МАГНІТОФОНИ в УРСР: продукція та ціни. З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр..

        З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр.. 

Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.

У СРСР зарплата була не просто цифрою в платіжці — це був цілий соціальний квест.

Формально всі «мали роботу» і «отримували стабільно». Інженер — 120 рублів, лікар — 110, вчитель — 90. Звучить рівно й справедливо? А тепер нюанс: гроші не вирішували головного. Вирішував «доступ».

Можна було мати скромну зарплату, але «правильну» посаду — і жити краще за того, хто отримував більше. Ковбаса «по блату», меблі «через знайомих», відпустка «по лінії профспілки». Гроші були, але купити за них щось нормальне — ще те мистецтво.

Офіційно не було багатих і бідних. Неофіційно — були ті, хто стояв у чергах, і ті, хто знав, у які двері зайти без черги.

Зарплата у всіх була різна.  Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням. 

Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.

В УРСР:

1970 115,17 руб.

1971 117,57▲

1972 121,91▲

1973 125,30▲

1974 128,46▲

1975 133,54▲

1976 139,84▲

1977 142,88▲

1978 146,22▲

1979 148,74▲

1980 155,12▲

1981 157,89▲

1982 163,08▲

1983 165,75▲

1984 169,55▲

1985 173,95▲

1986 179,00▲

1987 185,01▲

1988 199,79▲

1989 217,74▲

1990 248,40▲

1991 495,40▲

З ІСТОРІЇ ЦІН НА ПРОМТОВАРИ.

Зарплата у всіх була різна.  Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів. Середня зарплата кваліфікованого робітника в 1970-1980-х роках становила приблизно 160-350 рублів на місяць.

Ціни на всі товари встановлювалися централізовано державними органами (Держпланом) і не залежали від попиту чи пропозиції. Ціни були вказані безпосередньо на товарах або упаковці.

Через дефіцит радянські громадяни часто використовували термін «дістати» замість «купити», що означало потребу використовувати особисті зв'язки, шукати товар «по блату» або годинами стояти в чергах, коли товар «викидали» (раптово з'являвся у продажу).

Іноді існували спеціальні «комерційні» магазини, де товари були у вільному продажу, але ціни там могли бути значно вищими за державні.

У 1978 році здорожчав ремонт авто, удвічі підвищили ціну на бензин. На 60 % подорожчало золото. Тож для тих, хто вступав у шлюб, було передбачено грошову компенсацію — 100 крб за обручку. У 1979 році — ще одне здорожчання: золото, килими, хутро, меблі, машини.

На тлі цього у 1970-х Львові загалом збудували 200 магазинів. Серед них — мережа спеціалізованих із продажу одягу, взуття, радіо- та електротоварів, а також і фірмові крамниці: «Світоч», «Прогрес», «Електрон» та інші. З’явилися універсами, і значна частина торгівлі перейшла на самообслуговування. А дачникам, які мали приміські садибні ділянки, зробили подарунок: дозволили збільшити площу до 6 соток, щоб ті власноруч вирощували собі їжу. У кінці 1970-х років через моду на хутро з нутрії винниківчани у своїх домашніх господарствах також вирощували нутрій.

 Побутова техніка.

Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3 х 4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли лише 5% сімей «наддержави».

Для масового поширення таких товарів були потрібні роки, але і через десятиліття звичайні зараз речі мали люди далеко не в кожному будинку.

Якщо порівняти ціни із зарплатами того часу, стає ясно, що крім продуктів і товарів першої потреби грошей на побутову техніку часто не вистачало.

Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і «найбільш передову науку», у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри «ізолентою» й шукати поради, як з «вух» від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.

Магнітофони.

У радянський період магнітофони використовували насамперед державні каральні органи та військові, працівники державного радіомовлення, а відтак – заклади освіти й культури та заможніші громадяни, доступнішими вони стали з 1970-х років.

У 1935 р. німецька фірма AEG випустила перший плівковий магнітофон, який мав однойменну назву і відтоді увійшов у світовий мовний вжиток.

Спочатку існували котушкові, чи бобінні магнітофони, потім – касетні. Розрізняли індивідуальні й студійні магнітофони, звичайні й портативні, а також стереомагнітофони й магнітоли, які поєднували магнітофон і радіо.

Серійний випуск магнітофонів почався в СРСР ще до війни, але проводилися вони для спеціального застосування.

Перший серійний магнітофон - СМ-45 конструкції М. Рабіновича - з'явився 1942 р., він працював зі стрічкою шириною 6,5 мм.

Магнітофони були однією з найважливіших категорій побутової техніки, а українські заводи займали провідні позиції у їх виробництві в межах усього СРСР. Першим серійним магнітофоном у Радянському Союзі став саме київський «Дніпро-1», випущений у 1949 році.

Котушкові (бобінні). Домінували у 1950-х — 1970-х роках. Магнітофон (Київський завод «Маяк») «Дніпро-1 мав дві швидкості запису (18 і 46,5 см/с), що було стандартом для ранніх моделей.

До середини 1950-х років апарати магнітного запису для споживчого ринку випускали вже низку заводів у Києві («Дніпро»), Вільнюсі («Ельфа»), Москві («Яуза», «Астра»), Горькому (МАГ-8М) та ін. У 1954 році почався випуск магнітної стрічки на хімічному заводі у Шостці Сумської области.

1957 р. набрав чинності державний стандарт ГОСТ 8088-56 «Магнітофони. Основні параметри» - перший, що регламентує параметри магнітофонів на стрічці завширшки 6,25 мм.

У СРСР магнітофонний розвиток розпочався від 1960‑х. Тоді можна було придбати бобінні магнітофони «Гинтарас» та «Айдас» (Вільнюс), «Маяк» (Київ), «Юпитер», «Ростов» та інші, а також першу марку стереомагнітофона «Яуза» (Москва), найдоступніші марки «Чайка» (Великі Луки) і «Мрія», портативну «Весну», яка потребувала 10 батарейок. До бобінних магнітофонів купували плівку '»Свема'», яку продукували на підприємстві у м. Шостці Сумської області.

1960 р. був випущений перший у СРСР стереофонічний побутовий магнітофон «Яуза-10», 1969 — перший касетний, «Десна».

З 1960 р. по 1969 р. обсяги виробництва магнітофонів в СРСР зросли зі 128 тис. до понад 1 млн одиниць на рік.

Касетні. Від 1970-х котушкові магнітофони почали поступатися місцем касетним. Так у крамницях ще 1969 р. з’явився перший такого типу магнітофон «Десна'» (Харків), який фактично був копією магнітофона знаменитої голландської фірми «Philips». А за ним почали продукувати й інші марки – «Электроника-302» (Москва), «ИЖ-302» (Іжевськ), «Протон-401» (Харків), «Весна» (Запоріжжя), «Романтик-М» (Ґорький) та інші. В армії використовували дротові магнітофони.

Масово поширилися з кінця 1970-х. Запорізький завод магнітофонів «Весна», відкритий у грудні 1979 року, став ключовим майданчиком для випуску касетників, які стали найпопулярнішими в СРСР.

Касетні плівки виготовляли переважно на заводі у згаданій Шостці. Популярністю користувалися болгарські мікрофони.

На початку 1980-х років магнітофон був в 30% міських сімей.

Основні українські бренди та виробники.

Українські підприємства виготовляли як масові моделі для широкого загалу, так і високоякісну апаратуру для меломанів.

«Дніпро» (Київський завод «Маяк»). Перша серія побутових котушкових магнітофонів. Модель «Дніпро-14А» вважалася однією з найбільш просунутих у своєму класі на момент виходу.

«Маяк» (Київський завод «Маяк») - культовий бренд пізньорадянської епохи.

«Маяк» — серія транзисторних котушкових та касетних магнітофонів виробництва Київського заводу «Маяк». Першим магнітофоном серії була модель «Маяк-201», яку почали виробляти в 1971 році на заміну лампового стаціонарного магнітофона «Дніпро-14А».

З 1974 року вироблялась дещо модернізована модель «Маяк-202». У 1976 році почато випуск стереофонічного магнітофону «Маяк-203». Подальші модифікації «Маяк-204», «Маяк-205» та «Маяк-206» (1979-1980 рр.), відрізнялись незначними змінами електронних схем та зовнішнім оформленням.

В 1983 році завод почав виробництво касетного стаціонарного магнітофона-приставки «Маяк-010-стерео». Це був один з перших магнітофонів в СРСР такого класу. Касетні стаціонарні магнітофони, такі як «Маяк 231-стерео» та наступні моделі 232/233, були мрією багатьох завдяки надійності та можливості підключення до підсилювачів.

«Весна» — торгова марка транзисторних портативних магнітофонів, які вироблялись в УРСР з 1963 до початку 2000-х років у Києві та Запоріжжі (Запорізький завод «Іскра» / Завод «Весна»). Котушкова «Весна» 1963 року стала першим в СРСР батарейним магнітофоном випущеним у широкий продаж. Касетні магнітофони «Весна» були однією з найпопулярніших у країні марок.

Моделі на кшталт «Весна-202» (котушкова) та пізніші касетні «Весна-211-стерео» або компактна «Весна-309» були надзвичайно популярними через свою мобільність.

У 1980 році журнал «Радіо» повідомляв про початок випуску стаціонарних касетних магнітофонів 1-ї і вищої групи складності «Весна-101-стерео», «Весна-102-стерео» і «Весна-001-стерео». Їх виробництво, схоже, обмежилося невеликими пробними партіями.

«Романтика» (Харківський приладобудівний завод ім. Шевченка): Спеціалізувалися на комбінованих пристроях (магнітоелектрофонах), що поєднували програвач платівок, радіо та магнітофонну панель.

«Десна». В Україні (та в СРСР) перший касетний магнітофон «Десна» випускав Харківський радіозавод з 1969 року. Це була копія «Philips EL3300», 1964 року випуску. Особливістю магнітофона «Десна» була можливість вести прихований запис за допомогою перемикача провідного дистанційного керування, розташованого на мікрофоні.

«Юпітер». У 1971 р. Київський науково-дослідний інститут електромеханічних приладів розробив зразок стаціонарного стереофонічного котушкового магнітофона «Юпітер».

Виробництво магнітофонів «Юпітер» було організовано на Київському заводі "Комуніст" (з 1991 року - ВАТ «Київський завод «Радар»). Монофонічний магнітофон «Юпітер-1201» у 1971-1974 роках випускався також Омським електротехнічним заводом ім. Карла Маркса (не плутати із «Юпітером-201-стерео» київського виробництва).

Основні цінові показники.

При середній зарплаті близько 90 руб. після грошової реформи в 1960-х роках однією з найдешевших моделей був магнітофон «Романтик», який вроздріб коштував близько 160 руб. Аналогічні моделі коштували 180 – 200 руб. і більше. Магнітофон «Дніпро-12» - 147 руб. (1970 р.).

Прості транзисторні моделі коштували близько 160-200 рублів, тоді як складніші і високоякісні (включаючи імпортні) магнітоли і акустичні системи могли досягати 1000 рублів і більше. Ціни залежали від типу магнітофона (котушковий, касетний, портативний), його складності та виробника.

Прості портативні магнітофони. Касетні магнітофони. Магнітофон «Весна-2» коштував 190 рублів, а «Супутник-401» - 180 рублів.

Складніші та імпортні моделі. мпортні магнітоли, такі як «Sharp GF-777», коштували близько 2 000 рублів, що було дуже дорого. Магнітофон «Олимп-005» - 1 230 руб.  Стереокомплекс «Романтика-002-стерео» - 2 700 рублів.

"Комета МГ-201М" - популярний в СРСР котушковий магнітофон 1960-х років