четвер, 16 березня 2023 р.

АВСТРІЙСЬКА КАРТОГРАФІЧНА ШКОЛА (XVI ст. – поч. XX ст.) та УКРАЇНА

Австрія (нім. Österreich) — «східна імперія». У IX столітті Австрія була крайньою східною територією в складі Франкської імперії, а також прикордонною зоною німецьких поселень зі слов'янськими землями. Карл I Великий назвав країну Ostmark («східна прикордонна територія»). У XI столітті вперше з'явився термін Ostarrichi.

Німецька назва Австрії, Österreich, походить від давньоверхньонімецького слова Ostarrichi, яке зустрічається в документі 996 р. Це слово, як вважають, є перекладом латинського Marchia Orientalis (Східна марка) на місцевому діалекті. Нинішня Австрія була «маркою» — пограничною територією герцогства Баварія, створеного в 976 р. Reich же означає «королівство» або «імперія».

Назва Austria є латинізованим варіантом німецького Österreich. Це привело до плутанини, оскільки німецький Ost означає «Схід», але латинське auster означає «південь», в даному випадку (Австрія знаходилася на північ від зони застосування латинської мови) означаючи південну околицю області німецької мови. Латинізований варіант уперше зустрічається як Austrie marchionibus («маркграф Австрії») в документі, виданому Конрадом III монастирю Клостернойбурга в 1147 р. В Privilegium Minus 1156 р. назва країни дається як marchiam Austriae (Австрійська марка) і Austriae ducatum (герцогство Австрія). У англійській мові Austria використовується з початку XVII століття.

У 1156 р. австрійські маркграфи досягли перетворення Східної марки на герцогство (цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складі Священної Римської імперії.

На межі XV—XVI століть створювалася світова імперія Габсбургів. Унаслідок шлюбу Максиміліана І з дочкою герцога Бургундії Карла Сміливого Марією й одруження його сина з наступницею іспанської корони утворилась найбільша держава тогочасного світу, якою почав управляти імператор Карл V (1519–1566).

Зиґмунд Герберштайн (нім. Siegmund von Herberstein; 1486 —1566) — барон Священної Римської імперії, військовик, дипломат, картограф. Представник німецького роду Герберштайнів. Народився у Віпаві, Крайна (Словенія). Випускник Віденського університету. Працював імперським посланцем в Данії, Угорщині, Польщі, Литві, Московії, Османській імперії. Двічі (1517 і 1526) відвідав Москву як посол «Священної Римської імперії германської нації» з метою залучити великого князя московського Василія III Івановича до спільної боротьби проти Османської імперії. Був і в Україні. Автор «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Записки про московитські справи,1549), першого у Західній Європі детального історико-етнографічного опису Московії. Помер у Відні.

«Записки про московитські справи» були кількаразово перевидані різними мовами. У них Зиґмунд Герберштайн подав багато історичних, географічних та економічних відомостей про Московію, Україну, Литву й Польщу. «Записки…» стали першим докладним описом географії України (деяких її міст, шляхів, річок); на картах є схематичне зображення її території.  Черкаси Герберштайн називає центром козаків, а всіх українців – черкасами. Про Київ він пише як про старовинну столицю Русі, де збереглося багато руїн церков і монастирів, згадує про київські печери з їх гробницями й мощами св. угодників Божих.

Зигмунд Герберштейн у своїй праці розмежовує як різні поняття «Московію» та «Русь», зараховуючи до останньої українсько-білоруські землі, котрі входили до складу Литовської та Польської держав у XV—XVI століттях. Вчений чітко розрізняв власне Литву, «яка врізається в руські землі й має власну мову та римську віру», і «руські землі», тобто Україну та Білорусь.

1546 р. Перша з відомих карта Московії “Moscovia Sigismundi liberi Baronis in Herberstein, Neiperg, et Gutenhag anno M. D. XLVI” Зиґмунда Герберштайна. Фінська затока названа «Sinus Livonicus et Ruthenicus». Балтійське побережжя назване лівонсько-рутенською дугою (Sinus livonicus et ruthenicus), а також краєм рутенів або московитів (Ruthenorum seu Moscovitarum fine). Перераховуються рутенські (ruthenice) назви Волги та Дону. Українські землі – PODOLIA (Поділля) та SEVERA (Сіверщина).

Перший варіант карти “Moscovia...” був гравійований талановитим гравером Гіршфогелем. 1549 р. карта поміщена в трактаті З. Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Записки про московитські справи). Відрізнявся трішки від оригіналу 1546 р. Гравер Гіршфогель. Поряд з картою Московії, також в книзі була присутня й карта Москви. Праця видана у Відні (латинська мова). Це – трактат про Московію та сусідні країни. Одне з перших докладних джерел у Західній Європі про Московію.

До італійського видання книги в 1550 р. була додана карта 1549 р. вже зі значними змінами. Вона була гравійована на дереві Д. Гастальді у вигляді трапеції. Назва ПОДІЛЛЯ (PODOLIA) на карті відсутня, але з'являються назви Кодимія та Бессарабія. Нове, виправлене і перероблене видання “Записок...” було видано Герберштайном у 1551 р.

З карти зник герб видавця, вона була трохи більша від карти 1549 р., там де раніше був підпис гравера з'явилася масштабна лінійка й напис “Distantia per Miliaria”. На карті – дата 1549 р. (MDXLIX), але насправді вона створена у 1551 р., просто гравер не став виправляти заголовок оригінальної карти. Незабаром, у 1556 р., був ще надрукований варіант з показанням лісів: “Moscovia Sigismundi Liberi Baronis in Herberstain. Designatae syluae non carent suis incolis”. 1557 р. в Антверпені з'явився передрук латинського Базельського видання 1556 р. “Записок...”. У цьому виданні карта була значно зменшена і спрощена. У тому ж 1557 р. вже сам Герберштайн видав свою книгу німецькою мовою. До цього видання карту також частково переклали німецькою та значно переробили оформлення. Але по суті, всі видання за змістом повторювали найперше видання 1546 р.

1550 р. Джакомо Гастальді. Зиґмунд Герберштайн. Карта «DÉSCRIPTIONÉ DÉ LA MOSCOUIA PER GIACOMO GASTALDO PIAMO[N]TESE COSMOGRAPHO IN VENETIA MDL»   (Опис Московщини Джакомо Гастальді, п’ємонтійця, космографа у Венеції 1550). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia).

Географічна сучасна карта (tabula modema) з елементами карти К. Птолемея, є зменшеним і частково переробленим варіантом карти Московії, вигравіюваної на міді А. Гіршфоґелем 1549 p., вміщеної до віденського видання книги німецького посла у Москві 1516-1518 і 1526-1527 pp. барона Сиґізмунда фон Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Comentarii» (Записки про Московію). Дереворитну копію карти виконав Дж. Ґастальді до італійського видання книги С. фон Герберштайна (вийшла друком у Венеції у 1550 р) [Вавричин, 2004].

1566 р. Зиґмунд Герберштайн. Карта “Noua Descriptione de la Moscouia per l`ecce: N Giacomo gastaldo piamontose cosmographo in Venetia. Anno M. D. LXVI. Apresso Gio Fucc. (?) Com.(?) in Ven”. Частина Поділля – Codimia (Кодимія).

1567 р. Карта «Andere Landtaffel: in welcher der Moscoviten gebüet, mit sampt den Welden [Wälden] und Bergen auch etliсhen gebreüchen und allen umligenden Landschaften begriffen». На карті позначено Київ. Очаків, Бєлгород та ін. міста.

Важливим джерелом для вивчення історичної географії та розвитку картографування західноукраїнських земель (а в окремих випадках і всієї правобережної України) кінця ХVІІІ — початку ХХ ст. є австрійські топографічні карти. Завдяки високому рівню розвитку та організації австрійської військової картографії західно-українські землі (Галичина та Буковина), що у 1772–1918 рр. входили до складу Австрії (з 1804 р. — Австрійська імперія, з 1867 р. — Австро-Угорська монархія), неодноразово були покриті багатоаркушевими топографічними картами у різних масштабах. Точність і докладність зображення на них географічної ситуації відповідала тогочасним достатньовисоким вимогам в Австрії до виконання топографічних знімань, проведення картоукладальних й картовидавничих робіт. Топографічні карти використовувались не тільки військовим відомством, але й для господарських, наукових та адміністративних цілей, служили основою для створення різноманітних тематичних карт [Ростислав Сосса, Неоніла Падюка, Тарас Огородник. КАТАЛОГ АВСТРІЙСЬКИХ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1870–1918 рр.). 2012].

Топографічним зніманням Австрії з військовою метою займалось спочатку Австрійське Генеральне квартирмейстерство, яке виконало у 1763–1785 рр. перше топографічне знімання (Йосифінське). 1806 р. воно ж розпочало роботи на основі кадастрової тріангуляційної мережі з другого топографічного знімання (Францісканське), що були завершені вже Військово-географічним інститутом до 1869 р. Упродовж 1869–1887 рр. на основі оновленої тріангуляційної мережі інститут проводить третє топографічне знімання (Франціскансько-Йосифінське). У результаті кожної такої зйомки територія австрійської держави разом з приєднаними краями була покрита топографічними картами [Сосса Р. І. Історія картографування території України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2007].

Високий розвиток військового топографічного знімання Австрії (з 1867 р. – Австро-Угорщини) пов’язаний з успішною діяльністю Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту (K. u. K. Militärgeographische Institut). Інститут  був заснований 7 січня 1839 р. у Відні шляхом об’єднання Військово-географічного інституту в Мілані (I. R. Istituto geografico militare) і Топографічно-літографічного закладу Генерального штабу армії Австрійської імперії. До 1888 р. інститут мав назву «K. K. Militärgeographisches Institut», після цього — «K. u. K. Militärgeographisches Institut». Він підпорядковувався шефові Генерального штабу австрійської армії, а з 1913 р. — безпосередньо військовому міністерству. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. Військово-географічний інститут у Відні було реорганізовано: з 1919 по 1921 рр. він був розділений на Федеральне геодезичне управління Австрії і Картографічний інститут. Згодом в 1923 р. повноваження у сфері геодезії та топографії передали Федеральному відомству метрології і геодезії Австрії (BAfEuV). Після включення Австрії у 1938 р. до складу Німецького рейху Картографічний інститут був об’єднаний з BAfEuV в Hauptvermes-sungabteilung XIV in Wien, який проіснував до закінчення Другої світової війни 1945 р. [Сосса Р. І. та ін. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870-1918 рр.). 2012].

Українські землі у складі Австро-Угорщини (переважно до лінії Київ – Одеса) зображувалися на топографічних картах Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту. Це були карти масштабів 1:750 000 (карта Європи), 1:576 000, 1:300 000, 1:200 000 (Генеральна карта Європи), 1:400 000 (Оперативна карта), 1:288 000 (карти Угорщини і Галичини), 1:115 200 (карти Галичини), а також 1:75 000 та 1:25000.

У Галичині з 1772 р. картографування виконувалося двома паралельними групами, в результаті чого були створені дві карти – Йозефа Лізґаніґа та Фрідріха фон Міґа.

Карта  Йозефа Лізґаніґа 1783 р.

Йозеф Ксавер Лісґаніґ (нім. Joseph Xaver Liesganig, також Lisganich; 1719—1799) — видатний австрійський астроном, геодезист, картограф, математик, педагог, будівельник, метролог, конструктор астрономо-геодезичних приладів і один з піонерів визначення розмірів Землі в Австрії і у світі. Доктор філософії (1750), професор (1750). Член ордену єзуїтів (1734—1773). Керівник Астрономічної обсерваторії у Львові (1773—1783 ).

Опис карти Йозефа Лізґаніґа (1783 р.) за Михайлом Влохом (1971 р.):

«Східня половина мапи подає передпілля Львова на сході включно з Винниками. Тут зазначено найцікавіші для історії Винник оборонні споруди, які в археології мають назву «Глиняні вали» і датуються третім на друге тисячоріччя до Хр. Археологи, які згадують про ті вали, вже не бачили їх у другій половині XIX сторіччя, а могли знати про них тільки з переказів, бо 1787 року австрійська влада усунула їх при будові «цісарського гостинця», шо переходив по лінії тих валів, правдоподібно вживаючи землю під насипи шляху. Одинокий доказовий слід тих валів зберігся на цій унікальній мапі, бо в наступному виданні мапи вже більше не зазначено їх, а тільки шлях на тім місці.

На цій мапі замкова гора у Винниках нанесена у вигляді зрізаної піраміди із стрімкими, природно оборонними боками зі сходу. півдня і заходу, а тільки з півночі вона пов’язана з тереном рівної височини без природної оборони. Тому тут було насипано оборонний вал, який на заході починається поперечною запорою коло вілли нотаря В. Левицького, а закінчується на колонії коло тюрми, де помітно насип до полудня як правдоподібний залишок валу.

Другий віддільний вал зазначено вздовж західнього берега лісу «Діброва», а в південному продовженні оборонної споруди знаходяться мочари на лузі «Лазки», що їх заливали води з «Кута». Вал «Під Дібровою» має дві прірви — переїзди. На іншому місці подаємо за Семеном Маґалясом переказ про цей вал. Правдоподібно в початках австрійської влади цей вал також розібрано і по нім не стало сліду, крім знаку на мапі. Може колись археологічні розкопки розкажуть про походження цього валу. Ця мата становить цінне доповнення до історії Винник.

При актах «Винники» у віденських архівах до мапи долучено такий військовий спис:

«Мапа Винник і околиці, 1:28.800 виконав Аббе Ліссґаніґ 1783 р.

Замок — міцний мур, так само костел. Малі етапи з доброю водою до пиття для людей і худоби. В напрямі Львова багато ставків. Прилеглий ліс складається з молодої бучини. Ліворуч — мочаруваті луги. Дорога до Львова повз стави, переважно вивозом, надзвичайно погана. До Чішок іде добра дорога, так само до Миклашева дорога має твердий грунт. Замкова височина домінує коло Підбірців. (Підпис) Abbe Lissganig».

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА (за Уляною Кришталович. КАРТОГРАФ ТА АСТРОНОМ ЙОЗЕФ ЛІЗҐАНІҐ: ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ (1772–1799). 2019 р.): «Перші десятиліття австрійського правління можна назвати епохою точних наук та картографування Галичини. Марія Терезія делегувала в Галичину найдосвідченіших та найкращих представників фізико-математичних, астрономічних та геодезичних наук Австрії: Франца Ґусманна, Іґнаца Фрайгера фон Райна, Ґеорґа Іґнаца фон Метцбурґа, Йоганна Гольфельда. Загалом до Галичини прибуло близько 20 спеціалістів цього напрямку. Як керівник Комісії з картографування галицьких земель до Львова приїхав  Йозеф Лізґаніґ (Joseph Xaver Liesganig; 1719—1799), на той час уже відомий науковець із європейським іменем.

Тріанґуляційні землемірні роботи під керівництвом Й. Лізґаніґа розпочалися у серпні 1772 р. і завершилися весною 1774 р. На основі зібраних матеріалів Лізґаніґ склав і опублікував карту “Ost Galizien” на 9 аркушах М 1:72.000 (1778 р.); оскільки в такому масштабі вона була невигідна для використання, Лізґаніґ зменшив її до М 1: 144.000. Однак, Надвірна канцелярія заборонила її тиражувати, посилаючись на великі помилки, зокрема у зображенні меж округів і перекручення назв населених пунктів.

Тільки через чотири роки Йозеф ІІ зобов’язав Лізґаніґа швидко закінчити роботу над картою, необхідною для роботи адміністративних установ, врахувавши новий адміністративний поділ та приєднані на той час до монархії землі Буковини (1777 р.), а також виправити помилки, допущені, зокрема, у назвах населених пунктів. “Швидко” розтягнулося на шість років, і тільки у 1790 р. була опублікована 42-секційна карта Regna Galiciæ et Lodomeriæ, вигравіювана Ґотфрідом Прікснером. Багатий картуш малював Франц Антон Маульбертч. В процесі останнього етапу роботи над картою, інженер Йоган Ліхтенштерн створив на її основі і опублікував у 1789 р. карти шести адміністративних округів Галичини. Карти Ліхтенштерна, як і останній варіант карти Лізґаніґа, були опубліковані доволі великими тиражами і використовувалися державними структурами протягом багатьох років.

Зокрема, для службовців Будівельної дирекції карта Лізґаніґа слугувала підставою для проектування нових транспортних сполучень, зокрема поштових сполучень і торговельних шляхів Галичини (1796), а також шосейної дороги на відтинку Львів-Чернівці (1807).

Робочі варіанти цих карт збереглися у фонді Крайової будівельної дирекції (ф. 167) у львівському Історичному архіві (ЦДІАЛ), як і робочий варіант карти кордонів Східної та Західної Галичини, здійснений на основі порівняння трьох карт: Східної Галичини (Ost Galizien, 1778) Й. Лізґаніґа, Західної Галичини (West Galizien, 1796) Ґ. Метцбурґа та Генеральної карти Угорщини (Mappa generalis regni Hungariae, 1806) Яна Ліпського.

Після цього карта вийшла ще декілька разів, зокрема у 1794 р. у Львові з покажчиком населених пунктів «Index Locorum omnium Galiciae, Lodomeriae atque ad huius calcem adjectu Bukovinae» окремою книгою.

Останнє видання карти під назвою «Koenigreich Galizien und Lodomerien» на 33 аркушах вийшло у Відні у 1824 р. На карті показано понад 10 тис. населених пунктів. Топографічні карти Галичини Й. Лізґаніґа 1790 р. і 1824 р. у порівнянні з попередніми рукописними картами були наступним кроком в еволюції картографування західноукраїнських земель і стали підосновою для видання подальших карт Австрійської імперії.

1803 р. на основі карти Лізґаніґа видавництво Товариства мистецтва та індустрії у Відні видало карту округів Галичини (Galizien Oriental...= Ost Galizien. Nach Liesganig’s grosser Charte und andern bewährten Hülfs».

1824 р. Карта «Königreich Galizien und Lodomerien» (Королівство Галичини та Лодомерії).  Масштаб 1:288 000.  Аркуш «Tab. XVII Lemberg». Автор: Йозеф Лізґаніґ.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Oberweinbergen); німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen); Вулька Сихівська (Wulka Sichowska) та довкільні села.

У Відні було видано цю карту під назвою «Ost Galizien» на 9 листах у масштабі 1:72 000 (1778 р.). На карті зображено райони з адміністративними центрами: Тарнув, Жешув, Сянок, Дукля, Замость, Перемишль, Львів, Золочів, Тернопіль, Бережани, Стрий, Самбір, Станіславів (Івано-Франківськ), Заліщики й Чернівці. Згодом цю карту Йозеф Лізґаніґ зменшив до масштабу 1:144 000, а у 1786–1790 рр. ще зменшив австрійський картограф Йоганн Маркс фон Ліхтенштерн (1765–1828) до масштабу 1:288 000  і після виготовлення її мідериту Готфрід Прікснер (1746–1819)  видав на 49  аркушах (31,3 x 23,4 см) під назвою «Regna Galiciae et Lodomeriae» (Відень, 1790 р.). Загальний формат карти 165 x 230 см.

Карта фон Міга 1783 р.

Карта «Lemberg Leopol Lwow». 1783 р. Масштаб: 1:28 800.

Формат  карти: 63 х 42 cм.

Автор карти: Фрідріх фон Міг.

Видавець: Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу.

Особливість графічного виконання карти — деталізація рельєфу місцевості, річок, потоків, ставів. Назви поселень подано польською мовою, що ж стосується більшості топонімів – річок, потоків, гір, урочищ, також часто сіл, то стосовно них, як правило, використано місцеві українські назви.

Опис карти «Lemberg Leopol Lwow»  за Сергієм Терещенко:

Легенда:

*У лівій частині плану розташовано назву міста у трьох варіантах: «Лемберг,  Леополь,  Львув» (Lemberg Leopol Lwow).

*На плані довкола міста розміщено назви підміських сіл: Голоско Велике, Голоско Мале, Клепарів, Замарстинів, Збоїська, Малехів, Ласки, Сороки, Острів, Пруси, Каменополь, Теремчисько, Підбірці, Черовіча, Миклашів, Винники, Лисиничі, Пасіка, Дебза, Козельники, Вулька, Кульпарків, Забащова (Holosko Weliky, Holosko Malÿ, Kleparow, Zamarstinow, Zboiska, Malechow, Laski, Sroki, Ostrow, Prussy, Kamionopol, Teremczyszko B., Podborce, Czerowitza B., Miklaszow, Winiki, Lesienice, Pasieka, Debza, Kozielnikÿ, Wulka, Kulparkow, Zabatschowa B.).

Характеристика карти:

*План виконано в техніці кольорової літографії.

*На плані схематично позначено конфігурацію окремих будівель та фортифікацій.

*Межі передмість не позначено.

*На плані позначено елементи гідрографії, рельєфу місцевості та особливості ландшафту (сади, ліси і таке ін.)

*Написи на карті виконані німецькою мовою.

Топоніміка карти:

Топоніміка включає близько 100 об'єктів. Більшість об'єктів позначено за допомогою спеціальних умовних позначень».

На фрагменті карти «Винники» показано: замок; «Глиняні вали» у західній частині Винник (вік III-II тис. до н. е) та вали в урочищі Діброва; територію міста; передмістя;  в  Млинівцях – сім ставів; великий став – між теперішніми вул. Забава та вул. Ломоносова (вздовж сучасної вул. Франка); стави на Першій Вульці (тепер с. Волиця; стави на "Радгоспі"); довкільні села (Чишки, Вулька, Сихів, Лисиничі, Підбірці, Підберізці та ін.) та ін.

З II-ї половини XVII століття в топозйомці земель беруть участь офіцери, перш за все інженер-офіцери, які поступово витісняють приватних картографів.

1763 р. імператриця Марія-Терезія розпорядилася почати військово-топографічне картографування всієї Австрійської імперії. Але основна робота по зйомці місцевості проходила вже за часів наступного імператора Йосифа II. Тому в історії цей процес відомий більше як Йосифінське картографування (Josephinishe Landesaufnahme). Отже, з 1763 р. по 1787 р. Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу з військовою метою виконувало перше знімання (Йосифінське картографування).

Картографічні матеріали квартирмейстерства Генерального штабу були виконані в 1749-1854 роках для 45 окремих австрійських коронних країв, сусідніх областей або земель. Картографами було охоплено простір середньої Європи: на півночі – від Нідерландів, до узбережжя Північного моря, до Західного Бугу в місці впадання його в Віслу і на південному сході – Валахія (частина нинішньої Румунії); на півдні – до узбережжя Адріатичного моря, Італія і Прованс на березі Середземного моря; на заході – південно-західна Німеччина й окремі землі Франції.

Перші 19 карт, що датуються 1763-1787 роками, увійшли в науку під назвою Йосифінскіх. Серед них карта коронного краю Королівства Галичини і Лодомерії, протяжністю від Сілезії до Буковини (15-а), оброблялася в 1779-1782 роках.

«Карта Королівства Галичини і Лодомерії» (Karte des Koenigreiches Galizien und Lodomerien) або так звана «Карта фон Міга» (за прізвищем керівника – інженера, обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського Генерального штабу), створена у 1779—1782 рр. для військових потреб в рамках першої (Йосифінської) топозйомки території Галичини. Йосифівська військова карта Галичини і Лодомерії з урахуванням її секретності, ніколи не публікувалася.

Карти в межах коронних країв (як правило в масштабі 1:28 800) діляться на секції. Умовні позначення полягають в різнобарвному тонуванню великих поверхонь, на які нанесені відмітки чорною, коричневою та червоною тушшю.

4 685 листів загальної Йосифінської карти існують в 3-х варіантах: оригінали, чернетки та копії. Зберігаються в Військовому архіві Відня, де розділені на окремі справи – згідно з колишнім територіальним поділом і адміністративним підпорядкуванням. Створену карту масштабу 1:288 000 опубліковано у Відні в 1790 р.

Топографічні обміри Східної Галичини розпочалися під керівництвом фельдмаршала-генерала Зеегера і продовжилися обер-лейтенантом Фрідріхом фон Міґом, а з 1783 р.  — майором Вальдау.

Загальний обсяг Йосифінської карти коронного краю Галичини та Лодомерії складається з 413 аркушів (227 аркушів по території сучасної України). Дрібні фрагменти карти, які виходили за розмітну сітку, приєднувалися до сусідніх секцій. На карті-індексі, яка займала один лист, позначена структура розкладки і нумерація всіх листів, а на кожному з них – головні міста, найважливіші дороги і річки, назви прикордонних земель.

Усі карти – оригінал,  чистовик і копія – виконані на папері, що наклеєний на тканину. Листи мають розмір приблизно 42 х 63 см. Копії трохи більшого формату за рахунок додаткової «облямівки» з боків карти, зокрема, в правій частині карт-копій кріпилося 8-сантиметрове поле з переліком поселень, зазначених на карті.

Масштаб карти – 1:28 800. Один лист карти при такому масштабі охоплював територію 1,6 х 2,44 милі або близько 4-х квадратних миль.

Назви поселень, зокрема міст, дано польською мовою, що ж стосується більшості топонімів – річок, гір, урочищ, також часто сіл, то по відношенню до них, як правило, використовувалися місцеві українські назви.

Над картою й описом до неї працювала велика група картографів, за кожним з яких були закріплені кілька секцій. Тож не дивно, що написи і інтерпретації умовних позначень на карті несуть на собі відбиток індивідуальності почерку кожного картографа.

Австрійські воєнні топографічні карти створювались в рамках трьох картографічних експедицій різних періодів: перша картографічна експедиція (карти фон Міга) 1779-1782 рр., друга картографічна експедиція 1806-1869 рр., третя картографічна експедиція 1869-1887 рр.

22 березня 1782 р. цісарева Марія Терезія видала патент, який ліквідовував дистрикти. Внаслідок злиття попередніх районів Коломия і Тисмениця в округу Станіслав залишилося 18 округів (циркулів) (Бережанський, Бохенський, Вадовицький, Жешувський, Жовківський, Золочівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Сандецький, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тарновський, Тернопільський, Чортківський і Ясловський), яких після приєднання Буковини в 1786 р. стало 19, їх склад залишався практично без змін до 1860-х років, за винятком перетворення в 1849 р. округу Буковина в окремий коронний край — Герцогство Буковина. Львівський округ утворений 1782 р. Існував до 1867 р., коли було скасовано округи та залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 р.).

1806 р. Францисканське знімання.

Було розпочато роботи по другому зніманню території Австрійської імперії, які тривали до 1869 р. Знімання виконувало для військових потреб Австрійське Генеральне квартирмейстерство, а з 1839 р. — Військово-географічний інститут у Відні, який було відкрито того самого року. На основі знімальних планшетів масштабу 1:28 800 у 1810—1879 рр. видавали «Топографічну карту Австрійської монархії» (відома як стара спеціальна карта) в масштабі 1:144 000 на всю територію Австрійської імперії. Знімання проводились у масштабі в 1 віденському дюймі – 400 махових сажнів (1:28 800) у поперечній квадратній проекції Кассіні (міста знімались у масштабі 1:14 400). Геодезичною основою знімань були пункти кадастрової триангуляційної мережі. Рельєф зображувався за допомогою штрихів у видозміненій шкалі Лемана. Крайньою межею зображення пологості рельєфу при зніманні Галичини було прийнято кут 50°, а не 45°, як у шкалі Лемана. Штрихи укладались на основі горизонталей, які у виданні не показувались.

1772 р. Йозеф Антон Лідл (Joseph Anton Lidl), австрійський гравер і картограф, жив і працював у Відні.

Карта «MAPPA GEOGRAPHICA REGNORUM POLONIÆ & PRUSSIÆ MAGNIQUE DUCATUS LITHUANIÆ UNACUM PROVINCIA RUSSIA RUBRA JUXTA NONNULLAS OB/ERVATIONES TOBIÆ MAYER, & SAMUELIS MIKOVINI CONCINNATA, & IN ÆRE INCISA VIENNAE Â JOSEPNO ANTONIO LIDL A°: MDCCLXXII» (Географічна карта королівств Польщі та Пруссії, Великого Литовського князівства, а також провінції Червона Русь за певними спостереженнями Тобіаса Майєра спільно з Самуелем Міковіні, видана у світ у Відні Йозефом Антоном Лідлем 1772 року).

Червона Русь (Russia Rvbra) на карті займає територію Белзького, Волинського та Київського воєводств, а також частину Лівобережної України на схід від Києва. Землі від Покуття на схід, аж до русла Дніпра, названі Україною (Ukranіа).

Ця карта Й. А. Лідла є переопрацюванням карти Т. Майєра (Т. Mayer) «Mappa Geographica Regni Poloniae...» (Амстердамі, 1750), яка в другій половині XVIII ст. набула великої популярності.

1775 р. Перша австрійська карта Галичини та Людомерії. Назва карти «Lubomeriae et Galliciae Regni Tabula Geographica». Автор Франц Людвіг Гюссефельд (1744-1808). Формат 59x45 см. Видавництво: Impensis Homannianorum Haeredum. На карті позначені Земля Перемишльська, Земля Саноцька які належать до української частини Галичини (Червоної Русі). Українська етнічна територія – 100 км на захід від р. Сян. Протягом багатьох століть аж до середини XIX ст. польсько-українська етнічна межа була доволі стабільною і збігалась із західним кордоном Київської Руси та Руського королівства (Галицько-Волинського князівства), пізніше — з західною межею Руського, Берестейського і Підляського воєводств. Збігалася з північною межею Західної Лемківщини (від Щавниці до Дуклі), західними межами Надсяння (західний край річкових долин Віслока і Сяну до Ниська), Холмщини та Підляшшя. За наступні 100 років просунулася на схід за рахунок лівобережного Надсяння і західної Холмщини.

Польсько-українська етнічна межа (за: Сергійчук В. І. (Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — 560 с.) та Макарчук С. А. (Етнічна історія України. — К. : Знання, 2008. — С. 222-223).

Після Першої світової війни українсько-польська етнічна межа згідно з даними польського перепису населення 1931 року починалася від міста Щавниця над річкою Дунаєць і проходила до Верхомлі Великої, далі — на північ і від Грибова через Горлиці, Ясло, Новий Змигород, Дуклю, Романів, Динів і тяглася на північний схід до міста Ярослава і далі по річці Сян аж до гирла річки Танва. У східному напрямку ця межа по річці Танві продовжувалася на південь від Білгорая. Потім круто повертала на північ паралельно Західного Бугу до Дорогичина і Лісної над Нарвою.

За Михайлом Грушевським початково східнослов'янська колонізація на заході обіймала басейн Західного Бугу та Сяну, місцями наближаючись до річки Вісли, й зустрічалася з польською колонізацією на вододілах Вепра та Сяну, утворюючи мішані території понад Віслоком і між Вепром і Віслою. З часом польська колонізація цих країв посилювалась й межа зміщувалась на схід. Виняток становили гірські території, що залишались за українцями.

За Іоакимовим літописом у 990 р. Володимир Великий розбив польського князя Мечислава й повернув до складу Київської Русі 5 західних міст. За Борисом Грековим, етнічний склад червенських міст був українським. За часів Київської Русі західна українська (руська) межа майже збігалася з тогочасним політичним кордоном, який за словами Оди Дітріхівни, вдови Мечислава, простягався до самого Кракова. На думку А. Лонгинова польсько-руська етнічна межа в XI—XII століттях проходила по річці Вепр. Найзахідніші удільні князівства (зокрема, Перемишльське, Теребовлянське, Галицьке) та пізніше утворене Галицько-Волинське князівство також зберігали свій руський національний характер. У XIII—XIV століттях етнічна межа майже збігалася з державною, яка проходила нижньою течією річки Нурець на півночі та західніше міст Дорогичин, Межиріччя, Верещин, Красностав, Туробін, Щебрешин, Крешів, Ряшів, Тичин, Березів, Коросно. Виняток ставили південні українські поселення, розташовані в гірській місцевості західніше від русько-польського державного кордону.

Перші згадки про проникнення католицизму та початок польської колонізації на Русі з'являються в XIII столітті. Після включення Галицької Русі до складу Польського королівства на Галичині з'являються перші польські поселення, польська влада починає здійснювати активні заходи з окатоличення та спольщення завойованих теренів.

Попри постійне посунення етнічної межі на схід, у середині XVII століття вважалося, що західна межа українського народу проходить по Віслі й сягає Кракова та Любліна. Межу по Віслі, зокрема, неодноразово проводив у перемовах з іноземними державами Богдан Хмельницький, вона також згадується у договорі гетьмана Петра Дорошенка з Туреччиною. Крайні західні поселення з православними церквами за даними польських податкових реєстрів: Межиріч, Вогинь, Парчів, Красностав, Щебрешин, Крешів, Лежайськ, Дубно, Блажова, Ясенів, Дошно, Брунари, Королева Руська, Верхомля Велика, Шляхтова.

З часом західна українська етнічна межа змістилася на схід і замість Вісли нею стала річка Вепр, а на початку XX століття ще східніше — від Дорогичина на півночі на Сідлець, Луків, Радинь, від Коцька по Вепру до Красностава, через Щебрешин, Білгорай, Лежайськ. Сильно на зміну етнічних меж вплинула проведена в 1915 році й мотивована наступом австрійської армії російська евакуація українського населення, яке проживало на захід від Західного Бугу, у внутрішні райони Російської імперії.

1789 р. Йоганн Франц Йозеф фон Райлі (Franz Johann Joseph von Reilly; 1766—1820), австрійський видавець, картограф та письменник видав у Відні атлас, в якому помістив карти в яких міститься напис Польська Україна: 1) «Der königlichen Republik Polen Woiwodschaft Podolien und die untere Polnische Ukraine nähmlich die Woiwodschaft Braclaw oder Klein Polens südlicher Theil. Nro. 45» (Королівська Республіка Польська воєводства Подільського і Польської України і Брацлавське воєводство) та 2) «Der königlichen Republik Polen Woiwodschaft Kiow das ist die obere Рolnische Ukraine oder Klein Polens östlicher Theil. Nro. 46» (Королівська Республіка Польська воєводства Київського і Польської України й Малої Польщі).

В цьому атласі поміщена карта «Des Russischen Reiches Statthalterschaften Woronesch, Belgorod, Kiow o. Kleinrussland und Charkow od. d. Russische Ukraine. Nro. 63" (Намісництва Російської імперії Воронеж, Бєлгород, Київ або Малоросія і Харків або Російська Україна). Намі́сництво — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії 1776-1796 рр. Створені за указами імператриці Катерини II. На карті написи – Kleinrussland (Малоросія) та Russische Ukraine (Російська Україна). Напис Russische Ukraine простягається аж до р. Дон.

1799 р. Карта “Repraesentatio Cursuum Veredarioruum Per Imperium Russicum Meridionale”. Це одна із перших німецькомовних карт, на якій зустрічається напис Нова Росія (Новоросія). Видавництво Відень, формат карти – 19,5 × 13,5 дюймів. Мапа поміщена в “Генеральному поштовому атласі світу” (Allgemeine Post Atlas von der ganzen Welt), що складався із 40 карт. На карті показано губернії та їхні межі.

1796 р. був виданий указ російського імператора “Про новий поділ держави на губернії”, за яким в Україні замість намісництв створювалися губернії.

Губернії України станом на 1796 р.:

*Волинська губернія (Новоград-Волинський);

*Київська губернія (Київ);

*Новоросійська губернія (Новоросійськ (Дніпро);

*Подільська губернія (Кам'янець-Подільський);

*Слобідсько-Українська губернія (Харків);

*Малоросійська губернія (Чернігів);

*Курська губернія (Курськ) — частково;

*Мінська губернія (Мінськ) — частково.

На мапі – напис Slobodskiische Ukraine (Слобідська Україна).  Губернія  була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків  та  існувала у 1765–1780 та 1796–1835 роках.

На мапі – напис Neu Russland (Нова Росія).

Йоганн Франц Йозеф фон Райлі спочатку працював на державній службі, але пізніше присвятив себе виключно географії. З 1789 по 1806 рр. видавав “Атлас п'яти частин світу” (Schauplatz der fünf Theile der Welt), з яких тільки Європа займала 830 аркушів (серед яких були листи і з українськими землями). Пізніше видав шкільний атлас (1791-1792) та атлас загальної географії. З 1794 р. по 1796 р. видав перший повний австрійський атлас світу під назвою “Великий німецький атлас” (Grosser deutscher Atlas), у 1799 р. — “Генеральний поштовий атлас світу” (Allgemeine Post Atlas von der ganzen Welt) — перший атлас у світі такого плану.

1855 р. Національний склад населення Галичини, Закарпаття та Буковини  зображено на «Ethnographische Karte der osterreichischen Monarchie, entworfen von Karl Freiherrn Czernig, herausgegeben von der k.k. Direktion der administrativen Statistik» (Етнографічній карті Австрійської монархії) австрійського  етнографа та історика  Карла Черніга (Karl Czörnig; 1804-1889). Мапа видана у Відні. Масштаб карти 1:864 000, формат – 61 x 80 см. Карта була опублікована перший раз в 1855 р., друге видання 1856 р., пізніше в монографії Карла Черніга «Етнографія Австрійської монархії» (Ethnographie der oesterr. Monarchie) 1857 р. Карта перевидавалася декілька раз, зокрема і в 1868 р. Українців монархії позначено як РУТЕНИ (RUTHENEN).  Західна межа розселення УКРАЇНСЬКОГО етносу – Пряшівщина (тепер Словаччина) та  15-50 км західніше  р. Сян (тепер Польща).

За картою Черніrа Сян у загальному творив польсько-українську етнографічну границю. Ця межа проходила майже в цілості лівим берегом Сяну між польськими оселями Грабівниця, Весола, Липник і українськими Пакошівка, Небіцько, Іздебки, Лубно, Динів і Бахір; дальше по українській сто­роні залишалися Радимно і Сінява, а по польській Переворськ, Лежайськ і Ярослав. На карті показано теж два польські клини, що втиснулися в су­цільну українську етнографічну територію: в сяніцькій окрузі і біля Радимна на Перемищині [УКРАЇНЦІ ЗАСЯННЯ. 1962].

Праця Карла Черніга «Етнографія Австрійської монархії» стала фундаментом усіх подальших досліджень етнічного складу Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії. Карл Черніг використав найширші дані: церковного обрахунку, адміністративної статистики з етнічним походженням підданих, результатів ревізій 1843 та 1845 рр. та перепису 1850–1851 рр. За даними К. Черніга, українців (рутенів) в Австрійській монархії нараховувалось 2 940,1 тис. (в Галичині – 2 281,8 тис., на Буковині – 145 тис., в Угорщині (Закарпатті) – 440 тис., на Воєводині (теперішній автономний край Сербії)  – 6,8 тис. Цікаву статистику помістив К. Черніг, що до етнічного складу австрійської армії. Так за його обрахунками в лавах регулярного війська налічувалося  65,9 тис. осіб рутенської (української) національності. Ці дані відповідали дійсності за виключенням Буковини, де частина українців була помилково віднесена до валахів (румун).

Доля карти  Карла Черніга переплететься із долею української держави ЗУНР. Мапа буде згаданою у тимчасовій конституції Західноукраїнської народної республіки. «Тимчасовий основний закон про державну самостійність Українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», ухвалений 13 листопада 1918 р., визначав межі ЗУНР так: «А р т и к у л  II. ГРАНИЦІ. Простір Західно-Української Народньої Республики покривається з українською суспільною етнографічною областю в межах бувшої австро-угорської монархії, то є з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини, та з українськими частями бувших угорських столиць (Комітатів) : Спиш, Шариш, Земляни, Уг. Берег, Угоча і Марморош, як вона означена на етнографічній карті австрійської монархії Карла барона Черніга (Ethnographische Karte der osterreichischen Monarchie, entworfen von Karl Freiherrn Czernig, herausgegeben von der k.k. Direktion der administrativen Statistik, Wien 1855 Masstab 1:864.000)».

1915 р. Густав Фрайтаг (Gustav Freytag; 1852-1938), австрійський картограф. Карта «Енографічна карта Європи». Картографічне видавництво «Фрайтаг і Берндт» (Freytag & Berndt; Відень). Це одна із перших етнічних карт іноземних авторів де Український етнос позначено як Українці (Ukrainer). Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань. Кримський півострів заселений переважно українцями та татарами. Пряшівщина, Закарпаття, Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Берестейщина, Пінщина, Стародубщина, Курська та Воронізька губернії заселені українцями. В легенді карти подано кількісний склад європейських народів: українців – 32 000 000, росіян – 77 000 000, поляків – 19 000 000 осіб і т. д. На карті поміщено значні ареали проживання українців в сучасних Волгоградській та Саратовській областях Росії. Напис  UKRAINА поданий великими літерами (так позначені колишні, або на цей час чинні держави).

Український етнос позначено як Ukrainer (Kleіnrussen, Ruthenen) (Українці (Малороси, Рутени).

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.

1546 р. Зиґмунд Герберштайн

1549 р. Зиґмунд Герберштайн

1550 р. Зиґмунд Герберштайн

1551 р. Зиґмунд Герберштайн

Немає коментарів:

Дописати коментар