вівторок, 21 квітня 2020 р.

21 квітня 1920 р. Варшавський договір


Нинішні стосунки між Польщею та Україною насичені історичними баталіями чи не найгіршими та запеклими за останні роки. Та все ж іноді поляки ніби шукають правди і порозуміння. Принаймні польські історики намагаються подавати Варшавський договір, підписаний Юзефом Пілсудським і Симоном Петлюрою 21 квітня 1920 року, як своєрідний приклад позитивної польсько-української співпраці. Чи це так? У книзі "Польща: нарис історії" виданій 2015 року Польським інститутом національної пам'яті, читаємо таке: "У квітні 1920 року Польща й уряд Української Народної Республіки підписали військовий союз, суттю якого була спільна боротьба за витіснення більшовиків з України й утвердження незалежності УНР зі столицею в Києві. Наступ, що розпочався 25 квітня (т. зв. Київський похід), попри початкові успіхи і здобуття Києва, захлинувся. Польсько-український союз 1920 р. оцінюють в Україні невисоко. Його критики вказують на цинічне використання Польщею складної ситуації Петлюри для здобуття значних поступок у територіальних і політичних питаннях, протекціоністське трактування української сторони сильнішим партнером і на необґрунтований оптимізм щодо мілітарної сили польської армії. Не заперечуючи цих обставин, можна, однак, подивитися на союз Пілсудського—Петлюри як на спробу порозуміння і співпраці "попри все" й задля вищої мети, якою була свобода обох народів..." Ці міркування відносно адекватно відображають ситуацію з оцінками Варшавського договору як поляками, так і українцями. Польська сторона трактує цей договір не просто позитивно, а навіть як певний зразок польсько-українського порозуміння. Натомість українська сторона більше схильна розглядати його негативно.
Адже за Варшавським договором землі Західної України, зокрема Галичини, переходили під повну владу Польщі. Ось чому галицькі політики трактували його яко зраду національних інтересів. Переговори Петлюра і Пілсудський вели таємно. Про них не мав достатньої правдивої інформації навіть тодішній голова уряду УНР Ісаак Мазепа. Про це він написав у мемуарах: "…На другий день в Бершаді я одержав від М.Шедлуна з Кам’янця дуже тривожного листа в справах наших переговорів у Варшаві. Це був перший лист "з-за кордону", який я одержав за всю свою подорож до армії. В своєму листі Шадлун повідомляв мене, що 15 квітня з Варшави приїздив до Кам’янця Андрій Лівицький для наради з політичними партіями та членами уряду в справі проекту договору, запропонованого поляками...
Зміст його рішуче розходився з директивами, які мала наша місія від уряду. Так в проєкті говорилося про військову конвенцію з Польщею, про кордон по Збруч, про урегулювання юридичного становища польських землевласників на Україні й навіть згадувалось про кордони Польщі з 1772 року...Ці інформації Шадлуна були для мене наче громом з ясного неба..." На що розраховував Симон Петлюра? Очевидно, на те, що цей союз матиме позитивні результати і дасть змогу зберегти УНР. Відтак він виглядатиме як переможець. А переможців не судять! Але прикінці травня 1920 року більшовицька армія перейшла в контрнаступ. Все літо і аж до початку жовтня тривали запеклі кровопролитні бої між більшовицькими силами з одного боку і польськими й українськими — з іншого. Московитам вдалося вийти до Львова і Варшави. Виникла грізна загроза знищення не лише УНР, а й Польської держави. Але катастрофи вдалося уникнути. Більшовицькі війська були відкинуті назад. У цих умовах українцям довелося воювати не так за свою державу, як за Річ Посполиту Польщу. У ситуації, що склалася на осінь 1920-го польська сторона вирішила відмовитися від Варшавського договору. А вже 12 жовтня у Ризі було укладено договір про прелімінарні умови миру між більшовицькою Москвою і лялькою — маріонетковою підмосковською Україною з одного боку і Польщею, з іншого. А 18 березня 1921 року сторони підписали Ризький договір, який формально поклав край польсько-радянському збройному конфлікту і санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Московією. За цим договором Польща отримала західноукраїнські землі, які раніше їм "віддавав" Варшавський договір. Укладення Ризького договору багато українських політиків сприйняло як зраду з боку поляків. І хоча Юзеф Пілсудський 15 травня 1921 року вибачився перед інтернованими у Польщі українськими вояками, це вибачення нічого не означало. Тим паче що польська влада поводилася з інтернованими не найкращим чином. Не зайво також згадати, що в наступні роки Польща під кермом Пілсудського проводила жорстоку репресивну політику щодо українців. На совісті цього діяча і полонізація українського шкільництва, і ганебна пацифікація, і концтабір Береза Картузька, через який пройшло чимало українських діячів, і політика нищівної полонізації. Варшавський договір виявився корисним лише для поляків. Вони отримали союзника, що допоміг відстояти незалежність. Чекаємо на подяку, голосні історичні компліменти та дифірамби! Чекаємо акурат 100 років!!! Може врешті і дочекаємось?
Ігор Ходак


Немає коментарів:

Дописати коментар