Князь Святослав мав рацію. Ніколи земля скіфів/сарматів/русів не належала Римській імперії. Карти

У РІК 6477 [969]. І сказав Святослав матері своїй Ользі та боярам своїм: "... Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї.."

Уважно дивимось на карти й бачимо яким чином, коштом сусідів, віками зростала Римська імперія.

І навіть коли ці землі скіфів вздовж західного узбережжя Чорного (Руського) моря називалися Малою Скіфією, а потім Нижньою Мезією вони не переставали бути руськими.

Саме тут, недалеко від міста Доростол (Сілістра) в якому з четвертого століття існувала катедра готської християнської єпархії, і яке захищав Святослав від римських легіонів було руське місто Переяславець.

А зовсім недалечко від Переяславця потрохи на Південь, існувало славнозвісне місто Томи, назване на честь легендарної скіфської цариці де з 3 по 9 століття працювала скіфська християнська єпархія.

Подивиться на ці карти. Невже походи Святослава були заради простої наживи й військової доблесті як то пишуть деякі підручники?

Я вважаю Святослав захищав землі й віру своїх предків-скіфів від експансії ромейських легіонів, їхніх болгарських проксі й наступу Нікейської церкви на руську віру, яка була успадкована від скіфів.

Хронологію стану і захисту своїх південних кордонів русами/скіфами ви побачите на цих мапах. Тепер очевидно, що т. зв. Траянові вали, що були збудовані на Півдні Одеської області недалеко від лівого берега гирла Дунаю були насамперед захистом від римських легіонів, експансія яких на землі скіфів/сарматів розпочалась щонайменше з першого століття до н. е. і проходила аж до 12 ст. н.е. включно.

Про походи Святослава в Болгарію.

Подивиться уважно на фрагмент вікі-таблички (рис. 4), де відображена зміна правлячої династії Болгарії за часи т.зв. грецько-болгарських походів Святослава Хороброго (968-971). Також ця територія мала історичну назву Малої Скіфії.

Зверніть увагу на часи правління Бориса ІІ, якого саме Святослав, точніше воєвода русів - Сфенкел, захищав в Преславі від візантійських легіонів.

Святослав в той самий час захищав фортецю Доростол з її Готською християнською катедрою від візантійських легіонів.

Після загибелі Святослава від рук візантійських наймитів-печенегів хана Курі:

Східна частина Болгарського царства остаточно попала під Візантійську окупацію.

Відповідно Скіфська  (Томітанська єпархія) і Доростольска (Сілістра) Готська християнська єпархія під тиском Візантії і її церкви припинили своє існування, як і сам термін Мала Скіфія.

Скіфська (Томітанська) єпархія — єпархія у складі Константинопольського патріархату єдиної вселенської кафолічної православної церкви, згадується з III по IX ст. включно. Центр був у м. Томи (Фракія). Існувала версія, що це м.Констанца. Під її управлінням були землі так званої Малої або Древньої Скіфії. Зараз це територія Румунії, але вона також займала деяку частину Одеської області.Скіфська єпархія від самих початків, сповідувала канонічний і правдивий Символ Віри та до Халкідонського собору (тобто до 451 року) була самовладною, незалежною в управлінні своїми церквами. І, лише собор у Халкідоні 28-м правилом підпорядкував Скіфську єпархію Константинопольському Патріархатові.

Собори в Сірмії та Антиохії (351-358 роки) відкинули нікейські постанови (Сірмій – місто в Римській імперії). Була прийнята так звана «сірмійська формула», що визнавала Сина меншим від Отця.  У 357 році на помісному Соборі в м. Сірмій була видана 2-га Сірмійська формула, яка при тлумаченні субординації між Отцем і Сином забороняла вживати поняття «єдиносущний» і «подобосущний», оскільки таких термінів у Святому Письмі не існує, і подальші суперечки з цього питання заборонялись. Було визначено, що хоча Син визнається Єдинородним, бо народжений від Отця, однак  Отець є більшим від Сина у всьому, але, незважаючи на це, були й інші помісні собори, де точилася полеміка навколо цього догмату. 

Висновки:

1. Завоювання чи то війна Святослава начебто саме з Болгарією є продуктом пропаганди й брехливим наративом кремлівської історичної школи. Святослав воював виключно з Візантією та її болгарськими проксі за Болгарію і стару віру!

2. По загибелі Святослава, старі апостольські християнські церкви Малої Скіфії - Скіфська (Сірмійської формули віри) і Готська (Аріанська), обидві існували щонайменше з ІІІ століття (!) Обидві НАЗАВЖДИ припинили своє існування.

3. Дуже важко собі уявити, що Святослав міг бути язичником, бо разом з дружиниками-русами боронили міста – Скіфські центри найстарішого віровчення послідовників Христа, яке зберігалося після перших місій послідовників Христа.

4. Натомість візантійські легіони принесли на землі скіфів/слов’ян нову імперську Тринітаріанську віру (тринітаріанство – це вчення про триєдність Бога, про те, що Він відкрив Себе у трьох рівних і вічних Особах), знищив історичну пам’ять і спотворюючи ментальність підкорених за допомогою візантійської церкви народів.

Мала Скіфія (Добруджа). Скіфське царство на нижньому Дунаї (дав.-гр. Μικρά Σκυθία, трансліт. Mikra Skuthia; лат. Scythia Minor), відоме також як Мала Скіфія, було державним утворенням, заснованим скіфськими племенами у III столітті до нашої ери, існувало до I століття до н.е. Мала Скіфія нині східна частина Румунії та Болгарії. Перший опис Малої Скіфії можна знайти у Геродота; корінні мешканці – гети. Головні міста - Істрія (найдавніший з усіх), Одесос (сучасна Варна), Томіс (сучасна Констанца), Дуростор (сучасна Сілістра).

Відомо, що скіфи, які жили на цих землях, створили свій власний монетний стандарт. Зокрема до наших днів збереглися монети декількох їхніх правителів, таких як Каніт, Танус, Харасп, Айлій, Саріак і Акросак. Царство розташовувалося на західних землях Євразійського степу, охоплюючи території сучасної Добруджі та прилеглих районів. Мала Скіфія стала результатом розширення скіфського впливу на захід і відокремилася від більш давньої Скіфії, що простягалася на схід від Дніпра. Це царство відігравало важливу роль у регіональній політиці та культурі, взаємодіючи з грецькими колоніями на Чорному морі та іншими народами Північного Причорномор'я. Як і Кримська Скіфія, Скіфія на нижньому Дунаї була знищена внаслідок вторгнення понтійського царя Мітрідата VI Євпатора , який став серйозною загрозою для багатьох скіфських царств. Однак, попри падіння політичної структури, населення Скіфії продовжувало існувати на цих землях ще деякий час після цієї події. Але після поразки Мітрідата VI сюди вдерлися гети, де заснували два своїх царства: північне зі столицею в Генуклі (в гирлі Дунаю) та південне. Надалі північне царство розпалося на два.

FB Volodymyr Doshchechkyn з доповненнями автора

Рис. 1.

Рис. 2. Це карта кордонів Східної Римської імперії 8 ст. н. е. 

Рис. 3. Це також кордони Східної римської імперії, тобто Візантії (7 століття, за часів династії Комніна). Тобто територія скіфів/русів незаймана.

Рис. 4.

Карта 1923 р.

Карта 1886 р. професора Г. Дройзена, опублікована Р. Андре.  «Europa beim Tode Theoderichs d. Gr. (526)

Українські землі – Сарматія. Карта Римської імперії Гійома Деліля. 1705 р.

1705 р. Гійом Деліль (Guillaume Delisle; 1675-1726) французький географ та картограф видав карту «Theatrum historicum ad annum Christi quadringentesimu. in quo tum Imperii Romani tu...» (Історична карта Римської імперії та сусідніх варварських народів). На карті позначена Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea) та Сарматія Азійська (Sarmatia Asiatica), Південь України – напис Sarmatia ubi Sarmatae sive Sauromate. Sarmatia Europaea охоплює Правобережну та Лівобережну Україну (до р. Дон). Карта неодноразово перевидавалася, зокрема в атласі «Atlas nouveau» (Amsterdam).

Гійом Деліль був учнем астронома Жана-Домініка Кассіні, який навчив його точного визначення положення за допомогою спостереження точок на небі. Перші карти видав у 1700 р. (світу, Америки, Африки, та Азії). З 1702 року був пов'язаний з Французькою Академією Наук, з 1716 р. – ад’юнкт, з 1718 р. був її членом. Одержав титул Першого Королівського Географа (Premier Géographe du Roi). За дорученням Петра I склав карту Каспійського моря, на якій вперше дав його справжні положення і конфігурацію. У 1700-1714 рр. видав всесвітній атлас на основі нових матеріалів, критично переглянувши картографічні уявлення того часу; повністю переробив карту Африки; вперше дав більш вірні пропорції Середземного моря, усунувши помилку в довготі, яка збереглася на географічних картах ще з часів К. Птолемея.

Батько – Клод Деліль (викладач географії та історії), брати: Жозеф Ніколя Деліль (академік в Парижі та Петербурзі, увійшов в історію тим, що таємно надсилав до Франції копії російських карт, до яких мав доступ в Академії наук); Симон – історик; Луї – астроном (помер 1741 р. на Камчатці).

Деліль завжди наносив на свої мапи градусну сітку. За декретом французького уряду 1634 р. французькі мапи приймали за нульовий меридіан острів Ферро (Ферро – крайній західний острів групи Канарських островів, в період 1634–1884 рр. меридіан острова Ферро (17°39’51”) на захід від Гринвіча приймався за початковий).

1742 р. Гійом Деліль. Карта з «Atlas nouveau»

1742 р.