Тетіс (лат. Tethys, дав.-гр. Τηθύς; від імені грецької богині моря Тефіди) — давній океан (хоч часто вживають назву море Тетіс), Середземний океан, система давніх морських басейнів, що простягалась через Північно-Західну Африку, Південну Європу, Малу Азію, Кавказ, Індокитай і існувала в мезозої і палеогеновому періоді кайнозою (тобто в період від 320 до 66,5 млн років тому). Вважають, що Середземне, Чорне і Каспійське моря є залишками Тетісу. Близько 25 мільйонів років тому на місці океану Тетіс виник Альпійсько-Гімалайський гірський пояс, утворилися Карпатські гори.
Паратетіс — доісторичне велике мілководне море, яке простягалося від регіону на північ від Альп на заході до Аральського моря на сході. Це була система мілководних внутрішніх морів, які періодично з'єднувалися з океаном. Море на місці Карпат, було глибоководною частиною океану Тетіс. У той час ніяких гір не існувало. На дні цього океану мільйони років накопичувалися тисячі метрів осадів: пісок, глина, мул.
Море було відокремлено від Атлантики за часів олігоцену (близько 35 мільйонів років тому). Альпійським орогенезом Тетіс було відокремлено від океану. У зв’язку з коливними рухами обриси і розміри морського басейну постійно змінювалися. На тлі загального підняття досить широкою була зона опускання.
Карпати сформувались завдяки процесам альпійського горотворення йівходить до складу Середземноморської орогенічної зони разом з гірськими хребтами Піренеїв, Альп, Криму, Кавказу і Копетдагу
Початок утворення центральної осьові частини частини майбутньої гірської сторуди Карпат у вигляді орографічнї одиниці припадає на на палеоген (кінець еоцену — початок олігоцену) (30-35 млн. років тому), а кінець їх утворення — на неоген. Отже, фінальні епізоди формування Карпат з формуванням скибових покривів і неотектонічних рухів це НЕОГЕН (14–7 млн. років тому).
В той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони безперервно піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірських пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.
Зовнішні Карпати в той час були з двох боків оточені морем. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат. На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відклались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Східно-Європейської (Руської) платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат (до цієї частини Карпат належать Східні Бескиди, Скибові Ґорґани, Покутсько-Буковинські Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати (Сянсько-Ріцька Верховина, Привододільні Ґогани, Бистрице-Селятинське низькогір'я) а також Полонинсько-Чорногірські Карпати (Полонинське пасмо, Свидовецько-Чорногірський та Гринявсько-Яловичорський масиви). Між Внутрішніми (до цієї частини Карпат належать Вигорлат-Гутинський хребет (Вулканічний хребет), Верхньотисинська улоговина, а також Рахівські гори і Чивчини (частини Мармароського масиву) і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичилися потужні товщі піщаних відкладів.
Геологічний фундамент ряду середньогірних ландшафтів набуває подібного з нинішнім вигляду вже на початку верхнього міоцену (20 млн. років тому).
Становлення гірського рельєфу тривало протягом пізньоолігоценового- ранньоміоценового часу, до якого приурочують головну фазу складкоутворення, підняття флішових Карпат, зародження Передкарпатського прогину і Закарпатської западини (20-25 млн. років тому). Отже, на межі палеогенового і неогенового періодів настає остання фаза потужних горотворних рухів. Тривале прогинання змінилось активним підняттям. Осадова товща була зім’ята в складки. Процес горотворення супроводжувався численними розломами, які створювали сприятливі умови для вулканічної діяльності.
У міоцені в Закарпатті була досить активна вулканічна діяльність. У повітря виділялася велика кількість тепла, крім того воно забруднювалося вулканічним пилом і димом, зменшувалася кількість сонячної радіації, що досягала Землі. Це спричиняло локальне охолодження земної поверхні .
Горотвірні процеси активно протікали наприкінці неогену - на початку антропогену. Процес горотворення був перервний, але тривав аж до плейстоцену (1 млн. років тому), а в слабкому вигляді триває і в теперішній час.
Сарматське море та тропічний клімат навколо нього залишили нам корисні копалини:
* Бурштин: на північ від цього моря росли густі хвойні ліси. Смола дерев потрапляла у воду, вимивалася річками в це море і накопичувалася в осадових породах (тому ми маємо поклади бурштину на Поліссі).
* Пісок: Білі піски, які ми бачимо на берегах сучасних річок Сходу України це часто морські відкладення того самого періоду.
25-30 мільйонів років тому Африканська плита почала активно тиснути на Європейську. Почався активний підйом земної кори. Формувалися Альпи, Карпати, Кримські гори та Кавказ. Гори почали інтенсивно рости саме наприкінці палеогену, виходячи з морських глибин, що підтверджується шарами флішу (чергування пісковиків та сланців), які утворилися на дні глибоководного басейну.
Дно моря почало підійматися, вода відступала на південь. Дно океану почало зминатися в складки, як скатертина на столі, яку штовхають рукою. Вода почала відступати, а колишнє морське дно піднялося, утворюючи острови, а потім гірські хребти. У цих протоках плавали акули, зуби яких досі знаходять у відкладеннях біля підніжжя Карпатських гір.
Залишки цього гігантського басейну сьогодні це Чорне, Каспійське та Аральське моря.
14-10 млн років тому на місці Львова було тепле Сарматське море.
Сарматське море покривало величезні простори теперішнього заходу України. зокрема і територію Львова.
«Море» простягалося на території Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей і дальше на схід. Отже, район Львова та Поділля в цей час також були морським дном.
Сарматське море – це міоценове тепле море.
Міоцен — рання епоха неогенового періоду, почалася 23,03 мільйонів років тому і закінчилася 5,333 мільйона років тому. Міоцену передував олігоцен, а після нього настав пліоцен.
Як зазначає завідувачка кафедри загальної та історичної геології і палеонтології ЛНУ ім. Івана Франка Антоніна Іваніна (2025): «Уся історія осадової оболонки Землі – це історія трансгресій і регресій. Трансгресія – коли море наступає, а регресія – коли відступає. Однак геологи досі не мають стовідсоткової відповіді, чому так відбувається. Наразі найкращий варіант відповіді на це запитання – тектоніка літосферних плит. Також є пульсаційна теорія. Простими словами – це як дихання планети: вона то розширяється, то стискається. Відповідно, море певний час наступає, а потім відступає. Тож уся давня історія кам’яної оболонки Землі значною мірою про те, чи є морські відкладання, чи їх немає. Геологи читають цю кам’яну книгу й бачать, коли відбувалися наступи моря і коли воно відступало».
14-10 мільйонів років тому (міоцен) Паратетіс замкнувся і перетворився на ізольоване Сарматське море (від Австрії до Туркменії). Сарматське море, утворилося внаслідок з’єднання двох морських басейнів – Прикарпатського і Причорноморського. В доісторичні часи Сарматське море простягалося від сучасного Відня до гірського пасма Тянь-Шань, що у Китаї.
«Море» вкривало великі простори – від Кременецького кряжу, Вороняків (на південь від смт Підкамінь) і Карпат до сучасного Аральського моря, з островами Крим та Кавказ. Воно було внутрішньоконтинентальною неглибокою і теплою водоймою.
Сарматські відклади в Прикарпатті мають товщину понад 250 метрів, а це дуже багато, бо ті, що в парку у парку "Знесіння" – всього декілька десятків сантиметрів. Львів знаходиться на Волино-Подільській плиті й тут мільйони років тому було тепле мілководне море, в якому мешкали різні живі організми. І навіть тепер можна знайти цікаві знахідки під ногами — ракушки, скам’янілості морських істот, зокрема молюсків, устриць, морських зірок тощо. Такі знахідки є в парку "Знесіння", на Лисій Горі, вул. Гнатюка, біля Домініканського собору…
Близько 10 млн років тому Сарматське море відновлює зв'язок зі Світовим океаном в районі протоки Босфор. Цей період отримав назву МЕОТИЧНОГО моря, яке являло собою Чорне і Каспійське моря, пов'язані північнокавказькою протокою.
6 млн років тому Чорне і Каспійське море розділилися. Розпад морів частково пов'язують з підняттям гір Кавказу, почасти зі зниженням рівня Середземного моря.
5-4 млн років тому рівень Чорного моря знову підвищився і воно знову злилося з Каспієм в Акчагильське море, яке еволюціонує в Апшеронське море і охоплює Чорномор'я, Каспій, Арал і заливає території Туркменії і нижнього Поволжя.
Відступало море повільно, кілька мільйонів років, і на початку антропогенового періоду набрало обрисів сучасних Чорного, Азовського і Каспійського морів. Поступово під дією тектонічних процесів, море відійшло з території Поділля. Про часи існування неглибокого та доволі теплого моря, нагадує така осадова гірська порода, як – черепашник. Він утворився внаслідок нагромадження органічних решток - переважно мушель молюсків.
Коли море поступово відходило, на його місці утворювались долини й русла рік, що нині впадають у Чорне та Азовське моря. Деякі з них (притоки Дніпра, Південний Буг та інші) в результаті вертикальних рухів кристалічної платформи й окремих блоків змінювали напрямки своїх течій, а Дністер і нині тече тією долиною, яку він розробив понад мільйон років тому.
Сарматське море було порівняно теплим, неглибоким, слабосолоним басейном. В Україні відклади його поширені на Півдні, Закарпатті й Прикарпатті. Саме із висиханням залишків Тетісу – Сарматського моря, пов’язані поклади кам’яної солі на Прикарпатті.
Коли Сарматське море відступило з Прикарпаття, і Середнє Подністров'я стало суходолом, Товтрове пасмо мало вигляд валоподібного підвищення з пологими схилами. Сучасних обрисів Товтри набули, мабуть, під час Дніпровського зледеніння в результаті знесення вітрами й водами потужного піщано-глинистого покрову, яке залишило після себе Сарматське море в останні тисячоліття свого існування.
Саме нашарування скелетів живих організмів, які мешкали в Сарматському морі протягом мільйонів років (коралів, молюсків, моховаток), і утворило гірський кряж органічного походження. Карпати, нехай і не родичі Товтрам, цьому дещо посприяли: саме завдяки тектонічним змінам під час народження Карпат, Сарматське море відступило на південний схід. Море пішло, а довжелезний кораловий риф завширшки в 5 км залишився.
Двостулкові молюски. Фото Владислава Гарбара.
Немає коментарів:
Дописати коментар