Винники. Санаторій «Маріївка». Світлина 1906 р.

  Влітку 1891 р. львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки недалеко від сучасного Винниківського озера кліматичний лікувальний заклад «Маріївка». Під час Першої світової війни курорт припинив існування. Спочатку тут розташувалися «на постой» німецькі військові, справу довершили мародери, скориставшись відсутністю власника. Після 1920 р. родина Закшевських продала «Маріївку», через інфляцію отриманих грошей вистачило чи не на пачку сірників. Новий власник влаштував тут літній будинок, а в 1953 р. біля курорту з’явилося  «Комсомольське озеро».

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 

Санаторій «Маріївка» у Винниках. Світлина 1906 р.

  Влітку 1891 р. львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки недалеко від сучасного Винниківського озера кліматичний лікувальний заклад «Маріївка».Під час Першої світової війни курорт припинив існування. Спочатку тут розташувалися «на постой» німецькі військові, справу довершили мародери, скориставшись відсутністю власника. Після 1920 р. родина Закшевських продала «Маріївку», через інфляцію отриманих грошей вистачило чи не на пачку сірників. Новий власник влаштував тут літній будинок, а в 1953 р. біля курорту з’явилося  «Комсомольське озеро».

Маріївка, Млинівці (Винниківське озеро). Карти XVIII- перша пол. XX ст

Маріївка

Сьогодні Маріївка  (пол. Mariówka) — місцевість у Винниках (територія навколо Винниківського озера). Розташована вздовж долини р. Марунька. Маріївка майже з усіх боків оточена лісовими масивами: з півночі, сходу та південного сходу — Лісом Жупан (частина Винниківського лісопарку), із заходу — Великим лісом  (Wielki Las). На заході межує з Пасіками міськими (Pasieki miejskie), місцевістю Майорівка (Majerówka), на північному заході – з урочищем Ялівець (Jalowiec).

Назва урочища появилася в кінці XIX ст., коли в 1891 р. львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки, в урочищі Млинівці, санаторій «Маріївка». За іншими даними курорт було відкрито в 1885 р. В 1908 р. появилася залізнична станція «Маріївка», недалеко від сучасного Винниківського озера. Проіснувала до липня 1944 р. Назва, мабуть, походить від антропоніма «Марія».

Млинівці. Млинівка

1365 р. — перша письмова згадка про с. Млинівці (пол. Mlynowce). Тепер – територія навколо Винниківського озера. У долині біля шляху між Львовом і Винниками селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже в кінці ХVІІ ст. Назва поселення пішла від млинів. На карті 1783 р. показано 7 ставків. Між Млинівцями й теперішнім дріжджзаводом – урочище Млинівка (пол. Mlynowka).

З історії. Ставки та млини в цьому районі були з давніх-давен, адже назва села Млинівці (від млинів на річці) зустрічається ще в 1365 р. Ще за Австрії  (карти 1861 р., 1889 р.) озеро складалося з двох частин (основне і «технічне» (поряд основного). На цих двох ставках були млини (карта 1889 р.). Недалеко від сучасного озера було два стави в Млинівцях (карта 1889 р.), один став з млином (нижче від виїзду з Винниківського озера на трасу Львів-Винники; теперішня вул. Б. Хмельницького), а також став біля сучасного дріжджзаводу. На південний схід від озера теж був став (початок урочища «Забава») (карта Міга 1783 р.). В кінці 1920-их років тут утворили табір для навчання і відпочинку польських харцерів (польський варіант «Пласту»). При перших «совітах» (1939-1941 рр.) це вже був піонертабір. В 1953 р. поновили дамбу, відбудували будинок водної станції. У 1970-их рр.. на околиці озера був військовий спортивний табір.

За спогадами українського поета, корінного винниківчанина Івана Врецьони (1930 р. н.): «Колись Винниківське озеро було ставком п. Станіслава Ліпського, де до недавнього часу були шлюзи – колись був млин, в мене збереглася світлина тих часів. Ми в молоді роки ходили купатися, квиток на увесь день коштував 20 грош. Брат Ліпського теж мав ставок (нижче Винниківського озера), але менший, який пізніше перетворили на гарбарню (цех де ГАРБУВАЛИ, тобто обробляли сиру шкіру, з якої потім робили взуття та ін. Гарбарні розташовували біля річки, бо процес вимагає багато води; цех пластмасових виробів був у приміщенні колишньої гарбарні - прим. А. Б.). В 1947 р. брати Ліпські виїхали до Польщі. За «других большевиків» озеро спробувала облаштувати тютюнова фабрика, але з того нічого не вийшло».

За спогадами корінного винниківчанина Ігоря Матиса:  «До ремонту дамби, десь до 1952 р, на місці теперішнього шлюзу.ще стояв млин. Не діючий, перший поверх кам'яний на ньому ще 2 дерев'яні. До війни належав п. Ліпському. Ми там бавились у війну, "штурмували й захищали" поверхи. А публіка, рибалки, човни у сезон теж були…».

 

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

*Байцар Андрій.  СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. — Львів-Винники, 2024. — 177 с. 

1783 р.

 1861 р.

 1889 р. Масштаб 1:75 000

1931 р. Польська карта. Масштаб 1:25 000

  Карта поч. 2010-х рр. (чотирикутники - сліди озер, Микола Степанів)

Млинівці — колишнє село поблизу Винниківського озера

Давним-давно територія Винниківського озера була вкрита лісом, поміж деревами вилася багата на рибу річка. Згодом тут почали поселятись люди. Так виникли села: Лисиничі, Підбірці, Підберізці, Зубра, Винники. Винники було княже село, в якому виноградарі, або т. зв. «винники» вирощували виноград для княжого столу. Від «винників» і пішла назва села. У долині від шляху між Львовом і Винниками працьовиті селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже в кінці XVII ст. Назва поселення пішла від млинів.

Першу письмову згадку про Млинівці маємо в джерелах за 1365 р., а у 1453 р. селом заправляв вже старшина Микола-тивун (категорія привілейованої сільської старшини княжого часу). Це свідчить про існування села в княжий період та залишки руського права в галицьких селах, ще в середині XV ст. З документів довідуємося, що селяни Млинівців у XV ст. підтримували тісні зв’язки з Львовом та сусідніми селами Винниками, Підберізцями та іншими. Як виглядало село Млинівці в XVI ст., можна уявити з цікавого документа, виявленого професором В. Грабовецьким у Львівських городських книгах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (ф. 9, т. 333, арк. 564-570). В цьому документі іде мова про спір між феодалами, власником села Винник і власником села Млинівці, про кордон між ними в 1542—1568 рр. З документа видно, що село Млинівці (1543 р.) знаходилось «під тією дорогою, яка вела з Винник до Львова» і було приватною власністю католицького ксьондза Мніщковського,  який успадкував його від своїх предків. В селі проживали селяни-кріпаки «піддані» католицького ксьондза, які змушені були виконувати важкі феодальні повинності: панщину, натуральні, грошові, церковні та інші данини.

У податковому реєстрі 1515 р. в селі документується млин і 1 лан (близько 25 га) оброблюваної землі.

У центрі села був панський двір, озеро з греблею, млином і корчма. В 1542 р. тут мешкав якийсь Коваль, якого хата і кузня лежала «на віддалі пострілу з лука» під високою горою (теперішньою «Лисівкою»). Вона розділяла Млинівці від Винник.

Власник щорічно отримував значні прибутки не лише з панщини, але й ставу, де була риба, і з кількох млинів та корчми. Свою продукцію з поля: ярину, овочі, збіжжя і навіть лісові плоди селяни продавали або в самому Львові, або в галицькому передмісті цього міста. Як це велося в середньовіччі, шляхта сусідніх сіл намагалася збільшити свої земельні володіння шляхом сусідніх сіл прямим насильством. Тоді між шляхтою велися постійні чвари, які закінчувались судовими процесами. У середині XVI ст. володарі Винник шляхтичі Лагодовські намагались захопити частину Млинівців і повели суперечку за ґрунти з власником села ксьондзом Мнішковським. Цей судовий спір розглядався двічі у XVI ст.

Справу розглядав Львівський міський суд. Судова комісія була змушена прибути на місце, щоб обстежити території і примирити сусідів. Однак це не полегшило становища селян Млинівців і вони ще довго терпіли від здирств винниківських шляхтичів.

У період перебування військ Богдана Хмельницького під Львовом восени 1648 р. у Млинівцях були козацькі загони, яких підтримували селяни. Наприкінці ХVІІ ст., під час наступу татар село було знищено, залишилось кілька хат навколо ставу, які були приєднані до Винник. Так село Млинівці зникло з карти, тільки деякий час тут працював ще млин. Після цього ставом володіли окремі власники.

З кінця XIX ст. назва Млинівців — Маріївка (пол. Mariówka). Урочище розташована вздовж долини р. Марунька і майже з усіх боків оточене лісовими масивами: з півночі, сходу та південного сходу — Лісом Жупан (частина Винниківського лісопарку), із заходу — Великим лісом (Wielki Las). На заході межує з Пасіками міськими (Pasieki miejskie), місцевістю Майорівка (Majerówka), на північному заході — з урочищем Ялівець (Jalowiec). Назва «Маріївка» походить від кліматично-лікувального закладу «Маріївка». Заклад у 1891 р. збудував львівський підприємець Еміль Браєр (за іншими даними в 1885 р.).Від назви санаторію в 1908 р. появилася залізнична станція «Маріївка» (Залізниця Львів-Підгайці). Проіснувала до липня 1944 р. Назва, мабуть, походить від антропоніма «Марія». 

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

*Байцар Андрій.  СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. — Львів-Винники, 2024. — 177 с. 

 * Влох Михайло. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села: Історико-краєзнавчий збірник. — Чикаго,1970. — 526 с.

* Грабовецький В. Мої незабутні Винники в літописі та ілюстраціях: За спогадами минулих літ. — Івано-Франківськ, 2011.- 286 с.

Австрійська карта 1861-1864 рр.