ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ XVI ст. АБРАГАМ ОРТЕЛІУС – ОСНОВОПОЛОЖНИК ІСТОРИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ ТА ІСТОРИЧНОЇ КАРТОГРАФІЇ

 

Історична картографія (від дав.-гр. χάρτης — «хартія, аркуш паперу, папірусу» та γράφω — «пишу») — спеціальна географічна та історична  дисципліна, яка займається вивченням, створенням і використанням історико-географічних карт та атласів, а також досліджує стародавні карти та історію картографії. Як самостійна галузь знань виникла на поч. XX ст. на стикові історії, географії та картографії. Тривалий час розвивалася в руслі досліджень давніх карт як пам'яток картографії і як джерел, свідчення яких можна використовувати для вивчення природних та історико-політичних змін тощо.

Розвиток історичної картографії, яка є розділом картографії, завжди визначався розвитком історичної географії. У 1579 р. Абрагам Ортеліус включив в географічний атлас доповнення («Parergon»), що складається з трьох історичних карт. Подальше включення Ортеліусом нових карт перетворило «доповнення» в самостійний перший атлас географії античного світу, який складався до 1603 р. з 38 історичних карт, в тому числі була включена карта, яка відображала топоніміку й етноніміку Криму та його населення. У другій половині XVII ст. з'явилися історичні розділи в атласах французьких географів Сансонів і П'єра Дюваля, де були опубліковані й історичні карти України. У XVIII ст. були видані історичні карти, складені французькими картографами Гійомом Делілем та Жаном Батистом Бургіньоном д’Анвілем.

XVI ст. відзначене діяльністю двох з найвидатніших його дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор; другий – Абрагам Ортеліус. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені (нині місто в Бельгії), Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

Фламандська картографічна школа XVI ст., найвидатнішими представниками якої були Ортеліус і особливо Меркатор, зіграла велику роль історії картографії. Центром, де вона виникла та розвинулася, був Антверпен. Її розвиток саме тут пов'язаний з тим значенням, яке мало це місто у міжнародній торгівлі другої половини XVI ст.

Як відомо, Антверпен був найбільшим центром торгівлі колоніальними товарами. Як свідчить історик фламандської картографічної школи бельгійський учений Воверманс (Wauwermans), Антверпен був містом учених. Картографія виникла там із практичних потреб, із потреби у картах для торгових подорожей.

Її зростанню в цьому місті вельми сприяв той факт, що в другій половині XVI ст. Антверпен став найбільшим центром друкарства.

Особливо значну роль у книжковій справі Антверпена цієї епохи грала фірма Плантена, діяльність якої мала загальноєвропейське значення.

Антверпенська фірма Плантенів «Officina Plantiniana», що мала філії в Лейдені та Парижі, була одним із найвпливовіших і найпродуктивніших поліграфічно-видавничих підприємств ранньомодерної Європи. Засновника фірми Крістофа Плантена (1514/20–1589) називають зачинателем золотої доби нідерландського книговидання.

Плантени — стародруки, видані нідерландським книгодрукарем Крістофом Плантеном (1514—1589), який 1555 р. заснував у Антверпені друкарню. За 34 роки діяльності фірма Плантена видала понад 1600 творів різними мовами високої поліграфічної якості з мідьоритами. За змістом це була наукова література: з анатомії, ботаніки, географії, історії, антична й теологічна спадщина. Шедевром вважається 8-томна королівська Біблія, видана 4-ма мовами 1569—1573. Видавцю з великими труднощами вдалося уникнути переслідувань інквізиції, допоміг іспанський король Філіпп II Габсбург, який опікав його. Друкарський знак Плантена — рука, яка тримає циркуль, і гасло «Працею і постійністю».

Плантен був найбільшим із книговидавців XVI ст. Його підприємство було значно більше, ніж підприємства двох інших відомих видавничих фірм — Альда Мануція та його наступників у Венеції та фірми Етьєнів у Франції. Підприємство Плантена було типовою мануфактурою значних розмірів із дуже потужним на той час друкарським обладнанням. У роки розквіту фірми на неї працювало одночасно близько 160 осіб, частково у приміщенні фірми, частково вдома. Крім того, на замовлення Плантена працювали друкарні й інших власників і до того ж не тільки в Антверпені, а й у Лувені, у Генті.

В друкарні Плантена 1250 аркушів друкували на одному верстаті за день. Така продуктивність зумовила те, що найчастішим став тираж бл. 1200 примірників або трохи більше, оскільки підмайстри друкували для себе — з дозволу або й без нього — «прикладки», тобто додаткові примірники. Друкувати більші тиражі було невигідно, бо продаж їх блокував би повернення коштів, потрібних для купівлі паперу на дальші друки. У зв’язку з обмеженістю запасів шрифту, треба було якнайшвидше розбирати друкарські форми, бо майстри потребували літер для набору наступних сторінок. Саме тому коректура велася під час друкування, чим і пояснюються значні нераз відмінності між примірниками.

Хоча Плантен зазвичай розглядається в історіографії як друкар, видавець і книготорговець, він активно займався іншими видами виробничої та торгової діяльності, яка не мала прямого відношення до літератури. Його торгівельний будинок приносив значну частину прибутку, а перший період життя в Антверпені був основним джерелом доходів. Зазвичай він займався реалізацією книг, гравюр та карт інших видавців, тоді як його дружина та дочки займалися торгівлею шовком та оксамитом.

Крім того, Еге Кунер зазначав, що Плантен торгував полотняним товаром, фруктами і винами, виробленими  у Франції. Займався він і постачанням на індивідуальні замовлення, наприклад дзеркал, виробів зі шкіри та іншого.

У торговому Антверпені, розташованому на перетині морських шляхів, чималий прибуток приносив продаж навігаційних інструментів та карт, тоді ж поширилася мода на глобуси.

З 1559 р. партнером Плантена став Герард Меркатор, який до 1589 р. реалізував в його магазинах 1 150 карт і глобусів, вартість яких могла досягати 24 флоринів. Заняттям продавця сприяла велика вартість інструменти: тільки приїхавши до Антверпена, Аріас Монтано купив астролябію за 40 флоринів, що, за його оцінкою, було втричі дорожче, ніж у Іспанії.

Навігаційні інструменти виготовлялися для Плантена у Лувені фірмою Арсенія; вони винайшли астролябію, поєднану з компасом.Хоча Плантен публікував карти Меркатора, у тому числі відому карту Європи 1572, і мав виняткові права на їх продаж на території Нідерландів, він не публікував його атласів, співпрацюючи в цьому відношенні з А. Ортеліусом.

Вперше ім'я Ортеліуса з'являється у бухгалтерських книгах Плантена в 1558 році, і з цього часу він почав збувати через «Золотий циркуль» свої кольорові та чорно-білі карти, співпрацювали вони і на Франкфуртському ярмарку.

Окрему історію склала публікація «Theatrum Orbis Terrarum» - першого сучасного атласу земної кулі, що містить актуальну на той момент картографічну інформацію, всі карти в якому були однакового формату, масштабу та проєкції.

Вперше Ортеліус опублікував його в 1570 р. своїм коштом в іншій антверпенської друкарні - у Жиля Коппенса ван Діста, але, мабуть, Плантен поставив для нього папір на суму 225 флоринів. У друкарні Плантена атлас друкувався з 1579 р. також коштом автора, і тільки в 1588 р. був опублікований коштом видавця. Кольорові карти розмальовувалися у друкарні Плантена від руки його штатними художниками.

Крім карт Меркатора та Ортеліуса, Плантен друкував карти де Йоде, А. Нікола та Дж. Кока. Карти видавництва Плантена збувалися через магазини в Парижі, Аугсбургу та Лондоні, а також були двічі на рік представлені на Франкфуртському книжковому ярмарку. Не меншим був обсяг гравюр роботи французьких і голландських майстрів: в одному Лондоні їх поширенням займалося 4 лавки. Плантен займався виготовленням друкованих шрифтів для друкарень Франції, Нідерландів та Німеччини.

Ще в липні 1567 р. Плантен писав Порре, щоб той купив для нього в Парижі набір пуансонів для грецького шрифту; збереглися документи Франкфуртського ярмарку 1579 року, де друкар залишив у закладі набори своїх шрифтів. Ця сторона діяльності Плантена зіграла величезну роль у поширенні в Німеччини антикви (вид латинського друкарського шрифту з вертикально оформленим накресленням) французького типу. Судячи з бухгалтерських книг будинку Плантена, його видавництво мало магазини та представників по всій території Нідерландів та Німеччини, навіть Польщі, Англії та Шотландії, Швейцарії, Італії, Франції, Іспанії та Португалії, кількість постійних агентів обчислювалася сотнями. У 1566 році єврейська Біблія Плантена стала продаватися в Марокко та Алжирі в єврейській діаспорі через посередництво Я. Хофтмана та Я. Радемакера

Видання карт, а особливо такого великого їх набору, яким був «Theatrum Orbis Terrarum» Ортеліуса, вимагало значних коштів і потужної поліграфічної бази. Тому невипадково, що Ортеліус та інші представники фламандської картографічної школи користувалися послугами Плантена для видання своїх праць. Фірма, започаткована Плантеном, проіснувала три століття. У 1876 р. друкарня з колекцією старовинних знарядь виробництва та архівом була придбана за 1200 тис. франків спільно управлінням Антверпена і бельгійським урядом та  перетворилася в музей.

 

Абрагам Ортеліус

Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, який був надрукований в Антверпені 20 травня 1570 р. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час. Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця 16 — початку 17 століть. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії.

Бельгійський вчений ван дер Лінден (van der Linden) у вступній промові при відкритті першого міжнародного конгресу з історичної географії в 1930 р. вказав на Ортеліуса, як на «предтечу історичної географії». Аналогічну думку висловив у 1935 р. великий італійський фахівець з історії географічної науки Альмаджа (АІmagiа), який у статті про Ортеліуса в «Італійській енциклопедії» характеризував його як «одного із засновників історичної географії».

Вважається також, що він був першим картографом, який уявив, що раніше всі континенти були об'єднані в один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення.

Другу Г. Меркатора Абрагаму Ортеліусу не так пощастило, він не отримав академічної освіти. Проте вчені всієї Європи високо цінували його.

У віці двадцяти років (1547 р.) А. Ортеліус став членом гільдії Святого Луки в якості художника-ілюмінатора карт (afsetter van kaerten). Через сім років помер його батько, і молодій людині довелося взяти на себе утримання матері й двох сестер. Заради додаткового доходу він почав купувати карти на стороні. Його сестри закріплювали їх на полотні, а Абрагам розфарбовував і продавав на ярмарках у Франкфурті та інших великих містах.

На Франкфуртському книжковому ярмарку він зустрів Герарда Меркатора у 1554 році. Подорож у 1560 році з Меркатором в Трір, вплинула на його кар'єру наукового географа. З 1564 р. займався виданням географічних карт.

У 1564 році він опублікував свою першу карту «Typus Orbis Terrarum», настінну карту світу з вісьмома пелюстками, на якій він ототожнив Regio Patalis з Locach як північне продовження Terra Australis, що доходить до Нової Гвінеї. Ця карта згодом з'явилася в зменшеному вигляді в «Terrarum», (єдина збережена копія знаходиться в Бібліотеці Базельського університету). Він також опублікував карту Єгипту на двох аркушах в 1565 р., план замку Брітенбург на узбережжі Нідерландів в 1568 р., карту на восьми листах «Азія» в 1567 р. і карту Іспанії на шести аркушах до появи його атласу.

1570 р. Абрагам Ортеліус - “Theatrum Orbis Terrarum”

У 1575 р. Абрагам Ортеліус був відзначений званням Географа короля Філіпа II.

У 1578 році він заклав основу критичного підходу до стародавньої географії у своїй «Synonymia geographica» (надрукованої видавництвом Plantin в Антверпені)  і перевиданої в розширеному вигляді як «Thesaurus geographicus» в 1587 році і знову розширеної в 1596 р. Розглядав можливість дрейфу материків (теорія виявилася вірною лише на початку 20 століття).

Абрагам Ортеліус – основоположник історичної географії та історичної картографії

За матеріалами: В. К. Янунский «Историческая география» 1955 р. з доповненнями автора.

Свою першу історичну карту, а саме карту Римської імперії, Ортеліус видав уже наступного за виходом у світ «Theatrum Orbis Terrarum» 1571 р. Карта була опублікована окремим виданням під назвою «Romani imperii imago». Вона була присвячена Франциску Узодімаро, генуезькому патрицію. Посвята підписана – Abrahamus Ortelius Antverpianus. У 1579 р. карта Римської імперії була включена до «Theatrum Orbis Terrarum». Крім неї було включено ще дві історичні карти — карту давньої Греції та карту подорожі апостола Павла. Обидві карти мали підпис Ортеліуса як автора. Ці три карти склали особливу частину атласу під назвою «Parergon Theatri Orbis Terrarum». Цей «Parergon» (тобто додаток) згодом поступово розвинувся в самостійний історичний атлас.

У виданні «Theatrum Orbis Terrarum» 1584 р. було додано ще десять історичних карт, розміщених на семи аркушах. Це були карти стародавньої Бельгії, стародавньої Італії, Етрурії, стародавньої Сицилії, стародавніх Корсики, островів Іонічного моря, Сардинії та Криту (останні чотири карти островів Середземного моря були розміщені на одному аркуші), островів Егейського моря та стародавнього Єгипту.

На всіх цих картах стоїть підпис Ортеліуса (зазвичай у формі – ex conatibus geographicis Abrahami Ortelii (географічний досвід Авраама Ортелія).

У виданні 1590 р. додано ще ряд історичних карт, причому за датами, на них позначеними, карти ці складені: в 1585 р. – карта давньої Фракії, в 1586 р. – карта давньої Іспанії, карта мандрівки патріарха Авраама і карта чудових місць у царствах Ізраїльському та Юдейському, в 1587 р., – карта стародавньої Німеччини, в 1590 р. – оглядова карта стародавнього світу, карта Галлії за записками Цезаря, карта Британських островів у давнину, карта Паннонії та Іллірії, карта Понта Евксинського, карта Цизальпінської Галлії, карта північної Африки в давнину (без Єгипту) та легендарний пейзаж Темпі у Фессалії. З цих карт лише одна карта Ізраїльського та Юдейського царств показана як складена Тілеманом, всі інші підписані Ортеліусом.

У виданні «Theatrum Orbis Terrarum» 1595 р. додано до складу «Parergon» ще кілька карт, причому датовані 1594 р.: карта Галлії епохи Страбона, карта давньої Бельгії (перероблена карта 1584 р.) і карта плавання Енея по Енеїді Віргілія; 1595 р. датовані: оглядова карта стародавньої Європи, карта Лаціума, карта Великої Греції, карта Дакії та Мезії, карта Британських островів (зменшена копія карти 1584 р.), карта давнього Єгипту (перероблення колишньої карти), карта походів Олександра Македонського і легендарний пейзаж Daphne. Усі карти підписані Ортеліусом.

У посмертному виданні 1601 р. включені ще «Erythraei sive Rubri Maris periplus», датована 1597 р.; «Geographia sacra» - оглядова карта, датована 1598 р., і «Argonautica» - датована теж 1598 р. Усі три мають підпис Ортеліуса.

У виданні 1603 р. до складу «Parergon» включений ще план ескуріалу.

У 1612 р. видавець Moretus, наступник Плантена, включив до «Parergon» так звану «Tabula Peutingeriana». Над підготовкою цієї карти до видання Ортеліус почав працювати незадовго до смерті, але вона побачила світ окремим виданням лише 1 грудня 1598 р., вже після того, як він помер.

Таким чином, над упорядкуванням історичних карт Ортеліус почав працювати з моменту виходу його «Theatrum Orbis Terrarum» і працював до самої смерті. Оскільки до 1579 р. ним була випущена лише одна карта Римської імперії, то в основному працю зі складання історичних карт охоплюють останні двадцять років життя Ортеліуса.

При складанні «Theatrum Orbis Terrarum», як уже було зазначено, робота Ортеліуса полягала майже виключно у підборі та редагуванні карт. Вказівка на його особисте авторство там трапляється рідко. На противагу цьому, «Parergon» є майже цілком оригінальною працею Ортеліуса. Як видно з наведеного переліку карт, багато карт, що увійшли до «Parergon», складені особисто Ортеліуса на підставі текстів античних письменників.

Карти розміщувалися в Parergon'e не в хронологічному порядку їх складання автором, а в певній логічній системі. Посмертне видання 1603 р. поділено на дві нерівні частини. Перша, менша частина, присвячена біблійній історії, друга, основна частина відведена античності.

Включення в атлас карт біблійної історії та розміщення їх на початок атласу є наслідком тієї уваги до релігійних питань, яке було властиве XVI століттю.

Гуманісти XV ст. у своїх історичних творах або зовсім не торкалися подій церковної історії, або лише поверхнево. Реформація і боротьба з нею католицької церкви створили церковно-історичну літературу як протестантів, так і католиків. Природно, що, створюючи свій перший у світовій історії історичний атлас, Ортеліус вважав за потрібне включити до нього карти з біблійної історії. Природно також, що він поставив цю частину на перше місце в атласі. Але увага Ортеліуса поглинута переважно проблемами античної географії.

Кожна карта на звороті має текст, що відноситься до зображеної на карті території. У цьому тексті, більш розлогому, ніж текст на звороті карт у «Theatrum Orbis Terraruni», Ортеліус зазвичай перш за все зупиняється на назві даної країни в давнину і в давніх авторів, на її кордонах і на народах, що населяли її, приділяючи цьому багато уваги. Тут зазвичай даються короткі вказівки про адміністративний поділ країни. Далі наводяться висловлювання давніх авторів про цю країну. Іноді при цьому дається значна кількість цитат з давніх авторів, так що виходить щось на кшталт невеликих збірок уривків з античних письменників, що належать до цієї країни, наприклад, так зроблено стосовно до рідної Ортеліусу Бельгії.

При підборі цих висловлювань античних письменників автор часто прагне підібрати переважно судження — оцінки древніх авторів, іноді навіть лише короткі епітети, характерні для поглядів античності на значення цієї країни, наприклад, для Італії наводиться такий матеріал: «Gaelestem Italiam et Reginam ; Rerum Domi-nam-Rutilius; Gentium Dominam-Mamertinus; Beatissimam totius Europae-Dion Prusaeus. Totius Orbis optimam esse docet lib. I. Ila-licarnasseus multis de causis. Strabo ait huius praestantiam neminem posse pro dignitate verbis explicare».

Далі наводиться більш широке судження Плінія подібного змісту і робиться посилання на аналогічні висловлювання Полібія, Варрона, Страбона і Віргілія. Для Риму виписано понад сотню епітетів кількох десятків авторів (domina terrarum, orbis caput, patria libertatis, aeterna, magna і т. п.). Потім часто наводиться коротке зведення суджень античних авторів про природу країни і про побут і звичаї її мешканців.

Ці зведення складено докладніше для Галлії, де Ортеліус приділив особливу увагу друїдам, якими він спеціально займався, і для Німеччини. Для цих країн довелося, крім використання зворотного боку карт, запровадити також спеціальні додаткові аркуші, зайняті лише текстом. Щоб дати уявлення про характер побудови Ортеліусом цих зведень висловлювань античних авторів про природу та населення країни, для яких їм складено історичні карти, зупинимося кількома словами на відповідному місці тексту по Німеччині.

Ортеліус наводить відгуки древніх про клімат, ґрунти та рослинність Німеччини, особливо підкреслює її лісистість, наводячи вказівки Цезаря про розміри Герцинського лісу. Він говорить про її тваринний світ, ретельно зазначає також вказівки античних авторів на наявність у Німеччині покладів металів.

Описуючи древніх германців, Ортелій наводить вказівки античних письменників про їх зовнішності (зріст, колір очей і волосся), одязі та їжі, причому на одязі та їжі зупиняється порівняно докладно, пов'язуючи це із заняттями населення країни. Багато уваги приділяє Ортеліус вказівкам на відсутність у германців міст, відзначає розкиданість жител та рідкість будівель із каменю та цегли. Особливо ретельно збирає Ортеліус розповіді класичних письменників про релігію германців, про їхню войовничість, предмети озброєння. Він намагається також зібрати відгуки стародавніх про звичаї германців, їх чесноти і пороки.

Тут він потрапляє у скрутне становище, наводячи судження, що суперечать одне одному. Він намагається вийти зі скрути, віддаючи перевагу відгукам Тацита як найбільш компетентного автора. Але, спростовуючи посиланням на Тацита твердження Секста Емпіра про статеву розбещеність германців.

Загалом для характеристики природи та населення стародавньої Німеччини Ортелій залучив понад п'ятдесят давніх авторів. Але при прагненні використовувати наскільки можливо висловлювання всіх древніх авторів, які написали хоча б лише кілька слів про Німеччину (цитуються навіть поети, наприклад, Горацій), Ортеліус все ж таки в основному спирається насамперед на Тацита, компетентність якого він підкреслює (Tacitus cui Germania exploratissima), і, крім того, на Цезаря та Плінія, тобто на авторів, у яких він міг знайти щедріший і не випадковий матеріал.

Німеччину Ортеліус характеризує загалом, не намагаючись встановити будь-які просторові чи часові відмінності. Втім, деяке уявлення про зміни в часі й в нього є безумовно; наприклад, говорячи про релігію німців, він при перерахуванні їх богів виражається так: «Deorum numero eos solos ducunt (si Caesari creditur), quos cernunt; Solem, Lunam etVulcanum. Postea tamen, u patet ex Tacito, qui vixit sub Nerva Imp. sibi alios quoque Deos adscivere, в Mercurium, Herculem (quern, si fides Luciano, ipsi Ogmion vocabant), Martem, Ysidem et Matrem deorum, item Alcim quendam».

Ортеліус вказує на відмінності у складі божеств давніх германців за часів Цезаря та часів Тацита. Як видно з цієї ж цитати, а також з інших місць тексту «Parergon», Ортеліусу не чуже уявлення про різний ступінь вірогідності свідоцтв стародавніх авторів, однак способи історичної критики йому зовсім чужі.

З карт Ортеліуса найбільшу популярність одержало деталізоване зображення Тихого океану (карта  1589 р. «Maris Pacifici»).

1578 р. Історико-географічний словник – «Abrahami Ortelii Antverpiani Synonymia Geographica sive Populorum, Regionum, Insularum, Urbium, Opidorum, Montium, Promontoriorum, Silvarum, Pontium, Marium, Sinuum, Lacuum, Paluddum… (Авраама Ортелія антверпенця Географічні синоніми чи назви та імена народів, країн, островів, великих і малих міст, гір, мисів, лісів, мостів, морів, заток, озер, боліт, річок, джерел т. д., назви та імена різні внаслідок неоднакових оповідань письменників, внаслідок змін, внесених часом та переміщеннями народів та змінами у їх мовах) [https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/btv1b550096739].

Другою історико-географічною працею Ортеліуса, є праця, що виникла у зв'язку з роботою над атласом – історико-географічний словник. Спочатку цей словник входив до складу «Theatrum Orbis lerrarum» під назвою «Synonymia locorum».

У 1578 р. Ортеліус видав цей словник окремою книгою у видавництві того самого Плантена, який видавав атлас Ортеліуса. Книга мала, відповідно до звичаю на той час довгу назву.

На титульному аркуші вказувалося, що ця праця корисна і необхідна не тільки географам, а й особам, які вивчають історію та поезію.

У 1587 р. Ортеліус переглянув і доповнив книгу, і вона вийшла другим виданням під новою назвою – «Thesaurus Geographicus recognitus et auctus» (Географічний скарб, твір, перероблений та доповнений автором). Другу частину назви  не наводжу внаслідок її довжини, тим більше, що вона схожа на другу частину назви першого видання. Різниця лише тому, що у назві другого видання Ортеліус говорить про древні назви із приєднанням до них у більшості ще й пізніших).

У зверненні до читача, яке у книгах на той час відігравало роль сучасної передмови, Ортеліус насамперед зазначає, що його словник не є працею на нову невідому раніше тему. Він дає потім короткий огляд географічних словників, опублікованих до появи його праці. Він, між іншим, згадує тут і про географічний словник Боккаччіо, відзначаючи його залежність від роботи Секвестра. Говорить він про твір на ту ж тему Захарія Лілія «Orbis breviarium», що вийшов наприкінці XV ст., і про аналогічні роботи XVI ст.

Після короткого огляду попередніх робіт Ортеліусу викладає методологічні засади своєї праці.

Він показує, що передусім було переглянуто твори різного роду древніх письменників як світських, і духовних (зокрема як надруковані, так й деякі рукописні твори), потім роботи середньовічних авторів і після цього багато новітніх творів різними мовами. Він зазначає далі, що з творів древніх авторів включені до словника повністю всі географічні назви, з середньовічних — значну кількість, а з нових творів — ті географічні назви, які є поясненням древніх назв. Включено також географічні назви, відомі Ортеліусу з античних написів та монет.

Друкарські видання нерідко доводилося порівнювати з рукописами і таким чином виправляти зіпсовані місця. Проте багато зіпсовані і дивні (monstrosa) назви включені до словника, оскільки автор вважав за краще представити увазі вчених ці назви у тому вигляді, як вони збереглися, чим виправляти їх, керуючись лише довільними здогадами. Таким чином, обережність і часто боязкість критичного судження, настільки яскраво виявлена Ортеліусом при складанні його історичного атласу, виявилися також і при складанні історико-географічного словника.

У тих випадках, коли це дозволяли зробити друковані джерела (Ортеліус зазначає, що він відчував брак грецьких рукописів), до латинських назв приєднані грецькі. Це, на думку Ортеліуса, має допомогти встановленню правильної орфографії географічних назв. Епітети і всякого роду метафоричні найменування місць, що часто зустрічаються у поетів і ораторів, Ортеліус навмисне не включив у свій словник, оскільки такого роду найменування він відносив до кола питань, що вивчаються не географами, а фахівцями з граматики.

Географічні назви розташовані Ортеліусом у загальному алфавітному порядку, незалежно від того, до якого відділу географії вони належать. При цьому спочатку завжди наводиться антична назва місця (латинська), а потім уже поряд з іншими поясненнями дається і його назва в сучасну Ортеліусу епоху.

Увага, приділена Ортеліусом окремим географічним назвам, дуже різна: воно визначається історичним значенням даного місця, станом джерел тощо. У «Thesaurus Geographicus», який, як було зазначено, є другим виданням словника, тлумачення значення багатьох географічних назв дано докладніше, ніж у «Synonymia Geographica».

Характер вказівок, які робить Ортеліус щодо коментованих ним географічних назв, можна побачити з прикладів. Наприклад, Олександрії відведена ціла сторінка в дві колонки. Спочатку стоїть антична назва міста латиною та грецькою. Далі сказано, що Євстафій та Стефан налічували вісімнадцять міст з такою назвою і дано перелік цих міст, починаючи з Александрії єгипетської; у цьому переліку сімнадцята стоїть Олександрія у Согдіані. Щодо фракійської Александрії Ортеліус наводить напис грецькою мовою на стародавній монеті.

Античні міста, які згодом зникли, включені Ортеліусом до словника; при цьому він прагне вказати найближче до вже уявного античного міста місто свого часу.

1598 р. «Tabula Peutingeriana» (Пейтингерова таблиця).

Третьою історико-географічною працею Ортеліуса, є праця, яку він почав незадовго до смерті і не встиг закінчити, була підготовка до видання давньоримської карти, яка згодом отримала назву «Tabula Peutingeriana».

Оригінал карти був створений в період між I століттям до н. е. та V століттям н. е. Імовірно Пейтингерова таблиця походить з карти Агріппи, складеної для його тестя імператора Октавіана Августа. Потім протягом декількох століть до карти вносилися зміни та уточнення. Ймовірно, карта була виправлена в IV столітті, оскільки на ній позначений Константинополь, названий так Костянтином Великим 11 травня 330 р. З іншого боку, на Пейтингеровій таблиці є зображення міст на території сучасної Німеччини, зруйновані або покинуті після V століття, що свідчить про те, що в V столітті до карти перестали вносити зміни.

Збережений манускрипт датується XIII століттям. Він був створений невідомим ченцем з Кольмара, який зробив копію з давнього оригіналу близько 1265 р.

1494 року Конрад Цельтіс виявив карту в бібліотеці Вормса. Після його смерті в 1508 р. карта за заповітом перейшла до його друга Конрада Пейтингера (1465—1547).

Цю карту знайшов у бібліотеці німецького гуманіста історика Пейтінгера Маркус Вельзер, член відомого аугсбурзького купецького прізвища та водночас вчений-гуманіст. Вельзер надіслав карту в Антверпен Ортеліусу для вивчення та видання. Під керівництвом Ортеліуса було виконано гравірування карти на міді для її видання, але побачила світ «Tabula Peutingeriana» через кілька місяців після смерті Ортеліуса (в грудні 1598 р.).

Отже, у грудні 1598 року повне зображення Пейтінгерової таблиці було вигравірувано на чотирьох мідних дошках (вісім сегментів) під патронажем бургомістра Аугсбурга і мецената Марка Вельзера, що був родичем Пейтінгеру. Приблизний тираж комплекту гравюр становив 300 екземплярів.

Під заголовком було вміщено таке цікаве звернення до Вельзера: «Благородному чоловіку Марку Вельзеру септемвіру Аугсбурзької республіки шле привіт Іван Моретус антверпенський друкар. Цю карту, шляхетний чоловік, ми не посилаємо до тебе, а повертаємо як воду з твого джерела. Ти послав її, знайдену твоїми стараннями серед паперів Пейтінгера, Ортеліусу (що нещодавно помер) для видання, отже, вона повертається до тебе по праву. Сам Ортеліус незадовго до смерті так мені доручав, і, звичайно, моє власне бажання та повага до тебе спонукали до того ж. Отже, прийми, якщо тобі був дорогий покійний, останній від нього подарунок - цю карту, яка колись належала тобі особисто, а нині завдяки тобі є спільним надбанням».

1591 року карта була частково опублікована видавничим домом Жана Море (Jan Moretus) під назвою «Fragmenta tabulæ antiquæ».

Карта була опублікована також видавництвом П. Бертіуса в «Theatrum Geographiae Veteris» в 1619 році. В одному з посмертних видань історичного атласу Ортеліуса - у видання 1624 р. теж була включена  «Tabula Peutingeriana», видавець Бальтазаро Моретус.

Сім'я Пейтингерів володіла картою до 1714 р. Потім вона деякий час переходила з рук в руки, поки не була продана за сто дукатів Євгену Савойському. Після його смерті в 1736 р. карту придбала Імперська палацова бібліотека Габсбургів (Hofbibliothek).

Зараз Пейтингерова таблиця зберігається в Австрійській національній бібліотеці в Гофбурзі (Відень) і рідко демонструється публіці.

З XVII ст. ця карта стала предметом вивчення багатьох вчених і про неї накопичилася величезна література. З одного боку, вона є цінним джерелом для вивчення античної географії і цим вона привертає увагу істориків: наприклад, у СРСР над нею працював акад. Я. А. Манандян, вивчаючи торгові шляхи стародавньої Вірменії. З іншого боку, увагу фахівців з картографії вона досі привертає своєю суто картографічною стороною, наприклад, на останньому перед Другою світовою війною міжнародному географічному конгресі в Амстердамі в 1938 р. голландський вчений Фрейтаг Драббе (Frijtag Drabbe) представив доповідь, в якій зробив нову спробу дати її картографічний аналіз.

Географічні карти минулого належать до категорії історичних джерел, якими користується історична географія; можна сказати, є специфічним, властивим саме історичної географії, видом історичних джерел. Значення «Tabula Peutingeriana» для історичної географії античного світу дуже велике. Ще у XVIII ст. Шейб (Scheyb), який вивчав її, вважав, що без неї вся антична географія стає ніби сліпою.

На зворотному боці карти він розмірковує про те, що Тихий океан був відомий ще Птолемею, який не цілком точно іменував його «великою затокою».

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.