неділя, 12 вересня 2021 р.

Пилип Бучило - доктор географії, декан географічного ф-ту Львівського університету та єпископ УАПЦ

 

Бучило Пилип Степанович (1892 р. Холмщина  — 1977 р. Львів; похований на Янівському цвинтарі) — географ, професор, доктор географічних наук, історик, археолог, український релігійний діяч, єпископ Миколаївський  УАПЦ.

Життєпис

У рідній Холмщині закінчив православну духовну семінарію. З 1910 р.  по 1912 роки працював вчителем і очолював двокласну земську школу спершу на Холмщині, а згодом і на Волині.  Поїхав до Росії, де здобув географічну освіту в Казанському університеті, на геолого-географічному факультеті (1914-1919 рр.). Там же працював у земській архівній комісії (вивчав етнографію). Пилип Бучило також закінчив Московський археологічний інститут (факультет географії та етнографії (1931-1933 рр.), працював у науковому комітеті при ньому.  Навчався у Московській сільськогосподарській академії імені Тимірязєва, Всесоюзному агропедагогічному інституті (зернове відділення).

Пізніше працював у Києві в Інститутах Всеукраїнської АН у відділі природничих наук, у Комісії АН зі скла­дання технічного словника (розділ природничих та історико- географічних наук). З 1923 року Пилип Бучило брав участь у комісії зі складання історико-географічного словника української землі при ВУАН.

З 1924 р. - на посаді наукового співробітника Харківського філіалу Всеукраїнської АН, працює у вищих школах Харкова.

 У 1927-1929 рр. завідував кафедрою географії Дніпро­петровського державного університету та кафедри ґрунтознавства сільськогосподарського Інституту.

В 1929 р. після конкурсу був затверджений зав. кафедри географії Північно-Кавказького державного університету, де вик­ладав ґрунтознавство і рослинознавство. З 1933 р. обіймав посаду професора Дагестанського сільськогосподарського інс­титуту.

Працював професором і завідувачем кафедри географії в Східносибірському державному університеті й завідувачем кафедри ґрунтознавства та рослинознавства в сільськогосподарському Інсти­туті. Читав лекції у багатьох університетах СРСР. З 1937 р. працював в Узбецькому державному університеті завідувачем кафедри фізичної географії;

 

Захистив докторську дисертацію на тему: “Фізико-географічні ландшафти та природні сільськогосподарські ресурси Прибайкалля” (1937-1940 рр.).

З  1937 р. працював в Узбецькому університеті завідувачем кафедри фізичної географії. У  1942-1944 рр. працював у ВУЗ-х, що були евакуйовані до Середньої Азії.

Релігійна діяльність

Брав участь у створенні УАПЦ. Був висвячений на єпископа Миколаївського і Херсонського та разом із єпископом Одеським і Балтським Антоном Гриневичем  очолив єдину адміністративно-територіальну одиницю української автокефалії під назвою «Степ».

Відтоді, з 1922-го, єпископ Пилип перебрався до Миколаєва, поєднував духовну діяльність із роботою у міському Науковому товаристві при ВУАН.

Навесні й влітку 1923 р. в Миколаєві загострилася боротьба за кафедральний собор поміж парафіянами УАПЦ, які підтримували єпископа Пилипа, так званими «бучиловцями» і «гуричівцями» (прихильники протоієрея Миколи Гурича, який відстоював так зване братство «Церква Жива»). Конфлікт поширився на всю околицю і призвів до відходу парафіян від УАПЦ.  Відтак у другій половині 1923 року єпископ Пилип залишив єпархію.

 

1944-1977рр.  Львівський період

З  1944 р. Бучило П.С. працював у Львові завідувачем кафедри фізичної географії Львівського державного університету (до 1947 р.) та деканом геолого-географічного факультету ЛДУ, професором ка­федри фізичної географії, проректором навчальної частини ЛДУ, (з 1945 р) та в. о. ректора ЛДУ (у 1945 р замість проф. Білякевича), а також в. о. доцента кафедри геоморфології (1951-1952 р);

П.С.Бучило відмовлявся читати геоморфологічні дисципліни, наголошуючи при цьому, що він за освітою - фізико-географ. Ймо­вірно, це послужило причиною “звільнення його у 1952 році з університету у зв’язку з відсутністю педагогічного навантаження”;

У 1953 році був прийнятий на посаду старшого викладача кафедри фізичної географії, а з 1959 року - завідував кабінетом зем­лезнавства географічного факультету. У 1968 р був звільнений з роботи у зв’язку з виходом на пенсію.

Читав курси: “Фізична географія СРСР”, “Географія грунтів з основами грунтознавства”, “Фізична географія Української PCP”.

Участь у наукових експедиціях:

* з вивчення заповідника “Асканія-Нова”, Херсонських степів та ін. (під час роботи у Всеукраїнській АН);

* з вивчення с/г ресурсів Дагестану (під час роботи у Дагес­тані), у Північному Кавказі;

* Сибірська експедиція (1934-1937 pp.) з вивчення фізико-гео­графічних ландшафтів та природних сільськогосподарських ресурсів Прибайкалля і Забайкалля;

• учасник експедиції в Середню Азію (1939 р.) на науково- дослідну роботу у Ферганському та Зеравшанському оазисах Узбе­кистану у зв’язку з побудовою Ферганського каналу і Ката-Курганського водосховища.

Основні наукові праці:

                   Холмщина та Підляшшя. Історично-географічний нарис. Холм, 1912.

                   Казань и ее окрестности. Естественно-исторический очерк. Казань, 1916.

                   Природа Дніпровсько-Бугського гирла. Всеукраїнська Акаде­мія Наук. Київ, 1923.

                   Степи Херсонські. Природно-географічний нарис. Всеукраїн­ська Академія Наук. Київ, 1924.

                   Характеристика естественно-исторических условий района деятельности Пятихатской сельскохозяйственной опытной станции (Почва, климат, растения). Кривой Рог, 1928.

                   Полевые опыты по агротехнике и удобрениям. (Опыты проведены на Пятихатской сельскохозяйственной опытной станции с зерновыми и пропашными. Кривой Рог, 1928.

                   Збільшення врожаю через удобрення грунту лісостепу. Київ, 1929.

                   Бур’яни та підвищення врожаю. Кривий Ріг, 1928.

                   Як позбутись бур’янів. Кривий Ріг, 1930.

                   Агротехніка та хімія на допомогу сільському господарству. Луганськ, 1927.

                   Зрошення як чинник збільшення врожаю. Кривий Ріг, 1929.

                  Социалистическое земледелие Северо-Кавказского края. Рос­тов-Дон, 1931.

                  Природные факторы устойчивости Майкопщины (Климат, почва, растительность). Ростов - Дон, 1932.

                   Выявление первоочередных районов по применению мине­ральных удобрений на Сев. Кавказе. Ростов - Дон, 1933.

                   География почв и их удобрение на Севном Кавказе. Ростов - Дон, 1932.

                   Дагестан. Естественно-исторический очерк Приморского Да­гестана. Махачкала, 1934,

                   Восточное Прибайкалье. Естественно-исторический очерк. Иркутск.

                   Баяндаевская сельскохозяйственная опытная станция. Иркутск, 1935.

                   Нерчинская Даурия. Природа Шилко-Аргунського водораз­дела. Улан-Уде, 1935.

                   Селенгинская Даурия. Физико-географический очерк, 1935

                   Почвы и географическое размещение системы р. Селенги. Улан-Уде, 1935.

                   Бурято-Монгольская сельскохозяйственная опытная станция в Онохое. Улан-Уде, 1937.

                   Природные сельскохозяйственные ресурсы и географическое их размещение в Забайкалье. Иркутск, 1938.

                   Современные ландшафты и естественные сельскохозяйст­венные ресурсы Прибайкалья. Докторская диссертация, представ­ленная в Ленинградский ун-т. Иркутск-Москва, 1937-1940.

                   Заравшанский оазис Узбекистана. Природные с/х ресурсы и географическое их размещение. Самарканд, 1940-1944.

                   Агропочвенные районы Ставрополья. По трассе лесополосы Сталинград-Ставрополь-Черкесск. Ростов-Дон. 1948-1950.

                   Агрогеографические районы Западных областей Украины. Львов. 1945.

За матеріалами доцента кафедри фізичної географії ЛНУ Мухи Богдана Павловича (2004 р.)


 Могилу розшукав п. Ігор Мончук. Світлина Ігоря Мончука

 

Немає коментарів:

Дописати коментар