Андрій Байцар: ПОЛЬСЬКІ ФІЗИЧНІ ТА ТЕМАТИЧНІ КАРТИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. 1742-1945 рр.

Загальногеографічні (фізичні) карти - зображують всі географічні явища, у тому числі рельєф, гідрографію, рослинно-ґрунтовий покрив, населені пункти, господарські об'єкти, комунікації, кордони тощо.

Загальногеографічні великомасштабні карти, на яких зображені всі об'єкти місцевості, називаються топографічними, середньомасштабні загальногеографічні карти - оглядово-топографічними, а дрібномасштабні загальногеографічні карти - оглядовими.

Фізична карта - загальногеографічна карта, що передає зовнішній вигляд території та акваторії. Має, як правило, середній чи дрібний масштаб і має оглядовий характер. На фізичній карті докладно показані рельєф та гідрографія, а також піски, льодовики, плавучі льоди, заповідники, родовища корисних копалин; менш докладно – соціально-економічні елементи (нас. пункти, шляхи сполучення, кордони тощо).

Часто фізичні карти створюють як навчальні. Їх широко використовують у початковій, середній та вищій школі щодо географії (зазвичай включають у шкільні атласи або створюють у настінному варіанті). Настінні фізичні карти мають великий формат, на них застосовують великі знаки та написи, потовщують лінії річок, кордони, дають позначення корисних копалин. Нерідко такі карти мають два плани: зображення осн. об'єктів розраховано на розгляд у класі (аудиторії) з великої відстані, а менш значущі деталі добре читаються лише за близького розглядання. Настінні карти, як правило, складаються з декількох аркушів, їх наклеюють на тканину для більшої безпеки і забезпечують пристроями для підвішування до стіни.

Тематичні карти присвячені певним темам. На них більш детально показують будь-які географічні об'єкти або явища. Прикладами тематичних карт є: карта ґрунтів, карта природних зон, кліматична карта, тектонічна карта, карта народів світу, карта промисловості і т.д.

Тематичні карти показують розміщення, взаємозв'язки і динаміку природних явищ, населення, економіки, соціальну сферу. Їх можна об'єднати у дві групи.

Карти природних явищ охоплюють всі компоненти природного середовища і їхні поєднання. До цієї групи входять карти геологічні (тектонічні, новітньої тектоніки, четвертинних відкладень, гідрогеологічні, інженерно-геологічні, геологічного районування), геофізичні, геоморфологічні (гіпсометричні, морфометричні, рельєфу, схилів, густоти розчленування рельєфу, глибини дна Світового океану), метеорологічні і кліматичні, біогеографічні (зоологічні, ботанічні, фенологічні), океанографічні (океанів та морів, шельфу), гідрологічні, ґрунтові, карти фізико-географічних ландшафтів і фізико-географічного районування тощо.

Наприклад. Карти гіпсометричні (англ. hypsometric maps, нім. Höhenschichtenkarten f pl, нім. Schichtenkarten f pl, Isohypsenkarten f pl) — карти, що дають геометрично точне зображення рельєфу за допомогою горизонталей та забарвлення висотних ступенів за певною шкалою кольорів.

Карти суспільних явищ відображають об'єкти та події, пов'язані з існуванням та діяльністю людини. Суспільно-політичні карти включають карти населення, економічні, політичні, історичні, соціально-географічні, причому кожна з підкатегорій, у свою чергу, може містити власну структуру поділу. Так, економічні карти включають також карти промисловості (як загальні, так і галузеві), сільського господарства, рибної промисловості, транспорту та зв'язку.

ФІЗИЧНІ КАРТИ.

Одним із видів загальногеографічних карт є карти рельєфу земної поверхні, серед яких найпоширеніші — фізичні карти.

Кароль де Пертес (Герман Шарль де Пертес) (пол. Karol de Perthées; 1740 — 1815) — географ при дворі короля Станіслава Августа Понятовського, видатний польський військовий картограф 18 ст., ентомолог.

Перші його карти (1766), вірогідно, згоріли під час пожежі у Королівському замку. Другі (1768) не були повернені Польщі після реставрації картографами СРСР. Близько третини карт Пертеса з 1939 року зберігається у картографічному зібранні Національної бібліотеки Польщі.

1773 р. Карта «Загальна карта і дороги Польщі» (Carte générale et itineraire de Pologne).

Юліуш Кольберг.

Юліуш Кольберг (Krzysztof Juliusz Henryk Kolberg; 1776—1831) — польський топограф, геодезист і перекладач німецького походження. Батько Оскара Кольберга, відомого етнографа. Народився у Вольдегку, в Мекленбург-Стреліці. Випускник Берлінського технічного університету. З 1817 р. — обіймає посаду професора вимірювань і геодезії у Варшавському університеті.

З 1818 р. працював інспектором вимірювань та геодезії Варшавського герцогства. Конструктор першого польського планіметра (1820).

Публікації:

«Kartą pocztową i podróżną Królestwa Polskiego i W. Ks. Poznańskiego» (1817)

«Atlas ośmiu województw» (1827);

«Kartę Królestwa Polskiego w 8 sekcyjach» (1833);

«Teoryja rysowania gór» (1825);

«Wzory rysowania map» (1825);

«Porównanie miar i wag» (1818–1838);

«Tabella zamiany monet» (1832);

«Opisanie składu i użycia planimetru» (1822).

ПРИРОДНИЧІ ТОВАРИСТВА Й ОРГАНІЗАЦІЇ

Польське товариство дослідників природи імені Коперника (Polskie Towarzystwo Przyrodników im. Kopernika). 1873 р.

Польське товариство дослідників природи імені Коперника — польське наукове товариство, засноване 1873 р. у Львові, є одним з найстаріших польських наукових товариств (з 1873 р. в Галичині, а з 1918 р. у всій Польщі). Першим головою Товариства був доктор наук Фелікс Крейц (1875-1876, 1884-1885 рр.). Було розширене у ряд відділень, які були створені згодом (Краків – 1890 р., Варшава – 1917 р., Познань – 1919 р., Вільнюс – 1921 р., Бидгощ – 1923 р., Сосновець – 1925 р.).

Товариство було засноване під час святкування 400-річчя від дня народження Миколи Коперника у Львові (19 лютого 1873 р.) з ініціативи викладачів львівських університетів, які хотіли заснувати наукове товариство з природничих наук. Його засновниками були Теофіл Цесельський, Фелікс Кройц, Євгеніуш Янота, Броніслав Радзішевський, Томаш Станецький, Генрик Стшелецький, Едвард Тангл і Владислав Тинецький. Після затвердження статуту 22 грудня 1874 р. Галицьким намісництвом товариство розпочало свою діяльність. 17 січня 1875 року було призначено тимчасове правління, а 19 лютого 1873 року — постійні органи товариства на чолі з Феліксом Кройцем. Осідок органів організації залишався до 1939 р. у Львові.

Протягом багатьох років Товариство видає наукові журнали «Kosmos» (з 1876 р.) та «Wszechświat» (з 1882 р.).

Серед почесних членів Товариства були Бенедикт Дибовський, Маріан Раціборський, Еугеніуш Ромер.

Станіслав Маєрський.

Станіслав Юзеф Маєрський (Stanisław Józef Majerski; 1852-1926) – польський педагог, географ та історик, радник Львова, автор першої польської гіпсометричної карти.

Подією в історії картографії стало видання першої польської фізичної «Настінної карти Королівства Галичини та Лодомерії з Великим Князівством Краківським і Князівством Освєнцимським і Заторським Станіслава Маєрського» масштабу 1:350 000 (156 x 96 см). Карта видана у 1894 р. у Львові. Карту надрукував літографією А. Пшишлак і видала львівська книгарня Губриновича і Шмідта. На цю карту була опублікована позитивна рецензія Е. Ромера, в якій він вперше виступає на захист гіпсометричних карт.

1894 р. 1910 р. Карта «Mapa ścienna Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z Księstw: Oświęcimskiem i Zatorskiem».

Масштаб 1: 350 000. Видавництво: Львів.

Мова польська. На карті позначені: Винники (Wіnniki); Чортова скеля (418); річка Марунька (Marunka) та довкільні села.

1903 р. Карта «Galicyja...» (Галичина. Карта політична і комунікаційна). Масштаб 1: 1 055 072.

Мова польська. На карті позначені: Виники (Wіnniki) та довкільні села.

1918 р. Карта «Galicya» (Галичина). Кольорові відтінки представляють висоту місцевості, з регіональними вершинами, виділеними символами на карті. Основні залізничні лінії та річки позначені червоним і чорним кольором відповідно. Ця карта є спрощеною версією карти Маєрського 1894 року.

Важливим етапом у розвитку зображення фізичних карт стала діяльність професора географії університетів у Львові й Кракові Евґеніуша Ромера (1871—1954). Новаторський підхід Е. Ромера в картографії загалом і щодо фізичних карт зокрема вперше знайшов своє відображення у шкільному «Географічному атласі» (Відень, 1908).

ГЕОЛОГІЧНІ КАРТИ.

Станіслав Сташиця.

Великою подією було видання у 1815 р. детальної «Геологічної карти Польщі» Станіслава Сташиця — «Геологічна карта Польщі, Молдавії, Трансільванії й частини Угорщини та Волощини за Сташицем, 1806 p., накреслив Гофман і виконав Фрей», на якій були зображені західноукраїнські землі. Карту укладено у масштабі 1:1 182 000 на 4 аркушах. Її загальний розмір становить 139 х 94 см, розфарбування виконано вручну. Карта становила чотири перші таблиці додатку до твору С. Сташиця «Про землезнавство Карпат та інших гір і рівнин Польщі», який виданий у 1815 р. у Варшаві. Карта очевидно була укладена С. Сташицем після 1806 p., оформлена Гофманом близько 1810 p., вигравіювана у 1814— 1815 pp.[Р. І. Сосса, 2007].

ІНШІ КАРТИ ПРИРОДНИХ ЯВИЩ.

З першої половини XIX ст. з'являються кліматичні карти, що відображали основні метеорологічні елементи.

Як додатки до праць були опубліковані «Карта атмосферних опадів у Карпатському краї» Е. Ромера (1895) і «Карта опадів у Галичині» географа Станіслава Сроковського (1897). У праці Казимира Шульца «Загальний нарис кліматичних поясів Галичини...» (Львів, 1898 р.) була вміщена «Кліматична карта Галичини» масштабу 1:1 200 000 (55,4 х х 34,8 см).

Відомі й інші тематичні карти природних умов. Так, професор Яґеллонського університету (Краків) Максиміліан Новицький (1827—1890) уклав «Карту розселення риб в Галичині» масштабу 1:650 000, що була видана у 1883 р. видавництвом «Holzel» у Відні (100 х 70 см).

Як додаток до праці директора краківської обсерваторії, професора Яґеллонського університету Францішека Карлінського (1830—1906) була опублікована «Гідрографічна карта Галичини» (Львів, 1887 р.) масштабу 1:1 250 000 (47,7 х 28,4 см). Відомо декілька її видань — 1888, 1889, 1890, 1891, 1892 pp.

Розміщення окремих видів рослинності на західноукраїнських землях відображено на численних дрібномасштабних картах Польщі ботаніка Казимира Лапчинського який першим у Польщі розпочав систематичне картографування рослинності.

Казимир Лапчинський (Kazimierz Łapczyński; 1823-1892) — польський інженер, етнограф і ботанік.

Перші карти К. Лапчинського були укладені в 1889 р. Створену ним Генеральну карту лісів Буковини у масштабі 1:800 000 видав Військово-географічний інститут у Відні (1898 p.).

Багато тематичних карт Буковини масштабів 1:150 000 і 1:1 500 000 містяться у праці майбутнього генерал-майора, почесного доктора Чернівецького університету Едуарда Фішера (1862—1935) «Буковина» (Чернівці, 1899 p.), виданій німецькою мовою. Серед них — тектонічна, орографічна, геологічна, корисних копалин, гідрографії, клімату флори, фауни, лісів, населення, економічна карти.

ІСТОРИЧНІ КАРТИ.

Юзеф Александер Яблоновський.

Юзеф Александер Яблоновський (пол. Józef Aleksander Jabłonowski; 1711—1777) — польський магнат, меценат, державний діяч Корони Польської в Речі Посполитій. Князь Священної Римської імперії з 16 квітня 1743 р. Серед його творів найбільш відомим є «Імперія сарматів», «Геральдика». Також надавав опис замків та каплиць Речі Посполитої, твори з історичних подій держави, займався історією власної родини.

Першою опублікованою польською історичною картою була текстова карта Сарматії, вміщена у праці 1742 р. Юзефа Яблоновського «Імперія сарматів» (L'Empire des Sarmates, aujourd'hui Royaume de Pologne...).

Ян Потоцький.

Ян Потоцький (Jan Nepomucen Potocki; 1761—1815) — польський письменник, історик, етнограф, археолог, географ, соціолог, публіцист, редактор, видавець, бібліограф, мандрівник Європою та Азією. Автор 24 великих праць з різних галузей знання. Почесний член Імператорської АН у Петербурзі. Перший за часом славіст. Автор праць, які започаткували краєзнавче вивчення Волині, Поділля та Херсонщини.

У 1780-их рр.. Ян Потоцький почав наукові пошуки з дослідження питання походження слов'ян з праць античних авторів (досліджував предків слов'ян: скіфів, сарматів та власне слов'ян).

1788 р. у Варшаві вийшла його наукова праця (Essai sur l'histoire universelle et recherches sur la Sarmatie, 5 Bde., Warschau 1788) присвячена історії Сарматії. В першій частині якої була описана також історія угорців та печенігів. Протягом 1789—1792 рр. публікує «Дослідження про сарматів» в 4-х томах (Варшава). Як додаток до праці Я. Потоцького у Варшаві була видана перша карта Сарматії з 900 р. (65 х 28 см).

У 1796 р. у своїй книзі «Історико-географічні фрагменти про Скіфію, Сарматію та слов'ян» (Брауншвейг-Берлін) Ян Потоцький висловив нову для свого часу думку про те, що українці — особливий народ, відмінний від росіян.

У 1796 р. у Відні невеликим накладом видана праця Я. Потоцького «Чорне море і новий маршрут подорожі по Понту Евксинському», що подає опис шести середньовічних портоланів (у тому числі карти П. Весконте, 1318 p.; Ґ. Бенінгази, 1380 p.; Г. Фредуціо з Анкони, 1497 p.). Фрагмент останньої карти Я. Потоцький подав у додатку у факсимільному вигляді.

У 1805 р. у Санкт Петербурзі видано збірку карт Сарматії, підготовлену вченим під назвою «Археологічний атлас Європейської Росії» французькою мовою. В атласі вміщено 6 карт-уявлень про Сарматію давньогрецьких вчених Геродота, Страбона, Птолемея та ін., хоча за задумом автора планувалось 37 карт. Атлас перевидано у 1810 (1812?) p., 1823p. — російською мовою (посмертне видання підготував В. Анастасевич).

Йоахим Лелевель.

Йоахим Лелевель (пол. Joachim Lelewel; 1786—1861) — польський історик та політичний діяч-демократ, один з організаторів польського листопадового повстання. викладача в університеті Вільно.

На розвиток польської історичної картографії великий вплив мали його праці Не торкаючись його численних текстових карт (1811, 1819, 1821 pp. та їй.), велике значення мали «Атлас до історії і географії старожитностей» (Варшава, 1828 p.), який містив 12 аркушів із 22 історичними картами, і «Атлас до справ польських, складений з дванадцяти...», який у 1829 р. був виданий як додаток до праці Й. Лелевеля і до 1863 р. витримав 11 видань (як додаток до праці і як самостійне видання). Історичні карти Й. Лелевеля часто використовувались під час створення історичних карт і атласів Польщі у XIX ст.

Відомим є нарис історії картографії Й. Лелевеля (1852-1857 pp.).

Войцех Хшановський, або Хржановський.

Войцех Хшановський, або Хржановський (Wojciech Chrzanowski; 1793, Біскупіце, Краківське воєводство, Корона Королівства Польського — 1861, Париж) — польський генерал і картограф, творець першої карти польських земель («Карта давньої Польщі з прилеглими околицями сусідніх країн») в масштабі 1:300 000.

Марія Регіна Корженьовська.

Марія Регіна Корженьовська (Maria Regina Korzeniowska; 1793—1874) — поміщиця Подільської губернії Російської імперії, походила з дворянського роду Корженьовських.

1831 р. Карта «Polska, jednoczenie od roku 1333–1586». Опублікована в атласі «Atlas historyczny, genealogiczny, chronologiczny i geograficzny Polski». Атлас виданий у співпраці з Лелевелем і С. Шавашкевичем. Видавництво Варшава (1831 р.). М. Коржаньовська також опублікувала «Génealogija Królów polskich» (Вільно, 1839) і «Genealogiczny obraz monarchów polskich» (1845). Центральна Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraina (Україна); Південна Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) – Kozacy (Козаки). На карті виділено українські етнічні землі: Podolе (Поділля), Volyn (Волинь), Polisiе (Полісся), Pokucie (Покуття), Czerwona Rus (Червона Русь), Bukowina (Буковина).

1831 р. Карта «POLSKA nabytki od roku 860–1333» в атласі «Atlas historyczny, genealogiczny, chronologiczny i geograficzny Polski». Атлас виданий у співпраці з Лелевелем і С. Шавашкевичем. Видавництво Варшава (1831). Також опублікувала «Génealogija Królów polskich» (Вільно, 1839) і «Genealogiczny obraz monarchów polskich» (1845).

На карті позначені з межами: Хорватія Велика (територія включала теперішню Східну Польщу, Українське Надсяння, теперішнє м. Краків, частину Словаччини, північна межа – р. Західний Буг), Хорватія Червона (територія включала теперішні міста Перемишль та Галич, на сході межувала з Волинню, південна межа – р. Прут), Хорватія Закарпатська (територія Придунайської низовини, південна межа доходила до р. Дунай, північна межа – Татри та Карпати).

Ходзько Борейко Леонард.

Ходзько Борейко Леонард (пол. Leonard Chodźko; 1800-1871) – білоруський і польський історик, географ, картограф, видавець, архіваріус і громадський діяч.

1831 р. у Польщі видано історичну карту країни (1772 р.) французького картографа Адольфа Іполита Дюфура (Adolphe Hippolyte Dufour; 1798—1865) і польського історика Л. Ходзька у масштабі приблизно 1:2 850 000 (53,5 х 41,8 см), яка охоплювала територію від Одри до Дніпра. Ця карта значною мірою сприяла зверненню польських вчених до досліджень історії поділів Польщі.

1836 р. Карта “POLOGNE 1055-1066”. На карті Польща показана як країна без фіксованої межі. Хорватія (KHROBATIE) - від Дунаю на Півдні до Вісли на Півночі (включаючи теперішній Люблін), від теперішнього Кракова на Сході до Перемишля на Заході.

1861 р. Ходзько Борейко Леонард видав книгу «Histoire de la Lithuanie et de la Ruthénie» в якій міститься карта «SLAVO-POLO NAISE aux VIII et IV Siecles...Rurik 862...». Карта показує політичну ситуацію на 862 р.

Велика Біла Хорватія (GRANDE KHROBATIE BLANHE) – від Дунаю на Півдні до Вісли на Півночі (включаючи теперішній Люблін), від теперішнього Кракова на Сході до Перемишля на Заході. На Схід від Перемишля – Червона Хорватія.

Елігіуш Невядомський.

Елігіуш Невядомський (Eligiusz Niewiadomski; 1869–1923) – польський художник, вчений і художній критик, борець за незалежність Польщі, убивця першого президента Польщі Габріеля Нарутовича.

1908 р. 1920 р. Карта «Polska za Mieczysława I-ego r. 992» (Польща за Мечислав I. 992 р.). Мешко I (Мечислав I; близько 935 — 25 травня 992) — перший історично достовірний польський князь з династії П'ястів; батько короля Болеслава I Хороброго. Хорватія (CHROBATOWIE) займає простори від Кракова, витоків Вісли до Західного Бугу. Версія карти 1920 р. – суттєво збільшені кордони Польщі (за рахунок українських і литовських земель). Країна Хорватія на карті відсутня.

Юзеф Міхал Базевич.

Юзеф Міхал Базевич (Józef Michał Bazewicz; 1867–1929) – польський картограф та публіцист.

1918 р. Карта «Polska oraz narody i plemiona słowiańskie za Mieczysława Igo (koniec X wieku)» (Польща та слов'янські нації і племена за Мечислава I (кінець X cт.). Мапа поміщена в його «Atlas historyczny Polski, wydanie II». На карті на місці білих хорватів – вісляни, а хорвати поміщені за Дунаєм. Червенські городи показані в складі Польщі. На карті показані різні слов'янські племена, серед них - лужичани (на території теперішньої Німеччини; Саксонія).

Лужицькі серби, лужичани, сорби, венди, лугії (нім. Sorben) — західнослов'янська народність; корінне слов'янське населення, що проживає на Південному Сході Німеччини. Поділяється на два племені: верхніх сорбів, котрі живуть у Верхній Лужиці та нижніх сорбів (самоназва венди), що живуть у Нижній Лужиці. Ці дві племенні групи мовно та культурно відрізняються одна від одної. У 990-му вони були завойовані німцями і з того часу їхні землі стали частиною німецького політичного організму (окрім короткого періоду 1018—1031 років, коли Лужиця була приєднана до Польського королівства).

Мєшко I (Мечислава I) був першим польським вірогідним князем. За свого правління (960-992) 966 р. він запровадив християнство. Мєшко I і його наступник Болеслав I Хоробрий (967—1025) у боротьбі з німецькими володарями завершили територіальне об'єднання польських земель. На заході вони провадили боротьбу з Німецькою імперією за Помор'я, на півдні в конфлікті з Чехією приєднали Силезію й частину Хорватії із Краковом, на сході зіткнулися з об'єднавчими зусиллями Київської Русі, що консолідувала східнослов'янські племена (Червенські гради та Перемишль переходили з рук в руки). У 1025 Болеслав I Хоробрий був коронований, а держава отримала назву Королівство Польське.

Історична довідка.

Червенські городи (Червенські гради, Червенські міста) — група міст та укріплених замків X—XIII ст. на лівобережжі Бугу (на межі Русі з Польщею). Осередком Червенської землі було врожайне сточище ріки Гучви з центром у Червені; інші Червенські городи: Волинь (над річкою Західний Буг), Городло, Сутійськ, Угровеськ, та ін. Територія Червенських городів була в 2-й пол. 1-го тис. н. е. заселена східнослов'янськими можливо також західнослов'янськими племенами. Перші згадки про Червенські городи подає літопис (у 981, 992), коли Володимир Великий у двох походах захопив Червенські городи у ляхів: «Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх — Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю». Але 1018 року польський князь Болеслав І Хоробрий отримав їх від свого зятя Святополка І і утримував (до 1031 року). 1031 р. Ярослав і Мстислав Володимировичі остаточно приєднали Червенські городи до Київської Руси.

Велика Хорватія на середньому та верхньому Дністрі, в Закарпатті, на Сяні і вдовж гір до верхів'їв Одри, Лаби, Заале і Білої Ельстер процвітала певний час, позбувшись аварського впливу. Рух на південь лехітських племен, одне з яких — вісляни — вклинилося в хорватський масив у районі Кракова і розділило його на дві частини, призвів до поділу Великої Хорватії на дві частини (Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 47.).

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ КАРТИ.

Ян Мартін Баншемер та Петро Фалькенхаген-Залеський.

Ян Мартін Баншемер (Jan Marcin Bansemer; 1802–1840) і Петро Фалькенхаген-Залеський (Piotr Falkenhagen-Zaleski; 1809-1883) польські картографи, представники Великої Еміграції.

1837 р. Карти: «POLAND and the Neighboring Countries according to the Languages of the Inhabitants» (ПОЛЬЩА та сусідні країни відповідно до мов жителів) та «POLAND and the Neighboring Countries according to the Religion of the Majority» (ПОЛЬЩА та сусідні країни відповідно до Релігії). Карти опубліковані в «Atlas: containing ten maps of Poland, exhibiting the political changes that country has experienced during the last sixty years, from 1772 to the present time ...: preceded by a geographical, historical, political, chronological, statistical, literary, and commercial table: compiled from the works of Malte-Brun ... and other eminent writers», Лондон.

Південна Київщина (Правобережна) позначена як Ukraine (Україна). На картах виділено українські етнічні землі: Podolіе (Поділля), Volhyniе (Волинь), Polesiе (Полісся), Podlachie (Підляшшя).

Генрик Войцех Якуб Верценський.

Генрик Войцех Якуб Верценський (Henryk Wiercieński; 1843-1923) – польський публіцист.

1910 р. «Карта рідної мови християнського населення східної частини Губ. Любельської, яка має бути відокремлена в плановане Холмське воєводство». Дані про польське населення частково невірогідні.

Wiercieński H. Mapa języka domowego ludności chrześcjańskiej wschodniej części Gub. Lubelskiej jaka ma być wydzieloną do projektowanej Gubernii Chełmskiej / zestawił Henryk Wiercieński 1910 r. ; rys. A. Rokicki Warszawa. – Без м-бу. – W Warszawie : Tow. Akc. S. Olgiersbranda Sów, 1919. – 1 к. : багатоколір. ; 54 × 71 см.

ШКІЛЬНІ КАРТИ.

Владислав Мічинський.

Владислав Мічинський (Wladyslaw Miczynski), польський картограф.

1870 р. Карта «Galicyja i Lodomeryja z ksiestwami Bukowina, Oswiecimem, Zatorem i wielkiem ksiestwem Krakowskiem dla użytku szkół ludowych» (Галичина та Лодомерія з князівствами Буковина, Освенцим, Затор та Велике князівство Краківське. Карта для використання народними школами).

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та довкільні села.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

* Сосса Р. І. Історія картографування території України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.