Хлопці з Винник. 1954 р. Винниківське озеро

1954 р.  Орест  Голіян, брати Маслякевичі - Ярослав й Іван. З архіву Івана Врецьони

Митрополит Андрей Шептицький. Великодня листівка 1938 р.

Великодня листівка з архіву О. Скорописа-Йолтуховського. Малюнок О. Куриласа. Вид-во «Українська Преса» у Львові. 1938 р. 

Українські великодні листівки з українськими козаками

 

Мода на вітальні святкові листівки прийшла в Україну на межі ХІХ та ХХ століть. Цей період у світі називають “золотою ерою” для листівок, які було заведено надсилати своїм рідним та близьким на найбільші свята у році. 

1898 року російська громада Святої Євгенії за акварельними малюнками відомих петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з 10 штук накладом у 10 тис. примірників. Серед них Іллею Рєпіним була підготовлена поштівка «Запорожець», яку, напевно, слід вважати першою «українською» різдвяною листівкою. Щоправда, у сучасному розумінні її важко назвати різдвяною, оскільки на ній відсутні будь-які ознаки святкової картки. Тут зображений запорожець з люлькою, а майже 2/3 частини залишено для написання привітання.

У Галичині вітальні листівки стали популярними на рубежі ХІХ-ХХ століть, а міжвоєнний період був справжнім «золотим часом» для друку поштівок. З 1902 р. на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями.

Українські видавництва довоєнного часу із поліграфічною продукцією у Львові:      «Союзний базар», «Українська преса», «Видавництво артистичних карток Григорія Гануляка», «Русалка», «Сокільський базар», «Преса», «Зоря», «Українське мистецтво», «Українська преса», «Відродження», «Нова хата», «Тема», «Красимир», книгарні «Рідна школа», громадській організації «Комітет допомоги вдовам і сиротам священників у Львові»; у Перемишлі «Народний базар»; у Коломиї: "Галицька накладня"; у Кракові: “Українське видавництво”, «Салон польських художників»; у Празі: “Видавництво Ю. Тищенка”. Окрему групу складають художні листівки, що вийшли накладом українських громадських організацій – Пласту, Основи, Українського педагогічного товариства, Комітету допомоги вдовам і сиротам священників у Львові та ін.

Одним з провідних тогочасних видавництв було видавництво ‘‘Русалка’’ (з 1913 року), яке існувало у Львові від 1911 до 1939 року. Його власником був галицький журналіст і письменник Григорій Гануляк. Його іменем спочатку і було назване видавництво. Воно друкувало твори українських та закордонних класиків, репродукції картин українських митців, дитячі твори, а також поштівки. До виготовлення оригіналів для святкових вітальних листівок Г. Гануляк залучив кращих львівських художників: О. Кульчицьку, А. Манастирського, Я. Пстрака, Г. Колцуняка, Т. Гриневича та ін. (цит. за Мар‘яна ІВАНИШИН "10 розкішних Великодніх поштівок столітньої давності").

В Україні на початку ХХ ст. над створенням листівок до свят працювало чимало художників, подаючи цікаві ідеї щодо їхнього художнього вирішення. Серед класиків згадаємо імена Олени Кульчицької, Святослава Гординського, Ярослава Пстрака, Антіна Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича. Відомі листівки й таких авторів як Катерина Антонович, Микола Буович, Юрій Вовк, Оксана Глинська (Кічура), Іван Їжакевич, Володимир Кадулін, Василь Касіян, Гнат Колцуняк, Фотій Красицький, Мирон Левицький, Осип Бокшай, Василь Дядинюк. Серед художників, які працювали в еміграції, відомі імена творців різдвяних листівок таких як Галина Мазепа, Едвард Козак, Яків Гніздовський, Петро Андрусів та ін.

Найпопулярнішим на еміграції у 1940-50-х рр. було видавництво «Український книгар» у Лондоні. У другій пол. 1940-х рр.  на поч. 1950-их рр. листівки видавалися в Німеччині в містах Мюнхен, Регенсбург, Зальцбург, Нюрнберг та в Австрії в місті Інсбрук (Видавництво Івана Тиктора). Видавалися листівки й в США, Канаді (Видавництво “Гомін України”, Торонто.), Австралії й т. д.

1960-і рр. Петро Андрусів. Канада. 

1954 р. Видавництво The Fox, Canada. ЕКО

Святослав Гординський. Христос Воскрес! Поштівка видавництва “Союзний Базар”, Львів, вул. Руська, 20, 1938 рік, малюнок професора Осипа Куриласа. З колекції Юрій Завербного

УКРАЇНСЬКІ ПОШТОВІ ЛИСТІВКИ. Іван Франко

 

1913 р. 

Двохсторонньо друкована поштівка випущена у таборах ДіПі. А. Лисянська. З архіву Ігоря Павлишина

 
Односторонньо друкована поштівка із використанням портрету Івана Франка, виконаного відомим українським художником Миколою Анастазієвським. З архіву Ігоря Павлишина 

Двосторонньо друкована поштівка із використанням портрету Івана Франка, виконаного відомим українським художником С. Макаренком.
Видання «Наша Батьківщина». З архіву Ігоря Павлишина 

1960-і рр. Видавництво Т. Барана у Канаді

1956 р. Листівки до сторіччя Івана Франка. Художники - Ф. Самусев та В. Касіян. 

Про життя Винник на Львівщині на поч. ХХ ст.

 Подання про створення товариства «Просвіта» у Винниках було скероване до Високого Намісництва у Львові 27 листопада 1895 р. і 30 листопада цього ж року дане прохання було задоволене. Її засновниками були о. Григорій Гірняк, Павло Домазар, Петро Обаранець, Теодор Кияк, Іоан Лема, Михайло Пивовар, Володимир Титла, Федір Дмитерко, Анна Врецьона, Ольга Гірняк. 14 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк. У зверненні о. Григорія Гірняка повідомляється: «Світлий Виділе! Підписаний в імені членів основателів маю честь повідомити Світлий Виділ, що створення Читальні «Просвіта» у Винниках наступить 19 січня 1896 року о 3 годині пополудні в домі руського приходства».

У звітній документації читальні «Просвіти» за 1912 р. подано цікаву інформацію про життя Винник цього періоду: «Більшість селян — се зарозумілі аристократи, які апатично відносяться до українських справ. Громада малосвідома національно, а що йде при всяких виборах солідарно, то завдяки впливови передових людей з інтелігенції. Між старшими членами громади досить анальфабетів. Суть такі, котрі уміють лишень підписувати своє назвисько. Війт Петро Обаранець — русин, греко-католик, не причиняється ні до якої руської партії. Війт — подібний до інших війтів східної Галичини,  голосує майже виключно на польску лісту. Писарем громади є Василь Лема, українець, тримає з українцями. У Громадській раді нема кваліфікованої більшості, щоб змінити польську урядову мову на руську. Парох Гірняк дуже прихильний українській справі чоловік. Мимо обтяженя обов’язками душпастерскими, не відмовляється від роботи народньої. Завдяки голові читальні справа наша у Винниках не стоїть зле, однак реакція наша замала супроти роботи поляків. В кожнім разі Виділови читальні належиться признане о погорди тим членам нашої суспільности, які місто помагати кладуть єму колоди під ноги».

1905-1914 рр.

Який вигляд мали Винники на Львівщині в кінці ХIХ ст.

 Який вигляд мали Винники в кінці ХIХ ст. довідуємось з уривка статті Любомира Селянського «Рух в руских товариствах», що поміщена в газеті «Діло» від 15 (27) квітня 1896 року: «...Винники — то незвичайна місцевість Галичини: після назви урядовой — село, після вигляду й дійсности —  містечко й то так гарне, як мало котре в Галичині. В нім находиться величезна фабрика тютюну, повітовий суд, аптека, доктори й відбуваються що суботи великі торги — без жидів. Коли ж ми увійшли до церкви на вечірню, то побачили повно гей би якой шляхти або й паньства, а всі они співали так гарно по руски, що аж душа радувалася. Видно отже, що вплив тутешной кольоніі нємецкой й фабрики змінив народну одежу винницьких Русинів на шляхотску, але не зміг змінити их щироруского серця. Честь им за се!».

1915 р. В'їзд у Винники

Винниківчани. Працівники Львівської (Винниківської) тютюнової фабрики. 1959 р.

 

Винниківчани. Працівники Львівської (Винниківської) тютюнової фабрики. З архіву Юрія Домазара

Винниківчани. Працівники Львівської (Винниківської) тютюнової фабрики. 1962 р.

ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового  Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малий Винник. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

Місто ВИННИКИ ЦЕ:

Перший скульптурний пам’ятник в Україні й у світі Т. Шевченку – 1913 р.

Перший пам’ятник в Україні воїнам УГА – 1922 р.

Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.

Понад 40 ГЕРОЇВ, що віддали своє життя за Свободу України під час москальсько-української війни! Вічна Вам пам'ять!

 1854—1867 рр. — Винниківський повіт.

1867—1918 рр. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).

ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.

1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.

1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.

1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.

1924 р. — Польський Сойм прийняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.

20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. 

До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

1962 р. З архіву Юрія Домазара