Після Першої світової війни у межах «великої» Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та мала частина Закарпаття – півд. частина Мармарощини, тобто частина української суцільної етнографічної території й низка українських етнографічних островів у цих країнах, зокрема у Бессарабії; українські острови у Банаті, який до 1918 належали до Угорщини. Крім того, на території корінної Румунії, головним чином у Бухаресті, опинилися укр. політичні емігранти з України; їх основу становили колишні старшини і вояки 2 Запорізької бригади Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер.
До 1918 року українці жили також на території тогочасної Румунії в північній Добруджі - у дельті Дунаю (див. Задунайська Січ). Їх поселення (до 20 тис.) пов'язане безпосередньо з укр. етнографіч- ною територією в півд. Бесарабії. Незначне число українців (до 50 тис.) жило у півн. Молдові (повіти Дорогой і Ботошани), населення якої до 17 століття було здебільше українським. Тепер тільки в деяких селах (наприклад, Семеніча) частково збережено українську мову й звичаї.
З 1941 Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організовано українське радіомовлення, виходила газета «Життя», журнал «Батава». Число українців, що жили в корінній Румунії збільшилося у 1940 - утікачі, які після зайняття СРСР Буковини і Бесарабії шукали захисту в Румунії. Перед зайняттям Румунії радянським військом в 1944 частина українців подалася на захід, більшість залишилася. Дехто з українських громадських діячів (І. Григорович, В. Якубович О. Масикевич та ін.) були заарештовані й вивезені до СРСР
У 1940-х рр. у всій Румунії проживало близько 120 000 українців:
*у Південній Буковині (близько 40 000 українців у 39 місцевостях);
*у Добруджі (30 000 українців у 37 місцевостях);
*у Мармарощині (близько 30 000 у 16 місцевостях);
*близько 10 000 українців проживало у 8 селах у Банаті (дехто з них виїхав наприкінці 1940-х pp. до СРСР);
*бл. 10 000 — розпорошенні в межах румунської етнічної території.
За приблизними оцінками на території сучасної Румунії у повоєнні роки проживало не менше 150 тис. українців. Але впродовж 60-х, 80-х років минулого століття тоталітарний комуністичний режим посилив асиміляційний тиск, зокрема, масово закривались українські школи, класи, згорталася інша національно-культурна інфраструктура, особливо в Південній Буковині. Отже, загальна кількість українців в Румунії за офіційними даними на 1992 р. становила 66,8 тис. осіб, у 2011 році – 51,7 тис. осіб.
Основним районом розселення українців є Мараморощина (площа ареалу становить 0,7 тис. км²), де проживало за матеріалами перепису близько 31 тис. українців (60,4% від усієї кількості українців Румунії). Українці Мараморощини за основними етнографічними ознаками найбільше споріднені з гуцулами Рахівського району Закарпатської області, відзначаючись порівняно вищою етнонаціональною самосвідомістю від інших груп українського населення.
Іншим районом компактного розселення
автохтонного українського населення є повіт Сучава (історична Південна
Буковина). За даними останнього румунського перепису 2011 р. тут
проживало лише понад 6 тис. українців.
Українці Румунії переважно проживають в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Південній Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдова). За даними перепису 2011 р. понад 60 % українців Румунії проживають у повіті Марамуреш. У 7 повітах з 41 проживають 96 % українців Румунії. Розселення українців у повітах Румунії в 2011 р.:
*Марамуреш (Мармарощина) — 31 234 особи — 60,4 %;
*Тіміш (Банат) — 5 953 — 11,5 %;
*Сучава (Південна Буковина) — 5 698 — 11,0 %;
*Караш-Северін (Банат) — 2 600 — 5,0 %;
*Сату-Маре (Мармарощина) — 1 397 — 2,7 %;
*Тульча (Добруджа) — 1 317 — 2,5 %;
*Арад (Банат) — 1 295 — 2,5 %.
За результатами перепису 2002 р. в Румунії існувало 12 комун, де більшість населення становили українці. Більшість з них (10) розташовано в північних повітах (Марамуреш, Сучава) на кордоні з Україною. Інші 2 комуни були розташовані на південному заході у румунському Банаті (повіти Тіміш та Караш-Северін). У комунах з переважанням українського населення у 2002 році проживало 54,5 % українців Румунії (33 297 осіб з 61 091).
Українці становлять більшість у селах: Бистрий, Великий Бичків, Руська Поляна, Ремети, Кривий, Вишня Рівня, Рускова, Вишевська Долина, Балківці, Ульма, Ізвори, Щука, Копечеле та інші.
Мармарощина (рум. Maramureş, угор. Máramaros) — історична область у Карпатах, зараз ділиться на Південну Мармарощину в Румунії та Північну Мармарощину в Україні.
Південна Мармарощина (Південний Мармарош) — територія в закарпатській Румунії. Історичний центр — місто Мармарош-Сигіт. В історико-етнографічному плані належить до регіону Закарпаття. До Закарпатської області України належить Північна Мармарощина. До переходу території до складу Румунії досить велику частину місцевого населення складали русини грекокатолицького віросповідання. Починаючи з 1920-х років, триває процес їхньої асиміляції, і наразі більша частина нащадків історичних русинів вважає себе за румунів.
Повіт (жудець) Мармарош (рум. Județul Maramureș, угор. Máramaros megye) — на північному заході Румунії, частина історичного українського краю Мармарощина. У жудеці 2 муніципалітети, 6 міст і 62 комуни.
Сигіт (Сигіт-Мармароський, Мармарош-Сигіт, Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei, угор. Máramarossziget) — місто в Румунії, розміщене в Мармароській котловині над горішньою Тисою на українсько-румунському етнографічному прикордонні; 37 640 меш. (2011), з них 1 226 українців, решта — румуни, угорці й євреї. Друге за розміром місто в жудці Мармарош. Історичний центр Південної Мармарощини. Будівельна, текстильна, деревообробна і харчова промисловість. Поблизу міста розташований пункт контролю на кордоні з Україною «Сігету Мармацієй»—Солотвино.
Бочикою-Маре, Великий Бичків (рум. Bocicoiu Mare) — комуна у повіті Марамуреш в Румунії. За даними перепису населення 2002 року у комуні проживали 4 468 осіб (українців — 2 639 (59, 1 %). До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Великий Бичків (713 осіб) — адміністративний центр комуни;
Кручунув (1492 особи);
Луг над Тисою (918 осіб);
Миково (1345 осіб).
Ремета, Ремети, Ремець, Ремеці (рум. Remeți) — комуна у повіті Марамуреш в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Каминиця (415 осіб);
Ремета (2448 осіб) — адміністративний центр комуни:
Тячів (195 осіб).
Українців — 2 260 осіб (73, 9 %).
Вишня Рівня, Верхня Рівня, Рона-де-Сус (рум. Rona de Sus) — комуна у повіті Мармарош в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік): Вишня Рівня (3916 осіб) — адміністративний центр комуни; Коштіль (782 особи).Українців - 4 062 особи (86,5%). Парафія Ucraineană Rona de Sus (Українська православна парафія Рона де Сус).
Комуна Русь Поляни (рум. Comuna Poienile de sub Munte, також відома як Комуна Поляни) — комуна в Румунії, у жудці Марамуреш, що є частиною Мараморощини. Адміністративний центр — село Руська Поляна. За даними перепису населення 2002 року населення території, підпорядкованій комуні Русь Поляни становило 10 033 особи. Найбільшу частину населення комуни складали українці — 9 711 осіб. Більшість володіють як русинською (українською), так і румунською мовами. Старші люди не знають румунської, а деякі молоді люди не говорять місцевим гуцульським говором.
У Полянах є три православні церкви.
Поляни 1 (Поєніле-де-суб-Мунте № 3);
Поляни 2 (Поєніле-де-суб-Мунте № 1);
Поляни 2 (Поєніле-де-суб-Мунте № 2).
Дерев’яна церква «Вознесіння Господнього» із с. Поляни Марамороського повіту - перша українська церква на цих територіях; вона визнана історичною пам’яткою, будучи найстарішою церквою такого роду в Румунії. Тут рідко проводиться богослужіння, лише на храмове свято.
Якщо злегка підняти голову, то на церковній вежі можна побачите перший рік – 1598, який означає рік будівництва, а потім інші роки: 1798, 1874, 1921, 1962, 1987 та 2013 роки, коли у церкві були проведені різні реставрації. Дах церковної вежі має форму дзвона, що сильно відрізняється від стилю інших культових місць Марамурешу, нагадуючи про українські впливи. Дзвіниця, піднесена над пронаосом, складається з закритої альтанки, яка має чотири вікна, на кожному боці по одному. Дах альтанки з восьмигранною основою, видовжується восьмикутно у формі дзвона, а зверху має кований хрест. Поруч, між 1981-1988 роками, була побудована ще одна церква, набагато міцніша та просторіша, яка зараз є однією з трьох православних церков у Полянах.
Доступ до церкви для жінок здійснюється із західного боку, від папорті до пронаосу, а звідти – через три великі відкриття до наосу. Доступ чоловіків здійснюється з південної сторони безпосередньо до наосу. Доступ до вівтаря здійснюється через троє дверей. У наосі є балкон для молоді та церковного хору. Стіни церкви підняті з ялинового дерева, витесані з чотирьох сторін та вирізьблені сікачем. Фреска з церкви була покрита синьою фарбою, що призвело до її знищення.
Кривий, Криве, Репедя (рум. Repedea) — комуна у повіті Марамуреш в Румунії. До складу комуни входить єдине село Кривий. За даними перепису населення 2002 року у комуні проживала 4 761 особа. Українців - 4 650 осіб (97,7%).
Рускова, Русково (рум. Ruscova) — комуна у повіті Марамуреш. До складу комуни входить єдине село Русково. За даними перепису населення 2002 року у комуні проживали 4 854 особи. Українців 4 578 осіб (94, 3 %).
Бістра, Бистра (рум. Bistra) — комуна у повіті Марамуреш в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Бистра (1 316 осіб) — адміністративний центр комуни. Українців 1 184 особи (90,0 %).
Вишівська Долина (1646 осіб). Українців 1 590 осіб (96,6 %);
Вишівська Красна (1461 особа). Українців 1 247 осіб (85,4%).
Кречунешть, Кречунешті (рум. Crăciunești) — комуна у повіті Муреш в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Кречунешть (2 455 осіб) — адміністративний центр комуни. Є в селі Українська Православна Парафія Кречунешть, але українців за переписом 2002 не зафіксовано.
Будіу-Мік (442 особи);
Корнешть (916 осіб);
Тіріміоара (162 особи);
Чинта (373 особи).
Банат – історична область на Південному Сході Європи, між Дунаєм, Тисою, Мурешулом і Трансільванськими Альпами, де компактно проживають українці, зокрема бойки та незначна частина гуцулів на території Румунії. Вони переселились туди на початку ХХ століття (1907-1918 рр.) з Мараморощини (сучасних Міжгірського, Хустського, Тячівського, Рахівського та частини Іршавського районів Закарпатської області).
Сучава (рум. Județul Suceava) — жудець на північному сході Румунії, у південній Буковині. Адміністративний центр — місто Сучава. Площа — 8553 км². Населення 688,4 тис. осіб (2002). Українці живуть у повіті переважно на українському етнічному півострові, що простягається від Глибокої на півночі через Серет на південь, в комуні Белкеуць та на північному заході повіту, в етнографічній Гуцульщині в комунах Ульма і Ізвоареле-Сучевей.
У сучасному повіті в 35 населених пунктах живе близько 40 тис. українців. Населені пункти зі значною кількістю українців:
Арджел
Балківці
Бенія
Бряза (Сучава)
Вашківці (Румунія)
Велика Ботошаниця
Гропени
Данила
Демекуша
Джеменя
Качика
Келінешть-Васілаке
Кирлібаба
Кліт
Маріцея
Меріцея-Міке
Молдовиця
Молдова-Суліца
Негостина
Нісіпіту
Остра
Слобозія-Сучевей
Чумирна
Шербівці
РЕЛІГІЯ В Румунії існують Український греко-католицький вікаріат (діє на Буковині, Марамуреші та Банаті, має близько 14 000 вірян та 22 парафії) та Православний український вікаріат (належить до Румунської ПЦ, має 32 парафії, що обслуговують українців, служби ведуться українською). Ці вікаріати забезпечують релігійне життя українців в Румунії, пропонуючи служби рідною мовою, хоча деякі храми використовуються спільно з румунами або римо-католиками. Церковна організація православ’я на Буковині упродовж століть зазнавала значних змін. У князівський період (до 14 ст.) населення Буковини сповідувало православ’я, але не мало окремої церковної організації. У молдавський період церковна структура Буковини перебувала в підпорядкуванні Радівецького єпископства і Молдавської митрополії, яка належала до Константинопольського патріархату. Після приєднання північної частини Молдавії до імперії Габсбургів православна організація краю — Буковинська єпархія — була підпорядкована Карловацькій митрополії, до юрисдикції якої тоді належало все православне населення монархії, й діяла як окрема автокефальна церква. 1873 була створена автономна православна церковна одиниця в складі Австро-Угорщини — митрополія Буковини і Далмації (з трьох єпархій), що проіснувала до розпаду імперії Габсбургів у 1918. Після включення Буковини до складу Румунії Буковинська православна митрополія увійшла в юрисдикцію Румунської православної церкви і втратила статус автономної церкви (1925). Православні румуни до 1863 року зберігали церковнослов’янську мову як офіційну богослужбову мову. Румунська церква, об’єднана з Римом, використовувала румунську народну мову з моменту свого створення. Більшість українського населення в Румунії була православна, греко-католики переважали на Мармарощині і в Банаті. Перші греко-католики оселилися в південній Буковині після анексії півн. Молдавії до імперії Габсбургів ( 1775). Вони прийшли з Галичини. Отже, частина українців Румунії до 1948 року сповідували греко-католицизм. Ліквідація Румунської унійної церкви з Римом у 1948 р. також призвело до скасування українського вікаріату. Того року український греко-католицький вікарій у Румунії мав під юрисдикцією 31 парафію з 41 церквою та 40 000 українських греко-католицьких віруючих. Генеральний вікарій Ісидор Тонюк відмовився ходити до Румунської православної церкви разом з багатьма його віруючими, через що їх розслідували півроку. Тоді священника Тонюка заарештували та засудили до восьми років позбавлення волі. Під час правління комуністичного режиму в 1963 р. школи з українською мовою навчання були скасовані, українські церкви залишалися єдиними установами, в яких розмовляли українською мовою. Для українських віруючих, які перейшли до православ'я, в 1948 році був заснований український Генеральний вікаріат, який базувався в Сігетту Мармацієї (жудець Марамуреш), до якого входили парафії Мармарощини, Трансільванії, Кришани та Банату. Вікаріат був скасований у 1952 році, перетворений на Українську православну пропріаторську координацію, штаб-квартира якого знаходиться в Полянах (жудець Марамуреш) та підпорядкована православному єпископству Клуж. Ця організація працювала до 1990 року, отримуючи щорічну фінансову підтримку від Румунського патріархату. У 1990 році у Румунії відновлено Православний український вікаріат, резиденція якого знаходиться у м. Сігеут-Мармацієй (Мармарош-Сигіт). Вікаріат підпорядковується безпосередньо патріарху Румунському і наділений автономією. Патріарх призначає керівників вікаріатсва та протопопів (благочинних). Вікаріат поширює свою юрисдикцію на українські парафії на Мараморощині, Кришані, Трансільванії та Банаті. Вікаріат має 32 парафіяльні церкви та 3 монастирі.Чисельність вірян близько 52 тис. Богослужіння провадиться київським ізводом церковнослов'янської мови, українською та частково румунською мовою. У с. Русково є український монастир, настоятель о. Ігнат, служать українською мовою. Характерною рисою є вживання Юліанського календаря (Румунська православна церква користується новоюліанським). Попри довгі роки румунізації на території Південної Мармарощини досі зберігається українська мова і в місті Мармарош-Сигіт діє український ліцей. Український греко-католицький вікаріат. У 1930 році, після укладення Конкордату зі Святим Престолом та його ратифікації Парламентом, Папа Пій XI скасував апостольську адміністрацію. Папською булою «Sollemni Conventione» від 5 червня 1930 року була створена Об'єднана румунська єпархія Марамуреш з резиденцією в Бая-Маре. Нова єпархія складалася з 239 парафій, з яких 201 об'єднали румунів та 38 русинів греко-католиків, а саме: 169 об'єднаних румунських парафій в єпархії Герла, 31 об'єднаних румунських парафій в єпархії Орадеї та одна об'єднана румунська парафія в архієпархії Альба-Юлія та Фегераш; 10 русинських греко-католицьких парафій у Гайдудорозькій єпархії (Угорщина), 11 русинських греко-католицьких парафій у Мукачівській єпархії (Чехословаччина) та 17 русинських греко-католицьких парафій Станіславської єпархії (Польща). Руські віруючі повинні були перебувати під юрисдикцією одного „спеціального генерального вікарія того ж обряду, який буде названий та конституйований греко-католицьким єпископом Марамуреш”.[ Як апостольський адміністратор Марамуреської єпархії, єпископ Юліу Хоссу 5 червня 1930 р. єпископським наказом створив Спеціальний греко-руський вікаріат у складі єпископату Марамуреш, Олександр Русу після його вступу на посаду 2 лютого 1931 року єпископом Марамуреша назвав його наказом № 206 від 7 лютого 1931 р. про священника Михайла Симовича, як першого вікарія грецько-руського спеціального вікаріату, що базується в Чернівцях. 38 руських греко-католицьких парафій були організовані у два протопопіати: Протопопіат Цисальпін (з 11 парафіями) та Буковинський протопопіат (з 17 парафіями, 10 парафіяльними священниками та 10 адміністраторами). Після Революції в грудні 1989 року та скасування акта розпуску румунської церкви в єдності з Римом Український греко-католицький вікаріат було відновлено в 1996 році, базуючись у Радівцях. Він був переданий під юрисдикцію унійного румунського єпископства Марамуреш, що базується в Бая-Маре.Характерною рисою є вживання Юліанського календаря. Наразі український греко-католицький вікаріат у Румунії організований у два деканати: Буковинський деканат (базується в Качиці, очолює о. Мікола Николаїшин) — для українських віруючих греко-католиків у жудеці Сучава; складається з 11 парафій: парафії Качика, Кимплунґ, Кліт, Гропени, Майдан, Радівці, Рунку, Садів, Серет, Сучава та Ватра-Дорней. Відповідно до перепису населення 2002 року, всі ці парафії мали 1652 віруючих. Мармароський деканат (базується в Сиґіті) — для українських греко-католиків повіту Марамуреш. Крім того, є дві парафії в Банаті. На Буковині служать 8 священників (2 пенсіонери), які обслуговують 12 громад (6 парафій та 6 філій). На Мараморощині діють 6 священників (1 пенсіонер) і 1 диякон які обслуговують 8 громад. Усіх вірян більше 2 000 осіб. Богослужіння проводяться в кількох повернутих храмах, а також збудованих каплицях і пристосованих приміщеннях. Українські греко-католицькі церкви — це церкви, побудовані українськими віруючими. Церковні служби проводяться українською мовою, але в селах, де також є румуни служать і проповідують румунською мовою. У парафіях Кимпулунґ-Молдовенеск, Сучава та Ватра-Дорней літургії проводяться в римо-католицьких церквах.
|
27 вересня 2025 р. УКРАЇНЦІ Румунії зберігають батьківську віру і народно-церковні традиції. Свято Воздвиження Чесного Хреста. Храм Української Православної Церкви в Сігеті (Мармарощина). Свято також щорічно відвідують румунські та угорські віряни.
_-_IMG_04.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар