Марунька — річка в межах міста Львова (витоки), міста Винник і колишнього Пустомитівського району Львівської області.
Природа.
Марунька — ліва притока Білки (басейн Західного Бугу). Довжина Маруньки 14 км, площа басейну 65 км². Річище слабкозвивисте, в нижній течії випрямлене і каналізоване. Споруджено кілька ставів, зокрема Винниківське озеро. Витоки розташовані на східній околиці міста Львова (в районі Майорівки), в межах Львівського плато. Витік річки утворюють два потічки, що мають форму «вил». Вони на всьому проміжку проходять лісом, аж до злиття перед Винниківським озером. За озером долина Маруньки розширюється до 1 км. Течія повільна, дно долини плоске і широке. Долина майже по всій довжині річки заболочена.
Правий її схил порівняно розчленований долинами приток:
потік Медовопечерський – один із витоків Маруньки;
потік Кривий – один із витоків Маруньки;
потік Млинський – початок біля мототраси «Майорівка», впадає в Маруньку у Млинівцях;
потік Чишківський (р. Волиця), бере початок в районі Пирогівки, протікає південніше г. Приска (360 м н. р. м.), дальше - озеро «Електрон», с. Волиця (Перша Вулька), «Радгоспні стави» та в Чишках впадає в Маруньку;
потік Сихівський (р. Бережанка), бере початок в Сихівському лісі, протікає через територію Сихівської, Третьої та Другої Вульки й за Чишками впадає в Маруньку;
потік Чепін – бере початок південніше Коп’ятина, протікає через с. Соснівку (Третю Вульку) і в с. Чишки зливається з потоком Сихівським;
р. Кабанівка.
Лівий її схил майже не розчленований долинами приток:
потік Марущак (бере почат з джерела під горою Шипшина, з «Цісарської криниці», протікає територією м. Винники, вздовж лісу Діброва і в районі Кільцевої дороги впадає в Маруньку. Потік Марущак позначений і підписаний на польських картах 1919-1939 рр.
Спочатку тече між пагорбами Винниківського лісопарку на південний схід, потім через місто Винники, а далі — на схід у межах Грядового Побужжя (між Винниківською та Дмитровицькою грядами). Впадає в р. Білка на північ від села Чижикова.
На околиці Винник, де долина Маруньки стає широкою, починається урочище «Забава». З давніх-давен на луках над Марунькою люди збиралися на обрядові дійства, свята, забави, звідси й назва урочища. В урочищі Забава, на південному схилі лісу, відкритому до сонця, здавна плекали виноград, що і дало згодом назву місту Винники.
На австрійській карті 1861-1864 рр. «Franziszeische Landesaufnahme (Second Landesaufnahme) Galizien und Bukowina» (Австрійська військова топографічна карта Галичини та Буковини) урочище «Забава» позначене в районі теперішньої вул. Ломоносова.
На Забаві було два ставки Ліпських з млинами, тютюновий млин Манка і млин Міллера, що діяв до недавнього часу. У районі Забави Марунька ставала повноводною річкою, ще років 80 тому в ній ловили рибу, купалися діти.
Вулиця, що простягається вздовж правого берега Маруньки (від Винниківського озера і до колишнього тютюнового млина (млин Міллера, тепер вул. І. Франка, 114) має назву «Забава».
Сіножаті над Марунькою називалися ще недавно «Бліх», «На Бліху», від німецького «bleichen» – «відбілювати». Тут господині прали й відбілювали на сонці домоткане полотно. Урочище Бліх згадується в «Акті генеральної візитації Винниківської парафії 1741 р.».
Тепер в цьому урочищі знаходиться Винниківський стадіон та новобудови міста (вул. Сопілки, вул. Сонячна, вул. Джерельна, вул. Долинна).
Русло Маруньки у Винниках було змінено в кінці 1970-х рр. (урочище «Забава», урочище «На Бліху»; р-он вул. Спортової, вул. Сопілки, вул. Сонячної). Колись русло річки проходило північніше, ближче до вул. Ломоносова.
Історія.
На підставі аналізу історичних карт Винник за 150 р. було виявлено 8 ставків та 11 млинів, три з них збереглося до нашого часу, а саме: - Винниківський млин по вул. Франка, 114; Табачний млин по вул. Спортовій, 6; Млин у кінці вул. Б. Хмельницького.
Ще 100 років тому вода у Маруньці була настільки чистою, що її використовували для пивоваріння у броварні австрійця Ґрунда. Броварня заснована у 70-их рр. XIX ст. Пиво Ґрунда славилося далеко за межами Львова. Пиво «від Ґрунда» називали навіть Лисиницьким «праздроєм», порівнюючи його з відомою маркою чеського пива. 1922 р. Львівське Акційне Товариство Броварів і віденська фірма «Маутнер-Маргоф» на базі броварні створила Акційну спілку «Лисиницька фабрика пресованих дріжджів та спирту». З 1945 р. це – Львівський дріжджовий завод. Недосконала система очищення стоків мала шкідливий вплив на Маруньку, практично знищила її. 1994 р. на місці дріжджзаводу створено АТ «Ензим».
У давнину вздовж Маруньки проходила дорога, яка була дуже вибоїста, придатна лише у суху погоду. Починалася вона біля Личаківської рогатки, вела через Ялівець, коло Горів, через пивоварню Ґрунда і виходила на Забаву. Називалася вона нижньою дорогою. У 1787 р. зі Львова через Винники прокладено Бродівську дорогу на Золочів і Броди. Ця, як її називали у давнину, цісарська дорога і сьогодні з’єднує Винники зі Львовом. Частково дорога проходить по лінії глиняних валів, які, на думку археологів, оточували оборонне селище близько 1800—2000 р. до н. е. Залишки валів позначені на австрійській карті 1783 р. Матеріал валів використовували для насипу під тверду основу дороги.
Зі спогадів корінного винниківчанина п. Ореста Бачмаги: «Колись один старший пан (Євген Йона) показував мені свої світлини І на одній з них були зазнимковані молоді хлопці, що стояли під півтораметровим водоспадом по пояс у воді. Виявилось, що такий водоспад був колись на Маруньці в районі Забави. Тільки русло її пролягало тоді північніше, ближче до забудов. Потім вирили канал серединою Бліху і спрямували туди Маруньку».
Екологія.
Згідно з моніторинговими дослідженнями, проведеними КП «Адміністративно-технічним управлінням» у IІ кв. 2015 р., р. Марунька є одним з найбільш забруднених водних об’єктів Львова та околиць. У воді зафіксовані перевищення гранично допустимих концентрацій заліза загального, азоту амонійного, фосфатів, завислих речовин, БСК5, ХСК.
Восени 2017 р., в рамках природоохоронного заходу «Заходи щодо відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану річки Марунька з метою захисту від шкідливої дії вод у місті Винники Львівської області» у співфінаснуванні Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА у розмірі 239 тис. грн. та фінансовому внеску Винниківської міської ради у розмірі понад 60 тис. грн., завершено очищення р. Марунька.
Топоніміка.
Існують дві легенди щодо походження назви цієї річки. За старих часів молодий боярин заблукав у лісах на ловах. Три дні й три ночі шукав дорогу, аж на четвертий день почув дівочий спів. Пішов на голос і побачив дівчину, яка пасла корів. Боярин спитав, як йому вийти до Львова, і дівчина сказала:
– Ідіть за цією річкою.
На прощання боярин поцікавився, як дівчину звати.
– Марунька, – відповіла вона. Так ту річку і назвали.
За іншою легендою боярин закохався в пастушку, забрав її до себе, хотів одружитися. Але батько був проти й зажадав, аби дівчина вернулась до села. Дівчина з розпачу втопилася в річці, яку потім назвали її іменем.
Археологія.
За матеріалами: Проект створення об’єктів природно-заповідного фонду на приміських землях Львівської міської ради: Звіт про НДР (заключ.) / Регіональне агентство стійкого розвитку; керівн. А.В. Мельник; викон. В.М. Шушняк [та ін.]. – Львів, 2011. − Т. 3. – 256 с.
Львів-88 (на обліку не стоїть). Місце зі слідами поселення тшцінецько-комарівської культури доби бронзи (ІІ тис. до н.е.) Розташоване на північно-східному березі Винниківського озера, в заплаві р. Маруньки. Обстежене у 1990-х рр. В. Коноплею, який припускає наявність тут слідів поселення тшцінецько-комарівської культури доби бронзи (ІІ тис. до н.е.).
Винники-VIII (Львів-89) (на обліку не стоїть). Місце археологічних знахідок ХII - ХIV і ХVІІ-ХVIII ст. Розташоване на пологому мисі, при злитті р. Маруньки з правобережним допливом, що тече з місцевості Пасіки-Галицькі, поблизу ставка, біля колишнього присілка Маріївка. Археологічною експедицією Львівського історичного музею у 1990 р. зібрано фрагменти посуду.
Білка — річка в межах колишніх Перемишлянського та Пустомитівського районів Львівської області. Права притока Полтви (басейн Західного Бугу). Бере початок на схід від с. Романів, у північному відгалуженні західної частини Гологорів, неподалік від підніжжя г. Щурихи. Тече переважно на захід, північ та північний схід територією Грядового Побужжя, перетинаючи Звенигородську, Дмитровицьку та Винниківську гряди. Впадає до Полтви на північ від села Нижньої Білки.
Довжина 39 км, площа водозбірного басейну 245 км². Похил річки 2,4 м/км. Річкова долина трапецієподібна, подекуди коритоподібна, завширшки до 1—2 км. Річище звивисте, завширшки до 2 м, частково відрегульоване, використовується в меліоративній осушувально-зрошувальній системі. Заплава в середній та нижній течії місцями заболочена. Вода використовується для зрошування. Притоки: Коцурівський потік, Кабанівка, Марунька (ліві), Кищиця (права).
Миклашівка (притока Полтви). Бере початок в межах м. Винники.
ВИННИКІВЩИНА
Винниківщина, як історико-етнографічна частина Поділля, почала формуватися у ХVІІ—ХVІІІ ст., коли у Винниках замість давнього дерев'яного збудовано кам'яний замок. У цей період, 17 травня 1666 р., польський король Ян II Казимир надав Винникам магдебурзьке право. Але корені цього процесу сягали ще княжої доби. Винники не були околицею Львова, а упродовж свого існування являли собою економічно розвинутий, індустріальний і фортифікаційний населений пункт на підступах до Львова. Винниками володіло чимало славних родів, що ставлять їх в один ряд з великими містами Польщі та України раннього та пізнього середньовіччя.
Історичним центром Винниківщини є місто Винники. Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Винники було засновано у другій половині XIII ст. галицько-волинським королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малий Винник. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
1785 р. австрійський уряд поселив у Винниках 32 німецькі родини з Баварії, що дало початок заснуванню німецької колонії Вайнберґен і 10 німецьких родин між Підберізцями та Винниками, утворивши колонію Унтерберґен. Австрійська влада провела земельні й адміністративну реформи, що дало можливість сприяти розвитку мануфактурного виробництва. Велику роль в подальшому розвитку Винник відіграло заснування тютюнової фабрики 1779 р. (у приміщеннях колишнього Винниківського замку). Фабрика стала найбільшою мануфактурою на території Галичини.
Винники та Підберізці – перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.
1854 р. — 1867 р. — Винниківський повіт. 1867 р. — 1918 р. — Винниківський податково-судовий повіт. Винниківський судовий повіт існував у таких межах: Білка Королівська, Білка Шляхетська, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончарі, Глуховичі, Гочманів, Загірці, Кам’янопіль, Жирівка, Журавники, Козельники, Кротошин, Кугаїв, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Unterbergen (Підгірне), Weinbergen (Винники).
ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.
1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.
1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.
20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.
20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.
10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (за винятком періоду німецької окупації) місто було центром Винниківського району Львівської області.
До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.
Винники розкинулося на Головному Європейському вододілі, що ділить річкові системи Балтійського та Чорного морів. В околицях міста знаходиться каскад озер та джерел.
Винники знаходяться на схід за 6 км від Львова над річкою Марунькою і відокремлене від нього великим лісовим масивом. Населення близько 20 000 осіб.
На заході місто межує зі Львовом, на півночі – з селами Лисиничі й Підбірці, на сході – з селами Підберізці й Чишки, на півдні – з селами Волиця та Чишки. Координати Винник 49° 48' 56" Пн. ш. і 24° 07' 47" Сх. д. Площа міста — 667 га. У Винниках близько 130 вулиць. Найдовша вулиця — Івана Франка (170 будинків), а найкоротша — Жупан (5 будинків). Найчисленніша за кількістю мешканців вулиця Кільцева — понад 3 500 осіб.
Місто лежить на відстані бл. 80 км від кордону з Польщею.
Винниківщина розміщена у центральній частині Львівської області у східноєвропейському часовому поясі на 24 меридіані; місцевий час відстає від поясного на 24 хвилини.
Найвища точка Винниківщини — гора Чортові скелі (414 м над рівнем моря).
Герб Винник — офіційний геральдичний символ, затверджений 17 лютого 1992 р. Автор ескізів — Тарас Левків. Розроблений Андрієм Гречилом та Іваном Сварником за мотивами старої печатки. Опис — у золотому полі синє гроно винограду з зеленими листочками. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.
Герб м. Винники встановлений на фасаді будинку міської ради, а хоругва зберігається в кабінеті голови Винниківської міської ради та встановлюється в залі під час проведення сесій Винниківської міської ради поряд із Державним прапором. Відповідно до геральдичних правил і традицій українського прапорництва, хоругва — прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 1x1 м, на жовтому тлі — синє гроно винограду із зеленими листочками; з трьох сторін хоругву обрамляють синьо-жовті лиштви. Вже в середині XIX ст. виготовлялися печатки із зображенням виноградного грона, такий же герб зображено і на документах 1894—1906 рр.
Місто Винники має вигідне географічне положення, яке сприяє розвитку туризму та сфери послуг, багате на історико-археологічні, культурні та природні туристично-краєзнавчі ресурси. Винники мають добре транспортне сполучення. Через місто та околиці проходять автомобільні дороги Львів‒Тернопіль (Н-12) та Київ‒Чоп (М-06). Це транспортні артерії, якими здійснюються основні туристичні перевезення: за маршрутами «Золота підкова», а також поїздки до Галича, Коломиї, Яремче, Ворохти, Косова тощо. Територіально Винники розміщені на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма.
Горбиста місцевість та дубово-грабові ліси, що її покривають, надають неповторного природного колориту околицям Винник, що свого часу дало привід назвати їх «Малою Швейцарією».
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар