Показ дописів із міткою Гоманн. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Гоманн. Показати всі дописи

середа, 3 серпня 2022 р.

Як німецькі картографи сприяли перейменуванню держави Петра I з Московії на Росію

ЯК ЗНИЩУВАЛАСЬ УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ.  

 Cучасна версія світової історії є суцільним міфом. Імперські історики (Пруської та Російської імперій), які у XVIII ст. писали світову історію, і на думці не мали, що скіфсько-сарматсько-гунська (1500 р. до н. е. – V ст. н. е. ) спадщина належить українцям (русичам), загнаним у рабство в Російській імперії. Тим більше, що царі Московщини платили шалені гроші своїм першим найманцям-історикам, таким як Г. З. Байєр (1694–1738), Г. Ф. Міллер (1705–1783), С. Г. Шелін (1745–1774), А. Л. Шльоцер (1735–1809), А. Й. Гільденштедт (1745–1781) та десяткам інших, які фальшували все, чого царі бажали. В ті часи про Трипілля (5400 до 2250 рр. до н. е.) ще не знали. На їхню думку, європейську історію саме вони — германці й творили. Тому й вигадували разом із Катериною II для Московії ось такий — пронімецький історичний науковий напрямок. Згодом з тої німецької вигадки утворився еталон історії Європи. Історія українського народу стала жертвою найбільшого культурного грабунку і обману так, як жодна інша історія європейських народів, в першу чергу завдяки німецьким історикам. На жаль пора переосмислення німецько-московської історичної та археологічної доктрин для України ще не відбулася.

З нинішньою Україною повʼязані Трипілля, Скіфія, Сарматія, Гунія, Антія, Велика Біла Хорватія, Русь, та й усі перехідні між ними форми праукраїнських держав. Так, саме праукраїнських, а не якихось інших. Територіальна і генетична спадковість нації вказує на те, що первісно пов'язане з українською землею, водою, їжею, сонячною  радіацією. Ядро нації ніколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрідну генетику своїм нащадкам, тобто нам УКРАЇНЦЯМ. З цього ми можемо зробити цілком обґрунтований висновок, що всі народи, які сформувалися на нашій території, є давніми українцями, нашими прямими пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусіди.

Однією з найбільших  і наймогутніших європейських держав античності, без сумніву, була Велика Скіфія – наша давня Праукраїнська держава. 

1718 р. за таємним наказом Петра І було спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, яким було понад 700 років. 1743 р., за наказом імператриці Єлізавєти Пєтровни, з українських храмів знову були забрані старі українські церковні книги і, уже звично, спалені. А у 1780 році, в часи Катерини II, була спалена книгозбірня Києво-Могилянської Академії, яка збиралася понад 150 років, і була однією з найбагатших в усій тогочасній Європі.

4 грудня 1783 р. за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Комісія під командуванням цариці працювала 9 років і нахимерила новий каркас історії Російської імперії, прикрутивши її походження до княжої Русі. Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом». «Велика історикиня» Катерина ІІ ретельно вичитувала матеріали комісії і особисто уклала родовід київських і московських князів.

 Тоді ж за вказівкою імператриці провели ревізію усіх стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили. Новоспечену версію російської історії опублікували 1792 р. Вона стала еталоном для майбутніх істориків XIX ст. і лягла в основу «Истории государства Российского» Миколи Карамзіна Ця 12-томна праця вийшла друком у 1816-1829 роках. Цей твір відкрив історію Росії для широкої публіки. Микола Карамзін почав писати «Історію держави Російської» у 1806 р., однак не закінчив через смерть у 1826 р. Інші два історики — Сергій Соловйов та Василь Ключевський — лише розширили, поглибили й удосконалили раніше написане.

1833 р. Микола І дав наказ забрати з усіх мечетей Криму документи та книги, написані татарською, турецькою та арабськими мовами і спалити на центральних площах міст. Там горіла й українська історія, оскільки багато спалених документів стосувалися України-Русі і її відносин з південними народами.

 Отже, історики царської Росії справно взялися тиражувати міфи про колиску трьох братніх народів і про те, що «Київська Русь» була першою російською державою.

 Імперська схема історії була непорушною до 1904 р., коли її блискуче спростував видатний історик Михайло Грушевський. У свої знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії…»  він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держави Русь був український етнос і що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів – це повна фікція: «Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності, – писав Грушевський. – Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».

 В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських. На багатьох європейських картах навіть другої половини XVIII ст. Росія ще позначена як Московія.

Термін «українські племена» ввів у науковий обіг Михайло Грушевський у 1912 р. (Ілюстрована історія України : Шоста тисяча / М. Грушевський. – Київ, Львів: Друкарня С. В. Кульженко, 1912. – 556 с. : іл..).

 В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 3 000 років:

*Скіфи, сармати (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.);

*Гуни (II—VII ст.);

*Анти, Склавіни (ІV—VII ст.);

*Дуліби (VI—VII ст.);

*Слов'яни VII—XI ст.: поляни, білі хорвати, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, дреговичі, сіверяни;

*Білі хорвати; державне утворення — Велика Хорватія, або Біла Хорватія (VII—X ст.);

*Русини (руси, русь), державні утворення — Русь (Київська Русь), Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство (IX—XX ст.);

*Козаки, гайдамаки (державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;

*Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, ЗУНР, Карпатська Україна, УРСР, Україна) XVI—XXI ст.

  Після низки перемог над Швецією та укладення Ніштадського мирного договору, 22 жовтня 1721 р. Петро I перейменував Московське царство на Росію, а себе проголосив імператором.

В історії європейської картографії кінця XVII ст. – початку XVIII ст. постать Йоганна Баптиста Гоманна (Johann Baptist Homann; 1663–1724) є без перебільшення визначною. З його іменем пов'язане перш за все відродження картографічного видавництва в Німеччині в кінці XVII ст., виділення картографії в окрему наукову дисципліну. Заслуги та працелюбство Й. Б. Гоманна були оцінені: після публікації 1707 р. свого першого атласу (Atlas Novus) став членом Берлінської Академії Наук; 1715 р. імператор  Карл VI Габсбург призначив Гоманна Імператорським географом Священної Римської імперії (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). 

Цікавим є той факт, що Й. Б. Гоманн був агентом Петра І, з ним листувався Я. Брюс (Jacov Bruce, 1670–1735), російський генерал-фельдмаршал, державний діяч і вчений, один з найбільш освічених людей петрівських часів, який з 1706 р. завідував російським книгодрукуванням. Прихильність російського монарха до Гоманна створювала взаємовигідні умови для обох сторін: Петро І друкував потрібні йому карти за кордоном, а Гоманн, отримавши в 1722 р. патент російського агента комерції в Нюрнберзі і постійно поновлюючи карти території Росії за новими зразками, забезпечував своїм виданням високий попит як в Росії, так і в усьому світі.

Першою європейською картою, на якій за порадою Я. Брюса назву Московської імперії Гоманн змінив на Російську імперію, була карта «Generalis Totius Imperii Russorum Novissima Tabula Magnam Orbis terrarum partem a Polo Arctico uso ad mare Iaponicum et Chinae Septentrionalis confinia exhibens...» (Генеральна карта Російської імперії на великому глобусі Землі від Арктичного полюса до Японського моря і північних кордонів Китаю) (1720).

Попередній варіант цієї карти 1704 р.:  “Generalis totius Imperii Moscovitici novissima tabula magnam orbis terrarum partem a Polo Arctico usque ad mare Iaponicum, et Chine septentrionalis confinia exhibens cum via Czaricae nuper legationis ex urbe Moscua per universam Tartariam ad magnum Chinae”. Назва - Московська імперія, а не Російська.

1712 р. Карта “Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis” (Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії й Малої Тартарії). Інший український варіант назви карти – “Україна, що є Землею Козаків з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Тартарії представлена Йоганом Баптистом Гоманном”. Автор, видавець та гравер – Й. Б. Гоманн. Написи Russia  Rubra (Червона Русь) та Ukraina (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію. Червона Русь (Russia Rubra) на карті простягається із заходу на схід через Нижню Волинь, захоплюючи північ Київського воєводства (Palat. Kioviensis). Напис Ukraina займає Верхнє Поділля і центральні області Брацлавського та Київського воєводств.

        Карта Гоманна відома у трьох варіантах. Перше видання 1712 р. (Нюрнберг). Опублікована в його атласі “ATLAS NOVUS TERRA- RUM ORBISIMPERIA, REGNA ET STATUS EXACTIS TABULIS GEOGRAPHI- CE DEMONSTRANS OPERA IOANNIS BAPTISTA HOMANNI. NORIMBER- GA, MDCCXII. - № 168.”. Формат – 48 × 58 см. Масштаб бл. 1:3 000 000, в німецьких і польських милях Мова: латинська. У виданні 1720 р. (видавець Крістоф Вайгель) Тартарія позначена як частина Московії (Tartariae Moscoviticae pars). В одному варіанті карти подано дві назви теперішньої Росії – Moscovitica та Russia (в іншому – лише одну – Russia).

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання . Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с. 

*Білінський В. «Україна-Русь». Книга перша: «Споконвічна земля». — К. : Видавництво Олени Теліги, 2013. — 384 c. — ISBN 978-966-355-109-8.

*Спасько С. К. Історія України написана у V ст. до нашої ери Геродотом. — К.: Фенікс, 2007.


1720 р. (1730 р.)


вівторок, 2 серпня 2022 р.

Україна у «Великому атласі всього світу» 1716 р. Йоганна Баптиста Гоманна

В історії європейської картографії кінця XVII ст. – початку XVIII ст. постать Йоганна Баптиста Гоманна (Johann Baptist Homann; 1663–1724) є без перебільшення визначною. З його іменем пов'язане перш за все відродження картографічного видавництва в Німеччині в кінці XVII ст., виділення картографії в окрему наукову дисципліну. Заслуги та працелюбство Й. Б. Гоманна були оцінені: після публікації 1707 р. свого першого атласу (Atlas Novus) став членом Берлінської Академії Наук; 1715 р. імператор  Карл VI Габсбург призначив Гоманна Імператорським географом Священної Римської імперії (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). 

На тих картах, що були видані пізніше, на картушах зазначено його посаду – “Rхm. Kays. Maj. 168 Geogr.” чи “Sac. Cіs. Mai. Geographo” (головний географ кайзера Священної Римської імперії) або ж є посилання на привілей (cum privilegio) [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178].

Й. Б. Гоманн отримав освіту в єзуїтській школі в Міндельгаймі, декілька років перебував у монастирі домініканського ордену, пізніше прийняв лютеранство і переїхав до Нюрнберґу, де в 1687 р. відкрив нотаріальну контору. Тут він навчався мистецтву гравіювання спочатку у Давіда Функа, а потім і у  відомого нюрнберзького гравера, картографа, художника і видавця Якоба фон Зандрарта (Jakob Sandrart; 1630–1708).

1692 р. Й. Б. Гоманн відкрив у Нюрнберзі власну картографічну майстерню «Ioh. Baptisto Homanno», близько 1702 р. до неї була долучена і типографія, яка в основному видавала книги географічного спрямування. Майстерня через кілька років стала найвідомішою видавничою фірмою XVIIІ ст. у Німеччині (проіснувала понад 100 років (до 1813 р.). Розквіту видавництва Гоманна сприяли старі традиції книгодрукування у Нюрнберзі, близькість Альтдорфського університету та розумний підбір співробітників.

Робота видавництва відзначалась великою працездатністю: лише в період 1702–1716 рр. було виготовлено понад 100 мідних таблиць з розробками мап. Всього у видавництві вийшло понад 600 карт (понад 200 вийшло лише за життя Йогана Баптиста Гоманна), в основі яких були французькі чи голландські зразки. Проте Гоманн і його наступники майже не випускали власноруч зіставлених карт, а збирали, перевидавали або ж перероблювали оригінальні карти, досить часто замовчуючи ім’я авторів чи першоджерела, а також створювали різноманітні компіляції з найкращих тогочасних карт [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178] .

Найвизначнішими  картографічними творами є:

·        перший німецький атлас з 40 карт «Neuer Atlas» (1707);

·        відомий «Atlas von hundert Charten» (Атлас 100 карт) (1712);

·        «Atlas Novus» (Новий атлас) (1714 р.; складався зі 103 карт), в якому вперше з’явилась велика кількість географічних карт, які потім передруковувались в інших виданнях Гоманна. ;  Атлас створено у співпраці з Йоганом Габріелем Доппельмайєром , що спеціально для цього атласу написав «Введення в географію».Дві важливі компіляції праць Доппельмайєра були видані пізніше «Спадкоємцями Гомана» – «Atlas Coelestis in quo Mundus Spectabilis et in Eodem Stellarum Omnium Phoenomena Notabilia», що складався з 30 карт (1742) і виправлене видання цієї праці «Atlas Novus Coelestis, in quo Mundus Spectabilis, et in Eodem tam Errantium quam Inerrantium Stellarum Phoenomena Notabilia» (1748) із додатковою картою з зображенням сонячного затемнення 1748 р. [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178].;

·        «Великий атлас всього світу» (Grosser Atlas über die ganze Welt), який виріс з 40 карт (1707 р.) до 126 карт (1716 р.). Його неодноразово перевидавали – 1719, 1725, 1731, 1735, 1737, 1743, 1746, 1748, 1759 рр.

·        «Atlas Methodicus» (1720) тощо.

Українські землі детально зображені на картах Польщі та Литви і Російської імперії в навчальних атласах «Kleiner Atlas von 50 Auserlesenen Homanns Land-Charten...»] та «Kleiner Atlas Scholasticus von sechs und zwantzig Charten» (1720 р.). Більшість карт Й. Б. Гоманна випускались без зазначення року видання, тому вони перевидавались його нащадками практично без змін.

Карти Гоманна цінувались за географічну вірогідність, витонченість гравіювання та оформлення картушів і нерідко служили зразками для інших видавців.

В основі виданих закладом Гоманна карт лежали французькі та голландські зразки, але деякі карти були складені за російськими  джерелами.

В першу чергу необхідно відзначити створений у 1716 р. шедевр «Grosser Atlas uber die ganze Welt... = Atlas Novus Terrarum Orbis Imperia, Regna et Status...» (Великий атлас всього світу), який містить карти різних частин та країн світу, старовинні плани і панорами великих європейських міст: Риму, Відня, Гамбурґа, Нюрнберґа тощо. В кінці атласу вміщені детальні описи моделей суден та навігаційних приладів, прапори усіх великих морських країн світу, а останньою розташована таблиця, присвячена фортифікаційним спорудам і різноманітним видам зброї для захисту та нападу на суші і на морі.

Атлас вміщує найбільш відому карту України Й. Б. Гоманна «Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minorisq, Tartariae provinciis» (Україна або Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії). Коли. спадкоємці Й. Б. Гоманна отримали імператорський привілей на картографічні видання тоді на карі з’явилась (1729) примітка Cum Privilegio Sac. Caes.Majest.

Атлас неодноразово перевидавали – 1719, 1725, 1731, 1735, 1737, 1743, 1746, 1748, 1759 рр.

Цікавим є той факт, що Й. Б. Гоманн був агентом Петра І, з ним листувався Я. Брюс (Jacov Bruce, 1670–1735), російський генерал-фельдмаршал, державний діяч і вчений, один з найбільш освічених людей петрівських часів, який з 1706 р. завідував російським книгодрукуванням. Прихильність російського монарха до Гоманна створювала взаємовигідні умови для обох сторін: Петро І друкував потрібні йому карти за кордоном, а Гоманн, отримавши в 1722 р. патент російського агента комерції в Нюрнберзі і постійно поновлюючи карти території Росії за новими зразками, забезпечував своїм виданням високий попит як в Росії, так і в усьому світі.

Першою європейською картою, на якій за порадою Я. Брюса назву Московської імперії Гоманн змінив на Російську імперію, була карта «Generalis totius Imperii Russorum: novissima tabula...» (Генеральна карта Російської імперії на великому глобусі Землі від Арктичного полюса до Японського моря і північних кордонів Китаю) (1720).

Спадкоємцями Й. Б. Гоманна були: його син Йоганн Хрістоф Гоманн (Johann Christoph Homann, 1703–1730), а після його смерті Йоганн Ґеорґ Еберсберґер (Johann Georg Ebersberger, 1695–1760) та Йоганн Міхаель Франц (Johann Michael Franz, 1700–1761).

У 1759 р. Йоганн Міхаель Франц продав свою частку у «Homännische Erben» своєму молодшому братові Якобу Генріху Францу (Jacob Heinrich Franz; 1713-1769).

 Спадкоємці Гоманна розширили діяльність товариства. За ініціативи Йогана Міхаеля Франца у 1740 р. було створено наукове «Космографічне товариство в Нюрнберзі» (Cosmographische Gesellschaft). Це було  перше товариство географічного спрямування.

Нащадки Й. Б. Гоманна до 1848 р. продавали карти під торговими марками “Homann Erben”, “Homannianos Heredes”, “Heritiers de Homann”.

Географічні карти Гоманна часто перевидавали в атласах протягом усього XVIII ст. («Atlas Geographicus Maior» (близько 1780 р.), «Atlas Homannianus» (Амстердам, 1731–1796 рр.).

1742 р. – «Atlas Coelestis in quo Mundus Spectabilis et in Eodem Stellarum Omnium Phoenomena Notabilia».

До складу фірми входили різні картографи, зокрема – Йоган Міхаель Франц (Franz) (1700–1761), Йоган Матіас Хейс (Hase) (1684–1742), Йоган Георг Еберсбергер (Ebersberger) (1695–1760).

Найбільш відомими картографічними творами, виданими цією установою, були «Atlas Auserlesen Land-Charten» (1743), «Atlas Novus Terrarum Orbis Imperia, Regna et Status exactis Tabulis Geographice demonstrans» (1746), «Hommanisher Atlas» (1747 р., перевиданий 1780 р.), Атлас Німеччини» (1750), «Атлас Сілезії» (1750), відомий грандіозний фоліант «Atlas Methodicus explorandis juvenum profectibus in Studio Geographico Ad Methodum Hübnerianam accommodatus» (1750), «Порівняльний атлас» (1752 р., перевидання 1790 р.), «Ручний атлас Беквемера» (1754), «Географічний атлас» (1759 р., перевидання 1784 р.), «Atlas mapparum geographicarum...» (1762), Новий атлас республіки Гельветики (1769), Великий атлас (1780) та ін.

1716 р. Йоганн-Баптист Гоманн у Нюрнберзі видав свій шедевр “Grosser Atlas ueber die ganze Welt” (Великий Атлас усього світу).

В атласі поміщена карта “IMPERIUM TURCICUM in EUROPA, ASIA, ET AFRICA, REGIONES PROPRIAS, TRIBUTARIS, CLIENTELARES et omens ejusdem” (Імперія Турецька в Європі…). Карта неодноразово перевидавалася, зокрема у 1720, 1730, 1737, 1740, 1750 рр. і т. д. На картах 1716 р. і 1720 р. міститься назва Ucrania (Україна). Напис розміщений південніше Києва і охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. На карті 1737 р. вже замість напису Ucrania (Україна) – напис Russia Rubra (Червона Русь), а Південна Україна позначена як “Ocrainia” (північніше Кодака, охоплює Правобережжя і Лівобережжя, в межах Кримського ханства та Російської імперії). Північніше напису Ocrainia – напис Cosaki Zaporowski (Козаки Запорозькі); східніше – напис Dzikia Pole (Дике поле).

На карті також позначено: Tartaria Minor (Мала Тартарія), Tartaria Budziacensis (Тартарія Буджак), Territorium Cosacorum Donnensium (Територія Донських Козаків), Palatinatus Belgradiensis (Бєлгородське воєводство), князівства Московське та Смоленське, а також країни Причорномор’я (Черкесія, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія).

1706 р. Карта  «Europa Christiani Orbis Domina in Sua Imperia Regna …» (Європа християнська …) де  міститься напис  «Ukraina» (Україна). «Ukraina»  розміщена південніше Києва, охоплює Правобережжя і Лівобережжя. Цей напис зображено великими літерами, як Польща, Литва та ін. держави. Південна Україна – напис «Dzikе Pole» (Дике поле). Карта складена в 1706 р. і неодноразово перевидавалася. Зокрема – в 1706 р., 1707 р., 1716 р. (Нюрнберг; в атласі “Grosser Atlas ueber die ganze Welt” (Великий Атлас усього світу), 1720 р. (Нюрнберг) і т. д.

На карті показано українські історико-географічні землі: Червона Русь (Russia  Rubra), Поділля (Podolia), Волинь (Volhynia), Полісся  (Polesia), Покуття  (Pokutia).

1707 р. Карта “Europa Christiani Orbis Domina in Sua Imperia Regna…” (Європа християнська…) де міститься напис Ukraina (Україна). Видавництво Нюрнберг. Напис Ukraina розміщений південніше Києва, охоплює Правобережжя й Лівобережжя. Цей напис зображено великими літерами, як Польща, Литва та інші держави. Південна Україна –  Dzikе Pole (Дике поле). Мапа неодноразово перевидавалася: 1716 р. (Нюрнберг), 1720 р. (Нюрнберг) і т. д. На карті показано українські історико-географічні землі: Червона Русь (Russia Rubra), Поділля (Podolia). Волинь (Volhynia), Polesia (Полісся), Pokutia (Покуття).

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

 


1720 р.

 1712 р.