Тетіс (лат. Tethys, дав.-гр. Τηθύς; від імені грецької богині моря Тефіди) — давній океан (хоч часто вживають назву море Тетіс), Середземний океан, система давніх морських басейнів, що простягалась через Північно-Західну Африку, Південну Європу, Малу Азію, Кавказ, Індокитай і існувала в мезозої і палеогеновому періоді кайнозою (тобто в період від 320 до 66,5 млн років тому). Вважають, що Середземне, Чорне і Каспійське моря є залишками Тетісу. Близько 25 мільйонів років тому на місці океану Тетіс виник Альпійсько-Гімалайський гірський пояс, утворилися Карпатські гори.
Паратетіс — море, яке існувало на Землі в епоху раннього кайнозою і сформоване близько 35 мільйони років тому. Його іноді навіть називають океаном, тому що це було найбільше за всю історію планети море, яке простягалося від сучасної Франції до Алтаю.
Це була система мілководних внутрішніх морів, які періодично з'єднувалися з океаном. Море на місці Карпат, було глибоководною частиною Паратетісу. У той час ніяких гір не існувало. На дні цього океану мільйони років накопичувалися тисячі метрів осадів: пісок, глина, мул.
Нове дослідження фахівців з Утрехтського університету (Нідерланди), Геологічного інституту РАН (Росія), Зенкенбергского центру досліджень біорізноманіття та клімату (Німеччина) і Бухарестського університету (Румунія) показало, що Паратетіс пережив чотири катастрофічних цикли, обумовлених зміною клімату, які спочатку зменшили розмір моря, а потім, ймовірно, знищили значну кількість видів, що живуть в ньому.
Море було відокремлено від Атлантики за часів олігоцену (близько 35 мільйонів років тому). Альпійським орогенезом Паратетіс було відокремлено від океану. У зв’язку з коливними рухами обриси і розміри морського басейну постійно змінювалися. На тлі загального підняття досить широкою була зона опускання.
Карпати сформувались завдяки процесам альпійського горотворення йівходить до складу Середземноморської орогенічної зони разом з гірськими хребтами Піренеїв, Альп, Криму, Кавказу і Копетдагу
Початок утворення центральної осьові частини частини майбутньої гірської сторуди Карпат у вигляді орографічнї одиниці припадає на на палеоген (кінець еоцену — початок олігоцену) (30-35 млн. років тому), а кінець їх утворення — на неоген. Отже, фінальні епізоди формування Карпат з формуванням скибових покривів і неотектонічних рухів це НЕОГЕН (14–7 млн. років тому).
В той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони безперервно піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірських пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.
Зовнішні Карпати в той час були з двох боків оточені морем. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат. На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відклались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Східно-Європейської (Руської) платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат (до цієї частини Карпат належать Східні Бескиди, Скибові Ґорґани, Покутсько-Буковинські Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати (Сянсько-Ріцька Верховина, Привододільні Ґогани, Бистрице-Селятинське низькогір'я) а також Полонинсько-Чорногірські Карпати (Полонинське пасмо, Свидовецько-Чорногірський та Гринявсько-Яловичорський масиви). Між Внутрішніми (до цієї частини Карпат належать Вигорлат-Гутинський хребет (Вулканічний хребет), Верхньотисинська улоговина, а також Рахівські гори і Чивчини (частини Мармароського масиву) і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичилися потужні товщі піщаних відкладів.
Геологічний фундамент ряду середньогірних ландшафтів набуває подібного з нинішнім вигляду вже на початку верхнього міоцену (20 млн. років тому).
Становлення гірського рельєфу тривало протягом пізньоолігоценового- ранньоміоценового часу, до якого приурочують головну фазу складкоутворення, підняття флішових Карпат, зародження Передкарпатського прогину і Закарпатської западини (20-25 млн. років тому). Отже, на межі палеогенового і неогенового періодів настає остання фаза потужних горотворних рухів. Тривале прогинання змінилось активним підняттям. Осадова товща була зім’ята в складки. Процес горотворення супроводжувався численними розломами, які створювали сприятливі умови для вулканічної діяльності.
У міоцені в Закарпатті була досить активна вулканічна діяльність. У повітря виділялася велика кількість тепла, крім того воно забруднювалося вулканічним пилом і димом, зменшувалася кількість сонячної радіації, що досягала Землі. Це спричиняло локальне охолодження земної поверхні .
Горотвірні процеси активно протікали наприкінці неогену - на початку антропогену. Процес горотворення був перервний, але тривав аж до плейстоцену (1 млн. років тому), а в слабкому вигляді триває і в теперішній час.
Сарматське море та тропічний клімат навколо нього залишили нам корисні копалини:
* Бурштин: на північ від цього моря росли густі хвойні ліси. Смола дерев потрапляла у воду, вимивалася річками в це море і накопичувалася в осадових породах (тому ми маємо поклади бурштину на Поліссі).
* Пісок: Білі піски, які ми бачимо на берегах сучасних річок Сходу України це часто морські відкладення того самого періоду.
25-30 мільйонів років тому Африканська плита почала активно тиснути на Європейську. Почався активний підйом земної кори. Формувалися Альпи, Карпати, Кримські гори та Кавказ. Гори почали інтенсивно рости саме наприкінці палеогену, виходячи з морських глибин, що підтверджується шарами флішу (чергування пісковиків та сланців), які утворилися на дні глибоководного басейну.
Дно моря почало підійматися, вода відступала на південь. Дно океану почало зминатися в складки, як скатертина на столі, яку штовхають рукою. Вода почала відступати, а колишнє морське дно піднялося, утворюючи острови, а потім гірські хребти. У цих протоках плавали акули, зуби яких досі знаходять у відкладеннях біля підніжжя Карпатських гір.
Залишки цього гігантського басейну сьогодні це Чорне, Каспійське та Аральське моря.
14-10 млн років тому на місці Львова було тепле Сарматське море.
Близько 14-10 мільйонів років тому (міоцен) Паратетіс зімкнувся і перетворився в озеро (Сарматське море) від Австрії до до гірського пасма Тянь-Шань, що у Китаї, а зник близько п’яти мільйонів років тому. Сарматське море, утворилося внаслідок з’єднання двох морських басейнів – Прикарпатського і Причорноморського.
Сарматське море покривало величезні простори теперішнього заходу України, зокрема і територію Львова. «Море» простягалося на території Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей і дальше на схід. Отже, район Львова та Поділля в цей час також були морським дном. «Море» вкривало великі простори – від Кременецького кряжу, Вороняків (на південь від смт Підкамінь) і Карпат до сучасного Аральського моря, з островами Крим та Кавказ. Воно було внутрішньоконтинентальною неглибокою і теплою водоймою.
Львів знаходиться на Волино-Подільській плиті й тут мільйони років тому було тепле мілководне море, в якому мешкали різні живі організми. І навіть тепер можна знайти цікаві знахідки під ногами — ракушки, скам’янілості морських істот, зокрема молюсків, устриць, морських зірок тощо. Такі знахідки є в парку «Знесіння», на Лисій Горі, вул. Гнатюка, біля Домініканського собору…
Сарматське море – це міоценове тепле море. Коли море ставало глибшим, на дні накопичувався чистий вапняк (органічні рештки). Якщо море міліло або річки приносили багато глини, утворювалися мергелі. Якщо море знову ставало глибоким, зверху мергелю міг знову утворитися вапняк.
Міоцен — рання епоха неогенового періоду, почалася 23,03 мільйонів років тому і закінчилася 5,333 мільйона років тому. Міоцену передував олігоцен, а після нього настав пліоцен.
Як зазначає завідувачка кафедри загальної та історичної геології і палеонтології ЛНУ ім. Івана Франка Антоніна Іваніна (2025): «Уся історія осадової оболонки Землі – це історія трансгресій і регресій. Трансгресія – коли море наступає, а регресія – коли відступає. Однак геологи досі не мають стовідсоткової відповіді, чому так відбувається. Наразі найкращий варіант відповіді на це запитання – тектоніка літосферних плит. Також є пульсаційна теорія. Простими словами – це як дихання планети: вона то розширяється, то стискається. Відповідно, море певний час наступає, а потім відступає. Тож уся давня історія кам’яної оболонки Землі значною мірою про те, чи є морські відкладання, чи їх немає. Геологи читають цю кам’яну книгу й бачать, коли відбувалися наступи моря і коли воно відступало».
Сарматські відклади в Прикарпатті мають товщину понад 250 метрів, а це дуже багато, бо ті, що в парку у парку «Знесіння» – всього декілька десятків сантиметрів.
Близько 10 млн років тому Сарматське море відновлює зв'язок зі Світовим океаном в районі протоки Босфор. Цей період отримав назву МЕОТИЧНОГО моря, яке являло собою Чорне і Каспійське моря, пов'язані північнокавказькою протокою.
6 млн років тому Чорне і Каспійське море розділилися. Розпад морів частково пов'язують з підняттям гір Кавказу, почасти зі зниженням рівня Середземного моря.
5-4 млн років тому рівень Чорного моря знову підвищився і воно знову злилося з Каспієм в Акчагильське море, яке еволюціонує в Апшеронське море і охоплює Чорномор'я, Каспій, Арал і заливає території Туркменії і нижнього Поволжя.
Відступало море повільно, кілька мільйонів років, і на початку антропогенового періоду набрало обрисів сучасних Чорного, Азовського і Каспійського морів. Поступово під дією тектонічних процесів, море відійшло з території Поділля. Про часи існування неглибокого та доволі теплого моря, нагадує така осадова гірська порода, як – черепашник. Він утворився внаслідок нагромадження органічних решток - переважно мушель молюсків.
Коли море поступово відходило, на його місці утворювались долини й русла рік, що нині впадають у Чорне та Азовське моря. Деякі з них (притоки Дніпра, Південний Буг та інші) в результаті вертикальних рухів кристалічної платформи й окремих блоків змінювали напрямки своїх течій, а Дністер і нині тече тією долиною, яку він розробив понад мільйон років тому.
Сарматське море було порівняно теплим, неглибоким, слабосолоним басейном. В Україні відклади його поширені на Півдні, Закарпатті й Прикарпатті. Саме із висиханням залишків Тетісу – Сарматського моря, пов’язані поклади кам’яної солі на Прикарпатті.
Коли Сарматське море відступило з Прикарпаття, і Середнє Подністров'я стало суходолом, Товтрове пасмо мало вигляд валоподібного підвищення з пологими схилами. Сучасних обрисів Товтри набули, мабуть, під час Дніпровського зледеніння в результаті знесення вітрами й водами потужного піщано-глинистого покрову, яке залишило після себе Сарматське море в останні тисячоліття свого існування.
Саме нашарування скелетів живих організмів, які мешкали в Сарматському морі протягом мільйонів років (коралів, молюсків, моховаток), і утворило гірський кряж органічного походження. Карпати, нехай і не родичі Товтрам, цьому дещо посприяли: саме завдяки тектонічним змінам під час народження Карпат, Сарматське море відступило на південний схід. Море пішло, а довжелезний кораловий риф завширшки в 5 км залишився.
Двостулкові молюски. Фото Владислава Гарбара.
