Медова печера (387 м н. р. м.) — печера, геологічна пам'ятка природи місцевого значення (з 1970 р.) у Винниківському лісопарку.
Затверджена як геологічна пам’ятка природи місцевого значення на площі 1,2 га рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.84 № 495. Фігурує в документах з 1970-1984 рр. як пам’ятка неживої природи. Пам’ятка природи місцевого значення з 1970 року. Пам’ятка має пізнавально-туристичне значення.
Колись називали Медунка. Місцезнаходження: східна околиця м. Львова, район Майорівки, верхня частина схилу Ратинської височини, Львівське Розточчя. Добре доступна з вул. Медової Печери.
Печера антропогенного походження (за винятком кількох тріщин тектонічного походження), створена внаслідок добування вапняків і пісковиків у середині ХIII ст., хоча головні форми дістала у ХIХ ст. Назва, ймовірно, походить від медово-жовтого кольору кальциту, що колись у вигляді натічних форм прикрашав її стіни та стелю.
У брошурі «Przyroda Lwowa, jej osobliwości i zabytki», виданій 1914 р. накладом Музею ім. Дідушицьких, Медову печеру вносять до списку найцінніших пам’яток природи в околицях Львова.
1925 р. у своєму провіднику по Львову відомий львовознавець Микола Голубець пише: «За Погулянкою і броваром Кляйна лежить чарівна «Медова печера» зложена з двох об’ємистих комор сполучених поміж собою. Назва печер походить від медової краски її каміння. Відкрито її щойно перед кільканадцяти роками при нагоді ломання каміння».
Цікаві відомості про печеру дізнаємося з книжки історика Івана Крип’якевича «Історичні проходи по Львову»: «В цій стороні лежать популярні місця прогульок: Медова Печера і Чортівська Скала. До Mедової Печери веде Пасічна дорога, попри Маєрівку; серед узгір лежить котловина і в ній дві невеликі печери.
В 1850-х рр. тут була каменоломня і тоді видовбано печери. Назва Медової Печери, або Медунки, походить від того, що у печерах є вапняк, який кольором своїм нагадує мед (кристалічний вапняк). В цій котловині є сліди невеликого цвинтарика: на цьому місці в 1914—1915 рр. російські воєнні суди виконували засуди смерті й тут хоронено розстріляних».
Печера утворилася у товщі хемогенних ратинських вапняків верхньої частини баденського регіоярусу (середній міоцен, 14 млн p.). Вапняки жовтувато-сірі, щільні, пелітоморфні, де-не-де кавернозні. Потужність їх — 2,2 м. Підстеляються глауконіт-кварцовими пісками та пісковиками з лінзоподібними прошарками водоростевих (багрянкових) вапняків. Перекриваються глинами, мергелями і пісковиками з прошарками бентоніту.
Загальна протяжність галерей печери понад 200 м (дослідження львівського спелеоклубу), середня висота — 4,5 м, середня ширина — 8,5 м. Біля входу — великий грот з колоною у центрі, від неї йде вузька галерея, що з’єднує ще два гроти.
Складається з двох великих залів, з'єднаних вузьким проходом-хідником. Зали можна візуально поділити на 3 кімнати, а також 4-у (важкодоступну).
В центральному залі розташована колона у вигляді стовпа. У стінах виділяються ніші. Довжини залів і ходів складає понад 200 м (за іншими даними 110 м), площа і об’єм порожнин не визначались. Лабіринт С-подібний, перша зала простора висотою 2-3 м, поступово звужується вертикально, з великим гротом та колоною у центрі.
Друга зала більша за розміром і просторіша. Від неї розходяться у два напрямки погано доступні ходи.
Тепер печера покрита з середини чорною сажею від вогнищ і смолоскипів та завалена сміттям. Лише у 2-й залі можна побачити природний колір печери.
У печері водяться кажани.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
