Видатні винниківчани. Академік Володимир Грабовецький: мене благословив сам митрополит Андрей Шептицький...

Грабовецький Володимир Васильович (24 липня 1928 р., м. Печеніжин — 4 грудня 2015 р., м. Івано-Франківськ) — український вчений, історик, Почесний громадянин Винник. Доктор історичних наук (1968 р.), професор (1980 р.). Заслужений діяч науки та техніки України (1995 р.), двічі відмінник освіти України (1997 р., 2000 р.), почесний професор кафедри українознавства Українського державного університету (м. Москва, 2003 р.), почесний доктор Ужгородського національного університету (2005 р.), почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2007 р.), почесний завідувач кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, почеснийчлен 12 наукових і освітньо-громадськихтовариств, нагороджений 35 урядовими та громадськими і вузівськими почесними грамотами і дипломами.

Народився в сім’ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918—1920 рр. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939 р.), малій духовній семінарії у Львові (1942—1944 рр.).

З 1942 р. по 1956 р. проживав у Винниках.

У Винниках академік Володимир Грабовецький провів найкращі роки життя – юність. Відомий вчений жив, навчався у нашому містечку, а потім працював учителем, завучем, директором Винниківської середньої школи робітничої молоді, вивчав історію Винник, брав участь у місцевих Шевченківських вечорах.

З нагоди відзначення 20-річчя з часу створення Винниківського історико-краєзнавчого музею і вагомий внесок в дослідження історії Винник, 7 липня 2011 року В. Грабовецькому було надано звання «Почесний громадянин Винник».

Про перебування В. Грабовецького у Винниках згадує відомий винниківчанин п. Ярослав Шпаківський: «Я ж пригадую, коли Грабовецький вперше приїхав у Винники, то привертав увагу своєю колоритністю. Адже він мав вбрання справжнього гуцула, топірець і капелюх із пір’ям. Тому люди відразу ж звертали на нього увагу, а діти репетували із захопленням «Гуцул»! А ще пан Грабовецький мав велике бажання співати у церкві, тому приходив до мого батька додому, щоб опанувати знання дяківства, церковного співу, тощо. Батько терпляче передавав йому своє вміння. Був певний період, коли майбутній академік, заробляючи на кусень хліба, торгував у нашому місті газованої водою. А я, малий хлопчина, допомагав йому в цьому».

1944–1946 рр. – секретар міського споживчого товариства райспоживспілки в м. Винники. 1946–1947 рр. – учень 10-го класу середньої школи робітничої молоді в м. Винники.

Закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1952 р.), після чого вчителював у Винниках.. З 1953 р. працював науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.

Науково-педагогічна діяльність В. Грабовецького поділяється на два періоди – Львівський та Івано-Франківський. 22 роки працював у Львові (1953—1975 рр.). З 1975 р. працював в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. З 1990 р. очолював кафедру історії України.

1958 р. захистив кандидатську, а 1968 р. — докторську дисертації.

Наукові праці друкувалися в країнах Європи і Америки. Створив свою Прикарпатську історичну школу. Лауреат премій І. Вагилевича, І. Крип'якевича, В. Стефаника, Д. Яворницького, В. Полєка.

Опублікував понад 1 000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій.

Байцар А. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники, 2012. — 88 с.

Байцар А. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар А. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Пам'ятник Іванові Огієнку у Винниках (біля Львова)

Пам'ятник Іванові Огієнку у Винниках — пам'ятник видатному українському вченому, митрополиту (від 1944 р.), політичному, громадському і церковному діячу, мовознавцю, історику церкви, педагогу, дійсному члену Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.) Іванові Огієнку на головній вулиці Галицькій у місті Винниках.

Іван Іванович Огієнко (Митрополит Іларіон) (2 (14) січня 1882 р., м. Брусилів, Житомирщина —  29 березня 1972 р., м. Вінніпег, Канада) — український вчений, науковець-енциклопедист, перекладач Святого Письма, міністр освіти й віросповідань Української Народної Республіки (УНР), митрополит Вінніпезький і всієї Канади, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.).

Перший у світі пам’ятник І. І. Огієнку (поету, професору, філософу,  перекладачу Біблії та релігійної літератури, активному діячу національно-визвольних змагань 1917—1920 рр., творцю українського національного духу) було відкрито у 1988 р. у м. Саскатун (Канада), навпроти пансіонату імені Іларіона.

Перший в Україні пам’ятник Івану Огієнку було відкрито 21 серпня 2010 р. на його батьківщині в м. Брусилові (Житомирщина).

У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні й третім у світі. Пам’ятник встановлено на місці будинку родини Маркевичів, в якому з 1922 р. по 1924 р. проживав І. Огієнко. Пам'ятник було відкрито у жовтні 2010 р. (меценати — Сергій Уваров і Григорій Козловський). Скульптор — Петро Бузина. Освятили пам'ятник священники греко-католицької й православної конфесій.

З вересня 1922 р. по 22 квітня 1924 р. Іван Огієнко,  разом з дружиною Домінікою і трьома дітьми – Анатолієм, Юрієм і Лесею, проживав у Винниках. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Анатолій і Юрій були прилаштовані в метрополичній бурсі. 4 листопада 1922 р. І. Огієнко отримує, хоч і скромну, посаду викладача (за контрактом) української мови і літератури учительської греко-католицької семінарії сестер чину о.о. Василіян. І. Огієнко підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив Івана Липу живим. Вони разом працювали не покладаючи зусиль задля української справи. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. В 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.

Іван Огієнко згадує: «Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, – тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшли до Львова, поборюючи снігові кучугури... Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці... У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені...».

2010 р., жовтень — відкриття пам'ятника Іванові Огієнку  у Винниках. У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі.

На честь  Івана Огієнка названа одна з вулиць Винник.

Джерела

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 420 с.

2013 р.