Винники. 24 жовтня 1993 р. Освячення місця будови храму Святої Софії. Фотоальбом

Фото з архіву Маріанни П’ятакової-Лученко

Україна на карті Чорного моря. 1724 р. Обрі де ла Моттре

Обрі де ла Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743) — французький дворянин-гугенот, агент шведського короля Карла XII, відомий своїми мандрівками Європою. Він відвідав Швецію, Лапландію, Пруссію, Францію, Іспанію, Італію, Грецію, Росію,  тривалий час базувався в Туреччині.

Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724.  У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже поверхового спостерігача».

Перша карта де виділено Верхню Волинь, Низову Волинь, Верхнє Поділля та Низове Поділля. 1641 р. Нікола Сансон

 

Цікаво, що саме Нікола Сансон є першим європейським картографом, який в карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками  Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків), а вже на карті 1672 р. позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) козаків». На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita).

Отже, починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.

Карти України 1640-х рр. Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для означення всієї української території "від Московії до Трансільванії". Вони мали великий вплив на розвиток західноєвропейської картографії у другій половині ХУІІ-ХУШ ст. та утвердження назви "Україна" не тільки на картах Польщі та Московської держави, які в ті часи володіли певними частинами українських земель. З цього часу Україна у свідомості європейців відклалася, як територія із чіткими межами, як окрема країна. Саме після карти Боплана Україна почала фігурувати на всіх європейських мапах.

Засновником французької картографічної школи та однієї з найбільших династій картографів був географ, історик, картограф Нікола Сансон (Nicolas Sanson d’Abbeville, 1600–1667). За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 карт. Він започаткував видавництво атласів світу у Франції, розробив картографічну проєкцію, названу на його честь. Завдяки Н. Сансону французька картографічна школа мала суттєвий вплив на західноєвропейську картографію XVII–XVIIІ ст. Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Хоча його карти багато в чому ґрунтувалися на голландських матеріалах, але підбір карт у його атласах відрізняється систематичністю та внутрішньою єдністю, вилучено невірогідні елементи змісту та надмірні прикраси. Однак, Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на картах Сансона містяться нереальні.

Н. Сансон одним із перших почав використовувати картографічні праці свого краянина Г. Л. де Боплана. Карти складені Сансонами на основі Бопланових карт: “Basse Volhynie, ou Palatinat de Kiow...(1665), “Description de la Tartarie...” (1654) та ін., а також три томи “Atlas Nouveau de diverses cartes de Geographie...” (1727) було надруковано у видавництві П’єра Марієтта, з яким співпрацювали брати Сансони. Такі фундаментальні видання Сансонів, як “Atlas Universel” (1674) та “Atlas Nouveau contenants Toutes les parties du Monde...” (1692 р.) створило видавництво Юбера Жайо.

Близько 1630 р. Н. Сансон розпочав співпрацю з паризьким видавцем і гравером Мельхіором Таверньє (Melchior Tavernier, 1594—1665) у видавництві якого у 1632 р. опублікував докладну карту «Postes de France» (Поштовий зв'язок Франції). Все життя співпрацював з його видавничою фірмою, яку в 1644 p., після смерті М. Таверньє, перебрав П’єр Мар’єт.І (Pierre Mariette І), а у 1657 р. очолив його син П’єр Мар’єт II (Pierre Mariette II).

Завдяки особистому знайомству з королем Франції Людовиком ХІІІ, близько 1635 р. Сансон отримав титул «королівського інженера та географа» (Ingénier et géographe de Roi), а у 1643 р. отримав привілей королівського картографа («geographe ordinaire du Roy»), що надавало йому право бути радником та репетитором з географії та картографії у двох королів — Людовика ХІІІ та Людовика XIV.

На мапі Нікола Сансона 1641 р. позначені українські етнічні землі: Верхня Волинь (Alta Volinia), Низова Волинь (Bassa Volinia), Верхнє Поділля (Alta Podolia), Низове Поділля (Bassa Podolia). Разом усі ці землі іменуються як Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків).  Отже, починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

Нікола Сансон - перший картограф, який виділив  Верхню Волинь (Alta Volinia), Низову Волинь (Bassa Volinia), Верхнє Поділля (Alta Podolia) та Низове Поділля (Bassa Podolia).

1648 р. Н. Сансон видав свій перший географічний атлас під назвою «Europe», а з 1652 р. розпочав публікувати збірні атласи світу у форматі «folio» без назви. 1658 р. збірка отримала назву «Cartes generales de toutes les parties du monde» (Загальні карти всіх частин світу). У ньому, зокрема, розміщені мапи території України. Цей атлас перевидавався різними мовами у 1664–1668, 1670, 1671 рр., а у 1675, 1676 і близько 1681 рр. виходив під назвою «Cartes generales de la geographie ancienne et nouvelle» (Загальні карти стародавньої та сучасної географії).

У середині 1660-х рр. у конкурентній гонитві з видавництвом братів Блау і майже одночасно з ними Нікола Сансон видав сім карт по Україні. Він використав роботи Боплана, розділивши його “Спеціальну карту України” на сім окремих мап українських воєводств та земель. Усі сім карт, як зазначають багато дослідників, відносно посередньої картографічної точності та якості. Сансон не був уважний до деталей. Разом з тим, у кожній з семи мап він посилається на “Генеральну карту України” Г. Боплана. Попри географічну неточність певних елементів карт, що виникли при фактичному копіюванні робіт Боплана, видавництво Сансона відзначилося у художньому оформленні усіх цих карт. На мапах – тонко вирізьблені та гарно оформлені рослинними орнаментами й античними темами картуші.

1665 р. 7 карт Нікола Сансона (в-во Париж):

*«Haute Volhynie, ou Palatinat de Lusuc ; tiré de la Grande Carte d'Ukraine, du Sr. le Vasseur de Beauplan / Par le Sr Sanson d'Abbeville, ...» (Верхня (Горішня) Волинь, т.з. Луцькі землі; частина Великої карти України);

*«BASSE VOLHYNIE, ou PALATINAT DE KIOW, tiré entierement de la grade Ukraine du Sr. le Vasseur de Beauplan» (Низова (Долішня) Волинь, частина Великої карти України);

*«Haute Podolie ou Рalatinat de Kamieniec tirée entièrem. de la gr. Ukranie du Sr. le Vasseur de Beauplan, par le Sr. Sanson» (Верхнє (Горішнє) Поділля, частина Великої карти України);

*«Basse Podolie ou Palatinat de Braclaw, tiré de la grande carte d'Ukraine du Sr. le Vasseur de Beauplan» (Низове (Долішнє) Поділля, частина Великої карти України);

*«Russie Noire. divisée en ses Palatinats. & c. tirée pour la plus grande partie de la grande Carte de l' Ukaine, du Sr. le Vasseur de Beauplan. Par le Sr. Sanson d' Abbeville Geogr. ord.re du Roy. A Paris. Chez P. Mariette, rue S. Jacques a l' Esperance Avecq Priuilege pour Vingt Ans. 1665» (Чорна Русь, частина Великої карти України);

*«Haute ou Petite Pologne: ou sons les Palatinats de Cracow, Sandomirie, et Lublin» (Верхньої або Малої Польщі: Краківського, Сандомирського, Люблінського воєводств);

*«Tartarie Europeenne ou Petite Tartarie où sont les Tartares du Crim, ou de Perecop; de Nogais, d' Oczacow, et de Budziak. Dressée sur les Relations les plus Recentes. Par le S. Sanson fils Geographe ord.re du Roy. A Paris Chez Pierre Mariette, rüe S. Iacques à l' Esperance Avec Privilege pour Vingt Ans 1665» (Тартарія Європейська, або Мала Тартарія, або Тартари, Крим, або Перекоп).

У п’ятьох із них в назві карти міститься слово Ukraine (Україна).

 *Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

Абсурдний аргумент - «Тепер будемо святкувати Різдво зі всім світом»

Кілька років напередодні Різдва все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «москальське». На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухували люди, котрі насправді не ходили й не ходять до церкви ні 25 грудня, ні 7 січня, клюнули чимало патріотично налаштованих Українців. Утім, як не дивно, саме російські комуністи в 1924-1929 рр. силоміць намагалися примусити церкву перейти на Новий стиль і святкувати Різдво 25 грудня, замість «старорежимного» 7 січня.

Лише 33,4 % земного населення  (близько 2,2 млрд людей) вважають себе християнами. На сьогодні в християнській церкві, як спільноті виділяють 3 основних течії: Католицизм (понад 50 % від усіх християн), Протестантизм (близько чверті від усіх християн), Православ'я (близько 12 %), та низку дрібніших. Дані значно завищені, результати опитування останніх  років показують негативну тенденцію до зменшення кількості християн.

Людство відвертається від Бога – за останні роки, за підрахунками експертів, з релігією порвали понад 10 % мешканців Землі. Наочним прикладом цього слугують США, які колись вважалися релігійною державою (офіційний девіз країни – In God we trust). Однак наразі Америка починає поступово втрачати цей статус: за останні роки кількість вірянин  там скоротилася з 73% до менш як 60%. Таким же чином втрачає релігія своїх прихильників і в інших країнах.

В Україні нерелігійними себе вважають 36% людей. У Польщі таких лише 9%, у Румунії – 6%. У Великій Британії нерелігійними себе назвали 58% опитаних, а у Швеції - 55%. У Норвегії, Естонії та Австралії – 50%, Чехії та Канаді нерелігійними себе називають 47% мешканців, в Іспанії – 41%, у Болгарії – 36% (опитування WIN/Gallup International poll for 2016, зараз ці показники ще гірші).

То ж де тут «увесь світ»?

Довідка. Є дві найпоширеніші категорії людей, які відмовилися від віри в існування вищої сили, – це невіруючі (нерелігійні) та атеїсти. Попри те, що ці терміни можуть здатися схожими, вони мають суттєві відмінності щодо релігійності та віри.

Невіруючі (нерелігійні) – це люди, які не ототожнюють себе з жодною релігією і не сповідують жодної віри. Вони не вірять в існування божественної сили, але водночас не заперечують можливості її існування. Для невіруючих релігія є неприйнятною, але вони можуть бути зацікавлені у вивченні філософії, історії та культури релігій.

Атеїсти, своєю чергою, відрізняються більш рішучою відмовою від віри та релігії. Вони стверджують, що немає жодних доказів чи підстав вірити в бога чи вищу силу. Для атеїстів заперечення віри ґрунтується на наукових знаннях та логічних міркуваннях. Вони скептично ставляться до релігійних догм і розглядають їх як необґрунтовані та ірраціональні.

Отже, різниця між невіруючими та атеїстами полягає у ступені впевненості та заперечення віри.

 

Віра в Бога серед жителів Європейського Союзу та Туреччини. Результати опитування організації Євробарометр у 2005 р.

Спогади дитинства (1960-1970-і рр.). Стара Винниківська баня

Спогади про ВИННИКІВСЬКУ баню! Так, баню не лазню! Баня на вул. І. Франка, 44 (біля "Бойні"). Баня була атрибутом Винник. Похід в баню був ритуальний, десь так, як похід в кінотеатр "Карпати" на індійський фільм у неділю. Баня знаходилася в старому будинку, який був збудований ще на поч. 1900-х рр. Це був винниківський єврейський район. Поряд, за кілька метрів, колись стояла синагога (зараз там приймають металолом). Баня проіснувала з 1940-х рр. (післявоєнних) до кінця 1970-их рр. Вхідний квиток – 16 коп. (буханка хліба в 1970-1980-их рр.). Дерев'яні сандалі, які видавав банщик називали щеблєтами. Воду привозив молоковоз, а коли не привіз – баня не працювала. Перед Різдвом і Паскою були довжелезні черги, треба було стояти до 3 год. В буфеті, в бані, продавали спиртні напої (горілка, пиво) та холодні легенькі закуски.

Юрій Карманчук (корінний винниківчанин): «Це було дійство. Свята субота і неділя!  В бані була черга. Сиділи всі чемно, чекали поки викличуть по квитку. Банщик викликав і давав номер шафи й деревʼяні сандалі. Вже всередині шукав вільну миску в душ. Жива черга і парня. Головне туман, нічого не видно і декілька рядів сходів, Запах пахучих віників з берези або дуба.  Лиця червоні та усміхнені.  Після миття - похід до пані Олі,  хто водичку, а хто пивце. Атмосфера розмовна і спокійна. Все культурно. До речі, жінки милися в четвер і пʼятницю. Баню Винники любили!!!».