З історії м. Винники. ЗАБІГАЙЛІВКИ. ЇДАЛЬНІ (1940-і рр. -1990-і рр.)

Кнайпа (від нім. Kneipe) — корчма, шинок, пивниця, пивна, кабак, генделик, ресторанчик, забігайлівка — гастрономічний заклад, де подають насамперед спиртні напої. В Україні термін «кнайпа» найчастіше вживається у Галичині, особливо у Львові, де нерідко, маючи на увазі кафе, говорять кнайпа або також кав'ярня (каварня). Історична назва перших кав'ярень — цукерня, пов'язана також зі Львовом — це були кондитерські, де до кави пропонували випечені свіжі тістечка. Також в Галичині досить часто вживалося слово пивниця — заклад, де насамперед можна було випити пива. В домашньому господарстві термін пивниця (деколи вимовляли півниця) вживався тільки в одному зі своїх значень, а саме — підвал, погріб, льох. Цікаво, що у Львові багато кнайп, пивниць розміщено в підвалах і напівпідвалах. 

 Кнайп було багато, як тоді говорили «на кожному кроці». Переважна більшість їх була розміщена ще в старих польських і австрійських будинках. Кнайпи були розраховані переважно на «трудяг», хоча часто навідувалася і «трудова інтелігенція». Особливо «життя» вирувало в дні зарплат і на «совєтські паради». Були у Винниках випадки, що до буфету приходили з прапорами і «революційною» атрибутикою, а при виході їх забували… (правда на другий день з самого ранку вже забирали, а то на роботі були б великі проблеми і не тільки). При вході в приміщення дим стояв переважно стовпом, інколи навіть за сусіднім столиком не всіх зразу можна було впізнати. Атмосфера була щира й цікава, адже всі майже зналися між собою. Кнайпи переважно працювали з самого ранку до пізнього вечора.

У кнайпах популярністю мали такі холодні закуски, як в'ялена риба (вобла, тарань), сушена риба, солоні горіхи. Часто подавалися сир, ковбаса, варені яйця, а також різні солоні та мариновані овочі. Горілку, вино і сік наливали у гранені склянки («гранчаки»), пиво – у гальби. Гальби, як правило, були об'ємом в півлітра, характерного стандартного дизайну, масивні, із товстого скла без кольору, із простою масивною ручкою. Окрім горілки, пива і «чорнила», в кнайпі у ті часи можна було випити також радянське «шампанське», біле сухе вино («кисляк») і кріплене виноградне марочне вино. За гальбу  «Жигулівського» платили 22 копійки, а за пляшку такого ж об'єму – 37 копійок.

Забігайлівки та їдальні

1950-ті рр. — середина 1990-их рр. Кнайпа знаменита на всі Винники – «Під зеленою кришою», на вул. Франка (не під дахом, а під «кришою»), будівля не збереглася. Дешеве пиво, люди спілкуються. В буфеті  була пивниця, там бочки з пивом чекали свого часу, хлопи «викатулювали» бочку, були «специ» які вміли гарно, без втрат забити і закрутити пивну рурку з краником. То було фест! Тут завжди були свіжосмажені карасі й коропи («карпи») й дуже смачніші варені раки з зеленню на великій таці.

Поч. 1950-х рр. Кнайпа  біля пам’ятника Шевченку, на розі, називалася «Мала 2». Торгували там сестри Ярош. Постійно сиділи за 25-ю гальбою п. Обаранець з вусатим дегустатором тютюну з фабрики. Нарід кнайпу називав «Пивний бар», «Плакуча іва» (біля кнайпи проростала велетенська верба).

Поч. 1950-х рр. - 1970-ті рр. Кнайпа «Довоєнна», «У Вовка»,  «Під хрестом», «В Ярошової». Знаходилася на з’єднанні Шевченка і Ломоносова, з лівої сторони, як йти від церкви. Там була буфетчиця Марія Михайлівна Ярошова, всі чоловіки її любили. Особливо в день зарплати вона на них чекала до ночі, варила яйця в «змятку», ковбасу на «гарячо» і вони там кайфували. В пані Ярушовоі були дуже смачні гарячі котлети й печінка (вона там готувала).

Поч. 1950-х рр. Кнайпа біля колишньої перукарні (тепер вул. Галицька). На розі тютюнової  фабрики висів годинник як тазик (до початку 1990-их рр.). Через вулицю зі старих часів стояла простора, стильова дерев'яна буда з «піпою» пивною, потім там Опалевичі продавали м'ясо.

Поч. 1950-х рр. Кнайпа (їдальня) «Чайна». Побудована за типовим райцентрівським проєктом.

Поч. 1950-х рр. Кнайпа  на території «Райспоживспілки», за німецькою кірхою, пиво там пили «на стояка» на хіднику.

1950-ті - 1960-ті рр. Буфет на вул. І. Франка (навпроти теперішнього готелю «Святослав»). Знаходився на куті де тепер італійський магазин, а поруч був вхід до старої лазні (бані).

1950-ті - 1970-ті рр. Дерев'яна будка з пивом (на «колонії») «вуйка Маслякевича» на вул. Галицькій (не доходячи до теперішнього ресторану «Василина», потім там стояв павільйончик «фото»; тепер магазин по продажу дверей та вікон).

1960-ті - 1970-ті рр. Кнайпа «Гвозділка» (за теперішнім рестораном «Гопак» (кут. колишньої вул. Свердлова). Споруда збереглася. В 1970-1980 рр. це був молочний магазин.

1960-ті - 1970-ті рр. Буфет «Кільдим» (на «Камчатці», навпроти колишньої  вул. Космонавтів).

1960-ті - 1970-ті рр. Буфет №6 (на автобусній зупинці) (тепер ресторан «Гетьман»). Після буфету там знаходився магазин канцтоварів.

1960-ті - 1970-ті рр. Буфет «Шайба» («Барабан») (кругла металева споруда, навпроти міськради).

Середина 1970-х рр. (до початку 1990-их рр.). Кнайпа «Жіночі сльози», або «Акваріум» (на місці вже колишньої «Винничанки»; на вул. Івана Франка. 

1970-ті рр. Їдальня на вул. Галицькій (біля Кільцевої), тепер – ресторан-бар «Околиця». 

 Поч. 1990-их рр. Кафе (народна назва «Капкан») біля «бойні» на вул. І. Франка. 

У всіх перерахованих кнайпах, пиво було бочкове, тільки в «Жіночих сльозах» було «інакше трохи», бо приїжджала пивмашина і закачувала в баки, о там і «бадяжили»! (за спогадами Зеника Грися).

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.. 

Кінець 1960-их років. Кнайпа "Шайба". З архіву Юрія Карманчука

1980-і рр. Бар "Весна" (колишня "Чайна).

 

Що відбулося на Азовсталі

У полоні російських окупантів перебуває понад 2,5 тисячі бійців, які захищали завод "Азовсталь" у Маріуполі. Евакуація українських військовослужбовців з "Азовсталі" почалася 16 травня. 20 травня Міністерство оборони рф заявило, що всі 2 439 бійців уже виведені з "Азовсталі". Гарнізон Маріуполя з честю виконав своє завдання — 82 доби відтягував на себе 20 тис. угрупування противника і припинив боротьбу лише за наказом командування. Захисники Маріуполя дали змогу ЗСУ посилитись і отримати західне озброєння.

Передісторія.  

 "Азовсталь" намагалися деблокувати. Одна спроба деблокади була не лише спланована, а й втілена у життя. Вона відбулася після кількох тижнів кривавої блокади Маріуполя. Під загальним командуванням Головного управління розвідки (ГУР) з району Гуляйполя в бік Маріуполя вийшла група, яка мала прорватись у місто. У складі цього підрозділу була частина ГУРівців, частина військових ЗСУ, частина бійців "Азову". Спершу планувалося, що їм дадуть танки і бронемашини більше 80 одиниць, однак, коли дійшло до справи, то зібрали лише кілька танків, БМП і БТРів (до 20 штук). Попри це група все ж висунулась в бік Маріуполя. Вона пройшла близько 10-15 км, наштовхнулась на шалений натиск окупантів і мусила відступити.

Для успішності деблокади на підтримку українських сил мав би відбуватись одночасний зустрічний прорив маріупольського гарнізону. Але це стало нереально після дій 36-ї бригади морської піхоти. Спочатку 4 квітня один батальйон 36-ї бригади раптово здався в полон, а потім несподівано командир 36-ї бригади Володимир Баранюк, нікого не попередивши, прийняв рішення піти на прорив у невідомому напрямку і тим самим втратив багато людей. Також, за словами командира "Азова" Дениса Прокопенка, багато людей були кинуті напризволяще і потрапили в полон.

Морпіхи здались з танками, РСЗВ і боєприпасами, чим дуже послабили сили оборони.  Після цього стало зрозуміло, що деблокада малими силами з неокупованої території навіть на одному напрямку неможлива. 

16 травня російські ЗМІ повідомили, що окупанти домовилися з українськими захисниками з "Азовсталі" про відкриття коридору для поранених бійців у напрямку тимчасово окупованого Новоазовська.

Згодом командир "Азова" Денис Прокопенко заявив, що "заради збереження життів весь Маріупольський гарнізон виконує затверджене рішення вищого військового командування і сподівається на підтримку українського народу".

17 травня в Міноборони повідомили про початок операції з порятунку заблокованих на території комбінату захисників Маріуполя.

За даними МОУ, 16 травня з "Азовсталі" до медичного закладу в Новоазовську евакуйовано 53 тяжкопоранених. Ще 211 осіб через гуманітарний коридор були доставлені в Оленівку.

20 травня британська розвідка повідомила, що з заводу "Азовсталь" в Маріуполі, ймовірно, вийшли вже близько 1 700 українських військових.

⠀

Владислав Дутчак: «Політичне і військове керівництво України дійшло згоди з противником, що захисники Азовсталі складуть зброю. Натомість окупанти дадуть можливість тяжко пораненим протягом 2–3 днів (за сприяння Червоного хреста) виїхати на підконтрольну Україні територію.

⠀

Гарнізон здасть лише свою стрілецьку зброю, більшість якої заберуть представники української сторони (так було обіцяно азовцям). Все інше не дістанеться ворогу, азовці все знищать.

Окрема домовленість! Нагородну зброю, ордени та медалі живих і полеглих бійців представники України заберуть на «Велику землю», де передадуть рідним або помістять на зберігання до повернення їх власників із полону.

⠀

Важлива умова! Наших полеглих вивезуть на підконтрольну Україні територію, щоб поховати з належними почестями.

⠀⠀

Це почесна капітуляція і виконання наказу командування, на відміну від того, що вчинив командир 36 бригади Баранюк, безвідповідальні й злочинні дії якого призвели до масової здачі у полон морпіхів (близько 1 300 добре екіпірованих, озброєних і навчених бійців) і руйнування спільної оборони.

 

Уявіть собі, що до полону тоді здалося більше солдатів, ніж мав полк «Азов» (включно з тиловими службами і жінками, які участі у боях не беруть) до початку боїв за Маріуполь! Це призвело до руйнування оборони і великих втрат серед тих морпіхів, які пішли на прорив або приєднались до Азову. Якби цього не сталося, ми б могли спільно протриматись до червня-липня.

⠀

Легендарному командиру «Азова», другу Редісу, українське політичне керівництво і командування пообіцяло, що азовців обміняють, щойно наші вояки наберуть достатню кількість російських полонених. Перспектива доволі непевна, але азовці обміняли себе на шанс життя для майже 600 наших поранених.

 

В останні дні у захисників Азовсталі були великі втрати. Бомби і артилерія, постійні атаки з повітря і моря, обмежена територія для маневру, обмежені запаси боєприпасів, води та їжі, брак медикаментів та обладнання. Щодня багато загиблих і купа важко поранених з відірваними кінцівками. Попри все це гарнізон продовжував боротьбу з ворогом.⠀

 

Тепер азовців, прикордонників, патрульних поліцейських, моряків, ЗСУшників, бійців ТРО, добровольців, морпіхів комбрига Волини вивезуть під гарантії Червоного хреста в Оленівську колонію. Гарантія така собі, звичайно, але наші поранені отримають шанс".

Бійці полку "Азов" на території заводу "Азовсталь", 10 травня 2022 року

Цікаві факти з історії м. Винники. 1880 р.

 

1880 р. — перепис населення. У Винниках проживало 2 857 осіб  (за віровизнанням – 1 398 греко-католиків, 1 090 римо-католиків, 239 іудеїв, 153 інших; за національністю – 1 469 українців, 1 189 поляків, 206 німців); будинків — 374 та 2 857 моргів землі у громади, а також 4 будинки та 23 морги у панських володіннях.

1889 р.

"Етнографічна карта Західного слов'янства та Західної Русі". 1911р. Т. Д. Флоринський

Тимофій Дмитрович Флоринський (1854— 1919, Київ) — російський славіст та візантолог, доктор наук, дійсний статський радник. Мав яскраво виражені москвофільсько-українофобські погляди.

«Этнографическая карта Западного славянства и Западной Руси: Приложение. Объяснения. Источники и пособия. Статистические данные. Поправки». Видавництво Київ. 1911 р.

Статистичні дані на 1911 р.

Росіяни - 66, 5 млн осіб

Українці - 33, 1 млн осіб (в Російській імперії - 28, 4 млн; в Австро-угорській імперії - 4,5 млн)

Білоруси - 7, 4 млн осіб.