Андрій Байцар: Тартарія на європейських картах XVIII ст.

Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Філіп Клювер (1624) на своїй карті, на північний схід від Каспію, виділив Козаків Тартарських (KASAKI TARTARI). Фредерік де Віт (1680 р.) теж позначив на карті Козаків Тартарських (KASAKKI TARTARI).

Першим державним утворенням на всій території Великої Тартарії став Тюркський каганат.

ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ — ранньодержавне утворення кочових племен Центральної Азії VI—VIII ст. на чолі з племенем тюрків. Початок тюркської держави поклав 534 р. на Монгольському Алтаї великий ябгу (правитель) тюрків (які входили до складу Жужанського каганату) Бумин з династії Ашина. 545—546 рр. йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Китаєм та підкорити повсталі проти Жужанського каганату племена теле, а 552 р. об’єднані сили тюрків і теле розгромили самих жужанів (відомих у європейських джерелах як авари), проголосивши каганом Бумина. Після розпаду єдиного каганату на території Тартарії в різний час існували держави: Західний тюркський каганат, Східний тюркський каганат, Кимацький каганат (в північних областях Євразійського степу, в значній частині — в Західному Сибіру в районі між Об — Іртиш, приблизно з 743 до 1050 р.), Хазарський каганат, Волзька Болгарія та ін. В кінці XII – початку XIII ст. вся територія Тартарії, була знову об'єднана Чингисханом і його нащадками. Це державне утворення відоме як Монгольська імперія. В результаті поділу Монгольської імперії на улуси в західній частині Тартарії виникла централізована держава Золота Орда (Улус Джучі). Ця держава існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру; виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років

В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство. З початку XVI ст. держави на території Тартарії починають потрапляти у васальну залежність від Московії. 1552 р. Іван Грозний захопив Казанське ханство, в 1556 р. – Астраханське ханство. До кінця XIX ст. велика частина території яка колись називалася «Тартарія» опинилася в складі Російської імперії. Маньчжурія, Монголія, Джунгарія («татарська» частина Східного Туркестану) і Тибет до середини XVIII ст. всі опинилися під владою маньчжурської (тобто, для європейців XVII ст., «татарської» династії Цин); ці території (особливо Монголія і Маньчжурія) були відомі європейцям як «Китайська Тартарія».

На момент початку територіальної експансії Російської імперії на території сучасного Узбекистану існувало три державних утворення: Бухарський емірат, Кокандське ханство і Хівинське ханство. 1869-1885 рр. територія сучасного Туркменістану приєднана до Росії (Закаспійська область). 1876 р. Кокандське ханство було розбите Російською імперією, ханство ліквідоване, а центральні території ханства були включені в склад Ферганської долини.

1910 р. Морган Прайс (Morgan Phillips Price) у складі наукової британської експедиції на Єнісей, відвідавши одне з сибірських сіл, написав у книзі «Siberia» (Сиберія), що села перемішані росіянами й тартарами, і, якби не різниця у вірі, то зовні їх нічим не відрізнити.

Тартарія в європейських дослідженнях. У 2014 році французькою мовою була опублікована об'ємна монографія Світлани Горшеніної «Винахід Центральної Азії: історія концепту від Тартарії до Євразії», в якій з конструктивістських позицій детально досліджувалась еволюція картографії та топоніміки Центральної Азії, включаючи «Тартарію». Монографія загалом отримала позитивні відгуки. У 2019 році невелику частину монографії в адаптованому варіанті було видано російською мовою (Горшенина С. М. Изобретение концепта Средней / Центральной Азии: между наукой и геополитикой / пер. с фр. М. Р. Майзульса. — Вашингтон: Университет Джорджа Вашингтона, 2019. — 119 с.).

Походження назви «Тартари» і «Тартарія»

Вперше термін «Тартарія» з'являється близько 1173 р. в подорожніх нотатках наваррського мандрівника Веніаміна Тудельського, який писав про «тибетську провінцію Тартарію ... осторонь Туркестану і Тангутів, на півночі Могулистана».

«Тартари» зустрічаються у французького хроніста Альбріка. Перші згадки не мали негативного відтінку; їхні автори, дотримуючись східних джерел, пов'язували монголів з царством пресвітера Йоана. Цей міт, який представляв монголів в позитивному світлі, надавав довготривалого впливу на сприйняття тартарів в Європі. Перше відносно точне вживання слова «тартари» відноситься до 1224 року, коли грузинська цариця Русудан в листі римському папі Гонорію III назвала тартарами монголів, що напали на Грузію. Про тартарів повідомляв домініканський монах і мандрівник Юліан (1238), що відправився на пошуки Великої Угорщини в кипчакському степу і який окреслив катастрофу монгольської навали. Сприйняття почало змінюватися у негативний бік в 1236—1238 роках з поширенням відомостей про руйнівні наслідки монгольських завоювань і радикально змінилося в 1241—1242 роках після того, як монголи спустошили Угорщину і досягли Адріатики [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. 702 p.].

Поняття «Тартарія» як специфічне географічне позначення імовірно було створено між 1238 і 1242 роками. Приблизно в 1241—1242 роках, у зв'язку з монгольською навалою в Європу, відбулося включення в топонім «Татарія» назви античного пекла (Тартар). Ймовірно назва «Тартарія» виникла, внаслідок історично зумовленої паронімічної атракції — два фонетично близьких і семантично різних слова злилися в одне.

Кордони Тартарії

У XIII ст. Тартарія іноді ототожнювалася з Монгольської імперією, що досягла найбільшого розширення при хані Хубілаї, і простягалася від Чорного моря до Китайського, від Сибіру до Камбоджі.

Простір, який раніше називався Тартарією, в сучасній європейській традиції називають Внутрішньою або Центральною Євразією. Тартарія приблизно відповідала регіону, відомому також як Євразійський степ (Дике поле, Дешт-і-Кипчак), однак включала і нестепові країни колишньої Монгольської імперії, які були погано відомі європейцям — Тибет і Сибір. Персія і Китай, також підкорені монголами, але добре відомі в Європі як самостійні регіони, не увійшли до складу уявної Тартарії європейців. До Тартарії також належала Північ Далекого сходу, яка ніколи не входила до складу монгольських і татарських держав.

В уявленні європейських картографів кордони Тартарії були обмежені Московією, Польщею, Литвою, Руссю та Молдовою на Заході; Кавказом (Черкесією та Кабардою), Персією, Індією та Китаєм на Півдні. На Півночі Тартарія виходила до Північного океану, на Сході — до Тихого океану. Відтак Тартарія простягалася від Херсонської області до Тихого океану, від Північного океану — і до Тибету.

«Тартарами» у Cередні віки та добу Відродження європейці називали населення Золотої Орди та Чагатайського улусу, переважно кочове та кипчакомовне — предків казахів, татар, башкир, кумиків, кримських татар та інших народів. Ця назва могла розповсюджуватися і на решту народів, що жили на території Тартарії.

Поділ Тартарії

Стаття про Тартарію з «Атласу Азії» 1653 р. Ніколи Сансона [цит. за: Велика Тартарія! https://kampot.org.ua/history]:

«Тартарію розділяють на п'ять основних частин, якими є Тартарія Пустельна (Tartarie Deserte), Узбекистан або Чагатай (Vzbeck ou Zagathay), Туркестан (Turqestan), Катай (Сathay) і Дійсна Таратарія (vraye Tartarie). Перша й остання – самі північні, варварські й про них нічого невідомо. Інші три більш південні – найбільш цивілізовані й знамениті безліччю гарних міст і великою торгівлею.

Тартарію Пустельну прадавні називали Scythia intra Imaum; Узбекистан і Чагатай – Бактріану й Согдіана відповідно. Туркестан же в стародавності називався Scythia extra Imaum. Катай називався Серіка (Serica Regio). Що до Дійсної Тартарії, те прадавні не знали про неї нічого, або вона являла собою самі північні території, як однієї, так і іншою Скіфією. Пустельна Тартарія обмежується із заходу ріками Волга й Об, які відокремлюють її від Московії; на сході – горами, які відокремлюють Дійсну Тартарію й Туркестан; на півночі – Північним океаном; на півдні – Каспійським морем, від Табарестана сучасн. Іранська провінція Мазандаран рікою Шесел (Chesel) сучасн.Сир-Дар'я. Вона відділяється від Узбекистану декількома горами, які з'єднуються з горами Imaum...

Узбекистан або Чагатай простягається з Каспійського моря до Туркестану й від Персії й Індії до Тартарії Пустельної. По ньому течуть ріки Шесель (Сhesel) або по-стародавньому Jaxartes, Гігон або по стародавньому Albiamu або Oxus сучасн. Аму-Дар'я...

Туркестан розташовується на сході Узбекистану (або Чагатая), на заході Катя, півночі Індії й півдні Дійсної Тартарії. Він ділиться на кілька королівств, найвідомішими з яких є Cascar, Cotan, Cialis, Ciarchian і Thibet. Деякі столиці мають такі ж назви, а іноді для правителів цих королівств уживають Hiarchan замість Сascar, і Turon або Turphon замість Сialis. Королівство Cascar є самим багатим, самим рясним і найрозвиненішим з усіх. Королівство Ciarciam – саме маленьке й піщане, що компенсується наявністю там безлічі яшми й лаванди...

Катай є самою східною частиною Тартарії. Він вважається самою багатою й самою могутньою державою. На заході він граничить із Туркестаном, з Китаєм на півдні, на півночі з Дійсною Тартарією і на сході обмивається Іесскою протокою (d’estroit de Iesso). Деякі вважають, що весь Катай управляється одним монархом або імператором, якого вони кличуть хан або улухан, що значить Великий Хан, який є найбільшим і найбагатшим правителем світу. Інші вважаються, що там правлять різні королі, які є підданими Великого Хана. Це могутня, прекрасно оброблена й забудована країна рясна всім, що тільки можна побажати. Її столицею є місто Cambalu, довжиною десять (а інші говорять двадцять) льє, який розташовує дванадцятьма великими пригородами, а з півдня прибудований величезний королівський палац, на відстані ще десять або дванадцять льє. Усі Тартарі, китайці, індуси й перси ведуть у цім місті велику торгівлю.

З усіх королівств Катая Тангут – найбільш видатне. Його столицею є місто Campion, де зупиняють каравани торговців, не дозволяючи їм іти далі вглиб королівства через ревінь. Королівство Тендук (Tenduc) з однойменною столицею поставляє листове золото й срібло, шовк і соколів. Уважається, що в цій країні перебуває пресвітер Іоанн – особливий король – християнський, точніше несторіанський – підданий Великого Хана. Королівство Thainfur відомо більшим числом своїх народів, чудовими винами, чудовою зброєю, пушками і т.д.

Дійсна або прадавня Тартарія є самою північною частиною Тартарії – самою холодною, самою необробленою й самою варварською з усіх; проте, вона є тим місцем, з якого вийшли Тартари приблизно в 1200 році від нашого порятунку, і в який повернулися. Про них відомо, що вони мають зверхність над шістьма сусідніми ордами, носять зброю й панують над самими більшими й найбільш красивими частинами Азії».

Відомості про країну Тартарію знаходяться в 4-у томі другого видання «Нової Енциклопедії Мистецтв і Наук» (A new and complete Dictionary of Arts and Sciences), виданої в Лондоні в 1764 р. На сторінці 3 166 даний опис Тартарії, який пізніше повністю ввійшов в перше видання Британської Енциклопедії, випущеної в Единбурзі 1771 р.:

«Тартарія, величезна країна в північній частині Азії, що граничить із Сибіром на півночі й заході, яка називається Велика Тартарія. Тартари, що живуть південніше Московії й Сибіру, називаються Астраханськими, Черкаськими й Дагестанськими, що живуть на північно-заході від Каспійського моря, називаються Калмицькими Тартарами і які займають територію між Сибіром і Каспійським морем; Узбецькими Тартарами й Монголами, які живуть північніше Персії й Індії й, нарешті, Тибетські, що живуть на північний захід від Китаю».

Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія (Magne Tartary) і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Центральна Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії; Монгольська Тартарія (Mogul Empire, Mughal Empire) [території сучасної Індії, Пакистану, Бангладеш та південно-східного Афганістану в 1526—1540 та 1555—1858 роках].

Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).

Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.

Європейська Тартарія (як синонім Малої Тартарії) — назва регіону, яку використовували переважно в XVIII ст. в картографії та географії. Займала території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів.

Ця назва часто містилася на картах видатного німецького географа Матеуса Зойтера. Зокрема на його карті 1740 р. «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург). Карта М. Зойтера 1730 р. – 1740 р. (перший варіант), 1742 р. (другий варіант) “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Єропейської, або Малої, Татарії і особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург).

Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.

Цей топонім («Перекопська Татарія» (Tartaria Precopiensis) вперше з’явиася на карті видатного українського картографа Бернарда Ваповського і Марко Беневентано (Marco Beneventano), яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр..

«Перекопська Татарія» (Tartaria Precopiensis) міститься на картах Мартіна Вальдземюллера (1513 р.), Себастьяна Мюнстера (1540 р.), Антоніо Саламанки (1548 р.), Джакомо Ґастальді й Зиґмунда Герберштайна (1550 р.), Джованні Антоніо Ремондіні (близько 1560 р.), Феррандо Бертеллі (1562 р.), Герарда Меркатора (1595 р.) та ін.

Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.

1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю...». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).

Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.

Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.

В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабії.

1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).

Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 осіб). Проіснувала до XVIII ст.

Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу. У 1770 р., після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.

Велика Тартарія (Magne Tartary) — територія від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

Фредерік де Віт. (1680) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).

На карті «Азія» (L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée) Жана-Батиста Нолена (1690) Велика Тартарія (Grande Tartarie) включала Московську (Сибір), Східну і Китайську Тартарію. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Vkranie ou Pays des Cosaqyes (Україна або Земля (Країна) Козаків). Кримське ханство - Petite Tartarie (Мала Тартарія).

1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

В останній третині XVII ст. на французьких картах закріпилася назва «Grande Tartarie»; на англійських – «Great Tartaria»; на німецьких – «Tartareij», латинською мовою – «Tartaria Magna».

Московська Тартарія (Tartarie Moscovite) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.

Одна з перших карт де міститься ця назва – карта «L'Asie» (Азія) 1700 р. Гійома Деліля.

Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.

На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.

Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.

Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).

Тартарія на європейських картах XVIII ст.

1700 р. Гійом Деліль. Карта «L'Asie» (Азія). Велика Тартарія (Grande Tartarie) розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise).

1700 р. Гійом Деліль. Карта «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія). Велика Тартарія (Grande Tartarie), як і на карті «L'Asie», розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise). Крім того, карта Г. Деліля цікава тим, що на ній поряд з назвою «Московська Тартарія» міститься вельми красномовна назва тої ж самої держави – СИБІРСЬКЕ ЦАРСТВО (ROYAUME DE SIBERIA). Але «царством» може бути названо лише НЕЗАЛЕЖНА держава, а не провінція! Значить, Московська Тартарія XVIII ст. дійсно була абсолютно самостійною, ні від кого не залежною державою, керованою своїм власним царем. Столицею якої в XVIII ст. було м. Тобольськ.

На карті показаний західний кордон Сибірського царства (вона ж Московська Тартарія). Межа між санкт-петербурзькою Росією і Сибірським царством перетинає Волгу біля Нижнього Новгорода, залишаючи за Сибіром безліч великих міст на середній і нижній Волзі: Казань, Симбірськ, Самару, Саратов, Царицин, Астрахань і т.д. До речі, сама назва старовинного російського міста Симбірська (перейменованого сьогодні в Ульяновськ), швидше за все, пов'язана з його колишньою приналежністю до Сибірського царства.

1700 р. Пітер ван дер Аа. Карта “La Grande Tartarie Suivant les Nouvelles Observations” (Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями). Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

1705 р. Ніколаас Вітсен. Карта «Tartaria, sive magni Chami Imperium ex credendis amplissimi viri / ex credendis amplissimi viri dni. Nicolai Witsen; Aliorumq. probandorum, et hodiè vigentium Geographorum Archetypis congestum, auctum, et in lucem editum a Carolo Allard». Велика Тартарія (Tartaria Magna) простягнулася від Тихого океану до Волги, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан. На карті містяться напис «Siberiа» (Сибір) – від р. Тобол до р. Лєна.

1705 р. – 1720 р. Анрі Шатлен. Карта «Tartaria Magna» (Велика Тартарія). Опублікована в «Atlas Historique». Велика Тартарія – землі на схід від Каспійського моря (від річки Волга до Тихого океану)

1705 р. Анрі Шатлен. Карта Азії. (Nouvelle carte de l'Asie avec des tables alphabetiques pour trouver sans peine les états des principaux princes de cette partie du mondе… Склав Анрі Шатлен для Atlas historique, ou Nouvelle introduction à l'histoire, à la chronologie et à la géographie…), Амстердам. Як і на картах Гійома Деліля (1700 р.) Велика Тартарія (Grande Tartarie), розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise).

1706 р. Гійом Деліль. Карта «Carte de Tartarie» (Карта Тартарії). Складена на основі карти 1700 р. «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія).

1707 р. В. Кіпріанов. Російська карта «Изображение земнаго глобуса» (Зображення земного глобуса). ТАРТАРИЯ (Тартарія) – від Уральських гір до Тихого океану.

1708-1711 р. Джордж Уїлді. Карта світу. Велика Тартарія охоплює простори від Тихого океану до Волги.

1710 р. Жозеф-Нікола Деліль. Карта “Carte de Moscovie dresse par G. de L'Isle”. Окремо виділено Russie Moscovite (Росія Московська) та Tartarie Moscovite (Московська Тартарія). Московська Тартарія – землі мордви, колишні Казанське та Астраханське ханства.

Аналогічні написи містяться на карті «Russie Moscovite, Tartarie Moscovite, Ukraine pays des Cosaques» 1730 р. Петера Шенка (молодшого).

1710 р. Карта світу «la Carte Generals de toutes les Cosies du Blonde et les pavs nouvellement decouveris». Видавництво Амстердам (видавнича фірма Covens & Mortier), Тартарія згадується під ім’ям Великої Тартарії (Grande Tartarie) від Амурського моря (дельта Амуру) до Волги.

1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн. Карта «Азія» (Asiаe). На карті Велика Тартарія (Tartaria Magna) простягнулася від Тихого океану до Волги, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан. Три останні країни ще називалися Незалежна Кочова Тартарія (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію.

1730 р. Філіпп Йоганн Страленберг (Philipp Johann Strahlenberg; 1676—1747), шведський офіцер та картограф видав мапу «Nova Descriptio Geographica Tattariae Magnae tam orientalis». На схід від Каспійського моря – Tattariaе Magna (Велика Таттарія), на північ від неї – REGNUM SIBERIA (Сибір).

1734 р. Жан Батист Бургіньон д’Анвіль. Карта «La Chine, laTartarie Chinoise et le Thibet». На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші).

1737 р. Жан Батист Бургіньон д’Анвіль. Карта «Carte la plus generale et qui comprend la Chine, la Tartarie Chinoise, et le Thibet. Dressee sur les cartes particuliers des RR PP Jesuites, par le Sr. d'Anville..., qui ya joint le pays compris entre Kashgar et la mar Caspienne, tire des geographes et des historiens orientaux». На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші).

На російській карті середини XVIII ст. «Изображение земнаго глобуса» (Зображення земного глобуса) ми бачимо, як і на попередніх, що Сибір «покритий» назвами: Велика Татарія (Великая Татария), Татарія Вільна (Вольная), Татарія Китайська. Хоча назва «Московська Татарія» тут відсутня, але її замінює назва «Велика Татарія». Західний кордон Великої Татарії простягався з півдня на північ від нижньої течії Дону до Пустозерського острогу і далі до Північного моря. Кордон перетинав Волгу трохи нижче Нижнього Новгорода. Вся Нижня Волга, а також значна частина Середньої Волги належали до Великої Татарії.

МАТЕУС ЗОЙТЕР

1720-і рр. (перший варіант карти). 1742 р. (другий варіант карти).

Карта «NOVA МАРРА MARIS NIGRIET FRETI CONSTANTINOPOLITANI…» (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки, досконало укладена й видана Матеусом Зойтером, географом священної милості). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта є аналогом опублікованої у 1709 р. Елізабет Вісшер (Elisabeth Visscher) (вдова Ніколаса Вісшера II (Nicolaes Visscher II)) карти Чорного моря «Nouvelle carte de la Mer Noire et du canal de Constantinopl.» бл. 1711 p. Цю саму карту зі зміненою видавничою приміткою та незначними змінами у картографічному зображенні опублікував амстердамський видавець Петер Шенк (Peter Schenk), а бл. 1720 p. карта з’явилася в атласах М. Зойтера. Після 1742 р. на карті додається примітка про привілей Священної Римської Імперії. Після смерті М. Зойтера його зять і спадкоємець Тобіас Конрад Лоттер (Tobias Conrad Lotter), який продовжував видавати «Atlas Minor», друкував карту зі своєю видавничою приміткою. З різними видавничими примітками карта зустрічається у багатьох голландських збірних атласах до середини XVIII ст. 1744 р. мапа була опублікована в “Atlas minor praecipua orbis terrarum imperia” (Аугсбург).

Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.

Українські історико-географічні землі на карті М. Зойтера подані доволі схематично, хоча для їх зображення автор використав Генеральну карту України (Delineatio Generalis Camporum Desertorum Vulgo Ukraina, 1648) Гійома Боплана. Обриси Чорного моря подані також схематично.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у фігурному картуші у вигляді драпірування, яке підтримують два путті, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси; на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partib₉ Rheni, Sveviee, et Juris Franconici. У правому нижньому куті, у фігурній рамці, — дві шкали лінійного масштабу. Уздовж південного узбережжя Криму та в Керченській протоці подані позначки глибин.

У правому верхньому куті, у окремій рамці, — карта-врізка протоки Босфор (Fretum Constantinopolianum). На цій карті, у лівому верхньому куті, в картуші у вигляді драпірування, — пояснення умовних позначень. У правому нижньому куті – шкала лінійного масштабу: Milliaria Italica.

Карта Чорного моря охоплює територію від Глинська (Gliafki) на півночі до півночі Малої Азії на півдні, від Бендерів (Текіп als Bebder) на заході до східного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodie Mare Nigrum ou Mer Noir) на сході.

Художніми малюнками на карті зображені лісові масиви, гори, укріплені міста, шляхи сполучення.

Українські землі представлені південною частиною Брацлавського та Київського воєводств, які названі Україною (Ucrania), Нижнім Поділлям, Буджацькою ордою, Очаківською Тартарією (без назви), Кримом.

Землі між Інгульцем і Дніпром та вздовж правого берега Дніпра названі Диким полем (Dzike Polie sive Сатрі Deserti et Inhabitati).

Гідрографічна мережа українських земель представлена нижніми течіями Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.) та Дніпра (Boriftenes nunc Nieper Fl.). Найдетальніше зображений фрагмент течії Дніпра від Ржищева (Ryfsow) до впадіння р. Самоткань (Zamochan) та від р. Томаківка (Tomahowka Fl.) до впадіння у Чорне море. На карту нанесені численні дніпровські острови та ліві і праві притоки Дніпра.

Невелика кількість населених пунктів показана на карті. Виділені тільки Полтава, з позначенням дати Полтавської битви (Pultawa, 1709), та Бендери — місце перебування гетьмана Мазепи після поразки під Полтавою. В Криму зображена густа мережа річок та значна кількість населених пунктів, найбільшими з яких є Перекоп (Precop vel Taphroe), Керч (Kirtz), Кафа (Kaffa), Бахчисарай (Bakzifarai).

На північному сході Україна межує з Росією Московською (Russiae Moscoviticae).

Ця карта, як і інші карти М. Зойтера періоду російсько-турецької війни 1735-1739 рр., базується на картографічних працях Академії наук Росії. За дослідженнями Б. Кордана, для відтворення Чорноморського узбережжя М. Зойтер використав також карти російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного моря (займався промірами глибин моря). Про використання М. Зойтером даних цієї експедиції свідчить зображення позначок глибин біля південних берегів Криму і в Керченській протоці.

1725 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae : generalis tabula : quâ Lapponia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia, Hungaria maximaeq. partes Germaniae, Tartariae, Turcici Imperii, aliaeq. regiones adiacentes simul ostenduntur (Московія або Велика Росія). UCRANIA (Україна) охоплює Правобережну Наддніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і POLESIA (Полісся). Південь України (землі між Інгульцем і Дніпром) названі Диким полем (Dzike Polie). На сході Московія межує із Тартарією (Tartariae).

1730 р. – 1740 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Карта “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Європейської, або Малої, Татарії і особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург). Перший варіант карти входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта охоплює територію від Полтави (Pultava) на півночі до півострова Мала Азія на півдні, від Сучави (Czosawa) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.

Українські землі представлені південною частиною Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) та Київського (Palatinatus Kioviensis) воєводств, Тартарією Буджацькою (Tartari Buziacensis) у межах Бессарабії (Bessarabia). Як окремі адміністративно-територіальні одиниці виділені Очаківська Татарія (Tartaria Oczacovienses) та Мала, або Перекопська Татарія з позначенням Татарії Ногайської (Tartaria Nagaiensis).

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною Козацькою (Ucrania five Cosacorum Tractus). На сході від Полтави позначена межа між землями Запорізького козацтва та Донського козацтва (Territorium Cosacorum Donensis Pars).

У межиріччі Південного Бугу (Bog Fl.) і Дніпра (Nieper) позначені місця Нової (Novaja Setsch) та Старої (Sapo rowifche Seize) Січей. Землі між Інгульцем (Ingulet Mali/ Fl.) і Дніпром названі Диким полем (Dzike Polie sive Carnpi Deferti et Inhabitati).

Гідрографічна мережа представлена басейнами Дністра (Niester Fl.), Дніпра, Південного Бугу, Дону та їхніми притоками. Позначені також річки, які безпосередньо впадають у Чорне (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum, Cara Denghiz Turcis, Zomo More Ruffis, Czamo Morse Polonis, Mauro Thalassa Grsecis, das Schwatze Meer) та Азовське (Palus Меоtides Hodie Mer de Zabache Gall, Mare della Tana Italis, Limen More Ruffis, Gnilen Morze Polonis) моря. Назви більшості річок підписані [Вавричин М., 2009].

Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені державні кордони та межі земель. Карта відображає спірні території під час російсько- турецької війни 1735-1739 рр.: це землі Малої, або Перекопської Татарії та півострова Крим.

На карту нанесена велика кількість населених пунктів, зокрема на шляхах руху армій. Для позначення значущості Полтавської битви окремим умовним позначенням виділене місто Полтава.

На карті позначені місця розташування військових корпусів та шляхи пересування армій. Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма (Isum). Зображена також лінія укріплень біля Дніпровського лиману, що проходить від Дніпра на південь до Колончака. На карті всі фортеці підписані, наприклад, Донецька (Kr. Donetskaja), Троєцька (Kr. Trojetkaja), Базова (Kr. Bazowaja), Нова (Kr. Nowaja) та ін.

Карта Європейської Татарії створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел, зокрема «Charte der Kriegsoperationen am Donn und Dnieper» (1736) Ж. H. Деліля (J. N. Delisle), підготовленої для першого атласу Росії «Atlas Russicus» (1745). Багато запозичень автор перейняв з карти «Theatrum Belli Ann.» (1737), створеної за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff) та інших карт Академії наук Росії, які ілюстрували російсько-турецьку війну 1735-1739 рр. [Вавричин М., 2009].

Загалом карта повторює карту театру воєнних дій (Teatrum belli russorum victoriis illustratum), яку Зойтер створив для ілюстрації російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Проте, прослідковуються певні зміни, зокрема наближене до бопланівського зображення русла Дніпра, реальніші обриси Кримського півострова, хоча немає густої мережі населених пунктів у його північно-західній частині. Однак, з’являється помилка у зображенні обрисів Азовського моря [Вавричин М., 2009].

1730 р. – 1742 р. Карта «NOVA МАРРА GEOGRAPHICA MARIS ASSOVIENSIS VEL DE ZABACHE ET PALUDIS M/EOTIDIS, ACCURATE TERIINCI/A ET IN LUCE EDITA PER M ATH/EUM SEUTTER, S. С. M. GEOGR.» (Нова географічна карта Азовського, або ж Забашського, моря та Меотійського болота, старанно вигравіювана на міді й видана Матеусом Зойтером, географом священної цісарської величності [1742 р.], Ауґсбурґ). Описана карта друкувалася у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Загалом карта є дуже схематичною, безумовно створеною для потреб ринку в період російсько-турецької війни 1735-1739 рр. В її основу лягли карти тієї ж території, які М. Зойтер створював на основі картографічних праць Академії наук Росії, зокрема Чорного моря (Nova mарра Maris Nigri...), Європейської Татарії (Nova et Accurata Tartarix Europaei...), театру війни (Teatrum belli russorum victoriis illustratum...).

Єдиною важливою деталлю є показ позначок глибин та якірних стоянок вздовж північного узбережжя Азовського моря та у Керченській протоці, позначення яких М. Зойтер, правдоподібно, запозичив з досліджень російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, що займалася промірами глибин.

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у прямокутному картуші, прикрашеному зображенням побутових сцен з козаками і турками, у правому нижньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси, а також на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — дві шкали лінійного масштабу. Під шкалами лінійного масштабу — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibus Rheni, Svevix, et Juris Franconici.

Українські історико-географічні землі представлені південно-східною частиною Малої Татарії (Tartaria Minor) - Ногайською Татарією (Tartaria Nagaiensis) та східною частиною Кримського півострова (Crimea) у складі Кримського ханства.

На карі зображене Азовське море (Mare Azoviense, Palus Mxotides hodie Mare Zabache) з прилеглими територіями та північне узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodieMare Nigrum ou Mer Noire). У західній частині Азовського моря підписана затока Сиваш, названа Гнилим морем (Stagnans Mare).

Уздовж узбережжя Азовського моря позначені лише великі міста: Азов (Azof vel Azak), Таганрог (Taganni Rok die Statt der H. Drei/faltigkeif), Тамань (Taman), Перекоп (Perecop). Значно густіша мережа населених пунктів на Кримському півострові: Керч (Kirtz), Бахчисарай (Bakzifarai), Султансарай (Sultanfarai), Кафа (Kaffa) та ін.

Гідрографічна мережа представлена багатьма лиманами, малими річками, які впадають у Азовське море. На північному узбережжі Азовського моря, в межиріччі річок Молочної (Molosobna Fl.) та Берди (Berda Fl.), зображене соляне озеро (Locus in Mari ftante in quo Sal reperitur). У Криму показані річки Булганак (Bolgana Fl.), Індол (Endel Fl.), Боянак (Bojanak Fl.) та у південно-східній частині півострова річка Geroekefu (не ідентифікована).

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені кордони Московії (Moscovix Pars) та Османської імперії (Turds Tributaria) імперій, межі земель Донських козаків (Territorium Cosacorum Donnensium) та Кубані (Коеbanse Tarters).

Художніми малюнками зображені гірські хребти, лісові масиви, шляхи сполучення, міста-фортеці та порти. Вздовж північно-східного узбережжя Азовського моря та в Керченській протоці.

1730 р. – 1742 р. Перше видання карти 1730 р. Перше видання карти 1730 р. Карта неоднjразово перевидавалася: 1740, 1742 і т. д

Карта «TABULA SYNOPTICA TOTIUS FLUMINIS DANUBIIA FONTIBUS USQUE AD OSTIA, IN QUA OMNES REGIONES, QUAS PERFLUIT ET AMNES, QUOS RECIPIT, IMPRIMIS INTEGRUM HUNGARIÆ REGNUM, PRINCIPAT. TRANSILVANIÆ, MOLDAVIÆ, WALACHIÆ, ARCHIDUCATUS AUSTRIA, REGNA ET DUCAT. STYRIÆ, CARINTHIÆ, CARNIOLÆ, CROATIÆ, DALMATIÆ, SCLAVONIÆ, BOSNIÆ, BESSARABIÆ, BULGARIÆ, ROMANIÆ, CUM MAGNA PARTE TURCIÆ, ET TARTARIÆ. NEC NON MARE ADRIATICUM ET PONTUS EUXINUS OCULIS SISTUNTUR, JUXTA RECENT ISSIMAS OBSERVATIONES ET DESCRIPTIONES DELINEATA ET ÆRIINCISA CURA ETSUMPTIBUS MATHÆISEUTTERI, S. CÆS. ET REG. CATHOL. MAJ. GEOGR. ET CHALC. AUGUSTÆ VINDEL» (Стисла карта усієї течії Дунаю від витоків до тирла, на якій зображено всі краї, через які він протікає, що включає, зокрема, усе Угорське королівство, князівства Трансільванію, Молдавію, Валахію, архикнязівство Австрію, королівства і князівства Штірію, Карінтію, Карніолу, Хорватію, Далматію, Словенію, Боснію, Бессарабію, Болгарію, Румунію, з великою частиною Туреччини і Тартарії, а також загальний огляд Адріатичного моря й Понту Евксинського, за найточнішими спостереженнями й описами накреслена й видана стараннями й коштом Матеуса Зойтера, географа і гравера його священної цісарської і королівської католицької величності. Аугсбурґ).

Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Карта представляє країни, розташовані в басейні Дунаю, і охоплює територію від Львова (Luwow Lemerg) та гирла Дону (Don), що впадає в Азовське море (Palus Mzotides Hodie Mer de Zabache Gall. Mare della Tana Italis Limen More Ruffis Gnilen Morze Polonis) на півночі до Салонік (Salonichi) та південного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Cara Denghiz Turcis Zomo More Ruffis Czamo Morse Polonis Mauro Thalassa Grzcis das Schwartze Meer) на півдні, від витоків Дунаю (Surse de Danube) біля м. Донауешінґен (Eschingen, Німеччина) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначені державні кордони країн, через які протікає Дунай. Художніми малюнками зображені гори, лісові масиви, центри земель та воєводств, великі торгові центри.

Українські історико-географічні землі, на той час у складі Польщі, представлені Червоною Руссю (Russie Rubra), Поділлям (Podolia Pars), що охоплює Теребовлянську (Trebula), Кам’янецьку (Катіепіес) та Брацлавську (Вгасlaw) землі.

Землі від Брацлава на схід аж до Дніпра (Dnieper Fl.) названі Україною, або Країною Козаків (Ucrania five Cosacorum Tractus). У Придніпров’ї виділена Бессарабія (Bessarabie) з позначенням земель Тартарії Буджацької (Tartari Budziacensis) та Білгородського Санджака (Sangiacat Bialogrodensis) у складі Османської імперії. На північному узбережжі Чорного та Азовського морів — Мала, Перекопська, або Ногайська, Татарія (Tartariz Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) та Кримський півострів (Crimea Chersonesus Taurica) у складі Кримського ханства. Закарпаття з містами Ужгород (Vngvar) та Мукачеве (Monkatz) - в межах Угорщини, а землі Буковини — у складі Молдавії.

Гідрографічна мережа представлена нижніми течіями Дніпра (Dnieper Fl.), Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.)’, Західного Бугу (Bug Riv.), Пруту (Pruth Rtv.), Черемошу (Czeremocze Riv.) з їхніми притоками. На відтинку Дніпра від Кизикермена (Kifikermen) до гирла позначені численні острови. На Правобережжі позначене місце Запорізької Січі (Saporowifche Setze), на Лівобережжі, в околицях Чорної Долини (Czamaja Dolina), показана утворена після 1709 р. Нова Січ (Novaja Setsch).

На карті густа мережа населених пунктів, найдетальніше зображені центральна та західна частини Криму. Населені пункти та назви окремих річок, зокрема на Кримському півострові, вздовж русла Дону, в гирлі Дніпра подані у російському, татарському та турецькому звучанні. Виділені міста- фортеці Брацлав (Braclaw), Бендери (Tegin als Tegina olim Bender), Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda), Кизикермен (Kifikermen), Перекоп (Perecop).

Біля Немирова (Nemirow) — примітка про конгрес послів 1737 р. (Legatorum Соп- greffus А. 1737), після якого Австрія вступила у війну проти Туреччини.

Біля Азова — напис про захоплення міста 1696 та 1736 рр. російськими, а 1722 р. — турецькими військами (Asoff а Ruffis expegnata А. 1696, Turcis reddica А. 1722 a Ruffis iterum capta A. 1736). Taманський півострів (зображений як острів) названий фортецею (Nawa Krepoft Taman, Tamerof).

Карта Дунаю М. Зойтера створена на основі карт цієї території, укладених багатьма авторами упродовж ста років. Для зображення придунайських країн М. Зойтер використав карту Н. Сансона I (N. Sanson I) Les Cours du Danvbe (1693), яка в свою чергу була створена на основі праць угорського географа, картографа та відомого гуманіста XVI ст. Яноша Самбука (Jan Sambucus), зокрема його карти Угорщини (1571) та раніше виданих картах Лазаря (Lazar) (1528) і Волфганґа Лаціо (Wolfgang Lazius) (1556), які входили до атласів Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius).

При зображенні Причорномор’я та Кримського півострова М. Зойтер використав свої карти, опрацьовані для ілюстрації російсько-турецької війни.

1736 р. «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl. Majestæt Glorieusen Armeen A: 1736. gestochen beÿ der Kaÿserl: Acad. der Wiſſensch. in S. Petersburg zu haben beÿ Matthæus Seutter, der Röm: Kaÿserl: ũ: Königl: Cathol: Majest: Geogr: in Augsburg» (Карта воєнних операцій на Дону та Дніпрі російської славної армії у 1736 році. Матеус Зойтер, Аугсбург, 1736).

Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Terrain der Saporogschen Cosaquen) та місце Нової Січі.

1739 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався в атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта “Theatrum belli Russorum victoriis illustratum sive nova et accurata Turcicarum et Tartaricum provinciarum intra fluvios Tyras s. Niester et Taniam s. Don, ad oram ponti Euxini et in pelopon[n]eso Taurica sitarum designatio [Kartenmaterial] : cum gratia et privil. S. R. I. vicariat[us], in partib[us] Rheni, Sveviæ, et juris Franconici / manu et impensis Matthæi Seutteri“(Зображення перемоги росіян на театрі війни, або турецькі й татарські провінції між річками Тирасом, чи Дністром, і Танаїсом, чи Доном, до берегів Понту Евксинського із позначеннями на Пелопоннесі Таврійському, [виготовлена] руками й коштом Матеуса Зойтера).

Мова карти – латинська. Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною (Ukraina). У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Territ. Cosaccorum Zaporoviensi) та місця Нової (Novaja Setsch) і Старої (Saporoger Setsli) Січей. На карті позначені місця розташування військових корпусів, шляхи пересування армій та місця їх зустрічей біля Самари (Rendevous der Armee, an der Samara) та на лівому березі Дніпра біля Січі (General Rendevous gegen der Setz). На карті показано походи Мініха і Лассі 1736 р. Також показаний шлях ген.-лейт. Дугласа з двома драгунськими полками від Азова через Ізюм до Перекопу, або (що більш ймовірно), поворотний марш корпусу ген.-майора Шпігеля в бік Бахмута.

На північному сході Україна межує з Московською Росією (Russiae Moscoviticae), на південному сході – з Перекопською і Ногайською Тартарією (Tartaria Minor Precop, Tartari Nagaiens).

Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. Основою стала карта Theatrum Belli Ann. 1737, створена за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff), а також використані карти: воєнних операцій на Дону і Дніпрі (Charte der Kriegs-Operation am Don und Dnieper..., 1736); карта земель між Дніпром і Доном для Російської армії (Charte von der Russischen Armee zwischen und an dem Dnieper u. Don..., 1736); Херсонесу Таврійського, або Криму (Verus Chersonesi Tauricae seu Crimea..., 1737); театру війни між річками Борисфеном, Тирасом і Дунаєм (Theatrun belli ad Borysthenem Tyram et Danubium fluvios gesti..., 1738). Ha думку В. Кордта, M. Зойтер використав також карту Південної Росії Ґ. Менґде на (G. Mengden) і Я. Брюса (J. Bruce) 1699 р., створену під час Азовських походів Петра І [Вавричин М., 2009].

Карту перевидавав Тобіас Конрад Лоттер (зять Зойтера) до кінця XVIII ст. Вона має декоративні оздоблення, вона оформлена двома фігуративними алегоричними картушами, які представляють особливий інтерес. У верхньому лівому картуші зображено переможених турків, в нижньому правому – козаків з гербовими щитами, на яких зображені човен та сова.

1740 р. Матеус Зойтер. Гравер Ґоттфрід Якоб Гаупт (Gottfried Jacob Haupt).

Карта «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург).

Поміщена в атласі без титульного аркуша.

Шкали лінійного масштабу: Milliaria Нипсагіса, Milliaria Соттипіса. Мідерит. Багатоколірна. Папір 55 х 45,7 см. Масштаб бл. 1: 2 000 000. Мова латинська.

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Заголовок у фігурному картуші, справа від якого зображена постать воїна з мечем та щитом і путті з сурмою, на полі карти на тлі Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Das Schwartze Meer Cara Denghiz Turds'). Карта у дволінійній рамці, з вказаними градусами. Над нижньою рамкою, на полі карти, — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Чорного моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ. У правому нижньому куті, у фігурному картуші, — історична довідка про Перекоп: Precop auch Or oder Taphrae... (15 рядків).

Карта представляє Чорне та Азовське (Palus Meeotides Hodie Mare Zabache. Asovische Meer) моря та прилеглі до них території.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені адміністративно-територіальні та історико-географічні одиниці: Мала, або Перекопська чи Ногайська, Татарія (Tartaria Minor feu Precop. Tartaria Nogajensis) та її кордон з Росією (Russiae Pars); Бессарабія (Bessarabia), що поділена на Очаківську (Tartaria Oczacoviensis) та Буджацьку (Budziack) орди. На східному узбережжі Чорного та Азовського морів — Грузія (Georgia) та Черкеси (Circassi). На півдні — узбережжя Малої Азії, або Анатолії (Natolia olim Asia Minor).

Художніми малюнками на карті відображено гірські масиви, ліси.

Українські землі на карті зображені доволі схематично. Вони представлені Кримським півостровом (Сrетіа), північним узбережжям Азовського та північно-західним узбережжям Чорного морів, затокою Сиваш, або Мертвим морем (Mare Mortuum), Приазов’ям, півднем Подніпров’я, північно-західним Причорномор’ям. На цих землях доволі густа гідрографічна мережа приток Дніпра, Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.), Сіверського Донця (Donez Fl.). Вздовж узбережжя Азовського моря також зображено багато річок: Малий Утлюк (Molotznievadi Fl.), Молочна (Moloczna Fl.), Токмак (Tokmak Fl.), Бердянка (Berdinka Fl.), Берда (Berda Fl.), Солона (Selenafa), Кальміус (Calmius Fl.).

Детально на карті зображений Кримський півострів: Кримські гори (без назви) та мережа річок, а також міста Бахчисарай (Baczisarai), Кафа (Kaffa), Керч (Kertz), Єнікале (Ienikale) та численні малі поселення.

Карта ілюструє воєнні дії російсько- турецької війни 1735-1739 рр., на ній нанесені місця розташування корпусів та шляхи пересування армій, а також кілька оборонних ліній, зокрема Українська, що простягається від Дніпра, вздовж Орілі аж до Ізюма, та оборонні вали в околицях Переволочної (Porkunutza).

Карта, фактично, є компіляцією карт М. Зойтера Teatrum Belli... (1742) та Nova et Accurata Tartariae Europe (1742), створених на основі низки російських карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі у зв’язку з російсько-турецькою війною. У бібліографії відомий ще один варіант цієї карти з орнаментованою рамкою, на якій у фігурних картушах вміщено дев’ять планів і видів міст та фортець, а також опис Малої Татарії.

Описана карта походить зі збірного атласу, у якому налічується 38 карт європейських країн, укладених М. Зойтером. Атлас без назви, з рукописним переліком карт.

Історична довідка.

Російсько-турецька війна 1735—1739 років (також Російсько-османська війна 1735—1739 років) — воєнний конфлікт, який був наслідком російсько-османських протиріч, що загострилися через російсько-польську війну 1733—1735 рр. та набіги кримських татар. Вона стала продовженням боротьби Російської імперії за вихід до Чорного моря.

Белградська мирна угода 1739 року — договір, що завершив російсько-турецьку війну 1735-1739 років. Угоду було підписано 18 (29) вересня 1739 року в Белграді.

Наслідки:

· за Російською імперією визнавалися Азов і Запорожжя (землі між Південним Бугом і Сіверським Дінцем, які їй було заборонено заселяти);

· Російській імперії заборонялося тримати флот у Чорному й Азовському морях;

· передбачалося ведення торгівлі між Османською імперією і Російською імперією лише османськими суднами;

· Північне узбережжя Чорного моря, життєво важливе для Російської імперії, лишилось за Османською імперією.

Белградський мирний договір був анульований 1774 року Кючук-Кайнарджійським договором.

1742 р. Карта “Amplissima Ucraniae Regio Palatinatus Kioviensem et Braclaviensem complectens...” ([Карта] найобширнішого Українського королівства з Київським і Брацлавським воєводствами та прилеглими провінціями, за найдокладнішими вимірами мистецьки вигравіювана на міді та [видана] коштом Матеуса Зойтера, географа с[вященної] імп[ераторської] і кор[олівської] катол[ицької] велич[ності] у Аугсбургу). Опублікована в його «ATLAS UNIVERSALIS».

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Шкали лінійного масштабу: Millaria Ucranica 13. in uno Gradu, Millaria Pollonica 20. in uno Gradu, Millaria Germanica 15. in uno Gradu, Millaria Mofcovitica 80. in uno Gradu. Мідерит. Багатоколірна. Папір 56 x 49 см. Масштаб бл. 1: 600 000. Мова латинська.

Заголовок карти у фігурному картуші, обрамленому снопами збіжжя, обабіч якого алегоричні постаті богині хліборобства Церери та бога торгівлі Меркурія, а також зображення двох волів, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначені градуси і вказані сторони світу: Septentrio, Меridies, Occidens, Oriens. Під картушем із заголовком привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibg Rheni, Sveviz, et Juris Franconici. У правому верхньому куті, у фігурному картуші, прикрашеному рослинним орнаментом із зображенням вола та снопів жита, — таблиця умовних позначень (Sic Notantur) з позначенням великих міст (Urbes Majores), малих міст (Urbes Minires), містечок (Oppida), малих містечок (Oppidula), сіл (Pagi), архиєпископств, єпископств, академій.

Під картушем — роза вітрів у вигляді багатопроменевої зірки у колі зі стрілкою, що вказує напрям на північ.

Карта охоплює територію від Гомеля (Homel) на півночі до гирла Дунаю (Donau Fl.) на півдні, від Львова (Lemberg, Luwow, Leopolis) на заході до Бєлгорода (Biellogrod) та р. Оскіл (Ofkal Fl.), де вона впадає у Сіверський Донець (Donnetz Fl.), на сході.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначені державні кордони Трансільванії (Principatg Тгапsilvaniz P[ars]) з окремим регіоном Moldavia Populi, Валахїї (Pricipatg Valachiz P[ars]), Молдавії (Pricipatus Moldavia), Росії Московської (Russiz Moscoviticz Pars) та межі українських воєводств і земель: Київського (Palatinatus Kiaviensis) і Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) воєводств, які названі Україною (Ukraina); Волині (Volhyniz Pars), що представлена Нижньою Волинню (Volhyniz Inferior); Поділля (Podolia), яке поділяється на Верхнє (Podolia Superior]) та Нижнє; Покуття (Pocutiz Pars); Чернігівського воєводства (Due. Palat. Czemichoviensis); Бессарабії (Bessarabia) та Очаківської Татарії (Tartari Oczacovienses); Криму (Cremiz P[ars]) та Малої, або Перекопської, Татарії (Fartaria Minor feu Precop Pars) у складі Османської імперії.

Умовними знаками на карті показано рельєф, гідрографію та населені пункти. Художнім малюнком відображено гори, ліси у вигляді невеликих груп листяних дерев.

Мережа населених пунктів неоднорідна: південна Брацлавщина, Волинь та Чернігівщина представлені незначною кількістю населених пунктів, натомість Поділля, північно-західна Брацлавщина, Київське воєводство та північ Кримського півострова мають дуже густу мережу міст, містечок і сіл.

Найважливіші водні артерії – Дніпро (Dnieper V. Borysthene), Дністер (Niefter Fl.), Південний Буг (Bog Fl.) - зображені з багатьма лівими та правими притоками. На Дніпрі, на відтинку між фортецями Кодак (Kudack) і Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda) підписано дев’ять порогів і чотири забори: 1. Сурський (Sluski), 2. Лоханський (Lochany), 3. забора Стрільча (Strelczij), 4. Дзвонецький (Dzwanice), 5. Княгинин поріг, або Тягинська забора (Kniahinow), 6. Ненаситець (Nenasytec), 7. Кодацький, 8. Воронова забора (Woronowa Zabora), 9. Вовнизький поріг (Wolniow), 10. Будилівський (Budijlow), 11. Таволжанська забора (Тоwotzany), 12. Лишній (Lisianka), 13. Вільний (Wolny). Біля Хортиці, а також між Вовнизьким і Будилівським порогами позначені дві Великі татарські переправи (Wielka Przeprawa Tatarska).

З великої кількості островів, що зображені на Дніпрі, підписані Хортиця (Chortijka Ostro), Томаківка (Tomahowka oftro), Вовчий (Wolczny ostrow), Красний (Krasay ostrow). На Правобережжі, між притоками Носоківка (Nofokowka Fl.) та Сокорівка (Sokorowka Fl.), позначена Золота Долина, або Дурна (Zlota Dolina abo Durna).

Карта України створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел. В основу її покладені Генеральна, карта України (1650) та карти течії Дніпра (1662) Ґ. Боплана, про що свідчить зображення нижньої течії Дніпра, Поділля та північно-західної частини Брацлавського воєводства. Для зображення південних регіонів та Криму автор використав карти російсько-турецької війни 1736-1739 рр. створені Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі. М. Зойтер використав також праці Я. Янсона та Й. Б. Гоманна. Проте на карті додано багато нової інформації, зокрема, нанесена велика кількість географічних назв на території Бессарабії, Молдавії, Валахїї, Криму та вздовж Дніпра на південь від Києва.

Описана карта є другим варіантом карти України М. Зойтера. Вона була опублікована бл. 1742 р., відразу після отримання Зойтером королівського привілею. У наш час по-різному датують створення першого варіанта карти (без привілею): на думку В. Кордта, карта укладена після 1736 р.; Б. Кордан вважає, що вперше вона з’явилася в атласі М. Зойтера «Atlas Novus» 1728 р. За дослідженнями Б. Кмецікової карта опублікована не раніше 1745 р.

Після смерті М. Зойтера (1757) карту перевидав Тобіас Конрад Лоттер до кінця XVIII ст. Назва карти частково змінена – з'явилося ім'я Лоттера – “Amplissima Ucraniae Regio Palatinatus Kioviensem et Braclaviensem complectens, cum adjacentibus provinciis juxta recentissimam designationem aeri incisa arte et sumtibus Tobiae Conradi Lotteri, geographie, Augustae Vindel. Cum Gratia et Privil. S. R. I. Vicariatus, in partibg. Rheni, Sveviae et Juris Franconici”. Окрім частково зміненого заголовка, на третьому варіанті карти не було здійснено ніяких змін.

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль. Карта «TATARIA MINOR CUM ADIACENTIBUS KIOVIENSIET BELGORODENSI GUBERNIIS (Мала Татарія з прилеглими Київською та Бєлгородською губерніями). Санкт-Петербург. В атласі: ATLAS RUSSICUM МАРРА VNA GENERALI ET VNDEVI- GINTI SPECIALIBVM VASTISSIMUM IMPERII RUSSICUM CVM ADIACENTIBUS REGIONIBUS SECUNDUM LEGES GEOGRAPHICAS ET RECENTISSIMAS OBSERVATIONES DELINEATUM EXHIBENS CURA ET OPERA ACADEMIA IMPERIALIS SCI- ENTIARUM PETROPOLITANAE. PETROPOLI, TYPIS ACADEMIAE IMPERIALISSCIENTIARUM MDCCXLV. - P. 17».

Мова латинська.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Заголовок у картуші у вигляді щита, прикрашеного обабіч військовою арматурою та сценою взяття фортеці, у лівому нижньому куті. Карта у дволінійній рамці з вказаними градусами. Під нижньою рамкою — одна шкала лінійного масштабу.

Карта охоплює територію від Чугуєва (Czuguew) на півночі до гирла Дунаю (R. Dunai) та південного узбережжя Кримського півострова на півдні, від Хотина (Ctofim) та Кам’янця-Подільського (Каmеnес Роdolskoi) на заході до східного узбережжя Азовського моря (Azowskoe More) на сході.

На карті пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені кордони Малої Татарії, Кримського півострова та південні межі Київської (Czast' Kiewskoi Gubernii), Бєлоґородської (Czast' Bielogorodskoi Gubernii) та Воронезької (Czast' Woronezskoi Gubernii) губерній.

Художніми малюнками на карті зображені гори, лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев, умовними позначеннями — населені пункти.

Українські землі на карті представлені Кримським півостровом, Малою Татарією, що займає північне узбережжя Чорного та Азовського морів.

Гідрографічна мережа представлена головними річками – Дніпром (R. Dniерr), Дністром (R. Dniestr), Південним Бугом (R. Bug), Інгулом (R. Ingul) з їхніми численними лівими та правими притоками. На Дніпрі, біля Кодака, малюнком зображені Дніпровські пороги та острови. У межиріччі Інгульця (R. InguІес) і Базавлуку (R. Buzuluk) позначена Запорізька Січ (Zaporozskaja Sjecza). На лівому березі Дніпра, ближче до гирла, позначені Чорна (Czomaja Dolina) та Циганська (Cyganskaja Dolina) долини.

Мережа населених пунктів на карті неоднорідна. Малозаселені землі біля нижньої течії Дніпра і Південного Бугу та на всій території Малої Татарії. Більше населених пунктів позначено вздовж берегів Дністра і на півдні Київщини, з них виділені міста-фортеці: Кизикермен (Kizikermen), Кінбурн (Kinburn), Кодак (Kudak), Переволочна (Реrewoloczna), Полтава (Poltawa), Біла Церква, Хотин, Очаків (Oczakow).

Найдетальніше на карті зображений Кримський півострів, в північно-західній частині якого доволі густа мережа поселень. Як великі міста виділені Бахчисарай (Bakczisarai), Кафа (Kafa), Керч (Kercz), Судак (Sudak) та ін. Вздовж південного узбережжя півострова, від Бахчисарая до Кафи, позначені Кримські гори. Гідрографічна мережа представлена річками Альмою (R. АІmassu), Булганаком-Східним (R. Bulganach), Булганаком (R. Bulganach), Мокрим Індолом (R. Indel).

Карті притаманні окремі помилки: неправильне зображення течії Дніпра; Правобережжя відтворене схематично; Дністер і річки його басейну більше нагадують художній малюнок; спотворено подане також чорноморське узбережжя від Перекопа до Кінбурна, де замість острова Тендрівська Коса зображено чотири острови.

Карта походить з атласу Росії, підготованого Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі і виданого 1745 р.

Чорна Долина — урочище на території Херсонської області. На території урочища розташоване село Чорна Долина.

Урочище відоме тим, що у 1675 році кошовий отаман Іван Сірко, повертаючись з походу на Крим, вів 7000 звільнених із татарської неволі українців. На території Чорної долини деякі з них почали просити в отамана дозволу повернутися до Криму. Тоді Іван Сірко дозволив вибрати, кому йти на Україну, а кому залишитися. 4000 вирішили повернутися на Україну, а три тисячі — що краще повернутися в Крим. Сірко наказав усіх їх нагодувати, а потім одних залишив при собі, а інших відпустив у Крим. Але перед тим запитав їх, чому вони прагнуть назад у ханство. Ті відповіли, що у Криму в них є майно і господарство, і там їм буде краще жити, аніж в Україні, де у них нічого немає. Відпускаючи цих людей, кошовий ще до кінця не вірив, що вони справді підуть у Крим, і сподівався, що вони все-таки повернуть до України. Потім Сірко піднявся на могилу і довго дивився їм услід, аж поки їх не стало видно.

Тоді він врешті переконався у твердому намірі визволених земляків знову йти в Крим і наказав молодим козакам осідлати коней, наздогнати відпущених і всіх до одного нещадно порубати. Кошовий додав, що він негайно поїде слідом, аби переконатися, як виконано його наказ. Козаки здійснили веління Сірка. Трохи згодом кошовий прискакав туди, де виконувався його наказ. Коли Сірко пересвідчився, що його наказ здійснено, він подякував козакам. Потім до мертвих звернувся з такими словами: «Простіть нам, браття, а самі спіть тут до страшного суду Господнього замість того, щоб розмножаться вам у Криму між бусурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну без хрещення погибель». Після цього Сірко з козаками повернувся до війська і рушив на Запорожжя.

Цей сюжет відомий з багатьох історичних джерел, зокрема Літопису Самійла Величка та праць Дмитра Яворницького.

1756 р. Chez Regner та Джошуа Оттенс (Josue Ottens), голландські картографии. Карта «L'Asie» (Азія). Опублікована в «Atlas Minor sive Geographia compendiosa in qva Orbis Terrarum pavcis attamen novissimis Tabvlis ostenditvr» // «Atlas Nouveau, contenant toutes les parties du monde, Ou font Exactement Remarquees les Empires Monarchies, Royaumes, Etats, Republiques, &c». Це є копія карти 1700 р. Гійома Деліля «L'Asie».

1762 р. Тобіас Конрад Лоттер. Карта «Imperium Russicum omnisque Tartaria». На карті назва «Тартарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші). На карті показано SIBERIA (Сибір) від Уралу до Далекого Сходу.

1769 р. Джон Лодж Коулі (John Lodge; 1719-1797), англійський картограф, геолог та математик. Був Королівським картографом короля Георга II.

Карта «Нова й акуратна карта Кримської Тартарії, Азовського моря й частин річок Дніпро, Бог та Кубань» (A new & accurate map of the Krim Tartary, the sea of Azof and parts of the rivers Dneper, bog and Kuban, taken from original drawings & memoirs). Опублікована у Лондоні, у вересневому випуску 1769 року «Gentlemen's Magazine». Карта охоплює Північне Причорномор'я та Південну Україну, ілюструє події Російсько-турецької війни 1768-74 рр.

1770-і рр. Тобіас Конрад Лоттер. Карта «Географічна карта Сибірського царства на три частини розділеного: а саме Тобольську, Єнисейську, Іркутську, і що містить деякі інші частини Тартарії» (Carte géographique contenant le Royaume de Sibirie, divisée en trois départemens, savoir: Tobolskago, Ienisseiskago, Irkutskago, et quelques autres parties de la Tartarie), Аугсбург. Тобіасом Лоттером було випущено кілька атласів. Дана карта була виготовлена для одного з них, як джерела – використані карти Деліля. Карта належить до типових зразків продукції фірми Лоттера, вона прикрашена розкішним картушем. Гравіював карту Маттіас Альберт Лоттер (син Томаса Лоттера). На карті показано Сибір від Уралу до Далекого Сходу, що розділений на три намісництва: Тобольське, Єнісейське, Іркутське. Території намісництв розділені на повіти (уезды).

1771 р. Карта Азії з Британської енциклопедії

1771 р. Карта Європи з Британської енциклопедії (позначена КУБАНСЬКА ТАРТАРІЯ).

1786 р. Gussefeld F.L. Карта «Carte de l’Empire de Russie & de la Grande Tatarie. Publiee par les Heredum Homannianorum. Norimberg» (Карта Російської Імперії та Великої Татарії). В її картуші мовиться, що тут представлена Велика Татарія (TATARIAE MAIORIS), Татарія Російська (TATARIAM RVSSICAM), Татарія Китайська (TATARIAM SINENSEM) і Татарія Незалежна (TATARIAM INDEPENDENTEM). На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви і картуша). Сибір названа просто Сибіром (SIBERIEN) і розділено на дві губернії: Тобольську (GOUVERMENT TOBOLSK) й Іркутську (GOUVERMENT IRKUTSK). Ба більше, на карті відсутні й всі інші Татарії, згадані в її картуші. Там немає ні назви «Велика Татарія» (TATARIAE MAIORIS), ні «Незалежна Татарія» (TATARIAM INDEPENDENTEM). Назва ж «Китайська Татарія» (TATARIAM SINENSEM) замінено на «Китайські Татари» (TSCINESISCHE TATAREY)

1791 р. Бонне Рігоберт. Карта «Tartarie Independante» (Тартарія Незалежна). Tartarie Independante (Центральна Азія) на півночі межує з Тартарією Російською, на сході – з Тартарією Китайською.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.