VIII Всесоюзна нарада з питань ландшафтознавства. 1988 р. Львів

29 вересня – 2 жовтня 1988 р. Львівський університет – всесоюзна конференція з ландшафтознавства. Одна з останніх, а можливо й остання у такому представницькому складі. Корифеї географічної науки. У першому ряду відомі професори. У центрі поряд проф. Міллер Г.П. (Львівський у-т) та проф. Ісаченко О.Г. (Ленінградський у-т). У другому ряду у центрі проф. Шищенко П.Г. (Київський у-т) та проф. Беручашвілі Н.Л. (Тбіліський у-т). У третьому ряду зліва проф. Некос В.Є. (Харківський у-т). А молодь тоді, вже зараз члени-кореспонденти, професори та доценти у різних університетах.

Географічна комісія НТШ (з історії)

НТШ утворене 23 грудня 1873 року у Львові, за фінансування меценатів з Наддніпрянщини, як Літературне товариство імені Т. Шевченка, у 1892 р. назву змінено на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (своєрідна академія наук). Особливого розквіту досягло в період головування Михайла Грушевського (1897—1916). У 1920-30-х роках зазнавало переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.

Першими вченими-географами, дійсними членами НТШ були Григорій Величко (з 1899 р.) та Степан Рудницький (з 1901 р.).

З початку ХХ ст. появляються спроби організаційно згуртувати вчених-географів, членів НТШ.

1909 р. у структурі НТШ створено Фізіографічну комісію. Її членами стають два географи: д-р Григорій Величко (1863-1932) та Степан Рудницький (1877-1937), останній до того ж стає секретарем комісії. Діяльність комісії у період Першої світової війни (1914­-1918) та Визвольних змагань (1918-1920) припиняється. Робота Фізіографічної комісії НТШ відновлюється лише з 1922 р.

Головою Фізіографічної комісії з 1923 р. став геоботанік Микола Мельник (1875-1954). Секретарем комісії у другій половині 1920-х років - на початку 1930-х була Олена Степанів, активну участь у її роботі брали географи Григорій Величко (у першій половині 1920-х років) та Стефанія Пашкевич (1889-1953). За редакцією дійсного члена НТШМиколи Мельника у 1925-1939 рр. виходять 7 випусків “Фізіографічного Збірника”.

Географічна комісія НТШ була створена в 1929 р. відносно новою генерацією українських географів, уже без С. Рудницького та Г. Величка, які на той час перебували в Харкові. Найважливішу роль у створенні Географічної комісії НТШ відіграла д-р Олена Сте­панів (1892-1963), її заслуги в тому важко переоцінити. З весни 1929 р. вона очолила Геогра­фічну секцію товариства “Учительська громада”. Географічна секція цього товариства, під керівництвом О. Степанів організувала 27-28 вересня 1929 р. у Львові Перший український з’їзд учителів географії.

Олена Степанів запросила д-ра Володимира Кубійовича (1900-1985) з Кракова, якого обрали головою з’їзду. Саме участь у роботі цього з’їзду стимулювала його перехід до української географії.

У то­дішній Польщі вчительський географічний рух був досить розвинений. Наприклад, у 1926 р. у Львові відбувся Другий загальнопольський з’їзд учителів географії, участь у якому брали представники 70 міст Польщі. Організатором з’їзду був професор Львівського університе­ту Еуґеніуш Ромер (1871-1954).

Перший український з’їзд учителів географії, серед іншого, ухвалив рішення про органі­зацію Географічної комісії НТШ. Організаційне засідання відбулося у Львові 29 грудня 1929 р. Головою Географічної комісії було обрано д-ра Володимира Кубійовича, містоголовою (тобто заступником голови, В. Кубійович мешкав у Кракові) проф. Юрія Полянського (1892-1975), секретарем д-ра Ігора Федіва (1895-1962).

Комісія ставила перед собою завдання: видання окремих географічних періодичних збірників (праць), розроблення української географічної термінології, упорядкування чужоземної бібліографії стосовно географії українських земель та ін. Комісія також ставила собі за мету узяти участь в організації Другого українського з’їзду учителів географії, взяти участь у роботі всеслов’янського географічного з’їзду, що мав відбутися незабаром у Бєлґраді та ін. У Географічній комісії була утворена термінологічна секція (голова - О. Степанів, секретар - Е. Жарський).

Володимир Кубійович, пишучи 21 січня 1936 р. до голови НТШ І. Раковського про виставку географічних карт України у Географічному інституті Берлінського університету в середині січня того року, зокрема за­значав: “... я підніс, що ця праця була переведена в географічній комісії НТШ. В дійсності перевів її голова цеї комісії, себто я. В дискусії підніс проф. Пенк, що тішиться, що наше
Товариство так працює і підчеркнув, що йому приємно бути членом цього Товариства. Як бачите, я старався робити добру славу для нашого Товариства і це мені вдалося’.

У діяльності Географічної комісії НТШ виділяються три періоди: перший - 1929-1940 рр. (довоєнний); другий - 1940-1990 рр. (діаспорний); третій - з 1990 р. (сучасний). У довоєнно­му періоді Географічна комісія налічувала близько 30-ти членів, у т. ч. чотири дійсних члени НТШ: Юрій Полянський (з 1927 р., ще до створення комісії); Володимир Кубійович та Мирон Дольницький (з 1931 р.); Микола Кулицький (з 1939 р.).

Серед звичайних членів слід виді­лити таких, як Петро Біланюк (1894 р. н.); Григорій Дрогомирецький (1889-1958); Едвард Жарський (1906-2001); Володимир Огоновський (1896-1970); Стефанія Пашкевич; Олена Степанів; Іван Тесля (1903-1996); Ігор Федів. З 1935 р. секретарем Географічної комісії за­мість Ігора Федіва став Микола Кулицький (1903-1970).

Комісія об’єднувала переважно гео­графів Львова, а також Станіслава, Тернополя, Рівного, Перемишля, Кракова, Праги та ін. Географічна комісія тісно співпрацювала з іншими тодішніми комісіями НТШ, особливо з Фізіографічною, Статистичною та Комісією охорони природи.

Комісія у вересні 1930 р. скликала Другий український з’їзд учителів географії у Станіс­лаві (Івано-Франківськ). У 1932-1934 рр. проведено три засідання комісії, на яких із доповід­ями “Пастирство Буковини”, “Рух людности в Галичині в рр. 1910-1932” та “Видання атлясу України” виступив В. Кубійович. На засіданні 6 жовтня 1935 р. з доповідями “Опис деяких ще невідомих досі карт України з ХУІІ і ХУІІІ ст.” та “Найстарші копальні кременю з кам’яної доби в Задарові коло Монастириськ і в Дубівцях” виступили відповідно В. Січинський та Ю. Полянський.

У 1937-1938 роках комісією проведено два засідання з двома доповідями. У 1935 р. Географічна комісія видала “ Праці географічної комісії”, Вип. І. . У ньому вміщено такі праці: Ю. Полянський “Реконструкція географічного середовища молодшого палеоліту подільсько-бесарабської провінції”; В. Кубійович “Пастушство Буковини”; В. Січинський “Нові знаходи старих мап України ХУІІ-ХУІІІ ст.”; В. Огоновський “Східньо-европейський степ”.

У 1937 р. за загальною редакцією В. Кубійовича вийшов “Атлас Укра­їни й сумежних країв”. У 1938 р. за його ж редакцією “Географія українських і сумежних земель. Том І. Загальна географія” (2-ге видання у 1943 р.). Усі ці твори були видані у Льво­ві.

Деякі члени комісії, зокрема В. Кубійович, брали участь у підготовці тритомної “Укра­їнської Загальної Енциклопедії” (Львів-Станіслав-Коломия, 1930-1935 роки). За головною редакцією В. Кубійовича і як орган НТШ вийшов “IV Український Статистичний річник 1936-37” (Варшава; Львів, 1937 р.).

Члени комісії публікували свої праці також у “Збірни­ку Математично-Природописно-Лікарської секції НТШ”, “Збірнику Фізіографічної комісії” та інших виданнях.

Географічна комісія НТШ припинила своє існування на початку 1940 р. у зв’язку з розпуском НТШ.

Другий (діаспорний) період діяльности Географічної комісії (1940-1990) є специфічним.

Організаційно вона існувала, очевидно, тільки до 1950 р. Комісія налічувала 14 членів (з них 6 дійсних членів НТШ). ЇЇ головою продовжував бути проф . д - р В. Кубійович, заступ ник - доц. д -р М. Дольницький, секретар - І. Тесля. Проведено, зокрема, два засідання на яких виголошено такі доповіді: В. Кубійович “Етнографічна карта Галичини”, М. Дольницький “В справі географічної термінології”, І. Тесля “Причини засухи в зимі 1947-48 в Німеч­чині”. Комісія входила до складу Математично-Природописно-Лікарської Секції НТШ.

В Україні, у Львові, працювали Олена Степанів та Стефанія Пашкевич (до речі, багато років на географічному факультеті Університету ім. І. Франка) і Володимир Огоновський, у Коломиї Григорій Дрогомирецький. За кордоном: Володимир Кубійович у Сарселі під Пари­жем (Франція); Петро Біланюк, Мирон Дольницький (1891-1968), Едвард Жарський, Микола Кулицький (у США); Іван Тесля та Ігор Федів (у Канаді); Юрій Полянський (в Арґентині). Гео­графи діаспори брали участь у багатьох видавничих проектах.

Загальновідома вирішальна роль В. Кубійовича у створенні Енциклопедії Українознавства. Серед інших його творів вар­то відзначити фундаментальну працю, за висловом самого вченого “свою найціннішу карту”, - “Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939. Національна статистика і етнографічна карта” (1983 р.).

Іван Тесля, наприклад, підготував низку праць з географії, демографії та картографії, зокрема “Українці Канади в 1971 році” (1977 р.) та “Ukrainian Immigration to Canada in 1891-1967” (1978 р.). Він разом з Евгеном Тютьком (а не Любомир Винар, як це чомусь вважається) розробив і видав у США в 1980 р. фундаментальний “Істо­ричний атлас України”. Іван Тесля у вступі до атласу писав: “Зокрема приємно нам подяку­вати (...) проф. д-рові В. Кубійовичеві за дружні поради і дозвіл використовувати матеріали”. У США та Канаді у структурах заокеанського НТШ працювали ряд географів відносно “молодшого” покоління, зокрема Роман Дражньовський, Григорій Ко­лодій, Петро Оришкевич (США), Ігор Стебельський (Канада). Петро Оришкевич, наприклад, видав низку праць із географії, зокрема “Українці Засяння” (1962 р.); “Географія українців (русинів) великого Вашинґтону” (1981 р.); “Географічні мапи України” (1963 р., 1990 р.).

Сучасний, третій період діяльности Географічної комісії НТШ розпочався у 1990 р. Після відновлення у 1989 р. НТШ у січні 1990 р. була відновлена і її Географічна комісія. Голова комісії д-р геогр. наук Олег Шаблій.

 За матеріалами професора ЛНУ ім. І. Франка Івана Ровенчака

Назва Сарселю стала синонімом Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (НТШ) в Європі, яке добре відоме як українській еміграції так і в Україні. Його можна назвати найдорожчим алмазом в короні української наукової спадщини в Європі. Старовинний будинок НТШ, що з 1951 року знаходиться у в містечку Сарсель Сент Бріз (17 км на північ від Парижу), найкращим чином презентував понад пів століття українську науку поза межами батьківщини. Саме тут була створена 11-томна Енциклопедія Українознавства, поява якої була величезною історичною подієї в житті української еміграції.

Пилип Бучило - доктор географії, декан геолого-географічного ф-ту Львівського університету та єпископ УАПЦ

Бучило Пилип Степанович (1892 р. с. Межилісся, Холмщина  — 1977 р. Львів; похований на Янівському цвинтарі) — географ, професор, доктор географічних наук, історик, археолог, український релігійний діяч, єпископ Миколаївський  УАПЦ.

Життєпис

Першою професійною освітою стала Холмська духовна семінарія, хоча точна дата її закінчення невідома, але в списках випускників до 1913 року включно Пилип Бучило не значиться (Андрій Ковальов). З 1910 р.  по 1912 роки працював вчителем і очолював двокласну земську школу спершу на Холмщині, а згодом і на Волині.   У 1912 р.  у Пилипа Бучила в Холмі виходить перша серйозна праця «Холмщина та Підляшшя: історико-географічний нарис». Займався він науковою роботою і будучи єпископом УАПЦ, про що зазначено в реєстраційній картці службовця культу.

Поїхав до Росії, де здобув географічну освіту в Казанському університеті, на геолого-географічному факультеті (1914-1919 рр.). Там же працював у земській архівній комісії (вивчав етнографію).   

Під час Української революції 1917 - 1918 року мешкав у Казані, де зокрема був консулом Української Держави у Татарстані. У 1919 році приїхав до Києва, де займався лекторською діяльністю у вищих школах і став кооператором. У 1919–1922 роках Пилип Бучило працював співробітником Української академії наук. Саме на цьому етапі він захоплюється ідеями боротьби за Українську Автокефальну Православну Церкву та стає членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР). На його думку, в Україні УАПЦ «є єдино християнською чистою євангельською церквою, як церква народна, демократична, де керує народ, а не клір, де йде боротьба проти царської церковної ієрархії» (Андрій Ковальов).

У 1920–1921 роках читав лекції в київських вищих навчальних закладах. 

Пізніше працював у Києві в Інститутах Всеукраїнської АН у відділі природничих наук, у Комісії АН зі скла­дання технічного словника (розділ природничих та історико- географічних наук). З 1923 року Пилип Бучило брав участь у комісії зі складання історико-географічного словника української землі при ВУАН. 

У 1924 році під тиском богоборчої влади змушений був відійти від архієрейського служіння.

У 1924 році Пилип Степанович Бучило влаштувався науковим співробітником Харківської філії Всеукраїнської Академії Наук, де у 1924–1925 роках працював у Комісії для складання історико-географічного словника української землі при ВУАН, а у 1925–1926 роках – при Археографічній комісії. У 1924 році в Києві він підготував солідну працю «Степи Херсонські: природно-географічний нарис». Брав участь у дослідженні Ольвії. У 1927 році він залишає працю у ВУАН і переїздить на роботу до Дніпропетровського університету, де протягом двох років у 1927–1929 роках обіймав посаду завідувача кафедри географії та кафедри ґрунтознавства сільськогосподарського Інституту. .

В 1929 р. після конкурсу був затверджений зав. кафедри географії Північно-Кавказького державного університету, де вик­ладав ґрунтознавство і рослинознавство. З 1933 р. обіймав посаду професора Дагестанського сільськогосподарського інс­титуту.

 Пилип Бучило також закінчив Московський археологічний інститут (факультет географії та етнографії (1931-1933 рр.), працював у науковому комітеті при ньому.  Навчався у Московській сільськогосподарській академії імені Тимірязєва, Всесоюзному агропедагогічному інституті (зернове відділення).

Працював професором і завідувачем кафедри географії в Східносибірському державному університеті й завідувачем кафедри ґрунтознавства та рослинознавства в сільськогосподарському Інсти­туті. Читав лекції у багатьох університетах СРСР. З 1937 р. працював в Узбецькому державному університеті завідувачем кафедри фізичної географії;

 

Захистив докторську дисертацію на тему: “Фізико-географічні ландшафти та природні сільськогосподарські ресурси Прибайкалля” (1937-1940 рр.).

З  1937 р. працював в Узбецькому університеті завідувачем кафедри фізичної географії. У  1942-1944 рр. працював у ВУЗ-х, що були евакуйовані до Середньої Азії.

Релігійна діяльність

Брав участь у створенні УАПЦ. Був висвячений на єпископа Миколаївського і Херсонського та разом із єпископом Одеським і Балтським Антоном Гриневичем  очолив єдину адміністративно-територіальну одиницю української автокефалії під назвою «Степ». 

У неділю, 22 жовтня 1922 року, в рамках урочистого святкування першої річниці Всеукраїнського Православного Церковного Собору та хіротонії митрополита Василя Липківського та архієпископа Нестора Шараївского, під час Божетсвенної Літургії, згідно першого правила Святих Апостолів ієрей Пилип Бучило був рукоположений на єпископа Миколаївського і всієї Херсонщини собором єпископів УАПЦ на чолі з найпочеснішим отцем-митрополитом Василем Липківським. У хіротонії владики Пилипа Бучила брали також участь: архієпископ Київщини Нестор (Шараївський), архиєпископ Вінницький і Подільський Іоан (Теодорович), архієпископ Лубенський Олександр (Ярещенко), єпископ Сквриський Юрій (Жевченко), єпископ Полтавський Кость (Кротевич), єпископ Уманський Кость (Малюшкевич), єпископ Бердичівський Яків (Чулаївський), єпископ Таращанський Микола Пивоварів (Андрій Ковлальов).

Опісля хіротонії єпископ Пилип Бучило був учасником засідання Великих Покрівських зборів 22-29 жовтня 1922 року, де доповідав про стан справ у Миколаївсько-Херсонській єпархії УАПЦ. Відтоді, з 1922-го, єпископ Пилип перебрався до Миколаєва, поєднував духовну діяльність із роботою у міському Науковому товаристві при ВУАН.

 

Навесні й влітку 1923 р. в Миколаєві загострилася боротьба за кафедральний собор поміж парафіянами УАПЦ, які підтримували єпископа Пилипа, так званими «бучиловцями» і «гуричівцями» (прихильники протоієрея Миколи Гурича, який відстоював так зване братство «Церква Жива»). Конфлікт поширився на всю околицю і призвів до відходу парафіян від УАПЦ.  Відтак у другій половині 1923 року єпископ Пилип залишив єпархію і повертається до Києва..

  

1944-1977рр.  Львівський період

З  1944 р. Бучило П.С. працював у Львові завідувачем кафедри фізичної географії Львівського державного університету (до 1947 р.) та деканом геолого-географічного факультету ЛДУ (1944-1945 рр.), професором ка­федри фізичної географії, проректором навчальної частини ЛДУ, (з 1945 р) та в. о. ректора ЛДУ (у 1945 р замість проф. Білякевича), а також в. о. доцента кафедри геоморфології (1951-1952 р).

П.С.Бучило відмовлявся читати геоморфологічні дисципліни, наголошуючи при цьому, що він за освітою - фізико-географ. Ймо­вірно, це послужило причиною “звільнення його у 1952 році з університету у зв’язку з відсутністю педагогічного навантаження”;

У 1953 році був прийнятий на посаду старшого викладача кафедри фізичної географії, а з 1959 року - завідував кабінетом зем­лезнавства географічного факультету. У 1968 р був звільнений з роботи у зв’язку з виходом на пенсію.

Читав курси: “Фізична географія СРСР”, “Географія грунтів з основами грунтознавства”, “Фізична географія Української PCP”.

Участь у наукових експедиціях:

* з вивчення заповідника “Асканія-Нова”, Херсонських степів та ін. (під час роботи у Всеукраїнській АН);

* з вивчення с/г ресурсів Дагестану (під час роботи у Дагес­тані), у Північному Кавказі;

* Сибірська експедиція (1934-1937 pp.) з вивчення фізико-гео­графічних ландшафтів та природних сільськогосподарських ресурсів Прибайкалля і Забайкалля;

• учасник експедиції в Середню Азію (1939 р.) на науково- дослідну роботу у Ферганському та Зеравшанському оазисах Узбе­кистану у зв’язку з побудовою Ферганського каналу і Ката-Курганського водосховища.

Основні наукові праці  (за матеріалами доцента кафедри фізичної географії ЛНУ Мухи Б. П., 2004 р.):

•                   Холмщина та Підляшшя. Історично-географічний нарис. Холм, 1912.

•                   Казань и ее окрестности. Естественно-исторический очерк. Казань, 1916.

•                   Природа Дніпровсько-Бугського гирла. Всеукраїнська Акаде­мія Наук. Київ, 1923.

•                   Степи Херсонські. Природно-географічний нарис. Всеукраїн­ська Академія Наук. Київ, 1924.

•                   Характеристика естественно-исторических условий района деятельности Пятихатской сельскохозяйственной опытной станции (Почва, климат, растения). Кривой Рог, 1928.

•                   Полевые опыты по агротехнике и удобрениям. (Опыты проведены на Пятихатской сельскохозяйственной опытной станции с зерновыми и пропашными. Кривой Рог, 1928.

•                   Збільшення врожаю через удобрення грунту лісостепу. Київ, 1929.

•                   Бур’яни та підвищення врожаю. Кривий Ріг, 1928.

•                   Як позбутись бур’янів. Кривий Ріг, 1930.

•                   Агротехніка та хімія на допомогу сільському господарству. Луганськ, 1927.

•                   Зрошення як чинник збільшення врожаю. Кривий Ріг, 1929.

•                  Социалистическое земледелие Северо-Кавказского края. Рос­тов-Дон, 1931.

•                  Природные факторы устойчивости Майкопщины (Климат, почва, растительность). Ростов - Дон, 1932.

•                   Выявление первоочередных районов по применению мине­ральных удобрений на Сев. Кавказе. Ростов - Дон, 1933.

•                   География почв и их удобрение на Севном Кавказе. Ростов - Дон, 1932.

•                   Дагестан. Естественно-исторический очерк Приморского Да­гестана. Махачкала, 1934,

•                   Восточное Прибайкалье. Естественно-исторический очерк. Иркутск.

•                   Баяндаевская сельскохозяйственная опытная станция. Иркутск, 1935.

•                   Нерчинская Даурия. Природа Шилко-Аргунського водораз­дела. Улан-Уде, 1935.

•                   Селенгинская Даурия. Физико-географический очерк, 1935

•                   Почвы и географическое размещение системы р. Селенги. Улан-Уде, 1935.

•                   Бурято-Монгольская сельскохозяйственная опытная станция в Онохое. Улан-Уде, 1937.

•                   Природные сельскохозяйственные ресурсы и географическое их размещение в Забайкалье. Иркутск, 1938.

•                   Современные ландшафты и естественные сельскохозяйст­венные ресурсы Прибайкалья. Докторская диссертация, представ­ленная в Ленинградский ун-т. Иркутск-Москва, 1937-1940.

•                   Заравшанский оазис Узбекистана. Природные с/х ресурсы и географическое их размещение. Самарканд, 1940-1944.

•                   Агропочвенные районы Ставрополья. По трассе лесополосы Сталинград-Ставрополь-Черкесск. Ростов-Дон. 1948-1950.

•                   Агрогеографические районы Западных областей Украины. Львов. 1945.

Реставрація фото: Андрій Ковлальов

 Могилу розшукав п. Ігор Мончук. Світлина Ігоря Мончука