Кримські греки: населення та етнічна історія

Кримські греки — етнічні представники грецької нації, які проживали на території сучасного Криму. Грецька колонізація має давні традиції, які розпочались в VI ст. до н. е. зі створенням Босфорського царства та Херсонеської республіки. З весни-літа 1944 року депортовані за наказом Й. Сталіна з іншими представниками етносів Криму. Греки з’явилися тут ще в античну епоху і заснували колонії на Керченському півострові, у Південно-Західному Криму, в районі Євпаторії.

Розрізняють чотири групи греків, які проживали в Криму в різні періоди його історії. Ці групи відрізняються одна від іншої особливостями їхнього формування, а також своєрідністю мови й культури. Мова йде про античних греків (VI ст. до н. е. — III ст. н. е.), середньовікових кримських греків (ІІІ-ХУІІІ ст.), їхніх нащадків тепер називають «маріупольськими греками»), про греків «російського періоду» історії Криму (XVIII XX ст.) і про сучасну грецьку общину, яка складається в Криму в наші дні (ХХ-ХХІ ст.).

Маніфест Катерини II від 28 березня 1775 р. поклав початок переселенню в Російську імперію греків-військовослужбовців «Грецького» або, як їх ще називали, «Албанського» війська. Це були вихідці з Пелопонесу, Епіру, Македонії, Криту, островів Егейського та Іонічного морів, об’єднані командиром Стефаном Мавроміхалі у «спартанські легіони». Прибулі на російських кораблях греки та члени їхніх сімей (близько 1 500 осіб) спочатку були розміщені в Керчі, Єні-Кале і Таганрозі.

Напередодні свого переселення із Криму греки проживали у понад 80 населених пунктах в горах і на Південному березі, чверть з них була міщанами. Переселення греків і вірмен з Кримського ханства в межі Азовської губернії можна назвати «вимушеною еміграцією», проте не «депортацією», що була ініційована П. Румянцевим-Задунайським, який вважав, що за політичних та економічних реалій того часу вона буде дуже вигідна для Російської імперії. Основні причини переселення: 1) необхідність освоєння південних земель, що були приєднані до Росії за умовами Кючюк-Кайнаджирського миру; 2) бажання послабити економіку Криму і поступово підготувати приєднання його до імперії; 3) рятування християн від пригнічень мусульман і можливої помсти за допомогу росіянам у минулій війні. Представники кримських християн 16 липня 1778 р. підписали постанову про добровільне переселення в Росію.

 

Частина греків згодом повернулася в Крим і забезпечила спадковість елементів культури, що склалася на півострові в середні віки, і їхній розвиток у культурі «нових» греків - мігрантів із різних областей Османської імперії. Своєю чергою, нащадки цих «нових» греків - носіїв грецької культури, що склалася в Криму, на грецьких островах, у Фракії, Малій Азії та Анатолії, повернувшись із депортації, беруть участь у формуванні сучасної грецької общини.

Після приєднання Криму до Росії (1783) греків-військовослужбовців перевели на поселення в Балаклаву і навколишні села, залишені незадовго до цього (1778) кримськими греками-старожилами. Відтоді їх почали називати «балаклавські греки».

Кількість грецького населення на півострові змінювалась в різні епохи. Ще 1778 р., перед зайняттям Криму 1783 р., росіяни переселили майже всіх греків (бл. 18 000) на Маріупольщину. Проте на початку XIX ст. частина греків повернулась до Криму.

Станом на 1897 р. греків було 17 тис. осіб, 1926 р. - 16 тис. осіб, а 1939 р. - 20,6 тис. осіб.

У 1925-1926 навчальному році в Криму налічували 25 грецьких шкіл І ступеня, в них викладало 56 вчителів і навчалось 1 500 учнів. У Криму 1930 р. було 8 грецьких сільрад.

Частина греків перед Другою світовою війною виїхала з Криму. Депортація 1944 р. торкнулася і грецького населення Криму. Близько 14 тис. греків виселили з Криму, наперекір тому, що серед них були партизани, підпільники, фронтовики. А 1956 р. з греків було знято ганебне тавро «зрадників», громадянські права частково відновлені. Багато хто з засланих повернувся і проживає зараз у Криму.

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. 224 с.

Байцар Андрій. Географія Криму.: навч.-метод. посібник. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. 301 с.

Винники (Львівщина). «Районний» садок. Світлини 1960-х рр.

Після війни, у Винниках, було відкрито ще один дитячий садок (з 1939 р. у Винниках діяв садочок тютюнової фабрики), який знаходився у приміщенні біля старої торговиці (біля костелу в плебанії). Дітей було мало, тому зорганізували лише одну групу. Коли дітей стало більше – цей садочок перевели у будинок на вул. Леніна (тепер вул. Галицька), в якому донедавна (2017 р.) знаходився ВТФ «Друксервіс». Тут функціонували вже три вікові групи. Згодом, цій установі передали ще одну будівлю (знаходилася через дорогу). Минуло небагато часу, як «Дитячий садок №1» реформували на установу – «Ясла-садок». Ясельним групам виділили приміщення на вул. Галицькій (за колишнім фотосалоном). Паралельно з цією установою, у Винниках функціонували дитячі ясла № 26 (вул. Вузька, 1). Завідувач – Ганна Степанівна Сискова.

1961 р. «Районний» садок. З архіву Леоніда Демцюха

1965 р. Районний садок 

7 липня 2019 р. ФОТОРЕПОРТАЖ. Винники. Церква Воскресіння ГНІХ. Посвячення ікон та води.

Винники (Львівщина) 1966 р. Садочок тютюнової фабрики

1939 р. — відкрито дитячий садок (пізніше – дитячий садок №76 «Дзвіночок») на території тютюнової фабрики (завідувачі: Поліна Арискіна, Олександра Скиба (працювала з 1947 р.), Курчак О. П., Зеновія Кітура). Спершу цей садочок знаходився у приміщенні, де пізніше довгий час була фабрична їдальня. Але дітей було багато і довелося збудувати нове приміщення. Так протягом 1959—1960 рр. було побудовано приміщення дитячого садка на 100 місць. У квітні 1960 р. винниківська дітвора святкувала новосілля.

Перші працівники: вчителі музики О. І. Парахоняк (працювала з 1940 р.) та 3. Е. Кітура; вихователі С. С. Назаревич та М. Г. Пивовар; няні О. Д. Іващишин, К. А. Мандзюк, К. Г. Баран, А. О. Будзан, нічна няня О. Г. Садова (працювала з 1946 р.); кухарі А. Г. Шаїв та П. В. Мельник.

1966 р. Винники. Садочок тютюнової фабрики  (з архіву Лариси Уманської)

Цит. за Ларисою Уманською: "Це фото з дитячого садочку тютюнової фабрики приблизно 1966 рік. Вже складно всіх пригадати, але спробую. Кого не пригадаю, то прошу вибачити. Верхній ряд зліва направо: 2- Леся Бестецька; 3- Віта Степанова; 4- Я, Лариса Уманська; 6-ий Ігор Снігур. Нижній ряд зліва направо : 1- Наталя Підлужна; 2 - Надя Почеква; 4 - Таня Колеснікова; 5- Іра Ключковська; 6- Леся Шлегель".

Винники (Львівщина) 1920-ті рр. Українська захоронка

У  Винниках ДИТСАДОК (Українська захоронка) був створений 2 жовтня 1923 р.

«Українська Захоронка» (до 1912 р. — Руська Захоронка) — українське доброчинне товариство, котре займалося соціальною опікою над українськими дітьми-сиротами, матеріальною допомогою, педагогічним наглядом та національно-патріотичним вихованням.

      1900 р. на з'їзді жінок у Львові за ініціативою Наталі Кобринської та Марії Грушевської було засноване і зареєстроване органами державної влади товариство «Руська охоронка» (з 1901 р. назва — «Українська захоронка»). Взявши за основу статут, опублікований у першому випуску «Нашої долі», товариство затверджує його в 1900 р. і отримує можливість «закладати по цілій Галичині охоронки для дітей, що не ходять до школи, наглядати й дбати про їх умисловий розвій та давати відповідні віку знання».

1919—1931 рр. — остаточно визначилися провідні культурно-освітні організації Західної України. Значну роль у розвитку дошкільної справи відігравали громадські організації — товариство «Просвіта», Українське педагогічне товариство (з 1926 р. — УПТ «Рідна школа»), Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю, «Союз українок». Крім уже відомих типів дитячих закладів, товариства відкривають дитячі клуби «Дитяче коло», «Клуб початкової праці». В них проводились заняття за інтересами дітей: читання, малювання, фізичні вправи, розповіді, праця; організовувались мандрівки, екскурсії. Керували клубами фахівці.

1923—1924 рр. — українські захоронки переходять у підпорядкування Українського педагогічного товариства, в якому була створена комісія дошкільного виховання.

Вихованці винниківської захоронки. 1920-і рр.

Луців Р. Матеріали до історії шкільництва у Винниках кін. XVIII ст. – 1939 р.) // Науковий збірник Історико-краєзнавчого музею Винник. – 2009. –  Вип. 2. – С. 178—207.

1939 р. м. Винники (Львівщина). Українська захоронка (дитсадок)

          На світлині всі дітки у вишиванках. У  Винниках ДИТСАДОК (Українська захоронка) був створений 2 жовтня 1923 р.

З історії. 1900 р. на з'їзді жінок у Львові за ініціативою Наталі Кобринської та Марії Грушевської було засноване і зареєстроване органами державної влади товариство «Руська охоронка» (з 1901 р. назва — «Українська захоронка»). Взявши за основу статут, опублікований у першому випуску «Нашої долі», товариство затверджує його в 1900 р. і отримує можливість «закладати по цілій Галичині охоронки для дітей, що не ходять до школи, наглядати й дбати про їх умисловий розвій та давати відповідні віку знання».

1919—1931 рр. — остаточно визначилися провідні культурно-освітні організації Західної України. Значну роль у розвитку дошкільної справи відігравали громадські організації — товариство «Просвіта», Українське педагогічне товариство (з 1926 р. — УПТ «Рідна школа»), Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю, «Союз українок». Крім уже відомих типів дитячих закладів, товариства відкривають дитячі клуби «Дитяче коло», «Клуб початкової праці». В них проводились заняття за інтересами дітей: читання, малювання, фізичні вправи, розповіді, праця; організовувались мандрівки, екскурсії. Керували клубами фахівці.

1923—1924 рр. — українські захоронки переходять у підпорядкування Українського педагогічного товариства, в якому була створена комісія дошкільного виховання.

Вихованці винниківської захоронки. 1939 р. (з архіву п. Галини Шамро)