1941 р. 3 липня. Дорога на Винники (міст біля Винниківського озера)

 

З історії м. Винники. 1952 р. Гурток юних духовиків при тютюновій ф-ці

Ігор Секета (1939 р.н.; корінний винниківчанин): «В перші післявоєнні роки духовий оркестр ЛТФ  під керівництвом  А. Бойчука був зовсім пристойного рівня, хоч самодіяльний, крім вальсів, танго і фокстротів виконували фрагменти оперет напр. "Сільва", "Роз-Марі", "Запорожця". В складі оркестру були такі довоєнні "базові" виконавці: кларнетисти Євген Домазар, В Чорній, Толочченко - тромбон, І. Беднарський - труба, П. Нікулін - баритон, і молодші Ю. Копач, С. Банах та ін. З відходом старенького Антона Бойчука оркестр "скапцанів", а деякі оркестранти перейшли у новостворений професійний військовий».

Зеновій Грисьо (2022 р.): «У 70-х рр.   я був учасником винниківського оркестру, який належав до ЛТФ. Зі старших музикантів ще застав Толоченка, Беднарського, Глущака, Нікуліна (керівник оркестру), Копача Юрія, Банаха С., Грицка, Ленківського Ярослава (ударник), Кравця».

         Голіян Світлана (2022 р.): «Голіян Роман грав ще під керівництвом Бойчука на трубі, а потім керівником був Нікулін».

З архіву Світлани Голіян

Спогади дитинства і юних літ. ВИННИКІВСЬКІ ХОКЕЇСТИ. 1970-і - 1980-і рр..

  З дитинства і юності. Хокей. 1960-1980-і рр. Хокей грали всі. Першу клюшку приніс мені Св. Миколай (мав десь 3-4 роки) і до тепер вірю і чекаю Св. Миколая 19 грудня. Зима починалася ще в листопаді. Ковзанки заливали в містах і селах, і на стадіонах. В нас у Винниках було десятки катків. Від «Загороддя»  і  «Розлавки» (від колишньої електровні на тепер. вул. Стрілецькій) до кільцевої був лід і там були сотні дітей на ковзанах, зима була мінімум З місяці. Ковзанка на "Розлавці"-центральна льодова арена, як на мене, на ті часи!

Грали  хокей на ковзанах і без, в кирзаках (чоботи які класно їхали по льоді). Головне – Клюшка. Ціна – 1 руб. 50 коп. – доступна ціна. «Крута» мукачівська – 4 руб. 90 коп. (не всім доступна). А пластикова – 6 руб. Це бомбезно! Інколи шайби вирізали з танкової гуми. Ковзани (коньки, так у нас називали) були дорогі і купити було важко. Часто передавалися від старших молодшим. Ковзани «ботаси» - було щось надзвичайним. Ну, саме так наш хокей і виглядав. До ночі ганяли. Взагалі, командні ігри для пацанів – це добре. У них не закосиш, там тебе швидко виправлять, якщо щось не так. Бійки особливо не пам'ятаю, все можна було пояснити і так. Всім потім знадобилося.

На території радгоспу, в цих роках, заливали справжню хокейну «коробку» завдяки Едуарду Антоновичу. Завдяки його старанням була створена серйозна хокейна команда у 1970-их - 1980-их рр. Дуже вболівали за київський "Сокіл", який трощив іменитих москалів: ЦСКА, «Торпедо», «Динамо», ленінградський «Зеніт», башкирський «Салават-Юлаєв», «Хімік» з Воскресенська... А який у «Сокола» був воротар - Юрій Шундров ! Неперевершений!!!Так зростав наш юнацький націоналізм!

26 лютого 1985 року київський "Сокіл", розгромивши 7:1 воскресенський "Хімік", єдиний раз у своїй історії та в історії українського хокею завоював бронзові медалі чемпіонату СРСР. 

ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ.

Винники  розкинулося на Головному Європейському вододілі, що ділить річкові системи Балтійського та Чорного морів. В околицях міста знаходиться каскад озер та джерел.

Винники знаходяться на схід за 6 км від Львова над річкою Марунькою і відокремлене від нього великим лісовим масивом. Населення близько 20 000 осіб.

На заході місто межує зі Львовом, на півночі – з селами Лисиничі й Підбірці, на сході – з селами Підберізці й Чишки, на півдні – з селами Волиця та Чишки. Координати Винник 49° 48' 56" Пн. ш. і 24° 07' 47" Сх. д. Площа міста — 667 га. У Винниках близько 130 вулиць. Найдовша вулиця — Івана Франка (170 будинків), а найкоротша — Жупан (5 будинків). Найчисленніша за кількістю мешканців вулиця Кільцева — понад 3 500 осіб.

Місто лежить на відстані бл. 80 км від кордону з Польщею.

Найвища точка Винниківщини — гора Чортові  скелі (414 м над рівнем моря).

Герб Винник — офіційний геральдичний символ, затверджений 17 лютого 1992 р. Автор ескізів — Тарас Левків. Розроблений Андрієм Гречилом та Іваном Сварником за мотивами старої печатки. Опис — у золотому полі синє гроно винограду з зеленими листочками. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.

Герб м. Винники встановлений на фасаді будинку міської ради, а хоругва зберігається в кабінеті голови Винниківської міської ради та встановлюється в залі під час проведення сесій Винниківської міської ради  поряд із Державним прапором. Відповідно до геральдичних правил і традицій українського прапорництва, хоругва — прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 1x1 м, на жовтому тлі — синє гроно винограду із зеленими листочками; з трьох сторін хоругву обрамляють синьо-жовті лиштви. Вже в середині XIX ст. виготовлялися печатки із зображенням виноградного грона, такий же герб зображено і на документах 1894—1906 рр.

Місто Винники має вигідне географічне положення, яке сприяє розвитку туризму та сфери послуг, багате на історико-археологічні, культурні та природні туристично-краєзнавчі ресурси. Винники мають добре транспортне сполучення. Через місто та околиці проходять автомобільні дороги Львів‒Тернопіль (Н-12) та Київ‒Чоп (М-06). Це транспортні артерії, якими здійснюються основні туристичні перевезення: за маршрутами «Золота підкова», а також поїздки до Галича, Коломиї, Яремче, Ворохти, Косова тощо. Територіально Винники розміщені на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма.

Горбиста місцевість та дубово-грабові ліси, що її покривають, надають неповторного природного колориту околицям Винник, що свого часу дало привід назвати їх «Малою Швейцарією».

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

1973 р. З архіву Юрія Карманчука

1982 р. Зимова спартакіада Львівської обл. Новий Розділ, срібні призери команда Винник. З архіву Юрія Карманчука

Винники (Львівщина). Поч. 1960-х рр. Вул. Леніна (Галицька)

Вулиця Галицька — головна вулиця міста Винники Львівської області. Бере початок при в'їзді у місто з боку Львова та прямує у східному напрямку до Кільцевої дороги. Вулицею проходить М09. Через Винники по вулиці Галицькій іде дорога на Золочів та Тернопіль. Довжина вулиці близько 2,3 км. 

1785 р. — 1933 р. — німецька колонія Вайнберґен (Винні гори). Колонія була ліквідована у 1933 р. (у 1939—1940 рр. винниківські німці були депортовані). У 1940 — 1990 рр. — вул. Леніна (за виключенням німецької окупації). Під час німецької окупації (1941 — 1944 рр.) —  Адольф Гітлерштрасе. Винниківчани ще до 1980-х рр. називали цю вулицю – Кольонія.

1969 р. Винниківчанки. Парк (тепер готель «Святослав»)

 

1969 р. Винниківчанки. Парк (тепер готель «Святослав». З архіву Юрія Карманчука

Україна та Буджак. Карта Російської імперії. Оттенси. 1722 р.

 

Йоахим Оттенс (Joachim Ottens; 1663-1719), Райнер Оттенс (Reiner Ottens; 1698-1750) та Джошуа Оттенс (Josua Ottens; 1704-1765) – голландські картографи та видавці які працювали в Амстердамі у XVIII ст.

Брати Райнер та Джошуа Оттенси були синами єврейського гравера Йоахима Оттенса, який на початку своєї кар'єри співпрацював з Ф. де Вітом, а наприкінці 1680-х рр. створив власне видавництво, що займалося друкуванням карт. Брати продовжили справу батька і більшість їх творів має спільний авторський підпис “R. & J. Ottens”. Основна праця – “Atlas Major” (Великий атлас), надрукований в Амстердамі 1740 р.

1722 р. Карта «Імперія Велика Російська». Лівобережжя назване Україною (Ukrania). Між Дунаєм і Дніпром – Буджак (Budziac).

Українські історико-географічні землі на карті Французької імперії 1812 р. Огюст-Анрі Дюфур. 1865 р.

1865 р. Огюст-Анрі Дюфур (Auguste Henri Dufour; 1798-1865), французький географ та картограф.

Карта «Carte de l'Empire Français 1812 : Dressée par A. H. Dufour. Gravée par Ch. Dyonnet. Paris, Armand Le Chevalier, Rue Richelieu, 60» (Французька імперія 1812).

На карті зображені українські історико-географічні землі: Ukraine (Україна), Галичина і Лодомерія, Червона Русь (Russie Rouge), Полісся, Волинь, Поділля, Мала Русь (Слобожанщина), Буковина та Бессарабія (Bessarabiе).