохмаль, борошно та соєвий білок. З кінця 1970-их роках вона періодами зникає із магазинів.
Ковбаса «Чайна» - 1,70 руб/кг, ковбаса «Столова» - 2,20 руб/кг, «Докторська» ковбаса» - 2,30 руб/кг (до середини 70-х років рецептура «Докторської» залишалася незмінною);«Любительська» - 2,90 руб/кг, «Краківська ковбаса» - 3,30 руб/кг, «Останкінська» ковбаса. «Московська» ковбаса.
У 1960-х рр. ковбаса «Московська» в комісійних магазинах коштувала 5,50 руб., у другій половині 1970-х вартість підвищили до 7,50. У 1980-х було 10,00 руб. і ближче до 1990 р. ще більше...
Сосиски коштували 2,60 руб/кг, сардельки свинні теж 2,60 руб/кг, сардельки яловичі 2,10 руб/кг.
Копчена ковбаса, зокрема сервелат, нерідко використовувалася як неформальна плата за послуги в медицині чи освіті. Копчену ковбасу переважно можна було побачити у вітринах магазинів лише на Різдво й Великдень, коли люди запасалися вуджениною на свята.
М’ясо покупці бачили здебільшого морожене. Свинина в магазині коштувала 2 рублі 10 копійок/кг, яловичина з костями 2 рублі /кг. На ринку кілограм домашньої свинини коштував 5 рублів.
Теляча та свиняча вирізка майже ніколи не з’являлися на прилавках. Її реалізовували «з чорного входу» або за списками для обраних.
Риба. Рибні консерви. Ціни на рибу в СРСР залежали від сорту, але загалом рибна продукція коштувала значно дешевше за м'ясо. Наприклад, кілограм лососевих чи осетрових коштував близько 2,4–3 рублі, тоді як прості сорти можна було купити за кілька десятків копійок.
Приклади роздрібних цін у 1970–1980-х роках:
*Мойва: 15–20 копійок за кілограм (часто купувалася як корм для котів).
*Кілька: 30 копійок за кілограм.
*Минтай: 37–47 копійок за кілограм.
*Скумбрія: ~60–76 копійок за кілограм.
*Тріска: ~70 копійок за кілограм.
*Хек 76 копійок за кілограм.
*Живий короп: 70–80 копійок за кілограм.
*Оселедець (солоний за 1 кг) - 1,30-1,50 руб.
*Горбуша: близько 2 руб. за кілограм.
*Осетрина та кета (вид червоної риби) могли коштувати від 4 до 6 рублів.
Ікра та копчена риба вважалися дорогими святковими делікатесами.
Рибні консерви в СРСР були дуже популярні завдяки нижчій, порівняно з м'ясною тушкованкою, вартості, тривалому терміну зберігання та зручності.
*«Кілька в томаті» або «Бички в томатному соусі»: 30–40 коп.
*Тріска або сардини (в олії): 40–50 коп.
*Шпроти (в олії, стандартна бляшанка): 65–90 коп.
Шпроти стали обов’язковими елементами «продуктових наборів» у середині 1980-их рр., які видавали на підприємствах до свят. У вільному продажі вони в цих роках були рідкістю.
*Скумбрія натуральна: близько 50 коп.
*Лосось, горбуша (в олії/власному соку): 70–80 коп.
*Печінка тріски (делікатес): 1 крб. 20 коп. – 1 крб. 50 коп.
Розчинна кава, кава в зернах та індійський чай «зі слоном». Ці продукти вважалися ознакою достатку. Вони були популярними подарунками й рідко траплялися у звичайних магазинах.
У середині 1970-их рр. кава в зернах смажена (1 кг) коштувала 45 руб.; стограмова пачка чаю коштувала 95 коп.
Мандарини. Лимони. Офіційна ціна у радянській торгівлі на них була 2 рублі 50 копійок за кілограм.Але за ними завжди були величезні черги. Та й з'являлися вони переважно тільки до Нового року. Саме тому вони асоціюються зі святом. У маленькі містечка типу Винник їх ще й привозили рідко. Пам'ятаю, щоб порадувати дітей, батькам доводилося їхати до Львова перед Новим роком, а там люди стояли перед магазинами мало не з 6 ранку. Грудень. Мороз. Магазин відкривається о 8, а люди вже мерзли з 6 год.
Соки й води (1970-ті рр.). Виноградний сік (200 г) – 18 коп., яблучний сік (200 грамів) – 13 коп., томатний сік (200 г) – 11 коп. Хлібний квас з бочки (1 л) – 12 коп., газована вода з автомата (без сиропу) - 1 коп., газована вода з автомата (з сиропом) - 3 коп.
Лимонад у СРСР, залежно від смаку та регіону, коштував приблизно 10-20 копійок за пляшку, причому найпоширеніші сорти, такі як «Буратіно», «Дюшес», «Крем-сода» коштували близько 10 копійок, а були й дорожчі сорти.
1976 р. одночасно з маленькими пляшечками “Пепсі” (заводи у Москві, Ленінграді, Києві, Новоросійську, Таллінні й Ташкенті) на полицях гастрономів з’явилися стандартні півлітровки, вміст яких ні кольором, ні смаком не поступався продукту іменитого бренду. Ото й був знаменитий “Байкал”.“Байкал” став радянською відповіддю на американську “Пепсі-Колу”.
У масовий продаж “Тархун” надійшов 1981 р., і відразу – по 45 копійок за пляшку.
Сигарети. До 1961 р. «Верховина», «Аврора», «Памір» коштували відповідно 1,40 крб; 1,40 крб; 1,00 крб. Після грошової зміни – в 10 разів менше. Після 1961 р. «Гуцульські» коштували 6 коп.
У 1970-х роках сигарети з фільтром «Львів», «Орбіта» коштували 30 коп. «Космос» - 60 коп., а сигарети без фільтра: «Гуцульські» - 6 коп., «Памір» - 10 коп., «Прима» - 14 коп., «Верховина» - 14 коп., «Аврора» - 14 коп., «Астра» – 18 коп., «Друг» – 22 коп.Папіроси «Біломорканал» коштували близько 25 коп.
У 1980-х роках сигарети з фільтром «Львів», «Орбіта», «Фільтр» коштували 40 коп., «Космос» - 70 коп., а сигарети без фільтра: «Памір» - 12 коп., «Прима» - 16 коп., «Ватра» - 25 коп.
До 1982 р. на підприємстві була ділянка, де вироблялися подарункові набори цигарок «Тарас Бульба», «Гайдамаки», «Три богатирі», які користувалися особливо великою популярністю в іноземців.
Цукерки, морозиво, торти.
ЦУКЕРКИ хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів інколи «гризли» солодкі брикети з киселю.
У 1975 році зникли із продажу високоякісні цукерки: «Чародійка», «Білочка», «Мішка на півночі». Лише в театральних буфетах залишалися «Суфле», «Трюфелі», «Грильяж в шоколаді». Покупцям пропонували масові сорти цукерок з білою начинкою. У дефіциті були навіть карамельки «Ракові шийки» та «Гусячі лапки». Зовсім зникли цукерки в коробках.
У 1978 році здорожчав шоколад.
Кисіль в брикетах. Що значить «гризти» кисіль? – здивуються зараз діти. А річ у тому, що він був в брикетах і чекати, поки його зварять, просто не було сил, та й сухим він був набагато смачнішим.
Щось якісне люди могли купити, потрапивши у великі міста. Якщо ж сім'я не могла купити хороших цукерок (вартість 6-10 рублів/кг при середній зарплаті в 120 рублів – це дуже немало), то діти вдовольнялися «ірисками» та «карамельками».
Дефіциту принаймні у великих містах не було. Звичайно, час від часу цукерки «Білочка», «Червоний мак» чи «Спартак» зникали з прилавків, а «Пташине молоко» взагалі рідко на них з'являлося, але зазвичай мешканці великих міст могли купити, нехай не в кожному магазині, свої улюблені ласощі. Виняток становили передсвяткові дні. Кожна передноворічна дитяча вистава в театрі або ранок закінчувалася роздачею солодких наборів, через що з полиць магазинів у цей час зникали найпопулярніші сорти цукерок.
За часів СРСР у Львові найдешевші цукерки – цукрові подушечки з повидлом усередині коштували 10 копійок за 100 грамів , найдешевші шоколадні цукерки «Кавказькі» – 16 копійок. Найкращі шоколадні цукерки («бомбони»), коштували 40-50 копійок, це були «Столичні» з ромом всередині, «Байкал», «Тузик», «Мішка», «Балтика». Найдорожчі цукерки «Трюфелі» коштували 1 рубль за 100 грамів. Стограмова плитка шоколаду мала ціну від 80 копійок до 1 рубля 20 копійок.
1939 р. у Львові «Фортуну Нову» націоналізувала радянська влада й перетворила її у Львівську кондитерську фабрику № 3, яка після Другої світової війни разом із кількома іншими увійшла до складу підприємства, що відоме нині як кондитерська фірма «Світоч». Власне, сама назва «Світоч» виникла лише у 1962 році.
Продукція «Світоч»: «Конфети Львівські» (1950-1970-і рр..), карамель «Апельсин» (1950-1970-і рр..), «Українські» (1960-1970-і рр..), карамель «Львівська» (1960-1970-і рр..), «Конфета Цитрон» (1960-1970-і рр..), «Конфета М’ятна» (1960-1970-і рр..), «Конфета Карпатська» (1960-1970-і рр..), «Конфеты Карпатские» (1960-1970-і рр..), «Конфети Шкільна» (1960-1970-і рр..), «Конфети Кара-Кум» (1960-1970-і рр..), «Карамель Переяславська» (1960-1970-і рр..), «Карамель Арктика» (1960-1970-і рр..), «Карамель Земляничка» (1960-1970-і рр..), «Весняний гай» (1960-1970-і рр..), ірис «Ароматний» (1960-1970-і рр..), ірис «Літній» (1960-1970-і рр..), «Конфети Балтика» (1960-1970-і рр..), «Білочка», «Корівка», «Барбарис», «Золотий ключик», «Жовтеня», «Красная Москва», «Спартак», «Карпати», карамель «Дарницька», «Театральні», «Шкільні», «Вечірній Львів» та ін.
Після війни з репарації з Німеччини до СРСР надійшло обладнання з німецьких кондитерських підприємств, що дозволило в короткий термін налагодити виробництво шоколадних виробів. Виробництво шоколаду зростало з кожним роком. Кондитерські фабрики безперебійно постачалися сировиною з далеких африканських просторів (країн-сателітів).
Цукерки «Білочка». Шоколадні цукерки, головним атрибутом яких є дроблений фундук у начинці, а також стилізоване зображення білочки з горішком у лапках.
Цукерки «Червоний мак» (глазуровані шоколадом цукерки).
Карамель «Корівка». «Корівка» була одним з найпопулярніших видів карамелі в СРСР. Вона виготовлялася зі згущеного молока і мала ніжний смак. Кожна карамель була упакована в індивідуальну обгортку із зображенням корівки.
Ірис «Кіс-Кіс». Помадна маса, що отримується при уварюванні згущеного молока з цукром, мелясою (патокою) і жиром (вершковим або рослинним маслом або маргарином).
За радянських часів поряд із «Кіс-Кіс» популярність мав також ірис «Золотий ключик».
Шоколад «Оленка». Молочний шоколад, що виготовлявся в СРСР із 1965 року. «Оленка» стала символом дитинства і досі викликає спогади про солодке задоволення.
МОРОЗИВО.
У 1936 році радянський нарком харчової промисловості Анастас Мікоян привіз зі Сполучених Штатів технології та обладнання для виробництва морозива у промислових масштабах. Нова потужна фабрика запустилася у Києві у 1940 році.
Влада поставила задачу не тільки організувати виробництво, а й залучити до споживання продукту дорослих. Тож в усьому Радянському Союзі розгорнули рекламу морозива. Тепер його представляли як «висококалорійний і вітамінізований освіжаючий продукт, що має до того ж лікувально-дієтичні властивості».
У 1951 році символом радянського морозива став веселий пінгвін, якого придумав та намалював художник-рекламіст Сергій Сахаров. У 1954 році пінгвін-веселун з’явився на плакатах Київського молочного комбінату і залишався там до вісімдесятих.
Ціни на морозиво в Українській РСР трималися майже без змін від кінця 1960-х до кінця 1980-х рр.
Із 1941 р. в Радянському Союзі діяв найжорсткіший стандарт якості морозива в світі. Прийнятий 12 березня того року ГОСТ 117-41 уже в своїй назві окреслював увесь асортимент: «Мороженое сливочное, мороженое пломбир, фруктово-ягодное, ароматическое». Головна відмінність між кожною із цих чотирьох груп - вміст у ньому жиру й цукру. У молочних сортах морозива - 3,5% та 15% відповідно, у вершкових жиру було втричі більше - понад 10%, а в пломбірі кількість обох цих ключових складників була однакова - по 15%. На всій території СРСР - «от тайги до британских морей» - морозиво в стаканчиках, брикетах і на паличці виготовляли за єдиною технологією, упаковували в стандартну обгортку та продавали за однаковою ціною.
Усе змінилося через 25 років: 1966 р. єдиний для всього СРСР передвоєнний держстандарт скасували. За прийнятими тоді новими «Технічними умовами» кожна союзна республіка тепер могла сама розробити для себе норми виробництва. Відтоді в кожному місті з'явилися свої різновиди морозива - із різними назвами, дизайном обгорток і ціною. У Києві, приміром, асортимент назв сягнув десятка. Найпоширенішими залишилися пломбір і вершкове в стаканчиках. Та з'явилися й «делікатесні» сорти - «Київське» і «Каштан» на паличці. Японці згодом жартували, що до Радянського Союзу варто поїхати, щоб подивитися балет, відвідати цирк і поїсти морозива.
Найдешевше морозиво у Львові коштувало 7 копійок (як три поїздки на трамваї). Морозиво за 7 копійок – це ціна найдешевшого фруктового морозива у паперовому стаканчику в радянські часи; пізніше ціни зросли до 9 копійок.
Це було фруктово-ягідне морозиво у картонному стаканчику з дерев’яною паличкою. Вважалося, що воно виробляється з натуральних фруктів та ягід, хоча скоріше це був лід із цукром, барвником та різними концентратами. Цинічні домогосподарки казали про таке морозиво: «Помили банки від варення, а воду не вилили, а заморозили».
За 9 копійок продавали молочне морозиво у стаканчиках. Але воно було досить водянистим на смак.
Більш смачне вершкове коштувало 13 копійок. Його випускали і в брикетах, і на паличці, і у вафельних стаканчиках.
Найбільшою популярністю в Союзі користувався звичайний пломбір у звичайному вафельному стаканчику (особливим везінням вважалося, коли вафельний стаканчик хрустів). До 80-х він коштував 19 коп., І здача в одну копійку, звичайно, діставалася продавчині. Потім до влади дійшло, що це неправильно і пломбір став коштувати рівно 20 коп.
Відомі - шоколадний пломбір – 22 коп., і розкішне шоколадне морозиво з горіхами «Каштан» – 28 коп.
Морозиво «Каштан» - еліта серед всіх цих стаканчиків та брикетів. Немалі гроші, за які можна було купити пів літра вершків у скляній пляшці. «Каштан» випускався двох видів — білий або шоколадний пломбір у глазурі. Останнього чомусь випускали небагато і за тої самої ціни шоколадний «Каштан» завжди був бажанішим.
У складі були лише вершки, молоко та натуральний ванілін. «Каштан» став легендою великих міст. Сьогодні така рецептура вважається надто дорогою, тому справжній пломбір перетворився на гастрономічний привид.
ТОРТИ.
Торти 1960-х — 1980-х рр. - це класика святкового столу, відома своїми насиченими смаками та складними рецептами, серед яких найпопулярнішими й доступними були: «Вафельний торт», «Сметанник» (ніжний, просочений сметанним кремом), «Казка» (бісквіт у формі цегли був зверху прикрашений кремовим їжачком, пінечком та грибочками; коштувало таке задоволення у 1970-х рр. 1 руб. 90 копійок.), «Грильяж» (з карамелізованими горіхами) та ін. Їх смак для багатьох асоціюється з дитинством та святом.
Найдоступнішими і найдешевшими в СРСР були вафельні торти і коштували вони 50 копійок. Це була одна з головних спеціалізацій львівського «Світоча». Фабрика масово випускала стандартні шоколадно-вафельні торти, які часто купували як сувенір зі Львова.
Але були й «елітні» сорти, які практично для більшості населення були не доступні. Це: «Київський торт» (з безе та горіхами), «Прага» (шоколадний з кремом), «Наполеон» (з безліччю тонких коржів та заварного крему), «Пташине молоко» та ін. Купити їх можна було лише у великих містах, а «Київський торт» і у Львові купити було не можливо. Село практично і не знало смак переважної більшості тортів цього часу.
Жителі Радянського Союзу до початку 1950-х років не дуже полюбляли торти. По-перше, придбати їх було не так вже й легко, а по-друге, далеко не кожен міг собі дозволити витратити кошти на солодку страву великого об’єму.
Але з часом ситуація змінилась і люди розсмакували такий десерт. Саме тоді в СРСР розпочалась справжня мода на торти, які вважались показником достатку. Прийти у гості з тортом означало проявити повагу до власників дому.
У радянські часи ціни на торти варіювалися залежно від типу та ваги, але були значно нижчими за сучасні: наприклад, 1 кг бісквітно-кремового торта коштував близько 2,39 руб., а «Казка» — 2,63 руб. Ціни на «Київський торт» були вищими, до 3,30 руб. за кілограм, що робило його недешевим задоволенням.
У СРСР вивести новий торт на внутрішній ринок було неможливо без схвалення Єдиної дегустаційної ради Мінхарчторгу СРСР. Цей орган затверджував нові рецептури радянських тортів та вирішував, чи гідний продукт опинитися на столі споживача.
«Елітні» сорти.
«Київський».
Поява «Київського» торта на полицях магазинів викликала великий ажіотаж. І не дивно, адже це перший десерт у СРСР, який був виготовлений не лише з одного-двох коржів і великої кількості надто солодкого масляного крему.
Звісно, коржі та крем також були наявні у «Київському», проте додавання горіхів, безе та цікавий вигляд страви зробити свою справу і торт вже за декілька місяців став найпопулярнішим на теренах колишнього Радянського Союзу.
1956 року працівники київської кондитерської фабрики ім. Карла Маркса Костянтин Петренко та Надія Чорногор створюють радянську солодку легенду – торт «Київський». Він складався з повітряно-горіхових коржів, у яких застосовувалося до 5 сортів горіхів. Крім того, для приготування коржів використовувалися попередньо заквашені білки.
У середині 1960-х років технологію виробництва «Київського» торта було затверджено Мінхарчпромом СРСР. Відповідно до цього рецептом до складу виробу входили горіхи кеш'ю. Це був досить дорогий інгредієнт, що явно не характерний для радянської кулінарії. Тож поступово кеш'ю в рецепті «Київського» торта замінили на фундук. На зміну якому незабаром приходить дешевий арахіс. Яєчний крем (відомий, як крем Шарлот) у цьому торті в 70-ті роки на вимогу санітарних лікарів замінюється на вершково-олійний (важчий і насичений). А наприкінці 80-х до нього (так само як і у всі інші кремові торти) почали додавати дешеві рослинні жири, пальмову олію тощо.
«Наполеон».
Назва цього торту з’явилась у 1912 році, коли відбувались святкування з нагоди сторіччя вигнання французів з Москви. Тоді цей десерт подавався у формі трикутних тістечок, у яких люди повинні були бачити капелюх Наполеона Бонапарта.
Зараз цей торт має квадратну або прямокутну форму. Цікаво, що він популярний навіть у Франції, де його готують під назвою «millefeuille», що у перекладі означає «1000 шарів».
«Прага».
Цікаво, що назва цього десерту пішла зовсім не від столиці Чехії. Таку назву торту дав його автор, який у той час працював в однойменному ресторані в Москві. «Прага» був дуже трудомісткий і не дешевий, тому що включав чотири види вершкового крему, зроблених із застосуванням коньяку і лікерів Шартрез і Бенедиктин, а коржі просочувалися ромом.
Торт складається з трьох шоколадних шарів, просочених кремом та ягідним або фруктовим джемом.
Зверху «Прагу» обов’язково покривали товстим шаром шоколадної глазурі, на яку наносили написи за допомогою крему. Варто знати, що цей торт є радянським аналогом всесвітньовідомого віденського «Захера».
«Пташине молоко».
1978 року група кондитерів під керівництвом начальника кондитерського цеху московського ресторану «Прага» Володимира Гуральника створює рецепт торта «Пташине молоко». А сам рецепт був поширений по всьому СРСР через Мосресторантрест.
Немає коментарів:
Дописати коментар