Андрій Байцар: Історична картографія XVIII ст. Географ короля Жан Батист Бургіньон д’Анвіль - один з найкращих фахівців з історичної картографії.

Історична картографія (від дав.-гр. χάρτης — «хартія, аркуш паперу, папірусу» та γράφω — «пишу») — спеціальна географічна та історична дисципліна, яка займається вивченням, створенням і використанням історико-географічних карт та атласів, а також досліджує стародавні карти та історію картографії. Як самостійна галузь знань виникла на поч. XX ст. на стикові історії, географії та картографії. Тривалий час розвивалася в руслі досліджень давніх карт як пам'яток картографії і як джерел, свідчення яких можна використовувати для вивчення природних та історико-політичних змін тощо.

Розвиток історичної картографії, яка є розділом картографії, завжди визначався розвитком історичної географії. У 1579 р. Абрагам Ортеліус включив в географічний атлас доповнення («Parergon»), що складається з трьох історичних карт. Подальше включення Ортеліусом нових карт перетворило «доповнення» в самостійний перший атлас географії античного світу, який складався до 1603 р. з 38 історичних карт, в тому числі була включена карта, яка відображала топоніміку й етноніміку Криму та його населення. У другій половині XVII ст. з'явилися історичні розділи в атласах французьких географів Сансонів і П'єра Дюваля, де були опубліковані й історичні карти України. У XVIII ст. були видані історичні карти, складені французькими картографами Гійомом Делілем та Жаном Батистом Бургіньоном д’Анвілем.

Жан Батист Бургіньон д’Анвіль (Jean Baptiste Bourguignon d’Anville; 1697-1782), французький географ і картограф, Почесний член Петербурзької академії наук. Призначений Географом короля у віці 21 р. в 1718 р. Жан Батист Бургіньон д'Анвіль був особистим секретарем герцога Орлеанського і з 1775 р. – ад'юнкт-академіком Паризької академії наук. Він створив понад 200 карт, серед яких «Atlas général» (Париж, 1737-80 рр., 46 карт на 66 аркушах), «Nouvel atlas de Chine» (Гаага, 1737 р., 42 карти) і «Atlas antiquus major» (12 аркушів); текстом для останнього служить «Géographie anciènne abrégée» (3 томи, Пар., 1768 р.).

Його карти з давньої географії характеризується детальністю і базуються головним чином на власних оригінальних дослідженнях і тому є особливо цінними.

У своїй роботі зі складання карт д'Анвіль значно вдосконалив метод Деліля щодо використання даних маршрутних описів. Д'Анвіль широко використовував як дані античних ітінераріїв, так і всякого роду взагалі матеріал про відстані між географічними пунктами. Таким чином, у своїй роботі з картографії д'Анвіль використав історико-географічні джерела для складання сучасних карт, а сучасні дані для складання історичних карт. У його роботах історична картографія служила опорою для сучасної картографії, і навпаки.

У своїй роботі «Memoire sur la geographie апсієппе» д'Анвіль, говорячи про цей основний вихідний момент своєї методології, вказує, що для складання вірних географічних карт треба мати астрономічні виміри широти і довготи кожного пункту, зображеного на карті, але оскільки треба настільки багато, що навіть не можна сподіватися будь-коли їх мати повністю, доводиться заповнювати нестачу астрономічних спостережень даними ітінерарів.

В іншій своїй роботі – «Considerations generales sur l'etude et les connaissances que demande la composition des ouvrages de geographie», творі, написаному в глибокій старості що є методологічним результатом його картографічної діяльності, д'Анвіль. коротко зупиняється на початку роботи з історії картографії у Франції. Відзначивши заслуги Ніколя і Гійома Сансонів, д'Анвіль наголошує, що вони не враховували астрономічних визначень широт і довгот і завдяки цьому припустилися у своїх картах помилок, усунення яких було заслугою Деліля.

Але він своєю чергою допустив неправильності внаслідок невмілого та недостатнього використання даних ітінерарів та інших історико-географічних джерел. Надзвичайно вміле використання цих даних у поєднанні з даними астрономічних визначень широт та довгот дозволило д'Анвілю зробити у картографії подальший дуже великий крок уперед. Д'Анвіль відрізнявся винятковим умінням аналізувати та комбінувати всілякі дані про відстані між географічними об'єктами. Це вимагало витрати великої кількості скрупульозної праці.

Окрім надзвичайної працьовитості, д'Анвіль виявив у цій роботі гостру проникливість та винятковий дар вгадування істини за наявності сумнівних та невизначених даних.

Метод роботи д'Анвіля в області загальної картографії найбільш наочно можна простежити на прикладі його карти Італії, яку він забезпечив великим коментарем про способи її складання в спеціальній роботі, опублікованій ним в 1744 р. під назвою «Analyse geographique de l'Italie». Як видно з цієї роботи, при складанні своєї карти Італії д'Анвіль використовував дані античних ітінерарів та античних авторів про відстані між містами та іншими географічними об'єктами. Ці дані він пов'язав з астрономічними вимірами широт і довгот, які були в його розпорядженні.

У своєму коментарі він наголошує, що при цій роботі треба перевіряти античні дані, зіставляючи їх один з одним (стор. 19), і що основними труднощами є правильне розуміння античних відстаней, без ретельного вивчення яких робота не могла б бути виконана.

До завершальної глави книги, що має назву «Resultat de cette analyse geographique par rapport a la forme et al'etendue de l'Italie, en faisant un parallele des cartes de M. M. de l'lsle et Sanson, avec celle qui est ici done», прикладена карта Італії, на якій зіставлені загальний контур країни та положення великих населених пунктів, отримані д'Анвілем в результаті його роботи з контуром країни та положенням тих же населених пунктів на картах Італії Деліля та Сансона.

Це зіставлення наочно показує серйозні спотворення, допущені як Сансоном, а й Делілем.

Зокрема, Деліль і особливо Сансон перебільшували площу, яку займає Італія. За підрахунком д'Анвіля Деліль перебільшив площу Італії на територію, що дорівнює половині площі Ломбардії; Сансон перебільшив її ще більшою мірою.

Через кілька років після опублікування д'Анвілем його карти Італії папа Бенедикт XIV наказав виміряти довжину градуса меридіана у своїх володіннях і прокласти ряд триангуляцій через усю Папську область від Адріатичного до Тірренського моря (частина Середземного моря між островами Корсика і Сардинія).

Триангуляційні виміри повністю підтвердили правильність карти д'Анвіля.

З 210 карт, складених д'Анвілем протягом його тривалої картографічної діяльності, до сучасної йому географії належало близько половини. Крім вже згаданої карти Італії, найбільш значними з них є карти обох півкуль, опубліковані ним у 1761 р., та карти частин світу: карта Північної Америки, надрукована у 1746 р., карта Південної Америки, опублікована у 1748 р., карта Африки, вийшла друком у 1749 рр., карта Азії, шість аркушів якої опубліковані в 1751—1753 рр. і складена останньою у цій серії карта Європи на шести аркушах, надрукованих у 1754—1760 pp. З більш ранніх робіт д'Анвіля з сучасної йому географії велике значення мав атлас Китаю, який був виданий в 1735 р. як п'ятий том до чотиритомної праці єзуїта Дюгальда (du Halde). «Description geographique, historique, chronologique, politique et physique de l’Empire de la Chine et de la Tartarie Chinoise». Повна назва атласу: «Nouvel Atlac de la Chine, de la Tartarie Chinoise et du Tibet, що містить у собі карти generales et particulieres de ce pays ainsi que la carte du royaume de Coree. La plupart levees sur les lieux par l'orden de l'Empereur Cang - Hi avec toute l'exactitude imaginable soit par les peres Jesuites Missionaires a la Chine, soi: par les Tartares du Tribunal des Mathematiques et toutes revues par les memes Peres.Redigees par M-r d'Anville, geographe ordinaire de Sa Majeste tres chretienne». A la Haye. 1737».

Атлас складається із 42 карт. На першій з них, під назвою «Carte la plus generale de toutes», представлена вся територія, що знаходилася під владою Китаю, включаючи Тибет. Друга – «Carte generale de la Chine» є картою території власне Китаю. Далі йдуть карти провінцій Китаю. Після них вміщена «Carte generale de la Tartarie chinoise», на якій представлені китайський Туркестан, Монголія та Маньчжурія. За нею йдуть карти окремих частин цієї великої території. Після них вміщена карта Кореї, за якою слідують карта всього Тибету та ряд карт його окремих частин. Останньою вміщено карту тих місць Сибіру від Тобольська до Камчатки, через які проїжджав Берінг,— «Cartes des pays traverses par le cap-ne Beering depuis la vil-le de Tobolsk jusqu'a Kamchatka».

З карт цього атласу карти провінцій Китаю та частин його зовнішніх володінь складені єзуїтами-місіонерами за дорученням китайського імператора Кансі на місці в Китаї на підставі різного типу зйомок і лише відредаговані для атласу д'Анвілем. Зведені карти, тобто мапа всіх володінь Китаю, мапа власне Китаю, мапа «китайської Татарії», і мапа Тибету складені д'Анвілем на підставі карт, складених єзуїтами, із залученням почасти й інших матеріалів.

Географічні карти д'Анвіля, беручи до уваги малу кількість астрономічних визначень географічного положення місць, яке було в його час, відрізнялися великою точністю, не тільки щодо загальних контурів материків і країн, як карти Деліля, але і в деталях. Це викликало здивування сучасників, а також представників наступного покоління, яким доводилося користуватися картами д'Анвіля, і доставило йому репутацію видатного картографа свого часу, репутацію, що міцно зберігається в істориків географії взагалі та істориків картографії зокрема.

Відомий мореплавець XVIII ст. Бугенвіль (de Bougainville, 1729-1811) підкреслював високу якість картографічного зображення д'Анвілем району Молуккських островів. Ripault, який супроводжував Бонапарта до Єгипту, у своєму описі історичних пам'яток Єгипту пише, що д'Анвіль був предметом постійного подиву вчених, які супроводжували експедицію, за ту точність, з якою на його карті Єгипту було показано розташування стародавніх міст цієї країни.

Міжнародне визнання наукових заслуг д'Анвіля як картографа виявилося в обранні його почесним членом Російської академії наук. Це своє звання члена Академії наук він завжди вказував за свого імені як автора на своїх картах.

Петербурзька академія наук послала йому на відгук випущений нею 1745 р. Атлас Російської імперії. Характерно для методу д'Анвіля, що у своїх зауваженнях на цей атлас він висловлює жаль, що при складанні атласу не використано античних даних про береги Чорного моря.

Через п'ятдесят два роки після смерті д'Анвіля, в 1834 р., де Манном було здійснено перевидання його праць.

Олександр Гумбольдт, якого географи зазвичай вважають основоположником географії ХІХ ст. у своєму творі «L'Asie centrale», опублікованому в 1843 р., називає д'Анвіля великим географом, якому, незважаючи на малу кількість астрономічних визначень географічного положення місць, вдалося завдяки крайній ретельності, з якою він збирав ітінерарії і проникливості, з якою він їх використовував, «дати більшій частині своїх робіт ту повноту, яка за справедливістю дивовижна до сьогодні».

У 1897 р. історик картографії Волькенхауер (Wolkenhauer) характеризував д'Анвіля як «географа Божою милістю», праці якого були «творцями епохи» (epochenmachend) в історії картографії.

У 1913 р. у своїй хронології картографії Волькенхауер повторив цю характеристику майже в тих же виразах.

Метод д'Анвіля вимагав ретельного вивчення мір довжини як древніх і середньовічних, так і сучасних, як мір довжини європейських, так і мір довжини азійських народів. Вивченню цих мір д'Анвіль присвятив цілу низку робіт. Він був далеко не першим ученим, який ставив перед собою це завдання. Укладачі карт, так само як і фахівці з історичної географії в XVI-XVIII ст., необхідно стикалися з цією проблемою. Різного роду спроби вирішення її в різному обсязі робилися і Кемденом, і Клювером, і авторами цінних поправок до даних Клювера з географії античної Італії Лукою Хольстеніусом та іншими вченими. З попередників д'Анвіля в цьому відношенні особливо слід відзначити італійського астронома Річчолі, який у своїй праці «Geograpliiae et Hydrographiae reformatae libri XIII», II книгу «De mensuris intervallorum» присвятив порівняльному вивченню мір довжини стародавніх і пізніших, а ІІІ книгу «De itineribus mensurandis et locorum insignium itinerariis» присвятив ітінераріям і їх використанню для складання карт.

Але д'Анвіль приділив цьому питанню дуже велику увагу, виявив у його вирішенні винятковий талант і добре умів пов'язувати отримані результати з практичними потребами картографії. Вивченню мір довжини д'Анвіль присвятив низку робіт. Основною з цих робіт була «Traite des medidas itineraires anciennes et modernes», надрукована в 1769 р.

У передмові до цієї праці він підкреслює значення знання протяжності різних мір відстаней для складання географічних карт. У самому дослідженні він піддав порівняльному вивченню мір: довжини і відстаней стародавніх Єгипту, Персії, Юдеї, Греції, Риму, Галії, а також міри відстаней Франції, Німеччини, Росії, Великобританії, Іспанії, Індії та Китаю.

Ця праця ніби підбиває підсумки багаторічної роботи д'Анвіля з вивчення мір відстаней різних часів і народів. Цій зведеній роботі передував ряд приватних досліджень, присвячених мірам відстаней. Найважливішим з них був твір «Traite des medidas itineraires des Romains et de la lieue galloise», опублікований в одній книзі разом з роботою абата Belley «Eclaircissements geographiques sur Gapcentne Gaule», що вийшла друком ще в 1741 р.

Але д'Анвіль був не лише видатним картографом. Він водночас був і автором низки історико-географічних досліджень, яких уже говорилося вище. За своїм характером ці дослідження були тісно пов'язані з історичними картами, складеними д'Анвілем. Ця обставина також не могла не позначитися позитивним чином на якості його історичних карт.

Історична картографія

Першими історичними картами, складеними д'Анвілем, були карти, викреслені ним до книги абата Лонгера, що вийшла друком у 1722 р.

Про цю працю вже йшлося вище. Д'Анвіль склав до книги Лонгера дев'ять карт, з них дві історичні: «La Gaule ансієппе», на якій каа Галію часів Римської імперії з поділом на провінції, і «La France ancienne», на якій пазано Францію за часів Каролінгів.Цікаво відзначити, що на цій останній карті особливим шрифтом вказані області поширення двох основних гілок французької мови - langue d'oui і langue d'oc.

Д'Анвіль склав також цілий атлас історичних карт до праць Роллена - до «L'histoire ancienne» і до «Lhistoire romaine».

До «Давньої історії» Роллена д'Анвіль склав тринадцять карт.

1. «Le monde connu des anciens» (Світ, відомий давнім).

На цій карті дано значно меншу частину острівної Азії, ніж зазвичай давали на аналогічній карті попередники д'Анвіля. Д'Анвіль підкреслив цю особливість особливим написом на карті. У цьому написі д'Анвіль вказує, що він обмежився зображенням лише тих територій, щодо яких, як можна думати, древні воіли деякими відомостями.

Загальний контур материків на карті відображає той прогрес, якого досягла у XVIII ст. картографія завдяки працям Деліля та д'Анвіля.

До карти додано чотири масштаби: у римських милях, у грецьких стадіях, у перських парасангах та у французьких льє.

2. «Carte de 1'Egypte et de Libye» (Карта Єгипту та Лівії).

Долина Нілу зображена до Великого Катаракту (який показаний дещо південніше 23 паралелі).

Меридове озеро показане у двох місцях. В одному випадку дано його контур і зроблено напис: Меридове озеро, згідно з загальноприйнятою думкою. У другому випадку місце озера позначено зірочкою і зроблено напис, що тут мало знаходитися Меридове озеро, згідно з Діодором і Геродотом. Масштаби дано в римських милях, у грецьких стадіях, в єгипетських сшенах (schoenes) та у французьких льє. І далі на всіх картах зазвичай дано по кілька масштабів, виражених обов'язково у французьких льє, римських милях і грецьких стадіях, з додаванням у деяких випадках мір, що зображуються на карті країни, подібно до того, як це зроблено на даній карті.

3. «Carte de la partie de l'Afrique оu les Carthaginois on etendu leur domination» (Карта частини Африки, де карфагеняни поширили своє панування).

На карті, крім африканських володінь Карфагена, дано також південно-східну Іспанію, острови Балеарські, Сардинія, Сицилія, Мальта та деякі дрібні острови Середземного моря, а також невелику частину Південної Італії. Особливою врізкою подано околиці Карфагена.

4. «Carte pour l'expedition d'Annibal, sur laquelle son passage en Italie et les principales de ses marches sont traces» (Карта походу Ганнібала, на якій подано його шлях до Італії та основні його маршрути).

Шлях Ганнібала показаний, починаючи з південно-східного узбережжя Іспанії. Ті географічні пункти, біля яких відбувалися битви Ганнібала з римлянами (наприклад, Тразименське озеро, Канни), показані на карті, але немає вказівок, що в цих місцях були битви.

5. «Carte pour servir a l'intelligence de l'histoire des Assyriens, Mddes, Babyloniens et Perses» (Карта розуміння історії ассирійців, мідян, вавилонян і персів).

На карті зображена Передня Азія до Інду, Центральна Азія, Кавказ, Південна частина північного узбережжя Чорного моря та частина Єгипту.

Цікаво відзначити, що на місці теперішнього Самарканда поміщена Мараканда (головне місто согдійців на Зарявшані за місцем розташування і назвою (Мараканди) приблизно відповідало сучасному Самарканду» (В. В. Бартольд. История культурной жизни Туркестана. Л., 1927, стор. 2), Аму-Дарья показана що впадає в Каспійське море. Аральське море, контур якого показаний неправильно, названо «озером, у яке нині впадають Окc і Яксарт».

1. «La Grece» (Греція).

На карті подані Греція, Кріт та узбережжя Малої Азії разом з островами, розташованими між ними. На півночі зображено фракійське узбережжя та Мармурове море до Босфору.

2. «Carte de la Grande Grece у compris la Sicilie» (Карта Великої Греції 'включаючи Сицилію).

До назви карти дрібним шрифтом зроблена приписка, що завдання показати грецькі колонії, театр бойових дій Пірра в Італії і карфагенян в Сицилії.

3. «Plan de Syracuse ancienne et moderne» (План стародавніх і сучасних Сиракуз).

Крім позначення стін, храмів, замків тощо, на плані написами, які часто являють собою цілі фрази в стилі тих, що поміщав на своїх картах Ортеліус, вказані місця, де відбувалися ті чи інші події в історії Сіракуз, наприклад: «колона, споруджена Марцеллом, існує ще й тепер»; «болота, які були причиною чуми (la peste) у таборі карфагенян; з їхньої армії в 300 тис. чоловік тільки 20 тис. повернулися до Карфагену в 338 році до Р. X.»; «413 року до Р. X. знаменита морська битва між афінянами і сиракузянами. Перші, хоча були більш численні, були переможені, вони мали 86 кораблів, а їх противник 74» (напис у північній частині Сиракузської гавані); «вулиця могил, де Цицерон знайшов могилу Архімеда», тощо.

4. «Carte pour l'expedition de Cyrus le jeune et la retraite de dixmille Grecs» (Карта походу Кіра Молодшого і відступу десяти тисяч греків).

Шлях, яким йшли війська Кіра Молодшого та шлях відступу десяти тисяч греків позначений на карті лінією.

5. «La Grece et les pays plus septentrionaux jusqu'a Danube» (Греція і північніші країни до Дунаю).

6. «Carte de l'expedition d'Alexandre» (Карта походу Олександра).

На карті показані країни, завойовані Олександром Македонським, позначений шлях армії Олександра і, засновані ним «Олександрії», серед них і побудована в Центральній Азії.

7. «L'Orient» (Схід).

На карті подані Єгипет, Палестина, Сирія та Месопотамія.

Серед міст, поряд з Вавилоном та Ніневією, поміщено Багдад.

8. «L'Asie Mineure et le Bosphore» (Мала Азія та Босфор).

Крім Малої Азії, показані Чорне та Азовське моря з їх побережжям. Номенклатура на карті антична. Але в той же час показані Азов (поруч із ним Танаїс), Одеса та Зривань.

До «Римської історії» Роллена д'Анвіль створив чотирнадцять карт.

1. «Environs de Rоmе» (Околиці Риму).

На карті подана територія до Вельсинського озера на північному заході. Помптинських боліт на південному заході та області Марсів на північному сході.

Показані дороги, що йдуть з Риму. На карті подано шість масштабів: у давньоримських милях по 756 туазів (туаз – міра довжини у Франції епохи старого порядку, що дорівнює 1,949 м.) кожна, у сучасних римських милях по 764 туази кожна, у грецьких стадіях протяжністю 8 стадій в одній милі, в стадіях, що вживаються Полібієм, протяжністю в 8 1/3 стадій в одній милі, в стадіях, якими користується Страбон для околиць Риму, протяжністю в 10 стадій за одну милю, французьких льє по 2 500 туазів. Крім того, додані ще масштаби у футах. римських, грецьких та французьких.

Ці масштаби наочно показують, з якою скрупульозною ретельністю д'Анвіль вивчав протяжність мір довжини різних країн. Ця ретельність дозволила йому порівняно дуже точно визначати відстані між географічними об'єктами.

2. «Plan de Rome ancienne» (План стародавнього Риму).

У підзаголовку зазначено, що план заснований на дослідженнях Пірро Лігоріо, Алессандро Донаті і Фаміано Нардіні і що креслення приведено у відповідність з точним планом Риму, опублікованим Доменіко де Россі під час понтифікату папи Інокентія XII.

Очевидно, з метою кращої орієнтації в плані для сучасників на ньому на додаток до античних об'єктів нанесені деякі пізніші, а саме позначені стіни навколо Ватикану, відзначено місце храму св. Петра (Emplacement de la Basilique de St. Pierre), вказана сучасна стіна кварталу Трас-Тевере. Крім того, про стіну імператора Авреліана сказано, що вона є і сучасною стіною, і щодо Moles Adriani зазначено, що нині це замок св. Ангела.

3. «L’Italie proprement dite» (Італія у власному значенні слова). На карті подана Італія без Цизальпінської Галлії та Сицилії.

4. «Carte de l’ltalie proprement dite, ou l’objet principal a ete de tracer les voies romaines» (Карта Італії у власному розумінні слова, де основним завданням було нанесення римських доріг).

Карта зображує приблизно ту саму територію, що й попередня. На карті нанесено дев'ять головних римських доріг (Via Appia, via Latina, via Valeria, via Flaminia та ін.).

5. «Plan du combat naval d'Ecnome» (План морської битви при Екномі).

По суті — це не план у прямому значенні цього слова, а малюнок. Намальовано море, на якому зображено розташування римських і карфагенських кораблів перед битвою. Зображення кораблів схематизовані і типізовані, являючи собою скоріше умовні знаки, ніж зображення реальних кораблів. Римські кораблі та карфагенські зображені однаковими знаками. Кожна ескадра позначена цифрою; значення якої пояснено в умовних позначеннях. ‘

6. «Carte pour I'expedition d'Annibal sur laquelle son passage; en Italie et les principales de ses marches sont traces».

Д. «La Sicilie» (Сицилія).

На карті, крім звичайного навантаження, показано римські дороги в Сицилії.

8. «Plan de la ville de Siracuse» (План міста Сіракуз).

Представлено значно меншу площу, ніж на плані Сіракуз, складеному для «Давньої історії» Роллена. Спосіб зображення також дещо інший. Написи у вигляді довгих фраз відсутні. Зате намальовані міські стіни та вежі та деякі інші споруди.

На морі намальовано два античні кораблі — один, що йде на вітрилах, інший — на веслах. Малюнок кораблів нагадує аналогічні малюнки для прикраси карт в атласі Ортеліуса.

9. «L'Espagne» (Іспанія).

10. «La Grece proprement dite» (Греція у власному сенсі слова).

Врізкою у зменшеному масштабі подана карта Іллірії та Македонії. Конфігурація берегів Греції подана набагато краще, ніж на картах XVII століття, і трохи краще, ніж на карті древньої Греції Деліля, відображаючи, таким чином, як загальний прогрес картографії у XVIII ст., початок якому покладено Делілем, так і поліпшення, внесені особисто д'Анвілем.

11. «La Gaule Cisalpine» (Цизальпінська Галія).

Окрім звичайного навантаження, на карту нанесено римські дороги.

12. «La Numidie» (Нумідія).

На карті зображені Нумідія та римська провінція Африка. Карта є більш детальною, ніж та частина карти карфагенських володінь, складеної д'Анвілем до «Стародавньої історії» Роллена, на якій зображена та ж територія, що і на цій карті. Д'Анвіль помістив на карті невелику врізку про це. У цій врізці він, між іншим, зазначає, що майже всі деталі їм взяті з античних ітінераріїв, які дають надзвичайно рясні відомості про цю територію. На карту нанесено римські дороги, що, на думку д'Анвіля, уточнює становище населених пунктів.

13. «Carte de la Province Romaine dans la Gaule» (Карта Римської провінції в Галлії).

Ця карта, як і наступна за нею карта всієї Галлії, викреслена д'Анвілем до написаного Крев'є продовженню «Римської історії» Роллена, який помер, не закінчивши всієї праці.

На карту, крім звичайного навантаження, нанесено римські дороги та кордони територій, які були зайняті кожним із племен провінції.

14. «La Gaule dans son etat au temps de la conquete par Caesar» (Галія за часів її завоювання Цезарем).

На карті, подібно до того, як це робив Сансон, позначені межі територій, які займали галльські племена. Крім назв племен та її головних міст, згадуваних у Цезаря, автор наніс на карту й ті назви племен зі своїми головними містами, які хоч і названі Цезарем, але, на думку автора, мабуть, існували у цей час. Такі назви відзначені особливим значком на карті.

У шістдесятих роках д'Анвіль опублікував низку карт з античної історії, що стали результатом його історико-географічної роботи.

Першою була карта древньої Галлії —« Gallia antiqua ex aevi Romani monumentis eruta», опублікована в 1760 р. одночасно з працею автора «Notice de l’ancienne Gaule».

За нею пішла в 1762 карта античної Греції «Graeciae anti-quae specimen geographicum». У 1763 р. було видано загальну оглядову карту світу «Orbis veteribus notus», і навіть карту західної частини Римської імперії «Orbis Romani pars occidentalis».

Наступного, 1764 р. з'явилася карта східної частини Римської імперії («Orbis Romani pars orientalis»»»»), а також карти античної Італії («Tabula Italie antiquae»), Малої Азії з Сирією в давнину («Asiae, quae vulgo Minor dicitur et Syriae tabula geographica») та давньої Індії («Ad antiquam Indiae geographiam tabula»).

У 1765 р. д'Анвіль випустив у світ карту греко-римського Єгипту разом з великою працею з географії цієї країни («Memoires sur l'Egypte ancienne et moderne»). У 1767 р. було видано карту Палестини.

Сукупність цих карт була картографічним результатом історико-географічного вивчення античного світу вченими ерудитської школи XVII-XVIII століть.

З історії середньовічної Європи д'Анвіль опублікував карту під назвою «Germanie, France, Italie, Espagne, Isles Britanniques dans un age intennediaire del ancienne geographie et de la moderne». Ця карта тісно пов'язана з його книгою «Eats formas en Europe apres la chute de l'Empire Romain en Occident», що вийшла друком у 1771 р., про яку вже говорилося вище. Карта була видана як у вигляді вклеювання в книгу, так і окремо. Масштаб на цій карті виражений у вимірах римських, французьких, іспанських, німецьких та англійських.

На карті представлені країни Західної Європи. На карті не зазначено, який період середньовіччя вона складена. Судячи з номенклатури, завданням картки є подати географію Європи раннього середньовіччя.

В області історичної географії історичні карти та історико-географічні дослідження д'Анвіля, за своїм характером дуже тісно пов'язані з його історичними картами, оцінювалися сучасниками та наступними вченими так само високо, як і його роботи в області загальної картографії.

Історичні карти, складені д'Анвілем у шістдесятих роках, були наприкінці XVIII ст. перевидані у Нюрнберзі як атлас під назвою «Atlas Antiquus Danvillianus». Атлас складався із дванадцяти карт.

I. «Orbis veteribus notus, scillicet Europa, Asia, Africa».

ІІ. «Orbis Romani pars occidentalis: Hispania, Br'tania, Germania, Gallia utraque, Italia, Sicilia, Sardinia, Corsica, Vindelicia, Rhaetia, Nori-cum, Pannonia, Illyricum».

ІІІ. «Gallia».

IV. «Italia, Sicilia, Sardinia, Corsica».

V. «Orbis Romani pars orientalis: Sarmatia Europea, Taurica, Chersonesus, Moesia superior et inferior, Macedonia, Thracia, Graecia, Asia Minor, Syria, Palaestina, Arabia, Aegyptus».

VI. «Graecia».

VII. «Asia Minor et Syria».

VIII. Palaestina.

IX. «Euphrates та Tigris».

X. «India».

XI. «Aegyptus».

XII. «Tabula medii aevi. Germania, Francia, Italia, Hispania, Insulae Britannicae».

Як посібник при користуванні атласом була випущена переробка праці д'Анвіля «Geographie ancienne abregee» під назвою «Hand-buch der alten».

Перше видання вийшло у Сукупність цих карт була картографічним результатом історико-географічного вивчення античного світу вченими ерудитської школи XVII-XVIII століть.

З історії середньовічної Європи д'Анвіль опублікував карту під назвою «Germanie, France, Italie, Espagne, Isles Britanniques dans un age intennediaire del ancienne geographie et de la moderne». Ця карта тісно пов'язана з його книгою «Eats formas en Europe apres la chute de l'Empire Romain en Occident», що вийшла друком у 1771 р., про яку вже говорилося вище. Карта була видана як у вигляді вклеювання в книгу, так і окремо. Масштаб на цій карті виражений у имірах римських, французьких, іспанських, німецьких та англійських.

II. «Orbis veteribus notus, scillicet Europa, Asia, Africa».

ІІ. «Orbis Romani pars occidentalis: Hispania, Br'tania, Germania, Gallia utraque, Italia, Sicilia, Sardinia, Corsica, Vindelicia, Rhaetia, Nori-cum, Pannonia, Illyricum».

ІІІ. «Gallia».

IV. «Italia, Sicilia, Sardinia, Corsica».

V. «Orbis Romani pars orientalis: Sarmatia Europea, Taurica, Chersonesus, Moesia superior et inferior, Macedonia, Thracia, Graecia, Asia Minor, Syria, Palaestina, Arabia, Aegyptus».

VI. «Graecia».

VII. «Asia Minor et Syria».

VIII. Palaestina.

IX. «Euphrates та Tigris».

X. «India».

XI. «Aegyptus».

XII. «Tabula medii aevi. Germania, Francia, Italia, Hispania, Insulae Britannicae».

Перше видання вийшло у Нюрнберзі в 1784-1785 рр. під редакцією Гуммеля (Hummel), друге — 1796 р. під редакцією Геєрена (Неeren; 1760—1842), одного з великих і передових німецьких істориків того часу.

У 1798 р. там же, в Нюрнберзі, з великого атласу був зроблений невеликий для шкільного використання «Atlas Antiquus Danvillianus Minor editus». До цього шкільного атласу було випущено скорочений підручник давньої географії для шкіл.

Праця д'Анвіля «Geographie ancienne abregee» була перекладена англійською мовою в 1791 р. під назвою «Compendium of Ancient

Нюрнберзі в 1784-1785 рр. під редакцією Гуммеля (Hummel), друге — 1796 р. під редакцією Геєрена (Неeren; 1760—1842), одного з великих і передових німецьких істориків того часу.

Праця д'Анвіля «Geographie ancienne abregee» була перекладена англійською мовою в 1791 р. під назвою «Compendium of Ancient Geography». Ще раніше, у 1752—1753 рр., дві з карт атласу, складеного д'Анвілем до «Стародавньої історії» Роллена, а саме план Сіракуз і план відступу десяти тисяч греків, були видані російською мовою у перекладеній російською мовою «Давньої історії » Роллена. Але до російського перекладу стародавньої історії Роллена були прикладені лише ці дві карти д'Анвіля. Інші історичні карти, прикладені до цього перекладу, були запозичені у Целларіуса.

У наступному дев'ятнадцятому столітті Барентен де Моншаль (Barentin de Montchal) видав двотомну працю «Geographie ancienne et historique, composee d'apres les cartes de d'Anville». Перше видання цієї книги вийшло в 1807 р., друге — в 1834 р. У передмові до другого видання, пояснюючи структуру своєї праці, автор писав: «Pour la partie geographique j'ai suivi d'Anville dont tout le monde connait l'exactitude et la profonde erudition. Je ne pouvais pas choisir un meilleur guide» (У географічній частині я слідував д'Анвілю, точність і глибока ерудиція якого всім відомі. Я не міг вибрати кращого керівника).

Авторитет д'Анвіля в галузі античної географії був для автора названої спеціальної праці з географії настільки незаперечний, що він і не думав про будь-які поправки до даних д'Анвіля. Поклавши в основу своєї роботи карти д'Анвіля, Барентен де Моншаль ставить своїм завданням лише додати до даних д'Анвіля «опис звичаїв та звичаїв різних народів, продукції їх територій, їх торгівлі і т. д.» (Preface, р. 1), а також розповісти про гідні згадки про події, що мали місце в тих країнах, містах і місцевостях, про які йдеться, щоб «таким чином, географія, міфологія та історія надавали один одному взаємну допомогу». На початку першого тому своєї роботи Барентен де Моншаль передрукував Eloge de М. d'Anville, вперше надрукований 1802 р.

Такий видатний представник критичного методу ХІХ ст. у розробці питань римської історії, як Нібур (1776—1831), цінував історико-географічні праці д'Анвіля надзвичайно високо.

У лекціях з давньої географії та народознавства, читаних ним у Боннському університеті в 1827/28 навчальному році («Vortrage fiber alte Lander-und Volkerkunde an der University of Bonn gehalten», видані в 1851 р.), Нібур характеризував д'Анвіля такими виразами: «У XVIII столітті одна людина без написання численних книг, більше шляхом картографії, надзвичайним чином, гігантськими кроками просунула вперед давню географію, це великий д'Анвіль, один з найвидатніших геніїв мені відомих. Не можу пропустити жодного випадку відзначити величину заслуг цієї людини, він своїми роз'ясненнями питань древньої географії надав видатні послуги як історичної філології, і древньої історії».

Далі Нібур підкреслює виняткове вміння д'Анвіля оцінювати матеріали, що були в його розпорядженні. «Хто знає стан географії до д'Анвіля, — каже Нібур, — той не може не дивуватися цій людині».

З праць д'Анвіля Нібур більше цінував роботи з географії стародавньої Галлії та давнього та нового Єгипту і нижче ставив його «Geographie ancienne abregee». Але особливо високо він цінував його історичні карти, які називав «неперевершеними».

У 1853 р., вітаючи у стінах Берлінської академії наук видатного фахівця середини ХІХ ст. з картографії античного світу Генріха Кіперта, Август Бек (Boeckh), знавець історії стародавньої Греції, бажаючи підкреслити наукові заслуги Кіперта, назвав його «наш новий д'Анвіль».

Дещо іншу оцінку дав працям д'Анвіля наприкінці XIX ст. Ернест Дежарден, автор чотиритомної роботи "Geographie historique et administrative de la Gaule Romaine" (t. 1, 1876). Дежарден наголошує на заслугах д'Анвіля як картографа; він визнає виключно цінною його роботу «Analyse geographique de l'ltalie» і говорить про нього навіть як про творця картографічної науки, що вже, звичайно, є безперечним перебільшенням. Дежарден вважав, що найцінніші роботи д'Анвіля належать до галузі математичної картографії. Відносячи в цю область і його численні дослідження про стародавні міри відстаней, Дежарден вказує, що в галузі історичної картографії д'Анвіль виявив «рідкісний здоровий глузд» в обговоренні спірних питань і «дивовижний топографічний інстинкт» при визначенні відповідності між античними та сучасними географічними назвами.

Але Дежарден невисоко ставить д'Анвіля як історика, вважаючи його таким, що стоїть значно нижче його попередника Валуа. Дежарден наголошує на наявності помилок у тлумаченні текстів античних авторів у книзі д'Анвіля, присвяченій географії стародавньої Галлії, що, на думку Дежардена, «свідчить про вельми недосконале знання античності».

На думку Дежардена, важко зрозуміти майже необмежений авторитет, яким користувалися роботи д'Анвіля в галузі стародавньої історії, та мале значення, яке надавалося його працям у галузі географії та картографії.

Зі всього сказаного вище неважко бачити, що думка Дежардена про слабкий авторитет д'Анвіля у географів зовсім не відповідає дійсності. Що ж до авторитету д'Анвіля у питаннях історичної географії, то цей авторитет був наслідком і його досягнень у галузі історичної географії, досягнень, тісно пов'язаних із його роботою в галузі загальної картографії. Цих здобутків не заперечує і Дежарден. В галузі історичних джерел д'Анвіль, звичайно, не був винятковим знавцем типу Валуа. Але його знання не були настільки недостатні, щоб паралізувати або навіть серйозно послабити ті сторони його обдарування та наукової підготовки, які дозволили йому стати видатним діячем у галузі історичної картографії.

Таким чином, значення д'Анвіля в історії розвитку історичної географії полягає у його історичних картах. Їхня оцінка вже була дана вище.

Українські землі на картах д’Анвіля

1760 р. На карті «Troisieme partie de la carte d’Europe, contenant le midi de la Russie, la Pologne, et la Hongrie, la Turquie y compris celle d’Asie presqu"entiere» (Карта Європи) міститься напис KRAYN ou UКRAINE (Країна або Україна). Напис охоплює Київське воєводство (Річ Посполита) та Київську і Бєлгородську губернії (тепер Росія).

Західна Україна позначена як Русь (Russie), а Росія – Grande Russie (Велика Росія). Волинь та Полісся на карті – Русь Польська (Russie Poloneise), Південна Україна – Буджак або Бессарабія, Новосербія та Дике Поле. На карті позначені також Podolіe (Поділля), Volynie (Волинь), Покуття та ін. українські землі.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.