З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр..
Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.
Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.
1970 115,17 руб.
1971 117,57▲
1972 121,91▲
1973 125,30▲
1974 128,46▲
1975 133,54▲
1976 139,84▲
1977 142,88▲
1978 146,22▲
1979 148,74▲
1980 155,12▲
1981 157,89▲
1982 163,08▲
1983 165,75▲
1984 169,55▲
1985 173,95▲
1986 179,00▲
1987 185,01▲
1988 199,79▲
1989 217,74▲
1990 248,40▲
1991 495,40▲
Спеціалізованих горілчаних магазинів було два.
Магазин на вул. Івана Франка (навпроти фабричного будинку). Діяв у 1970-х рр. – 1990-х рр..
Магазин на вул. Леніна (біля колишньої ощадкаси). Діяв у 1970-х рр. – 1990-х рр..
Алкогольні напої продавали і в гастрономах: «Центральний гастроном» (біля універмагу, гастроном навпроти колишньої міської ради, в гастрономі «Під сходами» (народна назва), тепер магазин «Жупан».
З історії продукції та цін на неї.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів.
У 1923 році в СРСР було скасовано Сухий закон, що дало новий поштовх для розвитку алкогольної індустрії. До реформи 1961 року: існували різні види горілки. Дешева, безіменна («сучок»), коштувала 21 руб. 20 коп., а «Столична» - 30 руб. 70 коп. У 1961 році було проведено грошову реформу і ціни на горілку зросли. Горілка «сучок» зникла. Після реформи «Московська» коштувала 2 рублі 87 копійок, а «Столична» - 3 рублі 12 копійок.
1 січня 1961 року в СРСР відбулася грошова реформа. Обмін грошей здійснювався за курсом 10:1, тобто на 10 крб. особа отримала лише 1 р. Через кілька місяців після реформи в Союзі різко зросли ціни на всі харчові продукти, включно з горілкою.
У 1962 році подорожчали не тільки м’ясо, масло, молочні продукти, але й алкоголь. Відтоді ціни на горілку зростали. У знаменитому радянському фільмі Леоніда Гайдая «Діамантова рука» за головним героєм Семеном Семеновичем Горбунковим у виконанні Юрія Нікуліна приїздить «липове» таксі і на ньому номери: «28-70 ОГО» – це прямий невдоволений натяк режисера на високі ціни на горілку (пляшка горілки коштувала 2 рублі 87 копійок). Глядач одразу «зчитував» натяк.
1972 р. керівництво СРСР вирішило переорієнтувати народ, який щораз більше спивався, із горілки на вино. З прилавків зникли такі марки горілки, як «Особлива», «Пшенична», «Русская» і «Отборная».
1972 р. Підвищення цін під приводом покращення якості. З'явилася «Екстра» по 4 рублі 12 копійок, яку народ назвав «Е.К.С.Т.Р.А.» (Ех, як стало важко російському алкоголіку).
Найдешевша «півлітра», знову ж таки без додаткових найменувань на етикетці, коштувала 3 руб. 50 коп. плюс вартість посуду, а це ще 12 коп. Разом виходили ті самі, пам'ятні радянським громадянам «три шістдесят дві». У народі цю горілку за своєрідне оформлення етикетки називали колінвалом. Менше пити наші люди, звісно, не стали.
Наступне подорожчання міцного алкоголю відбулося в 1981 році. Мінімальна ціна на горілку зросла до 5 р. 30 коп. Стільки коштувала «Московська особлива» та «Русская». «Пшенична» та «Столична» коштували вже по 6 р. 20 коп. Експерти стверджують, що подорожчання викликано початком війни в Афганістані. Причиною зростання цін став обвал цін на нафту на ринку в 1980 році.
За короткого перебування на посаді чекіста Андропова, ціни на горілку суттєво знизилися. Напій звався лаконічно - «Водка». Але дотепники «розшифрували» назву: «Вот Он Добрый Какой Андропов». Міцність 40%, ціна 4,70 руб. Одна з «типомоделей», яка називається в народі «Андропівка». Після приходу до влади колишнього голови КДБ СРСР Андропова розпочалася жорстка політика зміцнення дисципліни у державі. Щоб пом’якшити ставлення народу до влади, або щоб народу просто «легше жилося» було викинуто на ринок горілку за такою ціною.
Однак під час антиалкогольної кампанії Горбачова, яка почалася у 1985 році, ціни на горілку різко зросли, до 9 карбованців 10 копійок за найдешевшу пляшку, а продаж був обмежений. В країні викорчовувалися виноградники, а горілку можна було купити в обмеженій кількості тільки після 14:00. До того ж виникло ще й Всесоюзне добровільне товариство тверезості (ВДОБТ), куди загнали добровільно-примусово майже 15 мільйонів людей.
— «Посольська» 4 руб. 42 коп. (6 руб. 40 коп.).
— «Столична» 4 руб. 12 коп. (6 руб. 20 коп.).
— «Пшенична», 5 руб. 25 коп. (6 руб. 20 коп.).
— «Русская» 4 руб. 12 коп. (5 руб. 30 коп.).
— «Московская особая» 2 руб. 87 коп. (5 руб. 30 коп.).
— Настоянка гірка «Перцівка», 0,5 л., 1991, 35%, ціна із вартістю посуду 8 руб. 00 коп.
Порожня пляшка 0, 5 л. у 60—70-ті роки коштувала 12 копійок (з 1981 року 20 копійок).
Алкоголь у радянські часи був куди більш доступний, аніж якісні книжки, музика, кіно. В епоху правління Леоніда Брежнєва, наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років, споживання спиртних напоїв в СРСР досягло рекордного рівня в історії країни. На дорослого чоловіка припадало близько ста пляшок горілки на рік. Зростало жіноче та підліткове пияцтво і алкоголізм. Близько 32 відсотків загальної кількості смертей на рік в СРСР прямо або опосередковано були повʼязані з алкоголем. Приблизно дві третини злочинів скоювались пʼяними.
У 1985 р. тодішній і єдиний президент СРСР Михайло Горбачов був змушений запровадити антиалкогольну кампанію — вона отримала назву «сухий закон».
Горілка. Коньяк. Шампанське.
Із алкоголю до 1970 р. пили майже винятково горілку. У радянські часи ціни на горілку варіювалися, але зазвичай були низькими.
Основними підприємствами в УРСР, які спеціалізувалися на випуску горілчаних виробів, були:
* Київський лікеро-горілчаний завод — один із провідних заводів республіки, що забезпечував масовий розлив популярних сортів.
* Миколаївський лікеро-горілчаний завод.
* Чортківський лікеро-горілчаний завод (Тернопільська область) — у радянські часи вважався одним із лідерів галузі в Україні та виробляв широкий асортимент горілок.
* Львівський лікеро-горілчаний завод — велике підприємство західного регіону, яке мало потужності для розливу загальносоюзних марок.
* Одеський лікеро-горілчаний завод — також входив до переліку ключових виробників міцного алкоголю в УРСР.
* Харківський лікеро-горілчаний завод — забезпечував потреби східних регіонів республіки.
«Українська горiлка» (1960-і — 1980-і рр.).
«Українська горiлка» - популярний міцний напій в Україні. Міцність 45% (або 45 об’ємних одиниць) – у народі – 45 «оборотів». Вартість цього «дива» свідчить ціна на етикетці 3 руб. 35 коп., включаючи вартість посуду. Річ у тому, що в ті часи посуд, а точніше, пляшка була своєрідною «валютою», яку легко було обміняти на гроші — 12 копійок (саме стільки коштувала пляшка від спиртних напоїв). Тому й вартість напоїв завжди зазначалася: «з вартістю посуду» чи «без вартості посуду». Принісши порожню тару в будь-який магазин можна було отримати омріяний напій на 12 копійок дешевше. А іноді спиртні напої відпускали виключно за порожню тару. Витрати Держплану СРСР – горілку випускати встигали, а тару для неї немає, от і доводилося примусово вилучати її у населення. З 1981 р. ціна — 6 руб. 20 коп.
«Горілка Українська» (пізніший варіант). Міцність 40%, вартість 5 рублі 30 копійок.
«Українська з перцем» (1960-і — 1980-і рр.).
Класичну горілку «Українська з перцем» почали виготовляти з 1960-х рр. Відомо, що її масовий випуск отримав схвалення від першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста (обіймав посаду у 1963–1972 роках). Назва горілки видозмінювалося, було кілька варіантів.
«Українська горілка з перцем» (1970-і рр.). Міцність 40%, ціна 3 руб. 70 коп. (без вартості посуду), з 1981 р. — 6 руб. 20 коп. У народі просто: горілка «Українська з перцем». Випускалася зазвичай у квадратній пляшці.
«Гірка настойка Українська з перцем» (1970-і рр.). Міцність 40%, ціна 4 руб. (з посудом), з 1981 р. — 6 руб. 20 коп. У народі просто: горілка «Українська з перцем». Випускалася зазвичай у квадратній пляшці.
«Українська з перцем гірка настойка» (1970-і рр.). Міцність 40%, 3 руб. 70 коп. (без вартості посуду), з 1981 р. — 6 руб. 20 коп. У народі просто: горілка «Українська з перцем». Випускалася зазвичай у квадратній пляшці.
«Пшенична».
Перша іменна горілка. Одна з найстаріших радянських горілок (випускалася ще до війни) першою отримала власну назву. Решта аналогів іменувалися просто «горілками» із зазначенням міцності: 40, 50, 56 градусів. Довоєнна етикетка «Пшеничної» була звичайнісінькою: ніяких картинок і прикрас - виключно текст на білому тлі. Після війни про неї забули на хвилі популярності «Русской» і «Столичной» і згадали тільки в 70-ті роки.
Отже, масове виробництво розпочалося у 1970-х роках. Вона позиціонувалась як продукт вищої якості в порівнянні зі звичайною «Колінвал» (горілка «Водка») або «Столичною». Для виробництва використовувався спирт категорії «Екстра», що вироблявся виключно із зернової сировини (переважно пшениці), та спеціально пом'якшена вода.
У цей-то час «Пшенична» і набула оригінальної барвистої етикетки. На зображенні зображений типовий сільський пейзаж із похиленими будиночками, зеленими деревами і хлібним полем.
До 1981 р. вартість — 5 руб. 25 коп., з 1981 р. — 6 руб. 20 коп.
Горілка «Пшенична» була однією з наймасовіших марок у Радянському Союзі, й її виробництво в УРСР здійснювалося на десятках лікеро-горілчаних заводів (ЛГЗ) у різних областях.
Зокрема, Миколаївський лікеро-горілчаний завод — документально підтверджено, що завод випускав горілку «Пшенична» (наприклад, у 1946 році було виготовлено понад 4 тис. дал цього напою).
«Столична».
«Столична» з'явилася в 1940-х рр.. 1938 року молодому співробітнику «Головлікерводки» Віктору Свириді вдалося розробити новий рецепт традиційної горілки. В основі напою повинен бути ретельно очищений зерновий спирт, попередньо оброблений та відфільтрований активованим вугіллям. Першу експериментальну партію нової горілки було запущено 1941 року на Ленінградському заводі ЛГЗ. Початок війни перервав виробництво нового напою, оскільки заводу довелося перекваліфікуватися на військове виробництво. Але після зняття блокади Той самий Свирида повернувся на завод, щоб відновити виробництво «Столичної». З 1953 року виробляти це спиртне також почали на заводі «Кристал» у Москві.
На етикетці «Столичної» зображено тільки-но відкритий готель «Москва», причому зображено його в збірному образі, який поєднує вид із різних ракурсів. Через такий підхід і посередню якість друку, далеко не всі радянські люди могли розпізнати в картинці цю споруду.
Завдяки угоді з компанією «PepsiCo» у 1970-х роках, «Столична» стала головним горілчаним брендом СРСР на ринку США в обмін на будівництво заводів «Pepsi» в Радянському Союзі (зокрема в Євпаторії та Києві).
Після реформи 1961 р. ціна - 3 рублі 12 копійок. У 1970-х — на початку 1980-х років пляшка об'ємом 0,5 л коштувала 4 крб. 12 коп., з 1981 р. — 6 руб. 20 коп. Кінець 1980-х: ціна «Столичної» доходила до 9 руб. 60 коп.
Горілка «Столична» була однією з найпопулярніших марок у Радянському Союзі. В УРСР її виготовляли на великих лікеро-горілчаних заводах (зокрема, у Києві, Львові та Харкові).
В УРСР «Столична» часто використовувалася як універсальна «валюта» для віддяки за послуги або як обов'язковий атрибут святкового столу серед середнього класу та інтелігенції.
«Русская водка».
Горілку під брендом «Русская» вперше випустили в СРСР у 60-і роки. Товарний знак було зареєстровано тільки 1969 року, але до цього напій уже встиг завоювати першу золоту медаль (на виставці в Лейпцигу). Далі - більше: зростаючі з кожним роком обсяги виробництва і все нові нагороди. Примітно, що популярна радянська горілка обзавелася відразу двома етикетками. На одній було зображено двох кінних московитських «витязів», які крокують під зеленим стягом у пошуках «подвигів».
Другу прикрасив простий синій напис «Русская водка» зі стилізацією під старовину. Непоказну етикетку доповнили золотою рамкою, а також словами «RUSSKAYA» (зверху) і «RUSSIAN VODKA» (знизу). Періодично на білому тлі з'являлися зображення медалей, отриманих у Лейпцигу та Пловдиві. До слова, цей варіант виявився найживучішим: щось подібне можна було побачити і на пізніших зразках «тієї самої російської горілки».
Цікаво: Одним із популярних варіантів оформлення «Русской водки» стало використання знаменитої роботи Васнецова - тієї самої, де зображені Альоша Попович, Добриня Микитич та Ілля Муромець. На етикетці її так і підписали «Три богатирі», хоча насправді картина називається «Богатирі».
У 1960-их роках горілка коштувала 2 руб. 20 коп. (без вартості посуди). З поч. 1970-х рр. і до 1981 року коштувала 4 руб. 12 коп. (після - 5 руб. 30 коп.).
У часи СРСР горілка марки «Русская» була масовим брендом, який виготовлявся на багатьох підприємствах лікеро-горілчаної промисловості по всій країні.
«Екстра».
Горілка «Екстра» СРСР - це марка якісної радянської горілки, що з'явилася в 1970-х роках, яка символізувала підвищення якості продукції, продавалася за тією ж ціною, що і «Російська», і виготовлялася із зернового спирту «Люкс» з додаванням води, цукрового сиропу та лимонної кислоти.
Її рецепт був запроваджений після постанови ЦК КПРС у 1972 році, і вона відрізнялася від дорожчих сортів тим, що була доступна як знак «найкращої якості» і продавалася по 4,12 рубля, як і «Російська», тоді як «Столична» була експортним варіантом.
Народ розшифрував «Е.К.С.Т.Р.А.» (Ех, як стало важко російському алкоголіку).
У 1970-х — на початку 1980-х років пляшка об'ємом 0,5 л коштувала 4 крб. 12 коп., з 1981 р. — 6 руб. 20 коп.
«Московська особлива горілка». «Московська».
«Московська особлива горілка» (Moskovskaya Osobaya) — це була класична, високоякісна зернова горілка, відома м'яким смаком, чистим ароматом із хлібними нотами та солодкуватим присмаком, що досявся завдяки 100% зерновому спирту та багаторівневій фільтрації через пісок та вугілля.
Одна з найтитулованіших радянських горілок: на її рахунку - чимало медалей, зокрема великих міжнародних виставок. Під час розроблення рецептури за основу було взято дореволюційний варіант. Злегка змінилася і назва (спочатку горілка іменувалася «Московська особлива»).
Жителям союзних республік продукт запам'ятався зеленою етикеткою, що впадала в очі. Через цю яскравість на більшості антиалкогольних радянських плакатів зображувалася саме «Московська». Втім, колір міг істотно відрізнятися залежно від наявної фарби: поряд із кричущо-зеленим зустрічалися оливкові та салатові варіанти. Різнилася і ширина кольорової смуги, яка могла займати від 20 до 60% етикетки. У різні роки пляшку «Московської» прикрашали золотистою рамкою, зображенням медалей, логотипами заводів тощо.
З 1962 р. по 1972 р. «Московская особая» коштувала 2 руб. 87 коп. (з 1981 р. - 5 руб. 30 коп.).
«Мисливська горілка».
«Мисливська горілка» з'явилася наприкінці 50-х, вирізнялася підвищеною міцністю (45 градусів), необхідною для швидкого зігрівання змерзлих у лісі мисливців. На етикетку спочатку було поміщено оленя, що біжить, зображення якого відрізнялося на різних заводах. Наприкінці 60-х йому на зміну прийшов чорний глухар на тлі яскравого сонячного диска. Чим була викликана така підміна - невідомо, а ось як закуску під нову горілку було заведено вживати мисливську ковбасу.
Була етикетка і з рушницею та торбинкою мисливською.
У 80-і роки «Мисливську» горілку постачали на Захід, забезпечивши її відразу двома назвами «Okhotnichya» (відповідно до оригіналу) і «Hunters brandy» (для більшої ясності в середовищі іноземців). Ну і про всяк випадок доповнили великим шрифтом: «RUSSIAN VODKA».
У 1960-х роках горілка коштувала ~ 3 руб., а в 1970-х ~4 руб. 50 коп.
«Посольська горілка».
«Посольська горілка» була розроблена в СРСР на початку 70-х і, як свідчить назва, активно постачалася за кордон. Серед аналогів виділялася особливо м'яким смаком і високою питкістю, що пояснювалося особливим підходом до очищення. В обробці продукту використовували знежирене молоко, вугілля і кварцовий пісок. Досить оригінальною була й етикетка - у чорних тонах із зображенням людини в червоному вбранні петровських часів.
Віяння перебудови принесли нововведення і в її оформлення: на пляшці з'явилися малюнки на тему вручення вірчих грамот, ходи працівників посольства, войовничі вершники і навіть «Незнайомка» Крамського.
У 1970-х рр. вартість горілки - 4 руб. 42 коп. На початку 1980-х р. горілка коштувала 6 руб. 40 коп. (з вартістю посуди).
«Сибірська горілка».
«Сибірська горілка» була випущена в ранні 70-ті й також із прозахідним розрахунком. Як справжня сибірячка вона виявилася гарячішою на цілих 5 градусів (45 замість посольських 40).
Що стосується етикетки, то тут все передбачувано: стандартне уявлення про Московію для європейського споживача - сніги, морози, московитська трійка з дзвіночками, ямщик, що ганяє коней, і мандрівна пара панів... Доповнювали картинку російсько- та англомовні написи.
Постачалася «Сибірська» горілка не тільки на захід, але була популярна і серед радянських громадян.
У 1980-х р. горілка коштувала 5 руб. 95 коп. (без вартості посуди); у кінці 1980-х рр. — 11 руб. 70 коп. (з вартістю посуди).
Коньяк.
Якщо горілку міг собі дозволити майже кожен громадянин, то пляшку вірменського коньяку могли собі дозволити лише впливові та заможні люди. По-перше, коньяк рідко з'являвся в магазинах і вважався дефіцитним товаром, а по-друге, вартість коньяку була дуже високою. У 70-ті роки. за пляшку тризіркового вірменського коньяку довелося заплатити 10.12 руб., а коньяк з 5 зірками коштував від 14.12 руб. за 0.5 л. У 80-ті роки. середня вартість коньяку «впала» до 8.12 рублів, але ближче до розпаду СРСР ціни різко злетіли через складну політичну ситуацію в країні. Наприкінці 80-х років. пляшка «Арарату» коштувала 28 руб.
Активна пропаганда шампанського як напою для новорічного столу йшла на телебаченні та у кінематографі. Жоден новорічний фільм та телепередача не обходилася без легендарної зеленої пляшки із сріблястою фольгою. Коштувало ігристе досить дорого порівняно з іншими алкогольними напоями. На етикетках шампанського 1960 - 70-х років зустрічаються такі ціни: 4,5 рубля, 5,5 рублів та 6,5 рублів. У 1980-ті шампанське коштувало від 7 до 11 рублів.
Вина.
Справжньою альтернативою горілці в брежнєвсько-горбачовську добу для найширшого загалу були низькосортні плодово-ягідні вина за доступними цінами. Питні заклади у народі, називалися: кабак, чопок, генделик, забігайлівка, тощо.
1972 р. постановою ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом» горілку дозволено було продавати лише із 11.00 до 19.00, а ось вино, або те, що тоді вином називалося, - цілий день. Так настала 14-річна «чорнильна епоха». «Чорнилом» спочатку називали «червоне міцне», а згодом - усі винні сурогати не виноградного походження.
Технічні умови дозволяли виробляти їх на будь-якому консервному заводі, навіть колгоспному. Сотні українських господарств на «плодово-ягідному» заробляли чималу «живу копійку». У райкомах тоді це вино називали «плодово-вигідним», бо воно допомагало районам виконувати фінансовий план.
Міцність плодово-ягідних вин доходила до 28 градусів, що робило їх реальною конкуренткою горілці. Про популярність плодово-ягідних вин свідчать цифри: їх продаж у 1970-1980-х роках зріс на 250%, тоді як горілки – на 25%, коньяку – на 27%. Ці вина вироблялися шляхом простого змішування низькоякісного виноматеріалу зі звичайним спиртом та розливались на підприємствах одинадцяти республік країни.
Типова ціна в радянські часи (1970-і - 1980-і роки) - від 90 копійок до 1 рубля 87 копійок (вартість порожньої пляшки 0,5 літра - 12 копійок, пізніше - 20 копійок; 0,7 літра - 17 копійок). Іноді на пляшці писали просто «Вино», «Червоне», «Вермут», «Плодово-ягідне"» Але деякі мали й власні назви. В народі ці вина називалися «бормотухою».
«Бормотуха» — дешеві кріплені вина, сурогатний спиртний напій; недороге (як правило, кріплене, міцністю 15-22 °) низькоякісне виноградне або плодово-ягідне вино, виготовлене з дешевого вино-матеріалу, цукру, етилового спирту, води і барвників. Використовувалося винятково, для досягнення алкогольного сп'яніння, смакові якості великої ролі не грали. Бормотухою були дешеві види портвейну, кагору і вермуту, а також недорогі плодово-ягідні вина. Через використання низькоякісних складників, бормотухи, наприклад «Сонцедар», нерідко призводили до тяжких отруєнь.
У народі її прозивали ще «гомулою», «червивкою», «шмурдяком» та «біоміцином» — від назви українського кріпленого вина «Біле міцне».
Слід зазначити, що в колишньому СРСР ніколи не випускалися спиртні напої під торговою маркою «Бормотуха». Назва «Бормотуха» є збірною і жаргонною.
Пересічні трудящі купували дешеві портвейни «777», «Агдам», вина «Сонцедар», «Альмінська долина», «Плодово-ягідне» та інші подібні напої.
Популярними («студентський варіант») були сухі вина: «Струмок» за 1 руб. 10 коп., «Столове» - 1 руб. 10 коп., «Аліготе» - 1 руб. 30 коп. і т. д.
Аж у 1970-х роках, у Львові, в продажу з’явилися добрі мадярські і румунські якісні сухі вина, мадярські та югославські вермути, а також львівські та прибалтійські лікери.
Ординарне кріплене вино з гордою португальською назвою «Портвейн» можна вважати королем радянських вин. Не з погляду якості, а за обсягами виробництва та споживання — його в СРСР випускали та випивали в рази більше, ніж сухих марочних вин та шампанського, разом узятих.
Найлегендарніша «бормотуха» СРСР — Портвейн «АГДАМ». Портвейн «Агдам» (жартівлива назва «Як дам!») - азербайджанська марка, названа по місту Агдам; міцність 19%, вміст цукру 8%, ціна від 1,44 до 2,02 рублів. Цю пекельну суміш виноградного соку, що забродив, цукру і картопляного спирту в країні соціалізму, що переміг, пили всі — робітники, студенти, академіки.
«Портвейн 777» — це легендарне радянське ординарне (невитримане, недороге) кріплене вино, відоме в народі як «Три сокири»,«Лісоповал», або «Очко». Популярне серед студентів та інтелігенції 70-80-х років. Незважаючи на назву, це не справжній портвейн, а кріплене вино типу «бормотуха» з міцністю близько 14,5-18% і цукром 7-10%, що випускається досі, зокрема на Одеському заводі вин. Ціна - 1 руб. 87 коп.
«Солнцедар» – це легендарне дешеве кріплене вино СРСР, відоме своєю низькою якістю, високим вмістом спирту (близько 18%) та популярністю серед молоді та малозабезпечених верств населення в 70-80-х роках, яке стало частиною міського фольклору та згадується в літературі, перш за все завдяки асоціації з епохою застою. Виробництво припинилось під час антиалкогольної кампанії 1985 року. Ціна - 1 руб. 25 коп.
«Золота осінь» («Зося» або «Зося Осиповна») — це популярне, недороге, плодово-ягідне кріплене вино СРСР, яке особливо цінувалося за свою дешевизну та доступність, вироблялося переважно в Українській РСР, зокрема у Львові, та стало символом «бормотухи» наряду з іншими дешевими винами. Мало близько 17% алкоголю. Це вино зникло після антиалкогольної кампанії Горбачова, але залишається знаковим напоєм тієї епохи. Ціна — 1 руб. 02 коп., пізніше 1 руб. 15 коп.
«Біле міцне». Напій коштував смішні 1 рубль 02 копійки (90 коп. за півлітри + 12 коп. тара), а натомість мав міцність аж 17 обертів!
«Кагор 32». Під цією назвою продавалося дешеве червоне кріплене вино з вмістом спирту 16% і 140—160 г/л цукру.
Популярними «чорнилами» були «Біле солодке» за 1 руб. 22 коп. Й «Васісубані» за 2 руб. 00 коп.
В УРСР ще випускали дивний напій під назвою «Верховина», який в народі швидко здобув влучний «епіграф» – «прощавай розум».
У СРСР вина класифікувалися за міцністю (столові, кріплені, десертні), ступенем солодкості (сухі, напівсухі, напівсолодкі, солодкі), якістю (ординарні, марочні, колекційні) та кольором (червоні, білі, рожеві).
Характерними рисами радянських вин були широка гама недорогих ординарних вин, популярність напівсолодких та десертних, а також виробництво марочних, таких як Хванчкара та Айгешат.
Класифікація за типом:
Столові. Столові вина отримані шляхом повного або часткового бродіння виноградної маси. Вина столові виробляються без додавання спирту і містять тільки спирт, отриманий в результаті природного бродіння - від 9,0 до 14,0 %.
За вмістом цукру столові вина, у свою чергу, поділяються на сухі – не більше 0,3% із залишковим цукром до 1%, напівсухі – від 1 до 2,5% та напівсолодкі – від 3 до 8%.
Столові вина, натуральні та якісні, вироблялися в основному в Грузії, Молдові, в Україні, у південних областях РРФСР. При можливості вибору покупець надавав перевагу напівсолодким столовим винам — марочним чи ординарним. Найкращими з напівсолодких вин вважалися знамените грузинське «Хванчкара», «Кіндзмараулі», «Твіші», «Алазанська долина», «Ахашені», «Оджалеші». Не меншим попитом мали масандрівські напівсолодкі «Мускат», «Аліготе», «Алустон».
Кріплені. Кріплені вина допускають використання спирту-ректифікату. Вони бувають міцними (містять від 17,0 до 20,0% об. спирту, зокрема спирту природного бродіння не менше 3,0% об., вміст цукру від 1,0 до 14%) і десертними (містять спирту від 12,0 до 17,0%, зокрема спирту природного бродіння).
За вмістом цукру десертні вина поділяються на: напівсолодкі (цукру - від 5,0 до 12,0%, спирту - від 14,0 до 16,0% об.), солодкі (цукри - від 14,0 до 20%, спирту - від 12,0 до 17,0% об.) та лікерні (цукру – від 21,0 до 35,0%, спирту – від 12,0 до 17,0% об.).
Класифікація за ступенем солодкості:
Сухі: З мінімальним вмістом цукру, досягнутим повним бродінням.
Напівсухі: З помірним вмістом цукру.
Напівсолодкі: З підвищеним вмістом цукру.
Солодкі: З високим вмістом цукру.
Класифікація за якістю:
Ординарні. Масові вина, які продавали без обов'язкової витримки. Витримані: Вина з витримкою не менше 6 місяців.
Ординарні сухі вина коштували недорого. У народі їх називали «кисличок», «сухарик».
Марочні. Високоякісні вина, які витримувалися щонайменше 18 місяців (наприклад, Айгешат, Мадера).
Сухі марочні вина, як правило, вживали гурмани та представники інтелігенції. Окрім відомих грузинських вин «Цинандалі», «Гурджаані», «Мукузані» та ін. гідною якістю також відрізнялося українське «Оксамит України», молдавські моносортові «Фетяска», «Ріслінг», «Каберне», «Піно», «Негру де Пуркарь».
Колекційні. Марочні вина, які додатково витримувалися у пляшці щонайменше 36 місяців.
Немає коментарів:
Дописати коментар