Андрій Байцар: Український Крим. Унікальна долина Мар’ям Дере

Мар’ям-Дере - долина, балка в околицях Бахчисараю, простягається на понад 2 км з південного сходу на північний захід, обмежена з двох боків стрімкими скелями гір Бурунчак і Діви Марії; ширина її коливається від 150 до 300 м.

З VI-VIII століття по 1778 рік тут існувало урумське поселення Маріамполь (Маріам, Маріум, Мар’їно, Маріям, Маріамполь, Маріямпіль, Маріанополь). У різних джерелах є вищеназвані варіанти назви одного й того ж селища у конкретній ущелині, що в перекладі означає селище Божої Матері Марії. Його мешканців греків-християн за наказом імператриці Катерини II переселили 1778 р. до Приазов’я, де заснували поселення, що нині відоме як місто Маріуполь.

Номінально долина розділена на три частини: перша (поблизу входу в ущелину з боку Бахчисарая) належить до Успенського чоловічого монастиря і названа в честь Богородиці; друга, у середній частині поблизу пішохідної стежки до Чуфут-Кале, криє в собі дервішське поховання (азіз Гази-Мансур); третя, що слугує місцем останнього земного притулку караїмів, відома під назвою Йософатової долини. Тому Мар'ям-Дере іноді називають «Малим Ієрусалимом». Тут, як і у Єрусалимі, на невеликому просторі з-давна сусідять святині трьох релігій: християнства, ісламу та іудаїзму (караїзму).

І печерний монастир, і великий караїмський некрополь з тисячами різьблених надгробків донині приваблюють чимало відвідувачів: і віруючих, і туристів.

Мабуть в Успенському православному монастирі, або біля нього, лежать останки Гетьмана Війська Запорозького Михайла Дорошенка й колишнього Гетьмана Олифера Голуба (обидва сподвижники Гетьмана Петра Сагайдачного) які загинули 31 травня 1628 р., під Бахчисараєм на переправі через ріку Альма в бою з буджацькими й турецькими військами (в цей час козаки були союзниками кримських татар).

Азіз Гази-Мансур - мусульманська святиня, яку важко назвати популярною пам'яткою, хоча і лежить вона на жвавій туристичній стежці. Цьому пам'ятнику пощастило набагато менше, ніж сусіднім, оскільки тут не збереглося практично нічого, що могло б зацікавити туристів. Пройшовши в білу арку воріт, мандрівник вийде по земляних сходах вгору до рівного майданчика під густим наметом лісу. Місцями він вимощений широкими кам'яними плитами з вапняку. Там і тут серед заростей видніються лежачі в безладді тесані камені (надгробки з арабськими написами). На цьому старовинному кладовищі збереглися середньовічні надгробки з XV ст. Деякі надгробки розбиті, і їх залишки притулені до дерев. На дальньому кінці майданчика височить критий колодязь сучасної споруди. Це все, що можна побачити на азізі Гази-Мансура зараз.

Серед мусульман Криму широко побутував звичай шанування «азізів» - місць, де були поховані мусульманські подвижники і святі. Цікаве кладовище ще і тим, що колись на його місці знаходилося текіє дервішів - монастир мусульманських ченців, пов'язаних з мусульманською громадою Чуфут-Кале. За переказами, текіє побудував Менглі-Гірей на тому місці, де було вбито і поховано три дервіша: Гази Мансур, Ших Халім і Ших Рамаза. Про особу Гази Мансура цікаві відомості повідомляє Евлія Челебі «Знаходиться там велика гробниця шейха Мансура з Медини. Це був один з благородних товаришів пана Пророка ... Богобоязливий шейх Мансур помер потім під час битви за цей замок Гевхекерман (Чуфут-Кале) і залишився похованим ... Чудова споруда, в якій він похований, привертає великі натовпи паломників.

Йосафатова долина. Площа близько 5 га. Давніша назва – Балта Тіймез (з караїм. – Сокира не торкнеться). Некрополь є священним для караїмів близько 2 тис. р., зберігає сліди колишніх вірувань, традицій і обрядів. До 1930-х рр. утримувався за рахунок громади. Після націоналізації перейшов у розпорядження Бахчисарайського музею (нині Бахчисарай. істор.-культур. заповідник). Поховання спрямов. з Пн. на Пд. Серед близько 10 тис. пам’ятників приблизно 7 тис. знаходяться на поверхні. Осн. матеріал – місцевий вапняк; є також надгробки з привізного мармуру, лабрадориту, габро, граніту, діориту. Найчастіше зустрічаються надгробки типу егер-таш (сідло), евчік-таш (будиночок), плита, йолджі-таш (безмогильний вертикальний – померлому на чужині). Бл. 6 % надгробків – з орнаментами; давні знаки (кола, зірки, багатогранники, розетки) відігравали роль оберегів і відображали світогляд народу. Більшість епітафій написані давньобіблейською (арамейською), рідше тюркською, караїмською та російською мовами; у них зазначені ім’я, сином (дочкою) кого був, дата смерті, евлогія, іноді – місце проживання, заняття, прізвисько. Дати поховань коливаються від 1 до 20 ст.

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.

Байцар Андрій. Географія Криму.: навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 301 с.