понеділок, 19 червня 2017 р.

Українські землі на західноєвропейських портуланах (XIV-XVI ст.)

У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах   у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював у Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).

Виникнення карт-портоланів

Середньовічна морська карта-портолан – є інформаційним портретом, перш за все, Середземномор’я, а пізніше й інших акваторій упродовж XIII-XVII ст.

Термін «портолан» (або «портулан»), італійського походження, відслова «porto», тобто «гавань» (порт). За іншим тлумаченням – «портус» латиною означає «порт», а «лана» – «вовна», «шкіра вівці» (матеріал, на якому виготовлялись ці карти).

Варто зауважити, що уже у назві відчувається оригінальність цих картографічних творів, їх відмінність від інших карт, адже морська карта латиною звучить як «mappa maritime» або «tabula nautical», італійською «carta da navegare» або «сompasso», іспанською – «carta marina», англійською «seа-chart», голландською «paskaarte» Цілком вірогідно, що значна кількість указаних на портоланах прибережних топонімів (портів, бухт та ін.) також сприяли утвердженню цієї назви [Гордєєв Антон. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії». 2009. – 408 с.].

Головною особливістю цих карт є детально і реалістично промальована лінія узбережжя з вказаними навігаційними небезпеками (скелі, підводні камені, мілини) та топонімами, що написані з боку узбережжя перпендикулярно до нього, нанесена на карту мережа ліній румбів і лінійний масштаб.

Карти-портолани, які раптово і у великий кількості з'являються на початку XIV ст. представляли різкий контраст з усією попередньою картографічною продукцією. На відміну від традиційних академічних християнських mappa mundi, зазвичай округлої форми і орієнтованих на південь, портолан був орієнтований на північ і зосереджувався на реалістичному зображенні географічних відстаней із ступенем точності, що вражає навіть за сучасними мірками. Історики припускають, що портолани складались з практичної інформації, отриманої безпосередньо від мореплавців та торговців, можливо, за участі астрономів і були призначені для використання під час навігації суден, зокрема для прокладання курсу (навігаційного маршруту) за допомогою компаса.

У наш час у світі відомо про близько 2 000 подібних карт та атласів портоланів [Pflederer, Richard (2009). Census of Portolan Charts and Atlases (English). Privat. published by the author. с. iv.]. З них на близько 740 було відображено Чорне море [Гордєєв Антон. Карти-портолани Чорного моря (Portolanos charts of the Black Sea) (українська). Київ: ДНВП «Картографія». 2015. 216 с.].

Перші карти були виготовлені в Італії та на острові Мальорка. Розрізняють портолани двох шкіл — «італійської» картографічної школи й «майорканської» (або «каталонської») картографічної школи. Представниками італійської школи були переважно картографи з Генуезької республіки, представниками майорканської школи — єврейські та християнські карторафи з майорканської Пальми та Барселони. На портоланах італійської школи внутрішня територія суші не ілюструється зовсім або ілюструється дуже обмежено. Натомість на «майорканських» портоланах, крім традиційних контурів узбережжя та островів. Так чи інакше були додатково також присутні схематичні зображення деяких гірських хребтів, річок та інших внутрішніх географічних об'єктів, а також різні додаткові художньо-декоративні елементи.

Перші відомі карти-портолани датуються XIV ст., це карти Середземного та Чорного морів. Найстаріша з відомих карт, яка підписана і датована, виготовлена П'єтро Весконте з Генуї, в 1311 р. Цей рік і вважається початком професійної картографії. Донедавна вважалось, що найстарішою картою є так звана «Пізанська карта» (лат. Carta Pisana), але доказано, що ця карта належить до середини XIV сторіччя [Pujades Ramon Josep i Bataller. The Pisana Chart. Really a primitive portolan chart made in the 13th Century? / Comité français de Cartographie (N°216- Juin 2013). p. 17-32.].

Виробництво карт-портоланів розвивалось у найбільш активних на той момент центрах морської торгівлі: Італії та на острові Мальорка (XIV століття), потім в Португалії та Іспанії (XV століття), південній Франції (XV—XVI століття), північній Франції (XVI—XVII сторіччя), Англії та Голландії (XVII століття). У XVI столітті відомо і про японські та арабські карти-портолани[Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII—XVII століття: особливості та роль у розвитку картографії. — К.: Обрії, 2009].

Італійська картографічна школа

Джованні ді Каріньяно (італ. Giovanni di Carignano; Генуя, бл. 1250 — Генуя 1329), відомий також як Йоганнес де Мауро де Каріньяно — італійський священник і картограф з Генуї. Прізвисько «di Carignano» походить від генуезького міського району Каріньяно (Carignano).

Про життя Джованні ді Каріньяно відомостей небагато. Він був настоятелем у парафії Сан-Марко-аль-Моло, поблизу порту Генуї і найбільш відомий в історії картографії, створивши та підписавши географічну карту, що зображує узбережжя Середземного моря та прилеглих території: Балтики, Азії та Африки.

1305-1327 рр.. Портолан Каріньяно по-різному датується між 1305 і 1327 рр.. Якщо прийняти більш ранні дати, то це може бути перший відомий портолан, підписаний його автором (тобто перед портоланом П'єтро Весконте 1311 року). Підпис був таким: Presbiter Johannes Rector sancti Marci de portu Ianue me fecit.

Українські землі позначено як Rossia siva rutenia (Русь або Рутенія).

Портолан Каріньяно довгий час зберігався в Державному архиві (Archivio di Stato) у Флоренції в Італії. На жаль, і без того крихка карта була знищена в 1943 році під час бомбардування Неаполя, де вона була тимчасово виставлена. Все, що залишилося від портолана Каріньяно — це набір фотографій і нотатки попередніх вчених. Підпис Джованні розташований на портолані на Балтійському морі: «Presbiter Joannes Rector sancti Marci de portu Janue me fecit» (священик Джованні, настоятель Сан-Марко на пристані в Генуї, зробив мене).

Портолан Каріньяно по-різному датується між 1305 і 1327 рр.. Якщо прийняти більш ранні дати, то це може бути перший відомий портолан, підписаний його автором (тобто перед портоланом П'єтро Весконте 1311 року). Підпис був таким: Presbiter Johannes Rector sancti Marci de portu Ianue me fecit.

Друга таємнича карта Каріньяно, датована 1306 роком, регулярно згадується в списках XIX століття, але без вказівки її місцезнаходження чи опису її змісту, і, таким чином, вона або ніколи не існувала поза межами чуток, або була давно втрачена.

П'єтро Весконте (італ. Pietro Vesconte, лат. Petrus Vesconte, роки активності 1310—1330) — генуезький картограф і географ. Піонер у галузі створення морських карт-портоланів, автор найстарішої підписаної та датованої морської карти, що збереглася з часів Середньовіччя. Роботи Весконте здійснили потужний вплив на розвиток італійської та майорканської картографічних шкіл у XIV—XV століттях. Весконте був першим професійним картографом, який регулярно підписував та датував свої роботи.

Портолани із зображенням Чорного моря (А. Ю. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ П’ЄТРО ВЕСКОНТЕ 1311-1321 РОКІВ.):

·       портолан східної  частини  Середземного моря та Чорне  море;  1311  р.  Зберігається:  Італія,  Флоренція, Державний архів, СN1. Легенда: "Petrus Vesconte  de  Janua  fecit  ista  carta  anno  dm  MCCCXI". Всього 170 топонімів;

·       портолан  Чорного  моря  з  атласу  1313  р.  Зберігається:  Франція,  Париж,  Національна  бібліотека,  відділ  карт  і  планів,  GE  DD-687,  f.  2.  Легенда: "Petrus Vesconte de Janua fecit istas tabulas anno dni M CCC XIII". Всього 168 топонімів;

·       портолан  Чорного  моря  з  атласу  1318  р.  (No  3 у  переліку).  Зберігається:  Італія,  Венеція,  Музей Корер, Port. 28. Легенда: "Petrus Vesconte de Janua fecit  istam  tabulam  in  Venecia  anno  domini  M  CCC XVIII". Всього 191 топонім;

·       портолан Чорного моря з атласу 1318 р. Зберігається: Австрія, Відень, Австрійська національна бібліотека, ms. 594. Легенда: "Petrus Ves conte d’ januafecit icas tabulas anno dni M CCC XVIII". Всього 192;

·       портолан Чорного моря з атласу 1320-1321 рр. Зберігається:  Італія,  Рим,  Ватикан,  Апостольська бібліотека,  Cod.Palat.  Lat.  l362А.  Легенда  на  карті Егейського моря: "Petrus Vesconte de Ja nua fecit istam cartam vel quaternionem anno Do mini MCCCXX". Всього 186 топонімів.

Майорканська картографічна школа (XIII ст. — XV ст.) й Україна (Русь, Рутенія)

«Майорканська картографічна школа» (або «Каталонська картографічна школа») — термін, що застосовується географами для позначення групи картографів, космографів та виробників навігаційних приладів переважно єврейського походження, а також їх християнських колег, що працювали на Майорці з XIII по XV століття (до вигнання євреїв з Іспанії). До майорканської картографічної школи зазвичай також відносять майстрів, що працювали в ті часи й в інших частинах Каталонії, осоливо в Барселоні. Майорканській школі часто протиставлять сучасну їй італійську школу картографії.

Майорка (ісп. Mallorca, від лат. Maiorica, лат. Baliaris Maior, «головний Балеарський острів») — острів у західному Середземномор'ї, складова Балеарських островів. Належить Іспанії. Також — Мальорка (кат. Mallorca). Мешканці Майорки були чудовими мореплавцями та картографами. Їхні географічні знання були отримані на власному досвіді та розвивались в мультикультурній атмосфері. Острів населяли нащадки римлян, вестготів, греків і арабів. На острові існувала також велика єврейська громада. Протягом раннього середньовіччя Майорка переважно була незалежним мусульманським королівством і потрапила під владу християн лише у 1231 році, після чого ще близько ста років залишалась незалежним Королівством Майорка, поки у 1344 р. не була назавжди приєднана до Арагонської корони. Мусульманські та єврейські купці брали участь у широкомасштабній морській торгівлі з Андалусією, Єгиптом та Тунісом, а в 14 столітті вони почали вести бізнес також з Італією, Англією та Нідерландами. Ці групи не були обмежені правилами, накладеними християнськими рамками, і їхні наукові знання, навігаційні прилади та морські карти значно випереджали свій час. Професор Джеральд Кроне, який писав книги про середньовічне картографування, казав про цих картографів — «… вони відкинули межі традицій і стали передвісниками досягнень епохи Відродження». Карти, які виготовлялись майорканськими картографами цінувались правителями материкової частини Арагону та інших країн. Карти, виготовлені на Майорці, було легко впізнати за яскравими кольоровими ілюстраціями на позначення важливих географічних об'єктів та портретами іноземних правителів. Середземномор'ї неподалік від узбережжя Іспанії, має довгу історію мореплавства.

Приєднання Майорки до Арагону збіглося з періодом активної заморської експансії Аргонського королівства що здійснювалась в средземноморському басейні в напрямку Сардинії Корсики, Сицилії та Греції (Афіни та Неопатрія), під час якої активно використовувались майорканські морські, картографічні та меркантильні знання та навички. 10 серпня 1346 р. з міста Пальма до західноафриканського узбережжя на пошуки напівміфічної «Золотої ріки» вирушила морська експедиція під керівництвом мореплавця генуезького походження Жауме Феррера. В період з 1340-х по 1360-ті роки.купці та мореплавці Майорки очолювали спробу арагонської корони захопити нещодавно відкриті Канарські острови в Атлантиці.


Історія майорканської школи

(Використано джерела: Aczel, Amir D. (2001). The riddle of the compass: the invention that changed the world/ Orlando: Harcourt Books. p. 125/ ISBN 978-0-15-600753-5. carta pisana; Caraci, 1959. More extreme claims were articulated earlier by Magnaghi (1909), who attempts to appropriate not only Dulcert, but Soler, Rosell and others, into the Italian pantheon; Nordenskiöld (1896, 1897); Winter (1958); Pujades (2007); Campbell (1987; 2011)

Майорканські космографи та картографи активно експериментували та розробляли власні картографічні прийоми. На думку деяких вчених (напр. А. Норденскіольда), саме майорканці причетні до створення близько 1300 року «звичайного портолану». Портолан був реалістичною, детальною навігаційною картою, з нанесеними на ній сітчастими мережами румбів що поширювались з численних компасних роз вітрів і за допомогою якої можна було визначити точні напрямки й відстані плавання між будь-якими двома точками.

На винахід портолану претендують Майорка і Генуя і навряд чи цей спір колись буде остаточно вирішено. До нашого часу збереглося не так багато портоланів того часу. Карта портоланів Carta Pisana, складена в кінці 13 століття (1275—1300), донедавна вважалась найстарішою з збережених морських карт, проте, згідно з останніми дослідженнями її атрибутують серединою XIV ст. Найдавніші портолани з першої половини XIV століття, щодо датування яких у вчених немає сумнівів, були створені генуезькими картографами, а вірогідно відомі майорканські портолани збереглись лише з другої половини цього століття. Як результат, багато істориків стверджують, що картографія Майорки є похідною від генуезців, посилаючись на загадкову фігуру Андгеліно Дульсерта, можливо, генуезького іммігранта, що працював на Майорці в 1330-х роках, як ключового посередника у передачі знань та досвіду виготовлення карт-портоланів. З іншого боку, деякі вчені прийняли гіпотезу, вперше висунуту Адольфом Норденскельдом, про те, що збережені карти вводять в оману, що найдавніші генуезькі карти були лише вірними копіями здогаданого прототипу (нині втраченого), складеного близько 1300 року невідомим космографом Майорки, можливо із залученням Раймуннда Луллія. Проміжна точка зору полягає у визнанні генуезького пріоритету, але наполягає на автономному походженні майорканської школи, що, в кращому випадку «надихалась» прикладом генуезців, а не була її похідною. Останні дослідження, як правило, схиляються до першої інтерпретації, але водночас визнають особливості розвитку Майорканської школи.

На відміну від Італії, де ремесла картографії та виготовлення навігаційних приладів були різними професіями, більшість картографів Майорки одночасно були й виробниками морських інструментів — часто фігуруючи в цивільних записах як майстер картографії та bruixoler («виробник компасів»). Деякі з них також були космографами (аматорами чи професіоналами), які мали досвід астрології та астрономії, часто вставляючи астрономічні календарі у свої атласи.

Найвідомішими картографами майорканської школи були майстри єврейського походження, значно рідше зустрічались картографи-християни, як, на приклад Гульем Солер. Основними представниками майорканської школи картографії вважаються такі майстри:

·        Ангеліно Дульсерт;

·        Авраам Креск;

·        Ієгуда Креск («Жауме Ріба» / «Якоб Рібес»);

·        Хайм ібн Ріш («Джоан де Вальсеха»);

·        Гульєм Солер;

·        Мечія де Віладестес;

·        Жакоме з Майорки;

·        Габріель де Валсека;

·        Пере Розелл;

·        Жауме Бертран.

Перша відома карта Майорканської картографічної школи була зроблена Ангеліно Дульсертом.

1325-1339 р.р. Ангеліно Дульсерт  (Dulcert Angelino, Angellino de Dalorto) – картограф другої чверті XIV ст. До нашого часу збереглися три карти-портолани Дульсерта Анґеліно.

1. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується 1325-1330 рр. Приписується Анґеліно. Легенда: «Hoc opus fecit Agellinus de da lorto ano dni m ccc xxy, de mense martii, camposuit hoc» (має нечітку римську дату, яку було прочитано як MCCCXXII, MCCCXXV та MCCCXXX). Зберігається: Італія, Флоренція, бібліотека Томазо Корзіні.

2. Портолан Середземного та Чорного морів. Дана карта‑портолан не датована. Дослідники портоланів відносять його виготовлення до 1327-1340 рр.: А. Ю. Гордєєв – до 1327 р., H. Winter – 1327–1330 рр., M. Destombes – 1335 р. T. Campbell (Тоні Кемпбелл) – 1339 р., R. Pujades (Рамон Пуядес) – 1340 р. Зберігається: Велика Британія, Лондон, Британська бібліотека, Additional MS 25691.

3. Портолан Середземного та Чорного морів. Датується серпнем 1339 р. Виготовлений на о. Мальорка. Всього 176 топонімів. Легенда: «Hoc opusfecit angelino Dulcert ano MCCCXXXVIIII de mense augusti in ciuitate maioricarum» (Цю роботу було виконано Анґеліно Дульсертом у місяці серпні 1339 року в місті Мальорка). Зберігається: Франція, Париж, Національна бібліотека, відділ карт та планів, GE B 696. [А. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ ДУЛЬСЕРТА АНҐЕЛІНО 1325-1339 pp. 2013].

Всі три портолани Середземного і Чорного морів мають приблизно однакові формати: перший – 1070×660 мм, другий – 1025×540 мм, третій – 1020×750 мм.

На його першому портолані (1325–1330) Середземного та Чорного морів є позначені українські землі (Рутенія, Русь): “RUTENIA” (Рутенія три рази) і “RUTENIAM” (один раз) та “RОSSIA” (Русь – два рази). На карті написи: «Ruthenia sive Gallaciani» – Рутенія або Галичина; «Ruthenia sive RОSSIA» – Рутенія або РУСЬ. На цій карті-порталані чи не вперше, в європейській картографії, містяться написи - ГАЛИЧИНА й Рутенія.

Анґеліно допустив на карті неточність – замість Львова позначив Семигород (в середині Рутенії-Русі). Але на своїх пізніших картах-портоланах 1327 р. і 1339 р. він це виправив і позначив місто ЛЬВІВ.

Щиро дякую пані Марині Траттнер за допомогу у розчитуванні окремих написів на карті.

Перші згадки слова «Галичина». Однією із перших згадок слова «Галичина» є фрагмент візантійської хроніки, в якій князь Роман Мстиславич (галицький князь (1188, 1199–1205) названий «ігемоном Галичини» (грец. Γαλίτζης γεμών) [Nicetae Choniatae Historia / Rec. I. A. van Dieten. Berolini; Novi Eboraci, 1975. P. 522—523]. У грамоті Угорського королівства від 2 травня 1189 року Бела ІІІ (1145—1196) титулується «славетним королем Угорщини, Далмації, Рами та Галіції» (лат. gloriosissimi regis Ungariae, Dalmatiae, Ramaeque et Galaciae) [Головко Олександр. Некороновані і короновані королі Південно-західної Русі // Княжа доба: історія і культура. 2015. — Вип. 9. с. 183—216]. Є певна недовіра щодо згадки 1189 року, тому що в документі зазначено непоширене формулювання поняття Галичина — «Galacia» замість поширеного в ХІІІ ст. «Gallicia» або «Galicia». Документ 1189 року не є офіційним актом угорського королівського двору, а документом однієї з церковних канцелярій. До початку ХІІІ століття схожих формулювань в угорських грамотах не було виявлено [Головко Олександр. Некороновані і короновані королі Південно-західної Русі // Княжа доба: історія і культура. 2015. — Вип. 9. с. 183—216].

На другому портолані (1327 р.) Середземного та Чорного морів є напис “Civit  de Leo” (Львів). Це одне із перших зображень Львова. На інших українських землях більше ніяких міст не позначено, навіть Києва, виняток – густа мережа ойконімів на узбережжі Чорного моря. Це, швидше за все, тому, що друга половина XIII – перша половина XIV ст. – постмонгольсько-золотоординський період спустошення і занепаду цього простору. Київ було вперше звільнено з-під золотоординського панування литовсько‑руськими військами після битви на ріці Ірпінь у 1321 р.

Між написами «Civit de Leo» та «mont de Lusom/rossie» (гори Русі) на карті нанесено лінії румбів і напрям вітру – «Grecho» (Ґреко) – північно‑західний. Лінії румбів відходять також і від Львова.

Значок міста Львова увінчує прапор, де на зеленому полі зображено червоний хрест, який "виростає" з півмісяця. Цей прапор згадується також у творі іспанського подорожника, ченця ордену Францисканців середини XIV ст. «Книга знань про всі королівства...» (Libro del conosçimiento de todos los reynos y tierras y señoríos que son por el mundo, et de las señales et armas que han cada tierra y señorío por sy y de los reyes y señores que los proueen)

У «Книзі знань про всі королівства, землі й володіння, що є у світі, а також герби й знаки кожної землі й володіння, або королів й володарів, що керують ними» згадується Руське королівство. Воно розташоване на схід від Польщі й називається королівством Львівським (Leon). Німці звуть його Люнбреком (Lunbrec). Це королівство має 5 великих міст: Львів (Leon), Київ (China / Chiva), Володимир (Basadino), Турів (Trues) і Сівер (Çever). Королівство межує із Romania (Візантією) та Швабським королівством (Suava / Suana). Львівський король має за прапор зелений стяг із червоним хрестом. На окремих таблицях вказано львівський герб — червоний хрест-якір. Цей самий герб зустрічається в «Каталанському атласі» 1375 року як герб Польщі. Зелені прапори із цим гербом стоять на карті у Львові й Кракові, позначаючи межі Польського королівства [Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912;  Marino, Nancy F. El libro del conoscimiento de todos los reinos = The book of knowledge of all kingdoms. — Arizona Center for Medieval and Renaissance Studies, 1999].

Львів та регіон названо «Леон» через подібність назви з іспанським королівством Леон, поглинутим у XIII ст. Кастилією і трансформованим пізніше у Кастилію‑Леон. Щодо кольорів, то у XIX ст., наприклад, всі тодішні п’ять дільниць міста Львова мали власні барви. Червоний і зелений були закріплені за середмістям та Краківським (західним) передмістям відповідно [І. Ровенчак, 2013].

Окреме питання, що означає хрест з півмісяцем? Доктор історичних наук, президент Українського геральдичного товариства Андрій Гречило наводить шість версій походження цього символу. Нам найбільше імпонує та, в якій він трактує символ як різновид проквітлого хреста. Проквітлий (пророслий) хрест, орнаментований рослинами, з’являється в IV ст. Від VIII ст. орнамент стає суворішим, канонічнішим, стриманішим. В Русь‑Україну проквітлий хрест потрапив з Візантії безпосередньо і при посередництві Криму в період після офіційного прийняття християнства. Близьким до проквітлого хреста є також вірменський меморіальний, орнаментований, скульптурний хрест‑хачкар. Вони збереглися в Україні у Криму, Кам’янці‑Подільському, Львові (в останньому, зокрема, з середини XV ст.). Вірмени з’явилися у Львові у другій половині XIII ст. З 1267 р. місто стає їхнім важливим релігійним осередком [І. Ровенчак. 2013].

На третьому портолані (1339 р., зі збірок Паризької Національної бібліотеки, складеного на Мальорці) Середземного та Чорного морів підписано назви країн: на схід від Львова – Русь (RUTENIA - великими літерами; біля витоків Дніпра) та на захід від нього – Польща (Polonia). Ліворуч напис montes Rossie (гори Русі) і малюнок гір, з яких у бік Чорного моря витікає Дніпро. Нижче “гір Русі” ще кілька дрібних написів Rossia.

На карті зображено Львів (Civita  de Leo) як європейське місто і теж з прапором. Під значком міста напис латинською мовою: «До цього міста прибувають купці із прянощами, які пізніше вирушають через Ґотландське море до Фландрії, здебільшого у Брюґґе". Ґотландське – це колишня назва Балтійського моря».

Києва на цій карті немає. Натомість в українських причорноморських степах на Лівобережжі є країна ALIANIA (Аланія), на Правобережжі – країна BURGARIA, на схід від Аланії – країна Куманія (QVMANIA). Під написами ALIANIA та QVMANIA зображені символи влади Золотої орди (тамга Бату (Батия) з півмісяцем). На краю карти на схід від Причорномор’я, зображений хан Узбек і ті ж символи.

Історична довідка. УЗБЕК – хан Золотої Орди (1313–1341 рр.), союзник українців, громив разом з українцями поляків. На часи правління хана Узбека припав період загибелі короля Русі Юрія І Львовича, його синів князів Андрія II і Лева ІІ — останніх спадкоємців по чоловічій лінії князя Романа II Великого, правління Юрія ІІ Болеслава. Цим вирішив скористатись король Польщі Казимир III, загрожуючи князівству. Для протидії цій загрозі Юрій ІІ Болеслав спробував повернути Люблінську землю і на прохання князя хан Узбек надав 1337 року військо для походу. Після нападу на Львів 1340-го Казимира ІІІ на прохання голови боярської ради Дмитра Детька надав 40-тисячне військо для походу на Польщу, що змусило Казимира ІІІ замиритись і тимчасово відмовитись від претензій на Королівство Русі. Лише смерть хана Узбека і наступний тривалий період міжусобиць в Золотій Орді дозволив Казимиру ІІІ отримати у ханів ярлик на правління, за що він сплатив за рік наперед данину і зобов'язався сплачувати її надалі, що номінально робило його васалом ханів.

З ІСТОРІЇ. 2006 р. львівський історик Ярослав Книш обґрунтував дату першого позначення Львова на географічних картах – 1339 рік. Цією картою він вважає карту‑портолан Анґеліно Дульсерта Середземного та Чорного морів [Книш, Я. Львів у Галицько‑Волинській державі / Я. Книш // Історія Львова: Редкол. Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. – Л.: Центр Європи, 2006. – Т. 1.– С. 53‑60+к.].  Карту‑портолан А. Дульсерта, точніше її фрагмент, опубліковано в Україні двічі: у 2006 р. Ярослав Книш помістив її в «Історії Львова» (1‑й том), а вдруге у 2012 р. проф. Олег Шаблій у Комплесному атласі Львова [І. Ровенчак. 2013].

Проаналізувавши низку матеріалів, в основному картографічних, професор Іван Ровенчак (ЛНУ) прийшов до висновку, що Львів уперше позначено на географічній карті вже згадуваного нами Анґеліно Дульсерта в 1335 р., тобто на іншому, на чотири роки давнішому, портолані.

Авторитетний дослідник цієї школи M. Destombes у 1952 р. в спеціальній праці «Cartes Catalanes du XIV siecle» вказав для другого портолана А. Дульсерта дату випуску 1335 рік. Отже, на нашу думку, місто Львів уперше позначено на карті-портолані Середземного та Чорного морів Анґеліно Дульсерта 1335 р.[І. Ровенчак. 2013].

Навіть у цій ранній роботі були присутні всі відмінні риси Майорканської картографічної школи. Дульсерт включив до своєї карти якісні кольорові збраження, на яких були показані всі топографічні деталі, включаючи річки, озера, гори тощо. Нотатки, написані латиною, доповнювали опис карти.

Авраам Крескес (справжнє ім'я Крескес (син) Авраама, кат. Cresques Abraham [ˈkɾeskəs əβɾəˈam]; 13251387) — єврейський картограф та виробник навігаційного обладнання з міста Пальма на о.Майорка, що на той час входив до складу Корони Арагону. Вважається найвидатнішим представником Майорканської картографічної школи. Разом зі своїм сином Ієгудою Крескесом створив у 1375 р. знаменитий Каталанський атлас.

Авраам Крескес, також відомий як, єврей Крескес, був призначений майстром карт і компасів Хуаном І, королем Арагону. Гроші, які він отримав за своє призначення, були використані на будівництво лазень для євреїв у Пальмі . У 1374 і 1375 роках Авраам та його син Ієгуда працювали за особливим замовленням. Хуан I Арагонський порадив владі, що йому потрібно отримати карту, на якій буде зображена Гібралтарська протока, узбережжя Атлантичного океану та сам океан. Карта, яку вони зробили, отримала назву Каталонський Атлас, і це найважливіша каталонська карта середньовічного періоду. За виконану роботу Крескесу і Ієгуді повинні були заплатити 150 арагонських золотих флоринів і 60 майорканських фунтів, відповідно, як було зазначено в документах самого принца і його батька, датованих 14-м століттям Педро IV, короля Арагонського. Принц Хуан мав намір подарувати карту своєму кузену (який пізніше став Карлом VI, королем Франції). В цьому ж 1375 р. Крескес та Ієгуда у себе вдома, в єврейському кварталі Пальми, зобразили на чотирьох аркушах пергаменту карту світу і ще на двох супровідні описи, які разом становили Каталонський атлас.

Перші два листки, що утворюють східну частину Каталонського Атласу, ілюструють численні релігійні посилання, а також синтез середньовічних mappae mundi (Єрусалим, розташований недалеко від центру) та подорожньої літератури того часу, зокрема Книги Марко Поло «Дива і подорожі» та «Подорож сера Джона Мандевіля». Можна визначити багато міст Індії та Китаю. Пояснювальні тексти повідомляють про звичаї, описані Марко Поло. Крескеси, які знали арабську мову, також користувалися розповідями подорожей марокканського дослідника Ібн Баттути . Мекка має блакитний купол і демонструє мусульманську молитву. Тексти поруч із зображенням мусульманських територій прикрашались куполами, Єрусалим був оточений ілюстраціями до оповідань Старого та Нового Завітів, таких як Едемський сад, розп'яття, Ноєв ковчег та інші. Зображення каравану ілюструє подорожній звіт Марко Поло: Каталонський атлас призначався в дарунок Карлу VI французькому, хоча саме цей король вигнав усіх євреїв з Франції в 1394 році.

В їхньому Каталонському атласі поміщена мапа “Panel 4 – Eastern Europe” (Східна Європа), що має червоно-синій напис “ROSSIA” (на правому березі Дніпра). Ліворуч зображені гори, підписані: “munt lussom de rossia”. Каталонський  атлас підготовлено в Пальма-де-Майорка. Атлас спочатку складався з шести аркушів пергаменту, які згодом були розрізані навпіл і натягнуті на дерев'яні щити. У першому та другому аркушах трактуються питання космографії, астрономії та астрології (зокрема, наголошується сферична форма Землі). Також наведено практичні поради мореплавцям. Чотири останніх аркуші атласу є розгорнутою картою-портуланом з включенням інформації про заморські країни по Марко Поло та Джону Мандевілю. Північ за арабською традицією — знизу. Належність міст позначена прапорами.

На карті зображено Львів (civitat de Leo), Київ (Chiva). Львів позначено як європейське місто із прапором, герб якого зустрічається в кастильському гербовнику “Книга знань про всі королівства”. Київ розміщено в середній течії Дніпра. В українських причорноморських степах, на Лівобережжі – країна “CCUMANIA”, на Правобережжі – країна “BURGARIA”,  на схід від Куманії (CCUMANIA) – країна “ALIANIA” (Аланія).

Крім Каталанського атласу 1375 р., Аврааму Крескесу або його майстерні приписують також ще п'ять інших збережених дотепер карт. Як і Каталанський атлас, інші п'ять карт (чотири партулана і фрагмент mappa mundi) не підписані і не датовані, дату їх створення визначають десь між 1375 і 1400.

«Каталанський атлас», 1375 р., 6 листів пергаменту, карта від Атлантичного океану до Китаю, зберігається в Національній бібліотеці Франції в Парижі.

«Венеційська карта», 1375—1400 рр., Портулан (без Північної Європи), зберігається (It.IV, 1912) в Бібліотеці Марчіано, Венеція, Італія.

«Флорентійська карта», 1375—1400 рр., Портулан (тільки захід Середземномор'я), зберігається (Port.22) в Національній центральній бібліотеці, Флоренція Італія.

«Неаполітанська карта», 1375—1400 рр., Портулан, зберігається (ms.XII.D102) в Національній Бібліотеці Віктора-Еммануїла III в Неаполі, Італія.

«Стамбульська карта», 1375—1400 рр., Фрагмент mappa mundi, зберігається (1828) в Топкапи в Стамбулі, Туреччина.

«Паризька карта», 1400, Портулан, зберігається (AA751) в Національній бібліотеці Франції в Парижі.

Ієгуда Крескес продовжував традиції свого батька. Він був змушений прийняти християнство в 1391 р. і його новим ім'ям стало Якобус Рібес. Його називали «lo Jueu buscoler» (єврей-картограф), або «el jueu de les bruixoles» (єврей-майстер компасів). Єгуді було наказано переїхати до Барселони, де він продовжив свою роботу в якості придворного картографа. Пізніше його запросив до Португалії Енріке Мореплавець, але й там він виготовляв свої карти за майорканською традицією, тому його називали «Местре Яком де Мальорка». На зорі епохи великих географічних відкриттів він став першим керівником знаменитої морської обсерваторії принца Енріке Мореплавця на мисі Сагреш.

Оскільки більшість членів майорканської школи (за винятком Солера) були за походженням євреями, школа зазнала серйозних переслідувань і врешті-решт припинила існування внаслідок вигнання євреїв з Іспанії, впровадженням інквізиції і примусового охрещення наприкінці XV ст.

Іншим відомим майорканським єврейським картографом був Хайм ібн Ріш. Він був змушений прийняти християнство і взяв ім'я Хуан де Валсеча. Ймовірно, він був батьком Габріеля де Валсеки, автора ще однієї відомої карти світу (mappa mundi), якe пізніше використовував Америго Веспуччі. Габріель також склав дуже точні карти Чорного та Середземного морів . Ще одним єврейським картографом був Месія де Вільдестес. Видатна карта Вільдестеса, датована 1413 роком, зберігається в Національній бібліотеці Франції в Парижі.

Гульєм Солер (кат. Guillem Soler), каталонський середньовічний картограф зі знаменитої Майорканської картографічної школи, автор декількох відомих морських карт-портоланів. Щодо обставин життя Гульєма Солера збереглось вкрай мало інформації. Документи підтверджують його перебування на Майорці в 1368 р. і те, що він помер до 1402 року. Певний час історики вважали, що він за походженням італієць «Гульєльмо Солері» (Guglielmo Soleri), який працював на Майорці, але пізніше була висунута версія про його каталонське походження, оскільки документи Майорки ідентифікують його як «Гільєрмі Солері» (Guillermi Solerii), громадянина Майорки, майстра-виробника приладів і картографа (bruixoler).

Гульєм Солер був одним з небагатьох представників майорканської картографічної школи не юдейського походження. Вважається, що коли король Арагона Хуан І, у своєму листі від 1387 року, написаному незабаром після смерті великого майорканського картографа Авраама Крескеса, згадує «християнського майстра» «подібної майстерності», що здатен закінчити одну з незавершених карт Крескеса, він має на увазі саме Гульєма Солера.

Гульєм Солер є автором двох важливих карт-портоланів:

·        портолан приблизно 1380 р., розміром 1020×650 мм, без дати, але підписаний «Guillmus Soleri civis maioricaru me fecit». Цей портолан зберігається (Res. Ge. B. 1131) в Національній бібліотеці Франції в Парижі, Франція. На північ від Чорного моря, поблизу витоку Дніпра напис “Rossia”(Русь).

·        портолан 1385 р., датований і підписаний «Gujllmo soleij ciujs Maoicaru me fecit Año A nt, dñj Mccclxx.v», знаходиться (CN.3) в Державному архіві Флоренції (Archivio di Stato di Firenze), у Флоренції, Італія.

Обидва є «нормальними» порталанами, що охоплюють звичайний для портоланів того часу ареал (Середземне, Чорне море, узбережжя Атлантики до Фландрії), але містять між собою деякі стилістичні відмінності. Другий портолан (1385 р.) вважається цілком типовим для майорканської школи, що характеризується географічними зображеннями з великою кількістю ілюстрацій та увагою до деталей на суходільних ділянках (такі як річки, гірські хребти, геральдичні щити тощо). Портолан 1380 року більше нагадує італійську картографічну школу — тобто, більш орієнтований на море, майже позбавлений ілюстрацій і з дуже малою кількістю суходільної інформації.

Антиєврейські переслідування поклали кінець знаменитій школі картографії на Майорці.

Майорканський стиль

(Використано джерела: Aczel, Amir D. (2001). The riddle of the compass: the invention that changed the world/ Orlando: Harcourt Books. p. 125/ ISBN 978-0-15-600753-5. carta pisana; Caraci, 1959. More extreme claims were articulated earlier by Magnaghi (1909), who attempts to appropriate not only Dulcert, but Soler, Rosell and others, into the Italian pantheon; Nordenskiöld (1896, 1897); Winter (1958); Pujades (2007); Campbell (1987; 2011)

Незалежно від того, якій картографічній школі належить першість у розробці перших навігаційних карт-портоланів, історики сходяться на думці, що у процесі виготовлення портоланів майорканці розробили власний характерний стиль або «школу» картографії, яку можна чітко відрізнити від «італійської» картографічної школи. І італійські і майорканські карти-портолани зосереджувались на одній і тій самій географічній зоні, яку іноді називають «звичайним портоланом»: Середземне море, Чорне море та європейське атлантичне узбережжя аж до околиць Фландрії — тобто регіон, яким часто подорожували тогочасні середземноморські купці та мореплавці. В міру накопичення знань і навичок, деякі картографи розширюватимуть географічні межі «звичайного портолану», включаючи в нього більшу частину Атлантичного океану, зокрема атлантичні острови (реальні та міфічні), частину західноафриканського узбережжя, Балтійське море на півночі та Каспійське море на сході. Однак, центральний акцент на Середземномор'ї залишався завжди та загальний масштаб портоланів змінювався рідко.

Різниця між майорканською та італійською картографічними школами полягає переважно не в регіоні картографування, а в стилі оформлення цієї роботи. Карти італійських портоланів були аскетичними та стриманими, суворо орієнтованими на прибережні деталі, при цьому внутрішні райони залишались переважно порожніми, а карти в основному позбавлені ілюстрацій.

Майорканський стиль, характерні ознаки якого можна вже було побачити на карті Ангеліно Дульсерта 1339 р. і найвищі досягнення якого були втілені в Каталонському атласі 1375 р. (що приписується майорканському картографу Аврааму Крескесу), використовував набагато більшу кількість «суходольної» інформації і відзначався багатими ілюстраціями та різноколірними мініатюрами для позначення міст, гірських хребтів, річок та навіть певних історичних та міфічних осіб.

До найважливіших рис, відтворених майже на всіх майорканських картах відносяться:

·        розкидані по карті нотатки та позначки каталонською мовою;

·        Червоне море пофарбоване в червоний колір;

·        Атлаські гори, зображені у вигляді пальми;

·        Альпи у вигляді курячої лапки;

·        Тахо у вигляді вівчарського посоха, з вигином, що обертається навколо Толедо;

·        Дунай як ланцюг пагорбів;

·        Богемія у вигляді підкови;

·        канарський острів Лансароте, забарвлений у кольори генуезького герба (червоний хрест на білому щиті);

·        острів Родос також забарвлений щитом з хрестом;

·        позначення смугастим гербом Арагонської Корони максимальної кількості об'єктів на карті, включно з зафарбуванням самого острова Майорка;

·        відображенням на карті рози вітрів, орієнтованої на північ на Полярну зірку [Later Italian school maps began to include a compass rose, but placed a circumflex «hat» (^) as the northmark. Portuguese maps (from 1504) used a fleur-de-lis as the northmark. See Winter (1947:p.25)].

Серед мініатюрних зображень людей, які зазвичай зустрічаються на багатьох майорканських картах, є зображення торговців на Великому шовковому шляху та а транссахарських торгових шляхах, імператора Малі, що сидить на золотій копальні та зображення корабля Жауме Феррера біля мису Бохадор.

Хоча італійська школа здебільшого дотримувалась свого лаконічного стилю, деякі пізніші італійські картографи, такі як брати Піццигані або Баттіста Беккаріо використовували у своїй роботі деякі майорканські підходи і переносили їх певні риси у свої власні карти. Хоча деякі історики люблять класифікувати італійські карти як «морські», а майорканські — як «географічно-морські», важливо зазначити, що майорканські карти не жертвували важливою морською функцією своїх портоланів. Окрім наявності розважальних ілюстрацій, майорканські карти містили настільки ж деталізовану морську інформацію і були настільки ж корисні для навігації як і італійські.
                     
               Італійська картографічна школа ( XIV- XV ст.) й Україна (Рутенія, Русь)

 П'єтро Весконте (Pietro Vesconte, лат. Petrus Vesconte, роки активності 1310—1330), генуезький картограф і географ. Піонер у галузі створення морських карт-портоланів, автор найстарішої підписаної та датованої морської карти, що збереглася з часів Середньовіччя. Роботи Весконте здійснили потужний вплив на розвиток італійської та майорканської картографічних шкіл у XIV—XV століттях. Весконте був першим професійним картографом, який регулярно підписував та датував свої роботи.

Портолани із зображенням Чорного моря (А. Ю. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ П’ЄТРО ВЕСКОНТЕ 1311-1321 РОКІВ.):

·        портолан східної частини Середземного моря та Чорне  море;  1311  р.  Зберігається: Італія,  Флоренція, Державний архів, СN1. Легенда: «Petrus Vesconte  de  Janua fecit  ista carta  anno  dm  MCCCXI». Всього 170 топонімів];

·        портолан Чорного моря з атласу 1313  р. Зберігається:  Франція,  Париж,  Національна  бібліотека,  відділ  карт  і  планів,  GE  DD-687,  f.  2. Легенда: «Petrus Vesconte de Janua fecit istas tabulas anno dni M CCC XIII». Всього 168 топонімів;

·        портолан  Чорного  моря  з  атласу  1318  р.  (No  3 у  переліку).  Зберігається: Італія,  Венеція,  Музей Корер, Port. 28. Легенда: "Petrus Vesconte de Janua fecit  istam  tabulam  in  Venecia  anno  domini  M  CCC XVIII". Всього 191 топонім;

·        портолан Чорного моря з атласу 1318 р. Зберігається: Австрія, Відень, Австрійська національна бібліотека, ms. 594. Легенда: "Petrus Ves conte d’ januafecit icas tabulas anno dni M CCC XVIII". Всього 192;

·        портолан Чорного моря з атласу 1320-1321 рр. Зберігається:  Італія,  Рим,  Ватикан,  Апостольська бібліотека,  Cod.Palat.  Lat.  l362А.  Легенда  на  карті Егейського моря: "Petrus Vesconte de Ja nua fecit istam cartam vel quaternionem anno Do mini MCCCXX". Всього 186 топонімів.

1367 р. Портолан братів Піццігані — середньовічна морська навігаційна карта-портолан, створена братами Франциском і Домініком Піццигано (італ. Pizzigano/Pizzigani) в 1367 р. у Венеції. Карта розміром 138 на 92 см призначалася для торговців і мореплавців і містила докладні коментарі маршрутів, географічних об'єктів та історичних місць. Зберігається в Палатинській бібліотеці міста Парма, Італія.

Франциском і Домініком Піццигані відомі переважно завдяки їх знаменитому портолану 1367 р. Попри широку популярність карти, про її укладачів відомо дуже мало. Невідомо певно навіть те, чи були вони братами, чи батьком і сином.

Підпис на портолані 1367 р. говорить: «MCCCLXVII. Hoc opus compoxuid franciscus pizigano veneciar et domnus pizigano In Venexia meffecit marcus die XII decembris».

Братам Піццигані приписується ще декілька портоланів, що зберігаються в Паризькій національній бібліотеці, Амброзіанській бібліотеці та бібліотеці музею Коррер.

Карта братів Піццигані відноситься до карт-портоланів, виготовлених італійською картографічною школою. Проте деякі її ознаки – увага до внутрішніх "наземних" деталей, позначене червоний коліром Червоне море тощо є характерними для майорканської картографічної школи.

Карта братів Піццігані відома передусім обсягом зображеної на ній інформації. На відміну від інших типових портоланів того часу, вона детально зображує не тільки регіони Середземного і Чорного морів, але також атлантичне узбережжя Європи, північну Скандинавію і Балтийське море. Також на карті відображено велику частину Азії з Червоним і Каспійським морями (що для італійських карт XIV ст. було рідкістю).

На мапі 1367 р. братів Франциска та Домініка Піццигані зустрічаються написи: “Rossia”, “Rutenia qu Rossia” і, двічі, “Rutenia q Rossia”, де “qu” і “q” є скороченням від “quasi”. Це можна перевести як “Рутенія можливо Русь”, тобто, укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівнювання назв однієї території. Можливо, через звичку до чисто латинського “Rutenia”.

Атлас Корбітіс (відомий також як Атлас Корбіцці або Атлас Комбітіс) — атлас з чотирьох карт-портоланів кінця XIV ст., складений анонімним венеціанським картографом, який тепер зберігається у Венеції. Відомий зображеними на ньому атлантичними островами — Азорським архіпелагом і архіпелагом Мадейра, які в цей час ще не були «офіційно» відкриті європейцями.

Атлас був виготовлений анонімним венеціанським картографом, можливо автором атласу Пінеллі – Валькенаер. Колись вважалося, що атлас Корбітс датований 1368 р. (через неправильне прочитання напису y(sole) 368 на п'ятому аркуші). З останніми дослідженнями вважається, що він був зроблений між 1384 і 1410 роками з можливими пізнішими виправленнями.

Атлас Корбітіс складається з чотирьох карт-портоланів, кожна розміром 31 × 19 см. Усі карти складені з двох аркушів. Портолан 1 — зображує східне Середземномор'я та Чорне море.


1300-1333 рр. Морська карта Джованні да Каріньяно 
                                                         1351 р. Карта світу з Атласу Медичі

                                                           
                                                      1318 р. Петро Весконте (Pietro Vesconte's)
1321 р. Петро Весконте (Pietro Vesconte's)
1339 р. Angelino Dulcert. Biblioteca Nacional, París.

 1367 р. Domenico y Francesco Pizzigani. Biblioteca Palatina, Parma.

Є частиною великої карти братів Франциска і Домініка Піцігані (венеціанські картографи), репродуктована у книзі “Перипл Каспійського моря по картах XIV століття, Ф. Бруна. Одеса, 1872."

1380 р. Guillelmus Soleri, Bibliothèque nationale de France
1385 р. Guillem Soler.Biblioteca Nacional, París.

1511 р. Salvat de Pilestrina. Biblioteca Nacional de Paris
1525 р.
1540 р. Агнес Батіста. Venice
                                                           1544 р. Агнес Батіста. Venice

 1546 р. Агнес Батіста. Venice
1550 р. Агнес Батіста. Venice

1550 р. Портолан Чорного та Азовського морів (з атласу)
1550 р. Карта Європи  (з атласу) 
1550 р. Портолан Чорного і Азовського морів.Карта Східної Європи  (з атласу). Агнес Батіста.

                                                         1552 р. Агнес Батіста. Venice

                                                         1553 р. Агнес Батіста. Venice
1554 р.
1554 р.

1559 р. Дієго Хомем (Diogo Homem).Biblioteeca Nacional, París. Карта визнана однією з найкращих за майстерністю виконання; вона зберігається у відділі картографії Паризької національної Бібліотеки (Paris, B. N. Cartes et Plans. Res. Ge 2003). Автор є сином Лопо Омема – офіційного картографа царя Португалії; карта є досить точною і достовірною.

2 коментарі:

  1. Якщо Вас цікавлять карти-портолани раджу придбати книги:
    Гордєєв А. Ю. Карти-портолани Чорного моря / Серія «Пам’ятки картографії України» / Київ ДНВП «Картографія». 2015. 216 с. іл. (175 карт)
    Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії / К.: Обрії, 2009. – 408 с.;
    Обидві є в книгарнях ДНВП "Картографія" на Попудренко, 54 та Велика Васильківська, 69
    А в бібліотеці Вернадського, в відділі рукописів є Збірка карт-портоланів Граціозо Бенінказа 1474 р.

    ВідповістиВидалити
  2. А где на этих картах надпись "украина" ???

    ВідповістиВидалити