Дакія це - РУСЬ. Солійська карта світу / Генріха Майнцського. XII ст.

Генріх Майнський (Генріх I Фелікс фон Гарбург (нім. Heinrich Felix von Harburg; 1080—1153) — церковний та державний діяч Священної Римської імперії, 23-й архієпископ Майнца.

На карті чітко зазначено, що Дакія є Руссю (“Dacia sive Russia”). Напис міститься біля гирла Дунаю.

Дакія — держава даків, що жили в пониззі Дунаю. Історична земля Дакія збігалася з територією розселення даків, яка згодом стала римською провінцією Дакія. Сучасна західна частина Румунії. Провінція Дакія, як її описує Птолемей (ІІІ. 8), обіймала край між Тисою, Дунаєм, верхнім Дністром і Серетом, тим часом як чорноморське узбережжя, себто грецькі колонії, як Тіра, Ольвія й інші, належали до Нижньої Мезії. Головним огнищем римської колонізації й римського життя була долина середнього Маріса (Мароша) і Сама (Самош).

Ця карта міститься в збірці «De imagine mundi» (Образ світу), яка є своєрідною середньовічною енциклопедією. Карту світу приписують  якомусь Генріху, ймовірно, тій самій особі, що й Генріх, каноніку церкви Богоматері в Майнці. Більшість рукописів «Imago Mundi» приписують авторство Гонорію, але між змістом і текстом Кембриджського рукопису, де знаходиться ця карта, є примітка: «Генріх, який затвердив цю книгу, є каноніком церкви Богоматері міста Майнца». Інше джерело стверджує, що називати карту картою Генріха Майнцського вводить в оману, оскільки Генріх Майнцський не мав нічого спільного з картою. Авторство Гонорія тут розглядається так само. Карта збереглася завдяки копії рукопису, зробленій у Кембриджському університеті наприкінці 12 століття [HARVEY, P.D.A. Imago Mundi [online]. Imago Mundi, Ltd., 1997 [cit. 2017-12-28]. S. 33–42.].  

Карта орієнтована на південь, має овальну форму, а її розміри не великі – всього 29,5 х 20,5 см. Вона містить 229 описових відомостей разом із великою кількістю безіменних міст, гірських хребтів і річок. Що стосується колірного ключа, то він відповідає традиційній середньовічній практиці маркування: моря пофарбовані в зелений колір, Червоне море — у червоний, річки — у фіолетовий, а на рельєфі зображені червоні лопаті гірських ланцюгів [HARVEY, P.D.A. Imago Mundi [online]. Imago Mundi, Ltd., 1997 [cit. 2017-12-28]. S. 33–42.].

Середземне море включає острови Менорка, Майорка, Корсика, Сардинія, Сицилія, Кріт і Делос, які оточують менші безіменні острови. Каспійське море (Mare Caspiuos) показано вгорі ліворуч, а під ним три провінції: Гірканія (Hircania), Амазонія (Amazones) і Вірменія. Праворуч від Вірменії лежить червоний гірський масив (Таврські гори), де беруть початок річки Євфрат і Тигр. В Азії на карті зображені міста Вифлеєм, Єрусалим, Єрихон, Персеполь, Вавилон, Дамаск, Троя та ін. В Європі найбільша площа відведена Італії, де разом із провінціями зображені міста Рим і Піза. Найдетальніша карта показує Францію з Парижем, який тут зображено як острів у річці.

 

Перша карта Русі (українські землі).1154 р. Мухаммад аль-Ідрісі.

  Назва «Русь; Руссія» (Rusia; Russia) блукає  географічними картами  XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії. Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

 Абу Абдаллах Мухаммад аль-Ідрісі аль-Куртубі аль-Хасані аль-Сабіт, або коротко аль-Ідрісі (1100—1165) — арабський географ, картограф і мандрівник. Представник арабського шляхетного роду Ідрісів. Жив у Палермо, Сицилія. Працював при дворі сицилійського короля Рожера II.

Пам'яткою світової картографії є карта світу Charta Rogeriana 1154 p. аль-Ідрісі. Цю велику мапу (у вигляді срібної півкулі на папері) відомої на той час частини світу було складено за результатами мандрівок і пов'язану з мапою працю – “Книга розради для того, хто прагне подорожувати по областях” (зустрічається також назва “Книга Рожера”).  Карта  складалася з 70 аркушів. Розміри карти були 300 х 147 см. Картографічний матеріал вдало доповнювала описова частина з пояснювальним текстом і невелика кругла за формою карта, яка зображувала Старий Світ.

Під час роботи над картою А. Ідрісі залучив велику кількість різних документів своїх попередників. Зокрема, «Географію» Птоломея, «Книгу шляхів і держав» Ібн-Хордадбе (866–874 рр.), «Книгу країн» Ахмеда аль Якубі (891 р.), «Книгу шляхів і держав» Ібн-Хаукуля (976 р.) та інші джерела. На карті  зображені суходіл (материки, гори, острови) і гідрографія (моря, річки, озера). Крім того, карта містила інформацію про держави, міста і народи. Кордони країн на карту не були нанесені.

Карта аль-Ідрісі подає не тільки територіальне розміщення України, а й уперше на карті міститься назва “Rusia” (Русія, тобто Русь). На карті написи – “Ard al Rusia” – земля Русі (територія Правобережної та Лівобережної України), “muttasil ard al Rusia” – з’єднана земля Русі, “minal Rusia al tuani” – від Русі залежні.

Позначено та підписано річки – Дніпро (Данабріс, Dnabr), Дністер (Данаст), Дунай (Дану, Danu), а також Київ (Kiau), Канів, Галич (Galicia), Звенигород та ін. давньоруські (українські) міста.

На сході розміщена країна Куманія (країна половців) “ard al kumania” (у районі впадіння Дону в Азовське море). По сусідству -  Аланія, Хозарія. З ними поруч - назва “rusia”, як позначення міста на узбережжі. Щодо цього у науковців існують різні думки. Далі на захід за Куманією починаються землі Русі.  Залежних від "з’єднаної землі половців” (muttasil ard kumania”)   належать міста, що розташовані у витоках Дніпра (Смоленськ та довкільна земля).

Намагаючись пояснити топонім Rusia кримський археолог Д.Таліс був схильний розглядати його не як назву населеного пункту, а Приазов'я в цілому [Талис Д. Л. Росы в Крыму. // СА, 1974, № 3, с. 87–99]. 

У зв'язку із цим дослідниця прив’язує аналізований топонім не просто до Приазов'я, а конкретно до Керченської протоки й, можливо, до міста Керч (Корчев) [Ігор Полеуктов, 2021].

Деякі давньоруські міста на карті А. Ідрісі отримали декілька назв і були зазначені на карті кілька разів. Так, Канів нанесений як Кано і як Каніов, а Переяславль отримав аж три назви — Берислав, Березула і Слава. Ця прикрість сталася через те, що картограф працював із записами різних подорожників, які не завжди точно передавали незнайомі їм топоніми. Київ підписаний як Кав і Кокіанах, Смоленськ — Суноболі, а Олешшя — Алеска [Сергій Хведченя. ІСТОРИКО-КАРТОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ «ШЛЯХУ ІЗ ВАРЯГІВ У ГРЕКИ». 2012].  

На Дністрі міста  - Galisia (Галич), Зала (Звенигород) і Саклах (можливо, Берладь чи Сучава), трохи далі Бармунісу (Теребовль за О.Талльгрен -Тууліо), а північніше від них Лунісу (яку Б.Рибаков ототожнював з Луцьком). Південно-західний кордон складають землі “ard brugan” (очевидно Болгарії, де бачимо місто barnas - Варну). Західніше від них, як частина Русі, міста Улиски й Мулису, яких ідентифікують як Олешшя (літописна назва поселення або історичної місцевості в пониззі Дніпра, руське місто-порт). Біля них і karia, яка розташована в Дніпровсько-Дністровському межиріччі і яку важко ідентифікувати [Ігор Полеуктов, 2021].

Чорне море на карті А. Ідрісі нанесене з численними прикрими помилками. Так, на ній взагалі немає Кримського півострова! Проте, кримські міста зображені достатньо правильно і послідовно. Не варто шукати у А. Ідрісі Азовське море, його теж немає ані на карті, ані в описах. Очевидно, що тодішні мореплавці вкрай рідко заходили до цього мілководного моря. Згідно А. Ідрісі, найбільшим портом на півночі Чорного моря була Матраха (Тмутаракань). Стародавній картограф зобразив її на берегах річки Русії, в котрій не важко впізнати Керченську протоку [Сергій Хведченя. ІСТОРИКО-КАРТОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ «ШЛЯХУ ІЗ ВАРЯГІВ У ГРЕКИ». 2012].

На узбережжі бачимо karsuna - за якою легко вгадується Херсонес (Корсунь), gazuri - Гурзуф, baartabili - Партеніт, labad - Ламбат, salusta - Алушта, soltata - Судак, butar - Кафа (затока). Таким чином, ми зробили коло і окреслили всі межі Русі. А що ж в самому її осерді? Тут такі міста (з півночі на південь): Барабуніса (можливо, Турів), Арман (Володимир, той, що пізніше Волинським перейменують), Барасаніса (Пересопниця), Кав (Київ), Луджага (Луческ), Авсія (Ушеск), Баразула (Треполь), Баразлав (Переяслав), Канів  [Ігор Полуектов, 2021].

Книга Рожера. На початку твору дається загальний опис Землі, вона ділиться на сім кліматів (широтних зон), а кожен з них – на 10 зон із заходу на схід. Таким чином, 70 секцій твору пов'язані з 70 доданими картами. За підрахунками К. Міллера, на картах нанесено близько 2 500 найменувань об'єктів, а в тексті – понад 6 000. Зокрема, опис країни ар-Русіййа (Русь) включено в 5 секцію VI клімату і 4 і 5 секції VII клімату і містить назви понад 20 міст [Коновалова И. Г. Ал-Ідриси о странах и народах Восточной Европы: текст, перевод, коментар. М., 2006].

До наших днів дійшли три манускрипти XIV-XV століть з книгою Рожера, з них два – в Національній бібліотеці Франції та один – в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді. Перевернута географічна карта світу, складена аль-Ідрісі, перевершувала за точністю всі середньовічні аналоги. Північ на ній поміщено внизу, а південь (Африка) – вгорі. Населений світ розділений на сім секторів від екватора до північної сніжної пустелі. Карта зберігала популярність в Італії аж до XV ст., коли її у своїй роботі використовував венеціанець Фра Мауро. Конрад Міллер у 1928 р. зробив латинізовану копію карти аль-Ідрісі. 

Перекладач і дослідник тексту Аль-Ідрісі І. Коновалова пише про те, що: “На прикладі розглянутих вище маршрутів плавання Чорним морем можна було пересвідчитись, що у якості центру, куди сходились торговельні шляхи із Візантії, в Аль-Ідрісі цілком чітко вирізняється Керченська протока з містами Русиййа та Матраха. Саме ці міста згадуються географом як кінцеві пункти плавання з Константинополя… Так, якщо найменування міста Русиййа, вперше в арабо-перській літературі зустрічається саме в Аль-Ідрісі, ми вправі зіставити зі згадками про “Росії” у візантійських джерелах XII ст., то гідронім “Руська ріка”, що фігурує в Аль-Ідрісі в одному контексті з розповіддю про це місто, безумовно, тісно пов'язане з повідомленнями арабо-перських географів про річку, що протікає землями русів і впадає в Чорне море”[Коновалова И. Г. Ал-Ідриси о странах и народах Восточной Европы: текст, перевод, коментар. М., 2006]. 

 *Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.