четвер, 16 квітня 2020 р.

Верхня межа лісу на Свидовці

  Загальна еколого-географічна характеристика ВМЛ в Українських Карпатах. У горах на формування верхньої межі лісу (ВМЛ) вирішальний вплив мають різноманітні екологічні й антропогенні чинники. Тому в Українських Карпатах м виділяємо ландшафтну (природну) і антропогенну (господарську) ВМЛ.
Залежно від лімітувального чинника ландшафтна ВМЛ поділяється на вісім підтипів: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфово-болотний, греготний, шлейфовий [1–5].
У більшості ландшафтів Українських Карпат ВМЛ пролягає на висоті 1 200–1 300 м н. р. м., а подекуди й 800 м н. р. м. (на захід від Лютянської Голиці (Полонинський хребет) – Рогатець, Ліщинка, Красин, Явірник, Студниця та інших вершинах – межа лісу проходить на висоті 800–900 м, а в деяких місцях – Ліщинка, Явірник – нижче 800 м).
Ландшафтна (природна) ВМЛ знижена внаслідок людської діяльності (рубання лісу, випасання тварин тощо) на 300–400 м і збереглася фрагментарно в Чорногорі, Свидівці, Чивчинських горах, Мармароському кристалічному масиві, Ґорганах, масиві Стужиця, на Верховинському Вододільному хребті (Буковецька полонина).
У високогір’ї Українських Карпат ми виділили два варіанти ВМЛ: буковий та смерековий [3, 4]. Видовий склад деревних порід у зоні ВМЛ обмежений.
Варіант верхньої межі лісу в Українських Карпатах видозміна, різновид ВМЛ, який виділяють за домінантними деревними породами, що формують ВМЛ.
Буковий варіант ВМЛ утворюють букові (Fagetum sylvaticae), рідше яворово-букові (Acereto-Fagetum) та горобиново-букові (Sorbeto-Fagetum) ПТК.
Ялиновий (смерековий) варіант ВМЛ представлений смерековими (Piceetum abietis), зрідка кедрово-смерековими (Cembreto-Piceetum) деревостанами у ландшафтах: Чорногора,  Чивчини, Мармарош, Ґоргани та на північно-східному макросхилі Свидовця.
Крім смереки, сосни кедрової європейської, сосни звичайної, бука, явора, горобини звичайної (Sorbus aucuparia L), у зоні ВМЛ поодиноко трапляються: модрина польська (Larix polonica Racib), черемха звичайна (Padus avium Mill), верба сілезька (Salix silesiaca Willd.), порічки альпійські (Ribes alpinum L.), агрус відхилений (Grossularia reclinata (L.) Mill.).
        Свидовецьке високогір’я. Гірський масив Свидовець  один із системотворчих елементів давньольодовиково-високополонинських флішових ландшафтів Українських Карпат. Найближчими високогірними сусідами Свидовця є масив Буштул на півночі, полонина Братківська на північному сході, Чорногора на південному сході (відмежована  долиною Чорної Тиси), полонина Красна (відмежована  долиною Тересви) на заході. На сході ландшафт Свидовець межує з Ясинською улоговиною. Свидовецький ландшафт має вигляд вигнутої на північ дуги завдовжки 25 км. Характеризується слабохвйлястими лініями гір без великих перепадів між сідловинами і вершинами.
Свидовецьке високогір’я — це середня частина Полонинського хребта, відмежована від Чорногори долиною Чорної Тиси, а від Красної і прилеглих вершин — долиною Тересви. На півночі Свидовця проходять глибокі долини Тиси та притоків Тересви — Терешулки і Мокрянки: басейн Тиси і Тересви в цьому місці відокремлює перевал Околе — 1203 м, за яким висяться вершини Горган. Свидовецький хребет має вигляд вигнутої на північ дуги завдовжки 20 км, слабохвилястими лініями гір без великих перепадів між сідловинами і вершинами, чим досягається велике абсолютне підняття цього масиву. На півдні Свидовецьке високогір’я починається широким і положистим хребтом з вершинами Думен —1391 і Стара — 1472 м, на північ від яких лежать Мала Близни- ця — 1878 та Велика Близниця — 1883 м — найвищі вершини Свидо- вецьких гір. Від нижніх схилів Малої Близниці відділяються два плеча: східне та південно-східне, схили яких збігають у долину потоків Тру фанця та Свидовця. Від Великої Близниці хребет йде далі на північ до вершини Стіг — 1707 м з відрогом Великий Менчул — 1405 м. Далі хребет повертає на північний захід до вершин Татульська — 1774 і Ворожеска — 1735 м, від яких відгалужується на північний схід великий відріг Татульський Грунь з кінечною вершиною Ворожеска — 1506 м. Татульська і Ворожеска мають короткі північні плечі з льодовиковими цирками і озерами. Від Ворожески хребет знову змінює напрямок і проходить через вершини Тодяска — 1764 м, Трояска — 1707, Унгуряска — 1711, Мала Крутяска — 1652, Велика Крутяска — 1626 до Темпи — 1639 м і останньої вершини головного хребта — Кінець— 1308 м, схили якої спадають у долину Тересви. Крім того, на північ від головного хребта відходять два великі відгалуження: від Трояски — хребет з вершиною Татарука —1710 м, від Крутяски Малої — довгий хребет з вершинами Підпула— 1634 м, Берляска — 1560, Черепан — 1532 та Свидова — 1430 м.
Рельєф Свидовецького високогір’я характеризує асиметричність північних і південних схилів. Північні схили з глибокими котловинами, обернуті до головного хребта крутими стінами цирків, покриті густими чагарниками душекії, ялівцю сибірського і чорниці. На північних схилах подекуди виходять голі скелі, які, утворюючи кручі зі схилами 50— 60°, надають Свидовцю альпійського вигляду. Південні схили не були під впливом льодовиків, зберегли риси старого пенеплена, вкриті трав’янистою рослинністю і використовуються як пасовища. Від хребта перпендикулярно на південь відходять три паралельних пасма: Гласкулова плайка з вершинами Великий і Малий Менчул, Стайкова плайка з вершиною Опреска (1484 м) і Апецька плайка з вершиною Апецька (1511 м). Єдині в Карпатах, ці пасма, як подає Ю. Краль (Kral, 1927), є рештками давнього, дуже широкого пенеплену міоценового віку, зруйнованого пізнішими тектонічними рухами і розмитого водною ерозією, який раніше об’єднував пасма з головним хребтом Свидовця та Чорногори в єдиний масив, перерізаний пізніше Тисою (Малиновський, 1980).
На формування рельєфу Свидовецького високогір’я значно вплинуло плейстоценове зледеніння, сліди якого помітні на північних схилах головного хребта. Є. Ромер (Römer, 1906) описав всі льодовикові котли Свидовця. Найбільші з них під Близницею, Драгобратом, Труфанцем, Тропою, Тройскою, Ворожескою, Кричунескою. За Є. Ромером, товщина льодовиків у котлах Свидовця в період їх максимального розвитку до¬сягала 200 м, довжина 3 км, так, що північні схили найбільш високих Свидовецьких гір були з’єднані суцільним льодовиковим покривом.
Асиметрія головного хребта Свидовця, викликана заляганням пород і зледенінням північних і північно-східних схилів, чіткіша, ніж в інших високогірних масивах Українських Карпат. За Є. Ромером середня крутизна північних схилів Свидовця між абсолютними висотами 1700 і 1800 м становить 25°, 18', 1700 і 1600 м — 26° 9', 1600 і 1500 м — 20° 28', 1500 і 1400 м — 21° 37', між 1300—1200 м — 24° 25' (Малиновський, 1980).
       Сучасний стан ВМЛ на Свидовці.  У Свидовецькому ландшафті ВМЛ утворюють ПТК зі смерековими і буковими лісами. ВМЛ у середньому проходить тут на висоті 1 400 м н. р. м. Суцільні смерекові ліси піднімаються в гору усередньому до висоти 1 320 м (максимальна висота – 1 480 м), а розріджені смеречники – до 1 440 м (максимальна висота – 1 560 м). На південному мегасхилі Свидовецького ландшафту бук росте до висоти 1 380 м н. р.м. Це найвища межа бучин в Українських Карпатах. На Закарпатських макросхилах існують оптимальні умови для букових лісів. Клімат істотно впливає на характер проходження ВМЛ. Північні мегасхили ландшафту Свидовець характеризуються проходженням смуг ПТК зі смереково-ялицево-буковими (Рісееіо-Аbietо-Fagetum), буково-ялицево-смерековими та частково вузької смуги (100-150 м) зі смерековими лісами.
         На скельних ПТК, в зоні ВМЛ, зустрічаються буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси.
        Великий вплив на характер корінних лісів має літогенний фактор, що зумовлює на  окремих ПТК явище, що зовнішньо подібне до кліматичної інверсії. Так, на північних схилах Свидовця зустрічаються корінні ПТК із змішаними ялицево-буковими (Abieto-Fagetum) і буковими лісами. Дані ПТК зустрічаються на біільш високих гіпсометричних рівнях, ніж природні комплекси з корінними смерековими лісами. Це пояснюється тим, що ПТК зі змішаними ялицево-буковими і буковими лісами приурочені до карбонатних аргілітів, алевролітів і пісковиків. ПТК зі смерековими лісами (середня течія р. Станіслав) приурочені до безкарбонатного пісковикового філішу. Кліматичний фактор ні в одному із перерахованих ПТК неможе нівелювати характер рослинності, що зумовлена літогенним фактором (складом гірських порід).
         Вище даних природних комплексів зустрічаються післялісові ПТК, а ще вище субальпійські і альпійські ПТК. У субальпійських ПТК зустрічаються ялівець сибірський, вільха зелена, а також у витоках потоку Великий Ведмежий гірська сосна  (переважно на гірсько-торф’янисто буроземних малопотужних грунтах). Структура сосняків настільки порушена, що вони вже не виконують своїх функцій.
        ПТК з вільхою зеленою в деяких місцях язиками заходять до гребеня головного хребта. Рододендрон східнокарпатський (Rhododendron kotschyi Simonk.), на відміну від Чорногори, трапляється лише фрагментарно. Тут проходить сучасна  північно-західна межа його поширення.
        На формування ВМЛ значно вплинуло плейстоценове зледеніння, сліди якого помітні на північних, північно-східних і східних схилах Свидовця.
        Е. Ромер (Romer, 1906) описав найбільші льодовикові кари (піді Близницею, Драгобратом, Труфанцем, Гропою, Трояскою, Воротескою, Кричунескою) [8]. Він висловив припущення, що товщина льодовиків у карах Свидовця в період їх максимального розвитку досягала 200 м, а довжина 3 км, так що ПТК північних схилів найбільш високих вершин були з’єднані суцільним льодовиковим покривом. Так, між долинами Драгобрату і Труфанця розміщений широкий вал, що покривався льодовиком і нагромаджувався за рахунок двох карів. Льодовикові форми рельєфу (кари, нівальні ніші) дають підставу на основі реконструкці ВМЛ говорити про торфово-болотну межу лісу у недалекому минулому. Свидовецькі кари характеризуються плоским або чашовидним дном, де у поздовжньому профілі добре спостерігається нахил днищ. У багатьх карах є невеликі озерця, або понижені заболочені ділянки (кари Апшинецький, Герашаський Великий, Драгобратський). За обрахунками Е. Ромера (1906) снігова границя у плейстоцені (час останнього зледеніння на Свидівці) була на висоті 1437 м (Апшинецькі льодовики), 1484 м (Ворожеські льодовики) і 1492 м (Близницькі льодовики). Усереднена висота снігової границі  14501475 м. Днища карів є на абсолютних висотах 1460-1475 м для північних схилів і 15801600 м   на східних схилах. і є природним бар'єром для деревної рослинності.
      Післяльодовикові форми рельєфу на північних мегасхилах мали важливе  значення для збереження реліктових і ендемічних ПТК Висотна місцевість давньольодовиково-ерозійного субальпійського високогір’я характеризується в багатьох місцях виходами на поверхню вапнякового флішу, що впливає на грунтовий і флористичний склад ПТК (зустрічаються суглинисті, переважно слабоскелетні грунти, на яких створюються сприятливі умови для панування кальцефільних видів).
         Охорона та отимізація ВМЛ. Найраціональнішим способом відновлення ВМЛ у Карпатах є заповідання. Проведені в Карпатському регіоні дослідження показують, що в умовах заповідання ВМЛ відновлюється самосівом, без будь-яких додаткових заходів з боку людини.
         Значна частина ландшафту Свидовець знаходиться в межах Свидовецького заповідного масиву Карпатського біосферного заповідника (площею 10 093 га), що лежить в межах висот 350—1883 м. На високогір’ї Свидовця в районі вершин Малої та Великої Близниць ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види як бартсія альпійська, дріада восьмипелюсткова, діфазіаструм альпійський, ситник каштановий, ллойдія пізня, айстра альпійська, родіола рожева, верба списовидна. В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна, очанка зальцбурзька, ломикамінь переломниковий та ін. Дуже рідкісними є також білотка альпійська, орлики чорніючі, сверція альпійська тощо. В умовах заповідного режиму спостерігається підвищення рівня ВМЛ.
Для високогір’я Українських Карпат, де свого часу була порушена екологічна рівновага, особливо у зоні ВМЛ, найпридатнішою є інтегрована форма природоохоронних заходів – комбінована та мережна [8]. В умовах комбінованої форми заходи охорони природи та сільськогосподарська діяльність відбувається на одній і тій самій території. За умов мережної форми вони територіально роздільні, однак об’єкти з охоронним режимом тісно пов’язані поміж собою. Прикладом охоронної може слугувати територіальна структура Карпатського біосферного заповідника. Збереження та збагачення фіторізноманіття мають грунтуватися, з одного боку, на вивченні його сучасного стану і розробках режимів охорони, а з іншого, – на прогнозуванні динаміки фітобіоти в часі та корекції системи заходів, які сприяли б стабілізації існуючого рівня фіторізноманіття, та його збагаченню [6].
       Заходи з оптимізації  ВМЛ на Свидовці повинні охоплювати як уже вироблені правила господарювання в приполонинних лісах і на полонинах (обмеження випасання в приполонинських і субальпійських ПТК, розмежування лісового та пасовищного господарств відокремленням лісів від пасовищних угідь), так і проведення лісовідновних робіт з урахуванням екологічних вимог різних видів деревостанів, що зазнали дегресивної  трансформації внаслідок господарської діяльності або впливу несприятливих природних явищ. У разі створення культур смереки на ВМЛ потрібно віддавати перевагу її гірському екотипу, пристосованому до суворих екологічних умов високогір’я.
        Відновлення верхньої межі лісу і приполонинної рослинности в Карпатах повинно стати комплексною державною програмою у рамках ухвалених Верховною Радою України зобов’язань щодо Принципів управління, захисту й усталеного розвитку лісів, Рамкової Конвенції ООН щодо зміни клімату та Конвенції про біорозмаїття, запрограмованих Порядком денним на ХХ століття Міжнародною конференцією ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) [9].
_________________________
1. Байцар А. Л. Верхня межа лісу в ландшафтних комплексах Українських Карпат: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. географ. наук. – Львів, 1994. – 22 с.
2. Байцар А. Л. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення, морфологія / А. Л. Байцар, О. А.Третяк // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1998. – Вип. 21. – С. 36–40.
3. Байцар А. Л. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості верхньої межі лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар // Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. – 1999. – Вип. 2. С. 45–51.
4. Байцар А. Л. Еколого-географічні особливості верхньої межі лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар, В. І. Біланюк, В. П. Матвіїв // Регіональні екологічні проблеми. Збірн. наук. праць. К., 2002. С.103–104.
5. Байцар А. Л. Кліматична верхня межа лісу в Українських Карпатах / А. Л.Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 2008. – Вип. 35. – С. 3–6.
6. Климишин О. Оптимізація, охорона і раціональне використання рослинності високогір’я та верхньої межі лісу Українських Карпат / О. Климишин // Вісник Львів. ун-ту. Сер. біол. – 2010.– Вип. 54. – С. 27–40.
7. Малиновський К. А. Сучасний стан верхньої межі лісу та приполонинної рослинності /К. А. Малиновський. – // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. Т. ХІІ. Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. – Львів: НТШ, 2003. – С. 66-80.
8. Romer. E.  Epoka lodowa na Swidowсu. Krakоw, 1906. 71 s.
9. Hampicke M. Extensivierung der Landwirtschaft für den Naturschutz – Ziele, Rahmenbedingungen und Massnahmen // Schr. R. Bayer. Landesamt Umweltsch. 1988. Bd. 84. S. 9–36.
2020 р. Роберт Ерік

Антропогенна ВМЛ на Свидівці (фото https://wwf.panda.org/?324633/Free-Svydovets-Sign-The-Petition)

Ландшафтна карта Свидівця (Байцар А, 1994 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар