1. "З Новим роком!", Лебедєв, 1957 р. Ведмідь, сани - 100 грн 2. "З Новим роком!", Поманський, 1958 р. 3. З Новим роком, Адріанов, 1954 р. Лісові звірі 4. З Новим роком, Гундобін, 1954 р. Діти – 5. З Новим роком, Гундобін, 1953 р. Діти, санки
Кудряшов Євген Леонідович
(23.05.1928, с. Сорочинське, зараз Оренбурзька Обл., РФ) - художник, графік, плакатист. Володар премії ім. В. Касіяна (1983). Лауреат всесоюзних та республіканських конкурсів. Член НСХУ (1956). Закінчив Київський художній інститут (1953; викладачі – В. Касьян, Ф. Самусєв). У 1954-1990 працював художником київських видавництв «Агітплакат», «Мистецтво», «Держполітідав». Учасник міжнародних, всесоюзних, Всеукраїнських мистецьких виставок з 1953 року, персональної виставки у Києві (2011). Автор політичних та сатиричних плакатів, агітплакатів. Для творчості характерні лаконізм та оригінальність формального рішення, злободенність тематики, декоративність, узагальненість, стилізація зображення.
Кудряшова Клавдія Андріївна
(08.10.1927, с. Скати, зараз Курганська обл., РФ) - художник, графік. Дружина Євгена Леонідовича Кудряшова. Володар премія ім. В. Касіяна (1979). Лауреат всесоюзних та республіканських конкурсів. Член НСХУ (1956). Закінчила Київський художній інститут (1953; викладачі – В. Касьян, Ф. Самусєв). У 1952-1990 працювала художником київських видавництв «Вища школа», «Мистецтво», «Держполітвидав», «Агітплакат». Учасниця всеукраїнських, всесоюзних, Міжнародних мистецьких виставок з 1953 року, персональної виставки у Києві (2011). Основні галузі - книжкова та станкова графіка. Для творчої манери притаманні уважне ставлення до натури, тонке почуття колориту, висока графічна культура. Створювала плакати, оформляла посібники («Дітям про мистецтво», 1989), листівки, обкладинки, буклети.
Серед українських майстрів в області плаката надзвичайно плідно працювало подружжя Клавдії та Євгена Кудряшових, які по праву вважаються класиками жанру. Вони познайомилися під час навчання у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва, після 4 курсу перевелися до Київського художнього інституту на графічний факультет та продовжили навчання у майстерні професора Василя Касьяна. Після закінчення інституту в 1953 р. Кудряшови вступили на роботу у видавництво «Мистецтво», незабаром були прийняті до Спілки художників. Починали вони як співавтори, та пізніше кожен із них обрав улюблений напрямок та розвивав його у своїй творчості.
У роботах Клавдії Кудряшової одразу впізнається жіноча рука. Посвячені дружбі народів, радості материнства, дитинству, пройняті щирою вірою у світле майбутнє, вони розповідають про прості істини та вічні людські цінності. В них чітко звучить особиста інтонація автора, що виділяє роботи Кудряшової серед творів її колег, які часом грішать шаблонністю образів. Слід зазначити її віртуозне володіння технікою акварелі.
Твори Євгена Кудряшова приваблюють нестандартними композиційними рішеннями, знайденими для здійснення оригінальних ідей. Іноді Євген Леонідович приходив у видавництво зі своїми пропозиціями, приносив ескізи гостросатиричних плакатів, зокрема на політичну тему. Він каже, що як художник, який цікавиться громадським життям, плакат завжди давав йому можливість доносити свої ідеї до максимальної кількості глядачів. Роботи, що викривають людські вади, а також суспільно-політичні сатиричні плакати, становлять значну частину його творчої спадщини. За їх створення головним для художника було знайти ідейно гостре, лаконічне композиційне рішення, близьке до емблеми.
Сатиричні плакати охоче брали у видавництві Спілки художників «Агітплакат», де механізм затвердження робіт був не таким жорстким. Автор згадує: були плакати, що пішли «під ніж», а були й такі, які цензура дивним чином пропустила. Зокрема, плакат, що зображує ту саму цензуру у вигляді гирі, що стоїть на книзі. Книга як жертва цензури закладена червоною стрічкою-закладкою, що спливає кров'ю. Саме такого плану роботи автор вважає найцікавішими.
Від завжди популярний для політичних тем, присвячених ювілеям революції, комунізму та його ідейному вождеві Леніну (лише робіт з Іллічем у Є. Кудряшова близько півсотні), повністю відмовлятися, звичайно ж, не можна було: «адже треба було за щось жити…». Але й у рамках цієї тематики у роки «перебудови» митець намагався робити злободенні речі, які, щоправда, показувати можна було далеко не всім. Успішно працювали й визнані вже 1950-ті роки Кудряшови ніколи не сиділи без замовлень. Клавдія Андріївна згадує, що їхні плакати можна було зустріти у шкільних підручниках та на поштових листівках, у вітринах магазинів, на стінах будинків та заводів, щитах уздовж автомагістралей. Багато плакатів, особливо серія про союзні республіки, копіювалися на транспаранти і вивішувалися на свята на будинках Консерваторії та Головпоштамту, через що художницю жартома прозвали «фахівцем з міжнародного питання».
Плакати Кудряшових видавалися завжди великими тиражами, дехто витримував кілька перевидань. Наприклад, надзвичайно позитивний за настроєм, ніби залитий сонцем монументальний плакат «Слався, землі врожайна!» (К. Кудряшова, 1962) зібрав українськими містами небувалий на ті часи тираж-замовлення — 500 тис. прим. (При звичайній кількості 30-40 тис.). Мав величезний попит і навіть продавався з-під підлоги з великою націнкою плакат «Не для війни ростимо ми синів» (1979). Художниця розповідає, що отримувала листи із запитанням, де можна його придбати.
У СРСР створення плакатів вважалося важливою загальнодержавною справою. Затверджені в ЦК ідейні настанови у вигляді списків рекомендованих тем регулярно розсилалися провідним видавництвам країни. Завданням останніх було доручити художникам виготовлення відповідних творів на задані теми. Появу кожного з таких плакатів на всіх етапах супроводжували державний контроль та цензура. Авторам необхідно було суворо дотримуватися програмних установок: зображати позитивні образи, передавати на обличчях радість чи серйозність (залежно від обраного моменту), щоб переконливо оспівувати любов до праці, до життя, до Батьківщини.
«Звичайно, — коментує Євген Леонідович, — променисті посмішки на обличчях багатьох наших героїв — фальшиві: хлібороба під час жнив не до посмішок». Проте, зазначає Клавдія Андріївна, у повоєнний час з'явилася надія, у країні справді відчувався підйом, життя покращувалося, тому оптимізм у його плакатах був співзвучний настрою людей. «Мені справді шкодувати нема про що, — продовжує художниця, — у своїх творах я не кривила душею. Я пройшла складний шлях від бідності до добробуту, досягла всього, чого хотіла — у мене була добре оплачувана робота, сім'я, будинок».
Немає коментарів:
Дописати коментар