Історична картографія XVII ст.

Історична географія є прикладом утворення нової галузі знань внаслідок інтеграційних процесів у гуманітарних та природничих науках. Вона виникла на межі історії і географії, а сучасний стан її розвитку супроводжується щораз ширшим залученням даних багатьох інших спеціальних дисциплін, зокрема кліматології, ландшафтознавства, екології, етнології, археології, антропології. Попри те сьогодні, як і на початку формування історико-географічних студій, серед істориків та географів тривають дискусії стосовно їх предмету і завдань [Щодра Ольга Історична географія України від найдавніших часів до кінця XVIII століття: навчальний посібник. — Львів, 2016].

У добу античності та в епоху середньовіччя між історією і географією не було чіткої межі. «Історії» та «географії», написані у той час, можна віднести до особливого історико-географічного жанру. Вони, як правило, мали описовий країнознавчий характер і містили географічні та історичні відомості. До цього жанру відносяться праці грецьких і римських авторів, зокрема, «Історії» Геродота і Плінія Старшого, «Географії» Страбона і Клавдія Птолемея, а також твори істориків візантійської школи -Йордана, Прокопія Кесарійського, Маврикія Стратега. Історикогеографічні описи продовжували також домінувати в епоху Відродження [Щодра Ольга Історична географія України від найдавніших часів до кінця XVIII століття: навчальний посібник. — Львів, 2016].

Наприкінці ХVІ ст. на початку ХVII ст. німецький вчений Філіп Клювер одним із перших виокремив «нову» географію, завдання якої полягало у вивченні сучасного стану природи і країн, від «історичної», що мала описувати географію земель і країн в історичному минулому [Щодра Ольга Історична географія України від найдавніших часів до кінця XVIII століття: навчальний посібник. — Львів, 2016].

Однак справжнє становлення історичної та географічної наук відбулося тільки у ХVIII ст. коли поступово розмежувався предмет їхніх досліджень. Одночасно з процесами диференціації історії та географії робилися спроби нових синтезованих підходів до вивчення суспільних і природних процесів, внаслідок яких почала формуватися історична географія як спеціальна дисципліна. Поєднання диференційних та інтеграційних підходів в історичній 1 географічній науках характерне також для сучасного етапу, що, певною мірою, ускладнює чітке визначення предмету їхніх досліджень та предмету історичної географії, зокрема. Питання предмету і структури історичної географії дискусійне ще Й тому, що їх визначення залежить також від фаху дослідника: історики розглядали історичну географію як спеціальну дисципліну історії, а географи - як галузь географії [Щодра Ольга Історична географія України від найдавніших часів до кінця XVIII століття: навчальний посібник. — Львів, 2016].

Слід також розрізняти поняття «історія картографії» й «історична картографія». В силу традицій дуже часто, особливо в середовищі істориків, коли йдеться про історію картографії, помилково використовують термін «історична картографія».

У дійсності історична картографія є галуззю тематичної картографії, яка займається розробленням і створенням історичних карт, тобто карт, що відображають певні історичні події та процеси.

Історична картографія (від дав.-гр. χάρτης — «хартія, аркуш паперу, папірусу» та γράφω — «пишу») — спеціальна географічна та історична  дисципліна, яка займається вивченням, створенням і використанням історико-географічних карт та атласів, а також досліджує стародавні карти та історію картографії. Як самостійна галузь знань виникла на поч. XX ст. на стикові історії, географії та картографії. Тривалий час розвивалася в руслі досліджень давніх карт як пам'яток картографії і як джерел, свідчення яких можна використовувати для вивчення природних та історико-політичних змін тощо. 

Розвиток історичної картографії, яка є розділом картографії, завжди визначався розвитком історичної географії. У 1579 р. А. Ортеліус включив в географічний атлас доповнення («Parergon»), що складається з трьох історичних карт. Подальше включення Ортеліусом нових карт перетворило «доповнення» в самостійний перший атлас географії античного світу, який складався до 1603 р. з 38 історичних карт, в тому числі була включена карта, яка відображала топоніміку й етноніміку Криму та його населення. У другій половині XVII ст. з'явилися історичні розділи в атласах французьких географів Саксонів і П'єра Дюваля, де були опубліковані й історичні карти України. Наприкінці XVIII ст. були видані історичні карти, складені французьким картографом Жаном Батистом Бургіньоном д’Анвілем.

Спеціальні історико-картографічні роботи XVII ст. (не враховоючи карт, додах до книг історико-географічного змісту) можна розділити на дві основні групи: на роботи оригінальні та на роботи компілятивного характеру. З оригінальних карт основними були карти французького географа Н. Сансона та його школи.

ДИНАСТІЯ КАРТОГРАФІВ САНСОНІВ

Засновником французької картографічної школи та однієї з найбільших династій картографів був географ, космограф, історик та картограф Нікола Сансон (Nicolas Sanson d’Abbeville; 1600–1667). За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 карт. Він започаткував видавництво атласів світу у Франції. Н. Сансон є автором оригінальної псевдоциліндричної рівновеликої проєкції, запропонованої ним в 1650 р. яка і досі зберегла сво значення. Завдяки Н. Сансону французька картографічна школа мала суттєвий вплив на західноєвропейську картографію XVII–XVIIІ ст.

Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Хоча його карти багато в чому ґрунтувалися на голландських матеріалах, але підбір карт у його атласах відрізняється систематичністю та внутрішньою єдністю, вилучено невірогідні елементи змісту та надмірні прикраси. Однак, Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на картах Сансона містяться нереальні.

Як вказує французький історик XX ст. Жюлліан, Н. Сансон був першою значною фігурою в історії розвитку історичної географії у Франції. Його першою картографічною роботою була карта Галлії за часів Цезаря, складена в 1627 р. яка  неодноразово перевидавалася. Сансон у 30-50 роках XVII ст. видав ряд карт як історичних, так і карт, що  зображають країни його часу.

Народився в Аббевіллі у родині вихідців з Шотландії. Освіту отримав у єзуїтському коледжі в Ам'єні. На початку своєї діяльності працював військовим інженером на будівництві фортифікаційних споруд у Пікардії. У 18 років створив свою першу мапу стародавньої Галії, чим привернув увагу кардинала де Рішельє.

Близько 1630 р. Н. Сансон розпочав співпрацю з паризьким видавцем і гравером Мельхіором Таверньє (Melchior Tavernier, 1594—1665).  У видавництві якого у 1632 р. опублікував детальну карту «Postes de France» (Поштовий зв'язок Франції).

Завдяки особистому знайомству з королем Франції Людовиком ХІІІ, близько 1635 р. Сансон отримав титул «Королівського інженера та географа» (Ingénier et géographe de Roi), а у 1643 р. отримав привілей королівського картографа («geographe ordinaire du Roy»), що надавало йому право бути радником та репетитором з географії та картографії у двох королів — Людовика ХІІІ та Людовика XIV.

Він заснував у Парижі картографічну фірму, подібну до нідерландських фірм того часу. При цьому Сансон поєднував функції автора та видавця. Опублікувавши декілька карт самостійно (Galilee antiquae descriptio geographica (1627); Graeciae antiquae descriptio (1636); L'Empire romain (1637); Britannia, ou recherches de l'antiquité d'Abbeville (1638), in which he seeks to identify Strabo's Britannia with Abbeville; La France (1644); Tables méthodiques pour les divisions des Gaules (1644); L'Angleterre, l'Espagne, l'Italie et l'Allemagne (1644)) він після 1644 р. розпочав співпрацю з видавництвом П'єра Мар'єта-старшого (Pierre I Mariette, 1603?-1657), який придбав бізнес М. Таверньє.

У 1657 р. після смерті П'єра Мар'єта-старшого видавнича фірма перейшла до його сина — П'єра Мар'єта-молодшого (Pierre Mariette II, 1634—1716). Співпраця Сансона з видавництвом тривала до 1671 р. За цей час між картографічною майстернею Н. Сансона і видавничою фірмою П. Мар'єта було укладено чотири контракти (у 1648, 1651, 1654 і 1657 рр.). Ці угоди зобов'язували Н. Сансона створювати видавничі оригінали, а фірму П. Мар'єта — організовувати гравірування та друкування мап. Продавали картографічну продукцію обидві фірми, розділивши їх наклади на рівні частини, зберігаючи при цьому своє видавниче право. Деякі карти й атласи продавались обома фірмами (тоді на продукті зазначалися дві адреси).

1648 р. Н. Сансон видав свій перший географічний атлас під назвою «Europe».

За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 мап. Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Однак Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на мапах Сансона містяться неінуючі земля Джессо (Jesso), країна Ельдорадо, а Каліфорнія зображена як острів.

Разом з Н. Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Нікола (Nicolas II Sanson; 1626?–1648), Гійом (Guillaume Sanson; 1633—1703) та Адрієн (Adrien Sanson; 1639—1718), а також племінник П'єр Дюваль.

Н. Сансон одним із перших почав використовувати картографічні праці свого краянина Г. Л. де Боплана. Карти складені Сансонами на основі Бопланових карт: “Basse Volhynie, ou Palatinat de Kiow...(1665), “Description de la Tartarie...” (1654) та ін., а також три томи “Atlas Nouveau de diverses cartes de Geographie...” (1727) було надруковано у видавництві П’єра Марієтта, з яким співпрацювали брати Сансони. Такі фундаментальні видання Сансонів, як “Atlas Universel” (1674) та “Atlas Nouveau contenants Toutes les parties du Monde...” (1692) створило видавництво Юбера Жайо.

ДИНАСТІЯ КАРТОГРАФІВ САНСОНІВ

Засновником французької картографічної школи та однієї з найбільших династій картографів був географ, космограф, історик та картограф Нікола Сансон (Nicolas Sanson d’Abbeville; 1600–1667). За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 карт. Він започаткував видавництво атласів світу у Франції. Н. Сансон є автором оригінальної псевдоциліндричної рівновеликої проєкції, запропонованої ним в 1650 р. яка і досі зберегла сво значення. Завдяки Н. Сансону французька картографічна школа мала суттєвий вплив на західноєвропейську картографію XVII–XVIIІ ст.

Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Хоча його карти багато в чому ґрунтувалися на голландських матеріалах, але підбір карт у його атласах відрізняється систематичністю та внутрішньою єдністю, вилучено невірогідні елементи змісту та надмірні прикраси. Однак, Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на картах Сансона містяться нереальні.

Як вказує французький історик XX ст. Жюлліан, Н. Сансон був першою значною фігурою в історії розвитку історичної географії у Франції. Його першою картографічною роботою була карта Галлії за часів Цезаря, складена в 1627 р. яка  неодноразово перевидавалася. Сансон у 30-50 роках XVII ст. видав ряд карт як історичних, так і карт, що  зображають країни його часу.

Народився в Аббевіллі у родині вихідців з Шотландії. Освіту отримав у єзуїтському коледжі в Ам'єні. На початку своєї діяльності працював військовим інженером на будівництві фортифікаційних споруд у Пікардії. У 18 років створив свою першу мапу стародавньої Галії, чим привернув увагу кардинала де Рішельє.

Близько 1630 р. Н. Сансон розпочав співпрацю з паризьким видавцем і гравером Мельхіором Таверньє (Melchior Tavernier, 1594—1665).  У видавництві якого у 1632 р. опублікував детальну карту «Postes de France» (Поштовий зв'язок Франції).

Завдяки особистому знайомству з королем Франції Людовиком ХІІІ, близько 1635 р. Сансон отримав титул «Королівського інженера та географа» (Ingénier et géographe de Roi), а у 1643 р. отримав привілей королівського картографа («geographe ordinaire du Roy»), що надавало йому право бути радником та репетитором з географії та картографії у двох королів — Людовика ХІІІ та Людовика XIV.

Він заснував у Парижі картографічну фірму, подібну до нідерландських фірм того часу. При цьому Сансон поєднував функції автора та видавця. Опублікувавши декілька карт самостійно (Galilee antiquae descriptio geographica (1627); Graeciae antiquae descriptio (1636); L'Empire romain (1637); Britannia, ou recherches de l'antiquité d'Abbeville (1638), in which he seeks to identify Strabo's Britannia with Abbeville; La France (1644); Tables méthodiques pour les divisions des Gaules (1644); L'Angleterre, l'Espagne, l'Italie et l'Allemagne (1644)) він після 1644 р. розпочав співпрацю з видавництвом П'єра Мар'єта-старшого (Pierre I Mariette, 1603?-1657), який придбав бізнес М. Таверньє.

У 1657 р. після смерті П'єра Мар'єта-старшого видавнича фірма перейшла до його сина — П'єра Мар'єта-молодшого (Pierre Mariette II, 1634—1716). Співпраця Сансона з видавництвом тривала до 1671 р. За цей час між картографічною майстернею Н. Сансона і видавничою фірмою П. Мар'єта було укладено чотири контракти (у 1648, 1651, 1654 і 1657 рр.). Ці угоди зобов'язували Н. Сансона створювати видавничі оригінали, а фірму П. Мар'єта — організовувати гравірування та друкування мап. Продавали картографічну продукцію обидві фірми, розділивши їх наклади на рівні частини, зберігаючи при цьому своє видавниче право. Деякі карти й атласи продавались обома фірмами (тоді на продукті зазначалися дві адреси).

1648 р. Н. Сансон видав свій перший географічний атлас під назвою «Europe».

За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 мап. Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Однак Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на мапах Сансона містяться неінуючі земля Джессо (Jesso), країна Ельдорадо, а Каліфорнія зображена як острів.

Разом з Н. Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Нікола (Nicolas II Sanson; 1626?–1648), Гійом (Guillaume Sanson; 1633—1703) та Адрієн (Adrien Sanson; 1639—1718), а також племінник П'єр Дюваль.

Н. Сансон одним із перших почав використовувати картографічні праці свого краянина Г. Л. де Боплана. Карти складені Сансонами на основі Бопланових карт: “Basse Volhynie, ou Palatinat de Kiow...(1665), “Description de la Tartarie...” (1654) та ін., а також три томи “Atlas Nouveau de diverses cartes de Geographie...” (1727) було надруковано у видавництві П’єра Марієтта, з яким співпрацювали брати Сансони. Такі фундаментальні видання Сансонів, як “Atlas Universel” (1674) та “Atlas Nouveau contenants Toutes les parties du Monde...” (1692) створило видавництво Юбера Жайо.

Історична картографія

Фірма Сансонів видавала географічні атласи, що мали поширення у Франції протягом майже століття.

У цих атласах при більшості карт сучасної епохи водночас був спеціальний відділ карт античного світу.

Для характеристики вмісту історичного відділу атласу Сансонів можна скористатися його виданням 1677 р. Історичної географії в цьому виданні присвячена частина першого тому атласу, що містить заголовок «Cartes de la geographie ancienne». Всього тут 35 історичних карт, з яких 29 присвячено античній історії й 6 — церковній, т. б. за обсягом ця частина атласу Сансонів приблизно рівна історичному атласу Ортеліуса.

Але в тематиці карт, наряду з рисамиподібності, є і суттєві відмінності від  історичного атласу Ортеліуса. Так само, як і в Ортеліуса, в атласі Сансонів є вхідна карта древнього світу і карти окремих країн і окремих матерів. Але підбір країн не однаковий. Звичайно, в обох атласах містяться карти античних Італії, Греції, Галлії, Іспанії та ін. Але в той час, як у Ортеліуса по Італії дано кілька карт, у Сансонів — тільки одна, немає в атласі Сансонівських карт Дакії та ін. З іншої сторони у Сансонів є карти, яких немає в Ортеліуса, як, наприклад, карта Боспору Кіммерійського і Боспорського царства, карта Скіфії, карта Гомеровської Греції та ін. Замість єдиної карти Римської імперії, як це було в Ортеліуса, Сансони помістили окремо карту Західної та карту Східної Римської імперії.

Н. Сансон звернув особливу увагу на внутрішній політичний поділ окремих країн. Він приділив багато уваги цьому питанню ще в своїй першій історико-картографічній роботі — на карті древньої Галлії. Він висунув ряд прийомів, за допомогою яких він вважав можливим досліджувати границі території народів, що населяли древню Галлію. Зокрема, він стверджував, що давній церковний поділ країни на діоцези відповідає давньому поділу на племінній території. Особлива увага до внутрішнього політичного поділу країни стала, починаючи з Сансона, характерною рисою більшості робіт з історичної географії Франції, особливо у навчальних закладах, зокрема і в навчальних закладах доєнного часу. Із 35 історичних карт, розміщених у розглядуваному виданні атласу Сансонів, 20 складені Нікола Сансоном і 15  — його сином Гійомом.

Біографія подана за матеріалами західноєвропейських джерел і праці Неоніли Падюки «КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013».

Спадкоємці Н. Сансона

Разом з Н. Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Нікола (Nicolas II Sanson, 1626?–1648), Гійом (Guillaume Sanson; 1633-1703) та Адрієн (Adrien Sanson, 1639—1718), а також племінник П'єр Дюваль.

З 1665 р. нащадки Сансона фігурували у назвах атласів як автори або видавці й підписувалися «Les Sieurs Sanson geographes ordinaires du Roy» (Панове Сансони Королівські ординарні географи). Після його смерті 7 липня 1667 р., в Парижі, справу продовжили його сини Гійом й Адрієн у партнерстві з іншими картографами. Брати у 1671 p. об’єдналися з майстернею Юбера Жайо (А. Н. Jaillot). 1692 р. Юбер Жайо зібрав карти Сансона в окремий Новий Атлас.

Нікола Сансон-син мав теж титул Королівського географа. Загинув у юному віці. Створив досить багато карт, які були здебільшого згенералізованими мапами Н. Сансона-батька. Свої карти підписував «Par N. Sanson le fils Geographe du Roy» (Н. Сансон-син, королівський географ). Його мапи поміщені в атласі Н. Сансона-батька «L’Europe» 1648 р. та наступних перевиданнях.

Карти Н. Сансона-сина входили також до атласів і книг, що були опубліковані вже після його смерті, зокрема, до вже згаданих атласів «Cartes generales des toutes les partes du monde» (Париж: П. Мар’єт, 1658) і видання 1670 р. «Cartes generale de la geographie ancienne et nouvelle» (Париж : П. Мар’єт, 1675), а також «Geographie universelle» («Універсальна географія», Париж, 1675) і «Description de tout l’univers» («Описвсесвіту», Амстердам: Ф. Гальма, 1700). Крім того, Н. Сансон-син був автором історико-географічної праці «In geographiam antiquam» («У стародавній географії», 1683), що немала мап [Неоніла Падюка. КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013].

Гійом Сансон (Guillaume Sanson; 1633—1703). Після смерті батька в 1667 р., Гійом продовжив його справу. За успіхи в картографуванні отримав титул Королівського географа («geographe ordinaire du Roy»). В основному відомий картами Європи й Африки.

Г. Сансон працював у партнерстві з Юбером Жайо, з яким перевидавав окремі карти й атласи батька, зокрема «Atlas François», перше видання якого вийшло в Парижі у 1695 р. і перевидавалося багато разів аж до 1719 p., та «Atlas Nouveau» (Париж, 1681).

1670 р. Г. Сансон уклав угоду на видання 18 карт Сансонів з французьким картографом, скульптором та видавцем Юбером Жайо, який у 1671 р. отримав привілей на публікацію усіх мап Сансонів. Упродовж 1672—1680 рр. мапи публікували окремо у видовженому форматі folio.

15 вересня 1690 р. П’єр Мортьє отримав привілей від штатів Голландії та Західної Фрисландії видавати карти та атласи французьких картографів в Амстердамі для голландського ринку. Це стосувалося перш за все карт Сансона, які він друкував та виправляв докладаючи великих зусиль. Пізніше карти Сансона перевидавалися фірмою «Covens & Mortier». На всіх перевиданнях вказувалися адреса (сигнатура) видавців.

У 1692 за дорученням французького короля Юбер Жайо для герцога Бургундії видав великий атлас з 95 мап Н. Сансона «Atlas novus ad serenissime Burgundiæ ducis. Atlas françois à l'usage de monseigneur le duc de Bourgogne contenant les cartes, et des empires, monarchies, royaumes, et états du monde» («Новий Атлас герцога Бургундії. Французький Атлас для використання монсеньєра герцога Бургундії, що містить мапи імперій, монархій, королівств та держав світу»). Атлас був перевиданий в Амстердамі голландським гравером та видавцем П'єром Мортьє (Pieter, Pierre Mortier, 1661—1711) під назвою «Atlas Royal a l'Usage de Monseigneur le Duc de Bourgogne…» та мав, як і у французькому виданні, посвяту герцогові Бургундському. Видання отримало шалений комерційний успіх і сім перевидань до 1742 р.

У 1692 р. власником картографічної фірми Сансонів став онук Н. Сансона-батька, син його доньки Франсуази, П’єр Мулляр-Сансон (Pierre Moullart Sanson, помер 1730 р.), який викупив частину плит у своїх дядьків Ґійома і Адрієна Сансонів. П. Мулляр-Сансон поновив публікацію атласу світу, перевидавши сансонівські карти та включивши до нього власні. Перше видання атласу  з’явилось 1692 р. під зміненим титулом «Les tables et les cartes de la geographie ancienne et nouvelle» (Таблиці та карти старої й нової географії), оскільки частина плит залишилась у фірмі Мар’єт. 1695 р. П. Мулляр-Сансон отримав титул Королівського географа. Після його смерті у 1730 р. маєток фірми, за заповітом, перейшов у спадок трьом особам, в т. ч. Жілю Роберу де Воґонді (Jilles Robert de Vaugondy, 1688–1766), племіннику П. Мулляра-Сансона, майбутньому видатному географу. Невдовзі Жіль Робер скупив майже всю спадщину Ніколя і Ґійома Сансонів, викупивши також частину плит від фірм П. Мар’єта і Ю. Жейо [Неоніла Падюка. КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013].

У 1730  р. та 1742 р.«Covens & Mortier» видала атлас з мапами Ніколи Сансона та Гійома Деліля у гравіруванні Ромейна де Гоге (Гооге) — (Romeyn de Hooghe, 1645—1708) під назвою «Atlas nouveau, contenant toutes les parties du monde: où sont exactement remarquées les empires, monarchies, royaumes, états, républiques &c» («Новий Атлас, що містить усі частини світу: де саме знаходяться імперії, монархії, королівства, держави, республіки та інші країни».

Комерційний успіх робіт родини Сансонів призвів до піратського видання їх атласів та мап. Так, голландський друкар Антоні д'Вінтер (Anthony d'Winter) з 1683 р. незаконно видавав картографічну продукцію під маркою «SANSON», зокрема у 1705 р. виготовлену Ніколою Сансоном та видану у 1680 р. його спадкоємцями мапу Польщі. У 1700 р. голландський друкар Франсуа Альма (François Halma; 1653—1722) під назвою «Description de tout l'Univers, en plusieurs Cartes, & en divers Traitez de Geographie et d'Histoire» (Опис Всесвіту, в декількох картах та в різних географічних та історичних посібниках) без дозволу спадкоємців Ніколи Сансона видав кишенькову версію сансонського атласу 1658 р.

П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683), французький географ та картограф, племінник та учень Ніколи Сансона, працював також у картографічній майстерні Сансонів.

Про П’єра Дюваля  відомо, що народився він у 1619 р. в м. Аббевіль (Abbeville), що розташоване на півночі Франції. 1650 р. отримав титул Королівського Географа. Перші карти почали з’являтися з 1646 р., публікувались як окремо, так і входили до збірників карт. Спочатку це були переважно копії мап голландських видавців. До 1654 р. карти П. Дюваля публікував П. Мар’єт-старший, згодом — Ю. Жайо (до 1670 р.). 

1654 р. заснував власне видавництво і відмовився перевидавати свої старі карти, що згодом призвело до розриву з Ю. Жайо. У цьому ж році до свого прізвища почав додавати: д’Аббевіль. 1658 р. П. Дюваль склав карти Франції та її провінцій і написав до своїх карт «Description de la France ou Géographie françoise» (Опис Франції й французька географія). 

Найвагомішими здобутками П. Дюваля є збірний атлас «Cartes de Geographie» (Париж, близько 1654 р.) (зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII ст. і невеликої кількості карт самого П. Дюваля; видавався у 1662 р., 1667 р., 1684 р.).

1658 р. фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн, яка перевидавалася багато разів.  До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1670 р., 1676 р., 1682 р. та ін).

У 1676 р. вона вийшла під назвою «Всесвітня Географія, що містить описи, карти й герби основних країн світу» (La Geographie Universelle contenant Les Descriptions, les Сartes, et le Blason des principaux Pais du Monde). Видана в Парижі, 312 сторінок з картами.

«Всесвітня Географія» є унікальним історичним документом в області картографії й представляє величезне значення для всіх країн світу в галузі історії, географії, лінгвістики, хронології. Примітно, що в цій географії із усіх країн тільки три названі імперіями. Це Імперія Тартарія (Empire de Tartarie) на території сучасного Сибіру, Імперія Могол (Empire Du Mogol) на території сучасної Індії, у Європі – Турецька Імперія (Empire des Turcs). Якщо в сучасній історії можна легко знайти відомості про Імперію Великих Моголів, то про Тартарію, як про імперію, не згадується в підручниках ні по світовий, ні по вітчизняній географії та історії, ні в матеріалах по історію Сибіру. Цікаві комбінації географічних назв, що збереглися до наших днів, і що  канули в часі. Наприклад, на карті Тартарії, вона граничить на півдні з CHINE (сучасний Китай), а поруч на території Тартарії, за Великою китайською стіною, позначена місцевість названа CATHAI, трохи вище зазначені озеро Lak Kithay і населений пункт Kithaisko і т.д.

Після смерті П. Дюваля картографічною фірмою керувала його вдова, а згодом — доньки.

Історична картографія П’єра Дюваля

П’єр Дюваль також був автором ряду оригінальних історичних карт. Значну частину їх він об'єднав в атлас під промовистою назвою «Географічні карти, викреслені для розуміння істориків, для ознайомлення з територіями древніх монархій і для читання з користю життєписів, подорожей, воєн та завоювань великих полководців» («Cartes geographiques dressees pour bien entendre les historiens, pour connoistre les etendue des anciennes Monarchies et pour lire avec fruit les Vies, les Voyages, les Guerres et les Conquestes des grands Capitaines»).

Атлас був ним опублікований у 1660 р. Через п'ять років, в 1665 р., П’єр Дюваль випустив нове розширене видання цього атласу, включивши до нього кілька нових історичних карт, а також кілька путівників мандрівників в Азійські країни XVI—XVII століть. Таким чином, атлас вийшов змішаним, що спонукало автора відповідним чином змінити заголовок. Від атласу Сансонів атлас відрізняється і за змістом та оформленням.

По-перше, коштом різкого скорочення карт по Європі введено кілька карт по древньому Сходу — карту Перської монархії Дарія Гістаспа з поділом на сатрапії, карту монархії Кіра, карту Ассирії та Сирії, карти Єгипту та Лівії, яких немає в атласі Сансонів.

По-друге, П’єр Дюваль прагне давати карти головним чином до творів окремих авторів.

Попередні картографи, починаючи з Ортеліуса, зазвичай для кожної карти прагнули використовувати якомога більше авторів і лише для Галлії, крім карти спільної, викреслювали спеціальну карту Галлії до «Записок про Галльську війну» Цезаря, де була лише номенклатура, згадувана Цезарем.

П’єр Дюваль подає чотири карти до творів Цезаря: 1) карта Галлії до «Записок про Галльську війну»; 2) карта Римської держави (La carte de l'Etat de Rome); до записок Цезаря про громадянську війну; 3) карта Африки до військових діям Цезаря в Африці; 4) карта Іспанії до військових дій Цезаря в Іспанії.

Чотири карти дано за Геродотом: 1) карта Греції, 2) карта Персії, 3) карта Лівії, 4) карта Єгипту. Дві карти складено за Ксенофонтом: 1) карта походів спартанського царя Агесилая (фактично дана карта території, де проходили походи Агесилая, а не карта походів, напрямок яких не вказано) та 2) карта відступу десяти тисяч греків (шлях відступу вказаний).

Спеціальні карти викреслено П’єром Дювалем до творів Юстина, «Фарсалії» Лукана, до «Енеїди» Вергілія.

Третьою особливістю атласу Дюваля є значна увага автора до карт маршрутів історичних діячів. Дюваль викреслив карту шляхів, якими рухалося військо Олександра Македонського, карту шляху відступу десяти тисяч греків, описаного Ксенофонтом, він зобразив шляхи плавання Енея і Одіссея.

 П’єр Дюваль не був першим картографом, який почав викреслювати карти історичних маршрутів. Вперше це зроблено в рукописному атласі Аньєзе 1546 р., де був нанесений на карту шлях-Магеллана. Після нього Ортеліус викреслив маршрут подорожі біблійного патріарха Авраама. Але Дюваль широко застосував цей спосіб.

Четвертою особливістю атласу П’єра Дюваля є наявність у ньому, крім карт з античної та церковної історії, також і карт з історії мусульманського середньовіччя, а саме у виданні 1665 р. є карта халіфату близько 700 р. і карта Середньої Азії XIV ст. (Regionum ultra Oxum tabula geographica ex Abulfede Ismaele, Principe Hamah Anno 1345).

По-п'яте, П’єр Дюваль, не обмежуючись розглядом політичних кордонів минулого у статиці, як це робили Ортеліус, Сансони та інші картографи до нього, вперше зробив спробу дати динаміку цих кордонів.

Дюваль помістив у двох виданнях свого атласу три карти зростання території Римської імперії: 1) «Imperii Romani Infantia», 2) «Imperii Romani Adolescentia» (ці дві карти в атласі видання 1660), 3) «Imperii Romani Iuventus» ( в атласі видання 1665).

Згодом вивчення еволюції політичних кордонів стало чи не найпопулярнішим завданням історичної географії, а особливо історичної картографії. В історичних атласах, аж до нашого часу, більшість карт присвячено стану державних кордонів на різні моменти історії території, що вивчається.

Атлас П’єра Дюваля має значно менший формат та менше навантаження порівняно з атласами Ортеліуса та Сансонів. Він оформлений набагато скромніше. Від автора він вимагав меншої ерудиції і значно менше праці, особливо якщо його порівнювати з працею Ортеліуса, піонера історичної картографії.

Але водночас деякі з щойно зазначених відмінних рис цього атласу, особливо карти зростання території Римської імперії, змушують розглядати атлас Дюваля як крок уперед у розвитку історичної географії.

П’єр Дюваль був також автором чотирьох карт з історії середньовічної Франції, випущених у світ у 70 і 80 роках XVII ст. - карти Нейстрії («Le royaume de la France occidentale dite autrement Neustrie»), карти Австразії («Le royaume de la France orientale dite autrement Austrasie avec partie de celui de Neustrie»), карти Аквітанії («Le royaume d'Aquitanie») та карти Бургундії та Арля («Lе royaume de Bourgogne et d'Arles»).

 П’єр Дюваль  не був автором першої історичної карти, присвяченої середньовіччю. Першою картою з історії середньовіччя, мабуть, слід вважати карту імперії Карла Великого, складену Бертіусом (Bertius; 1565-1629), фламандець з народження, працював спочатку в Лейдені, в Голландії, а потім у Парижі, де отримав звання Королівського географа та Королівського історіографа; крім історичних та географічних робіт, написав багато творів богословського характеру) і видану в Парижі 1620 р. («Imperium Caroli Magni et vicinae regions auctore Petro Bertio», Parisiis, 1620). На цій карті зображено Європу часу Карла Великого. Кордони імперії Карла не вказані. Карта ця була передрукована потім в атласі Хорна і в атласі Янсона.

 Історико-картографічними роботами компілятивного характеру були історичні карти атласів, що видавалися в Амстердамі, куди в XVII столітті перемістився з Антверпена центр картографічних видань.

Отже, у XVII ст. у Нідерландах центром друкування карт став Амстердам. Це було пов’язано з подіями Нідерландської революції й Вісімдесятилітньої війни (1568–1648), окупацією Антверпена та еміграцією багатьох видавців на північ. У той час в Амстердамі працювали численні картографічні видавництва, серед яких всесвітньовідоме Гондіусів-Янсонів, що виготовляло карти й атласи продовж XVII ст. Засновником цього видавництва був Йодокус Гондіус, один із перших перевидавців карт і атласів Герарда Меркатора.

Йодокус Гондіус-батько (Jodocus Hondius; 1563–1612) – голландський картограф і видавець. Й. Гондіус – один з найвідоміших картографів Золотого століття голландської картографії. З 1584 по 1593 роки він жив і працював у Лондоні.

Йодокус Гондіус-син (Jodocus II Hondius; 1594–1629) – голландський картограф і видавець, син Йодокуса Гондіуса.

Генріх Гондіус (1597–1651) – голландський картограф і видавець, син Йодокуса Гондіуса.

 Першим за часом із визначних видань компілятивного характеру є випущений друком у 1618—1619 рр. амстердамською картографічною фірмою Гондіуса історичний атлас античного світу Бертіуса – «Theatrum geographiae veteris».

У першому томі атласу вміщено грецький текст і латинський переклад Птолемея, і навіть карти, викреслені до праці Птолемея Агатодемоном у обробці Меркатора разом із примітками останнього.

У другому томі вміщено два давньоримські ітінерарії,— так званий Ітінерарій Антоніна і ітінерарій з Бордо до Єрусалиму, карта Пейтінгера і чотирнадцять карт з історичного атласу Ортеліуса разом з текстом Ортеліуса, а саме карти античної Європи, Іспанії, Галлії, Німеччини, Італії, Сицилії, Дакії та Мезії, Понта Евксинського, Фракії, Греції, Африки, Палестини. Легко бачити, що «Theatrum geographiae veteris» не є оригінальною працею його укладача. Це просто збірка з античних джерел з історичної географії та карт Ортеліса.

Праця автора виразилася лише в підборі та редагуванні матеріалу. Він сам це зазначив на титульному аркуші, вказавши, що їм у багатьох місцях виправлено латинський переклад Птолемея і що карти Меркатора та Птолемея він переглянув та виправив.

Об'єднання в одному збірнику античних авторитетів та Ортеліуса показує авторитет цього останнього в очах упорядника.

Георг Хорн (нім. Georg Horn, лат. Georgius Hornius; 1620, Кемнат - 1670, Лейден) - німецький історик, географ, богослов і професор історії Лейденського університету.

У 1648 році він здобув докторський ступінь у Лейдені та відмовився від запроше як до Франкфуртського університету, так і до Гейдельберзького університету як професора богослов’я, натомість погодившись на посаду професора історії, політики та географії в новому університеті Хардервейка, де він став ректором у 1652 році. У 1653 році він став професором історії в Лейденському університеті, і займав цю посаду до своєї смерті в 1670 році.

У середині XVII ст., у 1653 та 1654 рр., вийшов двома виданнями історичний атлас Георга Хорна. Атлас, виданий власником картографічної амстердамської фірми середини століття Янсоном, мав назву «Accuratissima Orbis Anti-qui delineatio sive geographia vetus sacra et profana». Атлас складається із 49 карт. Перші з них — таблиця вітрів і оглядова карта античного світу — мають вступний характер. Далі 11 карт присвячено біблійній та церковній історії. Інші 36 карт, т. б. близько трьох чвертей всього атласу, відведені світській, майже винятково давній історії. Серед них є карти стародавнього Єгипту та частин північної Африки, що лежать на захід від нього, кілька карт з історії античної Греції, кілька карт древньої Італії (карта всієї Італії та окремі карти її найважливіших частин), карта Римської імперії та ряд карт окремих країн Європи в давнини (Іспанії, Галлії, Німеччини, Британських островів, Панонії, Фракії тощо). Включена в атлас також і карта Пейтінгера.

Таким чином, за своєю тематикою атлас Хорна майже не відрізняється від атласу Ортеліуса. Принципово новою є наявність двох карт з історії середньовіччя — карти «Imperii Caroli Magni» та карти «Britannia anglosaxonica».

На першій з них зображено Європу в епоху Карла Великого без зазначення меж його імперії. На другій представлена Британія за часів так званої гептархії.

Атлас Хорна на противагу атласу Ортеліуса був оригінальним твором свого укладача. Це компіляція з карт, складених іншими авторами. Найбільше запозичень із Ортеліуса. Насамперед сама тематика карт атласу Хорна дуже значною мірою збігається з тематикою карт атласу Ортеліуса.

Тематика 33 карт з 49 карт атласу Хорна здебільшого повністю, рідше частково збігається з тематикою карт Ортеліуса. Багато карт були просто передруковані з атласу Ортеліуса. При цьому щодо 16 карт, запозичених у всіх деталях у Ортеліуса, укладач на самих картах відзначив авторство Ортеліуса. На 13 картах, що відрізняються від карт Ортеліуса незначними деталями, іноді однією лише переробкою віньєтки, що прикрашає карту, вказівок на запозичення у Ортеліуса немає.

Карта давньої Італії запозичена у Клювера. Але цікаво відзначити, що карти частин Італії запозичені у Ортеліса. Дві карти давнього Єгипту і шляхи відступу десяти тисяч греків взяті у французького географа Дюваля.

Карта Римської імперії запозичена  у французького вченого Бріе (Briet, в латинизованій формі Brietius). Французький єзуїт Бріе (1601—1668) був автором кількох творів географічного та історичного змісту. З них «Parallela geographiae veteris as novae». Parisiis, 1648—1649, у трьох томах, являє собою курс античної та сучасної авторської географії.

 

У XVII ст. амстердамські картографічні видавництва видавали багатотомні географічні атласи. За справедливим зауваженням спеціаліста з картографії К. А. Салищева (1948), «по об’єму ці атласи не мали собі подібних. Навіть великі іноземні атласи наших днів здаються пігмеями в порівнянні з працями Блау  і Янсона».

У багатотомному географічному атласі Янсона — «Joanni Jansonii Novus Atlas sive Theatrum Orbis Terrarum» — шостий том відведений історичній картографії. Цей том складений тим же Хорном.

Автор включив до нього карти свого історичного атласу і додав до нього кілька нових карт, головним чином по античній Греції. Але Хорн не був автором цих нових карт. Карти стародавньої Греції були складені Лауренбергом (1590-1658), німцем який працював у Данії. Карта античної Африки була складена голландським вченим Бланкартом (1625-1703).

До цього ж типу атласів належить «Атлас давньої світської та церковної історії» («Atlas antiquus, sacer et profanus»), створений голландським теологом Клерікусом (1657-1736) і виданий в Амстердамі в 1705 р.

Клерікус сам не склав ні однієї карти. Його атлас — компіляція з карт інших авторів, до того ж ці автори не завжди вказуються.

У передмові творець виражає надію, що знавці латинської, грецької та єврейської мов, що займаються вивченням стародавньої географії, побачать перевагу його праці в порівнянні з історичним атласом Ортеліуса.

До атласу він включив карти Сансонів, Дюваля та деяких інших французьких авторів. Друге місце займть запозичені карти з атласу Ортеліуса. До того ж на французьких авторів творець робить посилання, а на картах, запозичених у Ортеліуса, авторство майже завжди відсутнє. Іноді карти Ортеліуса були частково перероблені.

Для історії розвитку історичної картографії компілятивні історичні атласи цікаві в тому відношенні, що вони наглядно показують ступінь авторитету, якою користувалися ті або інші оригінальні історичні карти в XVII ст. На початку століття панує авторитет Ортеліуса і ще не цілком вижитий авторитет Птолемея. В середині століття безроздільно панує Ортеліус. До початку наступного, 18 ст., більшість переходить вже до школи Сансоні. Карти Ортеліуса відтісняються на задній план.

   *Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

1660 р. П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683). Карта Римської держави (La carte de l'estat de Rome pour les commentaires de César, tirée des trois livres de la guerre civile, et autres / par P. Du-Val)