Українські січові стрільці (1914-1918 рр.) завжди святкували Різдво 7 січня (документи)

Українські січові стрільці (1914-1918 рр.), які вели кровопролитні бої з москалями,  завжди святкували Різдво 7 січня

1914, 6 серпня у Львові було створено легіон Українських січових стрільців, який став першим українським національним бойовим підрозділом після битви під Полтавою в червні 1709 р.

Легіон Українських Січових Стрільців (ЛУСС) – українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті 1914-18 рр.

До появи Українських січових стрільців спричинила Перша світова війна. Уже в перший її день, 1 серпня 1914 р. лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду, яка, зокрема, поставила перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.

6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з'явилося звернення Головної Української Ради «до всього українського народу», в якому закликали добровольців записуватися Українські Січові стрільці (УСС). На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але австрійський уряд, не впевнений у лояльності українських частин, дав дозвіл лише на 2,5 тисячі. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.

Наприкінці вересня 1915 р. стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими козацькими частинами в районі Верецького і Ужоцького перевалів. У жовтні 1915 р. січовики у складі 55-ї австрійської дивізії перейшли у контрнаступ, подолали перевали і відбили противника Борислав, Дрогобич і Стрий. Тільки коли російське командарм генерал О. Брусилов перекинув з-під Перемишля резерви, йому вдалося відновити становище. ЛУСС відійшов до Карпат. На початку березня 1915 р. січові стрільці зайняли позиції на схилах Маківки.

Після захоплення восени 1914 р. Галичини, російська армія генерала М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прорватись в Угорщину. Штурм російськими підрозділами позицій ЛУСС розпочався в ніч з 28 на 29.4. Протягом 29.4. – 2.5. тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за р. Головчанку. Найбільшої напруги бої досягли 1-2.5. 1915 р.

На Маківці загинули 42 січовики, 72 зазнали поранень, 35 потрапило до полону. Наприкінці серпня 1915 р. галицькі курені знову втягнулися в запеклі бої в подільських степах між Серетом і Стрипою. 2.11. зусиллями стрілецьких куренів було ліквідовано прорив росіян на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні щойно реорганізований полк УСС (командант генерал Г. Коссак) втратив убитими, полоненими й пораненими понад 1000 старшин і стрільців.

Зиму 1915-16 рр. полк УСС перебував у тилу, займаючись військовою підготовкою і культурно-освітньої роботою. Навесні 1916 р. до полку долинула трагічна вість про смерть І. Франка, який останні місяці свого життя провів у львівському "Приюті для хворих і виздоровців УСС". Його сини Петро і Тарас служили в легіоні. На похорон славетного письменника 31.5. прибула з фронту велика стрілецька делегація на чолі з генералом Г. Коссаком. Січовики виносили домовину і супроводжували її катафалк до Личаківського цвинтаря, де на могилі поклали вінок з написом: "Великому каменяреві. Ми ломимо скалу".

У ході Брусиловського прориву влітку 1916 р. цісарське командування знову прикрило січовими стрільцями найважливіший відтинок фронту – шлях із Підгаєць на Бережани. На Лисоні полк УСС втратив 150 чоловік убитими і декілька сотен стрільців потрапили у російський полон, у табори Симбірська і Царицина.

У лютому 1918 р. легіон УСС, який лишався у складі австрійської окупаційної армії, вирушив у похід на Україну. Стрільці розташувалися на Херсонщині і були приписані до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного). Пізніше «усусуси» були переведені на Буковину,  брали участь у боях із поляками за Львів, але вже не могли вплинути на ситуацію.