14 жовтня 1919 р. свято Покрови Пресвятої Богородиці у Кам'янці-Подільському. Присяга уряду та війська на вірність УНР

 

14 жовтня 1919 р. в День свята Покрови Пресвятої Богородиці у Кам'янці-Подільському відбулася присяга уряду та війська на вірність Українській Народній Республіці.

Проведенням свята урочистої присяги хотіли досягти одразу декілька цілей: «реанімувати» акт Соборності; привести до присяги одразу всіх, а не тільки військових; заявити на весь світ, що Україна відбулася як держава; налагодити дружні відносини із сусідніми державами (Румунія, Польща); підняти моральний дух містян та війська. Не випадково було обрано саме День свята покрови Пресвятої Богородиці.

На першому знімку зображено головне шатро для присяги Директорії, у якому вишикувались представники Директорії, члени уряду, військове керівництво та представники іноземних місій Польщі та Румунії.

На іншому фото зображено процес цілування вояками євангелія та військових прапорів (ФБ; Кам'янець - Соборна столиця УНР).

ПРОММАГАЗИНИ ВИННИК (1920-і – 1991 рр.). Спогади корінних Винниківчан.

1920-і рр. – 1930-і рр. Крамниця мішаних товарів Ярослава Костіва (теперішня вул. Стуса, 21).  Співвласником цієї крамниці був Возьний Володимир Якович (13.12.1910 р. Новосілка —  1948 р. Винники). Мешканець міста Винники, учасник ОУН-УПА, член виділу товариства «Просвіта» у Винниках. У жовтні 1938 року повністю її викупив. Там і працював з дружиною Філоменою (за матеріалами Остапа Булича). В радянські часи (1940-і-1980-і рр.) тут продавали гас (керосин; застосовується як паливо для приготування їжі, освітлення, обігріву). Біля колишнього «магазину нафти» тепер магазин «Фортуна». 

Зі спогадів винниківчанина Володимира Храмова (ФБ, січень 2024 р.): «Я пацаном купляв там гас (незамінна річ при ремонті ровера і жуків колорадських підсмажити), раз на тиждень (середа) приходив продавець з «жилізного» магазину, було відкрито 2 год. Ціна в 1977 р. була 7 коп. за літр, запах стояв незабутній, продавець перше накачував ручною помпою гас у скляну мірну місткість і потім вже виливав через шланг у тару».

Магазин на вул. Леніна, 20. (приміщення міськради до 2020 р.). Це був будинок єврея Бергера Збудований на початку 1920-их рр..  У 1920-х –1930-х роках  в одному із приміщень знаходився невеличкий промисловий магазинчик. 1940-і рр. – 1960-і рр.. – канцтовари та книгарня. 

Магазин господарських товарів (ріг вул. Стуса та вул. Лесі Українки). Діяв: 1930-і рр. – 1990-і рр. Належав в 1930-их рр. євреям. Тепер тут перукарня.

Універмаг на вул. Леніна (з 1950-х рр..; біля Бібліотеки для дорослих); магазин діє дотепер.

«Культпобуттовари» на вул. Леніна, 61. Діяв з 1950-х рр..; народна назва «Залізний» (Жилізний) магазин; колишня німецька Кірха, тепер храм Івана Хрестителя УГКЦ.

Будівельний магазин на вул. Леніна (з 1970-х рр..). Знаходився навпроти теперішнього храму Івана Хрестителя. Діяв до 2017 р.; тепер подвір’я храму Св. Софії.

Канцтовари, книгарня та ремонт окулярів (1970-і -1990-і рр..) на вул. Леніна (до 1970-их рр. тут була «пивна на зупинці»; тепер приміщення ресторану «Гетьман»). У 1990-их рр. магазин перенесли у приміщення навпроти (через дорогу). 

Зарплата в УРСР.  

Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.

У СРСР зарплата була не просто цифрою в платіжці — це був цілий соціальний квест.

Формально всі «мали роботу» і «отримували стабільно». Інженер — 120 рублів, лікар — 110, вчитель — 90. Звучить рівно й справедливо? А тепер нюанс: гроші не вирішували головного. Вирішував «доступ».

Можна було мати скромну зарплату, але «правильну» посаду — і жити краще за того, хто отримував більше. Ковбаса «по блату», меблі «через знайомих», відпустка «по лінії профспілки». Гроші були, але купити за них щось нормальне — ще те мистецтво.

Офіційно не було багатих і бідних. Неофіційно — були ті, хто стояв у чергах, і ті, хто знав, у які двері зайти без черги.

Зарплата у всіх була різна.  Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням. 

Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.

В УРСР:

1970 115,17 руб.

1971 117,57▲

1972 121,91▲

1973 125,30▲

1974 128,46▲

1975 133,54▲

1976 139,84▲

1977 142,88▲

1978 146,22▲

1979 148,74▲

1980 155,12▲

1981 157,89▲

1982 163,08▲

1983 165,75▲

1984 169,55▲

1985 173,95▲

1986 179,00▲

1987 185,01▲

1988 199,79▲

1989 217,74▲

1990 248,40▲

1991 495,40▲

 З історії цін на промтовари. 

Одяг. 30 рублів - штани, 45 - черевики. Фірма, звичайно, не закордонна, а радянська, не важливо, як на вашу ногу такий черевик «сяде». Костюм двійку чоловічий можна було купити за 150 рублів Чоботи жіночі шкіряні - від 70 рублів, зимове пальто - 220 рублів. Іноді потрібно було вносити своє прізвище до списків і чекати на появу товару.

Меблі. Шафа для одягу - 230 рублів, диван-ліжко – у 230, обідній стіл - 140 рублів, 2 стільці – 35 рублів. Можна було купити цілий меблевий комплект – «стінка» (треба було стати за нею в чергу): диван, два м'які крісла, стіл, 6 стільців і тумбочка, і заплатити від 1500 до 4700 рублів.

Техніка.

Холодильники. У 1970-х роках холодильник був у 34% сімей (у 43% сімей в містах), а наймасовішими марками стали «ЗІЛ-Москва» (оновлений «ЗІС-Москва») і «Мінськ». При середній зарплаті в 120–150 руб. їх вартість становила 250–400 руб. (холодильник «Дніпро-2» у 1975 р. коштував 250 руб., «Мінськ-16» - 390 руб.).

Радіоприймачі. Починаючи з 1952 року радіоприймач можна було придбати без черги у вільному продажу, а ціна залежно від місця покупки становила 180–212 руб. Середня зарплата в СРСР тоді була близько 700 руб. Радіоприймач «Океан-203» в 1975 р. коштував 132 руб.

Телевізори. Вартість телевізора становила (після 1960-х років) приблизно 400–1000 руб. Телевізор ч/б «Горизонт-104» у 1975 р. коштував 525 руб. До 1970 року телевізор був у 61% міських сімей. Кольоровий телевізор «Юність» - 430 руб. (1970 р.).

Пральні машини. Ціна пральної машини вроздріб була близька до середньомісячної зарплати і становила у 1950-х рр.. близько 600 руб. Власне масове виробництво почалося лише в 1950-х на Ризькому електромеханічному заводі з моделі ЕАЯ. Вже до 1970 року пральна машина була у 64% міських сімей СРСР. Пральна машина «ЕАЯ» - 600 руб. (1970 р.).

Пилососи. У 1960-х роках вартість цих приладів становила 40–50 руб. при середній зарплаті 80–110 руб.: так, в 1968-му влада встановила на пилосос «Вихрь» ціну в 40 руб. До 1970 року 16% міських сімей мали пилосос, а до 1980 року ця цифра зросла до 37%.

 Магнітофони. При середній зарплаті близько 90 руб. після грошової реформи в 1961 р. однією з найдешевших моделей був котушковий магнітофон «Романтик», який коштував близько 160 руб. Аналогічні моделі коштували 180 – 200 руб. і більше. Магнітофон «Дніпро-12» - 147 руб. (1970 р.).

Прості транзисторні моделі коштували близько 160-200 рублів, тоді як складніші і високоякісні (включаючи імпортні) магнітоли і акустичні системи могли досягати 1000 рублів і більше. Ціни залежали від типу магнітофона (котушковий, касетний, портативний), його складності та виробника. Прості портативні магнітофони: Касетні магнітофони: Магнітофон «Весна-2» коштував 190 рублів, а «Супутник-401» - 180 рублів. Більш складні та імпортні моделі: Імпортні магнітоли, такі як «Sharp GF-777», коштували близько 2000 рублів за радянських часів, що було дуже дорого. Магнітофон «Олимп-005» » - 1230 руб.  Стереокомплекс «Романтика-002-стерео» - 2700 рублів. На початку 1980-х років магнітофон був в 30% міських сімей.

Автомобілі.  1940-і - 1980-і рр.. Перша модель «Москвича»  вийшла в 1946 р. Роздрібна відпускна ціна «Москвича-400» складала 8 000 руб., «Москвича-401» — 9 000 руб. - чималі гроші для середнього громадянина СРСР в ті часи. При середній зарплаті 660 рублів це була просто непідйомна сума. Ще дорожчою була машина ГАЗ М20В «Побєда». Вона коштувала вдвічі більше. Найелітнішим був ГАЗ-12, який могли собі дозволити лише представники вищого суспільства – 40 тисяч рублів. Такий автомобіль міг собі дозволити хіба що Сталін, адже його зарплата складала близько 10 тисяч рублів.

У 1960-і автомобілі стали набагато дешевшими (у порівняні з післявоєнними роками). Але й зарплати суттєво знизилися. Народний автомобіль «Москвич-407» подешевшав у 10 разів і став коштувати 2500 рублів. ГАЗ-21 (Волга) коштував 5100 рублів. Це 40-50 зарплат середньостатистичного громадянина. Найдоступнішим був ЗАЗ-965 («Горбатий Запорожець»).

1970-і – 1980-і рр.. «Запорожець» (наприклад, ЗАЗ-968) коштував від 3500 до 5500 рублів. Нагромадити на нього потрібно близько 30-40 зарплат. «Москвич» (наприклад, Москвич-412/2140): від 4500 до 7500 рублів. Нагромадження могло позичати до 40-50 зарплат. «Жигулі» (наприклад, ВАЗ-2101/2103): від 5620 до 9000 рублів, а пізніші моделі як ВАЗ-2106 могли коштувати до 9100-10000 рублів. «Волга» (ГАЗ-24): 9150 - 10 000 рублів і вище. Цей автомобіль вважався «царем доріг» і був недосяжним для більшості.

1970-і рр. «Культпобуттовари» по вул. Леніна, 61. (народна назва «Залізний» (Жилізний)

МОЇ РІДНІ ВИННИКИ. Місто яке ми втратили назавжди

Містечко з багатовіковою історією й видатними людьми, з неймовірною природою і прекрасними краєвидами поступово перетворилося на «шанхай». Винники, яке оточене з заходу горами, з квітучими садами, з луками із запашних трав, перетворилося на спальний район Львова. Починаючи з 90-х рр., а особливо з поч. 2000-х і аж до тепер, містечко забудовується «хмарочосами». Було забудовано і знищено частково парки й сади, озера і ліси…

Ще з початку 90-х сквер і площу перед тютюновою фабрикою перетворили на «китайську стіну» (ряд двоповерхових магазинів). Так поступово нищили Винники не москалі, а «свої» у вишиванках.

Колись весілля гуляли цілою вулицею, і в останню путь провожали теж всі разом!

Практично всі мешканці зналися, якщо не по прізвищах і іменам, то з вигляду, або знали кого то син чи дочка, внук чи внучка. Колись на Винниках віталися майже всі між собою, а старше покоління знімало капелюхи. Коли їхав автобусом Львів-Винники знав майже всіх, а тепер 1-2, а інколи й нікого. Молодь проводила час в гуртках, спортивних секціях, танцях і дискотеках.
Колись, після війни, на керівні посади, приїхало багато «східняків», а також москалів у військові частини. Але значна частина їхніх дітей, а переважна більшість вже внуків, стали справжніми українцями і вважалися порядними винниківчанами. Мої ровесники, з тих родин, переважно вже розмовляли українською.

Ніякої ворожнечі не було. Правда, коли ти мав дівчину десь в іншому районі Винник, наприклад на Камчатці, Забаві чи Сахаліні, треба було «виставити» місцевим пацанам. Між собою молодь з різних частин Винник виясняли «відносини» рідко. А коли вже доходило до бійки, то все відбувалося по-джентльменськи. Ножі й кастети в хід не йшли, лежачого не били, переважно сам на сам.

В суботу ходили під весілля, а в тих часах (70-80-і рр..) весіль було по 4-5. А коли не було у Винниках весіль, ходили в Чишки. З Чишками ми дружили, а з Лисиничами і Підберізцями ні (інколи були сильні бійки, тоді в хід йшли і палки і штахети). Але це вже зовсім інша історія…

Іншими були Винники, іншими були люди у Винниках, людські відносини, стосунки. Гіршими чи кращими? Не знаю... Одним словом - іншими.

СТАРІ КНАЙПИ ВИННИК. 1940-і - 1980-і рр.. Спогади корінних винниківчан.

Кнайпа (від нім. Kneipe) — корчма, шинок, пивниця, пивна, кабак, генделик, ресторанчик, забігайлівка — гастрономічний заклад, де подають насамперед спиртні напої. В Україні термін «кнайпа» найчастіше вживається у Галичині, особливо у Львові, де нерідко, маючи на увазі кафе, говорять кнайпа або також кав'ярня (каварня). Історична назва перших кав'ярень — цукерня, пов'язана також зі Львовом — це були кондитерські, де до кави пропонували випечені свіжі тістечка. Також в Галичині досить часто вживалося слово пивниця — заклад, де насамперед можна було випити пива. В домашньому господарстві термін пивниця (деколи вимовляли півниця) вживався тільки в одному зі своїх значень, а саме — підвал, погріб, льох. Цікаво, що у Львові багато кнайп, пивниць розміщено в підвалах і напівпідвалах. 

 Кнайп було багато, як тоді говорили «на кожному кроці». Переважна більшість їх була розміщена ще в старих польських і австрійських будинках. Кнайпи були розраховані переважно на «трудяг», хоча часто навідувалася і «трудова інтелігенція». Особливо «життя» вирувало в дні зарплат і на «совєтські паради». Були у Винниках випадки, що до буфету приходили з прапорами і «революційною» атрибутикою, а при виході їх забували… (правда на другий день з самого ранку вже забирали, а то на роботі були б великі проблеми і не тільки). При вході в приміщення дим стояв переважно стовпом, інколи навіть за сусіднім столиком не всіх зразу можна було впізнати. Атмосфера була щира й цікава, адже всі майже зналися між собою. Кнайпи переважно працювали з самого ранку до пізнього вечора.

У кнайпах популярністю мали такі холодні закуски, як в'ялена риба (вобла, тарань), сушена риба, солоні горіхи. Часто подавалися сир, ковбаса, варені яйця, а також різні солоні та мариновані овочі. Горілку, вино і сік наливали у гранені склянки («гранчаки»), пиво – у гальби. Гальби, як правило, були об'ємом в півлітра, характерного стандартного дизайну, масивні, із товстого скла без кольору, із простою масивною ручкою. Окрім горілки, пива і «чорнила», в кнайпі у ті часи можна було випити також радянське «шампанське», біле сухе вино («кисляк») і кріплене виноградне марочне вино. За гальбу  «Жигулівського» платили 22 копійки, а за пляшку такого ж об'єму – 37 копійок.

 Ресторани. Бари.

Кінець XIX ст. Німецьке казино. Ресторан на вул. Галицькій (колишній будинок німця Мюллера; тепер бібліотека для дорослих).  Мюллер будинок надав в оренду  п. Крижановському, й останній влаштував тут ресторан. Під час німецької окупації в будинку було офіцерське казино і ГЕСТАПО (нім. Geheime Staatspolizei).

1930-ті рр. — ресторація К. Достала (початок сьогоднішньої вул. Крушельницької, ліва сторона, між будинком, що межує з Рукавичкою й аптечним складом).

1979 р. — бар «Весна» (колишня їдальня «Чайна») на вул. Леніна (тепер вул. Галицька). До кінця 1989 р. бар і їдальня знаходилися в одному приміщенні. Рік проходив ремонт приміщення. З січня 1991 р. і до 1995 р. (закриття) - тільки бар.

1979 р. — ресторан та бар «Винники» (тепер супермаркет «АТБ»)  по вул. Танкістів (тепер вул. Івасюка). На вході був пан Гєник, який вирішував, за 1 руб., чи вас пускати далі..., а далі, маєш 3 руб. то направо - в бар, а є більше то наліво - до ресторану. Але  інколи «праві» і «ліві»  «мастилися»  по середині (в курилці), або на вулиці.

У барі якийсь час завідував бармен Юрій Павлович - інтелігентного виду, при краватці.Високий, худорлявий такий і в червоному піджачку.

 Кафе

1974 р. — кафе «Карпати» (тепер ресторан «Гопак») на вул. Свердлова (тепер вул. Миколайчука).

1980-ті рр. (середина) — поч. 1990-х рр. Кафе «Веселка» на вул. Галицькій (навпроти міської ради).

Забігайлівки та їдальні

1950-ті рр. — середина 1990-их рр. Кнайпа знаменита на всі Винники – «Під зеленою кришою», на вул. Франка (не під дахом, а під «кришою»), будівля не збереглася. Дешеве пиво, люди спілкуються. В буфеті  була пивниця, там бочки з пивом чекали свого часу, хлопи «викатулювали» бочку, були «специ» які вміли гарно, без втрат забити і закрутити пивну рурку з краником. То було фест! Тут завжди були свіжосмажені карасі й коропи («карпи») й дуже смачніші варені раки з зеленню на великій таці.

Поч. 1950-х рр. Кнайпа  біля пам’ятника Шевченку, на розі, називалася «Мала 2». Торгували там сестри Ярош. Постійно сиділи за 25-ю гальбою п. Обаранець з вусатим дегустатором тютюну з фабрики. Нарід кнайпу називав «Пивний бар», «Плакуча іва» (біля кнайпи проростала велетенська верба).

Поч. 1950-х рр. - 1970-ті рр. Кнайпа «Довоєнна», «У Вовка»,  «Під хрестом», «В Ярошової». Знаходилася на з’єднанні Шевченка і Ломоносова, з лівої сторони, як йти від церкви. Там була буфетчиця Марія Михайлівна Ярошова, всі чоловіки її любили. Особливо в день зарплати вона на них чекала до ночі, варила яйця в «змятку», ковбасу на «гарячо» і вони там кайфували. В пані Ярушовоі були дуже смачні гарячі котлети й печінка (вона там готувала).

Поч. 1950-х рр. Кнайпа біля колишньої перукарні (тепер вул. Галицька). На розі тютюнової  фабрики висів годинник як тазик (до початку 1990-их рр.). Через вулицю зі старих часів стояла простора, стильова дерев'яна буда з «піпою» пивною, потім там Опалевичі продавали м'ясо.

Поч. 1950-х рр. Кнайпа (їдальня) «Чайна». Побудована за типовим райцентрівським проєктом.

Поч. 1950-х рр. Кнайпа  на території «Райспоживспілки», за німецькою кірхою, пиво там пили «на стояка» на хіднику.

1950-ті - 1960-ті рр. Буфет на вул. І. Франка (навпроти теперішнього готелю «Святослав»). Знаходився на куті де тепер італійський магазин, а поруч був вхід до старої лазні (бані).

1950-ті - 1970-ті рр. Дерев'яна будка з пивом (на «колонії») «вуйка Маслякевича» на вул. Галицькій (не доходячи до теперішнього ресторану «Василина», потім там стояв павільйончик «фото»; тепер магазин по продажу дверей та вікон).

1960-ті - 1970-ті рр. Кнайпа «Гвозділка» (за теперішнім рестораном «Гопак» (кут. колишньої вул. Свердлова). Споруда збереглася. В 1970-1980 рр. це був молочний магазин.

1960-ті - 1970-ті рр. Буфет «Кільдим» (на «Камчатці», навпроти колишньої  вул. Космонавтів).

1960-ті - 1970-ті рр. Буфет №6 (на автобусній зупинці) (тепер ресторан «Гетьман»). Після буфету там знаходився магазин канцтоварів.

1960-ті - 1970-ті рр. Буфет «Шайба» («Барабан») (кругла металева споруда, навпроти міськради).

Середина 1970-х рр. (до початку 1990-их рр.). Кнайпа «Жіночі сльози», або «Акваріум» (на місці вже колишньої «Винничанки»; на вул. Івана Франка. 

1970-ті рр. Їдальня на вул. Галицькій (біля Кільцевої), тепер – ресторан-бар «Околиця». 

 Поч. 1990-их рр. Кафе (народна назва «Капкан») біля «бойні» на вул. І. Франка. 

У всіх перерахованих кнайпах, пиво було бочкове, тільки в «Жіночих сльозах» було «інакше трохи», бо приїжджала пивмашина і закачувала в баки, о там і «бадяжили»! (за спогадами Зеника Грися).

1930-ті рр.  Ресторація К. Достала і автівка "Praga".. 

Кінець 1960-их років. Кнайпа "Шайба". З архіву Юрія Карманчука

 

1980-ті рр.