У 1960-х роках більшості населення (тим, хто не крав) жилося несолодко. Середня зарплата була не більше ста рублів, а кукурудзяний хліб та акуратна латка на коліні чи лікті робітника або службовця були звичним явищем. Галичина у 1960-х завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи й, зокрема, Польщі, завдяки родинним зв’язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, порівняно зі східними територіями України, перебуванню у складі тоталітарного совка і, нарешті, завдяки міцним традиціям — сімейним, моральним, релігійним і українофільським, була регіоном вільнодумства, який Москва вважала найнебезпечнішим і піддавала шаленому ідеологічному тискові.
На початку шістдесятих, вперше після війни, львів'яни побачили площу Ринок більш-менш пристойному вигляді - нарешті нормально поштукатурили середньовічні будинки. Тоді ще стояли мури Бернардинського собору. У центрі було відносно чисто. Вулицями ходили пани у фетрових капелюхах і макінтошах, у їхніх кишенях лежали абонементи до філармонії на весь концертний сезон. Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який і не снився пізнішим адептам рок-музики, штурмували концертні зали, де виступав піаніст Святослав Ріхтер; шкільні вчителі старого польського гарту били ледачих учнів лінійкою по долонях, а не кулаком по обличчю. Кулькові ручки ще були дивом, отже школярі мачали пера в чорнильниці й мусили писати з каліграфічним натиском - до сімдесятих років у шкільній програмі існував окремий предмет «чистописання». На спеціальних уроках першокласники намагалися як найретельніше виводити літери в зошитах у косу лінійку. Чорні нарукавники захищали їх від фіолетових чорнильних плям, що розтікалися партою; взимку учні ходили до школи у валянках і гумових калошах, чорних і блискучих ззовні та червоних зсередини.
Це був час, коли говорили не «на Ринку», а «в Ринку» і на вулиці ще часто можна було почути, як норму, звертання «прошу пані» і «прошу пана», на відміну від пізніших сімдесятих і вісімдесятих років, коли така форма звертання вважалася вже (і, на жаль, не лише москалями) архаїчним впливом села і перекочувала виключно на базари.
Бачки з питною водою і металевим горнятком на ланцюжку в установах, а також фонтанчики з питною водою у парках і на вулицях давали змогу громадянам безкоштовно втамовувати спрагу. Біля під'їздів багатьох будинків стояли блискучі металеві шкрябачки для зчищення бруду із взуття.
Шістдесяті роки - це епоха хрущовок. Хоча перші з них з'явилися наприкінці п'ятдесятих, але масово чотири- і п'ятиповерхові бараки будують з 1961 року: висота квартири - 2,70 м (а деколи і 2,50), найменші із можливих кухні - 5,5 кв.м і суміжний санвузол. Норма житлової площі - 9 кв.м на людину - небачений раніше простір! Та головне, що це було початком масового переселення людей із комунальних квартир і підвалів в окремі помешкання, де кожна сім’я нарешті мала власну кухню, туалет і ванну. Про ці квартири львів'яни жартували, що будівельники забули з’єднати стелю з підлогою і водопровід із каналізацією. А через те, що стіни не тримали тепла, їх прозвали «хрущовськими холодильниками».
У 1960-х до Львова спеціально приїжджали з інших міст пити наше знамените пиво, а шоколадні цукерки "Світоч" возили до Москви як найвишуканіший подарунок для найвищих імперських чиновників. Тими роками вуличні скрипалі ще ходили львівськими подвір’ями і грали "Розамунду", а вдячні слухачі з балконів другого і третього поверхів кидали дрібні монетки, загорнуті в папірець, намагаючись точно потрапити у скрипковий футляр. А потім на тих самих подвір’ях за десять копійок мандрівні точильники гострили ножі за допомогою величезного кам’яного колеса, і дітям було радісно спостерігати, як іскри розліталися навсібіч. Це була епоха, коли вулицями Львова ще ходили сажотруси у штруксовому вбранні з ґудзиками старого львівського магістрату.
У 1960 - 1961 роках з'явилися магазини і їдальні самообслуговування - це був «перший крок до комунізму». Водночас у свідомості радянських львів’ян поширювався неофіційний антисемітизм - 1962 році закрили синагогу, ліквідували єврейську громаду і приєднали єврейський цвинтар до Янівського.
У лютому 1960 року відкрили демонстраційний зал Львівського будинку моделей.
У 1960-х з’явився і новий символ духовно-мистецької боротьби з тоталітарною системою. Якщо у 1950-х цим символом був саксофон, то тепер ним стала звичайна шестиструнна (іспанська) гітара. Тоді гітари серйозно не сприймали, тож їх випускали навіть не музичні, а меблеві фабрики, до того ж лише семиструнні (російські або циганські). У 1965 році з модою на "Бітлз" у Львові з’явився термін "бітлас" і отоді почалася справжня боротьба з довгим волоссям.
15 червня 1960 року відкрилося загальноміське сміттєзвалище у Грибовичах дорогою на Куликів, і з цього дня заборонили вивіз сміття на кінець вулиці Зеленої.
6 серпня 1960 року у Стрийському парку відкрили кінотеатр «Львів», а 21 вересня - кінотеатр «Супутник» на Левандівці.
15 листопада 1960 року урочисто відкрито головний критий корпус Краківського базару.
У травні 1961 року на головній пошті започатковано новий вид послуг - факсимільний зв’язок.
У вересні 1961 року у всьому місті були обладнані посадкові смуги на зупинках трамваїв і тролейбусів. Тоді ж з’єднали вулиці Б.Хмельницького та 700-річчя Львова вулицею Річною (тепер Липинського).
У 1961 році з'явилися поліетиленові пакети, які називалися целофановими, проте аж до кінця 70-х років в магазинах продовжували загортати продукти у папір.
15 березня 1962 року відкрилося кафе «Веселка» на розі вулиць Костюшко і 17 вересня.
У жовтні 1962 року на вулиці Коперника відкрився перший і на той час єдиний(!) у СРСР музичний салон. Місяць навчання музиці тут коштував 12 карбованців 80 копійок. За 20 копійок можна було грати на піаніно цілу академічну годину - 45 хвилин, за 10 копійок - на акордеоні, за 8 - на баяні, за 5 - на скрипці, за 1 копійку - на гітарі, мандоліні і домрі.
У 1962-1963 роках виникли перші житлові корпоративи, і почалося будівництво корпоративних будинків. Спочатку це запровадили телевізорний завод, «Сільмаш» і фірма «Прогрес». Львів почав стрімко розбудовуватись, і мікрорайон на вулиці Терешкової став першим експериментальним у місті. Він виріс на місці пустиря, обмеженого із західного боку вулицею Пустою, з півдня - Кульпарківською, з півночі - вулицею 1 Травня і зі сходу - залізничною колією на Сихів.
На початку лютого 1963 року напроти пам'ятника Міцкевичу у колишньому пасажі Касслера відкрився перший дитячий пасаж «Барвінок», або «Дитячій світ».
18 серпня 1963 року відбувся футбольний матч на новому стадіоні «Дружба» між «Карпатами» і «Жальгірісом».
У квітні 1964 року на вулиці Франка відкрилося ательє «Спасибі!», де безоплатно ремонтували телевізори. В той самий час почалася боротьба з чайовими у сфері обслуговування. А львівська АТС почала встановлювати на телефони блокіратори. Для вгамування тих, хто протестував, знайшли простий спосіб - їм взагалі відключали телефон.
У серпні 1964 року на вулиці Федьковича відкрили нову залізничну лікарню на 150 місць.
У 1964 році у Львові збудували перший 12-поверховий будинок, який назвали «висотним», - там розмістилася машинно-обчислювальна станція Обласного статистичного управління, поруч із новим кінотеатром «Мир».
Тривала широкомасштабна газифікація міста, і до вісімдесятих років Львів був практично повністю газифікований.
31 жовтня 1964 року перед університетом відкрили пам'ятник Іванові Франку, а в листопаді на місці двох старих австрійських кам'яниць завершили будівництво будинку «Червоної шапочки» на проспекті Леніна (Свободи) (тепер там Острів суші).
У липні 1965 року відкрилися книгарня «Дружба» і кінотеатр «Мир» (тепер нічний клуб «Міленіум»).
12 листопада 1965 року з’явилися перші у Львові маршрутні таксі «Головний вокзал – Аеропорт». За проїзд у них платили 15 копійок. А от на рейсі «Центр – Майорівка» брали 48 копійок, бо це вважалося далекою околицею, але у травні 1966 року там відкрилося кафе «Юність», і Майорівка стала ближче до міста.
1966 р.:
* У Львові виходить літературний і громадсько-політичний журнал «Жовтень», 4 газети — «Вільна Україна», «Львовская правда», «Слава Родины» і «Ленінська молодь», а також ряд багатотиражних газет. Широку діяльність розгорнули книжково-журнальне видавництво «Каменяр» і наукове видавництво Львівського університету.
* На початок 1966 року у Львові було 176 бібліотек масового користування з фондом у 2,4 млн. книг, понад 50 будинків культури і клубів, 38 кінотеатрів.
* У Львові діяло 93 загальноосвітні школи — 54 середні, 36 восьмирічних і 6 спеціальних. Крім того, у місті працювало 30 вечірніх і 2 заочні середні школи. Серед загальноосвітніх шкіл 10 шкіл-інтернатів, у яких навчалося 4,4 тис. дітей. У школах і технікумах працював п’ятитисячний колектив педагогів.
* У 1966 році прийшла мода на бурштин у жіночих прикрасах.
* У кінотеатрах Львова - «Війна і мир», «Ніхто не хотів помирати», «Удвоє більше, або нічого», «Карнавальна ніч», «У джазі лише дівчата», «Гангстери й філантропи», «Лимонадний Джо», «Чудова сімка», «П'ять мільйонів свідків».
* Відкрили аптеку-музей.
* Заснували Товариство охорони пам'ятників історії й культури.
* На Львівському ордена Трудового Червоного Прапора заводі кінескопів виготовлені та випробувані перші електронно-променеві трубки для кольорового телебачення.
* У Львові 1966–72 рр. ведеться будівництво на вул. Бандери, 28 а навчального корпусу №5 Національного університету “Львівська політехніка” як Навчально-лабораторний корпус енергетичного факультету Львівського політехнічного інституту. Архітектор проєкту – Муза Консулова. Співавтори В. Голдовський, Г. Рахуба. Стиль будівлі – модернізм. Будівля з лекційними та навчальними авдиторіями та лабораторіями.
* 1 січня. За рішенням ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, з 1 січня 1966 року знижуються в сільській місцевості державні роздрібні ціни на цукор, кондитерські вироби, бавовняні тканини, трикотажні вироби та інші товари до рівня роздрібних цін, які діють у містах.
* 5 січня відкрився магазин «1000 дрібниць». Таку назву мав магазин Львівського міськпромторгу, який відкрився на вул. Проїжджій (Данилишина).
* У травні на Майорівці відкрили кафе «Юність».
* 8 травня відкрився музей військ ПрикВО.
* 14 серпняна стадіоні СКА, відбувся континентальний фінал командного чемпіонату світу. Збірні чотирьох країн виборювали 2 путівки до фіналу у Вроцлаві.
1966 р. Автор фото Яніна Адамівна Гальперіна
1966 р. З архіву ФБ Джанго Каскана
1966 р. Трамваї фірми Санок жовто-синього кольору - в середині було усе дерев’яне. Такі трамваї перестали ходити близько 1973 року на жаль.
* Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009).
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар