Удар блискавки у Статую Христа-Спасителя у Ріо-де-Жанейро (Бразилія, 10.02.2023 р.). Наслідки спроби зрушити Основи Буття

Катерина Когут (ФБ; 12 лютого 2023 р.): "Переконана, що більшість читачів вже бачили фото влучання блискавки в Статую Спасителя в Бразилії. Яке разом із землетрусами, пробудженням вулкана та новинами медичними чітко свідчить, що людству найближчим часом нудьгувати не доведеться.

Адже саме такими є наслідки спроби зрушити Основи Буття. Того, що поверхневому розумові здалося "простим", "зрозумілим". Таким, що "контролюється людиною".

Ні, не прості це речі і точно не зрозумілі повністю, тим більше  - не контрольовані людиною. Людина - піщинка. Чимось значущим же стає лише в парі із Богом.

Історія вже знала тих, хто пробував увіковічнити себе руйнацією. Таке бажання не вперше. Зараз же мова йде про речі глобальні. Тому не залишиться на Землі такого куточка, де би це не відчулося. І еміграцією тут нічого не вирішиш.

Але сказати хочу про інше. Ці фото, попри моторошність, ілюструють те, що часто випускається з уваги. Щодо Суті Віри.

Один з видатних подвижників віри справедливо зауважував, що лише тому, хто осягне Справжню Суть Хреста, відкриються Божі Таємниці.

Він говорив, що Хрест є Містком. Єднанням Землі і Неба. Адже стоїть на землі і одночасно безкінечно укорінений в Небі. А горизонтально охоплює весь простір. 

Але це не все. Для нас з вами це не ліричні образи. Дороговкази, що вмикають дещо, що необхідне для здобуття реального духовного досвіду. Мова про споглядання. Тільки не фізичними очима - духом.

Апостол Іоан дає нам ще один дороговказ. Слова Самого Спасителя. Що світ не здатен прийняти Духа Істини, бо не СПОГЛЯДАЄ Його. Ті ж, кого Він обрав, БАЧАТЬ ЙОГО.

Що ж потрібно для того, аби БАЧИТИ? Аби споглядати духом?

З досліджених історій випливає, що часто таке бачення було і є наслідком певного потрясіння. Шкаралупа узвичаєного світогляду тріскалася. І в шпаринки починають проникати Незримий Вимір Буття.

Не виключено, що саме тому люди підсвідомо так прагнуть нариватися на неприємності. Щоби через проходження екстремальних ситуацій відкрити для себе Реальність Богоприсутності.

Та слід розуміти, що таке самовільне провокування халеп радше обернеться прикрими наслідками, аніж Богодосвідом. Тим більше зараз, під час війни, пригоди якось і не доводиться шукати. Їх у надлишкові.

То що ж робити? Практично.

По-перше, слід бодай на трішки припустити, що світ більш таємничий, аніж зараз його пробують змалювати адепти "немаєрізниці". І формули з вимірами пояснюють далеко не все - описують лише частину реальності.

Друге. Чітко усвідомити, що наше сприйняття не є сталим. Є щось типу тумблера, який здатен перемикатися. І тоді ми або ковзаємо поверхнею, або здатні проникати в сутність речей. Інша справа, що у декого ту клацалку заклинює через небажання бачити речі, що не вписуються до світогляду.

Третє. Побачити, що певні заняття нас роблять мілкішими, вловлюють нашу увагу на речах дріб'язкових. Інші ж - налаштовують на сприйняття Незримого. Для багатьох людей такими є творчість, відвідування улюблених куточків світу.

Та найприродніший спосіб перемкнути сприйняття - взяти активну участь у Богослужінні. Храм воістину страшне і дивне місце. Місце особливої Дії Божої.

Щоб відчути, що так воно і є, що потрібно? Жодних аутотренінгів чи самонавіювання. Ще один великий подвижник дає нам образ струни для Богослужіння. Не перетягнутої, але й не такої, що бовтається як-небудь. Саме така видаватиме вірні ноти.

Отож перемикаємося, витягуємося в струночку, вслухаємося в піснеспіви і намагаємося відчути. Відкритися Незвіданому. Тому, Що/Кого ніколи не вдасться пізнати повністю.

НІЧОГО не уявляємо і не вигадуємо. Задача не сфабрикувати неіснуючий досвід, не нахапати на себе сутностей, що видаватимуть себе за "ангелів". Але зробитися більш чуйними задля кращого орієнтування в ситуації.

Згадаймо, що ми з вами маємо не лише тіла, а й дух. Тілом ми належимо матеріальному світові. Духом - Божому, Незримому.

Ми є ключами. Тож або замикаємо для себе вимір чудес, або відкриваємо для себе те, про що йдеться в Євангеліє. Господню дорогу. Господній спосіб взаємодії із усіма та усім.

З неділею святою! З Днем вшанування Трьох Божих Діамантів - Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого. Всі святі, незалежно від місця, де ви просяяли Божою Славою, моліть Бога за нас!".

Нещадна вирубка лісу в Карпатах – основна причина катастрофічних повеней

У ці дні увага громадськості України прикута до Карпатського регіону. Велике стихійне лихо (повінь надзвичайних масштабів) спіткало жителів цього краю.

Повінь (водопі́лля) — фаза водного режиму річки, яка щороку повторюється в даних кліматичних умовах в один і той самий сезон року, характеризується найбільшою водністю, високим і тривалим підйомом та спадом рівнів води в річці, озері, водосховищі.

Паводок — значне підвищення водності річки в межах річного циклу, що виникає нерегулярно; утворюється під час сильних дощів чи під час відлиги. На відміну від повені, паводки виникають нерегулярно.
 Отже, паводки — це природне явище. Річки тисячоліттями розливались і виходили з берегів і формували заплаву — територію, яка періодично затоплюється водою. Запобігти паводкам в принципі неможливо.

Оскільки Карпатський регіон відносяться до зливонебезпечних районів Європи і в зв’язку з цим тут завжди є потенційна небезпека виникнення паводків. Дослідження науковців показують, що більші чи менші паводки в Карпатах повторюються 4-5 разів на рік. Повені великої руйнівної сили після II світової війни  повторилися 19 разів (1947, 1948, 1955, 1957, 1959, 1964, 1969, 1970, 1973, 1978, 1980, 1982, 1989, 1990, 1998, 2001, 2008, 2017, 2020), основною причиною - нещадна вирубка лісу в Карпатах. За попередні 250 років лише — 17 разів (1700, 1730, 1779, 1864, 1882, 1887, 1895, 1900, 1902, 1911, 1912, 1913, 1925, 1926,1927, 1933, 1941). Катастрофічними для Прикарпаття стали паводки у 1864, 1867, 1911, 1927, 1941, 1955, 1969, 1980 і 2008 роках, для Закарпаття – у 1888, 1926, 1947, 1957, 1970, 1998, 2001 рр.

За даними стаціонарних експериментальних досліджень науковців Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва деревостани в горах при певних сприятливих для водорегулювання умовах здатні до 4 разів зменшувати піки паводків. Для відновлення водозахисних функцій лісів після суцільних рубок треба 25-40 років.

 Ліс – це губка, яка втягує дощову воду і поступово віддає її рікам чи повертає в атмосферу. Дощ затримується вже кронами, причому смереки збирають опадів більше за буки. Щоправда, лише дрібний дощ може «зависнути» в гіллі - до 5 мм опадів. Ще 7-10 мм прийме лісова підстилка з листя й хвої. Найбільше води здатен стримати грунт – понад 100 мм опадів. Внутрішьоґрунтовим стоком ця вода поступово сходитиме в ріки і навіть у посушливу погоду надійно живитиме їх. Як показують дослідження, навіть при оптимальних для водорегулювання показниках лісостанів, ґрунтових і передпаводкових метеорологічних та інших умовах водорегулююча роль лісу має певну межу. В умовах надмірних опадів і високій насиченості вологою ліс і при 100% лісистості регіону не може повністю перевести поверхневий стік у внутрішньогрунтовий і зрегулювати паводкові процеси.

Аналіз експериментальних даних показує, що для стиглих лісостанів такою межею є добова величина опадів 175 мм , а при інтенсивних зливах 100 мм. Перевищення цих показників викликає катастрофічні повені навіть там, де господарська діяльність у лісах не велась.

Слід також відмітити, що повені значної руйнівної сили спостерігаються не тільки в Україні, але і в таких багатолісистих країнах Європи як Німеччина, Австрія, Польща, Чехія, Словаччина та ін.