Андрій Байцар: З історії м. Винники (Львівщина). Німецький (австрійський) винниківський цвинтар

Німецький (австрійський) винниківський цвинтар - тепер «Парк Вайнберґ» на вул. Сахарова (діяв з 1785 р. по 1944 р.). З 1940 р. корінних німців вже у Винниках практично не залишилось, але під час воєнних дій 1941—1944 рр. німецьке військове командування дало наказ хоронити військових на цьому цвинтарі. На початку 1950-х років ці військові поховання по-варварськи були сплюндровані радянською владою. На сьогодні збереглось лише з десяток поховань, і перебувають вони в занедбаному стані.У червні 2010 р. делегація німецьких парламентарів відвідала м. Винники. Вони оглянули старий міський цвинтар – місце поховання чотирнадцяти бійців Вермахту, які загинули в 1941 р., та можливе місце поховання генерала Вермахту, який загинув у 1944 р. Німецька сторона висловила бажання дослідити ці поховання та провести перепоховання останків своїх вояків (на жаль дотепер нічого не зроблено).

1991 р. з допомогою представників німецької громадськості на цвинтарі було наведено лад, встановлено пам’ятну плиту (невдовзі невідомі вандали знищили плиту).

На одній із братських могил було встановлено хрест і пам’ятну табличку про те, що в ній поховано невинно закатованих сталінськими головорізами з НКВС семеро людей (через кілька днів табличку було теж знищено). Поховані там наші земляки-винниківчани, які пішли з життя у Винниках 28 червня 1941 р. від рук вбивець з НКВС.

Тут знайшли свій останній спочинок вчитель, директор гімназії Василь Григорович Лученко; лікар К. Становський, його теща і рідна сестра дружини; Теодор Іванович Сеньків; чоловік і жінка, що проживали на теперішній вул. Галицькій.

Через два дні потайки, щоб не дізналися москалі, рідні та сусіди поховали усіх загиблих на найближчому цвинтарі – німецькому (адже їх було замордовано в околицях колишнього залізничного вокзалу, де вони проживали). Старожили розповідали, що коли ховали жертв сталінського терору, то цього жахіття не витримали й тварини. Коні на яких перевозили тіла замордованих, від запаху крові й відчуття смерті сполошилися; господар знайшов їх аж біля с. Підбірці.

21 лютого 2013 р. під час сесії Винниківської міської ради з ініціативи депутатської "Комісії з питань освіти, культури, спорту, молодіжної політики, охорони здоров'я, екології та соціального захисту населення" (Байцар Андрій (голова комісії), Голіян Богдан (секретар комісії), члени комісії: Шустер Богдан, Грисьо 3еновій, Партика Андрій, Герман Михайло, Патер Тетяна) депутати затвердили межі парку, що на вул. Сахарова, та надали згоду на створення зони відпочинку, площі для проведення масових заходів з одночасною можливістю зведення храму УАПЦ парафії Святителя Миколая м. Винники. На жаль це рішення не було реалізовано, і вже восени 2015 р. на так званій «чорній сесії» більшість депутатів проголосували за виділення земельних ділянок на вул. Сахарова (на частині цвинтаря планували побудувати житлові будинки).

Рішенням сесії Винниківської міської ради від 11 лютого 2016 р. засновано «Парк Вайнберґ» по вул. Сахарова. Площа парку — 2,5 га.

НІМЕЦЬКА КОЛОНІЯ Вайнберґен (Винні гори) у ВИННИКАХ. 1785-1940-і рр.

Вайнберґен (Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) — колишня німецька колонія у Винниках (поблизу Львова) у 1785-1940-х рр.

Винниківські німці разом з українцями проживали пліч-о-пліч, деякі з них навіть воювали в рядах Української Галицької Армії під час українсько-польської війни 1918—1919 рр. (наприклад Теодор Шустер — активний учасник творення ЗУНР). Як згадує Ярослав Левицький (збірник М. Влоха), деякі винниківські німці у 1918 р. перейшли безпосередньо з австрійської армії до УГА та й, пройшли з українцями всю Визвольну боротьбу, почували себе ще й навіть у часи німецької окупації в 1941—1944 рр. більше українцями, ніж німцями.

Німецьку колонію у Винниках заклали в 1785 р. 32 родини вихідців з Баварії (німецька громада Вайнберґен у 1885 р. святкувала свій 100-річний ювілей існування). Десять німецьких родин поселилися між Підберізцями й Винниками, створивши селище Унтерберґен (Під Горами). Разом вони творили одну громаду. На той час у Винниках і Підберізцях проживало 2 036 осіб.

Українці з с. Підберізці називали ці колонії «швабами»: Вайнберґен – «Великі шваби», Унтерберґен – «Малі шваби».

Перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів короля Лева Даниловича у XIII столітті. Першими володарями Винників була німецька родина Штехерів, зокрема війт Львова Бертольд Штехер. 1290/1300 рр. — король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою, хутір Підберізці та місцевість «Підпреськ». Бертольд Штехер був серед засновників костелу Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова.

Першим учителем школи в колонії був Георг Ролянд, який учителював тут з 1793 р. На початку XIX ст. німці школи у Винниках не мали. Навчання відбувалося тільки узимку у будинку вчителя Георга Ролянда, уродженця Палатинату. 1807 р. він склав звіт, в якому подав кількість дітей шкільного віку — 40 осіб, загальна ж кількість колоністів у Вайнберґені та Унтерберґені, відповідно — 195 і 83 особи. Кількома роками пізніше учнів уже було 22, а учениць 29. 1808 р. у Вайнберґені – 192 особи, Унтерберґені – 54 особи.

У 1880 році у Вайнберґені проживало 675 мешканців (у 75 будинках), включаючи 428 німців, 206 поляків та 40 українців; колонія мала приватну євангельську школу. У 1880 р. згідно з «Географічного словника Королівства Польського та інших земель слов'янських» в Унтерберґені: 12 будинків і 100 мешканців, із них 82 народності німецької, 3 поляків і 15 русинів (українців).

У міжвоєнний період (1918-1939 рр.) період у Вайнберґені була, як зазначається у документах, приватна євангелістська однокласна загальна школа з німецькою мовою викладання, містилася вона у відповідному окремому приміщенні (біля кірхи (тепер церква Івана Хрестителя) й мала достатнє матеріальне забезпечення (будинок зберігся). Школа знаходилася в будинку по теперішній вул. Галицька, 59 (будинок зберігся).

1921 р. — 1 квітня 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен. У 1921 році ґміна Вайнберґен мала населення 718 осіб, що складалося з села Вайнберґен (663 мешканці) та хутора Унтерберґен (55 мешканців). Через адміністративні реформи країни в 1930-х роках ґміна Вайнберґен була скасована 1 квітня 1933 року та включена до складу Винників. Самі Винники функціонували як міська ґміна з 1 січня 1924 року. 1 січня 1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники. Винники отримали статус міста лише 20 жовтня 1933 року, після їх об'єднання з Вайнберґеном. Проіснувала колонія до квітня 1940 року.

Лютеранська кірха збудована у Винниках у 1930-х рр. 1933 р. німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1936 р. Головними натхненниками були винниківські німці: Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946 р. споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1998 р., після освячення її 4 січня, вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.

1931 р. у Винниках було 60 німців, які проживали переважно у центрі міста. У 1938 р. – перед війною у Винниках вже проживало 367 колоністів.

1 квітня 1933 р. ліквідовано гміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до міста Винники того ж повіту і воєводства.

На 1 січня 1939 р. у Винниках з 6000 мешканців було 2600 українців-греко-католиків, 2800 поляків, 300 юдеїв і 300 німців та інших національностей, зростання кількості поляків зумовлене їхнім працевлаштуванням на тютюновій фабриці.

Репатріація галицьких німців до Рейху, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, почалася в грудні 1939 р. (4 грудня в лютеранській кірсі на вул. Зеленій у Львові відправили останню службу) і тривала до квітня 1940 р. Їм не казали, що на них чекає. Важким було прощання з домівками, що стали рідними, з обійстями, маєтками, які були нажиті ще їхніми предками за 150 років. Але найважчим було прощання з могилами рідних, які залишались лежати назавжди у винниківській землі. За переказами старожилів Винник, при виселенні німці навіть забирали з собою цинкові труни з прахом своїх родичів.

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. — Львів-Винники, 2024. — 177 с.

Байцар А. З історії німців у Винниках (Львівщина). КОЛОНІЯ ВАЙНБЕРҐЕН https://baitsar.blogspot.com/2017/05/blog-post_31.html
Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — № 437—438. — серпень 2013.
Байцар А. Історія винниківських німців// Винниківський вісник. — № 398—399. — грудень 2011.
Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Географія і туризм: національний та міжнародний досвід. Матеріали VI міжнародн. наук. конф. — Львів, 2012. — С. 33—38.
Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Вісник Львівського університету. — серія «Географія» — вип. 43. — Частина І. — Львів, 2013. — С. 11—16.
Байцар А. Сучасний стан і перспективи розвитку рекреаційно-туристичних ресурсів м. Винники Львівської області. / А.Байцар, Н. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія міжнародних відносин. Вип. 29. Частина І. – Львів, 2012. – С.3 – 7.
Байцар А. Сакральний туризм у м.Винниках / А.Байцар, Н. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 43. Частина І. – Львів, 2013. – С. 119-124.
Байцар А. З історії єврейської та польської общин у місті Винники / А.Байцар, А. Манько // Science, innovations and education: problems and prospects. Vol. 3. 2021. С. 181–191.