Показ дописів із міткою Пілсудський. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Пілсудський. Показати всі дописи

вівторок, 21 квітня 2020 р.

21 квітня 1920 р. Варшавський договір


Нинішні стосунки між Польщею та Україною насичені історичними баталіями чи не найгіршими та запеклими за останні роки. Та все ж іноді поляки ніби шукають правди і порозуміння. Принаймні польські історики намагаються подавати Варшавський договір, підписаний Юзефом Пілсудським і Симоном Петлюрою 21 квітня 1920 року, як своєрідний приклад позитивної польсько-української співпраці. Чи це так? У книзі "Польща: нарис історії" виданій 2015 року Польським інститутом національної пам'яті, читаємо таке: "У квітні 1920 року Польща й уряд Української Народної Республіки підписали військовий союз, суттю якого була спільна боротьба за витіснення більшовиків з України й утвердження незалежності УНР зі столицею в Києві. Наступ, що розпочався 25 квітня (т. зв. Київський похід), попри початкові успіхи і здобуття Києва, захлинувся. Польсько-український союз 1920 р. оцінюють в Україні невисоко. Його критики вказують на цинічне використання Польщею складної ситуації Петлюри для здобуття значних поступок у територіальних і політичних питаннях, протекціоністське трактування української сторони сильнішим партнером і на необґрунтований оптимізм щодо мілітарної сили польської армії. Не заперечуючи цих обставин, можна, однак, подивитися на союз Пілсудського—Петлюри як на спробу порозуміння і співпраці "попри все" й задля вищої мети, якою була свобода обох народів..." Ці міркування відносно адекватно відображають ситуацію з оцінками Варшавського договору як поляками, так і українцями. Польська сторона трактує цей договір не просто позитивно, а навіть як певний зразок польсько-українського порозуміння. Натомість українська сторона більше схильна розглядати його негативно.
Адже за Варшавським договором землі Західної України, зокрема Галичини, переходили під повну владу Польщі. Ось чому галицькі політики трактували його яко зраду національних інтересів. Переговори Петлюра і Пілсудський вели таємно. Про них не мав достатньої правдивої інформації навіть тодішній голова уряду УНР Ісаак Мазепа. Про це він написав у мемуарах: "…На другий день в Бершаді я одержав від М.Шедлуна з Кам’янця дуже тривожного листа в справах наших переговорів у Варшаві. Це був перший лист "з-за кордону", який я одержав за всю свою подорож до армії. В своєму листі Шадлун повідомляв мене, що 15 квітня з Варшави приїздив до Кам’янця Андрій Лівицький для наради з політичними партіями та членами уряду в справі проекту договору, запропонованого поляками...
Зміст його рішуче розходився з директивами, які мала наша місія від уряду. Так в проєкті говорилося про військову конвенцію з Польщею, про кордон по Збруч, про урегулювання юридичного становища польських землевласників на Україні й навіть згадувалось про кордони Польщі з 1772 року...Ці інформації Шадлуна були для мене наче громом з ясного неба..." На що розраховував Симон Петлюра? Очевидно, на те, що цей союз матиме позитивні результати і дасть змогу зберегти УНР. Відтак він виглядатиме як переможець. А переможців не судять! Але прикінці травня 1920 року більшовицька армія перейшла в контрнаступ. Все літо і аж до початку жовтня тривали запеклі кровопролитні бої між більшовицькими силами з одного боку і польськими й українськими — з іншого. Московитам вдалося вийти до Львова і Варшави. Виникла грізна загроза знищення не лише УНР, а й Польської держави. Але катастрофи вдалося уникнути. Більшовицькі війська були відкинуті назад. У цих умовах українцям довелося воювати не так за свою державу, як за Річ Посполиту Польщу. У ситуації, що склалася на осінь 1920-го польська сторона вирішила відмовитися від Варшавського договору. А вже 12 жовтня у Ризі було укладено договір про прелімінарні умови миру між більшовицькою Москвою і лялькою — маріонетковою підмосковською Україною з одного боку і Польщею, з іншого. А 18 березня 1921 року сторони підписали Ризький договір, який формально поклав край польсько-радянському збройному конфлікту і санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Московією. За цим договором Польща отримала західноукраїнські землі, які раніше їм "віддавав" Варшавський договір. Укладення Ризького договору багато українських політиків сприйняло як зраду з боку поляків. І хоча Юзеф Пілсудський 15 травня 1921 року вибачився перед інтернованими у Польщі українськими вояками, це вибачення нічого не означало. Тим паче що польська влада поводилася з інтернованими не найкращим чином. Не зайво також згадати, що в наступні роки Польща під кермом Пілсудського проводила жорстоку репресивну політику щодо українців. На совісті цього діяча і полонізація українського шкільництва, і ганебна пацифікація, і концтабір Береза Картузька, через який пройшло чимало українських діячів, і політика нищівної полонізації. Варшавський договір виявився корисним лише для поляків. Вони отримали союзника, що допоміг відстояти незалежність. Чекаємо на подяку, голосні історичні компліменти та дифірамби! Чекаємо акурат 100 років!!! Може врешті і дочекаємось?
Ігор Ходак


середа, 8 лютого 2017 р.

Гітлер та Пілсудський: дружба двох диктаторів



А. Гітлер
Й. Пілдсудський

15 червня 1934 р. Німецької посол у Польщі фон Мольтке (ліворуч), диктатор Пілсудський, імперський міністр пропаганди Й. Геббельс та польський міністр закордонних справ Бек після підписання німецько-польського Пакту про ненапад.

14 травня 1935 р. Берлін. Адольф Гітлер та керівництво Німеччини під час поминальних заходів по Й. Пілсудському  на тлі символічної труни з польським прапором та орлом
Похорон Пілсудського. Поважна німецька делегація на чолі з Германом Герінгом, який йшов за труною в першому ряду.
1935 р. Зустріч А. Гітлера та міністра закордонних справ Польщі Бека  

Німецький генерал і польський маршал Ридз-Сміґли
після захоплення Тешинської області Чехословаччини (1938 р.)

1926 р. Й. Пілсудський вчинив державний переворот в Польщі, після чого був встановлений жорсткий авторитарний режим. За його вказівкою були проведені каральні акції проти українців (так звана "пацифікація") та інших національностей.
26 січня 1934 р. за ініціативи Й. Пілсудського та А. Гітлера було підписано «Декларацію про незастосування сили між Німеччиною та Польщею» (Deklaracja między Polską a Niemcami o niestosowaniu przemocy). Даний документ підписали у Берліні міністр закордонних справ Німеччини Константін фон Нейрат та посол Польщі в Німеччині Юзеф Ліпскі. 15 червня 1934 р. Пілсудський приймав у Варшаві міністра пропаганди Німеччини Йозефа Геббельса.
У зв’язку зі смертю Пілсудського Адольф Гітлер оголосив в Рейху всенародний траур і надіслав телеграму польському президенту, де писав:
«Я глибоко зворушений звісткою про смерть маршала Пілсудського і висловлюю Вашій Високоповажності та польському урядові мої щирі співчуття. Польща втратила в покликаному в вічність Маршалі творця своєї нової країни та її найвірнішого сина. Разом з польським народом і німецький народ оплакує смерть цього великого патріота, який через своє всеохопне співробітництво з німцями зробив велику послугу не тільки нашим країнам, а й надав неоціненну допомогу в заспокоєнні Європи».
Після смерті Пілсудського,  12 травня 1935 р,  дружні відносини двох держав не завершилися.  31 січня 1938 р. Польщу  відвідав керівник нацистської поліції генерал Далюге. У вересні 1938 р. поїздку до Берліну здійснив генерал Заморський (начальник польської поліції). Він був запрошений німецькими друзями-нацистами на з’їзд Націонал-соціалістичної партії, який проходив у Нюрнберзі. 15 грудня 1938 р. Варшаву відвідав міністр юстиції Німеччини Герман Франк, а 18 лютого 1939 р. – керівник СС і головний шеф гестапо Генріх Гіммлер.
29-30 вересня 1938 р. главами урядів Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Э. Даладьє), нацистської Німеччини (А. Гітлер) і фашистської Італії (Б. Муссоліні) була підписана Мюнхенська угода. Польща, 21 вересня 1938 р., денонсувала польсько-чехословацький договір 1925 р. про національні меншини та офіційно зажадала передачі Тешина і Спіша. Це дозволило Гітлеру виправдати анексію Судет «міжнародним» характером вимог до Чехословаччини. І вже 2 жовтня польські війська окупували Тешинську Сі­лезію. Польща загарбала шматок чехословацької території з на­селенням 230 тис. осіб.
У грудні 1938 р. видатний польський дипломат Ян Каршо-Седлевський відверто говорив одному своєму німецькому колезі: «Політична перспектива для європейського Сходу зрозуміла. Через кілька років Німеччина буде воювати з Радянським Союзом, а Польща підтримає в цій війні Німеччину. Для Польщі краще до конфлікту виразно стати на бік Німеччини, так як територіальні інтереси Польщі на Сході, перш за все за рахунок України, можуть бути забезпечені лише шляхом заздалегідь досягнутої польсько-німецької угоди».
По взятті Кракова та капітуляції Польщі у 1939 р., А. Гітлер наказав військовій комендатурі міста виставляти щоденну почесну варту біля гробу свого друга Й. Пілсудського.