НАЗВА «БЕРЕСТЕЙЩИНА» НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ КАРТАХ XVII - поч. XX ст.

Берестейщина — українська історико-географічна земля у середній течії річки Західний Буг. Розташована між річками Західний Буг, Прип'ять, Ясельда та Нарва. Сьогодні входить до складу Берестейської області Білорусі, охоплює її центральну, південну та західну частини. Центром є місто Берестя (Брест). Складається з двох історичних земель — Берестейської та Турово-Пінської. Також назва Берестейщина часто ототожнюється з Берестейським воєводством, утвореним зі східних земель колишньої Берестейської землі. Берестейщину історично також вважали Поліссям.

У межах сучасної Берестейської області Білорусі корінне українське населення охоплює Березівський, Берестейський, Дорогичинський, Жабинківський, Іванівський, Кам'янецький, Кобринський, Малоритський, Пинський, Столинський райони повністю, Івацевицький район на південь від Поліської розмежувальної лінії та південно-західну частину Лунинецького району. Загальна площа Берестейщини — 31,2-32,3 тис. км².

Інші назви Берестейщини — Берестейська земля, Берестейська волость, Берестійщина, Брестщина, Берестейський край, Полісся.

 

ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ

У V—IX століттях на території Берестейщини мешкали українські племена волинян і деревлян. До 1320-х років Берестейська земля та Турово-Пинське князівство входили до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства доки не були захоплені Великим князівством Литовським. Нетривалий період Берестейщина входила до складу Гетьманщини та УНР.

Берестейщина була українською, про це свідчать результати перепису населення 1897 року, яка проводилась в царській Росії. Українці становили у Берестейському повіті 64,4%, білоруси - 1,8%, у Кобринському - 79,6% і 0,8% відповідно.

Пізніші переписи, які там проводилися за часів міжвоєнної Польщі, СРСР й Білорусі, фальсифікували етнічний склад населення.

У 1919 році Берестейщину захопили поляки. Цей край за Ризьким договором 1921 року почав належати їм. І польська влада проводила тут активну політику полонізації.

Польська влада прагнула всіляко затушувати українство Полісся. Так, в переписах населення мешканців Берестейщини намагалися записувати не українцями, а русинами й «тутейшіми», тобто «тутешніми» (власне, люди без визначеної національної ідентифікації). Це було викликано панічним страхом перед українським національним рухом, що посилювався.

1939 року Берестейщина увійшла до складу БРСР. 4 грудня 1939 року у складі БРСР замість Поліського воєводства створені Берестейська та Пінська області. Попри те, що в 1940 році нова влада запровадила в Берестейській області 747 білоруських шкіл, 58 шкіл все ще залишалися українськими. У лютому 1943 року на території Берестейської області діяло 159 українських шкіл. Наприкінці 1944 року в Берестейській області діяло 120 загонів УПА по 7–10 осіб.

Більшість населення області на південь від Поліської розмежувальної лінії становлять українці. Зокрема корінне українське населення становить більшість у Берестейському, Жабинківському, Кобринському, Березівському, Дорогичинському, Іванівському, Кам'янецькому, Пінському і Столинському районах, частково — у Пружанському, Іваневицькому, Ляховицькому, Ганевицькому та Лунинецькому районах і загалом нараховує близько 1 млн осіб [В. Сергійчук. Розвиток українського визвольного руху на Берестейщині в роки Другої світової війни як вияв національного відродження / В. Сергійчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. Львів: Інститут українознавства НАН України ім. І. Крип’якевича, 2008. Вип. 17. С. 384-389.].

Влада БРСР і Білорусі здійснює етноцид українського населення області, нав'язуючи жителям регіону білоруську ідентичність, відмовляється визнавати їх українцями та надати українцям статусу національної меншини. Було заборонене викладання української мови, МВС Білорусі в особистих документах записує мешканцям області тільки білоруську національність, здійснюються заходи щодо фальсифікації історії. В офіційних переписах більшість населення записують білорусами.

 

КАРТИ

1702 р. – 1707 р. Йоганн-Баптист Гоманн (Johann Baptist Homann; 1664-1724), німецький географ і картограф, фундатор німецької школи видання атласів, засновник картографічного видавництва “Ioh. Baptisto Homanno” (1702 р.).

Карта “HANC REGNI POLONIARVM MAGNIQVE DUCATVS LITHVANIAE RUSSIÆ, PRVSSIÆ, MAZOVIÆ, SAMOGITIÆ, KIOVIÆ, VOLHYNIÆ, PODOLIÆ, PODLACHIÆ, LIVONIÆ, SMOLENSCI, SEVERIÆ, ET CZERN. NOVAMETEXACTAM DELINEATIONEM, ADDITÄ GENERALI TABULÄ TOTIUS ELECTORATVS SAXONIAE SERENISSIMO PRINCIPI AC DOMINO DN. CHRISTIANO ERNESTO MARCH. BR POLONICÆ MAIESTATIS SOCERO HUMILLIME D.D.D. AUTHOR ІОН. ВАРТІSТА HOMANN” (Докладна нова карта Королівства Польщі, Великого князівства Литовського, Русі, Пруссії, Мазовії, Самогітії, Київщини, Волині, Поділля, Підляшшя, Лівонїї, Смоленщини, Сіверщини й Чернігівщини, доповнена генеральною картою електорату Саксонії найсвітлішого князя й володаря, п. Хрістіана Ернеста Б. P., тестя його польської королівської величності, найуклінніше присвячує автор, Йоганн Баптист Гоманн). Видавництво Нюрнберг.

З українських історико-географічних земель зображені Полісся (Palat. Polesia), Волинь, або Луцька земля (Palat. Volhynix sive Lvsvcensis), з позначенням Верхньої Волині (Volyniæ Superior), Поділля (Palat. Podoliæ), Покуття (Pocutia), Чернігівська земля (Palat. Czernicovia), Новгород-Сіверське князівство (Dvcatvs Severiensis). Назва Vkrania охоплює Брацлавщину (Palat. Braclaviensis), Київське (Palat. Kiouiensis) та Чернігівське (Palat. Czernicovia) воєводства. Hазва Russia охоплює територію Белзького воєводства (Palat. Beizensis), Руського, або Львівського, воєводства (Palat. Rvssiæ sive Leopoliensis), Холмської землі (Terra Chelmensis), Галицьку землю (Terra Halicenfise), Покуття (Pocutia). Червона Русь (Russia Rubra) охоплює землі Белзького, Волинського та Київського воєводств. Землі басейну Прип’яті (Pripicz flu) окреслені як Поліське воєводство (Palat. Polesia), або Берестейщина (Brescianensis). Землі від Старокостянтинова (Conftantinow), через Поділля і Верхню Волинь, аж до Черкас (Czyrkafsy) названі козацькими (Cosacki). Чорноморське узбережжя представлене Очаківською (Oczakow), Буджацькою (Bvdziack) та Малою (Tartariæ Minoris Pars) Тартаріями.

Московське царство назване Чорною Руссю (Rvssia Nigræ vvlgo Moscoviæ Pars).

Від Великої татарської переправи (Wielka pzeprawa Tatarfka) в околицях Кодака на Дніпрі до Смоленщини (Smolensko) проходить Муравський шлях (Morawski Slak, Via guam sequuntur Tartari, dum folent intrare in Mofkouiam). Підписано гори Карпати (Crapak olim Carpathvs Mons).

Карта неодноразово перевидавалася, зокрема в атласі «ATLAS NOVUS TERRARUM ORBIS IMPERIA, REGNA ET STATUS EXACTIS TABULIS GEOGRAPHICE DEMONSTRANS OPERA IOANNIS BAPTISTÆ HOMANNI. NORIMBERGÆ, MDCCXIV. - V. II. - P. 132.» Й. Б. Гоманна 1714 р.

1705 р. Йоганн-Баптист Гоманн. Карта “REGNI POLONIÆ MAGNIQUE DUCATUS LITHUANIÆ NOVA ET EXACTA TABULA AD MENTEM STAROVOLEŸ DESCRIPTA À IOH. ВАРТ. HOMANNO NORIMBERGÆ” (Нова докладна карта Польського королівства, Великого князівства Литовського, описана Йоганном Баптистом Гоманном за Старовольським). Видавництво Нюрнберг. Цей варіант карти міститься в атласах Й. Б. Гоманна починаючи з 1707 р. До 1714 р. карта перевидавалася щонайменше шість разів, і кожного разу, залежно від політичної ситуації, зі зміненими королівськими атрибутами в картуші та незначними змінами у зображенні ситуації. Після 1715 р. карта була вигравіювана вдруге, на ній з'являється примітка про титул королівського географа, наданий Й. Б. Гоманну 1715 p. Спадкоємці Гоманна, вносячи невеликі зміни, здебільшого у художнє оформлення карти, друкували її в атласах до 1750 р. Майже на всіх примірниках карти рік видання не вказано, єдиний датований примірник карти вийшов у атласі видавничої фірми “Спадкоємці Гоманна” 1739 р. 1739 р. видана у 6 версіях.

Українські історико-географічні землі, які на той час перебували у складі Речі Посполитої представлені Поліссям, Волинню, з позначенням Верхньої Волині (Volhynia Svperior), Поділля (Podolia), Покуттям (Pocutia), Чернігівською землею, Новгород-Сіверським князівством. Назва Україна (Vkrania) охоплює Брацлавщину, Київське та Чернігівське воєводства. Напис Russia Rubra (Червона Русь) на карті проходить через всю етнічну українську територію; Західна Україна – Russia (Русь). Землі басейну Прип’яті названі Поліським воєводством (Palatinatvs Polesia), або Берестейщиною (Brescianensis). Територія від Старокостянтинова, через Поділля і Нижню Волинь, аж до Черкас названа козацькою (Cosacki).

У межиріччі Південного Бугу і Дніпра позначене Дике поле (Саmрі deferti alias Dzike Pole). Від Кодака до Смоленська проходить Моравський шлях (Morawski Slak, Via quam sequuntur Tartari, dum folent intrare in Mofkoviam). Показані гори Карпати (Сrapak olim Carpathvs Mons).

1875 р. Олександр Ріттіх. «Этнографическая карта Европейской России (на 16 листах) напечатано по поручению Императорского Русского Географического общества действительным членом оного Александром Федоровичем Риттихом 1875-ом году в Санкт-Петербурге в Картографическом заведение Алексе́я Афиноге́новича Ильи́на, под наблюдением специальной комиссии из Вице-председателя П.П. Семенова и членов: А.И. Артемьева, Е.Г. Вейденбаума, М.И. Венюкова, А.А. Куника, П.И. Лерзе, Л.Н. Майкова, В.Н. Майкова и Н.В. Христиани. Карта составлена в масштабе 60 верст в дюйме (1 : 2 520 000)».

Берестейщина заселена українцями.

1903 р. Є. Ф. Карський (1860—1931), білоруський та російський мовознавець, філолог-славіст, палеограф, етнограф, академік Петербурзької (1916) та Російської (1917) Академії наук (згодом АН СРСР), дійсний член Академії наук СРСР (1925) та Чеської Академії наук (1929).

«Этнографическая карта белорусского племени. Белорусские говоры» (Етнографічна мапа білоруського племені) // Карский Е.Ф. Белоруссы. Том 1. Введение к изучению языка и народной словесности. Печатный документ. — Вильна, 1904.  466 с.

«Білоруської Берестейщини» там немає - вона українська.

 

1875 р. Фрагмент з етнографічної карти Олександра Ріттіха, на якому зображені північно-західні межі українців

1875 р. Фрагмент з етнографічної мапи Олександра Ріттіха

1875 р. Фрагмент з етнографічної мапи Олександра Ріттіха

1903 р. Є. Ф. Карський. «Етнографічна мапа білоруського племені». «Білоруської Берестейщини» там немає - вона українська

Русь (зі Львовом, Холмом, Перемишлем та Ярославом), Поділля та Волинь - українські етнічні землі. Карти Польщі 1558-1603 рр. Вацлав Гродецький

З історії. В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських. 

Назва «Руссія» (Russia) блукає  географічними картами  XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря.

Західноєвропейська картографія лише у ХІІ ст. “прописує” Русь на карті світу. Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров'я. З часом назва “Русь” починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. З'являється вона, в цей період, лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії. На картах  XII-XIV ст.  містяться форми терміну “Русія” (Русь) з одною літерою і з двома літерами “с”  (“Rusia”, “Rucia”, “Russia”). Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст.

У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах   у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Карта світу 1190 р. (Гоноріус Аугустодуненсіс (Гонорій Августодунський); «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).

Топонім Rossia (українські землі) міститься на ряді карт  XIV-XV століть, зокрема в Каталонському атласі (1375).

Для західноєвропейських картографів властивою є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.

Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.

Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].

З праці Миколи Кузанського (1460 р.)  у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

Вацлав Гродецький.

Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл. 1535—1591), польський картограф, вроцлавський канонік. Походив з роду Гродецьких гербу Радван. Народився в Ґродзеці в Цешинській Сілезії як син Мацея Гродецького з Бродів, цешинського старости, та Гелени Старовєйської. У 1550–1555 роках вивчав математику і філософію в Краківській академії. У 1556 р. він продовжив навчання в Лейпцизькому університеті. Ймовірно в 1558 році він поїхав до Риму, де вже перебував його брат Іоанн. У 1561 році через Прагу повернувся до Кракова. Тут у 1564 році він здобув ступінь магістра вільних мистецтв.

Невдовзі після закінчення навчання він обійняв посаду каноніка у Вроцлавській капітулі, яку йому призначив його брат Ян, який переїхав до Моравії. Через кілька років Ян привіз свого брата до Оломоуца, забезпечивши йому канонічне місце в місцевому капітулі та посаді декана Брнонського колегіального костелу. У Брно обидва брати сприяли заснуванню єзуїтського коледжу. У 1572 р., отримавши єпископство в Оломоуці, Ян також передав Вацлаву функції оломоуцького схоласта та провоста Брно. У 1574 р., після смерті брата, Вацлав відмовився від двох останніх функцій, назавжди прив’язавшись до Брно. Жив скромно, не втягуючись в ігри церковної ієрархії.

У 1570 р. разом із братами Яном і Генриком розділив майно, що залишилося від батька. У 1573 р. Генрик продав Ґродзець Яну та Вацлаву.

Картографічна діяльність.

Під час свого перебування в Лейпцигу Вацлав Гродецький розробив відому карту Польщі, видану близько 1562 року в Базелі. Гродецький присвятив карту з покажчиком і нарисом Меланхтона про походження слов'ян королю Сигізмунду Августу. Насправді карта Гродзецького була зменшеним і дещо зміненим фрагментом більш ранньої великої (масштаб близько 1:1 000 000) карти Бернарда Ваповського, надрукованої 1526 р. у Кракові в друкарні Унглера. Оскільки майже весь тираж карт Ваповського згорів під час пожежі в Кракові 1528 року, твір Гродзецького довгий час вважався найкращою картою польських земель. Його часто оновлювали та переробляли, і він зобов’язаний своєю популярністю, серед іншого, Абрагаму Ортеліусу.

Карта “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DESCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO” (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). Вперше була надрукована в 1562 р. у праці Ф. Метанхтона. (в ній ішлося про походження світу), яку надрукував Й. Опорін в Базелі, з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. Це перепрацювання карти Б. Ваповського (1526). Оскільки наклад карти Б. Ваповського згорів при пожежі Кракова (1528), карта В. Гродецького стала єдиною оригінальною картою тогочасної Польщі, вона мала велике значення для розвитку європейської картографії і перевидавалася багато разів. У порівнянні з картою Б. Ваповського В. Гродецький доповнив її територією над Дніпром, Прип’яттю, долішнім Дністром і Бугом. Масштаб мапи близько 1:750 000, формат – 49 × 36,4 cм.

Абрагам Ортеліус помістив цю карту у першому виданні Tbeatrum Огbis Terrarum 1570 р. у зменшеному масштабі і зі зміненою назвою, зберігши ім’я автора. Карта входила у наступні видання атласу до 1592 р. Пізніше вона публікувалася у переробці Андрія Пограбки. Карта зазнала численних переопрацювань у XVI-XVII ст.

На мапі позначені межі й назви: Rvssia (Русь) (в склад якої входять Руське, Белзьке та Берестейське воєводства з містами Холмом та Ярославом), Поділля (Podolіa) та Волинь (Volhinia). Крім Львова, на мапі позначено й інші галицькі міста. Тут знаходимо Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долину (Dolina), Снятин (Snatyn), Коломию (Colonia), Жуків (Zukov) і т. д.

Межа між Руссю та Поділлям проходить по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це стає надалі стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.

Карта містила лише частково позначення меж державних та інших територіальних утворень (на українських землях подано лише західну межу Руського воєводства).

В. Гродецький показав на ній татарське прикордоння й назвав його «пограничними місцевостями» (finitimarumque locorum).

Карта має багато і неточностей. Для прикладу, помилковим є локалізація Снятина у складі Молдавії (Moldaviae Pars), адже місто у той час входило до складу Руського воєводства Речі Посполитої.

Відомо багато копій з цієї карти в атласах малого формату, виданих наприкінці XVI – початку XVII ст.

Упродовж 1570-1645 рр. перероблені карти Польщі В. Гродецького виходили у світ з незмінним політико-адміністративним поділом. Це свідчило про те, що даному елементу змісту карти через різні обставини (часті політико-адміністративні зміни, низький рівень технологій створення карт, відсутність належних картографічних джерел) не приділяли достатньої уваги.

Карта В. Гродецького, завдячуючи опублікованим її переробкам у десятках видань атласу «Theatrum Orbis» (Огляд земної кулі) А. Ортеліуса, значно вплинула на розвиток у подальшому картографування Польщі. Вона також поглибила тогочасні картографічні уявлення про Річ Посполиту, включно з правобережними українськими землями. Загалом відомо багато переробок карти Польщі В. Гродецького.

Абрагам Ортеліус  опублікував її у всіх 16 виданнях свого атласу світу, починаючи від першого з латинським текстом 1570 р. (у зменшеному вигляді; Антверпен) до 1592 р. У першому виданні атласу (1570 р.) містилося 70 карт і 87 посилань на джерела (багато з яких нині втрачені), а в 31-му виданні 1612 р.  — вже 167 карт з посиланням на 183 джерела.

У видання 1570 р. А. Ортеліус, як завжди, вніс низку виправлень і доповнень, включно з нанесенням політико-адміністративних меж та видав  її у дещо зменшеному масштабі – приблизно 1:2 500 000.

Назва карти 1570 р. «POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DEJCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO.POLONO (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Ґродецьким, поляком 1570 р., Антверпен).

Опис карти подано за виданням «Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р.)» та з доповненнями автора.

Заголовок карти розташовано у фігурному картуші, прикрашеному орнаментом в стилі бароко, у лівому нижньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси. У лівому верхньому куті - шкала лінійного масштабу. На полі карти підписані сторони світу: Septentrio,Meridies, Occidens, Oriens. На тлі Балтійського моря - зображення парусного корабля.

Карта охоплює територію від Балтійського моря (Balticvm Mare) на півночі до гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до Дніпра на сході. Пунктирною лінією з кольоровими кантами на карті позначені кордони держав та межі воєводств Литви (Magnus Ducatus Litvaniae), Лівонії (Livoniae Pars), Самогітії (Samogitia), Померанії (Pomerania), Сілезії (Silesiae Pars), Угорщини (Hvngariae Pars), Молдавії (MoldaviaePars).

Умовними знаками на карті показано рельєф, гідрографію та населені пункти. Зокрема художнім малюнком позначено Татри (Тatrі Montes) і Карпати (без назви), малюнком у вигляді груп листяних дерев показано ліси на правому березі Дніпра та Прип’яті, на Поділлі та на Підляшші.

З українських земель виділено Русь (Russia), Волинь (Volbinia), Поділля (Podolia). Західна межа Русі проходить східніше міста Яс-лиськ по течії Віслоку. Крайніми західними пунктами Русі (Руського воєводства) є міста Риманів (Rimanow), Стрижів (Strzezow), Тичин (Nyczin), Ряшів (Resthow), Щебрешин (Sczebrecin), Красностав (Krasnistaw).

Північний кордон проходить вздовж міста Кобрин (Cobrin), східний - сягає верхньої течії Прип’яті, проходячи вздовж міст Ратне (Ratno), Любомль (Lubomla), Львів (Lwow), Сокаль (So-kal), Теребовля (Trebowla).

Поділля позначене у басейні річок Дністер і Південний Буг, Волинь - у межиріччі Стиру з Тур’єю і Случі.

Найгустіша мережа населених пунктів подана на заході. В межах Руського воєводства позначено Динів (Dinow), Дубецько (Dubieczk), Гуменне, Лєско (Lesko), Сянок (Sanok), Перемишль (Przemyslia), Ярослав (Jaroslaw), Порохник (Prochnik), Олешичі (Olesicze), Любачів (Lubaczow), Потелич (Роііlicz), Мостиська (Mostyska), Яворів (Jaworou), Вишня (Wisna), Комарно, Городок (Grodeck), Глиняни (Gliniany) та ін.

Одна із копій, що була видана в Кельні 1592 р. мала назву “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT” (Польща, в її межах і територіях, описана Вацлавом Гродецьким, поляком, зображена Йоганном Буссемехером, виконана Генріхом Нагелем).

Серед українських земель виокремлено Русь (Руське
воєводство) (Russia), Волинь (Volhinia) і Поділля (Podolia). Покутські міста Коломия (Colonia), Снятин (Snatyn) Жуків (Zukov) позначені у складі Руського воєводства, а не Молдавії (Moldauix).

1595 р. карту Польщі В. Гродецького в атласах Абрагама Ортеліуса було замінено картою Андрія Пограбки зі зміненою назвою та невеликими правками (з ортелієвської карти без змін перейшло політико-адміністративне розмежування території).

1595 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” (Польща, Литва). Карта неодноразово перевидавалася (1598, 1601, 1602, 1603, 1606, 1608, 1609, 1655 рр. і т. д.). Ортеліївський варіант карти Польщі В. Гродецького та А. Пограбки з 1598 р. по 1645 р. виходив 15 разів. Українські історико-географічні землі представлені Малою Руссю (Minor Russia) – Західна Україна, Поділлям (Podolia) та Волинню.

1597 р. у м. Кельні опубліковано карту Вацлава Гродецького Королівства Польщі, яка більшою мірою повторює карти,
видані у 1570 і 1592 рр.

1603 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Опис Польщі й Литви” (Антверпен, Нідерланди).

На карті охоплено територію від Балтійського моря на півночі до
гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до
Дніпра на сході [Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. 1975]. На карті позначені кордони Польщі, воєводства пофарбовані різними кольорами.

У тій частині карти, що охоплює українські етнічні землі, показано: Русь (Russia Pars), Волинь (Volhinia), Поділля (Podolia, pecope opima – Поділля, багате на худобу), Кодиму (Codima folitudo uafissima – Кодима, безлюдна, спустошена (лат.). На карті також показано густу мережу населених пунктів на Русі, Волині та частині Поділля.

Місто Снятин (Snatyn), як і на карті Вацлава Гродецького
(1570) позначене у складі Молдавії (Moldaviae Pars). Позначено прикарпатські містечка: Коломия (Colonia), Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina), Тисмениця (Tysmiecnice), Жуків (Zukov) та ін.

Карту В. Гродецького (1562) як основне картографічне джерело використав також польський картограф Андрій Пограбка (при створенні карти Європейської Сарматії («Partis Sarmatiae  Evropeæ …»), яка вийшла у Венеції окремим виданням на двох аркушах у 1570 р. Андрій Пограбка доповнив мапу новими населеними пунктами, річками, підписами назв річок. Проте зображення кордонів держав й адміністративних меж на оригінальній карті А. Пограбки теж не було.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

 

1570 р.