понеділок, 13 червня 2022 р.

НІМЕЦЬКА КАРТОГРАФІЧНА ШКОЛА (XIII ст. – поч. XX ст.) та УКРАЇНА

 

Ебсторфська карта – німецька середньовічна карта світу ХІІІ ст. Формат мапи – 3 580 х 3 560 мм. На карті понад 1 600 підписів, що позначають не тільки географічні об'єкти, а й особливості природи, а також події Священної Історії й античної міфології. До 1943 р. була найбільшою з середньовічних Mappa Mundi. В центрі карти зображено Єрусалим. На ній нанесено 1 500 текстових пояснень, 500 будівель, 160 рік, 60 островів, 45 постатей людей, 60 тварин. 

Особливість цієї карти світу (лат. мappa mundi) полягала в тому, що вона призначалася не для практичного застосування, скажімо, на відміну від пізніших портоланів, а для наочної ілюстрації християнської картини світобудови з найзагальнішою візуальною та текстовою інформацією.

На карті  показано державу Русь (Rucia regio), згадано столицю Русі – Київ (Kiwen), а також руські міста Полоцьк (Plosceke), Смоленськ (Smalentike) та Новгород (Novgardus) У легенді карти вказано античні народи (скіфи, сармати, гети, алани, даки, калліпіди). Сучасні народи автор не згадує. На карті позначені Карпати.

Термін «українські племена» ввів у науковий обіг Михайло Грушевський у 1912 р. (Ілюстрована історія України : Шоста тисяча / М. Грушевський. – Київ, Львів: Друкарня С. В. Кульженко, 1912. – 556 с. : іл..).

Скіфи, скити (грец. Σκύϑαι; самоназва «сколоти»: грец. Σκολότοι) екзоетнонім грецького походження, який у сучасній науковій та художній літературі застосовується до практично всіх племен, що мешкали у VII—III ст. до н. е. на землях сучасної України від Дунаю до Дону, всю цю територію Геродот називав Велика Скіфія. Самоназва скіфів “сколоти”  походить від імені зачинателя скіфського племені “Колоксая”. Скіфи – складна за етнічним складом конфедерація, під якою ховалися, скоріш за все, кілька етнічних угруповань. Безумовно, що значна частина скіфів – це далекі предки українців. Скіфи – це історичний народ України античного періоду, який передав свій етнонім та хоронім наступним поколінням цих теренів. Скіфи – корінні жителі українського лісостепу та степу (1 500 р. до н. е. - III ст.  н. е).

Геродот зафіксував  легенди про походження скіфів. В одній з них стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до нашестя Дарія (Дарій напав на Скіфію у 512 р. до н. е.) і що вони були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопредок Таргетай (Таргітай) вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфену (Дніпра). 

Інша легенда, яку розповіли Геродоту греки, відносила походження скіфів до Низов'я Дніпра, тому що першим скіфським царем був Скіф – син Геракла та діви-Єхидни, яка жила в Гілеї.

Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їх символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга — про степових скотарів, символами яких названо лук, пояс, чашу. Оскільки немає підстав не вірити Геродоту, то слід зафіксувати появу Скіфії як держави у 1500 р. до нашої ери.

Гети зі сходу граничили зі скіфами. Разом з кімерійцями гети в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру; гети також мають безпосереднє відношення до етногенезу українців, увійшли до складу східних слов'ян, перебували на теренах України від бронзової доби (1800—800 років до нашої ери) до доби переселення народів (375—800 роки нашої ери) [Енциклопедія українознавства. Том I. / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. стор. 66-67]. Науковий світ їх ідентифікує з липецькою культурою.

Даки — гілка фракійського народу, споріднені гетам. Жили на пн. від Дунаю до Карпат. Центральною областю розселення даків було плоскогір'я, що ма історичну назву Трансильванія (центральна Румунія, Молдова), обмежене з півдня і сходу пасмом Карпатських гір, однак племена даків поширилися і далеко на північний захід, у сучасні східні частини Угорщини і Словаччини, частини заходу і півдня України, сходу Сербії, півночі Болгарії, півдня Польщі.

Калліппіди (грец. Καλλιππίδαι) за Геродотом (Історія, IV, 17) назва осілого біля Ольвіополісу населення, яке ольвіополіти називали ще елліно-скіфами.

1410-1458 рр. Карта світу Борджія «Планісфера Стефано Борджіа» (Borgia Mappa Mundi).

До перших карт XV ст., на яких показано українські землі належить т. зв. Карта світу Борджія (Borgia Mappa Mundi).

«Планісфера Стефано Борджіа» – мідна кругла карта світу. Акцент на історії та традиційна номенклатура (назви/терміни/принципи) свідчить про те, що вона спочатку була розроблена як історична карта для використання в бібліотеці чи школі.

Нинішню назву «карта Борджіа» дано за ім'я італійського кардинала Стефано Борджіа, який купив її в Португалії в 1794 році. Датується дослідниками 1410-1458 років. Зберігається у бібліотеці Ватикану. Д. Анучін (1895 р.) датує карту 1410 р. Місце видання: можливо південна Німеччина.

Мапа типу Т-О. Орієнтація – південна. Діаметр 63 см. Африка знаходиться у верхній частині карти, а Європа – внизу праворуч, Азія – ліворуч. Карта вигравіювана на металевій пластині.

На карті, яка була насамперед настінною прикрасою, зустрічається згадка етноніма Тартарія.

На мініатюрі у Середньому Поволжі (лівобережжі) зображено кочове місто, можливо, це резиденція хана Великої Орди. Намети, чергуючись із візками, утворюють каре, у центрі якого б'є джерело води, поруч пасуться коні, на мініатюрах показаний побут кочівників; поблизу кочового стану присутній текст, який з невеликими змінами часто зустрічається і в картографії XVI ст. на тому ж місці: «Царство Великої Тартарії: коли тартари переміщаються в яке-небудь місце, вони запрягають бугаїв та інших в'ючних тварин і шукають таке місце, де гарні пасовища. Місто ж їх складається з багатьох наметів, возів та ін.» [Джурова А., Димитров Б. Славянски ръкописи, документи и карти за българската история от Ватиканска библиотека и секретния архив на Ватикана (IXXVII вв.). София. 1978. Таб. LVII (Borgiano XVI)].

На карті зображено екзотичних тварин, гібридних створінь, далеких і невідомих народів. На самому верху – силуети собакоголових фігур, що представляють «сарацинського ефіопського царя з його песиголовами людьми», знаходяться поруч із племенем ефіопських жінок, трохи праворуч на карті Едемський сад розташований поруч з Індією вище - гирла Гангу і зображується як земля чудес та дорогоцінного каміння. Це також досить близько до Китаю, країни, яка представлена крихітними фігурками, що збирають шовк з дерев.

Вавілонська, Олександрійська, Карфагенська та Римська імперії виділені на карті в упорядкованій послідовності. Щодо хаотичної італійської держави на той час картограф зазначає, що «Італія, гарна, родюча, сильна і горда, через відсутність єдиного правителя немає справедливості». Особливо згадуються різні хрестові походи, у тому числі кампанія Карла Великого в Іспанії, хрестові походи на північному сході Європи, Африка, а також майбутня «загроза» Гога і Магога, яких конкретно називають євреями й велетнями  із «поганими манерами». Карта має добре продуманий дизайн.

Чорне, Азовське і Каспійське моря з ріками, що в них впадають, - угорі, Північний океан і гори вздовж його берегів - унизу. Карта круглої форми, за даними Ф. Аделунга (1840), вона виготовлена на міді, була емальована, розміром у 2 фути (фут - 30,5 см). Гори, ріки, зображення людей, тварин, битв, караванів супроводжуються написами. Останньою за часом подією, згаданою на карті, є перемога Тімура над Баязидом 1402 р. На території Східної Європи в різних місцях позначені гори. З одного такого гірського хребта бере початок Дніпро. Поряд з Пруссією бачимо напис: Russia et Tartaria [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

З кінця ХІV ст. на розвиток європейської картографії значний вплив мали винахід гравіювання та друку і поява й поширення в Європі праці «Географія» К. Птолемея. Розвій картографування у Центральній Європі визначила карта Німеччини та сусідніх країн кардинала Миколи Кузанського, укладена приблизно у 1460 р.

Микола Кузанський, Микола Кузанець, Кузанус, справжнє ім'я Ніколаус Кребс (нім. Nicolaus Krebs, Nikolaus von Kues, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401–1464) — німецький теолог, доктор канонічного права, католицький кардинал, філософ, юрист, математик, географ, картограф.

М. Кузанський був одним з перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Його космологічні погляди не переходили за межі релігійних поглядів. Як церковний діяч, він повністю підкорявся системі середньовічного теологічного трактату.

Початком нового етапу розвитку картографічних уявлень стала його карта Центральної Європи.

З праці Миколи Кузанського (1460) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

Близько 1460 р. Микола Кузанський склав рукописну мапу Центральної Європи, яка не збереглася в оригіналі. Але карта дійшла до наших часів завдяки пізнішим копіям.

Карта була гравійована на міді в місті Ейхштедте у 1491 р. Це перша датована карта, що відгравійована на міді (“Nova Europe Tabula” (Нова карта Європи). Вона вважається першою друкованою картою Німеччини й обіймає Середню Європу від південного узбережжя Скандинавського півострова до Середземного моря та від Нідерландів до Прибалтійських земель і Чорного моря. Мапу неодноразово перевидавали із незначними доопрацюваннями (Ніколаус Германус, Гейнріх Мартеллюс, Єронім Мюнцер, Мартін Вальдземюллер, Бернард Ваповський та Марк Беневентано).

Її суттєво уточнили та доповнили (особливо річкову мережу польсько-литовської частини карти) Бернард Ваповський (1470-1535) і Марк Беневентано (бл. 1465-1524) для римських видань «Географії» К. Птолемея 1507 і 1508 років. Видали під назвою «Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви» (Tabvla · Moderna · Polonie · Vngarie · Boemie · Germanie · Rvssie Lithvanie») у масштабі близько 1:3 700 000.

На мапі містяться назви: RVSSIA (Русь) (охоплює Західну Україну) та RVBЕA RVSSIA (Червона Русь) (охоплює південний захід України, середню течію Південного Бугу). На цій карті Микола Кузанський вперше позначив регіон Поділля (Podolіa).

Біла Русь (RVSSIAE ALBAE PATS) віднесена до Новгородської землі. На мапі позначено українські міста Київ (CHIOVЕA), Львів (Leоpolis) та ін. Білоруські землі віднесено до Великого князівства Литовського (LITVANIA MAGNUS DVCATVS); двічі зустрічається напис Литва (LITVANIAE).

Карта Миколи Кузанського 1491 р. під назвою “Tabvla Moderna Sarmatiae Eur.” була опублікована у латинському видавництві “Географії” Птолемея (Argentorari, 1513). Написи  на карті – Rvssia (Русь) та Podolіa (Поділля). На ній знаходимо р. Дніпро, Київ та ряд інших українських міст. Назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфену).

Видавець: Антоній Коберґер (Antonius Koberger). Гравери: Міхаель Вольгемут (Michael Wohlgemut) та Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff). Формат карти 57,8 х 39 см, мова – латинська. Опублікована у книзі у книзі: «REGISTRUM HUŸUS OPERIS LIBRI CRONICARUM CVM FIGURIS ET IMAGINIBUS AB INITU(M) MUNDI…». На полі карти підписані сторони світу: Mitnacht, Mitag, Occident, Orient. Карта охоплює територію від Англії (Anglia) та Ірландії на півночі, Бретані (Britania) та Нормандії (Normandia) на заході до західного узбережжя Чорного моря та дельти Дунаю на сході. Гори на мапі зображені художнім малюнком. Підписано назви: Мазовія (Mosovia), Польща (Polonia), Волощина (Walachia), Трансільванія (Transilvana), Угорщина (Vngaria), Моравія (Moravia), Туреччина (Turchia), кордони не показано. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Росії – Новгород (Nogradum), Псков (Plejgo) [Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович. 2004].

1493 p. у Нюрнберзі опубліковано карту [Карта Середньої та Східної Європи] без назви. Карта поміщена в «Хроніці світу» нюрнберзького гуманіста Гартмана Шеделя (1440-1514). Автори мапи нюрнберзький лікар Єронім Мюнцер (Hieronymus Münzer) та Микола Кузанський. Карта містить назву Russia (Русь) – на схід від Лівонії. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Московії – Новгород (Nogradum), Псков (Plesgo). На схід від Польщі - Московія (Moscovia).

Гартман Шедель (Hartmann Schedel;1440 -1514) – німецький лікар, гуманіст та історик. Один з перших картографів, які почали використовувати машинний друк. Г. Шедель прославився саме як творець Нюрнберзької хроніки. Граверами й художниками були Міхаель Вольгемут (Michael Wolgemut; 1434–1519) і Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff; 1460 (?) – 1494). Частина дослідників вважає, що гравюри створені за участю Альбрехта Дюрера, оскільки він був учнем Вольгемута і хресним сином видавця книги, Антона Кобергера (Anton Koberger; 1440 (?), Нюрнберг - 3 жовтня 1513 Нюрнберг). Видана 12 червня 1493 року латинською мовою в Нюрнберзі (друкарня Антона Кобергера). Наклад - до 1,5 тисяч примірників. Того ж року перекладена зі значними змінами Георгом Альтом на німецьку мову; видана 23 грудня накладом 1000 примірників. Складається з 336 сторінок. Поділяється на 7 частин.

Єронім Мюнцер (1437/47-1508) – гуманіст епохи Відродження, лікар і географ. Здійснив знамениту грандіозну подорож по Піренейському півострову в 1494-1445 рр. Він був співавтором нюрнберзької хроніки. Мюнцер був другом Гартмана Шеделя і вніс географічні розділи в Нюрнберзьку хроніку 1493 р., в тому числі першу друковану карту Німеччини, що з'явилася у двосторонній формі. У 1493 р. його тісні контакти з нюрнберзьким купцем Мартіном Бехаймом спонукали Мюнцера запропонувати королю Португалії від імені імператора Максиміліана подорож через Атлантичний океан в пошуках маршруту в Індію, рекомендувавши Бехайму виконати це завдання.

До перших карт XV ст., на яких показано українські землі, належать перевиданння і переробки «Географії» Птолемея.

У середньовіччі територія України зображувалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань «Географії» Птолемея. Карта давньогрецького вченого Клавдія Птолемея складається зі зведеної карти всього відомого на той час світу і 26 більш докладних карт: 10 регіональних карт Європи, 4 карти Африки, 12 карт Азії, що додавалися до трактату «Керівництво з географії» Птолемея. Трактат було написано близько 150 р. н. е. На картах перелічено близько 8000 міст і місцевостей із зазначенням їх географічних координат. Оригінали карт втрачено, проте сам трактат було виявлено на межі XIII і XIV ст. До епохи Великих географічних відкриттів Птолемей служив для європейців основним джерелом географічних відомостей. На основі його описів картографам епохи Відродження вдалося реконструювати й втрачену карту світу.

Довгий час знаменитий трактат Клавдія Птолемея «Географія» вважався втраченим. У XIII ст. птолемеївську «Географію» виявив візантійський граматик, математик і теолог Максим Плануд (Maximus Planudes, Μάξιμος Πλανούδης; 1260–1305). Максим Плануд переклав «Географію» Птолемея на латинь. Карти, які ілюстрували текст географічного опису світу, були відсутні й не знайдені досі.

Близько 1400 р. в Італію з Константинополя потрапив переклад на латинську мову «Географії» Птолемея, і з часом він опинився в бібліотеці Ватикану.

Данський географ та картограф Клавдій Клауссон Шварт (Claudius Clavus; 1388 р. – після 1467 р.), який прийняв латинізоване ім'я Клавдій Клавус (іноді Клавдій Нігер) під час свого перебування в Італії з 1424  р. по 1427 р., з ініціативи  французького кардинала Гійома Філастра (помер у 1428 р.) в 1427 р. підготував «Географію» Птолемея. Він  створив 27 карт для Птолемеївської «Географії». Збереглися лише дві карти Північних країн, на які вперше наніс Гренландію. У картах, на обрисах суші, були вперше нанесені на рамці градуси широти й довготи, і, таким чином, започатковано наукову картографію та землеопис. Копію першої карти Клавуса знайшли в 1835 р. у  кодексі 441 муніципальної бібліотеки Нансі, переплетену разом з «Географією» Птолемея, що належала Філастру. Карта Клавуса дуже вплинула на картографію XV ст. Її не раз використовували для складання нових карт, копіювали, переробляли по ній карти Птолемея. Проте в другій половині століття вона зазнала суттєвих змін в руках картографа Ніколауса Германуса.

Уперше «Географія» К. Птолемея (87–150) без карт з’явилася друком 1475 р. у Віченці. Друге видання з 26 античними картами вийшло у світ 1477 р. у Болоньї.

У наступному, римському виданні (1478) поміщена «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula), де зустрічаються написи: «Sarmatia Europae» (Сарматія Європейська) та ін. Ця карта входила до всіх видань “Географії” аж до 1730 р. включно.

Список основних друкованих видань праці Клавдія Птолемея:

Віченца  1475 р. — перше друковане видання (без карт);

Болонья: 1477 р. — перше видання з картами (26 карт);

Рим: 1478 (27 карт),  1490 (27 карт), 1507 (33 карти), 1508 (34 карти);

Флоренція: 1482 (31 карта);

Ульм: 1482 (32 карти), 1486 (32 карти);

Венеція: 1482, 1511 (28 карт), 1540, 1548, 1558, 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1597-8 (64 карти), 1598-9 (69 карт);

Краків: 1512, 1519;

Страсбург: 1513 (47 карт), 1520 (47 карт), 1522 (50 карт), 1525 (50 карт), 1535 р., 1541 р.;

Нюрнберг: 1514 (без карт), видавець Йоган Вернер;

Відень: 1518; 

Базель: 1533 (без карт), 1540, 1542, 1545, 1551, 1552;

Інгольштадт: 1533;

Ліон: 1535, 1541, 1546;

Париж: 1546, 1828;

Кельн: 1584, 1597 (64 карти), 1608 (64 карти);

Дюссельдорф 1602 (34 карти);

Амстердам 1605 (28 карт), 1704 (28 карт); 1730 (28 карт);

Арнем 1617 (64 карти);

Лейден 1618-19 (47 карт);

Франкфурт 1695 (28 карт), 1698 (28 карт), 1704.

Ніколаус Германус (Nicolaus Germanus; 1420-1490), німецький картограф, гравер, ілюстратор, друкар, який працював у Флоренції. З іменем Н. Германуса пов’язані всі перевидання «Географії» Птолемея у XV ст.: Болонське – 1477 р., Римські – 1478 р. і 1490 р., Флорентійське – 1482 р., Ульмські – 1482 р. і 1486 р. Він створює до праці К. Птолемея серії карт, використовуючи також дослідження своїх сучасників. Зокрема, VIII карту Європи (Європейської Сарматії) модернізує на підставі портоланів, карти північних країн К. Сварта та мап інших авторів.

1466 р. він виконав креслення в трапецієподібній проєкції карт К. Птолемея, користуючись латинським перекладом його “Географії” Джакопо д'Анджело (1406). Він запропонував нові правила позначення гір, річок, озер та кордонів. Ще однією особливістю його роботи було те, що числові значення широти й довготи він підписував не на паралелях і меридіанах, а в проміжках між ними. Міста позначалися золотистими кружками, а ті міста, для яких були астрономічні координати, оточувалися чорними крапками. Манускрипт досі зберігається в бібліотеці д'Есте в Модені. Ця версія, від якої збереглося кілька рукописних копій, послужила основою для карт у виданні атласу в Болоньї у 1477 р. 

1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний  в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini mathematicorum-principis-seculo-secundo].

У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська (Восьма карта Європи)» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська (Друга карта Азії)» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі.

На карті «Сарматія Європейська (Восьма карта Європи)» (Sarmatia Єvropє) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі та Карпати.

На карті «Сарматія Азійська (Друга карта Азії)» (Sarmatia Asiatica) позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї) та Алаунські.

«Восьма карта К. Птолемея» називається «Європейська Сарматія», на ній зображено територію Центрально-Східної Європи від Вістули (Вісли) на заході до Танаїсу (Дону) на сході. Оригінал карти до наших днів не дійшов – збереглася лише текстова частина «Географії», на основі якої у ХV–ХVІ ст. були відновлені й самі карти.

Він заново виготовив карту світу в новій проєкції, додавши Скандинавію та інші країни Півночі; так само як і на оригінальній карті Клавдія Клавуса (1427), Гренландія розташована на захід від Скандинавії.

1468 р. Н. Германус виготовив свій третій варіант “Географії”, “пересунувши” на цей раз Гренландію на північ від Скандинавії, а Ісландію на північ до тієї ж широти, приблизно так, як вважав за потрібне Гійом Філастр. З карт цієї версії “Географії” (третього варіанту Н. Германуса) друкувалися карти Ульмських видань 1482 і 1486 рр.

Н. Германус додав карти Англії та Ірландії, Іспанії, Галлії, Германії, Скандинавії, Італії, Сицилії, Палестини, інші та морську карту Середземномор'я.

До  кінця  XV  ст.   карти  розмножувались  рукописним способом. Перші друковані карти були  ксилографіями, тобто  гравіювались  на  дереві  (1472  р.,  Ауґсбурґ;  1475  р.,  Любек).   Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді.  Центрами картодрукування  були  відомі  друкарські  міста  (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбурґ, Амстердам,  Антверпен).

1477 р. за кресленнями Н. Германуса карти були гравіровані й видані в Болоньї («Географія» К. Птолемея, тираж 500 примірників). Це перші друковані карти. 

1477 р. Карта «Сарматія Європейська» (Восьма карта Європи). На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars.  На карті  позначені гори: Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Венедські та Карпати.

1477 р. Карта «Сарматія Азійська» (Друга карта Азії). На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars. 

1482 р. Ульмське видання. Карта світу Птолемея.

1482 р. Ульмське видання. «Восьма карта Европи» (Octava Europe tabula continet Sarmatiam). Назва карти «Clavdii Ptolomei viri Alexandrini Cosmographie octavvs et vltimvs liber explicit opvs Donni Nicolai Germani secvndvm Ptolomevm finit. Anno MCCCCLXXXII. Avgvsti vero Kalendas. XVII. Imprssvm Vlme per ingeniosvm virvm Leonardvm Hol prefati oppidi civem». Латинський переклад - Джакопо д'Анджело (1406).

В центрі карти річка Борисфен.  Вздовж Борисфена містяться такі населені пункти, як Азагаріум, Амадока, Сар, Серим, Метрополь інші. У гирлі, при впадінні в Чорне море (PONTI ЄVXIMI PARS) -  античне грецьке місто - Ольвія (Olbia). Навпроти лиману - острів Борисфен (Березань). Південь карти - Крим  (Taurica thersonebion) та Азовське море (PALVDES.METEOTIDES). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни). На карті позначені гори: Гіперборейські, Рифейські (Ріффеї), Алаунські, Амадоцькі, Сарматські та Карпати.

Східна межа Сарматії Європейської – р. Дон (Tanais), західна межа - р. Дунай (Danubius).

Ця карта майже без змін повторювалася у всіх виданнях Географії К. Птолемея, починаючи від Ульмського 1482 р. (Ніколаус Германус) і до видання 1541 р.

Опис Восьмої карти Європи за Клавдієм Птолемеєм. (Клавдий Птолемей. РУКОВОДСТВО ПО ГЕОГРАФИИ («Античная география», составитель проф. М.С.Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва - 1953):

«Восьма карта Європи включає Європейську Сарматію та Таврійський Херсонес. Паралель, що проходить через її середину, належить до меридіана, як 11 до 20. Обмежується ця карта зі сходу Боспором Кіммерійським, Меотійським озером та річкою Танаїсом проти азійської Сарматії; з півдня - Понтійським морем, частиною нижньої Місії, Дакією та областю язигів-переселенців; із заходу - так званими Сарматськими горами, Німеччиною та річкою Вістулою, з півночі - Венедською затокою Сарматського океану та ще невідомою землею. З найвідоміших міст Сарматії Таміра має найдовший день у 16 рівноденних годин і віддалений від Александрії на захід на одну п'ятнадцяту частину рівноденної години. Навар має найдовший день о 16 годині 15 хвилин і віддалений від Александрії на захід на одну восьму години. Ольвія, або Борисфеніда, найдовший день має о 16 годині 5 хвилин і віддалений від Александрії на захід на 1/5 години. 40. З міст Таврійського Херсонесу Феодосія має найдовший день о 15 годині 50 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/5 години. Пантікапея найдовший день має о 15 годині 55 хвилин і віддалений від Александрії на схід на 1/4 години».

ГОРИ САРМАТІЇ

За К. Птолемеєм в Сарматії лежали такі гори: Сарматські, Певка (Тейки), Амадока, Гора Водін (Бодін), Гора Алан (Алаун), Гора Карпат, Венедські гори, Рипейські гори.

К. Птолемей залишив нам їхні координати (у своїй системі, зрозуміло), тому ми маємо можливість визначити їх розташування. Найпростіше розібратися з горами Карпат та Певка (Певкінськими). Перші відповідають Північно-західним Карпатам, а другі – Східним Карпатам. Венедські гори, розташовані на тому ж меридіані, що й Карпати, можуть відповідати лише височинам, що відокремлюють Східну Пруссію з півдня – Вармійська або Виштинецька височини (на кордоні Польщі й Калінінградської обл.). Найзагадковіші в історії гори – Ріпейські (Рифейські) – у Птолемея чудово локалізуються щодо витоків та гирла Танаїса. Без жодного сумніву йдеться про центральну частину Середньоруської височини. Аланські (Алаунські) гори – це південно-західна частина тієї ж височини, а Бодинські гори, зважаючи на все, західна частина. Амадокські гори можуть відповідати як і Воронякам, так і Товтрам.

Амадоцькі гори.

У Клавдія Птолемея в «Географії» згадуються і Амадоцьке озеро, і Амадоцькі гори і місто Амадоки і народ амадоки. Всі вони досить довго зображувалися на різноманітних географічних картах. Амадоцьке озеро зникло з карт щойно у ХVІІ ст. Майже до усіх географічних об’єктів з коренем «amaдo» К. Птолемей подає їх географічні координати. Так Амадоцькі гори розташовані під 55° довготи – 51° широти. Тут слід зазначити, що до наших днів обчислення широти на картах збереглося з античних часів, а показники довготи змінили у 1884 році, взявши за основу відлік меридіанів по Ґрінвічу.

До тепер проблема Амадоцького озера, Амадоцьких гір, міста Амадока і народу амадоки є нерозв'язуваною проблемою науки та залишається малознаною темою для широких кіл читачів. Відомо, що в Україні тему Амадоцького озера підіймало і про неї згадувало вкрай мале коло дослідників: Т. Люта, Р. Сосса, Я. Дашкевич, О. Пламеницька, М. Бандрівський, Т. Дишкант, Д. Чобіт.

Амадоцькі гори на картах зображаються таким же умовним позначенням як і Карпати. Очевидно це дало підставу для заперечення їхнього існування, бо між Волинню та Поділлям жодних класичних горів тепер немає. Це теж дає підстави для суджень щодо нібито гіпотетичності Амадоцьких гір. Насправді жодної помилки у розташуванні Амадоцького озера і Амадоцьких гір Клавдій Птолемей не допустив: і озеро, і гори були. І якщо озеро (став) тепер вже осушено, то гори залишилися. Для їх локалізації відштовхнемося від «Нової карти Польщі та Угорщини», виданої у Базелі в 1540 р. Себастьяном Мюнстером. На цій карті Амадоцькі гори мають таке ж зображення як і Карпати, вони прилягають до західного краю Амадоцького озера (на карті – Amadoca Palus). Із південних схилів Амадоцьких гір показано витоки Західного Бугу (Budkfl.[us]) і Серету (на карті без назви), а з північного краю – витоки Стиру (Styrfl.[us]) [Дмитро Чобіт. «ГЕОГРАФІЯ» ПТОЛЕМЕЯ ЯК КЛЮЧ ДО СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. 2019].

Ці зображення є досить точними. Усі зазначені ріки беруть початок практично з одного місця – горбогір’я Вороняків: Західний Буг (ліва притока Вісли, басейн Балтійського моря) випливає із потужного джерела південного схилу цього горбогір’я у с. Верхобуж Золочівського району Львівської області; ріка Серет Правий (ліва притока Дністра, басейн Чорного моря) двома рукавами Лугом і В’ятиною бере початок із північно-східного краю цієї ж гори. Причому витоки Західного Бугу знаходяться на віддалі 5-и км від витоків Лугу і у 2-х км від В’ятини. Із цієї ж місцевості, але вже із північного схилу сусідньої гори Збараж випливає Стир (права притока Прип’яті, права Дніпра, басейн Чорного моря). Відстань між витоками Західного Бугу і Стиру – 10 км. Отже на горбогір’ї Вороняки у радіусі не більше 10 км беруть початок три ріки, які несуть свої води на північ (Західний Буг і Стир) та південь (Серет). Окрім цього, усі ріки є допливами різних великих рік Європи і належать до басейнів двох морів – Балтійського і Чорного. Усі три ріки, які беруть початок на горбогір’ї Вороняки присутні на, вже згаданій, карті С. Мюнстера 1540 р. Але на інших картах К. Птолемея зображено, що з Амадоцького озера випливає Стрипа – ліва притока Дністра і ось, що цікаво – вона дійсно випливає із того ж самого південного схилу горбогір’я Вороняків, що й Західний Буг; відстань між їх витоками – 12 км [Дмитро Чобіт. «ГЕОГРАФІЯ» ПТОЛЕМЕЯ ЯК КЛЮЧ ДО СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. 2019].

Молдавська дослідниця, географ Віра Вєріна у своїй праці «Зв'язок Дністра з Південним Бугом і Дніпром на карті Георгія Райхерсторфера» (Кишинів, 1970), ґрунтуючись на «Орографії Молдавії» 1541 року Георгія Райхерсторфера та власних натурних обстеженнях терену, стверджувала наявність Амадоцького озера. Зокрема, вона писала: "Місця колишнього озера Amadoca palus нами були обстежені в 1969 році. На нашу думку, воно розташовувалося між селищем Кузьмін і р. Скалатом. Від р. Скалата (Тернопільська область) і майже до Кам'янець-Подільського простягається товтрова гряда... яка являє собою бар'єрний риф середньоміоцеового моря... (Amadoca montes). В околицях р. Сатанова Хмельницької області головна гряда разом з бічними гребенями становить неповне кільце, через яке проривається на південь річка Збруч... Всередині цього товтрового півкільця поверхня абсолютно плоска й складена, мабуть, озерно-лагунними відкладеннями. В обривах Збруча й двох його малих приток виявляються озерні відкладення... Усередині цієї "чаші" існувало колись озеро, яке знаходиться в значній частині Сатанова. В історичних документах вперше згадується Сатанів у XV столітті. Захищаючись від татаро-турецьких набігів, жителі Сатанова використовували фортецю, що збереглася і понині на високому березі колишнього озера Амадок... Мабуть, озеро до цього часу вже висохло".

Рифейські гори.

Рифейські гори це Донецький кряж.

За Українською Вікіпедією.Рифейські гори (Рипейські гори) — позначення височин, що дають початок основним річкам Скіфії. В античній міфології це гори, на яких знаходилося житло північного вітру Борея.

Уперше північну від Греції локалізацію Рифеїв вказав Гекатей Мілетський. У подальших джерелах антична наука лише уточнювала місцезнаходження цього важливого географічного орієнтира.

Про гіпербореїв, що жили за Рипейськими горами, писав Геллані. Однак Геродот цю назву не згадує.

Згідно з Гіппократом, Скіфія лежить під сузір'ям Віз, «біля підніжжя Рипейських гір, звідки дме північний вітер».

Арістотель також зазначав, що Рипейські гори лежать за крайньою Скіфією, під самим Возом, і що звідти стікає багато річок, найбільших після Істра, але вважав перебільшенням розповіді про їх значний розмір. В іншому джерелі Арістотель, не згадуючи назви Рип, підкреслює, що найсильніші течії річок на землі — від височин на півночі.

Рипейські гори згадує Аполлоній Родоський, який розміщує там витоки Істра, і Каллімах. Страбон вважав їх міфічними, так само як і гіпербореїв.

Згідно з географічною поемою Діонісія Періегета, в Рипейських горах беруть витоки річки Алдеск і Пантікап (Пантікап — притока Борисфена, Десна або Прип'ять).

Клавдій Птолемей в II столітті н. е.. узагальнив відомі на його час історико-географічні факти. За його даними, Рипейські гори мали координати по середині: 63 ° — 57 ° 30 '; причому з Рипейськими горами межувала область розселення Саварів і борусків.

У «Орфічній Аргонавтиці» Рипейська ущелина названа в переліку географічних об'єктів, яку подолали аргонавти, перш ніж увійшли в північне море; також зазначалося, що Рипейські гори закривають сонце кіммерійцям.

Згідно «Періплу» Маркіяна (Маркіян Гераклейський — географ із Гераклеї у Вифінії, щоблизько 410 року — А. Б.), з Рипейських гір, які лежать «між Меотійським озером і Сарматським океаном», течуть річки Хесин (= Західна Двіна) та Турунт (= Полота) (ці річки названі також Птолемеєм, але без зв'язку з горами).

За Філосторгієм (Філосторгій (грец. Φιλοστόργιος; 368 — 439 — історик аномеянської церкви IV і V століть — А. Б.), з Рипейських гір стікає Танаїс (= Сіверський Донець), а у їх підніжжя жили неври, яких він ототожнював з гунами.

Алаунські гори. Гори Бодинські.

За К. Птолемеєм: Алаунські гори - 62°30' східної довготи 55° північної широти. Гори Бодинські - 58 ° східної довготи 55 ° північної широти. Обидві височини розміщені на Руській рівнині між Дніпром і Доном.. Бодинські гори розташовані далі від на схід від Аланських, тобто. на місці західного краю великої Середньоруської височини. На цій височині беруть початок річки, що протікають через землі будинів (Десна, Сейм) і гелонів (Сейм, Сула, Псел, Ворскла, Донець). Цілком природно, що Птолемей назвав її Бодинськими горами і розмістив біля неї народ бодинів, в яких справедливо бачать геродотівських будинів.

Цит. за І. Ровенчак (ГЕОТОПОНІМІКА – ОДНА З НЕГОЛОВНИХ ПІДСИСТЕМ ГЕОГРАФІЇ КУЛЬТУРИ. 2003). На північному сході в межі України (Сумську та Харківську області) заходять відроги “Середньоросійської” височини. На нашу думку, ця назва геокультурно некоректна. Більша частина цієї височини розташована у Південно-Західній Росії. Найвища висота – 293 м (південніше м. Тула). Уперше цю висоту виділив Птолемей (ІІ ст.) і назвав “Alaunus mons” (Алаунські гори). Він зазначав також, що на південь від них лежать “Amadoci montes” (сучасний Донецький кряж та Приазовська височина) [Анучин Д. Рельеф поверхности Европейской России в последовательном развитии о нем представлений / Д. Анучин // Землеведение. – М., 1895. – Т. 2. – С. 77–126, 65–124.]. Такі геокультурні уявлення проіснували, за незначними винятками, до кінця ХІХ ст. Відомий французький географ Бюаш, наприклад, на карті 1752 р. височину в місці витоків Волги, Дону та Дніпра назвав “Plateau” (Плато). З часом назва “Алаунські гори” (Алаунська височина) поширилась також на північ у район озера Селігер [Географическо-статистический словарь Российской империи / [сост. П. Семенов]. – СПб. : РГО, 1863. – Т. І. – 716 с.]. У 1889 р. російський географ, картограф і геодезист О. Тілло на складеній ним гіпсометричній карті вперше відобразив головні особливості орографії Східноєвропейської рівнини.Височину в центрі цієї рівнини, яка є вододілом верхів’їв Дніпра, Західної Двіни, Волги і Дону, тобто поширену Алаунську, він запропонував назвати “Середньоросійською” [Тилло А. А. Орография Европейской России на основании гипсометрической карты / А. А. Тилло // Известия Русского географического общества. – СПб., 1890. – Вып. 1. – С. 8–32 + к.]. З середини ХХ ст. і до сьогодні назва “Середньоросійська” закріплена за південною частиною Середньоросійської височини у розумінні О. Тілло. Середню частину почали називати “Смоленсько-Московська височина”, а північну – “Валдайська височина”. Визначний російський географ Л. Берг, до речі, паралельно з назвою “Середньоросійська” вживав і Алаунська височина (1959). Отже, вважаємо, що геокультурно обґрунтованою назвою сучасної “Середньоросійської” височини є Алаунська височина. Цю назву вона мала з ІІ і до кінця ХІХ ст. Сьогодні ця височина розташована аж ніяк не посередині Росії, а на її південно-західній окраїні й частково заходить у межі України.

Конрад Свейнгейм (Conrad Swenheym; ?−1477) та Арнольд Бакінк (Arnold Buckinck)німецькі картографи, що жили й працювали в Римі.

З історії книгодрукування в Італії. У Італії першими друкарями були німці Конрад Свейнгейм і Арнольд Паннартц, які були запрошені ченцями з Субіако в 1465 р., а в 1467 р. переїхали до Риму.

К. Свейнгейм був родом з Ельтвілле під Майнцом. Г. Цедлер вважає (Gutenberg-Forschungen, 1901), що Свейнгейм працював в Ельтвілле разом з Гутенбергом у 1461-1464 роках. Про те, де відбулося знайомство Свейнгейма і Паннартца немає даних. Відомо те, що Свейнгейм і його товариш Паннартц першими привезли винахід Гутенберга в Італію.

Бенедиктинський монастир Субіако став колискою італійського друкарства. Можливо, друкарів запросив Хуан де Торквемада (Juan de Torquemada). Друкарі прибули в 1464 році. Першою надрукованою книгою в Субіако стали твори Доната, проте книга не збереглася. Першою італійської друкованою книгою - «Оратор» Цицерона, надрукований у вересні 1465 р. Наступні книги: «Божественні настанови» Лактанція (жовтень, 1465 р.) і «Про град Божий» Августина Блаженного (1467). Ці перші книги були надруковані шрифтом перехідним від німецького готичного до італійського.

1467 р. обидва друкарі покинули Субіако і перебралися в Рим, де зупинилися в будинку братів П'єтро і Франческо де Массімо. Їх редактором і коректором став Джованні де Буссе (Giovanni Andrea Bussi), з 1469 р. єпископ Алерійський.

У Венеції Іоганн Шпеєрський отримав привілей на друкування книг в 1469 р. Іоганн помер наступного року, і розпочату справу продовжував його брат, Венделін Шпеєрський, в співтоваристві з Іоганном Кельнським. У тому ж році в Римі оселився гравер Микола Женсон. Друкарська справа у Венеції досягла високого ступеня розвитку, наприклад, в XV ст. існувало до 250 друкарень; тоді ж була заснована відома друкарня Альдова (1495). За Венецією слідують Болонья (1471), Неаполь (1471), Флоренція (1472) та ін.

Доміціо Кальдеріні (Domizio Calderin) у передмові до свого видання «Географії» Птолемея, надрукованого в Римі в 1478 році Арнольдом Бакінком, вказує, що саме Конрад Свейнгейм керував гравіюванням на металі 27 картами.

1478 р. Українські землі відображені на картах «OCTAVA EVROPĘ TABULA» (Восьма карта Європи) та «Secunda Asiae Tabula» (Друга карта Азії). Опубліковані в Римському виданні (видавець Арнольд Бакінк) «Географії» Птолемея (Claudii Ptolemaei Alexandrini philosophi Geographiam Arnoldus Buckinck e Germania Romae tabulis aeneis in picturis formatam impressit...). Відомі Римські перевидання карт 1490, 1507 і 1508 років.

На карті «OCTAVA EVROPĘ TABULA» українські землі представлені Сарматією Європейською (SARMATIA EVROPAE), яка розділена Рифейськими горами (RIPHEI MONTES) від Сарматії Азійської (SARMATIĘ ASIATICĘ PARS). На карті зображені Чорне море (PONTVS EVXINVS), Азовське море (PALVS MĘOTIS) та Балтійське море (OCEANVS SARMATICVS). Позначені ріки: Дніпро (BORYSTHENES FLVVIVS), Західна Двіна (RVBON FLV.), Німан (CHRONES FLV.) та ін.

«Восьма карта Європи» входила до всіх видань «Географії» аж до 1730 р. включно.

На карті «Secunda Asiae Tabula» українські землі представлені Європейською Сарматією (EVROPAE SARMATAE).

Генрік Мартелл Германус (лат. Henricus Martellus Germanus; бл. 1440—1496) — німецький картограф, що працював у Флоренції між 1480 і 1496 роками. Його збережені картографічні роботи включають рукописи «Географії» Птолемея, рукописи Insularium illustratum (Атлас карт і описів островів) і дві карти світу, на яких вперше показано прохід навколо південного краю Африки в Індійський океан. Його карти світу узагальнюють географічні знання на початку епохи Великих відкриттів і уособлюють найкращі досягнення європейської картографії кінця п'ятнадцятого століття.

Близько 1480 р. Генрік Мартелл створив свою найранішу відому роботу — рукопис «Географії» Птолемея. Ця перша версія наслідувала стандартну модель Птолемея, традиційну карту світу та двадцять шість регіональних карт із використанням трапецієподібної проєкції. Пізніша версія була виготовлена для його покровителя Камілло Марії Вітеллі. На додаток до традиційних карт Мартеллус додав ряд нових карт (tabulae modernae), включаючи карти середземноморських островів, Малої Азії, Північної Європи, Британських островів та морську карту північноафриканського узбережжя. У передмові він стверджує, що його карти містять усі порти й узбережжя, нещодавно відкриті португальцями.

Мартін Бегайм (нім. Martin Behaim, лат. Martinus de Bohemia, порт. Martinho da Boémia; 1459—1507) — німецький науковець, негоціант і мореплавець, тривалий час перебував на португальській службі. Творець найстарішого зі збережених до наших днів глобуса, відомого під назвою Земне яблуко.

Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді. Центрами картодрукування були відомі друкарські міста (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбурґ, Амстердам, Антверпен).

У цей період з’являються численні нові карти – tabula moderna (сучасні карти), авторами яких були знані картографи світу: Бернард Ваповський, Себастьян Мюнстер, Герард Меркатор, Вацлав Гродецький, Йодок Гондій, Віллем Блау, Томаш Маковський, Ісаак Масса, Зиґмунд Герберштейн та ін. Зображення території України на стародавніх картах відповідало тогочасним уявленням західноєвропейських картографів про наші землі. Тож і не дивно, що деякі з карт мають неточності та помилки при зображенні тих чи інших географічних елементів.

Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота. Пізніше на своїй карті світу 1513 року він замінив слово «Америка» на «Terra Incognita».

З 2005 року карта Вальдземюллера 1507 року є частиною Всесвітньої документальної спадщини ЮНЕСКО.

Він народився близько 1470 року в німецькому містечку Вольфенвайлер. Його батько був м'ясником і переїхав до Фрайбурга (нині Фрайбург-ім-Брайсгау) приблизно в 1480 році. Нині його іменем названо вулицю та площу у Вольфенвайлері.

У 1490 році, у віці близько 20 років, він був зарахований до університету Фрайбурга під ім'ям Мартінус Вальцземюллер. Вивчав математику і географію.

Одним із його вчителів був Грегор Рейш, який познайомив його з космографією. Під час навчання познайомився з Матіасом Рінгманном з Ельзасу. Після навчання Вальдземюллер і Рінгманн разом подорожували.

Після закінчення університету він жив у Базелі (Швейцарія), де був висвячений на священника, і, мабуть, отримав досвід друку та гравюри, працюючи з громадою друкарів у Базелі (в його дядька тут була друкарня).

Близько 1505 переїхав до Лотарингії, в містечко Сен-Дьє-де-Вож. .

Під патронатом Рене II, герцога Лотарингії, там утворилася асоціація вчених-гуманістів. Невелика група його жителів, зокрема й М. Вальдземюллер, створила літературний салон, спрямований на вивчення філософії, космографії та картографії, так звану Вогезьку гімназію. Вони називали себе «Gymnasium Vosagence», а їхнім лідером був Вальтер Луд, секретар герцога Лотарингзького. Лудд встановив у Сен-Дьє друкований прес – спеціально для того, щоб публікувати власні твори, а заодно й праці інших членів гімназії. Безпосередньо друком займалися Мартін Вальдземюллер і Філезій Рінгманн.

Мартін Вальдземюллер викладав там як професор космології і водночас працював картографом разом із Рінгманном, який був професором латини.

Початковим наміром асоціація вчених-гуманістів було видати нове видання «Географії» Птолемея. Вальдземюллера запросили приєднатися до групи та внести свої знання з картографії. Незрозуміло, як він привернув увагу групи, але Люд пізніше описав його як майстерного картографа. Матіас Рінгманн також був залучений до групи через його попередню роботу з географією та знання грецької та латинської мов.

1507 р. Вальдземюллер спільно з Матіасом Рінгманном розробили та опублікували твір «Вступ до космографії» з картою світу, вживши для назви одного з континентів слово «America». Зображення цієї невідомої землі вперше з'явилося роком раніше на карті Джованні Маттео Контаріні.

1513 р. одна з карт Вальдземюллера була опублікована у виданні «Географії Птолемея» Йоганном Шоттом.

1516 р. Вальдземюллер видав ще одну великомасштабну настінну карту світу на дванадцяти друкованих аркушах — «Карту морських мандрів португальських мандрівників» (Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes).

1520 р. Мартін Вальдземюллер помер у Сен-Дьє.

Карти Мартина Вальдземюллера, що охоплюють територію України: «Octava Europe Tabula» (Восьма карта Європи), «Сучасна карта Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie) , «GENERALE PTHOLEMEI» (Генеральна карта світу Птолемея), «SECUNDA ASIAE TABULA» (Друга карта Азії), «Orbis Typus Universalis» (Карта світу), «Carta itineraria europae» та ін.

Українські землі на картах М. Вальдземюллера це – Русь, Поділля і Сарматія, а московські — Московія, Руссія та Біла Русь.

1507 р. «Вступ до космографії».

1507 р. Мартін Вальдземюллер видав свою класичну працю  «Вступ до космографії» (Cosmographiae introductio cum quibusdam geometriae ac astronomiae principiis ad eam rem necessariis. Insuper quatuor Americi Vespucii navigationes. Universalis Cosmographiae descriptio tam in solido quam plano, eis etiam insertis, quae Ptholomaeo ignota a nuperis reperta sunt).

Близько 1505 р. Мартін Вальдземюллер переїхав до Лотарингії, в містечко Сен-Дьє-де-Вож. .

Під патронатом Рене II, герцога Лотарингії, там утворилася асоціація вчених-гуманістів. Невелика група його жителів, зокрема й М. Вальдземюллер, створила літературний салон, спрямований на вивчення філософії, космографії та картографії, так звану Вогезьку гімназію. Вони називали себе «Gymnasium Vosagence», а їхнім лідером був Вальтер Луд, секретар герцога Лотарингзького. Лудд встановив у Сен-Дьє друкований прес – спеціально для того, щоб публікувати власні твори, а заодно й праці інших членів гімназії. Безпосередньо друком займалися Мартін Вальдземюллер і Філезій Рінгманн.

Мартін Вальдземюллер викладав там як професор космології і водночас працював картографом разом із Рінгманном, який був професором латини.

Початковим наміром асоціація вчених-гуманістів було видати нове видання «Географії» Птолемея. Вальдземюллера запросили приєднатися до групи та внести свої знання з картографії. Незрозуміло, як він привернув увагу групи, але Люд пізніше описав його як майстерного картографа. Матіас Рінгманн також був залучений до групи через його попередню роботу з географією та знання грецької та латинської мов.

1507 р. Вальдземюллер спільно з Матіасом Рінгманном розробили та опублікували твір «Вступ до космографії» з картою світу, вживши для назви одного з континентів слово «America». Зображення цієї невідомої землі вперше з'явилося роком раніше на карті Джованні Маттео Контаріні.

Рінгманн і Вальдземюллер готували видання Птолемеєвої «Географії», а тому проводили багато часу в бібліотеках Страсбурга й Базеля в пошуках і порівнянні різних манускриптів і карт. Однак вони не могли залишити без уваги нові відкриття іспанців і португальців.

М. Вальдземюлера дуже зацікавила постать Амеріго Веспуччі. В результаті Птолемей був відсунутий в бік, і замість його «Географії» була написана й видана невелика книжечка «Вступ в космографію» (Cosmographiae Introductio), яка складалася з чотирьох частинах. У першій М. Вальдземюллер коротко та в кращих традиціях виклав принципи космографії, розбирав геометричні теореми, подав визначення сфер, кіл, осей та кліматів. У праці розповідалося про частини Землі, головні вітри, моря та острови і про різні відстані між пунктами. Крім рутинних фактів, він включив у текст власну пропозицію, і це була свіжа ідея. Розповідаючи про нові території, що були описані Веспуччі в його «Quatour Navigationes» як четверта частина світу (quarta orbis pars), М. Вальдземюллер запропонував назвати їх Америкою на честь першовідкривача. Більш того, він помістив назву «Америка» на двох картах, які додавалися до «Вступу до космографії».

У «Космографії» була поміщена карта «Universalis Cosmographia Secundum Ptholomaei Traditionem et Americi Vespucii Alioru [m] que Lustrationes» (Карта світу, побудована відповідно до методу Птолемея і доповнена новими землями від Амеріго Веспуччі). Це була перша карта на якій з'явилася назва “Америка”. Ця карта повинна була скласти третю частину «Космографії», але навряд чи її екземпляри оправляли разом з книгою. Маленька книжечка і велика карта набули популярності. У перший же рік (1507) вийшли два видання – у квітні та в серпні. У 1508 р. М. Вальдземюллер писав своєму компаньйону Рінгманну, що книга широко розійшлася, а пізніше стверджував, що було продано 1 000 примірників. І текст, і карту багаторазово перевидавали і «адаптували», кожне видання зайвий раз підтверджувало, що Новий Світ слід називати Америкою.

Карта Вальдземюлера – одна із перших карт з точно нанесеними координатами (широти та довготи). Це була перша карта на якій з'явилася назва “Америка”. Вперше показано Америку окремо від Азії.  На карті вперше позначено “Атлантику”. На карті зображено Амеріго Веспуччі.На карті позначено м. Львів (Lemburg).

Карта була надрукована на 12 дерев'яних секціях, її розміри – 46 × 62 см. Вона містить нові географічні відкриття кінця XV — початку XVI ст. Мартін Вальдземюллер працював у той час у місті Сен-Дьє-де-Вож (герцогство Лотарингія Священної Римської імперії). На карті зображено Амеріго Веспуччі.

Створюючи нову географічну карту, М. Вальдземюллер назвав спершу “Америкою” лише північно-східну частину Бразилії, яка у португальців уже мала назву Санта-Круш (Земля Святого Хреста), в Іспанії ще довгий час на картах вживалися назви “Індія”, “Вест-Індія”, а потім “Новий Світ”. М. Вальдземюллер, запропонувавши в 1507 р. назвати четверту частину світу “країною Амеріго або Америкою” (тоді вважалося, що материкам слід давати жіночі імена), не мав на увазі применшити таким чином славу вже померлого Колумба, оскільки географи того часу не мали сумнівів, що генуезець і флорентієць відкрили різні землі (щоправда, сам Веспуччі ніколи не стверджував, ніби відкрив новий материк, але захоплююче описав його у листах про свої плавання до банкіра Медичі в 1503 р. та гонфалоньєра Флоренції Садеріні в 1504 р., що передруковувалися в багатьох країнах Європи).

Острова Вест-Індії, берега Флориди та Південної Америки вже відзначалися на двох більш ранніх картах – Кантіно (до 1502 р.) і карті Кавері (близько 1505 р.). Північна та Південна Америка на карті Вальдземюллера зображені як два великі континенти, що з'єднані перешийком. Цікаво, що на карті Америка відокремлена від Азії великим океаном, хоча Тихий океан того часу ще не був відомий європейцям. Перші європейські історичні свідчення про Тихий океан з'явилися завдяки експедиції конкістадора Васко Нуньєсу де Бальбоа (1513 р.) яка показала, що ширина Південної Америки на певних широтах відповідає карті Вальдземюллера з точністю до 70 миль.

На карті вперше позначено “Атлантику”. Води на захід від Європи в різний час називали по-різному: “Море за Геракловими стовпами”, “Атлантик”, “Західний океан”, “Море мряки”. Але назва “Атлантичний океан” вперше з'явилася в 1507 р. на карті М. Вальдземюллера, і  з того часу це позначення закріпилося в географії.

Нова частина світу відділена від Азії океаном (Oceanus Orientalis Indicus (Східний Індійський Океан). Через шість років європейці перетнуть Панамський перешийок і побачать його з берегів Америки. Ще через сім років цей океан побачить Магеллан, попливе через нього далі на захід, назустріч своїй фізичній смерті й історичному безсмертю, і назве його Тихим. Ідею назвати четверту частину світу Америкою приписують і автору карти Мартіну Вальдземюллер, і ймовірному автору тексту «Cosmographiae Introductio» Матіасу Рінгманну, і самому Вотрену Люду. У всякому разі, заснована в 1991 році міжнародна премія з географії (неофіційно «Нобелівська премія з географії») має ім'я Вотрена Люда  і присуджується щорічно під час Міжнародного географічного фестивалю в Сен-Дьє.

На карті позначено м. Львів (Lemburg).

1513 р. на базі цієї карти була складена карта “Orbis Typus Universalis” (Сучасна карта світу). Цю карту часто називали “Admiral's Map” (Карта адмірала), ймовірно мова йшла про Христофора Колумба – “адмірала океанів”. Українські землі позначено як “Russia …” (Русь). На оновленій карті світу назва “Америка” відсутня. Обґрунтування цього відступу – інша карта (Tabula Terre Nove). На регіональній карті Карибського басейну та Атлантичного океану (Tabula Terre Nove) Південна Америка позначена як “Terra Incognita” (Невідома земля) і має напис, що вказує на те, що ці землі були виявлені Колумбом, без будь-яких ознак ролі Амеріго Веспуччі в розвідці північного узбережжя Південної Америки. Карта фокусується на Карибських островах та Північній і Південній Америках, які розміщується в західній частині карти, без ознак західного узбережжя цих материків. На мапі Меркатора, опублікованій в 1538 р., назву Америка було поширено на Північну Америку.

1513 р. «Географія» Птолемея.

Мартін Вальдземюллер  продовжив справу Ніколауса Германуса та Бернарда Сильвана. Важливим етапом стало Страсбурзьке видання 1513 р. «Географії» Птолемея підготовлене Мартіном Вальдземюллером і Маттіасом Рінгманном (Matthias Ringmann; 1482-1511; німецький картограф) на абсолютно новій основі (повтор Страсбурзького видання – 1520 р.). Перш за все, вони розшукали в Базелі (Швейцарія) та в Італії грецькі рукописи «Географії», за якими внесли ряд виправлень в її текст. При підготовці видання автори поставили за мету показати відмінності між давньою та новою географією. У це видання було включено 20 нових карт, які відомий географ, мандрівник та полярний дослідник Адольф Ерік Норденшельд (1832-1901) назвав «першим новим атласом світу». Видавець карт – Якобо Есслер (Jacobus Eszler) та Георгій Убелін (Georgius Uebelin), друкар – Йоганн Скотт (Johann Schott).

На «Восьмій карті Європи» (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) написи: Сарматія Європейська (Sarmatia Evrope), Сарматія Азійська (Sarmatiae Asiaticae Pars). Ця карта майже без змін повторювалася у всіх виданнях Географії К. Птолемея, починаючи від Ульмського (1482 р., Ніколаус Германус) і до видання 1541 р.

На «Генеральній карті світу Птолемея» (GENERALE PTHOLEMEI) Європою (Europa) названо територію від Піренейського півострова до Азовського моря; Азією (Asia) – на схід від Каспійського моря. Східна Європа має на карті назву Сарматії Європейської (Sarmatia Europa).

Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystenesfl) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море, Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та Кримський півострів (tavrica).

Мапа створена на основі карти Франческо Берлінґєрі «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» (1482 р.).

На «Сучасній карті Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie) найдетальніше показано територію від Одеру до Дніпра і західного узбережжя Чорного моря.

Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Карта має дві назви «Русь». Одна Русь (Rvssia) позначена біля м. Холм (на північному сході від Герцинського лісу (Silua Hertinia), друга – біля Львова. Це територія Руського воєводства, створеного в 1434 р. (існувало в 1434–1772 рр.). Позначено також Поділля (Роdolia) на південь від заліснених Карпат (Carpatus Mons).

На півдні – Перекопська Татарія (Tartaria Precopiensis). А на Кримському півострові уважний європейський читач міг побачити, що Крим на початку XVI ст. позначений як «Таврика Херсонеська, а нині Мала Тартарія».

Українське Лівобережжя подано схематично. На карті вперше позначено багато українських міст, зокрема на Львівщині: Львів (Leopolis), Самбір (Sambor), Стрий (Striy), Глиняни (Glinianі), Буськ (Bujzco), Городок (Grodeck) та ін.

Землі на захід від Одеру названа частиною Великої Німеччини (Magne Germanie pars).

У верхньому правому куті зображено Московське князівство (Dvcatvs Mosckovia), на південь від нього – Біла Русь або Московія (Rvssia Alba sive Mosckovia).

Мапа створена на основі карт Центральної Європи Ергарда Етцлауба та карти М. Беневентано / Б. Ваповського, що входила до Римських видань «Географії» К. Птолемея 1507 p. та 1508 р.

На «Другій карті Азії» (SECUNDA ASIAE TABULA) зображені частини: Сарматії Європейської (Sarmatiae in Europa pars), Азовського моря (Palvs Maeotis), Приазов’я з Сивашем (Bicis Palus), Кримського півострова (Taurica Chersonesus), Чорного моря (Ponti Euxini pars), ланцюга Алаунських гір (Alauni montes), що переходять у Рифейські гори (Ripbei montes). З Алаунських гір витікають три річки без назви, які перетинають Приазов’я і впадають в Азовське море.

1516 р. «Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes».

1516 р. Мартін Вальдземюллер. «Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes» (Карта морських мандрів португальських мандрівників). Надрукована в Страсбурзі. Основою цього видання послужила карта Ніколоса де Кавері. Кожен фрагмент карти має розмір 45,5×62 см, загальний її розмір досягає 1,28×2,33 метра. Це великомасштабна настінна карта світу на дванадцяти друкованих аркушах.

Українські землі на карті це – Поділля, московитські – Руссія та Московія.

Четвертий аркуш карти «Тартарія». Тартарія включає ряд територій Московського царства і Далекого Сходу: монголи живуть в «справжній Тартарії» («Terra Mongal et que vera Tartaria dicitur»), а дві тартарські провінції — Tartaria Corasine (змішання Хорасана і Хорезму) і Tartaria Torquesten (Туркестан) — знаходяться південніше, на схід від Каспійського моря. Ці дві Тартарії замінюють, відповідно, птолемеївські Скіфію, Согдіану і Бактрію.  Протягом XVI століття відбувається «наступ» сучасних назв на територію, раніше відношувану до Тартарії; зокрема, у Ґерарда Меркатора (1541) й Абрагама Ортеліуса. На карті світу Абрагама Ортеліуса (1564) Тартарія розташовується далеко на півночі Азії, займаючи невизначене становище між Московією і Далеким Сходом [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. 702 p.].

Опис карти. Вона характеризується своїм прямолінійним зображенням із масштабами горизонтальної та вертикальної осей, а також використовує набір допоміжних ліній із 16 центрами на круговій лінії та центральною точкою, що призводить до дуже сильної подібності до карти Кавері 1506 року.

Рівень декоративного оформлення виглядає дещо зниженим порівняно з його картою 1507 року. «Carta Marina» має такий самий розмір, як його карта 1507 року, і містить значно розширену та виправлену географічну інформацію. Точніше, якщо мова йде про узбережжя Венесуели та Бразилії.

«Carta Marina» можна вважати першою друкованою морською картою в усьому світі. Частково через суперечки навколо його раннього позначення Західної півкулі як «Америка» Вальдземюллер опускає це слово в «Carta Marina» і заявляє, що Північна Америка пов’язана з Азією.

Карта 1516 року, на відміну від карти 1507 року, показує існування не Тихого океану, а сильно зменшеного материка Південної Америки. Зображення Вальдземюллером цього фрагмента континенту не відрізняється від відомої «планісфери Кантіно», карти, відомої як «карта адмірала», яка міститься у виданні Вальдземюллера «Географії» Птолемея 1513 року, і тому її можна знайти не лише в «Carta Marina».

Стратегічно розташувавши лівий список, картограф залишив відкритим питання про те, чи була протока, яка забезпечує вихід до Тихого океану. Однак Бальбоа вже в 1513 році відкрив, що на захід від Центральної Америки є океан.

1520 р. Мартін Вальдземюллер у Страсбурзі  видав карту «Carta itineraria europae» (Карта Європи). Робота над картою тривала 9 років (розпочав – 1511 р.). З першого видання «Карти Європи» в 1511 р. відомо лише описовий текст, сама карта все ще вважається втраченою, карта 1520 р. відома лише в одному примірнику. На карті представлено герби європейський держав і земель, що належали німецькому імператору Карлу V. Карта присвячена теж йому. Завдяки схрещенню династичних ліній Карл V Габсбург отримав у спадок величезні території в Західній, Південній та Центральній Європі, що до того часу ніколи не об'єднувались:

*від батька, Філіпа: Брабант, Голландія, Зеландія, Бургундія, Франш-Конте та інші.

*від матері, Іоанни: Кастилія, Леон, Гранада, Канари, Сеута й Вест-Індія.

*від діда по матері Фердинанда II Арагонського: Арагон, Ломбардія, Балеарські острови, Сардинія, Сицилія, Неаполь, Морея й Руссильйон.

*від діда по батькові Максиміліана I: корона Імператора Священної Римської імперії, Австрія, Штирія, Угорщина, Богемія, Моравія, Сілезія, Передня Австрія, Тіроль, Істрія та інші.

*приєднані ним землі: Туніс, Люксембург, Артуа, Шароле, П'яченца, Нова Гранада, Нова Іспанія, Перу, Філіппіни й низку інших земель.

Назва «RVSSIA» (Русь) на карті зустрічається два рази. На цій  мапі позначено Поділля (Podoliae Pars) та Карпати (Carpatus mons).

Історична довідка. Карл V Габсбург (1500—1558) — король Німеччини (римський король) з 28 червня 1519 по 1520 роки, імператор Священної Римської імперії з 1520 р. (коронований 24 лютого 1530 р. в Болоньї Папою римським Климентом VII), король Іспанії (Кастилії й Арагону) з 23 січня 1516 р. (під ім'ям Карла I). Найвизначніший державний діяч Європи першої половини XVI ст., що зробив найбільший внесок в історію серед правителів того часу. Карл V — остання людина, яку було офіційно короновано Папою римським імператором, він же — остання людина, яка відсвяткувала в Римі тріумф. 28 червня 1519 р. колегія німецьких курфюрстів у Франкфурті одностайно обрала імператором Священної Римської імперії Карла V. 23 жовтня 1520 р. Карла було короновано в Аахені.

Йоханнес Рюйш (Johannes Ruysch; 1460-1533), німецький картограф й астроном нідерландського походження.

Карта 1507 р. є другою друкованою картою, що містить інформацію про Новий Світ. Після цієї публікації Рюйш працював картографом і астрономом короля Португалії Мануеля I.

1507 р. Карта “Uniuersalior cogniti orbis tabula ex recentibus confecta obseruationi” (Універсальна карта світу з відомими й новими спостереженнями) опублікована в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр.. Йоханнес Рюйш дав про світ ширше уявлення ніж Фра Мауро (1459), тому, що вже використовує  дані про відкриття португальських та іспанських мореплавців.

У планісфері Рюйша використовується правильна конічна проєкція, де паралелями є концентричні круги, а меридіанами — лінії, що починаються на Північному полюсі, як і у планісфері Джованні Маттео Контаріні (Giovanni Matteo Contarini). Планісфера Контаріні — перша друкована карта світу, де зафіксований Новий світ, створена в 1506 році.

В 1506—1507 роках були опубліковані три окремі карти світу. Планісфера Контаріні (1506) і глобус і карта Мартіна Вальдземюллера (1507) мали деякий вплив, але не були широко відомі. На сьогодні існує тільки одна копія кожної карти, і обоє були знайдені у XX столітті. На відміну від двох попередніх, карта світу Йоханнеса Рюйша (1507) була набагато поширеніша і багато її копій існують досі. Тому ця карта мала великий вплив.

Карта фіксує відкриття Христофора Колумба, а також відкриття 1496-1498 рр. Джона Кабота, а також містять інформацію з португальських джерел і розповідь Марко Поло про його подорожі. На карті є нотатки, які явно були з португальських джерел. Південна Америка показана як окремий континент, розташований на південному сході Азії.

У попередні роки було здійснено безліч географічних відкриттів:

·        Бартоломеу Діаш обігнув Африку з півдня і вийшов в Індійський океан (1487);

·        Христофор Колумб почав дослідження Карибського моря і Південної Америки (1492-93, 1493-94, 1498, 1502-04);

·        Джон Кабот відкрив острів Ньюфаундленд (1497);

·        Васко да Гама здійснив першу подорож з Європи в Індію (1499);

·        Амеріго Веспуччі здійснив ряд подорожей в Карибське море і Південну Америку (1499, 1501-02).

Але і вона описує світ відповідно до ідей К. Птолемея. Територія України – Русь (RVSSIA; Західна Україна), Поділля (PODOLIA) та Біла Русь (RVSSIA ALBA; Лівобережжя). На карті показано Чорне море (PONTVS EVXINVS). Московські (російські) землі – Московія (MOSKOVIA), на схід від якої – Казань (CASAN). На карті позначені: TARTARIA (Тартарія), POLONIA (Польща), LITVANIA (Литва), PRYSSIA (Пруссія), ORIGA (Латвія), LIVONIA (Лівонія) і т. д. Річка TANAIS (Дон) – межа між Європою та Азією.

Йоганн Вернер (Johannes Werner; 1468–1522) – німецький географ, картограф та астроном.

1514 р. видав у Нюрнберзі «Географію» Птолемея без карт, зробивши спробу внести в текст нові відомості, зокрема деякі таблиці. Ці доповнення Вернера були більш ніж довільними і лише заплутували розуміння тексту К. Птолемея.

Картографічна традиція Страсбурзьких видань 1513 р. та 1520 р. була продовжена німецьким картографом Лоренцом Фрізом, який проілюстрував наступні Страсбурзькі видання «Географії» Птолемея (1522, 1525, 1535, 1541 рр.).

Чотири страсбурзькі видання «Географії» відрізнялися від попередніх тим, що вони мали окрему частину, присвячену tabulae modernae. Видання Мартіна Вальдземюллера 1513 і 1520 років містили 20 сучасних карт; у виданнях Лоренца Фріза 1522 і 1525 років було 23 сучасні карти. Останні два видання надрукував Йоганнес Грюнінгер.

Лоренц Фріз (Lorenz Fries; 1489-1550), географ Священної Римської імперії, картограф, лікар і астролог.

Проілюстрував видання «Географії» Птолемея (1522, 1525, 1535, 1541 рр.). Ці чотири видання «Географії» відрізнялися від попередніх тим, що вони мали окрему частину, присвячену tabulae modernae. Видання Мартіна Вальдземюллера 1513 і 1520 років містили 20 сучасних карт; у виданнях Лоренца Фріса 1522 і 1525 років було 23 сучасні карти.

Отже, разом з Йоганнесом Грюнінгером Фріз видав два видання «Географії» Птолемея 1522 і 1525 рр. у Йоганна Кобергера (Johannes Grüninger) в Страсбурзі. До видання 1525 р. Фріз готує нові карти Південно-Східної Азії та Ост-Індії, Китаю та світу, але географія цих карт походить від карти світу Вальдзеемюллера 1507 року. Видання  1522 року є дуже рідкісним, що свідчить про те, що робота не мала комерційного успіху.

Починаючи з видання 1525 р. текст «Географії». Птолемея був поданий в новому латинському перекладі, здійсненому відомим гуманістом-істориком Віллібальдом Піркгаймером (Willibald Pirckheimer; 1470-1530).

Віллібальд Піркгаймер був німецьким юристом, автором і гуманістом часів Відродження, заможним і відомим діячем Нюрнберга в XVI столітті, а також членом управлінської міської ради протягом двох періодів. Він був найближчим другом художника Альбрехта Дюрера який зробив ряд його портретів, і близьким другом великого гуманіста і богослова Еразма Ротердамського. Він був членом групи Нюрнберзьких гуманістів, разом з Конрадом Целтісом, Себальдом Шрейєром та Хартманом Шеделем (автором Нюрнберзької хроніки). З ним також консультувався священний римський імператор Максиміліан Iз літературних питань. Піркгаймер переклав багато класичних текстів німецькою мовою (як і грецькі тексти на латинську мову).

Третє видання з меншими картами з'явилися після смерті Грюнінгера і Фріза в Ліоні 1535 р.

Після смерті Грюнінгера в 1531 р. справу продовжив його син Крістоф, який, ймовірно, продав матеріали «Географії» Птолемея  двом ліонським видавцям, братам Мельхіору та Гаспару Трехселям, які опублікували спільне видання в 1535 р., перш ніж Гаспар Трехсель (Gaspar Trechsel; 149.?-1570) опублікував у Відні книгу власного видання 1541 р.

Ці два останніх видання були виправлені іспанським філософом, математиком, географом та медиком Мігелем Серветом (Miguel Serveto y Conesa, Michael Servet; 1511-1553). У своїй праці з редагування перекладу Піркхаймера М. Сервет використовував нове видання грецького тексту «Географії» (1533 р., Базель, без карт) Еразма Роттердамського (Desiderius Erasmus Roterodamus; 1466-1536). Еразм Роттердамський – один із найвідоміших мислителів епохи пізнього Відродження, філолог (чудово знав грецьку мову) і добре розумів значення праці К. Птолемея в епоху розвитку торгівлі і мореплавання.

Мапа Лоренца Фріза 1522 р. “Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі), яка була поміщена в Страсбурзькому виданні, є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними епохи. Західна Україна позначена як Русь (Russia), включаючи Галичину, Холмщину та Берестейщину; центральноукраїнські землі – Поділля (Podolia).

Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

На карті позначено м. Львів. Серед українських міст: Colomіa (Коломия), Саmenez (Кам'янець), Premiflia (Перемишль), Halliz (Галич), Busco (Буськ), Gologor (Гологори) та ін.

Картографічна неточність – Карпатські гори надруковані перевернутими.

Мапа створена на основі карти 1513 р. німецького картографа Мартіна Вальдземюллера (1470—1522) «Сучасна карта Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії й Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie, Eur, Sive, Hungarie, Polonie, Russie, Prussie, Et, Vvalachie).

В цьому ж виданні була поміщена карта Лоренца Фріза “Orbis Typus Universalis Iuxta Hydrographorum Traditionem Exactissime Depicta” (Карта світу) де українські землі позначено як  Русь (Russia) – територія Правобережної України.

1522 р. Карта світу Лоренца Фріза «Tabula noua totius orbis. Diefert Situs Orbis Hydrographorum ab eo quem Ptolomeus Posuit» де українські землі позначено як Біла Русь (Russia Alba) – територія Лівобережної України.

1522-1525 рр. Карта «TAB[ULA] MOD[ERNA] TARTARIE». Страсбурзькі видання «Географії» Птолемея. Формат  35.2 x 47.0 см. Тартарія (TARTARIE) починається за Волгою. Біла Русь (Russia Alba) позначена між Дніпром і Доном. Білоруські землі позначені як Московія.

1522 р., 1525 р., 1535 р., 1541 р. «Восьма карта Європи».

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 1488—1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Викладав в Гайдельберзі богослов'я, а пізніше в Базелі — математику. Першим з німецьких вчених видав єврейський текст Біблії з латинським перекладом і примітками (Базель, 1535) і посібник з граматики халдейської мови (1527). Справжній внесок С. Мюнстера полягав у тому, щоб популяризувати карту як конкретне джерело інформації та зробити її доступною для читання всім без необхідності особистої подорожі.

Себастьян Мюнстер народився в Інгельхаймі на Рейні, невеликому містечку в землі Рейнланд-Пфальц. Він був сином Андреаса Мюнстера, керівника місцевої лікарні Святого Духа.

Після навчання у монастирській школі францисканців у Гайдельберзі в 1505 році у віці 17 років вступив до францисканського ордену. Там помітили його надзвичайні лінгвістичні здібності і в 1507 році його відправили до Левена, а потім до Фрайбурга. Під час свого однорічного перебування в школі він познайомився з Грегором Рейшем, учителем і пріором картезіанців, який зацікавив його єврейською мовою та географією.

У 1509 році Себастьян Мюнстер переїхав до Руфаша у Франції, де, будучи учнем Конрада Пелікана, продовжував практикувати географію та іврит, а також грецьку мову, математику та астрономію. Ймовірно, лише тут він познайомився з досить вичерпною енциклопедією «Margarita Philosophica» вже знайомого йому Грегора Рейша. Він також познайомився з «De situ orbis libri tres Pomponius Mela». Обидві книги увічнили його інтереси. У 1511 році він пішов слідом за Пеліканом до Базельського університету, а потім до Пфорцгайма, де був висвячений на священника. Після івриту разом з Пеліканом вони вивчали інші семітські мови – арамейську та ефіопську.

З 1514 по 1518 рік Мюнстер працював лектором у францисканській школі в Тюбінгені. До речі, він вивчав астрологію та практичну математику у знаменитого Штеффлера. У 1518 році Себастьян Мюнстер повернувся до Базеля як лектор і викладав у монастирській школі до 1521 року. Після 1518 року він опублікував багато творів на івриті, завдяки чому став відомим.

Людовик V запросив його до Гайдельберзького університету як професора івриту. Він викладав з 1521 по 1529 рік, після чого залишив орден францисканців і перейшов до Базельського університету. Тут він остаточно прийняв протестантизм і змінив релігію. У 1530 році він одружився з Анною Зельбер, вдовою друкаря Базеля Адама Петрі. У 1532 р. у них народилася донька Аретія. Тепер ніщо не заважало підготувати до друку власні твори та переклади. Технічними питаннями, тобто наглядом за гравюрами на дереві, набором і самим друком, займався виключно його пасинок Генріх Петрі. З колофонів книг видно, що він був власником видавництва та друкарні.

На знак визнання його компетентності та заслуг у 1547 році Мюнстера було призначено ректором Базельського університету. Своїм девізом він взяв девіз «Повага до Бога як основа пізнання». Видання «Космографії» 1550 року було останнім варіантом, до якого Мюнстер міг внести корективи, наступні видання відбулися без його участі. Себастьян Мюнстер був похований у Базельському соборі. Похоронну промову на івриті виголосив його колишній друг Еразм Освальд Шрекенфукс, гуманіст.

Головні роботи:

·        1540 р. «Geographia Universalis» (Географія Птолемея). Видання 1551 р. містить зображення міст, портрети людей та костюмів. Ці видання, надруковані в Німеччині, є найбільш цінними.

·        1544 р. «Cosmographia» (Космографія; Базель), в якій друкувалися карти К. Птолемея і власні карти автора.

 

ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК  КОСМОГРАФІЇ У ЄВРОПІ

Космографія (дав.-гр. κοσμογαφία, лат. cosmographia від дав.-гр. κόσμος — світ, всесвіт та γραφή — пишу) — наукова і навчальна дисципліна, що вивчає будову Всесвіту. Існувала до початку XX ст.

Термін «космографія» запровадив Клавдій Птолемей (ІІ століття). Під космографією у сенсі науки розуміли дисципліну, що охоплювала предметні галузі астрономії та наук про Землю. У процесі спеціалізації науки космографія розділилася на низку наукових дисциплін, перестала бути самостійною наукою і стала навчальною дисципліною в інститутських курсах. У вузькому значенні космографією може називатися опис та картографування небесної сфери та небесних тіл (описова астрономія). Інший вузький зміст терміна існував до XVII століття: космографією називали географію, особливо описову географію у зв'язку з картографією, зокрема, опис країн і народів.

Отже, основи космографії заклав Птолемей, який зібрав свої географічні праці у «Γεωγραφικ φήγησις» (з дав.-гр. — Вступ до географії) у восьми книгах та поєднав знання про астрономію, географію, геологію та математику у нову науку про Всесвіт та його світобудову, обґрунтував геоцентричне походження небесних тіл та явищ. Завдяки візантійському гуманістові Мануїлові Хрисолору, який розшукав рукопис твору, та його учню — Джакопо д'Анджело, праця Птолемея стала відома серед вчених Європи.

Отже, одним із перших європейських дослідників «Географії» К. Птолемея був італійський гуманіст Джакопо д'Анджело (1360–1410), який в 1406 р. переклав її на латинську мову та дав їй назву «Cosmographia»,. У всіх виданнях «Географії» починаючи з 1475 р. і аж до венеціанського видання 1511 р. використовується переклад Джакопо д'Анджело.

Лише в Римському виданні 1478 р. текст був звірений з грецьким оригіналом його видавцем, італійським гуманістом Доміціо Кальдеріні (1446–1478), який вніс в текст деякі поправки. Доміціо Кальдеріні навчався у Вероні, Венеції та Римі. Був папським секретарем Сікста IV.

У 1466 р. німецький картограф, космограф та астролог, чернець-бенедиктинець Ніколаус Германус користуючись латинським перекладом «Вступу до географії» виконав креслення карт в трапецієподібній проєкції Птолемея та видав нову версію «Географії» (з доповненими перевиданнями у 1467 та 1468 роках), у якій, зокрема запропонував нові правила позначення гір, річок, озер та кордонів.

У 1524 році професор математики Інгольштадтського університету Петер Апіан (1495—1552) видав свою «Cosmographia» (Ландсгут 1524, Антверпен 1529, та інші видання). У своєму творі Апіан пропонує для визначення географічних довгот вимірювати відстань між Місяцем і нерухомими зірками і вперше вказує, що хвости комет звернені в сторону, протилежну Сонцю.

З врахуванням виданого у 1533 році за редакцією Еразма Роттердамського грецького тексту «Вступу до географії» учень Аппіана — голландський фізик, математик та картограф Ґемма Фрізіус  (1508—1555) у 1545 та 1584 роках видав розширені видання праці свого вчителя. Протягом XVI століття «Cosmographia» Апіана та Фрізіуса була настільки популярною, що її перевидавали 14 мовами понад 30 разів.

Паралельно з Ґеммою Фрізіусом у 1544 р. німецький вчений та космограф Себастьян Мюнстер видає у Базелі свою ґрунтовну «Космографію», яка у період з 1544 р. до 1650 р. зазнала 46 перевидань шістьма мовами (27 німецькою, 8 латинською, 4 англійською, 3 італійською, 3 французькою, 1 чеською). Останнє німецьке видання було опубліковане в 1628 році, задовго після його смерті.

1667 р. голландський картограф Яна Блау видав у 12 томах «Le Grand Atlas, ou Cosmographie Blaviane, en laquelle est exactement descritte la terre, la mer, et le ciel» (Великий атлас, або Космографія Блау).

1650 р. виходить праця голландського географа Бернгарда Варена «Geographia Generalis» (Загальна географія), перевидана у 1664 і 1671 рр., у 1693 р. в Лондоні вийшла в перекладі англійською під назвою «Cosmography and Geography» у 2 томах, першу частину якого складає саме праця Бернгарда Варена, а до другої увійшли твори та записки французького історика та картографа Ніколи Сансона, до яких додано близько сотні космографічних, географічних та гідрографічних таблиць.

1693 р. опублікована праця венеціанського географа та історика Вінченцо Марія Коронеллі «Космографія» (Epitome cosmografica, о Compendiose introduttione all'astronomia, geografia e idrografia, par l'uso dilucedatione a fabrica delle sfere, globi, planisferi, astrolabi, e tavole geografiche e particolarmente degli; stampati, e чріеgati nelle publiche lettioni dal P. Maestro V . Coronelli. Colonia; ad istanza di Andrea Poletti in Veneria).

 

«Geographia Universalis»

Себастьян Мюнстер був учнем відомого німецького астронома і математика Йоганна Штеффлера (Johannes Stöffler; 1452-1531), автора коментарів до “Географії” Птолемея. Допомагаючи Штеффлеру, С. Мюнстер взяв участь в транскрибуванню географічних назв і термінів, використаних Птолемеєм, на латинську мову. При підготовці Базельського видання (1540) “Географії” Птолемея (Geographia Universalis) С. Мюнстер взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., але набагато поліпшив його. Видання було присвячене Базельському єпископу, який на цей час вже помер. При підготовці карт він використовував, як вихідний матеріал карти Ульмського видання 1486 р., грецький текст “Географії” Еразма Роттердамського та її Ліонське видання 1535 р., що містило поправки Сервета. Таким чином, він постарався якнайкраще використати праці своїх попередників.

З 27 карт Птолемея «Загальна карта світу» побудована в другій, або геометричній, проєкції Птолемея, як і карти Азії під номерами VII й VIII. Решта регіональні карти побудовані в трапецеїдальній проєкції Ніколауса Германуса (редактора Ульмського видань 1482 р. і 1486 р.). Виключення «Карта XII Азії», складена в прямокутної проєкції географа та картографа Маріна Тірського. По конструкції й по малюнку карти Птолемея в Базельському виданні (1540) близькі до Ульмського, але за географічним змістом дуже відрізняються від них і від останніх Страсбурзьких та Ліонського видання (1522-1535). С. Мюнстер застосував новий спосіб друкування географічних назв – відливав цілі слова і рядки та  впроваджуючи виливок в дерев'яні дошки, на яких гравіювалося зображення. Це дозволяло застосовувати одноразове, а не дворазове друкування кожного аркуша. [В. А. Бронштэн«КлавдийПтолемей.Глава12».http://www.argoschool.ru/biblioteka/antichnost_i_ellinizm/va_bronshten_klavdij_ptolemej_glava_12/].

До 27 карт К. Птолемея С. Мюнстер додав 21 нову карту: одну «Загальну карту світу» (з Америкою) і 20 регіональних. «Загальна карта світу» виконана в еліптичній проєкції, регіональні - в прямокутній проєкції, але без координат і з різним орієнтуванням (вгорі – то північ, то південь, то схід).

Крім першого видання “Geographia Universalis”1540 р. С. Мюнстер видав ще чотири, всі в друкарні Генріка Петрі (1542 р., 1545 р., 1551 р., 1552 р.). На титульному аркуші видання “Geographia Universalis” 1545 р. зображений Птолемей-астроном. В цьому та в останньому Базельському виданні 1552 р. замінені й додані деякі «нові» карти.

«Cosmographia»

Себастьян Мюнстер є одним із найвідоміших космографів епохи Відродження разом із Леонардо да Вінчі (1452–1519), Мартіном Бегаймом (1459–1507), Мартіном Вальдземюллером (1472/75–1520), Петером Апіаном (1495–1552) та Герардом Меркатором (1512–1594).

Під час роботи в Гайдельберзькому університеті (найстаріший університет на території Німеччини) в 1524 році Мюнстер познайомився з ельзаським гуманістом Ренанусом. Саме він зацікавив його Птолемеєм і запропонував ідею видання його творів, зокрема «Космографії», призначеної для населення, німецькою мовою. Спонукуваний цією думкою, Мюнстер звернувся до тогочасних мандрівників і вчених з проханням надати йому карти, описи та ін. свідчення своїх подорожей. Він також дав практичні поради для проведення необхідних вимірювань і спостережень. На звернення відгукнулося близько 120 осіб, географи, історики, видавці та гравери (гравери на міді). Відтак «Cosmographia» є результатом співпраці багатьох людей, які часто ризикуючи життям, відгукнулися на звернення та хотіли допомогти. Всупереч видимості, у той час креслити та розпитувати про деталі не було безпечною діяльністю. Теолог Сігісмондо Аркер, який збирав дані на Сардинії, з цієї причини опинився в руках інквізиції.

«Cosmographia» — найдавніший опис світу німецькою мовою, що заснована як на друкованих джерелах, так і на повідомленнях різних людей і закладів. Це збірка історико-географічних даних, що значною мірою сприяла розповсюдженню географічних знань і стала зразком для наступних укладачів «Космографії». «Космографія» була однією з найуспішніших і найпопулярніших робіт XVI століття. Упродовж століття праця витримала 24 перевидання мовою оригіналу — німецькою та в перекладах латинською, французькою, італійською, англійською, чеською мовами.

«Cosmographia» —ґрунтовна праця, яка серед різноманітних історико-географічних даних містила багато гірничої інформації. Розглядались питання видобутку й збагачення корисних копалин, наводились конструкції підйомних, водовідливних, вентиляційних і збагачувальних машин, рушієм яких слугував водний потік. Мюнстер, не маючи професійних знань у гірничій галузі, спирався на праці античних авторів і своїх сучасників (значною мірою на роботи Ґ. Аґріколи), про що шляхетно повідомив читачів. Крім карт, доданих на окремих аркушах, які містяться в самому тексті, вона містила в собі портрети монархів з їх гербами і безліч чудових малюнків, які давали наочне уявлення і про людину, і про навколишнє середовище, і про тварин, і про рослини, і про пояси земної кулі.

Перше видання було надруковане в офісі Генріха Петрі (Heinrich Petri) в Базелі. Генріх Петрі був сином від першого шлюбу дружини Мюнстера з базельським книгодрукарем Адамом Петрі.

Перше видання від 17 серпня 1544 року присвячене Густаву Вазі. Воно мало лише 660 сторінок і 48 карт. До копій «стандартних» карт К. Птолемея, він включав кілька нових карт Європи, які сам Мюнстер розробив на основі своїх попередніх подорожей, а також з надійшлих матеріалів. Нові карти мали велику популярність, що спонукало автора підготувати нові. З цією метою він об’їздив Швейцарію, Францію, Баварію та Пруссію. Останнє авторське видання 1550 року мало понад 1200 сторінок, містило 62 карти та 74 види міст. З цього видання надання міських пейзажів для різних робіт стало стандартним. Видання 1628 року (останнє з майстерні Петрі) мало вже майже 1 800 сторінок. У 1588 році Генріх Петрі вперше збагатив «Космографію» картами на міді, скопійованими з «Theatrum Orbis Terrarum» Ортеліуса. Цей момент можна вважати закінченням ксилографічної ілюстрації.

Ця монументальна праця поєднувала в собі інформацію з історії та географії, астрономії та природничих наук, а також культурні, політичні та побутові відомості. На її підготовку пішло близько 20 років. Після смерті Мюнстера в 1552 р. його «Космографію» продовжували доповнювати і перевидавати Генріх Петрі та його син Себастьян до 1628 р. Видання 1628 р. було відредаговано та розширено базельським теологом Вольфгангом Майєром (Wolfgang Meyer).

«Космографію» видавали з 1544 р. по 1628 р. (46 перевидань шістьма мовами – 27 німецькою (1544, 1546, 1548, 1550, 1553, 1556, 1558, 1561, 1564, 1567, 1569, 1572, 1574, 1578, 1588, 1592, 1598, 1614, 1628 рр.), 8 латинською (1550, 1552, 1554, 1559, 1572 рр.), 4 англійською, 3 італійською (1558, 1575 рр.), 3 французькою (1552, 1556, 1560, 1565, 1568, 1575 рр.), 1 чеською (1554 р.). З моменту свого першого випуску до смерті Мюнстера «Космографія» розтовстіла з 660 до 1162 сторінок, а  потім до більш ніж 1750. У друкарській майстерні Петрі за 84 роки (1644–1628) було надруковано близько 50 тис. примірників. примірників «Космографії» німецькою мовою, бл.10 тис. латиною. Частина «Космографії» була видана за межами Базельської майстерні. Серед найбільш відомих репринтів — паризьке видання Франсуа де Бельфоре, модернізоване уривками з «Theatrum Orbis Terrarum Ортеліуса» (1575) та «Civitates Orbis Terrarum» Брауна та Гогенберга.

«Civitates orbis terrarum» — атлас міст світу, виданий у Кельні в 1572-1618 роках Георгом Брауном і Франсом Гогенбергом.

У 1571 р. Томазіні підготував видання «Космографії» у Венеції.

До найвідоміших творців міських видів, включених до «Космографії» належать: Ганс Рудольф Мануель Дойч (Hans Rudolf Manuel Deutsch; 1525–1571), який підписувався ініціалами HRMD, RMD або RM у формі лігатури; Якоб Клаузер (Jakob Clauser; 1520–1578) – IC або IK у формі лігатури; Давид Кандел (David Kandel; 1538 –1587) – DK також у формі лігатури. Інші гравюри на дереві включають: Крістофа Штіммера (CS), Генріха Хольцмюллера (H.H. або HHF), Ієроніма Віссенбаха Базилієнського (HWB), Мартіна Гофмана (Martin Hoffmann; MH або MHF), Грегоріуса Сікінгера (GS).

Слідом за описом Польщі в «Космографії» Мюнстера вміщено опис Литви, Самогітії та Руссії.

На джерела, за якими складено опис цих країн,  автор не зробив посилань. Але на початку своєї праці C. Мюнстер перелічує письменників, творами яких користувався, хоча в цьому переліку і немає вказівок на самі твори, з яких внесені були відомості в «Космографію». Джерела ці наступні: 1) твір Енея Сільвія Пікколоміні “De Polonia, Lithuania et Prussia siue Borussia”; 2) твір Деція “De vetustatibus Polonorum”; 3) твір Матвія Меховського “Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana” [СЕБАСТИАН МЮНСТЕР. КОСМОГРАФИЯ. KOSMOGRAPHIE. ОПИСАНИЕ ЛИТВЫ, САМОГИТИИ, РУССИИ И МОСКОВИИ — СЕБАСТИАНА МЮНСТЕРА (XVI векa) http://drevlit.ru/texts/m/munster.php].

«Cosmographia» містить шість книг:

Книга І: Астрономія, математика, фізична географія, картографія.

Книга II: Англія, Шотландія, Ірландія, Іспанія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Савойя, Трір, Італія.

Книга III: Німеччина, Ельзас, Швейцарія, Австрія, Карніола, Істрія, Богемія, Моравія, Сілезія, Померанія, Пруссія, Лівонія.

Книга IV: Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Ісландія, Угорщина, Польща, Литва, Русь, Валахія, Боснія, Болгарія, Сербія, Греція, Туреччина.

Книга V: Анатолія, Кіпр, Вірменія, Палестина, Аравія, Персія, Центральна Азія, Афганістан, Скіфія, Тартарія, Індія, Цейлон, М'янма, Китай, Ост-Індія, Мадагаскар, Занзібар, Америка.

Книга VI: Мавританія, Туніс, Лівія, Єгипет, Сенегал, Гамбія, Малі, Південна Африка, Східна Африка.

З погляду редагування видання не є надзвичайними. Техніка гравюри на дереві не дозволяла  досягти занадто точних форм, що має велике значення, особливо у випадку з картами та видами. Відбитки робили до повного зносу блоку, і лише тоді готували нову версію карти (у назві тоді з’явилася анотація «nova descriptio» або «nova tabula», яка зберігалася наступні кілька років, хоча карта не мала нової інформації).

У 1544 році в «Космографії» Сілезія вперше з'явилася на самостійній карті.

У 1550 р. уявлення про Русь збагатилися картою Сарматії та сусідніх країн (насправді карта не мала назви), складеною на основі карти Йоганнеса Гонтера (Johannes Honter), виданої 1542 р. Додано також окрему карту Польщі. Ціль цієї нової карти є своєрідною головоломкою, оскільки вона показує лише близько 1/3 території, яку охоплює карта Польщі та Угорщини, а крім того, вона не більш детальна, ніж карта Сарматії. Також з 1550 року почала з'являтися самостійна карта Пруссії. Її створено за мапою Генріха Целля (Heinrich Zell), опублікованою в 1542 році.

Карти

1532 р. Себастьян Мюнстер склав карту світу «Typus cosmographicus universalis» для видання «Novus orbis regionum ac insularum veteribus incognitarum» Джона Хутіча (Johann Huttich, близько 1480-1544) і Симона Грінеуса (Simon Grynaeus, 1493-1541). Карта ґрунтується на мапі світу Мартіна Вальдземюлера 1507 р. Карта має привабливі образи херувимів на півночі та півдні, які крутять земну кулю “відповідно” з теорією Коперника. Це – одна з найпопулярніших і найдорожчих карт світу XVI ст. Карта була опублікована в «Космографії» Мюнстера (1544). Українські землі на карті позначено як SARMATIA (Сарматія).

Займаючись підготовчими роботами до своєї «Космографії» й вивчаючи спеціально твори стародавніх географів, С. Мюнстер прийшов до висновку, що чинні видання цих вчених не в змозі задовольнити вимогам людей, що займаються землезнавством. Він зважився сам поповнити цю прогалину й видати Гая Юлія Солінуса (Caius Julius Solinus, III ст.), Помпонія Мелу (Pomponius Mela) й Птолемея, що дійсно і зробив: у 1538 р.

С. Мюнстер надрукував Polihistor`a Солінуса разом з твором Мели “de situ orbis” в одному томі, з поясненнями, примітками й безліччю карт, під заголовком “C. Ivlii Solini Polihistor ... hvic ... Pomponii Melae de sitv orbis libros tres ... adiunximus. Basileae, 1538, fol” [Кордт В.А. Материалы по истории русской картографии. 1899].

До свого тексту С. Мюнстер доклав складену ним же картку Русі, на якій зображені найважливіші річки Східної Європи – Західна Двіна, Дніпро, Волга й Дон, що беруть початок на рівнині, причому Західна Двіна на карті витікає з озера. Гори на карті не зображені. Карта Русі – одна із перших друкованих карт східної Європи не птолемеївської традиції. Для свого часу зображення дивно бідне географічними відомостями, зате схема річок – важливих транспортних шляхів – вказана досить чітко. Відзначено три старовинних центри руської культури: Київ, Великий Новгород, Полоцьк, а разом з ними інші важливі міста: Смоленськ; в Литві (Lithuania) Вільнюс і Гродно; Рига в Лівонії; в Московії власне Москва, Твер, Рязань та інші.

«Geographia Universalis»

1540 р. Карта “EVROPA PRIMA NOVA TABVLA” (Європа...). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. Українські землі – Rvssia (Русь), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь).

1540 р. Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. Гравером карти був відомий німецький художник Ганс Гольбейн-молодший. Формат мапи 34,5 х 25,7 см.

«Географія» і «Космографія» містили карту українських земель під назвою «Польща та Угорщина» (Poloniae et Ungariae). Ця карта значною мірою базується на попередній карті, підготовленій Бернардом Ваповським, опублікованій у 1526 році Флоріаном Унглером (Florian Ungler). Ця карта відома на Заході як «Tabula Poloniae» і приписується Йоганну Вапорському (опечатка в назві). Молдавська частина карти створена на основі карти Райхерсдорфера (Reichersdorfer).

Мюнстерське видання, порівняно з оригіналом, містить від 10 до 60% менше деталей в окремих областях. Ця карта, попри численні недосконалості, була найвідомішою завдяки численним виданням, і саме за нею та супровідними описами формувались уявлення про Русь-Україну. Карта друкувалася до 1588 року, коли Себастьян Генрік-Петрі (Sebastian Henric-Petri) представив абсолютно новий блок, технічно кращий, але не позбавлений старих недоліків розташування та помилок у назві. Вперше на карті позначено Варшаву. Цей блок був вигравіруваний Урсом Графом Старшим із Золотурна.

Карта публікувалася під різними назвами: “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA”, “POLONIA ET VNGARIA XX NOVA TABVLA”, «Landtafel des Ungerlands / Polands / ʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії), «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio», “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини).

Мапа регулярно перевидавалася:1542, 1544, 1545, 1550, 1551, 1552 рр. і т. д., аж до 1628 р. (близько 40 видань).  У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення “XX”, в інших виданнях – “XV”.

Мапа у 1541-1552 рр. публікувалась у п’яти виданнях «Географії» К. Птолемея латинською  мовою, а у 1544-1578 рр. – у декількох десятках видань «Космографії» С. Мюнстера різними мовами. У німецькомовних виданнях вона виходила під назвою «Landtafel des Ungerlands / Polands / ʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії).

Карти 1550 р. мають назви “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини) та «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio».

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія) та ін. Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

Себастьян Мюнстер на цій карті вперше позначив Кодимію.

На карті з'являється «герб» Кримського ханства - тамга. Дизайн її своєрідний. Це похідна від тамги хана Узбека (версія 1312). Чорна тамга вписана в червоне гербове поле та вміщена над Азовським морем. Над цим «гербом» показано назву регіону, яка кочуватиме за європейськими картами кілька століть — «Мала Тартарія» (Tartaria minor). Сам Кримський півострів «належить» перекопським тартарам («Tartaria Preсopens»). Кримська топоніміка на карті лапідарна: на перешийку вже відзначено укріплення - «Preсop»; «Coslo» (Євпаторія); «Kerkel» та «Monсop» (Мангуп).

Тарак-тамга (крим. taraq tamga) — герб кримських татар, родовий знак династії Ґераїв, що правила в Криму. У дослівному перекладі з кримськотатарського — «гребінь-тамга», «тавро». Першим цей символ почав використовувати засновник Кримського ханства Хаджі I Ґерай (кримський хан у 1427–1456, 1456–1466 рр.). Відтоді знак є символом ханської влади.

На північному сході від Києва позначена Біла Русь (Rvussia Alba), і вже далі на схід – Московія (Moscovia).

Біла Русь та Московія знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

1540 р. Карта «TABLА EUROPAE VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни).

«Cosmographia»

«Cosmographia» 1544 р. містила карти на яких показані українські землі: «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina), «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA», «TABULA EVROPAE VIII», «VON DEM KÖNIGREICH POLAND Das In Sarmatia auch begriffen wirt sampt andern laendern diesem königreich zügehörig», «REGNI POLONICI...», «Typus cosmographicus universalis», «EVROPA PRIMA NOVA TABVLA», «TABLА Sarmatia» та ін.

1544 р. Карта «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina).

«Europa Regina». Алегорична, антропоморфна карта. Це карта-картина де європейський континент зображений у вигляді королеви. Європу показано у вертикальному положенні. Піренейський півострів утворює короновану голову королеви, а Богемія – її серце. На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

1544 р. Карта «TABLА SARMATIA» (Сарматія). Опублікована в Космографії (Cosmographia). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни).

1544 р. Карта «VON DEM KÖNIGREICH POLAND Das In Sarmatia auch begriffen wirt sampt andern laendern diesem königreich zügehörig» (Про Польське Королівство, що також розташоване в Сарматії, з зображеннями інших земель, що до того королівства належать) («Cosmographia» (Космографія). На карті Південна Україна – SCYTIA (Скіфія), Західна Україна – RUSSEN (Русь), Балтика – SARMATIA (Сарматія). Серед українських міст показано – Kiow (Київ), Lemburg (Львів), Premisel (Перемишль) та ін.

1544 р. Карта «EUROPA DAS EIN DRITTHEL DER ERDEN, NACH GELEGENHEIT VNSER ZEITEN» (Європа, третина землі, станом на наш час). Видавництво Базель (опублікована в «Космографії»). Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Ruffia), Волинню (Volbinia), Поділлям (Podolia).

1544 р. Карта “Landtafel des Ungerlands/ Polands / Reuffen / Littaw / Walachen und Bulgaren” (Угорщина, Польща, Русь, Литва, Валахія та Болгарія). Видавництво Базель (опублікована в «Космографії»). Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Ruffia), Волинню (Volbinia), Поділлям (Podolia) та Кодимією (Codinia). Codinia (Кодінія) – між Південним Бугом та Дністром.

1550 р. Карта «MODERNA EVROPÆ DESCRIPTIO» (Сучасний опис Європи). Видавництво Базель (опублікована в «Космографії»). Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Ruffia), Волинню (Volbinia) та  Поділлям (Podolia).

1550 р. Карта «VON DEM POLAND. BESCHREIBUNG ALER LÄNDER SO ETWAN DEM KÖNIGREICHE] POLAND VNDERWORFFEN SEIND GEWESEN ODER SONST MIT IM ZUSCHAFFEN GEHABT. CAP. LIIII.» (Про Польщу. Опис усіх країн, які коли-небудь підкорило Королівство Польщі, або взагалі мали з ним справу. Розділ 54. (опублікована в «Космографії»). Карта укладена на основі карти Й. Гонтера (Johann Honter) доданої до нового віршованого підручника з географії «Rudimenta cosmograpbiaе» (Брашів, 1530 р.). Карта є однією з шести карт окремих країн, виготовлених самим Гонтером. Вона друкувалася в наступних виданнях «Космографії) С. Мюнстера.

Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rüssen) – між Холмом (Chelm) та Львом (Letmburg) і Поділлям (Podolia); у південно- західній частині – гори без назви (Карпати). З українських міст позначено також Луцьк (Lutcko).

1550 р. Карта «VON DEM KONIGREICH POLAND, DAS IN SARMATIA…» (Про Королівство Польщі, що також розташоване у Сарматії) (опублікована в «Космографії»). Карта є переопрацюванням карти Дунайських країн Й. Гонтера (1534 p.). Карта Й. Гонтера була створена на основі карти Південної Сарматії (1528 р.) Б. Ваповського до шкільного підручника «Rudimenta cosmographica» (1530 p.).

Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rüssen) з містами Львів (Letmburg), Перемишль (Premifel), Луцьк (Lutcko) та Карпатами (без підпису), Поділлям (Podolia) – між річками Південний Буг та Дністер. Приазов’я позначене як Скіфія (Scytia).

Московські землі – Московія (Mofcou), Taртарія (Tartaria) та Псковщина.

1552 р. Карта «SEPTENTRIONALES REGIONES XVIII NO TAB». Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rüszen).

Йоганн Гонтер (Johannes Honter; 1498-1549) був трансільванським саксом, гуманістом, протестантським реформатором і теологом. Й. Гонтер найбільш відомий своєю географічною та картографічною видавничою діяльністю, а також здійсненням лютеранської реформи в Трансільванії та заснуванням Євангелічної церкви Августанської конфесії в Румунії.

1530 р. Йоганн Гонтер опублікував у Кракові підручник з космографії «Rudimentorum Cosmographicae libri duo». Видання містило дві карти – карту світу і східної півкулі.

1542 р. в Брашові (Румунія) учений перевидав свій підручник під назвою «Rudimenta Cosmographica cum vocabulis rerum». Текст підручника мав віршовану форму, оскільки, Гонтер припускав, що це допоможе студентам запам'ятати зміст книги. В новому виданні Й. Гонтер додав ще 16 нових карт. Книга була настільки вдалою, що витримала 39 перевидань: Краків – 1530, 1532, 1534 pp.; Брашов (Corona) – 1541, 1542 pp.; Цюрих (Tigurium) – 11 разів з 1542 до 1549 pp.; Базель – 1548, 1552, 1561, 1585 pp.; Антверпен – 5 разів з 1548 до 1555 pp.; Прага – 1595 р. Останній раз її видав Маттіас Квад (Matthias Quad) 1600 р. у Кельні, проте окремі розділи включалися в інші книги аж до 1692 р.

У Космографії містяться карти де позначені українські історико-географічні землі.

Карта Центральної Європи (без назви). Автор Йоганн Боемус (1520 р.; 1541 р.).

Йоганн Боемус (Johann Boehme; 1485–1535) — німецький гуманіст, канонік Ульмського собору, мандрівник і гебраїст. Він був упорядником і автором першого етнографічного збірника раннього Нового часу в Європі. Його «Omnium Gentium Mores, Leges et Ritus» було опубліковано в 1520 році. У шістнадцятому столітті воно було перевидано кілька разів, включаючи видання 1571 року. Були й пізніші видання, що накопичували відповідні трактати інших вчених. Це видання вплинуло на «Космографію» (1540) Себастьяна Мюнстера. Відоме Ліонське видання 1541 р.

Карта є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними того часу.

На карті написи – Русь (Russia) зі Львовом (Leopolis) – територія Західної України, Київ, Поділля (Podolia) та ін. Приазов'я позначене як Скіфія (Scytia). Московські землі – Московія (Mofcouіа) та Taртарія (Tartaria).

Бастарнів (BASTERNAE) показано на Правобережжі, а Гетів (Getae) – на південь від Дунаю.

Карту Йоганна Боемуса також опублікував швейцарський священник й історик Йоганн Штумпф (Johannes Stumpf; 1500-1578) у своїй книзі «Gemeiner loblicher Eydgnoschafft Stetten, Landen und Voelckeren Chronick wirdiger thaaten Beschreybung». Книга була опублікована в Цюріху в 1548 році з великою кількістю ксилографій сцен, карт і гербів.

Карта Південної і Центральної Європи (без назви). На карті написи – Львів (Leopolis), Поділля (Podolia) та ін.

1544 р. Йоганн Гонтер, Себастьян Мюнстер. Карта «TRANJYLUANIA / SIEBENBÜRGEN» (Трансільванія / Семигород). Карта є переопрацюванням, виконаним С. Мюнстером, карти Дунайських князівств (Die Donauländer) зі шкільного підручника Й. Гонтера «Rudimenta cosmographica Joannis Honteri. Ex inclyta Transylvaniae Corona M.D.XLII». Опублікована в «Космографії» (Cosmographia») С. Мюнстера. Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rüfen) зі Львовом (Lempurg), Поділлям (Podolia) з Кам’янцем (Caminetsi) і Ґетія (Getе).

1578 р. Йоганн Гонтер, Себастьян Мюнстер; Карта «BESCHREIBUNG ALLER LÄNDER SO ETW’AN DEM KÖNIGREICH POLAND VNDERWORFFEN SEIND GEWESEN, ODER SUNST MIT IM ZÜSCHAFFEN GEHEBT (Опис усіх країн, які коли-небудь підкорило Королівство Польщі, або взагалі мали з ним справу). Видана в Базелі («Космографія» С. Мюнстера). Українські землі (Rüffen) представлена містами Львів (Lemburg) і Кам’янець та річками Прут (Prut fl.) і Дністер (Nefter fl).

Карта є переопрацюванням, виконаним С. Мюнстером, карти Дунайських князівств (Die Donauländer) зі шкільного підручника Й. Гонтера «Rudimenta cosmographica Joannis Honteri. Ex inclyta Transylvaniae Corona M.D.XLII». Правдоподібно, Й. Гонтер створив карту на основі своєї праці «Chorografіa Transylvaniae - Sybesburgen, Basileae. – MD XXXII», написаної під час перебування в Кракові. Карта багато разів передруковувалася в наступних виданнях «Rudimenta..:». У Космографії С. Мюнстера, яку видавав Г. Петрі в Базелі. карту вміщували в різні розділи і під різними назвами [Вавричин, 2004].

Авґустин Гіршфоґель (Augustin Hirschvogel; 1503—1553) — німецький художник і гравер, також землемір і картограф епохи Відродження. Був автором підручника з геометрії (1543 р.).

Наприкінці XV ст. почалися подорожі європейців до Московії, їхні повідомлення вплинули на картографію Тартарії. Особливе місце займали «Записки про Московію» (1549) Зиґмунда фон Герберштайна.

1546 р. Карта із «Записок про Московію». Автор Зиґмунд фон Герберштайн.  Гравер Авґустин Гіршфоґель. На карті з'являється шлях до Китаю через Північний океан.

Українські землі не підписано. Позначено міста: Київ, Кам’янець, Черкасм, Очаків і т. д. Між Азовським морем і Каспійським морем – Тартарія (Tartaria), в пониззі Волги – Ногайські Тартари. За Каспійським морем – Сибір.

Йоганнес Путч (Johannes Putsch; 1516-1542) – німецький картограф, математик, поет.

1537 р. опублікував карту «Europa Regina». На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

«Europa Regina». Алегорична, атропоморфна карта. Ця карта являє собою Європу у вигляді (жіночої?) фігури; в колекціях і каталогах її зазвичай називають «Europa Regina» (Королева Європа), але можна зустріти й назви типу «Europa in forma virginis (Європа в образі діви), «Карта Європи в вигляді фігури», «[Безіменна] карта Європи» і т. д. Швидше за все, автор карти надав Європі форму тіла і риси обличчя якійсь персоні, що  царювала в цей період. Деякі дослідники припускають, що на карті, можливо, зображено не жінку, а Карла V, імператора «Священної Римської Імперії», іспанського короля (тому Іспанія і є «головою» і короною, а Богемія – її серце).

Карта була створена Йоганнесом Путчом для імператора Карла V Габсбурга в 1537 і піднесену тому разом із латинською поемою Europa Lamentas (Європа журиться). Незвичайність цієї карти полягає в тому, що вона підкреслює претензії Габсгургів на домінування в Європі, а також у її антропоморфній формі, так і в орієнтації, коли вгорі карти - захід, праворуч - північ і т. д. Це дозволяло побачити в Іспанії голову, увінчану короною, в Італійському півострові - витягнуту руку і т. д. Поема, що пояснює цей картографічний етюд, була панегіриком Карлу V і Фердинанду I Габсбургам, чия влада над землями Священної Римської імперії оголошувалась єдиною запорукою миру і процвітання в Європі.

Поема Путча безпосередньо звертається до політичних реалій 1530-х років. – війнам  з Францією та створеною нею Священною лігою за італійські володіння, конфлікту з Англією, що викликаний розлученням Генріха VIII з Катериною Арагонською, що була тіткою королю Карлу і т. д. У цьому контексті жіночий образ, наданий Європі на карті Путча, підкреслював, що остання чекає на Карла V як на свого чоловіка і - справжнього владику. Таким чином карта являла собою концепт, який мотивував і легітимував владу Священної Римської імперії над значною частиною європейських земель. Зазначимо, що у цьому випадку чітко була реалізована структура емблеми: девіз – Europa Regina, зображення – сама карта, пояснювальний текст - латинська поема [MEURER, P., 2008. Europa Regina. 16th century maps of Europe in the form of a queen. Belgian Journal of Geography. 3–4: Formatting Europe – Mapping a Continent, 355–370].

На карті поміщено назви близько 20 держав, але відсутня Туреччина (в районі Константинополя позначена Греція). Між Балканами й Карпатами позначена Болгарія (румунські землі в складі Болгарії; таку велику територію Болгарія займала у XII ст.). Дослідник Йордан Табов висунув гіпотезу, що дана карта показує політичну ситуацію в Європі в останній третині XII ст.

Карту «Europa Regina» видавали багато картографів, зокрема, 1537 р. Йоганнес Путч; 1544 р. Себастьян Мюнстер; 1581 р. Генріх Бюнтін;  1587 р. Маттіас Квод та ін.

Карта Маттіаса Квода 1587 р. (видана Кельні) з великими текстами на полях була вкрай політизована, бо саме в ці роки Кельн став об'єктом чвар між католиками та протестантами під час так званої Кельнської війни 1583–1588 рр.

Каспар Вопель (Caspar Vopel; 1511-1561), німецький картограф, математик та медик.

1555 р. видав мапу Європи (Europakarte). Правобережна Україна (територія між Дніпром та Південним Бугом) позначена як RYTENIA (Рутенія) та Русь (Russia),, на захід від Рутенії – Поділля. 

Генріх Бюнтін (Бантіус, Бантінг; Heinrich Bünting; 1545-1606) — німецький протестантський пастор і теолог. Відомий своєю книгою — збіркою ксилографічних мап під назвою «Itinerarium Sacrae Scripturae» («Мандрівка Святим Письмом»), вперше опублікованій 1581 року.

Генріх Бюнтінг народився у Ганновері 1545 року. Вивчав теологію у Віттенберзькому університеті, який закінчив 1569 року, і став протестантським пастором у місті Лемґо. З цієї посади його звільнили 1575 року, після чого він переїхав до Гронау-ан-дер-Ляйне. 1591 року його призначили суперіндепендентом (лідером протестантської громади на регіональному рівні) у Ґосларі. 1600 року розпочалася дискусія з приводу правильності його викладання, через що його відправили у відставку. Решту життя провів як приватна особа у рідному Ганновері, де помер у 1606 р.

1581 р. видав книгу «Itinerarium Sacrae Scripturae» з образними емблематичними ілюстраціями. «Мандрівка Святим Письмом») — колекція ксилографічних мап Генріха Бюнтінга, що була вперше опублікована 1581 року в Магдебурзі і була дуже популярною свого часу. Кілька разів книгу передруковували і перекладали. До кінця XVIII ст.. книга перевидавалася понад 60 разів.

Книга містить найповніший виклад біблійної географії та описи Святої Землі і подорожей різних видатних церковних діячів зі Старого та Нового Заповітів. Окрім звичайних карт, колекція містить три образні карти: «Світ — трилисник» (вважається, що таке зображення символізує Святу Трійцю), Європа у вигляді Королеви-Діви в мантії та Азія у вигляді крилатого коня Пегаса.

Карта світу й карта Азії представляють концепти, пов'язані не так з політичною, скільки із сакральною географією. Характерним чином карта, що промальовує світ у вигляді пелюстки конюшини, відноситься  до середньовічної, у XVI ст. вже була архаїкою, формою mappae mundi, де в центрі розташований Єрусалим, навколо якого скомпоновані Європа, Азія та Африка. Такі карти не призначалися для географічного застосування, їх функція полягала «насамперед у тому, щоб під виглядом географії візуально уявити розгортання християнської історії, а не в тому, щоб транслювати географічні чи космографічні факти [WOODWARD, D., 1985. Reality, Symbolism, Time and Space in Medieval World Maps. Annals of the Association of American Geographers 75 (4), 510–521].

Карта Європи «Europa Regina». Алегорична, атропоморфна карта. Це карта-картина де європейський континент зображений у вигляді королеви. Європу показано у вертикальному положенні. На карті українські землі позначено як RVSSIA (Руссія, Русь). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

Карта світу «Die ganze Welt in einem Kleberblat» (Світ у вигляді пелюстки конюшини). Алегорична, фітоморфна карта. Зараз карта зберігається у колекції карт Eran Laor Національної бібліотеки Ізраїлю в Єрусалимі. Мозаїка карти зображена на місці єрусалимської ратуші на площі Сафра.

Карта є образною ілюстрацією, створена на манір середньовічного формату mappa mundi, за якого світ зображували у формі листка конюшини — трилисника. Трилисник символізує християнську Святу Трійцю і також зображений на гербі Ганновера, де народився Бюнтінг. Місто Єрусалим розташоване в центрі і оточене трьома континентами; деякі інші частини світу розташовані окремо від конюшини.

Опис карти. Розмір карти — 30 × 38 см. Дана карта зокрема, є даниною рідному місту Бантінга - Ганноверу, оскільки текст над картою говорить: «Die ganze Welt in einem Kleberblatt welches ist der Stadt Hannover meines lieben Vaterlandes Wapen» (Цілий світ у трилиснику, який є гербом Ганновера, моєї дорогої Вітчизни).

Єрусалим зображений у центрі й оточений трьома континентами — Європою, Азією та Африкою, які розміщені на трьох частинах трилисника. Верхній листок зліва, зафарбований у червоний колір, означає Європу, верхній зелений листок справа — Азію, жовтий нижній листок — Африку. На трьох континентах є підписи назв країн та ілюстрації деяких міст, розміщених на них. На листку Європи розміщене зображення Рима, на листку Азії — 3 міста, серед яких є Александрія, на листку Азії — 9 міст.

Трилисник оточений океаном, на якому зображені корабель, морські істоти та монстри. Англія і Данія зображені окремими островами окремо від конюшини. Червоне море розташоване між Африкою та Азією і замальоване червоним кольором. Америка розміщена в нижньому лівому куті, зафарбована зеленим кольором, зображена частково, підписана «Die Neue Welt» («Новий Світ») [Hiatt,Alfred. 2008. Terra Incognita: Mapping the Antipodes Before 1600].

Українські землі позначено як REUSSEN (Русь). Територія теперішньої Росії на карті – Moschatv (Московія).

Карта Азії «Asia Secunda Pars Terrae in Forma Pegasi» (Азія є другою частиною землі у вигляді Пегаса). Алегорична, зооморфна карта. На карті українські землі позначено як RVSSIA (Руссія, Русь). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

На полях підписані сторони світу: septentrio, meridies, occidens, orientis (Північ, Південь, Захід, Схід).  В "Пегасі" морда коня відповідає Анатолії, груди - Святій Землі, передні ноги знаходяться на Синайському півострові. Голова представляє Малу Азію з верхньою губою в Стамбулі. Крила зображують Центральну Азію й Сибір. Каспійське море ми бачимо лежачим горизонтально між крилами та сідлом. Персія розташувалася на попоні, а Аравія на передніх ногах. Задні ноги відповідають півострову Індостан і Малайському півострову.

Матіас Куад (Matthias Quad; 1557–1613) був гравером і картографом із Кельна. Він був першим європейським картографом, який використовував пунктирні лінії для позначення міжнародних кордонів.

Матіас Куад народився та навчився гравірувати в Нідерландах в Йоганнеса ван Детекума (Johannes van Doetecum). Гравер по дереву та каменю Куад співпрацював з кельнським видавцем Йоганном Буссемахером (1580-1613).

У 1592 р. Куад видав атлас Європи, який містив 38 карт. У 1594 р. він розширив його до 50 карт. У 1600 р. він ще більше розширив колекцію карт, цього разу до 82 карт, і назвав атлас «Geographisch Handtbuch». Усі три були невеликими за розміром, що дозволяло їм конкурувати як дешевша альтернатива більшим атласам Ортеліуса, Меркатора та де Йодів. Матіас Куад видав ще один атлас «Fascilus Geographicus» у 1608 р. з 86 картами.

1600 р. Карта «Moscoviae Imperium» (Московська імперія) з німецьким текстом на звороті «Von der Moscaw» (Про Москву). Зображено територію Європейської Московії та Сибіру (до Обі). Відзначено назви держав, князівств, земель, а також розселення народностей.

Українські історико-географічні землі представлені Codimia (Кодимією) та Bessarabia (Бессарабією).

Йоганн Буссемахер (нім. Johann Bussemacher; близько 1580-1613) – німецький гравер, видавець, картограф. Активно працював як гравер, видавець, картограф у  Кельні з 1580 до 1613 року. Серед його численних робіт, які майстер підписував «Jans. Busse »,«J. Bussm.»,«Jo Buss»,«Johan Bussemec»і«I. Busem», кілька зображень святих, 13 гравюр, скопійованих з «Подвигів Геракла» Генріха Альдегревера.

1600 р. Карта світу (із зображенням Ісуса Христа). Українські землі на карті зображено узагальнено, московитські позначені як Московія.

1638 р. Маттеус Меріан старший (Matthaus Merian; 1593-1650), швейцарський гравер, картограф та видавець. Народився Маттеус Меріан старший  в Базелі. Меріан обрав шлях гравера. Ремеслу гравіювання на мідяних дошках навчався в Цюриху. Потім працював в містах — Нансі (Лотарингія), Парижі, Страсбурзі, але головним чином жив і працював в місті Франкфурт. Праця на видавця Йогана Теодора де Брі призвела до зближення з його родиною. 1617 р. він одружився з дочкою друкаря і голови майстерні.

1620 р. подружжя перебралося в Базель, де жило три роки. Смерть Теодора де Брі повернула їх у Франкфурт в 1623 р., бо вони успадкували майстерню. 1626 р. Меріан отримав права громадянина Франкфурта і почав працювати самостійно. 1647 р. у подружжя народилася дочка Марія Сибілла, яка пізніше стане вченим-натуралістом, і яка зробила багато малюнків до наукових праць.

Отже, більшість життя Меріан працював у Франкфурті. У ранні роки створював детальні міські плани у своєму унікальному стилі, наприклад, план міста Базель у 1615 році. Разом з німецьким географом Мартіном Цайлером і пізніше (бл. 1640) зі своїм сином Маттеусом Меріаном молодшим (1621—1687) створив серію «Topographia Germaniae» (21 тт.), що включала велику кількість планів та видів міст, карти багатьох країн та географічну карту світу. Серія стала дуже популярною і багаторазово перевидавалася.

Він також завершив і видав розпочаті Йоганном Теодором де Брі в 1590 Grand Voyages і Petits Voyages (подорожі в Америку і західну Індію, а також в східну Індію). Гравюри Меріана використовувалися для ілюстрування історичної праці історика Готофредуса.

Маттеус Меріан старший є засновником та видавцем німецькомовної друкованої хроніки «Theatrum Europaeum» (Театр Європи). «Theatrum Europaeum» — фундаментальна, багато ілюстрована хроніка в 21 т., що видавалася німецькою мовою у Франкфурті-на-Майні (Німеччина) упродовж 1633—1738 рр. Хроніка містить у собі виклад воєнно-політичної історії Європи з 1618 по 1718, причому, починаючи з 6-го т., відчувається систематизація подій по країнах. Опубліковані до смерті Меріана в 1650 р. п'ять томів були видані одинадцять разів, що дозволяє припустити велику комерційну успішність видання.  Справу батька підтримали і продовжили його сини Каспар, Матвій і, особливо, донька Марія Сибілла.

«Theatrum Europaeum» створював цілий колектив істориків: Й.-Ф.Абелін «Готофредус» (т. 1—2), Флітнер, Орхеус, Й. П.Лотіх (т. 3—5), Й. Г.Шледер (т. 6—7), В. Й.Гейгер (т. 8—10) та ряд анонімних авторів.

Отже, автором шостого тому, що вийшов під назвою Theatri Europaei Sechster und letzter Theil (з нім. - Шоста і остання частина Європейського театру) став Йоганн Георг Шледер. Через одинадцять років серія була продовжена — мабуть, у зв'язку з попитом, що ще існував, — сьомим томом, також за авторством Шледера. Після Шледера авторами стали Мартін Мейєр і Вольфганг Якоб Гейгер; останній написав лише другу частину десятого тому. У томах з одинадцятого по п'ятнадцятий автора не вказано. Автором томів із шістнадцятого по двадцять перший вказано Даніель Шнайдер. Останні томи після банкрутства видавництва Меріана, що сталося в 1734 році, випущені невідомим видавцем у Франкфурті в 1738 році; після цього публікацію було припинено.

В цій хроніці представлені гравюри історичних осіб: гетьмана Богдана Хмельницького (копія відомої гравюри Вільяма Гондіуса), полковника Михайла Кричевського (копія з малюнку нідерландського художника А. Вестерфельда), а також Михайла Корибута Вишневецького, Януша Радзивілла, Криштофа Радзивілла, Стефана Чарнецького та ін.

1638 р. Опублікував у Франкфурті мапу “Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ...”.  Формат – 12.75 х 14.5 дюймів. Аналогічно як і на Карті Радзивілла (1613) міститься у Центральному Подніпров’ї назва  латиною «Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом). 

1650 р. Маттеус Меріан старший перевидав зменшену карту Литви “Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ...”. Мапа видана в Амстердамі. Формат – 39 × 32 cм. Карта зберігає весь обсяг інформації, який можна віднайти на оригінальній Карті Радзивілла. Визначною рисою та суттєвою відмінністю цієї карти від переважної більшості відомих тогочасних карт є її західна орієнтація. Це означає, що на зображенні північ – праворуч, а південь – ліворуч. 

Філіп Клювер (Philipp Cluver; 1580—1623) – німецький географ.

1661 р.  Карта “Sarmatia et Scythia, Russia et Tartaria Europaea”. На карті українські землі (Правобережжя) позначені як Скіфія (Scythia), а російські землі та Лівобережна Україна як Московія Європейська. Напис Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea) охоплює українські, польські, білоруські, литовські та московські землі.

Мапа містилася в атласі INTRODUCTIO Ins Universam Geographiam.... Атлас  видавався з 1624 по 1729 рр., карта “Sarmatia et Scythia...” у першій редакції публікувалася з 1661 по 1694 рік, у другій редакції  − з 1697 по 1729 рік.

Адам Олеарій (1599-1671) був видатним німецьким вченим, мандрівником та картографом. Є конструктором і куратором створеного з 1654 до 1664 Готторпського глобуса. Бувши секретарем посольства, посланого шлезвіг-гольштайнським герцогом Фрідріхом III до перського шаха, записав і опублікував свої нотатки, зібрані під час подорожі. Олеарій не тільки описав ці подорожі у своїх творах, але й створив детальні мапи, які демонстрували його глибокі знання географії та спостережливість. Роботи Олеарія стали частиною розвитку картографії в Європі. Його методи збору та представлення даних вплинули на наступні покоління картографів.

Народився в сім'ї кравця, батько незабаром після народження сина помер, залишивши сім'ю в крайній бідності. Навчався в Лейпцизькому університеті. У 1627 році захистив дисертацію магістра філософії, далі був асесором філософського факультету.

Під час Тридцятирічної війни 1618—1648 років покинув Лейпциг і шукав заступництва у шлезвіг-гольштайнського герцога Фрідріха III.

У 1633 році герцог Фрідріх III відправив зі своєї резиденції в Готторпі посольство до російського царя Михайла Федоровича і перського шаха Сефі I з метою встановити торгові стосунки з Московією і, особливо, Персією: герцог хотів забрати в свої руки сухопутну торгівлю шовком-сирцем. На чолі посольства стояли майстерний дипломат Філіп Крузіус фон Крузенштерн з Айслебена і гамбурзький купець Отто Бругман (Брюггеманн). Їх супроводжувала свита в кількості 34 осіб, а як секретар і, головним чином, перекладач, який знає мови тих країн, куди відправлялося посольство — Олеаріус.

Морем досягнувши Риги, посольство сухим шляхом прибуло в Нарву, де провело зиму і весну, а влітку рушило через Новгород у Москву. 14 серпня 1634 посольство урочисто в'їхало у столицю однойменного князівства і залишалося там 4 місяці. Отримавши згоду царя на пропуск голштинського посольства через московські межі у Персію, посольство виїхало 24 грудня назад в Готторп, куди прибуло 6 квітня 1635.

Друга подорож через Московію до Персії і назад відбулася у 1635 — 1639 роках.

У своїй праці Олеаріус оповідав, що московські царедворці так пояснювали йому тодішній державний герб: над двоголовим орлом, як посагом візантійської принцеси Софії Палеолог, що в 1472 році вийшла заміж за Івана III, три корони, як символи: Великого князівства Московського посередині, та ханатів Казанського й Астраханського по боках. 3 цього приводу д-р Косаревич-Косаренко справедливо зауважував, що тим самим ясно й безперечно засвідчується, що московити в ті часи не відчували жодного державного споріднення з давньою Київською Руссю, бо ані словом тоді не згадали, ані про Русь, ані про Київ, ані про стародавній герб великих князів київських — тризуб, але підкреслювали переємство від татарських ханатів.

1696 р. Карта «Land-und See-Charte von Schleswig bis nach Muskau» (Мапа суші та моря від Шлезвіга до Московії); з якої видно, як високошляхетна посольська місія здійснила свою подорож туди.
Видавництво Гамбург.
На північний схід від Приазов’я (Рязанщина) розміщено написи: Okraina (Окраїна) та Dikoia Pole (Дике поле).

Ця карта нагадує карту Ісаака Масси та Г. Ґеррітса 1633 р. “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa” (Найновіша карта Руссії Ісаака Масси), яка була опублікована в 1638 р. в атласі Гондіуса-Янсона «GERARDI MERCATORIS ET I. HONDII. ATLAS NOVUS, SIVE DESCRIPTIO GEOGRAPHICA TOTIUS ORBIS TERRARUM, TABULIS AENEIS LUCULENTISSIMIS ET ACCURATISSI-MIS EXORNATA, TRIBUS TOMIS DIS-TINCTUS. AMSTELODAMI, APUD IO-ANNEM JANSSONIUM ET HENRICUM HONDIUM, 1638. - T. I. - P. 158-159».

Карта є значущим документом епохи раннього Нового часу. Ця мапа відображає подорожі посольства зі Шлезвіга до Московії, що дає уявлення про географічні знання та політичні зв'язки того часу.
Карта ілюструє маршрут, яким слідувала високоповажна посольська місія, відправлена, ймовірно, герцогством Гольштейн-Готторп.
На мапі зображені як сухопутні, так і морські шляхи, що свідчить про важливість обох типів транспорту в той час. Олеарій ретельно відобразив рельєф місцевості, річки, міста та інші географічні об'єкти, що робить мапу цінним джерелом для вивчення історичної географії та картографії.

Мапа має кілька важливих аспектів. Вона демонструє рівень знань про територію Північної Європи в кінці XVII століття. Олеарій вмів з'єднати інформацію з різних джерел, щоб створити точне зображення маршруту посольства.

Вона ілюструє дипломатичні та політичні зв'язки того часу, зокрема між німецькими князівствами та іншими європейськими державами.

Мапа «Land-und See-Charte von Schleswig bis nach Muskau» Адама Олеарія є важливим історичним артефактом, що відображає як географічні знання свого часу, так і політичні реалії кінця XVII століття.

Завдяки своїм докладним описам і точним зображенням, ця мапа залишається цінним джерелом для істориків та географів, які досліджують епоху раннього Нового часу.

Георг Хорн (нім. Georg Horn, лат. Georgius Hornius; 1620, Кемнат – 1670, Лейден) – німецький історик, географ, богослов і професор історії Лейденського університету.

У 1648 році він здобув докторський ступінь у Лейдені та відмовився від запрошення як до Франкфуртського університету, так і до Гейдельберзького університету як професора богослов’я, натомість погодившись на посаду професора історії, політики та географії в новому університеті Хардервейка, де він став ректором у 1652 році. У 1653 році він став професором історії в Лейденському університеті, і займав цю посаду до своєї смерті в 1670 році.

У середині XVII ст., у 1653 та 1654 рр., вийшов двома виданнями історичний атлас Георга Хорна. Атлас, виданий власником картографічної амстердамської фірми середини століття Янсоном, мав назву «Accuratissima Orbis Anti-qui delineatio sive geographia vetus sacra et profana». Атлас складається із 49 карт. Перші з них — таблиця вітрів і оглядова карта античного світу — мають вступний характер. Далі 11 карт присвячено біблійній та церковній історії. Інші 36 карт, т. б. близько трьох чвертей всього атласу, відведені світській, майже винятково давній історії. Серед них є карти стародавнього Єгипту та частин північної Африки, що лежать на захід від нього, кілька карт з історії античної Греції, кілька карт древньої Італії (карта всієї Італії та окремі карти її найважливіших частин), карта Римської імперії та ряд карт окремих країн Європи в давнини (Іспанії, Галлії, Німеччини, Британських островів, Паннонії, Фракії тощо). Включена в атлас також і карта Пейтінгера.

Таким чином, за своєю тематикою атлас Хорна майже не відрізняється від атласу Ортеліуса. Принципово новою є наявність двох карт з історії середньовіччя — карти «Imperii Caroli Magni» та карти «Britannia anglosaxonica».

На першій з них зображено Європу в епоху Карла Великого без зазначення меж його імперії. На другій представлена Британія за часів так званої гептархії.

Атлас Хорна на противагу атласу Ортеліуса був оригінальним твором свого укладача. Це компіляція з карт, складених іншими авторами. Найбільше запозичень з Ортеліуса. Насамперед сама тематика карт атласу Хорна дуже значною мірою збігається з тематикою карт атласу Ортеліуса.

Тематика 33 карт з 49 карт атласу Хорна здебільшого повністю, рідше частково збігається з тематикою карт Ортеліуса. Багато карт були просто передруковані з атласу Ортеліуса. При цьому щодо 16 карт, запозичених у всіх деталях у Ортеліуса, укладач на самих картах відзначив авторство Ортеліуса. На 13 картах, що відрізняються від карт Ортеліуса незначними деталями, іноді однією лише переробкою віньєтки, що прикрашає карту, вказівок на запозичення у Ортеліуса немає.

Карта давньої Італії запозичена у Клювера. Але цікаво відзначити, що карти частин Італії запозичені у Ортеліса. Дві карти давнього Єгипту і шляхи відступу десяти тисяч греків взяті у французького географа Дюваля.

Карта Римської імперії запозичена  у французького вченого Бріе (Briet, в латинізованій формі Brietius). Французький єзуїт Бріе (1601—1668) був автором кількох творів географічного та історичного змісту. З них «Parallela geographiae veteris as novae». Parisiis, 1648—1649, у трьох томах, являє собою курс античної та сучасної авторської географії.

У XVII ст. амстердамські картографічні видавництва видавали багатотомні географічні атласи. За справедливим зауваженням спеціаліста з картографії К. А. Салищева (1948), «по об’єму ці атласи не мали собі подібних. Навіть великі іноземні атласи наших днів здаються пігмеями в порівнянні з працями Блау  і Янсона».

У багатотомному географічному атласі Янсона — «Joanni Jansonii Novus Atlas sive Theatrum Orbis Terrarum» — шостий том відведений історичній картографії. Цей том складений тим же Хорном.

Автор включив до нього карти свого історичного атласу і додав до нього кілька нових карт, головним чином по античній Греції. Але Хорн не був автором цих нових карт. Карти стародавньої Греції були складені Лауренбергом (1590-1658), німцем який працював у Данії. Карта античної Африки була складена голландським вченим Бланкартом (1625-1703).

До цього ж типу атласів належить «Атлас давньої світської та церковної історії» («Atlas antiquus, sacer et profanus»), створений голландським теологом Клерікусом (1657-1736) і виданий в Амстердамі в 1705 р.

Клерікус сам не склав ні однієї карти. Його атлас — компіляція з карт інших авторів, до того ж ці автори не завжди вказуються.

У передмові творець виражає надію, що знавці латинської, грецької та єврейської мов, що займаються вивченням стародавньої географії, побачать перевагу його праці в порівнянні з історичним атласом Ортеліуса.

До атласу він включив карти Сансонів, Дюваля та деяких інших французьких авторів. Друге місце займають запозичені карти з атласу Ортеліуса. До того ж на французьких авторів творець робить посилання, а на картах, запозичених у Ортеліуса, авторство майже завжди відсутнє. Іноді карти Ортеліуса були частково перероблені.

Для історії розвитку історичної картографії компілятивні історичні атласи цікаві в тому відношенні, що вони наочно показують ступінь авторитету, якою користувалися ті або інші оригінальні історичні карти в XVII ст. На початку століття панує авторитет Ортеліуса і ще не цілком вижитий авторитет Птолемея. В середині століття безроздільно панує Ортеліус. До початку наступного, 18 ст., більшість переходить вже до школи Сансонів. Карти Ортеліуса відтісняються на задній план.

Якоб Зандрарт (Jakob von Sandrart; 1630-1708), нюрнберзький гравер, картограф, художник і видавець у своїх працях не тільки приділив значну увагу землям України, а й визначив її як окрему територію.

У віці десяти років він здобув освіту у свого дядька Йоахіма фон Зандрарта, який на той час жив в Амстердамі. Потім він вирушив до Данцигу на чотири роки, а з 1644 року здійснив півторарічну подорож через Торн, Бреслау та Відень до Регенсбурга. У червні 1654 року одружився на Регіні Крістіні Ейммарт, дочці відомого гравера та математика Георга Крістофа Ейммарта старшого. З 1656 р. постійно проживав у Нюрнберзі. У 1662 р. заснував там Академію художників, ставши її першим директором. Вона існує й досі як Нюрнберзька академія образотворчих мистецтв.

Є відомості, які дають змогу стверджувати, що Я. Зандрарт був знайомий з Г. Бопланом і саме від нього почерпнув чимало знань про нашу країну. Крім того, він вчився у Гданську у Вільгельма Гондіуса, який є першим гравером Генеральної карти України (1648) і видавцем більшості основних карт України Боплана.

1675 р. Карта «Nova totius Regni Poloniæ Mag'nique Ducatus Lituaniæ cum suis Palatinabus ac confiniis Exacta Delineatio per G. le Vasseur de Beauplan..» (Нова карта усього Польського королівства, Великого князівства Литовського разом з їхніми воєводствами та межами. Укладена капітаном і військовим архітектором Г. Ле Вассером де Бопланом). Видавництво Нюрнберг. Карта складена на основі карт Г. Боплана «Nova Totius Regni Poloniae» (1652) та карт Дніпра «Tractus Borysthenis» (1662). Карта Я. Зандрарта у різних варіантах входила у збірні атласи багатьох картографічних фірм кінця ХVI I — поч. XVIII ст., зокрема, Й. Б. Гоманн вмістив її у свій перший великий «Atlas Novus», що вийшов у Нюрнберзі 1712 р. і складався зі 103 карт.

Українські історико-географічні землі представлені Підляшшям (Podlachiæ Раl), Поліссям (Роlesia), Верхньою (Volhyniae Citerioris) та Нижньою (Volhyniæ Ulterior) Волинню, які займають Луцьке воєводство; Червоною Руссю (Russia Rubra), що на карті охоплює землі Львівського воєводства (Раlаtinatus Lemburgienfis), Поділлям (Podolia); Холмським та Белзьким воєводствами; на півночі — Чернігівським та Новгород-Сіверським князівствами. На Чорноморському узбережжі — Буджаком (Budziak)  та Кримським півостровом (Сrіm) у складі Кримського ханства; Буковиною — у складі Валахії, Закарпаттям — в межах Угорщини.

Територія Брацлавського (Palatinatus Braclavienfis) та Київського (Palatinatus Kijowienfis) воєводств названа Україною (Ukrainа).

Землі в межиріччі Дністра і Дніпра, а також на лівому березі Дніпра названі Диким Полем (Саmрі Deferti). На Дніпрі, в околицях Кодака (Kudak), позначено цифрами 13 порогів (Porowys du Nieper). Біля островів Таволжанський (Tawolzany о.) і Тавань (Tawan o.) позначені місця великих татарських переправ (Wielka Przeprawa Tatarska), на цьому ж відтинку подано напис про місце козацької військової скарбниці (Skabnica Woÿfkowa Kofasky). Від острова Хортиця на північ проведено Моравський шлях (Moravsky Slac) на Московію.

Карти 1687 р. Якоба Зандрарта безпосередньо присвячені Україні та подіям, що відбувалися на її землях у XVII ст.: “Russia Rubra, Podolia, Volhynia et Ukraina” (Червона Русь, Поділля, Волинь і Україна), “Die 13 Wasserfalle Des Niepers, Samdt DEnen Zaporowischen Inseln, Und Ausfless In Das Schwarze Meer” (13 Дніпровських порогів із Запорозькими островами та гирлом у Чорному морі), “Театр 12-денної битви Яна ІІІ Собеського з турками, татарами і козаками 1672 року”.

На карті “Russia Rubra, Podolia, Volhynia et Ukraina” (Червона Русь, Поділля, Волинь і Україна) позначені межі українських земель і воєводств: Львівського (Palatinatus Lempurgienfis), Луцького (Palatinatus Lusucensis), Белзького (Pal[atinatus] Belz[ensis]), Кам’янецького (Palat. Kamieniecki), Київського (Palatinatus Kijoivienfis), Брацлавського (Palatinatus Braclvienfis), Чернігівського князівства (Duc:[atus] Czernichow).

Чітко виділено межі основних українських історико-географічних регіонів того часу відповідно до сформованих назв щодо кожного з регіонів: Червона Русь (Russia Rubra), Покуття (Pokutie), Волинь (Voïhynia), Поділля (Podolia), Україна (Ukraina). Напис Ukraina на карті поміщено південніше Києва (охоплює Правобережжя та Лівобережжя).

Фактично, вона є однією з небагатьох робіт, в якій назву Україна внесено в картуш (після праць Боплана кінця XVII ст.). Художніми малюнками на карті зображені Карпатські гори (Montes Carpathy vulgo Krapak).

На карті “Die 13 Wasserfalle Des Niepers, Samdt Dеnen Zaporowischen Inseln, Und Ausfless In Das Schwarze Meer” (13 Дніпровських порогів із Запорозькими островами та гирлом у Чорному морі) детально позначені всі пороги на Дніпрі. Південна Україна на карті – Дике Поле (Dzike Polie). Карта є копією зображення нижньої течії Дніпра на Генеральній карті України Г. Боплана (1660 р.).

Карта “Театр 12-денної битви Яна ІІІ Собеського з турками, татарами і козаками 1672 року”. Ця карта без заголовка. Мова мапи – латинська та німецька.

На лінії між Львовом і Самбором написи: «Loca hæc a Turcis, Tartans, Cosaccis obfefsa (Місце, де здійснювали облогу турки, татари і козаки). В околицях Немирова напис: «hic Tartan in ftagnis fummez clade fugati (Тут, в болоті, всі татари були вражені мечем). Біля Лазів: «Pugna et fuga hoftium» (Битва і втеча ворогів). На карту нанесені всі великі населені пункти Галицької землі: Львів (Lwоw ul. Leopolis quae Ruslemburg), Яворів (Jaworow), Любачів (Lubaczow), Перемишль (Przemijsli), Городок (Grodek), Бучач (Buczac), Жидачів (Zydaczow), Калуш (Kalusza), Станіславів (Stanislawow), Журавно, Буськ та ін. [Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”. 2009. – 224 с.].

1690 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae Generalis Tabula qua Lappoinia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia Maximaeq parte Germaniae, Tartariae Turcici imperii, aliaequ Regiones adjacentes fimul oftendentur de nova correcta et edita pe Iacobium Sandrart» (Загальна карта Московії, або Великої Руссії, що включає Лаппонію, Норвегію, Швецію, Данію, Польщу, більшу частину Німеччини, Тартарію, Османську імперію та інші прилеглі краї. Видана з новими виправленнями й опублікована Якобом Зандрартом).

Ця карта зі зміненим картушом і з незначним переопрацюванням є майже копією карти 1681 р. Ніколаса Вісшера молодшого. Ця карта увійшла до атласу Й. Гоманна 1712 р.

Аналогічну карту опублікував німецькою мовою Йохан Крістоф Лохнер, а також Матеус Зойтер у 1740 р.

На своїй карті Я. Зандрарт повторив помилки Г. Ґеррітца та Піскаторів у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно (Поділля в межах Валахії та ін.), неточно зображена мережа приток Дністра і Дунаю та обриси Чорного і Каспійського морів, на чорноморському узбережжі та Кримському півострові подані застарілі назви населених пунктів. Очевидно, карта Московії була створена Зандрартом раніше 1675 р., коли вперше була опублікована його карта Польщі, що ґрунтувалася на картах Ґ. Боплана, і на якій значна частина помилок, зокрема на українських землях, була виправлена.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009 р.).

Заголовок у прямокутному картуші, увінчаному гербом Московії-Росії, який підтримують два путті, у правому верхньому куті карти. Обабіч картуша — постаті бояр і жителів Сибіру. На задньому плані зображене стійбище.

Карта у дволінійній рамці з вказаними градусами; на карту нанесено картографічну сітку. У лівому нижньому куті у прямокутній рамці — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Каспійського моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ.

Карта охоплює територію від Нової Землі на півночі до південного узбережжя Чорного моря на півдні, від західного узбережжя Скандинавського півострова на заході до річки Обі та східного узбережжя Каспійського моря.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені державні кордони Московії зі Швецією, Польщею та Литвою, Кримським ханством, Вірменією, Грузією. На карті багато пояснювальних написів про відкриття Нової Землі, поселення в Казані й Мордві, Мурманське море та ін. Художніми малюнками зображені гори Кавказ, Карпати та лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев. На півночі проведене Північне полярне коло.

Українські землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Україною (Ukraina) у складі Польського королівства, Поділлям (Podolia), яке зображене у межах Валахії, Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Татарією (Tartaria Przecopensis). Межі воєводств та земель на карті не позначені. По обидва береги Дніпра, від Кодака (Kudak) до гирла річки, зображене Дике Поле (Саmрі Deferti). Від Приазов’я й аж до Подоння – напис DIKOIA POLE (Дике Поле).

1680 р. Крістоф Целларіус (Крістоф Келлер; Christoph Cellarius; 1638—1707) – німецький географ та історик.

1680 р. Карта “Bosporus, Maeotis, Iberia, Albania et Sarmatia Asiatica” (Босфор, Меотида, Іберія, Албанія та Сарматія Азійська). Територія України позначена як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea). Землі, що знаходяться південніше р. Дон – Сарматія Азійська (Sarmatia Asiatica), на північ від Каспію – «Scythia intra Imaum».

1685 р. Крістоф Целларіус видав свою класичну працю “Historia antiqua” в якій поміщена мапа “Sarmatia” (Сарматія). Українські землі позначені як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea). Землі, що знаходяться південніше р. Дон – Сарматія Азійська (Sarmatia Asiatica), на північ від Каспійського моря – «Scythia intra Imaum».

1688 р. – «Historia medii evi», 1696 р. – «Historia nova», 1702 р. – повне зібрання творів в трьох томах «Historia Universalis».

1687 р. Книга Крістофа Целларіуса “Geographia Antiqua”. У книзі міститься карта “Colchis, Iberia, Albania & Sarmatia” (Колхіда, Іберія, Албанія та Сарматія). Територія України позначена як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea). Землі, що знаходяться південніше р. Дон – Сарматія Азійська (Sarmatia Asiatica), на північ від Каспію – «Scythia intra Imaum». Книга неодноразово перевидавалася вже після смерті автора.

1729 р. Карта “А map of Colchis Iberia Albania and the Neighbouring Countries”. Територія України позначена як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea). Землі, що знаходяться південніше р. Дон – Сарматія Азійська (Sarmatia Asiatica), на північ від Каспію – «Scythia».

В історії європейської картографії кінця XVII ст. – початку XVIII ст. постать Йоганна Баптиста Гоманна (Johann Baptist Homann; 1663–1724) є без перебільшення визначною. З його іменем пов'язане перш за все відродження картографічного видавництва в Німеччині в кінці XVII ст., виділення картографії в окрему наукову дисципліну. Заслуги та працелюбство Й. Б. Гоманна були оцінені: після публікації 1707 р. свого першого атласу (Atlas Novus) став членом Берлінської Академії Наук; 1715 р. імператор  Карл VI Габсбург призначив Гоманна Імператорським географом Священної Римської імперії (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). 

На тих картах, що були видані пізніше, на картушах зазначено його посаду – “Rхm. Kays. Maj. 168 Geogr.” чи “Sac. Cіs. Mai. Geographo” (головний географ кайзера Священної Римської імперії) або ж є посилання на привілей (cum privilegio) [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178].

Й. Б. Гоманн отримав освіту в єзуїтській школі в Міндельгаймі, декілька років перебував у монастирі домініканського ордену, пізніше прийняв лютеранство і переїхав до Нюрнберґу, де в 1687 р. відкрив нотаріальну контору. Тут він навчався мистецтву гравіювання спочатку у Давіда Функа, а потім і у  відомого нюрнберзького гравера, картографа, художника і видавця Якоба фон Зандрарта (Jakob Sandrart; 1630–1708).

1692 р. Й. Б. Гоманн відкрив у Нюрнберзі власну картографічну майстерню «Ioh. Baptisto Homanno», близько 1702 р. до неї була долучена і типографія, яка в основному видавала книги географічного спрямування. Майстерня через кілька років стала найвідомішою видавничою фірмою XVIIІ ст. у Німеччині (проіснувала понад 100 років (до 1813 р.). Розквіту видавництва Гоманна сприяли старі традиції книгодрукування у Нюрнберзі, близькість Альтдорфського університету та розумний підбір співробітників.

Робота видавництва відзначалась великою працездатністю: лише в період 1702–1716 рр. було виготовлено понад 100 мідних таблиць з розробками мап. Всього у видавництві вийшло понад 600 карт (понад 200 вийшло лише за життя Йогана Баптиста Гоманна), в основі яких були французькі чи голландські зразки. Проте Гоманн і його наступники майже не випускали власноруч зіставлених карт, а збирали, перевидавали або ж перероблювали оригінальні карти, досить часто замовчуючи ім’я авторів чи першоджерела, а також створювали різноманітні компіляції з найкращих тогочасних карт [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178] .

Найвизначнішими  картографічними творами є:

·        перший німецький атлас з 40 карт «Neuer Atlas» (1707);

·        відомий «Atlas von hundert Charten» (Атлас 100 карт) (1712);

·        «Atlas Novus» (Новий атлас) (1714 р.; складався зі 103 карт), в якому вперше з’явилась велика кількість географічних карт, які потім передруковувались в інших виданнях Гоманна. ;  Атлас створено у співпраці з Йоганом Габріелем Доппельмайєром , що спеціально для цього атласу написав «Введення в географію».Дві важливі компіляції праць Доппельмайєра були видані пізніше «Спадкоємцями Гомана» – «Atlas Coelestis in quo Mundus Spectabilis et in Eodem Stellarum Omnium Phoenomena Notabilia», що складався з 30 карт (1742) і виправлене видання цієї праці «Atlas Novus Coelestis, in quo Mundus Spectabilis, et in Eodem tam Errantium quam Inerrantium Stellarum Phoenomena Notabilia» (1748) із додатковою картою з зображенням сонячного затемнення 1748 р. [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178].;

·        «Великий атлас всього світу» (Grosser Atlas über die ganze Welt), який виріс з 40 карт (1707 р.) до 126 карт (1716 р.). Його неодноразово перевидавали – 1719, 1725, 1731, 1735, 1737, 1743, 1746, 1748, 1759 рр.

·        «Atlas Methodicus» (1720) тощо.

Українські землі детально зображені на картах Польщі та Литви і Російської імперії в навчальних атласах «Kleiner Atlas von 50 Auserlesenen Homanns Land-Charten...»] та «Kleiner Atlas Scholasticus von sechs und zwantzig Charten» (1720 р.). Більшість карт Й. Б. Гоманна випускались без зазначення року видання, тому вони перевидавались його нащадками практично без змін.

Карти Гоманна цінувались за географічну вірогідність, витонченість гравіювання та оформлення картушів і нерідко служили зразками для інших видавців.

В основі виданих закладом Гоманна карт лежали французькі та голландські зразки, але деякі карти були складені за російськими  джерелами.

В першу чергу необхідно відзначити створений у 1716 р. шедевр «Grosser Atlas uber die ganze Welt... = Atlas Novus Terrarum Orbis Imperia, Regna et Status...» (Великий атлас всього світу), який містить карти різних частин та країн світу, старовинні плани і панорами великих європейських міст: Риму, Відня, Гамбурґа, Нюрнберґа тощо. В кінці атласу вміщені детальні описи моделей суден та навігаційних приладів, прапори усіх великих морських країн світу, а останньою розташована таблиця, присвячена фортифікаційним спорудам і різноманітним видам зброї для захисту та нападу на суші і на морі.

Атлас вміщує найбільш відому карту України Й. Б. Гоманна «Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minorisq, Tartariae provinciis» (Україна або Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії). Коли. спадкоємці Й. Б. Гоманна отримали імператорський привілей на картографічні видання тоді на карі з’явилась (1729) примітка Cum Privilegio Sac. Caes.Majest.

Атлас неодноразово перевидавали – 1719, 1725, 1731, 1735, 1737, 1743, 1746, 1748, 1759 рр.

Цікавим є той факт, що Й. Б. Гоманн був агентом Петра І, з ним листувався Я. Брюс (Jacov Bruce, 1670–1735), російський генерал-фельдмаршал, державний діяч і вчений, один з найбільш освічених людей петрівських часів, який з 1706 р. завідував російським книгодрукуванням. Прихильність російського монарха до Гоманна створювала взаємовигідні умови для обох сторін: Петро І друкував потрібні йому карти за кордоном, а Гоманн, отримавши в 1722 р. патент російського агента комерції в Нюрнберзі і постійно поновлюючи карти території Росії за новими зразками, забезпечував своїм виданням високий попит як в Росії, так і в усьому світі.

Першою європейською картою, на якій за порадою Я. Брюса назву Московської імперії Гоманн змінив на Російську імперію, була карта «Generalis totius Imperii Russorum: novissima tabula...» (Генеральна карта Російської імперії на великому глобусі Землі від Арктичного полюса до Японського моря і північних кордонів Китаю) (1720).

Спадкоємцями Й. Б. Гоманна були: його син Йоганн Хрістоф Гоманн (Johann Christoph Homann, 1703–1730), а після його смерті Йоганн Ґеорґ Еберсберґер (Johann Georg Ebersberger, 1695–1760) та Йоганн Міхаель Франц (Johann Michael Franz, 1700–1761).

У 1759 р. Йоганн Міхаель Франц продав свою частку у «Homännische Erben» своєму молодшому братові Якобу Генріху Францу (Jacob Heinrich Franz; 1713-1769).

 Спадкоємці Гоманна розширили діяльність товариства. За ініціативи Йогана Міхаеля Франца у 1740 р. було створено наукове «Космографічне товариство в Нюрнберзі» (Cosmographische Gesellschaft). Це було  перше товариство географічного спрямування.

Нащадки Й. Б. Гоманна до 1848 р. продавали карти під торговими марками “Homann Erben”, “Homannianos Heredes”, “Heritiers de Homann”.

Географічні карти Гоманна часто перевидавали в атласах протягом усього XVIII ст. («Atlas Geographicus Maior» (близько 1780 р.), «Atlas Homannianus» (Амстердам, 1731–1796 рр.).

1742 р. – «Atlas Coelestis in quo Mundus Spectabilis et in Eodem Stellarum Omnium Phoenomena Notabilia».

До складу фірми входили різні картографи, зокрема – Йоган Міхаель Франц (Franz) (1700–1761), Йоган Матіас Хейс (Hase) (1684–1742), Йоган Георг Еберсбергер (Ebersberger) (1695–1760).

Найбільш відомими картографічними творами, виданими цією установою, були «Atlas Auserlesen Land-Charten» (1743), «Atlas Novus Terrarum Orbis Imperia, Regna et Status exactis Tabulis Geographice demonstrans» (1746), «Hommanisher Atlas» (1747 р., перевиданий 1780 р.), Атлас Німеччини» (1750), «Атлас Сілезії» (1750), відомий грандіозний фоліант «Atlas Methodicus explorandis juvenum profectibus in Studio Geographico Ad Methodum Hübnerianam accommodatus» (1750), «Порівняльний атлас» (1752 р., перевидання 1790 р.), «Ручний атлас Беквемера» (1754), «Географічний атлас» (1759 р., перевидання 1784 р.), «Atlas mapparum geographicarum...» (1762), Новий атлас республіки Гельветики (1769), Великий атлас (1780) та ін.

 

Основні картографічні роботи Й. Б. Гоманна на яких зображені українські етнічні землі.

1700 р. Карта «Tabula Geographica qua pars Russiae Magnae Pontus Euxinus seu Mare Nigrum et Tartaria Minor cum finitimis Bulgariae, Romaniae et Natoliae Provinciis» (Географічна мапа частини Великої Росії, Понта Евксінського, або Чорного моря, та Малої Татарії, разом з прикордонними провінціями Болгарії, Романії та Натолії), де територія України, що окупована Московією, позначена (яскраво-рожевим кольором) як Мала Русь (Pars Russiae Minoris), а Московія як Велика Руссія (Pars Russiae Maximae). Карта створена на основі "Географічної карти країн Малої та Великої Руссії". Ця карта також поміщена в шедеврі Гоманна «Grosser Atlas ueber die ganze Welt. 1716» (Великий Атлас усього світу).

На мапі позначені: Мала Тартарія і Крим (Tartaria Minor) – зелений колір; Бессарабія або Тартарія Буджацька (Tartaria Budziacensis), підконтрольна Кримському ханству й Османській імперії; Донські Козаки (Territorium Cosacorum Donnensium) – оранжевий колір; Бєлгородське воєводство (Palatinatus Belgradiensis); Севське воїнство (Seviensis Exercitus). Також на карті позначені князівства Московське і Смоленське, а також чорноморські країни – Черкесія, Грузія, Туреччина, Болгарія та Румунія.

1720 р. – друге видання цієї карти. На ній показано канали, що наказав збудувати Петро I.

1702 р. 1707 р. Карта  “HANC REGNI POLONIARVM MAGNIQVE DUCATVS LITHVANIAE RUSSIÆ, PRVSSIÆ, MAZOVIÆ, SAMOGITIÆ, KIOVIÆ, VOLHYNIÆ, PODOLIÆ, PODLACHIÆ, LIVONIÆ, SMOLENSCI, SEVERIÆ, ET CZERN. NOVAMETEXACTAM DELINEATIONEM, ADDITÄ GENERALI TABULÄ TOTIUS ELECTORATVS SAXONIAE SERENISSIMO PRINCIPI AC DOMINO DN. CHRISTIANO ERNESTO MARCH. BR POLONICÆ MAIESTATIS SOCERO HUMILLIME D.D.D. AUTHOR ІОН. ВАРТІSТА HOMANN” (Докладна нова карта Королівства Польщі, Великого князівства Литовського, Русі, Пруссії, Мазовії, Самогітії, Київщини, Волині, Поділля, Підляшшя, Лівонїї, Смоленщини, Сіверщини й Чернігівщини, доповнена генеральною картою електорату Саксонії найсвітлішого князя й володаря, п. Хрістіана Ернеста Б. P., тестя його польської королівської величності, найуклінніше присвячує автор, Йоганн Баптист Гоманн). Видавництво Нюрнберг.

З українських земель зображені Полісся (Palatinatos Polesia), Волинь, або Луцька земля (Palat. Volhynix sive Lvsvcensis), з позначенням Верхньої Волині (Volyniæ Superior), Поділля (Palat. Podoliæ), Покуття (Pocutia), Чернігівська земля (Pal. Czernicovia), Новгород-Сіверське князівство (Dvcatvs Severiensis). Назва Vkrania охоплює Брацлавщину (Palat. Braclaviensis), Київське (Palatinatvs Kiouiensis) та Чернігівське (Pal. Czernicovia) воєводства. Назва Russia охоплює територію Белзького воєводства (Palatina:. Beizensis), Руського, або Львівського, воєводства (Palatinatvs Rvssiæ sive Leopoliensis), Холмської землі (Terra Chelmensis), Галицьку землю (Terra Halicenfise), Покуття (Pocutia). Червона Русь (Russia Rubra) охоплює землі Белзького, Волинського та Київського воєводств. Землі басейну Прип’яті (Pripicz flu) окреслені як Поліське воєводство (Palatinatvs Polesia), або Берестейщина (Brescianensis). Землі від Старокостянтинова (Conftantinow), через Поділля і Верхню Волинь, аж до Черкас (Czyrkafsy) названі козацькими (Cosacki). Чорноморське узбережжя представлене Очаківською (Oczakow), Буджацькою (Bvdziack) та Малою (Tartariæ Minoris Pars) Тартаріями.

Московське царство назване Чорною Руссю (Rvssia Nigræ vulgo Moscoviæ Pars).

Від Великої татарської переправи (Wielka pzeprawa Tatarfka) в околицях Кодака на Дніпрі до Смоленщини (Smolensko) проходить Муравський шлях (Morawski Slak, Via guam sequuntur Tartari, dum folent intrare in Mofkouiam). Підписано гори Карпати (Crapak olim Carpathvs Mons).

Карта неодноразово перевидавалася, зокрема в атласі «ATLAS NOVUS TERRARUM ORBIS IMPERIA, REGNA ET STATUS EXACTIS TABULIS GEOGRAPHICE DEMONSTRANS OPERA IOANNIS BAPTISTÆ HOMANNI. NORIMBERGÆ, MDCCXIV. - V. II. - P. 132.» Й. Б. Гоманна 1714 р.

1704 р. Карта “Generalis totius Imperii Moscovitici novissima tabula magnam orbis terrarum partem a Polo Arctico usque ad mare Iaponicum, et Chine septentrionalis confinia exhibens cum via Czaricae nuper legationis ex urbe Moscua per universam Tartariam ad magnum Chinae” (Новітня генеральна карта всієї імперії Московитів, що показує велику частину земної кулі від Арктичного полюса аж до Японського моря і північних кордонів Китаю; а також недавню дорогу царських послів з міста Москви чеез всю Тартарію у Велику Китайську імперію). Видавництво Нюрнберг. На карті, північніше Києва, міститься напис Uсranіa, який охоплює Правобережжя та Лівобережжя; позначена гетьманська столиця Батурин.

 1705 р. Карта “REGNI POLONIÆ MAGNIQUE DUCATUS LITHUANIÆ NOVA ET EXACTA TABULA AD MENTEM STAROVOLEŸ DESCRIPTA À IOH. ВАРТ. HOMANNO NORIMBERGÆ” (Нова докладна карта Польського королівства, Великого князівства Литовського, описана Йоганном Баптистом Гоманном за Старовольським). Видавництво Нюрнберг. Цей варіант карти міститься в атласах Й. Б. Гоманна починаючи з 1707 р. До 1714 р. карта перевидавалася щонайменше шість разів, і кожного разу, залежно від політичної ситуації, зі зміненими королівськими атрибутами в картуші та незначними змінами у зображенні ситуації. Після 1715 р. карта була

вигравіювана вдруге, на ній з'являється примітка про титул королівського географа, наданий Й. Б. Гоманну 1715 p. Спадкоємці Гоманна, вносячи невеликі зміни, здебільшого у художнє оформлення карти, друкували її в атласах до 1750 р. Майже на всіх примірниках карти рік видання не вказано, єдиний датований примірник карти вийшов у атласі видавничої фірми “Спадкоємці Гоманна” 1739 р. 1739 р. видана у 6 версіях.

Українські історико-географічні землі представлені Поліссям, Волинню, з позначенням Верхньої Волині (Volhynia Svperior), Поділля (Podolia), Покуттям (Pocutia), Чернігівською землею, Новгород-Сіверським князівством. Назва Україна (Vkrania) охоплює Брацлавщину, Київське та Чернігівське воєводства. Напис Russia Rubra (Червона Русь) на карті проходить через всю етнічну українську територію; Західна Україна – Russia (Русь). Землі басейну Прип’яті названі Поліським воєводством (Palatinatvs Polesia), або Берестейщиною (Brescianensis). Територія від Старокостянтинова, через Поділля і Нижню Волинь, аж до Черкас названа козацькою (Cosacki).

У межиріччі Південного Бугу і Дніпра позначене Дике поле (Саmрі deferti alias Dzike Pole). Від Кодака до Смоленська проходить Муравський шлях (Morawski Slak, Via quam sequuntur Tartari, dum folent intrare in Mofkoviam). Показані гори Карпати (Сrapak olim Carpathvs Mons).

1707 р. Карта “Europa Christiani Orbis Domina in Sua Imperia Regna…” (Європа християнська…) де міститься напис Ukraina (Україна). Видавництво Нюрнберг. Напис Ukraina розміщений південніше Києва, охоплює Правобережжя й Лівобережжя. Цей напис зображено великими літерами, як Польща, Литва та інші держави. Південна Україна –  Dzikе Pole (Дике поле). Мапа неодноразово перевидавалася: 1716 р. (Нюрнберг), 1720 р. (Нюрнберг) і т. д. На карті показано українські історико-географічні землі: Червона Русь (Russia Rubra), Поділля (Podolia). Волинь (Volhynia), Polesia (Полісся), Pokutia (Покуття).

1707 р. Карта світу «Planiglobii Terrestris Cum Utroq[ue] Hemisphaerio Caelesti Generalis Exhibitio». На карті позначено українські міста Львів та Київ, а також – Малу Тартарію та Крим. 1716 р. Йоганн-Баптист Гоманн у Нюрнберзі видав свій шедевр “Grosser Atlas ueber die ganze Welt” (Великий Атлас усього світу). В атласі теж поміщена карта світу «Planiglobii Terrestris Cum Utroq[ue] Hemisphaerio Caelesti Generalis Exhibitio».

1711 р. Карта “Poloniarum Magnique Ducatus Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Mazoviae, Samogitiae, Kioviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensci, Severiae” (Велике князівство Литовське, королівство Польщі, Русь, Пруссія, Мазовія, Жемайтія, Київщина, Поділля, Підляшшя, Лівонія, Смоленщина, Сіверщина). Мапа видана у Нюрнберзі. Від Галичини до Слобожанщини – напис Russia  Rubra (Червона Русь). Написи Червона Русь та Ukraina (Україна) частково накладаються один на одного. Напис Ukraina (Україна) – від Поділля до Новгород-Сіверщини (Стародубщини). На карті виділено українські історико-географічні землі: Volhynia (Волинь), Podolia (Поділля), Podlachiae (Підляшшя), Pocutia (Покуття) та ін.

1712 р. Карта Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis” (Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії й Малої Тартарії). Інший український варіант назви карти – “Україна, що є Землею Козаків з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Тартарії представлена Йоганом Баптистом Гоманном”. Автор, видавець та гравер – Й. Б. Гоманн. 

Гоманн східну частину скопіював з карти Деліля, північно-східне узбережжя Чорного моря – з мапи Джіакомо Кантеллі да Віньйолі “Tartaria dEuropa ouro Piccola Tartaria” 1684 р., для зображення правого берега Дніпра використовував відповідну частину карти Польщі Корнелія Данкертса. Зображення території Криму було скопійовано з книги Якоба фон Зандрарта “Des Kхnigreibung. Sulzbach. 1687”. Для Лівобережжя Дніпра Гоманн додав українську лінію, а для решти знову використав карту Деліля. До того ж, Гоманн відокремив Таманський півострів від суходолу і дав йому назву "Nova Krepost Taman" [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178].

Написи Russia  Rubra (Червона Русь) та Ukraina (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію. Червона Русь (Russia Rubra) на карті простягається із заходу на схід через Нижню Волинь, захоплюючи північ Київського воєводства (Palat. Kioviensis). Напис Ukraina займає Верхнє Поділля і центральні області Брацлавського та Київського воєводств.

У межиріччі Південного Бугу і Дніпра та на Правобережжі зображене Дике Поле (Dzike Polie Ave Саmрі Deserti et Inhabitati). Від Великої татарської переправи (Wielka pzeprawa Tanarska), в околицях Кодака на Дніпрі, до Смоленська (Smolensko) проходить Муравський шлях [Вавричин, 2009].

На цій мапі також позначені: Покуття (Pokutia), Верхня та Нижня Волинь (Volhynia), Поділля (Podolia Inferior) з Брацлавщиною (Pal. Braclaviensis). В Причорномор’ї, у складі Кримського ханства, виділені Буджацька (Tartaria Budziacensis), Ногайська (Tartaria Nagajensis) і Мала (Tartaria Minor) Тартарії та Кримський півострів (Сrеmiа). Північні регіони представлені землями Чернігівського (Ducatus Palatinat Czernihoviens) та Новгород-Сіверського (Novogrodensis Severiensis Ducatus) князівств. На заході Холмське і Белзьке воєводства не входять у межі українських земель.

Карта Гоманна відома у трьох варіантах. Перше видання 1712 р. (Нюрнберг). Опублікована в його атласі “ATLAS NOVUS TERRA- RUM ORBISIMPERIA, REGNA ET STATUS EXACTIS TABULIS GEOGRAPHI- CE DEMONSTRANS OPERA IOANNIS BAPTISTA HOMANNI. NORIMBER- GA, MDCCXII. - № 168.”. Формат – 48 × 58 см. Масштаб бл. 1:3 000 000, в німецьких і польських милях Мова: латинська. У виданні 1720 р. (видавець Крістоф Вайгель) Тартарія позначена як частина Московії (Tartariae Moscoviticae pars). 

У варіанті карти 1712 р. подано дві назви теперішньої Росії – Moscovitica та Russia (варіант 1720 р. – лише одну – Russia Russica). На лівому березі Дніпра південно-cхідна частина Київського воєводства названа Київщиною Московською (Kiovia Moscovitica) (варіант карти 1720 р. - Київщиною Руссійською (Kiovia Russica). Гоманн, який був офіційно винагороджений   Петром І у 1722 р., доклав значних зусиль і відпрацював гроші  російського царя за появу на картах такої штучної конструкції, як напис “Russia Rusica” на історичних землях Московії.

1720 р. Йоганн-Баптист Гоманн у Нюрнберзі видав «Generalis Totius Imperii Russorum Novissima Tabula Magnam Orbis terrarum partem a Polo Arctico uso ad mare Iaponicum et Chinae Septentrionalis confinia exhibens...» (Генеральна карта Московської імперії на великому глобусі Землі від Арктичного полюса до Японського моря і північних кордонів Китаю). На карті міститься назва Ucrania (Україна).

1729 р. спадкоємці картографа отримали привілей на його видання, і на карті з’явилася примітка “Cum Privilegio Sac. Caes. Majest”. Після 1740 р. на площину карти було внесено численні додатки, зокрема, проведено фортифікаційну лінію між Дніпром і Доном, внесено низку змін до назв населених пунктів. У такому варіанті карта друкувалася в усіх атласах фірми “Спадкоємці Гоммана” до кінця XVIII ст.

Техніка виконання – гравюра на міді. Акварельне колорування. Карта Гоманна, складена на основі Загальної карти України Гійома де Боплана, карти Польщі Ю. Данкертса і карти Московії Г. Деліля. На карті картуш розміщено в верхньому лівому куті. На ньому зображено шість чоловічих постатей. В центрі – сидяча фігура гетьмана України Івана Мазепи, ліворуч від нього — шведський емісар у військовому мундирі з шаблею в правиці, поряд з ним — три сидячі фігури козаків. Праворуч від гетьмана І. Мазепи на задньому плані  постать Петра І на тлі московського державного прапора, ближче до гетьмана — постать в шляхетському одязі — вірогідно, що це Станіслав Ліщинський (польський магнат, один з претендентів на польську корону і майбутній король Польщі), Пилип Орлик — генеральний писар за гетьманування Мазепи чи можливо Андрій Войнаровський — небіж гетьмана.  На задньому плані — панорама палаючого міста (Полтава). На мапі позначене місце Полтавської битви 1709 р.; землі Задунайської Січі, які у 1711 р. були передані Османській імперії, позначені у складі Кримського ханства; вказане будівництво Перекопського валу тощо. В картуші Україну названо на латинський манер Vkranіa (Укранія, Вкранія), так Україна досі позначається деякими романськими мовами (італійською, іспанською, португальською), а вже на самій карті позначено Ukraina.

На карті  бачимо, що внаслідок тривалої боротьби козацьких гетьманів поміж Варшавою та Москвою, попри поділи по Дніпру між двома зовнішніми потугами, Україна тут "виводилася" на карті зі звичних "польських" кольорів, але при тому й не зафарбовувалася у «московські».  «Україна» Гоманна  максимально наближена до своїх етнічних меж – від Слобожанщини до Перемишля. Терени «України» Боплана були Гоманном розширеним (зокрема на захід до Карпат). Він на мапі показав усі терени, на яких живуть русини (українці), або ж усю колишню «Польську Русь».

Загалом Гоманн явно намагався показати саме широкий «театр воєнних дій», адже у нього по суті – це карта південно-східної Європи і Причорномор'я; окрім України показані не лише згадані на картуші Молдавія, Валахія і Мала Татарія (Кримські володіння), але й Трансільванія, Болгарія, Стамбул, чорноморське узбережжя Кавказу, а з боку Московії – Смоленщина, Рязанщина та відповідна частина Дикого Поля. Зрозуміло, що стратегічні витівки Карла та Петра могли занести «фронт» вже не зовсім "Північної" війни у ще дальші незвідані землі. Але інтерес становить саме побачити Гоманнову Україну на такому широкому тлі. Оскільки на карті адміністративні утворення виділені кольором, цікавим видається один колір на усю Україну від «Покуття» до «татарського шляху на Москву», попри чинні польські воєводства на захід від Дніпра і польсько-московський кордон по Дніпру. Навряд Гоманна вразило те, що Мазепа у 1704–1706 рр. накинув своє гетьманування на обидва береги Дніпра і дійшов військом до Замостя, бо ж усе одно, – до Перемишля влада його булави де-юре вочевидь не поширювалася. Польща на цій карті явно просто ігнорується…” [К. Галушко. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. 2013].

1712 р. Карта “ASIAE” (Азія) де теж міститься напис Ukraina (Україна). Напис Uсranіa розміщений південніше Києва та охоплює Правобережжя і Лівобережжя.

1713 р. Карта «Fluviorum in Europa principis Danubii cum Adiacentibus Regnis nec non totius Graeciae et Archipelagi. Novissima Tabula Authore Ioh. Baptista Homanno. Norimbergae.» (опис карти за : Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гомана в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178) (Річка Дунай, що бере початок в Європі, разом з іншими королівствами і напевне навіть усією Грецією і Архіпелагами. Новітня карта. Автор Йоган Баптист Гоманн. Нюрнберг» вочевидь була створена в період 1713–1716 рр. Дата 1713 р. поянюється тим, що на самій карті в тексті зазначено цей рік, отже карта просто не могла бути видана до цього часу. Верхня межа датування (1716 р.) пояснюється відсутністю зазначення про привілей Гоманна. Ця карта була вміщена в атлас «Atlas Scholasticus» під назвою «Bon Ungarn» (Угорщина).

Мапа прямокутна, одностороння, багатоколірна (використано чорний, білий, блакитний, зелений, червоний кольори), вміщена в рамку, внутрішня рамка поділена на градуси і хвилини (1 ̊ і 10 ́). Розмір мапи становить 560х460 мм, її географічна протяжність: довгота – 31 ̊40 ́ – 55 ̊ 10 ́, широта 33 ̊ 45 ́ 50 ̊ 55 ́. Шкалу виміру масштабу розміщено в нижньому лівому куті і подано в німецьких, угорських та французьких милях.

Над масштабом подано збільшений фрагмент карти, на якому

зображені німецькі землі від Штудгардта до Аусбурга.

Картуш розміщено внизу карти, ближче до центру. Написи оточено зображенням, виконаним в стилі рококо: ліворуч напису – зображення Орфея з лірою і луком, за яким видніється античний храм, крилатого коня Пегаса над ним, праворуч назви карти – чоловік в лавровому вінці, що сидить біля перевернутої посудини, з якої витікає вода, і тримає в руках лопату. За ним видніється голова жінки, також в лавровому вінку. Також зображено різних людей, що грають на музичних інструментах тощо.

Мова, яка використана в карті – латинська. На звороті наклеєно невеликий білий квадратний аркуш паперу з No41 і зроблено напис від руки польською мовою – «Catcy Grecyi».

У правій верхній частині мапи зображено територію сучасної України – Ukrania, зокрема позначені такі регіони як Волинь (Volhinia) і Поділля (Podolia). Географічні назви на українських землях написані на польський манер – наприклад, Dzike Pole, Czyrcassy, Zytomierz. Зазначено і головну водну артерію українських земель – річку Дніпро – яку на цій карті ще названо Борисфеном (Borysphenis). В напису на карті відмічено, що Борисфен це інша річка, що має початок в Дунайському басейні (Danubialem alveum).

1716 р. Йоганн-Баптист Гоманн у Нюрнберзі видав свій шедевр “Grosser Atlas ueber die ganze Welt” (Великий Атлас усього світу).

В атласі поміщена карта “IMPERIUM TURCICUM in EUROPA, ASIA, ET AFRICA, REGIONES PROPRIAS, TRIBUTARIS, CLIENTELARES et omens ejusdem” (Імперія Турецька в Європі…). Карта неодноразово перевидавалася, зокрема у 1720, 1730, 1737, 1740, 1750 рр. і т. д. На картах 1716 р. і 1720 р. міститься назва Ucrania (Україна). Напис розміщений південніше Києва і охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. На карті 1737 р. вже замість напису Ucrania (Україна) – напис Russia Rubra (Червона Русь), а Південна Україна позначена як “Ocrainia” (північніше Кодака, охоплює Правобережжя і Лівобережжя, в межах Кримського ханства та Російської імперії). Північніше напису Ocrainia – напис Cosaki Zaporowski (Козаки Запорозькі); східніше – напис Dzikia Pole (Дике поле).

На карті також позначено: Tartaria Minor (Мала Тартарія), Tartaria Budziacensis (Тартарія Буджак), Territorium Cosacorum Donnensium (Територія Донських Козаків), Palatinatus Belgradiensis (Бєлгородське воєводство), князівства Московське та Смоленське, а також країни Причорномор’я (Черкесія, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія).

У цьому ж атласі (Grosser Atlas ueber die ganze Welt) поміщена карта  1707 р. “Europa Christiani Orbis Domina in Sua Imperia Regna…” (Європа християнська…). Напис Ukrania (Україна) розміщений південніше Києва і охоплює Правобережну та Лівобережну Україну.

1769 p. “Спадкоємці Гоманна” (Homanianos Heredes; Homann Erben; 1724-1780). Карта «TABULA GEOGRAPHICA CONTINENS DESPOTATUS WALLACHIÆ ATQUE MOLDAVIÆ PROVINCIAM BESSARABIÆ SUВ CLIENTELA TURCICA, ITEMQUE PROVINCIAM POLONICAM PODOLIÆ, TANQUAM REGIONES, IN QUIBUS BELLUM PRÆSENS GERITUR, EX HASIANIS ALIISQUE NOVISSIMIS SUBSIDIIS SECUNDUM STATUM POLITICUM RECENTISSIMUM DELINEATA, IN LUCEM EDITA AB HOMANNIANIS HEREDIBUS. 1769. C.P.S.C.M» (Географічна карта, що охоплює Господарство Валахію, а також Молдавію з провінцією Бессарабією під турецьким володінням, а також польську провінцію Поділля, як і краї, у яких точиться нинішня війна, укладена за останніми відомостями щодо політичної ситуації, видана у світ Спадкоємцями Гоманна 1769 р. 3[а] п[ривілеєм] С[вященної] королівської] м[илості]). Амстердам. Мова: латинська. Основою для створення карти стала карта Королівства Польського Й. Б. Гоманна «Regni Poloniae Magnique Ducatus Lithuaniae», опублікована у Нюрнберзі 1712 p., на основі якої його спадкоємці створювали більшість своїх карт [Вавричин, 2009].

Землі центральної частини Поділля (Podolia) та Брацлавське воєводство (Palatinatus Braclawiensis) названі Україною (Okrainia).

На карті позначені Бессарабія, Очаківська (Tartaria Oczacoviensis) та Буджацька (Tartaria Budziacensis) Татарії, які перебували під протекторатом Туреччини (Terrae de industrie a Turas et Tartaris de sertæ redditae sub Clientela Turcica), а також правобережна частина Нової Сербії (Nova Servia) з центром у фортеці Св. Єлизавети (S. Elisabeth).

Штрідбек Йоганн I (Stridbeck Johann; 1641—1716), аугсбурзький купець, видавець, гравер. Займався виданням карт, занедбав купецькі справи й потрапив на тривалий час до в’язниці, де продовжував займатися картографією. Видавав карти зі своїм сином Й. Штрідбеком II. Видав карту Баварії Філіппа Апіана (Philipp Apian) (1684) і атласи «Provinciarum Regni Poloniœ Geographica Descriptio» та «Atlas curieux» (бл. 1710). Після смерті Й. Штрідбека І його майстерню викупив Г. Боденер, який видавав згаданий атлас під своїм прізвищем, доповнивши його новими картами.

Штрідбек Йоганн II (Stridbeck Johann II, 1666—1714 pp.), аугсбурзький видавець й гравер, син Штрідбека Йоганна I. Разом з батьком та Г. Боденером видав атлас «Provinciarun Geographica Descriptio» (бл. 1700), який складався з 32 карт земель Королівства Польського і був перепрацюванням відомої карти Польщі Алексіса Юбера Жейо (1672).

1700 р. Карта «PROVINCIARUM REGNI POLONIÆ GEOGRAPHICA DESCRIPTIO» (Географічний опис провінцій Королівства Польського). Видавництво – Аугсбург. Карта складається з 32 секцій, які утворюють велику карту у дволінійній рамці з вказаними градусами та літерними (а—d) і цифровими (1—3) позначеннями квадратів, утворених картографічною сіткою.

Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (Polesien); Волинню (Volhynien), що поділяється на Верхню Волинь (Ober Volhynien), яка охоплює Луцьке воєводство (Waywodschaft Lufuc), та Нижню Волинь (Nider Volhynie) з Київським воєводством; Поділлям (Podolien), що поділяється на Верхнє Поділля (Ober Podolien), яке охоплює Кам’янецьке воєводство (Waywodschaft Kamenieck), та Нижнє Поділля (Nider Podolien), що охоплює Брацлавське воєводство (Waywodschaft Braclaw). На заході виділена Чорна Русь (Reussen oder Schwartz Reussen). В її межах зображені Холмське (Waywodschaft Chelm), Белзьке (Waywodschaft Beiz) та Львівське (Waywodschaft Lemberg) воєводства. На сході Львівського воєводства – Покуття (Pokutien). Східні українські землі представлені Чернігівським (Hertzogthum Czernihow) та Новгород-Сіверським (Hertzogthum Nooogrod Sewierfki) князівствами. У Причорномор’ї — Буджацька (Budziakischer Tartam) та Очаківська (Oczakowische Tartam) Тартарії [Вавричин, 2009 р.].

Центральна частина Право- і Лівобережжя названа Україною, або країною козаків (Vkrayne oder Cosackische Leender); у межиріччі Інгульця (Ingulet Malyfl.) і Дніпра позначене Дике поле (Dzіке Polie oder Wüste und Unbewohnte Cosackische Felder). На лівому березі Дніпра, в околицях Кодака (Kudak), — ще один напис про безлюдні поля (Wüste und Unbewohnte Felder). Від місць татарських переправ на Дніпрі відходить Чорний шлях (Czamy Slack oder der Weeg welchen die Tartam nehmen um in Polen einzufallen), що проходить через Нижнє та Верхнє Поділля аж до Львова. На Лівобережжі, від Дніпровських порогів на північ до Вязьми (Wiasma), пролягає Моравський шлях (Morawsky Szlak oder der Weeg welchen die Tartam nehmen in Moskm einzufallen).

1716 р. Йоганн Штрідбек II, Габріель Боденер. Гравер: Габріель Боденер. Аугсбург. Карта «COMPENDIOSA POLONIÆ REPRÆSENTATIO POLEN MITT ANGRÆNTZENDEN LÆNDERN» (Географічне зображення Королівства Польщі з включеними землями). Дана карта є перепрацюванням карти 1700 р. «PROVINCIARUM REGNI POLONIÆ GEOGRAPHICA DESCRIPTIO». З 1716 р. карта входила до видань атласу Г. Боденера з невеликими змінами у картографічному зображенні, зміненою видавничою приміткою та з номером сторінки 96. На цьому варіанті карти Боденер виправив окремі помилки у географічних назвах. В атлас 1740 р. карта увійшла зі зміненим заголовком: «Geographische Vorstelhung derer Königreiche Polen und Preussen mit deren incorporierten Landen» та незначними змінами у картографічному зображенні: на західних теренах автор позначив Червону Русь (Roth Reussen), а на землях на північ від Прип’яті підписав Білу Русь (Weis Reussen).

Українські історико-географічні землі представлені Червоною Руссю (Reussen), Поділлям (Podolien), Волинню (Wolynien), Чернігівським та Новгород-Сіверським князівствами. Центральне Право- і Лівобережжя названі Україною, країною козаків (Uckrcryne Cosackische Lænder). На Правобережжі, нижче Кодака, позначений Чорний шлях (Weg durch welchen die Tartam in Pollen einfallen), що пролягає через Поділля аж до Перемишля (Przemyfl), та його відгалуження — Кучманський шлях (не підписаний), - від Кримського півострова; з півдня на північ, до Смоленська (Smolensko) простягається Муравський шлях на Москву.

Біля Полтави зображенням схрещених мечів та датою: 1709, позначено місце Полтавської битви.

Габріель Боденер (Gabriel Bodenehr; 1664 —1758), німецький картограф, гравер та видавець, автор військових карт і планів міст. Друкування атласів розпочав з родиною німецьких купців і видавців Йоганном Штрідбеком І і Йоганном Штрідбеком II бл. 1680 р. Після смерті Штрідбеків викупив плити з їхньої картографічної майстерні й видавав «Atlas curieux» впродовж 1704-1757 pp. (найвідоміша його робота), здебільшого не вказуючи рік видання та використовуючи карти, створені разом зі Штрідбеками.

Його батько Йоганн Георг Боденер (Johann Georg Bodenehr; 1631–1704) був гравером і видавцем;  брати Моріц (Moritz; 1665–1749) та Георг Конрад (Georg Conrad; 1673–1710),  а також і його син Габріель Боденер молодший (Gabriel Bodenehr der Jüngere; 1705–1792) теж були гравери.

1702 р. разом з Георгом Кухненом (Georg Kuhnen) в Ульмі видали атлас “Neu-außgefertigter Atlas”. В атласі поміщено карту “LXXVI: Pohlen theilet sich ...”.  Правобережна Україна на карті позначена як UKRAINE.

1704 р. Карта “Geographische Vorstellung derer Königreiche Polen”. Наддніпров’я (Правобережне і Лівобережне) позначене як «UKRAYNE COSACKISCHE LANDER» (Україна Козацька Земля). Карта неодноразово перевидавалася.

1716 р. Габріель Боденер в Аугсбургу видав атлас. В ньому поміщено карти які містять інформацію про територію України. Атлас складався з 99 карт та 3 таблиць. Більшість карт розфарбовані вручну. В атласі поміщені карти світу, півкуль, гідрографічні карти, карти материків. Багато карт з декоративним картушем, деякі карти латинською мовою.

Карта «Assoph, Azow oder Azak, mit der Kleinen Tartarey, dem Schwarzen Meer ...» (Азоф, Азов або Азак з Малою Татарією на Чорному морі та їхні кордони з Росією, або Московією, а також Польщею). Масштаб 1:12 000 000.  Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (Podolien) і Волинню (Volhynien). Україна, або земля козаків (Ukrayne Cosackische Lаender) простягається по обидва береги Дніпра від Білої Церкви до Кодака. Південь – Кримський півострів (Krimische Tartarn) та Мала Ногайська Тартарія (Nahaiski Kleine Tartarey). Назва OKRAІNA (Окраіна) вжита стосовно Наддоння.

Карта «Compendiosa Poloniae Repraesentatio Polen». Як і на попередній карті Середнє Придніпров’я (Правобережне  і Лівобережне) позначене як «UKRAYNE COSACKISCHE LANDER» (Україна Козацька Земля).

Карта «Die Gegend zwischen Pultava und Bender Mitt Angraenzenden Polnisch, Turkisch und Tartarischen Landschaften. Augspurg Gabriel Bodenehr fec. et Excudit. Cum Gratia et Privilegio S. Caes. Maj (Шлях від Полтави до Бендер з позначенням кордонів між польськими, турецькими і татарськими краями). Масштаб 1:2 000 000.  Лівобережна та Правобережна Україна позначена як UKRAINE COSACKISCHE LANDER (Україна Козацька Земля). Поділля (Podolien) на карті позначене від Брацлава до Андрієва (Andryiow). Нижня Волинь (Nieder Volynien) простягається від Білої Церкви до Полтави. Назва «Україна» на цій карті пишеться з літерою «I», а не «Y» як у двох попередніх. У Подніпров'ї, між Чигирином (Czehryn) і Кодаком — Дике поле (Dzike Pole, Unbewohnte Wüefteneÿ, Wüeste ungebawte Felder). На карті позначено місце Полтавської битви (1709 р.).

Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків. У 1716 р. європейці добре володіли інформацією про стан справ в Україні.  На багатьох картах цього періоду було позначено місце і рік Полтавської битви, а також м. Бендери, котре зараз знаходиться на території не визнаної Придністровсько-молдавської республіки, де скінчилися дні гетьмана Івана Мазепи й писалася перша українська Конституція.

На карті позначений Татарський шлях на Польщу (Strasfe welche die Tartam nehmen wan sie in Polen ein fallen; Chemin que Prement les Tartares pour entrer en Pologne), Кучманський шлях (Kusmansky flack) та Чорний шлях (Czamy flack). Біля Кодака позначене місце 13 порогів (les 13 Porouys) та переправи Будилівська (Budilow Passage), Таванська (Tawan Pafsage), Бургунська (Burhunka Pafsage) та ін.

Крістоф Вайгель старший (Christoph Weigel; 1654—1725), німецький гравер, картограф, видавець, торговець творами мистецтва. 1698 р. Крістоф Вайгель старший заснував у Нюрнберзі своє видавництво і видав понад 70 книг і велику кількість гравюр та карт. Після смерті К. Вайгеля і до 1734 р. його видавничу справу  продовжувала вдова, яка опублікувала багато творів чоловіка. Найбільш відомі його видання з описом кораблів, зброї та серія геральдичних календарів.

1710 р. у Нюрнберзі видав мапу “Poloniæ & Lithvania accurante curatius”. Україна на карті зображена як незалежна держава (окремим кольором і кордонами). Напис Russia  Rubra (Червона Русь) проведений через всю українську етнічну територію й зображений великими літерами як Московія, Тартарія та інші держави. Цей напис міститься два рази на карті (Західна Україна теж позначена як Russia  Rubra). Напис UKRANIA (Україна) охоплює все Лівобережжя і частину Правобережжя (в районі р. Дніпро перетинається з написом Russia  Rubra). З українських історико-географічних земель ще зображено Поділля (Podolia) та Волинь (Volhynia).

1715 р. Карта Regnum Poloniæe jusque confinia”. Видавництво Нюрнберг. Верхнє Поділля – UKRANIA (Україна), Західна Україна – Russia  Rubra (Червона Русь), Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) – Terra Cosacorum (Земля Козаків).

1716 р. Карта «Ukrania seu Cosacorum Regio Walachia item Moldavia et Tartaria minor» (Україна, або Козацька Земля…). Видавництво Нюрнберг, масштаб 1 : 4 600 000. Написи Russia  Rubra (Червона Русь) та UKRAINA (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію й зображені великими літерами як Московія, Татарія та інші держави. Південна Україна – напис «Dzikе Pole» (Дике поле). З українських земель зображено Поділля (Podolia), Волинь (Volhynia), Pokutia (Покуття). В районі Причорномор’я написи латиною: Tartaria Minor (Мала Татарія), Буджацька Татарія та Cremia (Крим). На мапі позначено м. Батурин (спалене московитами 1708 р.). Мапа неодноразово перевидавалася, зокрема і в 1720 р.

Еліас Бейк (Elias Baeck; 1679–1747), німецький живописець, гравер та картограф.

1710 р. в Аугсбургу, в географічному атласі опублікував карту Польщі “Pohlen... La Pologne...,”. Правобережна та Лівобережна Україна – Ukraine ou pays des Cosaques (Україна Країна Козаків). До України належить Волинь (Volhinie) та Поділля (Podolie). Західна Україна – Чорна Русь (Russie Noire). Північноукраїнські землі – Полісся (Polesie).

Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678–1757), видатний німецький видавець і географ, народився в Аугсбурзі, там і проживав. Загалом, до 1757 р. у майстерні М. Зойтера було вигравіровано і надруковано бл. 500 карт.

Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера (George Matthäus Seutter; 1678–1757) в Ауґсбурґу. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім у Й. Б. Гоманна.

Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.

Попри те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведенням. За короткий час він зумів випередити своїх попередників і конкурентів у гравюрі карт, Йоганна Штрідбека I та його сина Йоганна Штрідбека II (Johann Stridbeck; 1665–1714), а також Джера Вольфа, особливо з погляду багатства та різноманітності картографічного видання, розширення торгівлі картами, якій сприяли воєнні часи. Атласи М. Зойтера видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками

Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 17171777) опублікували в 1728 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1730 р., 1735, 1742 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.

В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). В 1716 р. цей титул Карл VI присвоїв Й. Гоманну.

Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (17411810), який відновив та видав велику частину батькових мап.

Атласи Матеуса Зойтера (https://www.vintage-maps.com/en/seutter-george-matthaus-20)

*Atlas Compendiosus oder Die ganze Welt in den nothwendigsten Geographischen Charten, 1720. Перелік 20 карт виглядає наступним чином: Welt, Europa, Asia, Africa, America, Hispania, Gallia, Magna Britania, XVII Provincia, Helvetia, Italia, Germania, Dania, Scandinvia, Polonia, Danubius cum Graecia, Moscovie Super, Moscovia Infer, Terra Sancta;

* Atlas compendiosus scholasticus (без дати), з 26 картами;

*Atlas Geographicus oder Accurate Vorstellung der Ganzen Welt, 1725 з 46 картами;

*Atlas Novus Indicubus Instructus, 1728 (перевидавався багато разів) з 25 картами, близько 1735 р. з 50 картами;

*Atlas Novus sive Tabulae Geographicae Totius Orbis Faciem, Partes, Imperia, Regna et Provincias Exhibentes Exactissima Cura Juxta Recentissimas Observation Aeri Incisae et Venum Expositae a Matthaeo Seutter Chalcogr. Augustae Vindelicorum, 1730 (52 карти), 1741, 1750 [https://archive.org/details/dr_covers-to-atlas-novus-sive-tabulae-geographicae-totius-orbis-faciem-part-12041001];

*Grosser Atlas, 1734;

*ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, 1742;

*Atlas Minor, 1744.

 

Основні картографічні роботи М. Зойтера на яких зображені українські етнічні землі.

1720-і рр. (перший варіант карти). 1742 р. (другий варіант карти).

Карта «NOVA МАРРА MARIS NIGRIET FRETI CONSTANTINOPOLITANI…» (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки, досконало укладена й видана Матеусом Зойтером, географом священної милості). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта є аналогом опублікованої у 1709 р. Елізабет Вісшер (Elisabeth Visscher) (вдова Ніколаса Вісшера II (Nicolaes Visscher II)) карти Чорного моря «Nouvelle carte de la Mer Noire et du canal de Constantinopl бл. 1711 p. Цю саму карту зі зміненою видавничою приміткою та незначними змінами у картографічному зображенні опублікував амстердамський видавець Петер Шенк (Peter Schenk), а бл. 1720 p. карта з’явилася в атласах М. Зойтера. Після 1742 р. на карті додається примітка про привілей Священної Римської Імперії. Після смерті М. Зойтера його зять і спадкоємець Тобіас Конрад Лоттер (Tobias Conrad Lotter), який продовжував видавати «Atlas Minor», друкував карту зі своєю видавничою приміткою. З різними видавничими примітками карта зустрічається у багатьох голландських збірних атласах до середини XVIII ст. 1744 р. мапа була опублікована в “Atlas minor praecipua orbis terrarum imperia” (Аугсбург).

Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.

Українські історико-географічні землі на карті М. Зойтера подані доволі схематично, хоча для їх зображення автор використав Генеральну карту України (Delineatio Generalis Camporum Desertorum Vulgo Ukraina, 1648) Гійома Боплана. Обриси Чорного моря подані також схематично.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у фігурному картуші у вигляді драпірування, яке підтримують два путті, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси; на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partib9 Rheni, Sveviee, et Juris Franconici. У правому нижньому куті, у фігурній рамці, — дві шкали лінійного масштабу. Уздовж південного узбережжя Криму та в Керченській протоці подані позначки глибин.

У правому верхньому куті, у окремій рамці, — карта-врізка протоки Босфор (Fretum Constantinopolianum). На цій карті, у лівому верхньому куті, в картуші у вигляді драпірування, — пояснення умовних позначень. У правому нижньому куті – шкала лінійного масштабу: Milliaria Italica.

Карта Чорного моря охоплює територію від Глинська (Gliafki) на півночі до півночі Малої Азії на півдні, від Бендерів (Текіп als Bebder) на заході до східного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodie Mare Nigrum ou Mer Noir) на сході.

Художніми малюнками на карті зображені лісові масиви, гори, укріплені міста, шляхи сполучення.

Українські землі представлені південною частиною Брацлавського та Київського воєводств, які названі Україною (Ucrania), Нижнім Поділлям, Буджацькою ордою, Очаківською Тартарією (без назви), Кримом.

Землі між Інгульцем і Дніпром та вздовж правого берега Дніпра названі Диким полем (Dzike Polie sive Campi Deserti et Inhabitati).

Гідрографічна мережа українських земель представлена нижніми течіями Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.) та Дніпра (Boriftenes nunc Nieper Fl.). Найдетальніше зображений фрагмент течії Дніпра від Ржищева (Ryfsow) до впадіння р. Самоткань (Zamochan) та від р. Томаківка (Tomahowka Fl.) до впадіння у Чорне море. На карту нанесені численні дніпровські острови та ліві і праві притоки Дніпра.

Невелика кількість населених пунктів показана на карті. Виділені тільки Полтава, з позначенням дати Полтавської битви (Pultawa, 1709), та Бендери — місце перебування гетьмана Мазепи після поразки під Полтавою. В Криму зображена густа мережа річок та значна кількість населених пунктів, найбільшими з яких є Перекоп (Precop vel Taphroe), Керч (Kirtz), Кафа (Kaffa), Бахчисарай (Bakzifarai).

На північному сході Україна межує з Росією Московською (Russiae Moscoviticae).

Ця карта, як і інші карти М. Зойтера періоду російсько-турецької війни 1735-1739 рр., базується на картографічних працях Академії наук Росії. За дослідженнями Б. Кордана, для відтворення Чорноморського узбережжя М. Зойтер використав також карти російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного моря (займався промірами глибин моря). Про використання М. Зойтером даних цієї експедиції свідчить зображення позначок глибин біля південних берегів Криму і в Керченській протоці.

1720 р. Карта “Poloniae Regnum ut et Magni Ducatus Lithuaniae Accuratiss. Delineatione Reprasentat. Opera et studio Matth. Seutteri, Chalc. August” (Нова докладна карта Польського королівства й Великого князівства Литовського, старанно накреслена працею і стараннями Матеуса Зойтера). Видавець, картограф і редактор Матеус Зойтер. Ця карта є компіляцією карт Ф. де Віта «Regni Poloniœ et Ducatus Lithuaniae...» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії, Лівонії та Курляндії; 1670), Й. Б. Гоманна «Hane Regni Poloniarvm Magniqve Ducatvs Lithvanice...» (1705) та  Джона Сенекса «POLAND and other of the Countries belonging to that Crowne, Accordingto the Newest Observations» (1719).

На карті детально показана територія України від Полтави (Pultawa) до Львова (Lemberg). Центральне Право- і Лівобережжя назване Україною (Ukraпіа). Червона Русь (Russia Rubra) на карті простягається від західних кордонів Польщі на схід, через Дніпро аж до Полтави. Від північної межі Кам’янецького воєводства, через Брацлавщину і Київщину, позначені землі Козаків (COSACKIRA). Написи Ukrainia, Russia Rubra та COSACKIRA позначені на мапі шрифтом великого розміру, що свідчить про увагу автора до цих територій. У межиріччі Дніпра та Інгульця подано написи: Дике поле (Саmрі Deferti alias Dzike Polie) та Чорний Ліс (Czamy Las). Від Великої татарської переправи (Wielka Preprawa Tatarfka), в околицях Кодака, на Дніпрі до Смоленська (Smolensko) проходить Муравський шлях (Morawfki Slak Via quam sequuntur Tartari dum soient intrare in).

1728 р. карта увійшла до видання Матеуса Рота та Йоганна Петера ван Гелена “Atlas novus indicibus instructus...” (Відень). На цьому примірнику було нанесено картографічну сітку. 1731 р. карта була опублікована в атласі “МАТТНАЕО SEUTTER. ATLAS NOVUS...”.

У 1744 р. Т. Лоттер перевидав карту під назвою «Poloniae Regnum ut et Magni Ducat. Lithuaniae Accuratiss. Delin. opera et studio M. Seutteri, S.C.M. Geogr. Aug. Vindel. C. Privil. S.R. I. Vicariat. Tob. Conr. Lotter sculpsit. (to accompany) Atlas minor praecipua orbis terrarum imperia».

Варіант карти 1750 р. Україну (Ukrania) на карті утворює Поділля та Полтавщина. Назва Ukrania частково накладається на назву «Russia Rubra». На північному сході Україна межує з Московією (Moscoviae). На карті відсутні написи – Козаки, Дике Поле.

1725 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae : generalis tabula : quâ Lapponia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia, Hungaria maximaeq. partes Germaniae, Tartariae, Turcici Imperii, aliaeq. regiones adiacentes simul ostenduntur (Московія або Велика Росія). UCRANIA (Україна) охоплює Правобережну Наддніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і POLESIA (Полісся). Південь України (землі між Інгульцем і Дніпром) названі Диким полем (Dzike Polie). На сході Московія межує із Тартарією (Tartariae).

1727 р. Карта «MAGNI TURCARUM DOMINATORIS IMPERIUM. per EUROPAM, ASIAM ET AFRICAM, se extendens Regiones tam proprias, quan tributarias et clientelares ut et omnes Beglerbegatus sive Praefecturas Generales oculis sistens accuratissima cura delineatum per MATTHAEUM SEUTTER, S.C. Maj. Geogr. Aug.» (Турецька імперія). Правобережна та Лівобережна Україна – Ucrania.

1728 р. КартаEuropae in Tabula Geographica Delineatio” (Європа) опублікована в атласі “Atlas Novus” (Відень). UCRANIA (Україна) охоплює Наддніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і POLESIA (Полісся). Західна Україна – Червона Русь (Russia Rubra), Наддоння – OGRANIA (Окраіна).

1728 р. Карта “Asia Cum Omnibus Imperiis Provinciis, Statibus Et Insulis Iuxta Observationes Recentissimas Et Accuratissimas Correcta Et Adornata Per Matthaeum Seutter” (Азія). Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) – Ucrania (Україна). Наддоння позначене як Ograina (Ограїна, Окраїна).

1730 р. Карта “Imperii Moscovitici...” (Московська імперія...). Правобережна та Лівобережна Україна – Ucrania Regio Cossaccorum (Україна Земля Козацька). Слобожанщина - Dikia Pole (Дике Поле), у межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Cosacі Zaporovienses). На північ від Азовського моря – Козаки Донські.

1730 р.1740 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Карта “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Європейської, або Малої, Татарії й особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург). Перший варіант карти входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.

Карта охоплює територію від Полтави (Pultava) на півночі до півострова Мала Азія на півдні, від Сучави (Czosawa) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.

Українські землі представлені південною частиною Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) та Київського (Palatinatus Kioviensis) воєводств, Тартарією Буджацькою (Tartari Buziacensis) у межах Бессарабії (Bessarabia). Як окремі адміністративно-територіальні одиниці виділені Очаківська Татарія (Tartaria Oczacovienses) та Мала, або Перекопська Татарія з позначенням Татарії Ногайської (Tartaria Nagaiensis).

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною Козацькою (Ucrania five Cosacorum Tractus). На сході від Полтави позначена межа між землями Запорізького козацтва та Донського козацтва (Territorium Cosacorum Donensis Pars).

У межиріччі Південного Бугу (Bog Fl.) і Дніпра (Nieper) позначені місця Нової (Novaja Setsch) та Старої (Sapo rowifche Seize) Січей. Землі між Інгульцем (Ingulet Mali/ Fl.) і Дніпром названі Диким полем (Dzike Polie sive Carnpi Deferti et Inhabitati).

Гідрографічна мережа представлена басейнами Дністра (Niester Fl.), Дніпра, Південного Бугу, Дону та їхніми притоками. Позначені також річки, які безпосередньо впадають у Чорне (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum, Cara Denghiz Turcis, Zomo More Ruffis, Czamo Morse Polonis, Mauro Thalassa Grsecis, das Schwatze Meer) та Азовське (Palus Меоtides Hodie Mer de Zabache Gall, Mare della Tana Italis, Limen More Ruffis, Gnilen Morze Polonis) моря. Назви більшості річок підписані [Вавричин М., 2009].

Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені державні кордони та межі земель. Карта відображає спірні території під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр.: це землі Малої, або Перекопської Татарії та півострова Крим.

На карту нанесена велика кількість населених пунктів, зокрема на шляхах руху армій. Для позначення значущості Полтавської битви окремим умовним позначенням виділене місто Полтава.

На карті позначені місця розташування військових корпусів та шляхи пересування армій. Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма (Isum). Зображена також лінія укріплень біля Дніпровського лиману, що проходить від Дніпра на південь до Колончака. На карті всі фортеці підписані, наприклад, Донецька (Kr. Donetskaja), Троєцька (Kr. Trojetkaja), Базова (Kr. Bazowaja), Нова (Kr. Nowaja) та ін.

Карта Європейської Татарії створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел, зокрема «Charte der Kriegsoperationen am Donn und Dnieper» (1736) Ж. H. Деліля (J. N. Delisle), підготовленої для першого атласу Росії «Atlas Russicus» (1745). Багато запозичень автор перейняв з карти «Theatrum Belli Ann.» (1737), створеної за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff) та інших карт Академії наук Росії, які ілюстрували російсько-турецьку війну 1735-1739 рр. [Вавричин М., 2009].

Загалом карта повторює карту теат­ру воєнних дій (Teatrum belli russorum victoriis illustratum), яку Зойтер створив для ілюстрації російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Проте, прослідковуються певні зміни, зокрема наближене до бопланівського зображення русла Дніпра, реальніші обриси Кримського півострова, хоча немає густої мережі населених пунктів у його північно-західній частині. Однак, з’являється помилка у зображенні обрисів Азовського моря [Вавричин М., 2009].

1730 р. – 1742 р. Карта «NOVA МАРРА GEOGRAPHICA MARIS ASSOVIENSIS VEL DE ZABACHE ET PALUDIS M/EOTIDIS, ACCURATE TERIINCI/A ET IN LUCE EDITA PER M ATH/EUM SEUTTER, S. С. M. GEOGR.» (Нова географічна карта Азовського, або ж Забашського, моря та Меотійського болота, старанно вигравіювана на міді й видана Матеусом Зойтером, географом священної цісарської величності [1742 р.], Ауґсбурґ). Описана карта друкувалася у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Загалом карта є дуже схематичною, безумовно створеною для потреб ринку в період російсько-турецької війни 1735-1739 рр. В її основу лягли карти тієї ж території, які М. Зойтер створював на основі картографічних праць Академії наук Росії, зокрема Чорного моря (Nova mарра Maris Nigri...), Європейської Татарії (Nova et Accurata Tartarix Europaei...), театру війни (Teatrum belli russorum victoriis illustratum...).

Єдиною важливою деталлю є показ позначок глибин та якірних стоянок вздовж північного узбережжя Азовського моря та у Керченській протоці, позначення яких М. Зойтер, правдоподібно, запозичив з досліджень російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, що займалася промірами глибин.

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у прямокутному картуші, прикрашеному зображенням побутових сцен з козаками і турками, у правому нижньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси, а також на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — дві шкали лінійного масштабу. Під шкалами лінійного масштабу — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibus Rheni, Svevix, et Juris Franconici.

Українські історико-географічні землі представлені південно-східною частиною Малої Татарії (Tartaria Minor) - Ногайською Татарією (Tartaria Nagaiensis) та східною частиною Кримського півострова (Crimea) у складі Кримського ханства.

На карі зображене Азовське море (Mare Azoviense, Palus Mxotides hodie Mare Zabache) з прилеглими територіями та північне узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodieMare Nigrum ou Mer Noire). У західній частині Азовського моря підписана затока Сиваш, названа Гнилим морем (Stagnans Mare).

Уздовж узбережжя Азовського моря позначені лише великі міста: Азов (Azof vel Azak), Таганрог (Taganni Rok die Statt der H. Drei/faltigkeif), Тамань (Taman), Перекоп (Perecop). Значно густіша мережа населених пунктів на Кримському півострові: Керч (Kirtz), Бахчисарай (Bakzifarai), Султансарай (Sultanfarai), Кафа (Kaffa) та ін.

Гідрографічна мережа представлена багатьма лиманами, малими річками, які впадають у Азовське море. На північному узбережжі Азовського моря, в межиріччі річок Молочної (Molosobna Fl.) та Берди (Berda Fl.), зображене соляне озеро (Locus in Mari ftante in quo Sal reperitur). У Криму показані річки Булганак (Bolgana Fl.), Індол (Endel Fl.), Боянак (Bojanak Fl.) та у південно-східній частині півострова річка Geroekefu (не ідентифікована).

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені кордони Московії (Moscovix Pars) та Османської імперії (Turds Tributaria) імперій, межі земель Донських козаків (Territorium Cosacorum Donnensium) та Кубанської Тартарії (Коеbanse Tarters).

Художніми малюнками зображені гірські хребти, лісові масиви, шляхи сполучення, міста-фортеці та порти. Вздовж північно-східного узбережжя Азовського моря та в Керченській протоці.

1730 р. – 1742 р. Перше видання карти 1730 р. Перше видання карти 1730 р. Карта неодноразово перевидавалася: 1740, 1742 і т. д

Карта «TABULA SYNOPTICA TOTIUS FLUMINIS DANUBIIA FONTIBUS USQUE AD OSTIA, IN QUA OMNES REGIONES, QUAS PERFLUIT ET AMNES, QUOS RECIPIT, IMPRIMIS INTEGRUM HUNGARIÆ REGNUM, PRINCIPAT. TRANSILVANIÆ, MOLDAVIÆ, WALACHIÆ, ARCHIDUCATUS AUSTRIA, REGNA ET DUCAT. STYRIÆ, CARINTHIÆ, CARNIOLÆ, CROATIÆ, DALMATIÆ, SCLAVONIÆ, BOSNIÆ, BESSARABIÆ, BULGARIÆ, ROMANIÆ, CUM MAGNA PARTE TURCIÆ, ET TARTARIÆ. NEC NON MARE ADRIATICUM ET PONTUS EUXINUS OCULIS SISTUNTUR, JUXTA RECENT ISSIMAS OBSERVATIONES ET DESCRIPTIONES DELINEATA ET ÆRIINCISA CURA ETSUMPTIBUS MATHÆISEUTTERI, S. CÆS. ET REG. CATHOL. MAJ. GEOGR. ET CHALC. AUGUSTÆ VINDEL» (Стисла карта усієї течії Дунаю від витоків до тирла, на якій зображено всі краї, через які він протікає, що включає, зокрема, усе Угорське королівство, князівства Трансільванію, Молдавію, Валахію, архикнязівство Австрію, королівства і князівства Штірію, Карінтію, Карніолу, Хорватію, Далматію, Словенію, Боснію, Бессарабію, Болгарію, Румунію, з великою частиною Туреччини і Тартарії, а також загальний огляд Адріатичного моря й Понту Евксинського, за найточнішими спостереженнями й описами накреслена й видана стараннями й коштом Матеуса Зойтера, географа і гравера його священної цісарської і королівської католицької величності. Аугсбурґ).

Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Карта представляє країни, розташо­вані в басейні Дунаю, і охоплює територію від Львова (Luwow Lemerg) та гирла Дону (Don), що впадає в Азовське море (Palus Mzotides Hodie Mer de Zabache Gall. Mare della Tana Italis Limen More Ruffis Gnilen Morze Polonis) на півночі до Салонік (Salonichi) та південного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Cara Denghiz Turcis Zomo More Ruffis Czamo Morse Polonis Mauro Thalassa Grzcis das Schwartze Meer) на півдні, від витоків Дунаю (Surse de Danube) біля м. Донауешінґен (Eschingen, Німеччина) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.

Пунктирними лініями з кольорови­ми кантами на карті позначені державні кордони країн, через які протікає Дунай. Художніми малюнками зображені гори, лісові масиви, центри земель та воєводств, великі торгові центри.

Українські історико-географічні землі, на той час у складі Польщі, представлені Червоною Руссю (Russie Rubra), Поділлям (Podolia Pars), що охоплює Теребовлянську (Trebula), Кам’янецьку (Катіепіес) та Брацлавську (Вгасlaw) землі.

Землі від Брацлава на схід аж до Дніпра (Dnieper Fl.) названі Україною, або Країною Козаків (Ucrania five Cosacorum Tractus). У Придніпров’ї виділена Бессарабія (Bessarabie) з позначенням земель Тартарії Буджацької (Tartari Budziacensis) та Білгородського Санджака (Sangiacat Bialogrodensis) у складі Османської імперії. На північному узбережжі Чорного та Азовського морів — Мала, Перекопська, або Ногайська, Татарія (Tartariz Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) та Кримський півострів (Crimea Chersonesus Taurica) у складі Кримського ханства. Закарпаття з містами Ужгород (Vngvar) та Мукачеве (Monkatz) - в межах Угорщини, а землі Буковини — у складі Молдавії.

Гідрографічна мережа представлена нижніми течіями Дніпра (Dnieper Fl.), Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.)’, Західного Бугу (Bug Riv.), Пруту (Pruth Rtv.), Черемошу (Czeremocze Riv.) з їхніми притоками. На відтинку Дніпра від Кизикермена (Kifikermen) до гирла поз­начені численні острови. На Правобережжі позначене місце Запорізької Січі (Saporowifche Setze), на Лівобережжі, в околицях Чорної Долини (Czamaja Dolina), показана утворена після 1709 р. Нова Січ (Novaja Setsch).

На карті густа мережа населених пунктів, найдетальніше зображені центральна та західна частини Криму. Населені пункти та назви окремих річок, зокрема на Кримському півострові, вздовж русла Дону, в гирлі Дніпра подані у російському, татарському та турецькому звучанні. Виділені міста- фортеці Брацлав (Braclaw), Бендери (Tegin als Tegina olim Bender), Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda), Кизикермен (Kifikermen), Перекоп (Perecop).

Біля Немирова (Nemirow)примітка про конгрес послів 1737 р. (Legatorum Соngreffus А. 1737), після якого Австрія вступила у війну проти Туреччини.

Біля Азова — напис про захоплення міста 1696 та 1736 рр. російськими, а 1722 р. — турецькими військами (Asoff а Ruffis expegnata А. 1696, Turcis reddica А. 1722 a Ruffis iterum capta A. 1736). Taманський півострів (зображений як острів) названий фортецею (Nawa Krepoft Taman, Tamerof).

Карта Дунаю М. Зойтера створена на основі карт цієї території, укладених багатьма авторами упродовж ста років. Для зображення придунайських країн М. Зойтер використав карту Н. Сансона I (N. Sanson I) Les Cours du Danvbe (1693), яка в свою чергу була створена на основі праць угорського географа, картографа та відомого гуманіста XVI ст. Яноша Самбука (Jan Sambucus), зокрема його карти Угорщини (1571) та раніше виданих картах Лазаря (Lazar) (1528) і Волфганґа Лаціо (Wolfgang Lazius) (1556), які входили до атласів Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius).

При зображенні Причорномор’я та Кримського півострова М. Зойтер використав свої карти, опрацьовані для ілюстрації російсько-турецької війни.

1736 р. «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl. Majestæt Glorieusen Armeen A: 1736. gestochen beÿ der Kaÿserl: Acad. der Wiſſensch. in S. Petersburg zu haben beÿ Matthæus Seutter, der Röm: Kaÿserl: ũ: Königl: Cathol: Majest: Geogr: in Augsburg» (Карта воєнних операцій на Дону та Дніпрі російської славної армії у 1736 році. Матеус Зойтер, Аугсбург, 1736).

Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Terrain der Saporogschen Cosaquen) та місце Нової Січі.

Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр.

1739 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався в атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта “Theatrum belli Russorum victoriis illustratum sive nova et accurata Turcicarum et Tartaricum provinciarum intra fluvios Tyras s. Niester et Taniam s. Don, ad oram ponti Euxini et in pelopon[n]eso Taurica sitarum designatio [Kartenmaterial] : cum gratia et privil. S. R. I. vicariat[us], in partib[us] Rheni, Sveviæ, et juris Franconici / manu et impensis Matthæi Seutteri“(Зображення перемоги росіян на театрі війни, або турецькі й татарські провінції між річками Тирасом, чи Дністром, і Танаїсом, чи Доном, до берегів Понту Евксинського із позначеннями на Пелопоннесі Таврійському, [виготовлена] руками й коштом Матеуса Зойтера).

Мова карти – латинська. Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною (Ukraina). У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Territ. Cosaccorum Zaporoviensi) та місця Нової (Novaja Setsch) і Старої (Saporoger Setsli) Січей. На карті позначені місця розташування військових корпусів, шляхи пересування армій та місця їх зустрічей біля Самари (Rendevous der Armee, an der Samara) та на лівому березі Дніпра біля Січі (General Rendevous gegen der Setz). На карті показано походи Мініха і Лассі 1736 р. Також показаний шлях ген.-лейт. Дугласа з двома драгунськими полками від Азова через Ізюм до Перекопу, або (що більш ймовірно), поворотний марш корпусу ген.-майора Шпігеля в бік Бахмута.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

На північному сході Україна межує з Московською Росією (Russiae Moscoviticae), на південному сході – з Перекопською і Ногайською Тартарією (Tartaria Minor Precop, Tartari Nagaiens).

Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. Основою стала карта Theatrum Belli Ann. 1737, створена за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff), а також використані карти: воєнних операцій на Дону і Дніпрі (Charte der Kriegs-Operation am Don und Dnieper..., 1736); карта земель між Дніпром і Доном для Російської армії (Charte von der Russischen Armee zwischen und an dem Dnieper u. Don..., 1736); Херсонесу Таврійського, або Криму (Verus Chersonesi Tauricae seu Crimea..., 1737); театру війни між річками Борисфеном, Тирасом і Дунаєм (Theatrun belli ad Borysthenem Tyram et Danubium fluvios gesti..., 1738). Ha думку В. Кордта, M. Зойтер використав також карту Південної Росії Ґ. Менґде на (G. Mengden) і Я. Брюса (J. Bruce) 1699 р., створену під час Азовських по­ходів Петра І [Вавричин М., 2009].

Карту перевидавав Тобіас Конрад Лоттер (зять Зойтера) до кінця XVIII ст. Вона має декоративні оздоблення, вона оформлена двома фігуративними алегоричними картушами, які представляють особливий інтерес. У верхньому лівому картуші зображено переможених турків, в нижньому правому – козаків з гербовими щитами, на яких зображені човен та сова.

1740 р. Матеус Зойтер. Гравер Ґоттфрід Якоб Гаупт (Gottfried Jacob Haupt).

Карта «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург).

Поміщена в  атласі без титульного аркуша.

Шкали лінійного масштабу: Milliaria Нипсагіса, Milliaria Соттипіса. Мідерит. Багатоколірна. Папір 55 х 45,7 см. Масштаб бл. 1: 2 000 000. Мова латинська.

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Заголовок у фігурному картуші, справа від якого зображена постать воїна з мечем та щитом і путті з сурмою, на полі карти на тлі Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Das Schwartze Meer Cara Denghiz Turds'). Карта у дволінійній рамці, з вказаними градусами. Над нижньою рамкою, на полі карти, — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Чорного моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ. У правому нижньому куті, у фігурному картуші, — історична довідка про Перекоп: Precop auch Or oder Taphrae... (15 рядків).

Карта представляє Чорне та Азовське (Palus Meeotides Hodie Mare Zabache. Asovische Meer) моря та прилеглі до них території.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені адміністративно-територіальні та історико-географічні одиниці: Мала, або Перекопська чи Ногайська, Татарія (Tartaria Minor feu Precop. Tartaria Nogajensis) та її кордон з Росією (Russiae Pars); Бессарабія (Bessarabia), що поділена на Очаківську (Tartaria Oczacoviensis) та Буджацьку (Budziack) орди. На східному узбережжі Чорного та Азовського морів — Грузія (Georgia) та Черкеси (Circassi). На півдні — узбережжя Малої Азії, або Анатолії (Natolia olim Asia Minor).

Художніми малюнками на карті відображено гірські масиви, ліси.

Українські землі на карті зображені доволі схематично. Вони представлені Кримським півостровом rеmіа), північним узбережжям Азовського та північно-західним узбережжям Чорного морів, затокою Сиваш, або Мертвим морем (Mare Mortuum), Приазов’ям, півднем Подніпров’я, північно-західним Причорномор’ям. На цих землях доволі густа гідрографічна мережа приток Дніпра, Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.), Сіверського Донця (Donez Fl.). Вздовж узбережжя Азовського моря також зображено багато річок: Малий Утлюк (Molotznievadi Fl.), Молочна (Moloczna Fl.), Токмак (Tokmak Fl.), Бердянка (Berdinka Fl.), Берда (Berda Fl.), Солона (Selenafa), Кальміус (Calmius Fl.).

Детально на карті зображений Кримський півострів: Кримські гори (без назви) та мережа річок, а також міста Бахчисарай (Baczisarai), Кафа (Kaffa), Керч (Kertz), Єнікале (Ienikale) та численні малі поселення.

Карта ілюструє воєнні дії російсько-турецької війни 1735-1739 рр., на ній нанесені місця розташування корпусів та шляхи пересування армій, а також кілька оборонних ліній, зокрема Українська, що простягається від Дніпра, вздовж Орілі аж до Ізюма, та оборонні вали в околицях Переволочної (Porkunutza).

Карта, фактично, є компіляцією карт М. Зойтера Teatrum Belli... (1742) та Nova et Accurata Tartariae Europe (1742), створених на основі низки російських карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі у зв’язку з російсько-турецькою війною. У бібліографії відомий ще один варіант цієї карти з орнаментованою рамкою, на якій у фігурних картушах вміщено дев’ять планів і видів міст та фортець, а також опис Малої Татарії.

Описана карта походить зі збірного атласу, у якому налічується 38 карт європейських країн, укладених М. Зойтером. Атлас без назви, з рукописним переліком карт.

Історична довідка.

Російсько-турецька війна 1735—1739 років (також Російсько-османська війна 1735—1739 років) — воєнний конфлікт, який був наслідком російсько-османських протиріч, що загострилися через російсько-польську війну 1733—1735 рр. та набіги кримських татар. Вона стала продовженням боротьби Російської імперії за вихід до Чорного моря.

Белградська мирна угода 1739 року — договір, що завершив російсько-турецьку війну 1735-1739 років. Угоду було підписано 18 (29) вересня 1739 року в Белграді.

Наслідки:

·        за Російською імперією визнавалися Азов і Запорожжя (землі між Південним Бугом і Сіверським Дінцем, які їй було заборонено заселяти);

·        Російській імперії заборонялося тримати флот у Чорному й Азовському морях;

·        передбачалося ведення торгівлі між Османською імперією і Російською імперією лише османськими суднами;

·        Північне узбережжя Чорного моря, життєво важливе для Російської імперії, лишилось за Османською імперією.

Белградський мирний договір був анульований 1774 року Кючук-Кайнарджійським договором.

1742 р. Карта “Amplissima Ucraniae Regio Palatinatus Kioviensem et Braclaviensem complectens...” ([Карта] найобширнішого Українського королівства з Київським і Брацлавським воєводствами та прилеглими провінціями, за найдокладнішими вимірами мистецьки вигравіювана на міді та [видана] коштом Матеуса Зойтера, географа с[вященної] імп[ераторської] і кор[олівської] катол[ицької] велич[ності] у Аугсбургу). Опублікована в його «ATLAS UNIVERSALIS».

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Шкали лінійного масштабу: Millaria Ucranica 13. in uno Gradu, Millaria Pollonica 20. in uno Gradu, Millaria Germanica 15. in uno Gradu, Millaria Mofcovitica 80. in uno Gradu. Мідерит. Багатоколірна. Папір 56 x 49 см. Масштаб бл. 1: 600 000. Мова латинська.

Заголовок карти у фігурному картуші, обрамленому снопами збіжжя, обабіч якого алегоричні постаті богині хліборобства Церери та бога торгівлі Меркурія, а також зображення двох волів, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначені градуси і вказані сторони світу: Septentrio, Меridies, Occidens, Oriens. Під картушем із заголовком привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibg Rheni, Sveviz, et Juris Franconici. У правому верхньому куті, у фігурному картуші, прикрашеному рослинним орнаментом із зображенням вола та снопів жита, — таблиця умовних позначень (Sic Notantur) з позначенням великих міст (Urbes Majores), малих міст (Urbes Minires), містечок (Oppida), малих містечок (Oppidula), сіл (Pagi), архиєпископств, єпископств, академій.

Під картушем — роза вітрів у вигляді багатопроменевої зірки у колі зі стрілкою, що вказує напрям на північ.

Карта охоплює територію від Гомеля (Homel) на півночі до гирла Дунаю (Donau Fl.) на півдні, від Львова (Lemberg, Luwow, Leopolis) на заході до Бєлгорода (Biellogrod) та р. Оскіл (Ofkal Fl.), де вона впадає у Сіверський Донець (Donnetz Fl.), на сході.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначені державні кордони Трансільванії (Principatg Тгапsilvaniz P[ars]) з окремим регіоном Moldavia Populi, Валахїї (Pricipatg Valachiz P[ars]), Молдавії (Pricipatus Moldavia), Росії Московської (Russiz Moscoviticz Pars) та межі українських воєводств і земель: Київського (Palatinatus Kiaviensis) і Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) воєводств, які названі Україною (Ukraina); Волині (Volhyniz Pars), що представлена Нижньою Волинню (Volhyniz Inferior); Поділля (Podolia), яке поділяється на Верхнє (Podolia Superior]) та Нижнє; Покуття (Pocutiz Pars); Чернігівського воєводства (Due. Palat. Czemichoviensis); Бессарабії (Bessarabia) та Очаківської Татарії (Tartari Oczacovienses); Криму (Cremiz P[ars]) та Малої, або Перекопської, Татарії (Fartaria Minor feu Precop Pars) у складі Османської імперії.

Умовними знаками на карті показано рельєф, гідрографію та населені пункти. Художнім малюнком відображено гори, ліси у вигляді невеликих груп листяних дерев.

Мережа населених пунктів неоднорідна: південна Брацлавщина, Волинь та Чернігівщина представлені незначною кількістю населених пунктів, натомість Поділля, північно-західна Брацлавщина, Київське воєводство та північ Кримського півострова мають дуже густу мережу міст, містечок і сіл.

Найважливіші водні артерії – Дніпро (Dnieper V. Borysthene), Дністер (Niefter Fl.), Південний Буг (Bog Fl.) - зображені з багатьма лівими та правими притоками. На Дніпрі, на відтинку між фортецями Кодак (Kudack) і Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda) підписано дев’ять порогів і чотири забори: 1. Сурський (Sluski), 2. Лоханський (Lochany), 3. забора Стрільча (Strelczij), 4. Дзвонецький (Dzwanice), 5. Княгинин поріг, або Тягинська забора (Kniahinow), 6. Ненаситець (Nenasytec), 7. Кодацький, 8. Воронова забора (Woronowa Zabora), 9. Вовнизький поріг (Wolniow), 10. Будилівський (Budijlow), 11. Таволжанська забора (Тоwotzany), 12. Лишній (Lisianka), 13. Вільний (Wolny). Біля Хортиці, а також між Вовнизьким і Будилівським порогами позначені дві Великі татарські переправи (Wielka Przeprawa Tatarska).

З великої кількості островів, що зображені на Дніпрі, підписані Хортиця (Chortijka Ostro), Томаківка (Tomahowka oftro), Вовчий (Wolczny ostrow), Красний (Krasay ostrow). На Правобережжі, між притоками Носоківка (Nofokowka Fl.) та Сокорівка (Sokorowka Fl.), позначена Золота Долина, або Дурна (Zlota Dolina abo Durna).

Карта України створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел. В основу її покладені Генеральна, карта України (1650) та карти течії Дніпра (1662) Ґ. Боплана, про що свідчить зображення нижньої течії Дніпра, Поділля та північно-західної частини Брацлавського воєводства. Для зображення південних регіонів та Криму автор використав карти російсько-турецької війни 1736-1739 рр. створені Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі. М. Зойтер використав також праці Я. Янсона та Й. Б. Гоманна. Проте на карті додано багато нової інформації, зокрема, нанесена велика кількість географічних назв на території Бессарабії, Молдавії, Валахїї, Криму та вздовж Дніпра на південь від Києва.

Описана карта є другим варіантом карти України М. Зойтера. Вона була опублікована бл. 1742 р., відразу після отримання Зойтером королівського привілею. У наш час по-різному датують створення першого варіанта карти (без привілею): на думку В. Кордта, карта укладена після 1736 р.; Б. Кордан вважає, що вперше вона з’явилася в атласі М. Зойтера «Atlas Novus» 1728 р. За дослідженнями Б. Кмецікової карта опублікована не раніше 1745 р.

Після смерті М. Зойтера (1757) карту перевидав Тобіас Конрад Лоттер до кінця XVIII ст. Назва карти частково змінена – з'явилося ім'я Лоттера –  “Amplissima Ucraniae Regio Palatinatus Kioviensem et Braclaviensem complectens, cum adjacentibus provinciis juxta recentissimam designationem aeri incisa arte et sumtibus Tobiae Conradi Lotteri, geographie, Augustae Vindel. Cum Gratia et Privil. S. R. I. Vicariatus, in partibg. Rheni, Sveviae et Juris Franconici”. Окрім частково зміненого заголовка, на третьому варіанті карти не було здійснено ніяких змін.

1753 р. Карта «Polonia seraphico-observans, juxta domicilia propriae & alienae jurisdictionis geographice delineata». Друге видання карти 1756 р., в картуші прізвище Матеус Зойтер (M. Seutter) змінено на Тобіас Конрад Лоттер (Tob. Conradi Lotter, Chalc. et Geogr. Aug. Vind).

Українські землі представлені такими адміністративно-територіальними одиницями: Поліссям (Polesia), Холмським (Palatinat Chelmensis), Белзьким (Palatinat Belzensis), Волинським (Palatin. Volhyniae), Руським або Львівським (Palatinatus Ruffiae sive Lembergensis), Подільським або Кам’янецьким (Palatinatus Podolia sive Kamenienfis), Брацлавським (Palatinat. Braclavienfis) та Київським (Palatinatus Kiovienfis) воєводствами.

Підпис “Червона Русь” (Russia Rubra) поданий на території Руського, Волинського та Київського воєводств, Покуття, охоплюючи Лівобережжя та Правобережжя.

Карта має поясненням, де знаходилися які церкви та університети монахів-францисканців, в тому числі і на наших землях з 1241 року. Цей орден відомий в Україні з ХІІІ століття, брав участь переговорах короля Данила зі Святим Престолом. Мав право викладати в університетах (1256), займатися пастирськими обов'язками, утримувати освітні заклади (1565).

Йоган Кастель (Johann Gastel), німецький картограф та Ансельм Десінг (Anselm Desing; 1699–1772), католицький філософ, історик, географ і педагог.

1723 р. Карта “Haupt Karte POLEN”. Правобережна та Лівобережна Україна – Uckrania (Україна), Південна УкраїнаCosacci (Козак), Західна Україна – Reussen (Русь). На карті позначено Podolіа (Поділля), Volhyniа (Волинь) та Polesia (Полісся). Теперішня Росія на карті позначена як Moscoviae (Московія).

Йоганн Георг Шрайбер (Johann Georg Schreiber; 1676-1750), німецький гравер, картограф і видавець, працював у Лейпцигу.

1730 р. Атлас “Atlas selectus von allen Königreichen und Ländern der Welt ”.

1733 р. вийшло друге видання атласу “Atlas selectus von allen Königreichen und Ländern der Welt”, яке Й. Г. Шрайбер підготував спільно зі своїм племінником Йоганном Крістіаном Шрайбером (Johann Christian Schreiber). Інші видання атласу - 1740, 1749 рр. та ін.

Видання  атласу 1807 р., підготовлене до друку спадкоємцями картографа, містило частину карт, вигравіюваних Й. Г. Шрайбером.

В атласах поміщена карта “REISE CHARTE DURCH DAS KÖNIGREICH POLEN MIT ALLEN DARZU GEHÖRIGEN LÆNDERN” (Карта шляхів Королівства Польща з усіма його землями). Видавництво Лейпциг.

Українські історико-географічні землі представлені Червоною Руссю (Roth Reussen) з Львівським (Lemberg), Белзьким (Belcz), Холмським (Chelm) воєводствами; Поділлям (Podolien), Волинню (Volhynien), Підляшшям (Podlachien). Україна (Ukraine) на карті – це Київське (Kyow) та Брацлавське (Вrасіаu) воєводства. Новгород-Сіверське (Novogrodeck) та Чернігівське (Czernihochovien) князівства – у складі Литовської Русі (Litthauissch Reussen), до якої автор відносить також Мстиславське (Mcislau), Мінське (Minsckie), Вітебське (Witebskie), Полоцьке (Polozkie), Смоленське (Smolensko) воєводства та Самоґітію (Samogiethen).

Підляшшя (Підлясся, пол. Podlasie, біл. Падляшша) — історико-географічний регіон у середньому Побужжі, північно-західний український етнічний край розташований у південно-східній Польщі. Головні міста — Дорогичин, Більськ-Підляський, історично також Берестя.

Підляшшя розташоване уздовж середньої течії Західного Бугу (басейн Вісли). Північна межа проходить по річці Нарві (права притока Вісли), на півдні межує з історичною Холмщиною, на заході — з Мазовією, на сході — з Волинню та Поліссям. Існує поділ Підляшшя на Південне та Північне, який виник у XIX столітті, коли перше адміністративно увійшло до складу Польського королівства, а друге — безпосередньо до Російської імперії. Північне Підляшшя розташоване на північ від Західного Бугу, на північний захід від Берестя, за головним містом Дорогичином, а потім Більськом його ще називають Більщиною. Південне ж Підляшшя розташоване на південь від Дорогичина з центром у Білій Підляській.

Йоганн Маттіас Хасе (Johann Matthias Hase; 1684—1742) — німецький математик, астроном, картограф, історик та географ.

Після його смерті (1743) у Нюрнберзі спадкоємцями видана мапа «Europa Secundum legitimas Projectionis Stereographicae...» (Європа...). Лівобережна Україна позначена як «Cosaki Zaporowski» (Козаки Запорозькі). На Правобережжі виділено українські історико-географічні регіони: Червона Русь (Russia Rvbra), Поділля, Волинь. Карта багаторазово перевидавалася, зокрема 1789 р.

Ердман Махенбауер (ERDMAN MACHENBAUER J. A.) — німецький картограф.

1748 р. в Агбургу видав карту “La Pologne...” (Польща...). Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine ou pais des Cosaques (Україна земля (країна) Козаків). Західна Україна показана як  Чорна Русь (Russie Noir). Виділено українські історико-географічні регіони: Волинь (Volhyniе), Поділля (Podolie), Полісся (Polesie). На північному сході українські землі межують з Московією (Moscovie).

Тобіас Йоганн Маєр (Tobias Mayer; 1723—1762), німецький астроном та картограф.

Народився в Марбаху (Вюртемберг). Самостійно вивчив астрономію й математику. У 1746—1751 працював у Картографічному бюро в Нюрнберзі (у 1746 р. очолив картафічну майстерню «Спадкоємці Гоманна»), з 1751 — професор математики Геттінгенського університету, з 1754 — директор обсерваторії цього університету.

Вніс великий внесок до розвитку картографії. Поліпшив методику складання карт, удосконалив деякі кутовимірні і картографічні інструменти.

Наукові роботи належать до спостережної астрономії. У 1747—1748, користуючись мікрометром власної конструкції, виконав велике число вимірювань кутового діаметру Місяця й визначень моментів проходження Місяця через меридіан; визначив з високою точністю селенографічні координати 89 деталей на Місяці, які послужили топографічною основою складеної ним карти Місяця (видана в 1775). З аналізу цих спостережень, а також пізніших, виконаних ним у Геттінгені, Маєр знайшов повне геометричне пояснення лібрації Місяця, установив положення її осі обертання, підтвердив виявлене Е. Галлеєм вікове прискорення Місяця та визначив його величину.

Найважливішим досягненням Маєра було обчислення місячних і сонячних таблиць, опублікованих у 1755. У цих таблицях, уперше складених на основі вдалого поєднання теорії зі спостереженнями, використовували дані теорії Ейлера для найголовніших нерівностей руху Місяця, а чисельні значення членів відповідних рядів вибиралися так, щоб вони краще узгоджувалися зі спостережними даними. Маєр добився розбіжностей між теорією й спостереженнями, що не перевищують 1,5', що мало важливе значення в той час, оскільки рух Місяця використовували для відліку гринвіцького часу та визначення довготи. У 1765 Британське адміралтейство нагородило роботу Маєра премією, оголошеною ще в 1713 за розробку методу знаходження довготи в морі. Місячні таблиці Маєра, покладені в основу методу, були покращені Дж. Бредлі та видані в 1770 разом зі складеними Маєром описом методу й інструкціями із застосування таблиць. На основі спостережень О. К. Ремера, Н. Л. Лакайля та своїх, Маєр вивів власні рухи 57 зірок; ця робота зіграла велику роль у подальшому розвитку зоряної астрономії. Склав каталог розташувань 998 зодіакальних зірок (виданий у 1775). Розробив теорію похибок (колімації, нахилу, азимута) пасажного інструменту.

1749 р. Карта «Magni Dvcatvs
Litvaniæ..» (Карта Литви) з картою-вставкою течії Дніпра (від Черкас до гирла). Гравер Жан Ніпрекіс (
Niepreckis (Nieprzecki) Jean; 1719 - 1754 ). Видавництво «Спадкоємці Гоманна», Нюрнберг.

Українські історико-географічні землі представлені Червоною Руссю (Russia Rubra), Поділлям (Podolia), Волинню (Volhinia), Покуттям та Сіверщиною в складі Московії.

1749 р. Карта «MAGN. DVCATVS LITVANIÆ in svos palatinatvs et districtvs divisvs / delineatus a... Ioanne Nieprecki... Simulque exactiore locorum positione quantum fieri potuit correctus a Tobia Majero. - Norimbergae : impensis Homannianorum Heredum, 1749»  (Карта Литви).

Українські історико-географічні землі представлені Волинню (Volhinia).

1750 р. Карта «МАРРА GEOGRAPHICA REGNI POLONIAE EX NOVI/JIMIS QUOTQUOT /UNT MAPPIS yPECIALIBUS COMPO/ITA ET AD LL. yTEREOGRAPHICAE PROJECTIONS REVOCATA A TOB. MAYERO S.C.S.» (Географічна карта Польського королівства, спеціально скомпонована з найновіших, які лише е, карт і повторена для стереографічної проєкції Тобіасом Майером [географом] с[вященної] королівської] м[илості]). Видавництво: Амстердам. Видавець: “Спадкоємці Гоманна” (Homaniannos Heredes)

Шкали лінійного масштабу: Milliaria Germ, com., Leucae gallicae

Мідерит (орнаментація - в техніці офорту).Багатоколірна. Папір

53 х 45,5 см. Масштаб бл. 1: 2 800 000 Мова: латинська, французька.

Опис карти подано за виданням М. Вавричин (2009) з доповненнями аора.

Заголовок у правому верхньому куті, у рамці, прикрашеній рослинним орнаментом, у нижній частині якої зображення двох монет: Polnifcher Tympfe. Карта у дволінійній рамці з вказаними градусами; нанесено картографічну сітку. У картуші із заголовком — видавнича примітка спадкоємців Гоманна з датою: Luci publicae tradita per Homan-nianos Heredes. Norimb. A. MDCCL. У лівому нижньому куті - багата декорація з орнаментом, зображенням ведмедя, дерев і палашів, увінчана королівською короною, на тлі якої два щити з гербами Речі Посполитої і Саксонії. У нижній частині декорації — дві шкали лінійного масштабу. Над верхньою рамкою карти другий заголовок: Carte des Etats de la Covronne de Pologne, nouvelle-ment deffmee par Mr- Tob. Mayer et publiee par les Heritiers de Homann, Гап MDCCL.

Карта охоплює територію від Ризької затоки (Sinus Livonicvs) на півночі до гирла Дністра (Dniefter) на півдні, від Ґлоґува (Glogau) на заході до Курська (Kursk) на сході.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначені державні кордони Польського королівства з Великим Литовським князівством (Magnus Dvcatvs Litvaniae), Російською імперією (Imperii Russici Pars), Угорщиною (Regni Hvngarici), Німеччиною (Germanise Pars), Османською імперією (Imperii Tvrcici Pars).

Умовними знаками на карті показано рельєф, гідрографію та населені пункти.

Позначено українські історико-географічні землі (на той час у складі Польського королівства): Волинь (Volhinia), що охоплює Волинське, або Луцьке, воєводство (Раї. Volhinioefive Lysvcens); Поділля (Podolia) з Подільським (Pal. Podolise) та Брацлавським (Palatinat. Braclaviensis) воєводствами; Київське воєводство (Palat. Kioviensis); на заході — Белзьке воєводство (Pal. Belzens) та Руське, або Львівське, воєводство (Palat. Russiae Jive Leopoliensis), південна частина якого названа Покуттям (Pokvtia). Землі Полісся (Polesia) окреслені в межах Великого Литовського князівства. Київська губернія (Gvbemivm Kioviense), яка лежить на Лівобережжі і охоплює Чернігівщину і Новгород-Сіверщину, показана у складі Російської імперії. Мала Татарія (Tataria Minor) — у межах Кримського ханства, частина Буковини — в межах Молдавії, Закарпаття — Угорщини.

Червона Русь (Russia Rubra) на карті займає територію Белзького, Волинського та Київського воєводств. Напис UКRAINА (Україна) зображено великими літерами й охоплює територію від Покуття до Дніпра. Це одна із перших карт де до України належить Галичина. UКRAIN (Україна) ототожнюється з Червоною Руссю (RED RUSSIA). Червона Русь – територія від м. Ярослава та м. Перемишля (тепер Польща) до Бєлгорода (тепер Росія).

У межиріччі Дніпра (Nieper F., Dnepr fi, Dnieper F.) і Дністра (Niester F., Dneftr Dniefter F.) підписано Дике поле (Dzike Pole і. e. Campi deferti), на якому відсутні населені пункти, окрім Запорізької Січі (Zaporozskaja Sjecza), яка зображена як місто на правому березі Дніпра.

Гідрографічна мережа українських земель представлена Дніпром, Дністром, Південним Бугом (Bog f.) з багатьма лівими та правими притоками та північним узбережжям Чорного моря (Mare Nigrom).

Підписані гори Карпати (Montes Carpathici Crapack), на території України показано багато пагорбів. Лісові масиви позначені в поріччі Дніпра і його приток.

Тобіас Майєр вперше опублікував цю карту 1750 р., замінивши нею карти Польщі Й. Б. Гоманна (J. В. Homann) 1705 р. (з картою-врізкою Саксонії) та Regni РоІопіае 1715 р. Карта створена на основі карти Курляндії 1747 року та карти Литви 1749 року Яна Непжецького (Jan Nieprzecki).

Карта друкувалася у багатьох атласах цієї фірми аж до кінця XVIII ст. Загалом відомо шість плит, виготовлених для друкування карти. У 1757 р. був надрукований варіант карти з частково зміненим заголовком над верхньою рамкою, 1772 р. карта з’явилася з позначеними новими кордонами Польщі з Австрією і Пруссією після першого поділу Польщі. У 1773 р. надрукований новий варіант зі зміненим картушем, продовженим зображенням ситуації на території Угорщини та русла Дунаю, а також багатьма новими містами і селами. Правдоподібно, що зразком для доповнень на цьому варіанті стала карта італійського картографа Джованні Антоніо Ріцці Дзнноні «Carte de la Pologne» (1772 p.). Наступний варіант карти T. Майєра, що вийшов 1793 р., демонструє кордони Польщі після другого поділу, а варіант 1795 р. — кордони після третього поділу Польщі.

Карта Т. Майєра набула великої популярності в другій половині XVIII ст. На її основі створювалися численні переопрацювання, зокрема карти Жана-Франсуа Домона (Jean-Fran<;ois Daumont) Les Royaumes de Pologne et de Prusse (Париж, 1757), Вінченцо Паґані (Vincenco Pagani) Марра geographica Regni Poloniae (Флоренція, 1771), Йозефа Антона Лідла (Joseph Anton Lidl) Марра geographica Regnorum Poloniae et Prussia: (Відень, 1772), Маттеуса Альбрехта Лоттера (Matthaus Albrecht Lotter) та Рігобера Бонна  та ін.

1765 р. Карта “Map of the Kingdom of Poland and the Grand Dutchy of Lithuania, from Tob. Mayer of the Cosmographical Society of  Nuremberg,. Видавництво Лондон, формат мапи  45.5 x 53.5 cм. Напис UКRAIN (Україна) зображено великими літерами й охоплює територію від м. Ярослава та м. Перемишля (тепер Польща) до Дніпра. UКRAIN (Україна) ототожнюється з Червоною Руссю (RED RUSSIA). Позначено українські історико-географічні землі: Russiа (Русь) – територія Західної України, Podolіа (Поділля), Volhyniа (Волинь), Pokutia (Покуття). Полісся позначене на карті як Podolіа (Поділля).

На карті зображена Союзна держава Королівство Польське і Велике Князівство Литовське. В легенді карти –

·        Королівство Польське;

·        Велике Князівство Литовське;

·        Автономний регіон Польська Пруссія;

·        Автономний регіон Червона Русь.

Тобіас Конрад Лоттер (Tobias Conrad Lotter; 17171777), німецький картограф, гравер та видавець карт.

Жив і працював у Аугсбургу (Німеччина). Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Був одружений з дочкою М. Зойттера. Після смерті М. Зойтера (1757) Лоттер разом з найближчим родичем видавця успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741-1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.

1756 р. Карта «Polonia seraphico-observans, juxta domicilia propriae & alienae jurisdictionis geographice delineata». Перше видання карти 1753 р. 1756 р. друге видання карти, в картуші прізвище Матеус Зойтер (M. Seutter) змінено на Тобіас Конрад Лоттер (Tob. Conradi Lotter, Chalc. et Geogr. Aug. Vind).

Українські землі представлені такими адміністративно-територіальними одиницями: Поліссям (Polesia), Холмським (Palatinat Chelmensis), Белзьким (Palatinat Belzensis), Волинським (Palatin. Volhyniae), Руським або Львівським (Palatinatus Ruffiae sive Lembergensis), Подільським або Кам’янецьким (Palatinatus Podolia sive Kamenienfis), Брацлавським (Palatinat. Braclavienfis) та Київським (Palatinatus Kiovienfis) воєводствами.

Підпис “Червона Русь” (Russia Rubra) поданий на території Руського, Волинського та Київського воєводств, Покуття, охоплюючи Лівобережжя та Правобережжя.

1759 р. Карта «MAPPA GEOGRAPHICA, EX NOVISSIMIS OBSERVATIONIBUS REPRÆSENTANS REGNUM POLONIÆ ET MAGNUM DUCATUM LITHUAN1Æ. CURA ET SUMPTIBUS TOBIÆ CONRADI LOTTER. GEOGR. AUG. VINDEL» (Географічна карта Королівства Польщі й Великого князівства Литовського, виготовлена за найновішими спостереженнями старанням і коштами географа Тобіаса Конрада Лоттера у Аугсбурзі).

Шкали лінійного масштабу: Milliaria communia Germanica, Milliaria com-munia Polonica, Milliaria Prussia, Milliaria Ukrania.

Мідерит. Багатоколірна. Папір 58,5 x 48,5 см. Масштаб бл. 1: 2 500 000. Мова: латинська.

Опис карти подано за виданням М. Вавричин, 2009 р.

Заголовок у фігурному картуші, оформленому в стилі рококо, з трьома постатями обабіч, у лівому нижньому куті. Карта у дволінійній рамці, з вказаними градусами та сторонами світу: Septentr:, Meridies, Occidens, Oriens. На карту нанесено картографічну сітку. Внизу справа, між лініями рамки карти, - підпис гравера: Т. С. Lotter, fculpf. Внизу посередині - чотири шкали лінійного масштабу у картуші, оформленому в стилі рококо, увінчаному гербом Речі Посполитої: Scale.

Карта охоплює територію від Ризької затоки (Sinus Livonicus) на півночі до Хотина (Choczyn) та Очакова на півдні, від Відня (Wien) на заході до Твері (Twer) та Полтави (Puttawa) на сході.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені державні кордони Польщі з Угорщиною (Hungaria; Р.), Німеччиною (Germania; Pars), Пруссією (Prussia Regnuv), Трансільванією (Transylvanix Pars), Молдавією (Moldavia; P.), Московією (Moskaviae Pars), Очаківською (Tartaria Oczacoviens.) та Малою (Tartariee Minor) Тартаріями та межі воєводств і земель.

Художніми малюнками на карті відображені гірські хребти, лісові масиви малюнком у вигляді поодиноких дерев. Пунсонами зображені населені пункти, вилічені центри земель, воєводств, католицьких і православних єпископств і архієпископств. Показані також річки та болота.

Українські землі представлені такими адміністративно-територіальними одиницями: Поліссям (Polesia), Холмським (Palatinat Chelmensis), Белзьким (Palatinat Belzensis), Волинським (Palatin. Volhyniae), Руським або Львівським (Palatinatus Ruffiae sive Lembergensis), Подільським або Кам’янецьким (Palatinatus Podolia sive Kamenienfis), Брацлавським (Palatinat. Braclavienfis) та Київським (Palatinatus Kiovienfis) воєводствами.Підпис “Червона Русь” (Russia Rubra) поданий на території Холмського, Белзького та Руського воєводств. Цей підпис подано ще раз на півночі від цих земель і займає землі Волинського та Київського воєводств, охоплюючи Лівобережжя та південь Чернігівщини. Брацлавське воєводство, а також центральна частина Київського по обидва береги Дніпра, названі Україною (Ucrania).

Східні українські землі представлені Чернігівським (Due. et Palat. Czernicoviens.) та Новгород-Сіверським (Ducatus Novogardiae) князівствами у складі Російської імперії. Південна частина Руського воєводства названа Покуттям (Pokutia). Тут кількома хребтами зображені Карпати (Montes Carpathici, Crapack), вздовж них позначено кордон Польщі з Трансільванією та Угорщиною.

В межиріччі Південного Бугу (Bog Fl.) та Дніпра (Nieper оu Borysthenes Fl.) позначене Дике поле (Саmрі Deferti alias Dzike Polie) та місце Нової Січі (Isles оu se retirent les Cosaques). На Дніпрі, нижче Кодака (Kudack), лініями, що перетинають русло річки, зображені 13 Дніпровських порогів (Les 13 Porovys du Borysthene).

Гідрографічна мережа українських земель подана доволі схематично, вона представлена басейнами Дніпра, Південного Бугу, Дністра (Niester Fl.), Вісли (Weichsel Fl.) з притоками, назви яких здебільшого не підписані.

Т. К. Лоттер вигравіював цю карту 1759 р. для атласів, які видавала його майстерня в Аугсбурзі, замінивши нею карту Польщі М. Зойтера (М. Seutter) Poloniae Regnum ut et Magni Ducatus Lithuaniae (1720). Але, як і карта М. Зойтера, новостворена карта Т. К. Лоттера не базувалася на нових географічних даних чи математичних розрахунках, а була компіляцією з праць попередників та тогочасних картографів. В бібліографії відомі сім варіантів карти, які мають незначні відмінності у географічному зображенні території. На варіанті карти, опублікованому 1772 р., позначено перший поділ Польщі і додано легенду з чотирма кольорами, що відображають цей поділ. На останньому варіанті карти, який у 1793 р. опублікували спадкоємці Т. К. Лоттера, подано державні кордони після другого поділу Польщі.

1769 р. Карта «Carte Geographique representant le Théatre de la Guerre entre les Russes, les Turcs, et les Polonois Confédérés C'est à dire: Les Provinces d'Ukraine, de Nouvelle Servie, de Moldavie, Valachie, Krimée, le Gouvernement de Woronez et d'Astracan comme aussi la Tartarie de Kuban» (Географічна карта, що представляє театр війни між росіянами, турками та польськими конфедератами, тобто: провінції Україна, Нова Сербія, Молдавія, Валахія, Крим, Воронеж і Астрахань, а також Тартарія Кубанська). Брацлавське та Київське воєводства (по обидва береги Дніпра) названі Україною (Ukraine). На картуші карти подано опис подій 1736, 1737, 1738, 1739, 1769 рр.

Йоган Готліб Фаціус (Johann Gottlieb Facius; 1750 – після 1813) та Георг Зігмунд Фаціус (Georg Siegmund Facius; 1750 – після 1813) – брати-близнюки, гравери, картографи та художники німецького походження. Брати Фаціус народилися в Регенсбурзі (Німеччина) та пройшли навчання граверної майстерності в Брюсселі. До 1776 р. їх роботи були вже добре відомими й вони переїхали до Лондона на запрошення Джона Бойддела (John Boydell) з яким працювали протягом багатьох років.

1769 р. у Бонні опублікували мапу “Carte exacte d’une partie de l’empire de Russie et de la Pologne meridionale renferment l’Ukraine, la Podolie, la Volhynie, la Russie, la Petite Pologne, la Mazovie, et une partie de la Lithuanie avec la Petite Tartarie, la Moldavie, la Valaquie et la Transylvanie” (Детальна карта частини Російської імперії та Південної Польщі, що включає Україну, Поділля, Волинь, Русь, Малу Польщу, Мазовію та частину Литви з [сусідніми] Малою Татарією, Молдавією, Валахією і Трансільванією). Мова французька. Карта на одному аркуші. 1769 р. – друге видання карти (Франкфурт-на-Майні). 1770 р. – третє видання карти (Бонн).

На карті міститься напис Ukraine, який охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. Позначено українські історико-географічні землі: Russie (Русь) – територія Західної України з Холмом та Підляшшям, Podolіe (Поділля), Volhynie (Волинь) та ін. Від місця, де р. Оріль впадає у Дніпро, на схід, вздовж річки Берестової, зображено фрагмент Української оборонної лінії (La Ligne de l'Ukraine). На Дніпрі, нижче Кодака (Kudak), поперечними лініями зображені 13 Дніпровських порогів (Les treize Cataractes du Boristhenes), a в межиріччі Інгулу та Дніпра – землі Запорозької Січі (Saporoskaja Sicza Cosakes de Saporos). В межиріччі Пд. Бугу та Дніпра – Нова Сербія.

Франц Людвіг Ґюссефельд (Franz Ludwig Güssefeld; 1744—1807), німецький картограф. Він відомий своїми дуже точними картами, які в основному були опубліковані «Homannsche Erben» (Спадкоємці Гоманна) у Нюрнберзі. 

Назва карти "Lubomeriae et Galliciae Regni Tabula Geographica" (Географічна карта королівства Галичини та Лодомерії).  Це одна із перших географічних карт підавстрійської Галичини.

Формат 59 x 45 см. Видавництво: Impensis Homannianorum Haeredum. На карті позначені Земля Перемишльська, Земля Саноцька які належать до української частини Галичини (Червоної Русі). Українська етнічна територія – 100 км на захід від р. Сян. 

Якоб Фрідріх Шмідт (Jacob-Friedrich Schmidt; 1723-1786), німецький та російський картограф.

1776 р. Карта «Генеральная карта Кіевской Губерніи. Разделенная на 10 полковъ». Гравер – М. Зубков. На схід і південь від р. Самари (Правобережжя та Лівобережжя) напис – Часть степи Запорожскихъ Казаковъ. Карта складена після ліквідації у 1774 р. Запорозької Січі.

«Видавництво Юстус Пертес» (нім. Justus Perthes Verlag) — найвідоміше німецьке картографічне видавництво, засноване 1785 р. в м. Гота (Німеччина) Йоганном Георгом Юстусом Пертесом.

Юстус Пертес був перш за все видавцем географічних та історичних атласів і (навчальних) настінних карт. Видавництво друкувало «Geographische Mitteilungen» Петермана (1855-2004), після того, як почало видавати французький «Almanach de Gotha» (нім. Gothaischer Genealogischer Hofkalender) (1785-1944). У 2016 році видавництво було припинено.

Йоганн Георг Юстус Пертес (Johann Georg Justus Perthes; 1749-1816), німецький видавець, засновник однойменного видавничого дому. Народився в Рудольштадті. Син придворного лікаря.

Альманахи.

З 1778 року Йоганн Георг Юстус Пертес працював книготорговцем у Готі, де у вересні 1785 року заснував видавничу компанію «Justus Perthes», коли отримав п’ятнадцятирічний договір про оренду «Almanach de Gotha». Лише після другого 15-річного договору оренди в 1816 р. йому було дозволено видавати альманах із відбитком власного видавництва. Видання альманаху як видання Юстуса Пертеса припинилося в 1944 р.

Готський альманах (Almanach de Gotha) — найавторитетніший довідник з генеалогії європейської аристократії, який виходив щорічно німецькою та французькою мовами в 1763 — 1944 роках в місті Гота (герцогство Саксен-Кобург-Гота).

Вперше «Готський Альманах» був опублікований 1763 року, як генеалогічний календар-довідник видавцем Йоганом Християном Дітерихом у місті Готі в князівстві Тюрингії. Він розвинувся з альманаху, що був виданий Вільгельмом фон Ротбергом, головою палати при дворі князя Саксен-Гота-Альтенбурга Фридриха III. З 1780-х рр. виданням «Готського календаря» став займатись Карл Вільгельм Еттінгер.

З 1785 року Альманах почав виходити щорічно у видавництві Юстуса Пертеса. При цьому, хоча К.В. Еттінгер передав в оренду свої права на публікацію календаря Юстусу Пертесу, але тільки з 1816 р. йому було дозволено видавати Альманах від свого імені. Головним редактором та упорядником Альманаху став богослов та науковець Емануїл Крістоф Клупфель.

Пізніше було видано ще одну серію альманахів німецькою мовою:

*Gothaisches genealogisches Taschenbuch der gräflichen Häuser (1825–1941);

*Gothaisches genealogisches Taschenbuch der freiherrlichen Häuser (1848–1942);

*Gothaisches genealogisches Taschenbuch der uradeligen häuser der in Deutschland eingeborene Adel (1900–1919);

*Gothaisches genealogisches Taschenbuch der briefadeligen Häuser (1907–1919).

Атласи.

Атлас Штілера (нім. «Hand - Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude»). Автор — німецький картограф та географ Адольф Штілер.

Попереднє видання Атласу Штілера (Stielers Hand-Atlas) опубліковано в 1816—1833 рр. в трьох версіях. Версія А — 1816—1823 рр., версія В — 1823—1831 рр., версія С — 1831—1833 рр. Цей картографічний твір пройшов через 12 видань (видавався з 1816 р. по 1940 р.). Попереднє видання Атласу Штілера — 1816—1833 рр. (50 карт), перше — 1834—1845 рр. (50), друге — 1845—1847 рр. (83), третє — 1852—1854 рр. (83), четверте — 1862—1864 рр. (84), п'яте — 1866—1868 (84), шосте — 1871—1875 рр. (90), сьоме — 1879—1882 рр. (95), восьме — 1888—1891 рр. (95), дев'яте — 1901—1905 рр. (100), десяте — 1920—1925 рр. (108), інтернаціональне  — 1934—1940 рр. (84).

Атлас «Berghaus Physikalischer Atlas».

Між 1833 і 1837 роками Генріх Берґгаус створив «Атлас Азії». Він був задуманий як перша частина так і не реалізованого проєкту під назвою «Великий атлас неєвропейських континентів». Публікація призвела не лише до величезної втрати 5 240 рейхсталерів, але й до вічної слави. Як сказав Бернхард Пертес, видавець четвертого покоління, у 1885 році: «Хоча прямий прибуток був абсолютно нульовим – так, навіть гірше того, компанії довелося зазнати цієї невдачі протягом багатьох років – непрямий прибуток був величезним. Атлас Азії зробив Юстус Пертес свого часу всесвітньо відомим».

Наступним великим проєктом, у якому компанія спробувала щастя, був «Physikalischer Atlas» (Фізичний атлас) Генріха Берґгауса. Перший тематичний атлас світу (з питаннями метеорології, гідрографії, геології, магнетизму, географії рослин, географії тварин, антропології, етнографії) був виданий як додаток до 5-томної праці Олександра фон Гумбольдта «Космос». Генріх Берґгауз редагував перші два видання сам, тоді як його племінник Герман Берґгаус редагував третє видання. Фон Гумбольдт надав Берґгаусу багато даних, які він отримав під час своїх досліджень, і Берґгаус обробив їх у фізичні карти, для яких він використав багато видів ізоліній і цілу низку нових символів. Він любив проєктувати тематичний зміст поверх топографічних карт, а також був дуже зацікавлений у правильному зображенні висот. На деяких картах першого видання є підпис «намальовано та вигравірувано в «Географічній художній школі» у Потсдамі».

Між 1839 і 1844 роками він викладав серед інших у Августа Петермана, Генріха Ланге та свого племінника Германа Берґгауса, за винятком Ланге за власні кошти. Як компенсацію учням довелося редагувати, серед іншого, карти для Атласу Штілера та Фізичного атласу.

У 1850 році великий атлас був перетворений на шкільний. Цей перший тематичний атлас мав такий великий вплив свого часу, що видавець Олександр Кейт Джонстон попросив Берґгауса зробити кілька карт для першої частини його Фізичного атласу природних явищ. Хоча Берґгаус не вважав британський науковий клімат достатньо сприятливим для таких публікацій, він підкорився. Його критику повторив через півстоліття Дж. Г. Бартолом’ю, який заявив, що британський внесок у географічні науки в основному полягає в «пошуку», тоді як німецький внесок в основному лежав у «дослідженні».  Для другої частини свого атласу Джонстон потребував співпраці Генріха Ланге та Августа Петерманна, які тому й переїхали до Шотландії у 1844 та 1845 роках відповідно.

Між 1850 і 1852 роками Берґгаус опублікував чотири випуски Geographisches Jahrbuch, які мали бути додатками до кількох атласів Пертеса. У 1854 році редакцію цих щорічників перебрав його колишній учень Август Петерманн.

Перше видання: Dr. Heinrich Berghaus' Physikalischer Atlas oder Sammlung von Karten, auf denen die hauptsächlichsten Erscheinungen der anorganischen und organischen Natur nach ihrer geographischen Verbreitung und Vertheilung bildlich dargestellt sind, 1837–1848, 90 карт.

Друге видання: Dr. Heinrich Berghaus' Physikalischer Atlas, Sammlung von 93 Karten, auf denen die hauptsächlichsten Erscheinungen der anorganischen und organischen Natur nach ihren geographischen Verbreitung und Vertheilung bildlich dargestellt sind, 1849–1863, 93 карти.

Третє видання: Berghaus' Physikalischer Atlas, 1886–1892, 75 карт.

«Historisch-geographischer Hand-Atlas» (Історико-географічний ручний атлас Шпрунера).

«Historisch-geographischer Hand-Atlas» (Історико-географічний ручний атлас) (1837-1839 рр.; перше видання), 2-ге видання (1854), 3-є видання 1862–1879, перероблено Т. Менке. Іноземні видання виходили в Лондоні, Турині та Нью-Йорку.

Emil von Sydow Methodischer Schulatlas (Шкільний методичний атлас).

Викладаючи в Ерфуртській військовій школі, Еміль фон Сюдов (1812-1873) був захоплений проблемами, як покращити недосконалість географічних навчальних засобів. Зрештою він потрапив до Пертеса, який хотів опублікувати серію настінних карт. У той час як картографи, такі як Фрідріх фон Штюльпнагель і Крістіан Бер, малювали контури для карт, які Сюдов фарбував у зелений колір для низин і коричнево-червоний для високих областей, ця система використовується й сьогодні. Коли Карл Ріттер побачив першу карту Азії, він був дуже захоплений тим, як вона була очищена від зайвих топонімів і як вона була розфарбована. Коли серію настінних карт фон Сюдова у 20-му столітті було замінено серією, розробленою Германом Хааком, останній наголошував на червоному для вищих гірських районів.

Як продовження «Шкільного атласу» Штілера Е. фон Сюдов створив «Методичні шулатласи», які після 1879 до 1943 р. видавалися як «Методичні шулатласи» Сюдова-Вагнера. Щоб підкреслити контраст між текстом і атласом при описі ландшафтів, він писав у своєму вступі: «Навіть коли текст повинен розділити предмет географії на кілька частин і виокремити його для систематичного навчання на незалежних рівнях, це переважно завдання карти, щоб нейтралізувати цей поділ і злити незалежні частини в єдине ціле».

Е. фон Сюдов витратив більшу частину своєї енергії на редагування «Der kartographische Standpunkt Europas» («Картографічний огляд Європи»), який був опублікований дванадцять разів між 1857 і 1872 роками в Petermanns Geographical Notices і містив загалом 357 сторінок.

Після його смерті справу батька продовжив син видавця Вільгельм Пертес (Wilhelm Perthes; 1793-1853) та внук Бернард Пертес (Bernhardt Perthes; 1824-1857); після смерті Бернарда – Адольф Мюллер (Adolph Müller). До початку XX ст. видавництво очолювали нащадки Юстуса Пертеса.

У 1801 р. компанія опублікувала свою першу географічну книгу з картою Німеччини Адольфа Штілера; у 1809 р. свій перший атлас. Але Наполеонівські війни з їхніми постійними мінливими політичними та адміністративними кордонами не створили належного клімату для цього, і це стало фінансовою катастрофою.

Юстуса Пертеса, однак, не так легко було злякати, і він незабаром погодився на пропозицію Адольфа Штілера опублікувати невдовзі відомий «Stielers Hand-Atlas» (Атлас Штілера). Штілер запропонував створити атлас спільно з Крістіаном Готлібом Райхардом (1758–1837), який пізніше склав частину карт. Перш ніж перший випуск атласу був розповсюджений у 1816 р., Йоганн Георг Юстус Пертес помер, і його спадкоємцем став його 23-річний син Вільгельм Пертес та заклав основу географічної галузі бізнесу, якою вона прославилася..

Вільгельм приєднався до батька ще 1814 р., до того він працював у видавництві племінника Юстуса Фрідріха Крістофа Пертеса в Гамбурзі.

Воно спеціалізувалося на виготовленні високоякісних карт. Саме це видавництво видавало найкращі, точні та високодеталізовані карти в Німеччині у XIX ст. Карти відрізнялися географічною вірогідністю та інформативністю, нерідко слугували зразками для інших видавців. Фірма публікувала роботи таких відомих картографів, як Адольфа Штілера, Генріха Берґгауса, його учня Августа Петерманна, та ін.

До складу фірми входив Географічний інститут Юстуса Пертеса (Justus Perthes Geographischer Anstalt), керівником якого деякий час був Август Петерманн.

У 1855 р. Август Петерманн почав видавати журнал «Mittheilungen aus Justus Perthes' Geografier Anstalt» про нові важливі дослідження. у загальній географії. Після його смерті в 1878 р. перейменовано в Petermanns Geographical Communications (PGM).

Даніель Фрідріх Соцманн (Daniel Friedrich Sotzmann; 1754-1840), німецький геодезист та картограф ; Деніел Бергер (Daniel Berger; 1744-1824); Карл Джек (Carl Jäck; 1763-1808).

1788 р. Карта «Charte von den oberhalb und seitwärts dem Schwarzen Meere gelegenen Russischen und Türkischen Ländern». На карті позначені: UKRAINE (Україна), Очаківські Татари, Бессарабія, Новосербія і т. д. Стан двох імперій подано після Кючук-Кайнарджійського мирного договору.

З історії. КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774 р. Укладений між Росією і Туреччиною 10 липня 1774 р. в с. Кючук-Кайнарджі (Болгарія) після російсько-турецької війни 1768—1774 рр. За договором до Росії відійшли південні українські землі між витоками Дніпра та Південного Бугу. Османська імперія погодилась на виплату репарацій, передала Росії Велику й Малу Кабарду на Північному Кавказі, міста Азов, Керч з фортецею Єнікале, фортецю Кінбурн в гирлі Дніпра, надала російським торговими кораблями право вільно заходити в турецькі порти та проходити через Босфор і Дарданелли, на протекторат Росії над Молдавією та Валахією визнала імператорський титул  російських монархів і право Росії виступати захисницею та заступницею християн в Дунайських князівствах. Вкрай невигідний Османській імперії Кючук-Кайнарджійський договір став початком її ослаблення і одночасного зміцнення позицій Росії на Балканах та Закавказзі. Всупереч договору вже через 9 років Росія анексувала Кримське ханство, що привело до Сьомої Російсько-турецької війни 1787-1792 рр.

Атлас Штілера був провідним картографічним посібником протягом XIX-го і до середини XX-го ст.

Адольф Штілер (Adolf Stieler; 17751836), німецький картограф, географ та правник. Народився в сім'ї мера Готи. Вивчав право в Єнському університеті та Геттінгенському університеті (17931796), а з 1796 р. почав працювати в суді. Через кілька років влаштувався на роботу картографом у видавництво Пертеса де почав створювати атласи.

«Атлас Штілера» (Hand Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude). Автор — Адольф Штілер. Видаництво «Юстус Пертес (видавництво)» (Justus Perthes Geographische Anstalt Gotha).

Попереднє видання «Атласу Штілера» (Stielers Hand-Atlas) опубліковано в 1816—1833 рр. в трьох версіях. Версія А — 1816—1823 рр., версія В — 1823—1831 рр., версія С — 1831—1833 рр. Цей картографічний твір пройшов через 12 видань (видавався з 1816 р. по 1940 р.).

ВИДАННЯ «Атласу Штілера»: попереднє — 1816—1833 рр. (50 карт), перше — 1834—1845 рр. (50), друге — 1845—1847 рр. (83), третє — 1852—1854 рр. (83), четверте — 1862—1864 рр. (84), п'яте — 1866—1868 (84), шосте — 1871—1875 рр. (90), сьоме — 1879—1882 рр. (95), восьме — 1888—1891 рр. (95), дев'яте — 1901—1905 рр. (100), десяте — 1920—1925 рр. (108), інтернаціональне  — 1934—1940 рр. (84).

1821 р. Карта «Des Russischen Reichs europäischer Theil». Мапа поміщена в атласі «Hand – Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude» (1833 р.). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна). Територія Кубані підписана як Czernomorische Kosaken (Чорноморські Козаки). Район р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки).

В цьому ж атласі міститься карта 1825 р. «Europäisches Russland (südliches Blatt)». Як і в попередній карті Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна)  позначена як Ukraine (Україна). Територія Кубані підписана як Czernomorische Kosaken (Чорноморські Козаки). Район р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки).

Ця карта з назвою Ukraine міститься в Атласах 1845, 1847, 1853, 1864  рр. видання.

1825 р. Карта «Europäisches Russland» (Європейська Росія) поміщена в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas, 1825). Частина українських земель (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина) позначена як Ukraine (Україна).

1833 р. Карта «Europaeisches Russland auch Schweden u. Norwegen, Dabei Uebersicht des Oesterreichischen u. Preussischen Staats» (Європейська Росія, також Швеція та Норвегія). Мапа теж поміщена в атласі «Hand – Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude». Масштаб карти 1:11 000 000. Київська, Полтавська, Чернігівська та Харківська губернії позначені як Україна (Ukraine). Територія Кубані підписана як Kosaken (Козаки). Район гирла р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки). Ця карта з назвою Ukraine зустрічається в Атласах та окремих виданнях  1845, 1847, 1853, 1854, 1864  1867 рр. та ін.

На карту нанесені численні міста, залізниці та тракти (як чинні, так і проєктовані), річки та гори, кордони адміністративного поділу на губернії. Крім кордонів губерній кольором виділені також кордони частин Імперії, які в різні історичні періоди належали іншим державам: Великоросія, Україна,  Південь (землі колишнього Кримського ханства), Захід (з українських земель – Подільська та Волинська губернії), Балтійські провінції, Царство Казанське, Царство Астраханське, Велике князівство Фінляндія, Королівство Польське, Кавказ.

Видавалася карта й окремо, як гравюра, зокрема у 1861 р.; гравер –Фрідріх фон Штюльпнагель (Friedrich von Stülpnagel, 1786-1865), формат 36,2 × 44,1.

Карл Фердінанд Вайленд (Carl Ferdinand Weiland; 1782-1847) –  німецький картограф. Працював у Веймарському Географічному інституті (Geographischen Isntitutes Weimar; 1804 – 1903).

1827 р. опублікував мапу «Das Europaeische Russland».  Масштаб 1 : 6 500 000. Слобожанщина позначена як Ukraine (Україна), Кубань – Tschernomorskische Kosaken (Чорноморські Козаки).

Карл фон Шпрунер (Karl von Spruner; 1803–1892) – німецький географ та картограф.

Карл фон Шпрунер був автором численних карт, більшість яких були опубліковані в німецьких історичних атласах. Першим плодом його наукових досліджень були статті в “Mitheilungen des historischen Vereins f ü r Oberfranken”, потім праці “Bayerns Gaue” (Бамберг, 1831), “Gaukarte des Herzogtums Ostfranken” (Бамберг, 1835).

Першими його картографічними творами були: «Historisch-geographischer Hand-Atlas» (Історико-географічний ручний атлас) (1837-1839 рр.; перше видання), 2-ге видання (1854), 3-є видання 1862–1879, перероблено Т. Менке та «Historischer Atlas von Bayern» (Історичний атлас Баварії), опублікований в 1838 р.

Головні праці Карла Шпрунера:

I-а  — «Dr. K. von Spruner's Historisch-Geographischer Schul-Atlas» (1-е видання – 1856 р., 2-е – 1860 р., 3-є – 1865 р., 4-е – 1866 р., 5-е – 1869 р., 1870 р., 6-е – 1871 р., 7-е – 1873 р., 1874 р., 8-е – 1875 р., 9-е – 1877 р., 10-е – 1880 р., 1890 р.);

II-а —посібник для вивчення давньої історії – «Atlas antiquus» (1-е видання 1850 р. (27 карт), 2-е видання 1855 р., 1860 р., 3-є видання, опрацьовано Генріхом Теодором Менке (Гота, 1865 р.), 4-е видання «v. Spruner-Sieglin, Hand-Atlas zur Geschichte des Altertums, des Mittelalters und der Neuzeit. I. Abteilung:  Atlas Antiquus  Atlas zur Geschichte des Altertums. 34 kolorierte Karten in Kupferstich enthaltend 19 Übersichtsblätter, 94 historische Karten und 73 Nebenkarten. Entworfen und bearbeitet von Dr. Wilhelm Sieglin. Erscheint in 8 Lieferungen (6 Lieferungen mit 4 Karten u. 2 Lieferungen mit 5 Karten) zum Preise von je 2 Mark 50 Pf. Nach Erscheinen der letzten Lieferung wird den Abonnenten ein vollständiges Namenverzeichnis zum Atlas Antiquus für einen mäßigen Preis zur Verfügung gestellt. Zur Abnahme desselben ist kein Abonnent verpflichtet. 2 Lieferung.  Inhalt: Gotha: Justus Perthes» (1893-1909 рр.);

III-а — «Atlas zur Geschichte Asiens, Afrikas, Amerikas und Australiens» (Гота; 1853 р. (12 сторінок, 18 карт), 1855 р., 1868 р.);

IV-а  — «Dr. Theodor Menke. Bible Atlas in eight map sheets. 1868.  Gotha: Justus Perthes».

Середньовічна та нова історія висвітлена в атласі — «K von Sprunerʹs Historisch-geographischer Schul-Atlas des Gesamtstaats Österreich von den ältesten bis auf die neuesten Zeiten. (1860)». Більшість його атласів були опубліковані фірмою «Justus Perthes».

1846 р. видав карту “Europa am Ende des XIVten Jahrhundert's” (Європа наприкінці XIV ст.).

Мапа опублікована в атласі “Historisch-geographischer Hand-Atlas zur Geschichte der Staaten Europa's vom Anfang des Mittelalters bis auf die Neueste Zeit von Dr. Karl von Spruner, königlich bayerischem Ober-Lieutenant, correspondirendem Mitgliede der königlich bayerischen Academie der Wissenschaften zu München. Drei und Siebzig colorirte Karten nebst Vorbemerkungen. Gotha: bei Justus Perthes.  1846” (53 сторінки, 73 карти). Друге видання атласу – 1853–1854 рр., третє – 1880 р. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна). Літера «U» захоплює Поділля.

1846 р. Мапа “Europa in der Mitte des XVIten Jahrhundert's. Zeitraum der Reformation und der Übermacht des Hauses Habsburg”  (Європа в середині XVI ст. ...). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).

1846 р. Мапа “Europa während des XXX jaehrigen Krieges und bis zur Zersplitterung der grossen spanischen Monarchie, 1700” (Європа під час XXX-річної війни й до розколу Великої іспанської монархії 1700). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Слобожанщина – Slobodishe Ukrajne (Слобідська Україна), Південна Україна – Zaporog. Kosaken (Запорозькі Козаки).

1846 р. Мапа “Europa im XVIIIten Jahrhundert, bis zum Ausbruche der französischen Revolution” (Європа у 18 ст., аж до спалаху Французької революції). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Україна – N. Serbien (Нова Сербія) та Neu Russland (Нова  Росія), Донщина та Приазов’я – Kosaken (Козаки).

 1846 р. Мапа “Europa von 1789 bis 1815; Zeitalter Napoleons” (Європа з 1789 по 1815 рік; Наполеонівська епоха). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), пониззя р. Дон – Донські козаки.

1846 р. Мапа “Polen und Litthauen unter den Jagjellonen. 1386-1572” (Польща та Литва під час Ягеллонів. 1386–1572). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Лівобережна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки). 

В цьому ж атласі (1846) міститься карта Карла фон Шпрунера “Polen bis zu seinem Untergange 1795” (Польща до її поділів у 1795). Формат карти 35,56 × 43,18 cм. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) та Слобожанщина позначені як Ukrajne (Україна), Лівобережна Україна – Kosaken (Козаки), Слобожанщина – Slobodishe Ukrajne (Слобідська Україна), Південна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки) та Dzike Pole (Дике Поле). На мапі позначено Українську лінію (Ukrajnishe Linien).

Також у цьому атласі поміщена карта “Das Russische Reich nach seiner allmaehlichen Vergrösserung” (Російська імперія після її поступового розширення). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrain Kosaken (Україна Козацька), Кубань – Kosaken (Козаки). На землях Донщини міститься напис Донські козаки.

1846 р. Мапа “Das Türkische Reich mit seinen Schutzstaaten nach seiner grössten Ausdehnung im XVII. Jahrhundert” (Турецька імперія з її захопленими державами після її найбільшої експансії в XVII ст.). Південна Україна (між ріками Дніпро та Південний Буг) – Kosaken (Козаки). 

Історична довідка.

Донщина — етнокультурний регіон у складі сучасної Росії, в якому з XVIII по першу половину XX ст. проживала значна кількість українців. Свою назву регіон отримав від Області Війська Донського, адміністративно-територіальної одиниці Російської імперії. До Донщини належать землі значної частини сучасної Ростовської області, а також окремі райони Волгоградської області, Республіки Калмикія та Краснодарського краю Російської Федерації. Як окремі регіони історичної Донщини виділяються Донське Приазов'я (з містами Ростов-на-Дону, Таганріг, Азов) та Східний Донбас (Шахти, Каменськ-Шахтинський, російський Донецьк). Історичним центром Донщини є місто Ростів. В етнокультурному плані Донщина має спільні риси з Донбасом.

Переписи 1897 р. та 1926 р. років відмічають суцільну українську територію в межах Східної Слобожанщини, Донщини, Кубані. Наступний перепис 1939 р. українців тут уже не фіксує, як не фіксують їх і всі наступні російські переписи. Згідно з зібраними під час перепису населення 1897 р. даними, українська мова виявилася рідною для 719 655 осіб Донського краю. Жоден інший народ Області Війська Донського, крім росіян, які виявилися тут панівною нацією, навіть близько не стоїть за своєю чисельністю з українцями. Українців виявилося тут більше чверті (28,1 %), а в багатьох районах Області вони переважали за чисельністю навіть росіян. Так етнічно українським за всіма параметрами виявився Таганрізький округ, який був переданий зі складу Катеринославської губернії до Області війська Донського лише за 10 років до перепису (1887 р.). Всього на Таганріжщині виявилося 254 819 українців, що складало 61,7 % (росіян — 31,7 %). Серед сільського населення округу частка українців виявилася ще більшою — 69,2 %.

В інших 8 округах Донщини українці більшості не складали, але створювалися ці округи зовсім не зважуючи на етнічні кордони, тож під різним кутом зору і тут виявлялися значні українські території. Так загалом по Ростовській окрузі (з містом Ростовом-на-Дону), українці складали 33,6 %, але тут статистику українцям псувало це велике інтернаціональне місто — у сільських районах округу українців було 52,3 % (116 085 осіб, а росіян лише 86 150). Багато виявилося українців і в Донецькій окрузі (на Східному Донбасі, центр округу станиця Кам'янська, сучасне місто Кам'янськ-Шахтинський Ростовської області) — 38,9 % загалом, і 39,8 % в сільських районах. Тут слід зауважити, що населення Донбасу вже тоді було значною мірою пролетаризоване, а перепис 1897 р. відбувався за мовним принципом — через те багато зросійщених вже за мовою місцевих українців було записано там росіянами.

Переважали українці над росіянами й в селах Сальського округу, але тут більшість була за калмиками, які також вважалися донськими козаками (зараз ці райони входять до складу Калмицької республіки Російської Федерації). Загалом по округу було 36,8 % калмиків, 32,1 % росіян і 29,3 % українців, а в сільських районах українці складали 31 % (21 897 українців на 19 709 росіян і 27 913 калмиків).

1846 р. Карта «Die Länder an der untern Donau vom V ten. bis in das X te Jahrhundert» (Країни нижнього Дунаю з 5 до 10 століття).  Мапа опублікована в атласі. Країна Хорватія (Сhrobatіа) – від верхів'я р. Вісли до р. Зх. Буг. Південна межа – Карпати та Татри (період з V до X ст.).

1846 р.. Карта  «Europa im Anfange des VI. Jahrhundert's» (Європа на початку VI ст.).  Мапа опублікована в атласі.

Ареал  Хорватії (CHROWATEN)Верхів'я Вісли, Карпати, до верхів'я р. Прут (початок VI ст.).

1846 р. Карта «Europa zur Zeit Carl's des Grossen» (Європа під час Карла Великого).  Мапа опублікована в атласі.

Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Одер до витоків р. Дністер (Карпати, Закарпаття, Прикарпаття).

Історична довідка. Карл І Великий (часто просто Карл Великий, нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne; 2 квітня 747 р. — 28 січня 814 р., Аахен) — король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800-814), представник династії Каролінгів. На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 р. Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карла Великого вшановують як національного героя і засновника двох держав — Німеччини та Франції.

1846 р. Карта «Europa in der zweiten Haelfte des Xten Jahrhundert's» (Європа у другій половині X ст.).  Мапа опублікована в атласі.

Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Сян (теперішнє м. Перемишль) до теперішньої Молдови (Карпати, Прикарпаття, Буковина) (друга половина X ст.).

В атласі 1880 р. “SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON DR. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON DR. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten. GOTHA: JUSTUS PERTHES 1880” поміщено карту “Europa während des Zeitraums der Reformation und der Übermacht des Hauses Habsburg 1492-1618” (Європа в період Реформації та правління Габсбургів 1492-1618). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південь (північніше фортеці Кодак) – Dniepr Kosaken (Дніпровські Козаки).

Мапа 1880 р. “Europa um 1740” (Європа навколо 1740). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Neu Serbien (Нова Сербія) та Neu Russland (Нова Росія).

В цьому ж атласі (1880 р.) міститься карта “Europa zur Zeit Napoleon's I um 1810” (Європа під час Наполеона I біля 1810). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна).

Мапа 1880 р. “Europa nach dem Wiener Congress 1815” (Європа після Віденського конгресу 1815). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна).

На іншій карті №13 “Europa nach seinen ethnographischen Verhältnissen in der Mitte des XIX. Jahrhunderts”  (Європа за своїми етнографічними умовами в середині XIX ст.) цього ж атласу назва Ukraine (Україна) вже відсутня, залишився лише напис Klien Russen (Мала Росія).

Мапа 1880 р. “Polen vom Anfange des XVIII. Jahrhunderts bis zum Untergange der Republik 1795” (Польща з початку XVIII ст. до падіння Республіки в 1795). Назва Ukraine (Україна) відсутня. Південна Україна – Neu Serbien 1754 (Нова Сербія) та Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).

Мапа 1880 р. “Russland seit Peters des Grossen Zeit”  (Росія з часів Петра Великого). Центральна Україна (Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Neu Serbien  (Нова Сербія) та Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).  

Історична довідка.

Українська лінія — військово-інженерна система земляних укріплень у 1731–1764 рр. на південному заході Російської імперії, на теренах сучасної Південної України (Запоріжжя, Слобожанщина й Донбас). Споруджена для захисту південних степових рубежів імперії від нападів кримських і ногайських татар. Одна з російських порубіжних оборонних ліній XVI — XIX ст. Довжина лінії — близько 285 км. Проходила від Дніпра по річці Орелі та її притоці Берестовій до річки Береки й злиття її із Дінцем. Будувалася за проєктом генерала-німця Йоганна Вейсбаха. Будівництво почалось 1731 р., але тривало навіть у 1740-ві роки. На будівництві щороку працювало 20 тисяч гетьманських і 2 тисяч слобідських козаків, та близько 10 тисяч посполитих. Наказом від 11 червня 1764 р. лінія увійшла до Новоросійської губернії. Згодом Українська лінія разом зі Слов'яносербією були перейменовані на Катерининську провінцію.

Нова Сербія — історична територія України, що займала простір із заходу на схід від Синюхи до Дніпра, а з півночі на південь від Великої Висі до верхів'їв Інгулу та Інгульця (сучасна Кіровоградська область).

1880 р. Карта «Europa zur Zeit der Herstellung des abendländischen Kaiserthums durch Otto I. (962)» (Європа на час встановлення західної імперії Оттонна І. (962).  Мапа опублікована в атласі.

Країна Хорватія (Сhrobaten) – верхів'я р. Вісли, Надсяння.

1880 р. Карти «Russland» на одному аркуші: 1. Slawen nördlich der Donau, 850–900. – 2. Russland in den Jahren 900 bis 966. – 3. Porogen des Dnjepr. – 4. Russland in den Jahren 966 bis 1114. – 5. Russland von der Besiegung der Petschenegen durch die Polowzer und der Erweiterung der Nowgorodischen Republik nach Nordosten um 1114 bis zur Zerstörung Kiew’s durch die Tataren 1240. – 6. Kiew. – 7. Kiew und Höhlenkloster. – 8. Esthland, Livland, Kurland zur Zeit des Schwertordens, 1201–1237. Von Th. Menke. Опубліковані в атласі «SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON DR. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON DR. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten».

Карта «Slawen nördlich der Donau, 850–900» (Слов'яни. 850-900 рр.). Ареал поширення Червоних хорватів (Rothe Сhrobaten) –  верхів'я р. Вісли, Карпати, Надсяння - до Зх. Бугу; Білих хорватів  (Weisse Сhrobaten) - від Дунаю до середньої Вісли.

Карта «Russland in den Jahren 900 bis 966» (Русь. 900-960 рр.). Ареал поширення хорватів (Сhrobaten) – верхів'я р. Тиса, верхів'я р. Вісли, Надсяння.

Карта «Russland in den Jahren 966 bis 1114» (Русь. 966-1114 рр.). Ареал поширення хорватів (Сhrobaten) – верхів'я р. Тиса, верхів'я р. Вісли, Надсяння.

Карл Крістіан Франц Радефельд  (нім. Radefeld Carl Christian Franz; 1788-1874),  німецький картограф, працював в Аугсбургу в 19 ст. Вивчав теологію і право в Єні. З 1811 р. почав працювати  адвокатом. Пізніше захопився картографією. З  початку 1840-х рр.  плідно співпрацював з видавцем  Йозефом Меєром  та його видавництвом «Бібліографічний інститут». Він відомий своїми якісними  картами, особливо атласами "Atlas Zum Handgebrauche für die Gesammte Erdbeschreibung" (1841 р.), "Grosser Hand-Atlas Über Alle Theile Der Erde" (1860 р.).

1844 р. Карта «Європейська Росія складена і накреслена Радефельдом» (Europaeisches Russland entworfen und gezeichnet vom Hauptm. Radefeld). Формат листів атласу 38 x 47 см. На карті показані українські історико-географічні землі: Ukraine (Україна), Podolien (Поділля), Volhynien (Волинь), Bessarabien  (Бессарабія), Galizien (Галичина), Krimm (Крим).

Перевидавалась кілька разів, зокрема, 1851 р., 1860 р., 1888 р. і т.д.  1860 р. опублікована в атласі "Grosser Hand-Atlas uber alle Theile der Erde in 170 Karten. Herausgegeben von J. Meyer. Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts". Атлас виданий під редакцією Йозефа Меєра (Meyer Joseph)  в Гільдбурггаузенському видавництві "Бібліографічного інституту" (Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts).

Йозеф Меєр (нім. Joseph Meyer; 1796—1856) — німецький публіцист та видавець, засновник "Бібліографічного інституту". З 1816 р. по 1819 р. проживав у Лондоні, де займався промисловістю, але зазнав невдачі. У 1823 р. повернувся в Готу і став видавати «Листок для промисловців», переклав деякі твори Шекспіра й Вальтера Скотта. З 1825 р. став видавати  журнал «Meyer's British Chronicle». Успіх цих видань спонукав його в 1826 р. заснувати в Готі видавництво «Бібліографічний інститут», який у 1828 р. був перенесений в Гільдбурггаузен.

«Бібліографічний інститут» з самого початку набув гучну популярність, завдяки новим у той час методами підписки на книги та видання випусками. Видавництвом випускалися збірники німецьких, грецьких і римських класиків, збірки книг по історичних та природничих наук, карти, атласи, гравюри та  ін. У 1856 р. Герман-Юліус Меєр, син Йозефа Меєра, став завідувачем  «Бібліографічним інститутом». В 1874 р. «Бібліографічний інститут» був перенесений в Лейпциг.  1915 р. «Бібліографічний інститут» був перетворений в акціонерне товариство. В роки правління Гітлера «Бібліографічний інститут» став на шлях прославляння націонал-соціалізму. Восьме видання «Великого енциклопедичного словника», перерване на дев'ятому томі в 1942 р., носило відверто фашистський характер. Після перемоги над фашизмом в 1945 році «Бібліографічний інститут» був ліквідований як акціонерне товариство. 1946 р. він був відновлений в НДР як народне підприємство.  В 1953 році «Бібліографічний інститут» засновують в Мангеймі (ФРН) як акціонерне товариство. В 1984 р. відбулось об'єднання «Бібліографічного інституту» з «F. A. Brockhaus» у спільне підприємство «Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus», яке в 1988 р. увійшло до складу видавничої групи «Лангеншайдт».

1830 р. Мейер заснував журнал «Друг народу», але він скоро був заборонений. Тоді він почав видавати журнал «Всесвіт». У 1830-х роках цей журнал мав понад 80 000 передплатників. Бібліографічний інститут у 1840-1855 роках видав «Великий енциклопедичний словник» (Das Grosse Conversations-Lexikon) в 46 основних та 6 додаткових томах (5-е і 6-е видання словника лягли в основу російської «Великої енциклопедії», виданої товариством «Просвещение»).

Генріх Берґгаус (Heinrich Berghaus; 17971884), німецький географ, картограф та етнограф. У 1836 р. він заснував географічну школу в Потсдамі. Генріх Берґгаус був другом і соратником великого натураліста і дослідника Александра фон Гумбольдта (1769—1859). Він одним з перших почав включати в карти та атласи дані з метеорології й кліматології, гідрографії, геології, етнографії та інших наукових дисциплін. У 1863 р. він опублікував листування Александра Гумбольдта (Лейпциг). Карти Генріха Берґгауса використано багатьма вченими для складання власних карт, зокрема Карлом фон Шпрунером та ін.

Вживав термін «Україна» (карта 1855 р.), коли Європа вже забула про нас. Виокремлював окремий етнос - “новгородці”. Українців у межах Австрійської імперії позначав як Klein russen (малоруси) і поділяв їх на етнографічні групи: Ruthenen (РУТЕНИ на Закарпатті), Russniaken (РУСНЯКИ - від р. Дністер на схід), Pokuhenen (ПОКУТЯНИ – між р. Дністер та Карпатами).

Атлас «Berghaus Physikalischer Atlas».

Між 1833 і 1837 роками Генріх Берґгаус створив «Атлас Азії». Він був задуманий як перша частина, так і не реалізованого проєкту під назвою «Великий атлас неєвропейських континентів». Публікація призвела не лише до величезної втрати 5 240 рейхсталерів, але й до вічної слави. Як сказав Бернхард Пертес, видавець четвертого покоління, у 1885 році: «Хоча прямий прибуток був абсолютно нульовим – так, навіть гірше того, компанії довелося зазнати цеї невдачі протягом багатьох років – непрямий прибуток був величезним. Атлас Азії зробив Юстус Пертес свого часу всесвітньо відомим».

Наступним великим проєктом, у якому компанія спробувала щастя, був «Physikalischer Atlas» (Фізичний атлас) Генріха Берґгауса. Перший тематичний атлас світу (з питаннями метеорології, гідрографії, геології, магнетизму, географії рослин, географії тварин, антропології, етнографії) був виданий як додаток до 5-томної праці Олександра фон Гумбольдта «Космос». Генріх Берґгауз редагував перші два видання сам, тоді як його племінник Герман Берґгаус редагував третє видання. Фон Гумбольдт надав Берґгаусу багато даних, які він отримав під час своїх досліджень, і Берґгаус обробив їх у фізичні карти, для яких він використав багато видів ізоліній і цілу низку нових символів. Він любив проєктувати тематичний зміст поверх топографічних карт, а також був дуже зацікавлений у правильному зображенні висот. На деяких картах першого видання є підпис «намальовано та вигравірувано в «Географічній художній школі» у Потсдамі».

Між 1839 і 1844 роками він викладав серед інших у Августа Петермана, Генріха Ланге та свого племінника Германа Берґгауса, за винятком Ланге за власні кошти. Як компенсацію учням довелося редагувати, серед іншого, карти для Атласу Штілера та Фізичного атласу.

У 1850 році великий атлас був перетворений на шкільний. Цей перший тематичний атлас мав такий великий вплив свого часу, що видавець Олександр Кейт Джонстон попросив Берґгауса зробити кілька карт для першої частини його Фізичного атласу природних явищ. Хоча Берґгаус не вважав британський науковий клімат достатньо сприятливим для таких публікацій, він підкорився. Його критику повторив через півстоліття Дж. Г. Бартолом’ю, який заявив, що британський внесок у географічні науки в основному полягає в «пошуку», тоді як німецький внесок в основному лежав у «дослідженні».  Для другої частини свого атласу Джонстон потребував співпраці Генріха Ланге та Августа Петерманна, які тому й переїхали до Шотландії у 1844 та 1845 роках відповідно.

Між 1850 і 1852 роками Берґгаус опублікував чотири випуски Geographisches Jahrbuch, які мали бути додатками до кількох атласів Пертеса. У 1854 році редакцію цих щорічників перебрав його колишній учень Август Петерманн.

Перше видання: Dr. Heinrich Berghaus' Physikalischer Atlas oder Sammlung von Karten, auf denen die hauptsächlichsten Erscheinungen der anorganischen und organischen Natur nach ihrer geographischen Verbreitung und Vertheilung bildlich dargestellt sind, 1837–1848, 90 карт.

Друге видання: Dr. Heinrich Berghaus' Physikalischer Atlas, Sammlung von 93 Karten, auf denen die hauptsächlichsten Erscheinungen der anorganischen und organischen Natur nach ihren geographischen Verbreitung und Vertheilung bildlich dargestellt sind, 1849–1863, 93 карти.

Третє видання: Berghaus' Physikalischer Atlas, 1886–1892, 75 карт.

1846 р. Карта “Етнографічна карта Австрійської монархії” (Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie. Nach Bernhardi, Safarik, und eigenen Untersuchungen von HBgs. Febr 1845.),  поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво Гота. Масштаб мапи 1:3 800 000 (не підписаний). Титул розташовано у лівому верхньому куті, легенду – у правому нижньому куті. Українці, що проживають в межах Австрійської імперії, позначені як Klein russen (малоруси). Автор поділяє їх на етнографічні групи: Ruthenen (РУТЕНИ на Закарпатті), Russniaken (РУСНЯКИ - від р. Дністер на схід), POKUTEN (ПОКУТЯНИ - між р. Дністер та Карпатами).

1847 р. Карта “Ethnographische Karte von Europa” (Етнографічна карта Європи, 1847 р.), надрукована  у «Фізичному атласі» (1848). Повна назва карти: “Ethnographische Karte von Europa. Auf F.v. Stulpnagel's geogr. Feichnung Zusammengestellt von Potsdam Im Marz 1845; im Stich vollendet November 1846, von Madel II in Weimar. Gotha, bei Justus Perthes. 1847”. Масштаб мапи 1:6 000 000. Титул розташовано у правому нижньому куті, легенду – у лівому верхньому куті. Формат мапи 68 х 85 см. Український етнос позначений як Klein Russen (малоруси) і відносяться автором разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Українці та інші слов'янські народи точно показані за мапою Павела Шафарика  „Slovanský zeměvid (Слов'янські землі) 1842 р. 

Історична довідка. Офіційне класичне тлумачення формування східнослов’янських народів, що подається у Росії. Згідно з ним, російський етнос сформувалася на основі таких слов’янських племен: кривичі, в’ятичі, словени ільменські. Видатний російський лінгвіст, академік РАН Андрій Залізняк, вважає, що якби Новгородське князівство продовжувало своє самостійне існування, цей процес у підсумку повинен був би призвести до формування ще однієї східнослов’янської нації, подібної до української або білоруської. Теж російський академік  В. Янін довів західне, балтське походження новгородських словенів. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської республіки (1136-1478) до Московського князівства. Значну частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було знекровлено.

Відомий чеський славіст Павел Шафарик (1842) на своїй етнографічній карті поряд з малорусами (українцями), великорусами та  білорусами  за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографічних карт. До речі, серед сучасних етнографів і нині побутує думка про значні відмінності між московськими і новгородськими росіянами. Наприклад, Дмитро Зеленін писав: “с полным правом можно говорить о двух русских народах: севернорусском (окающий говор) й южнорусском (акающий говор)”. Отже, мова йде не про три, а чотири східнослов’янські народи.

1847 р. Карта “Етнографічна карта Європи” (Uberlicht von Europa mit Ethnograph…, 1847), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) «Фізичного атласу» (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво Гота.

Розмір мапи 42 х 31,5 см. Українські етнічні землі показані як Klein Russland (Мала Росія).

1848 р. Карта “Das Russische Reich nach seinen ethnographischen Verhältnissen (Етнографічна карта Російської імперії), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво “Justus Perthes Geographische Anstalt Gotha (Ґота). На карті, в легенді, перелічені народи та народності. Як і на “Етнографічній карті Європи”,  Генріх Берґгаус  український етнос позначає як Klein Russen (малоруси) і відносить його разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Але етнічні межі між цими народами автор не проводить. Серед слов’ян Берґгаус виділяє ще поляків.

1855 р. Карта «Wandkarte von Europa von H.Berghaus...». Видавництво м. Гота (Німеччина). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначені як Ukraine (Україна). Серед українських історико-географічних земель позначено: Поділля, Волинь, Галичину, Бессарабію, Таврію, Крим. Напис Ukraine накладається на напис Klien Russland (Мала Росія). Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія).

1888 р. Карта «Die Kronlander Galizien und Bukowina». Масштаб 1:400 000. Автори: Генріх Берґгаус, Фрідріх Хандтке (Handtke Friedrich; 1815-1879), Sohr  Karl (Карл Зор). Карта міститься в атласі. Атлас друкувався в 1888, 1891, 1892, 1894, 1895 рр.. Спеціальне видання 1908 р.

На карті позначені: Винники, Лисиничі, Гаї та ін. Подано межі повітів. Винники в складі Львівського повіту. В лівому куті карти міститься план Львова з околицями (масштаб 1:115 200).

Йоганн Баптист Роост (Johann Baptist Roost), німецький картограф.

1852 р. опублікував карту Das Russische Reich in Europa” в атласі “Roost, Allgemeiner Handund Schulatlas” (друге видання атласу 1854 р.). Видавець – Тобіас Даннхеймер (Tobias Dannheimer; 1769-1861). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine, Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія). В легенді карти позначено межі Klein Russland (Малої Росії). Окремо виділено Поділля, Волинь та Галичину.

Генріх Кіперт (Heinrich Kiepert; 1818-1899), німецький географ і картограф, член Прусської та Австрійської академій наук протягом 1860-1865 рр. видав атлас “Hand-Atlas”; друге видання “Hand-Atlas” – 1871-1891 рр.; третє видання – “Kiepert's Grosser Hand-Atlas” – 1892-1900 рр.

В атласах поміщена карта “Russland” (Росія) яка була створена ще в 1856 р. Масштаб мапи 1:8 000 000. Центральна Наддніпрянщина, Чернігово-Сіверщина та Слобожанщина позначені як Ukraine (Україна).

1852 р. Карта «Ungarn mit seinen Nebenländern und Galizien» (Угорщина з сусідніми країнами та Галичина). Масштаб 1 : 1600000. Видавець: Verlag des Geographisches Institut. Перевидавалася  в 1857, 1858, 1859 рр.

У 1858 р. опублікована під назвою «Galizien, Ungarn und Nebenländer» (Галичина, Угорщина та сусідні країни). Поміщена карта в атласі «Neuer Handatlas über alle Theile der Erde». Формат карти 45 x 54 см.

На карті показані: Королівство Угорщина, Велике князівство Трансільванія, Королівство Хорватія, Королівство Славонія, Королівство Далмація та Королівство Галичина.

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та інші великі населені пункти.

1856 р. Мапа “Das Europaeische Russland, entworfen und gezeichnet von C.F. Weiland. Berichtigt von H. Kiepert” (Карта Європейської Росії). Автори – Г. Кіперт та Карл Фердінанд Вайланд (Carl Ferdinand Weiland; 1782–1847). 

На карті показано українські етнічні землі в межах тодішньої Російської імперії. Укладено карту 1847 р. й публіковано в атласі “Hand Atlaas 70 Karten. Weimar Geographischen Institut” Географічним інститутом (Geographisches Institut) у м. Веймар (Німеччина). Масштаб – 1:6 588 000. У легенді карти автори перелічили деякі етноси (серед них українці (Kleinrussische (малороси) та Südrussische (південноруси), козаки, великоруси, білоруси, поляки, фіни та ін.) та мовні групи й сім’ї. Центральна Наддніпрянщина, Чернігово-Сіверщина та Слобожанщина позначені як Ukraine (Україна).

1862 р. Мапа “Етнографічна карта Російської імперії". Видавництво Берлін. Титул розташовано у верхній частині по центру, легенду – у правому нижньому куті.

На мапі автор виділив один етнос – Russes (русів). До нього зачислив малорусів, тобто українців (Petits Russiens), великорусів (R. de la Grande Russie), білорусів (R. de la Russie Blanche), сибіряків (R. de la Siberie) та козаків (Kozaks). Ареал розселення українців проходить значно далі на північ від сучасного українсько-білоруського кордону. Усю Слобожанщину (майже до Курська), а також Рівнинний Крим показано як райони, що заселені українцями.

1869 р. Мапа “Völker und Sprachen Karte von Österreich und den Unter-Donau-Ländern” (Карта народів та мов Австрії та дунайських країн).Масштаб – 1:3 000 000. У легенді серед слов'янських народів автор виділив західних слов’ян (чехів, словаків, поляків); східних слов’ян (Russen (Русини) та Russniaken (Русняки), в дужках позначив Kleinrussen (малоруси), Ruthenen (рутени); південних слов’ян (словенців, сербів та хорватів, болгар). Russen та Russniaken на карті показані одним світло-зеленим кольором, межа між ними не проведена. На карті виразно показано державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти й т. д. 

Надсяння (Ярослав, Перемишль) та Пряшівщина (тепер Словаччина) - українська етнічна територія.

Руснаками й русняками дотепер називають себе русини-українці Словаччини, Румунії, Польщі, та колишньої Югославії. Закарпатські ж долиняни, починаючи від межиріччя Тересва – Теребля на сході області та кінчаючи басейном річки Уж на її заході, у повсякденному вжитку (ще до 1920-х рр..) називали себе переважно давнім живомовним етнонімом руснаки (русняки). Корінні жителі гірських районів Закарпаття, тобто власне гуцули та власне бойки, які, як відомо, протягом ХVII-ХVIII століть переселилися на Закарпаття з сусідньої Галичини, називали себе тільки Русинами. О. Духнович: "Угро- или Карпатороссы сами себя именуют Русинами, Русаками и Руснаками".

1871 р. Мапа “Europa” (Європа) в атласі “Hand-Atlas” (карта складена в 1866 р.). Центральна Наддніпрянщина, Чернігово-Сіверщина та Слобожанщина позначені як Ukraine (Україна).

1871 р. Мапа “Monarchie Österreich-Ungern” (Австро-Угорська монархія) в атласі “Hand-Atlas” (карта складена в 1870 р.). Правобережна Наддніпрянщина позначена як Ukraine (Україна).

1876 р. Мапа "Етнографічний огляд Європейського Сходу" (Ethnographische Übersicht des europäischen Orients). Видана в Берліні. Масштаб мапи 1:3 000 000. Серед слов’янських народів показано: сербів, болгар, словаків та Russen. Автор поділив Russen на етнографічні групи: Ruthenen (в Галичині) та Russniaken.

1892 р. «Етнографічна карта Австро-Угорщини та Румунії». Українці на карті позначені як Rusi (Руси). Значну увагу автор приділив ареалу поширення німецького етносу. Зокрема, біля Львова показана німецька колонія Вайнберген (Винники). 

Август Генріх Петерманн (August Heinrich Petermann; 1822-1878) німецький географ та картограф, учень Генріха Берґгауса. 1839 р. вступив до його художньої школи  в Потсдамі, щоб вивчитися на картографа. У період між 1839 і 1844 рр. Август Генріх Петерман пройшов навчання у Генріха Берґгауса, а в третій чверті XIX ст. був визнаний на міжнародному рівні одним з найвидатніших географів/картографів. В 1845 р. він переїхав в Единбург (Шотландія), де працював (1845-1846) над «Фізичним атласом», виданим Олександром Джонстоном. 1847 р. влаштувався в Лондоні. Там він заснував власну установу (1850). Август Генріх Петерманн був дуже активним у Королівському географічному товаристві, яке нагородило його в 1868 р. «Founders medal» (медаллю засновників). У Лондоні він зустрівся з багатьма географами та дослідниками. Оскільки, він вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, йому не склало труднощів опинитися в такій компанії. В 1854 р., він виконав прохання Бернарда Пертеса про роботу в його фірмі. Незабаром після переїзду до Готи герцог Готи призначив його професором в 1854 р., а в 1855 р. він став доктором наук. в університеті в Геттінгені. 1855 р. заснував спеціалізований журнал з географії «Petermanns Geographische Mitteilungen». А. Петерман брав участь у складанні великої кількості  важливих атласів і карт. Редактор п'ятого (1866—1868 рр. (84 карти) та шостого (1871–1875 рр. (90 карт) видання “Атласу Штілера”.

Журнал «Petermanns Geographische Mitteilungen» («Географічні відомості Петерманна»).

Розпочав свою діяльність у березні 1855 р. (виходив до 2004 р.) із неймовірно великим тиражем у 4 000 примірників при 1 000 передплатах за кордоном. Оскільки, в Готу надходило стільки інформації, що вона не могла бути опублікована в 40-сторінкових виданнях журналу, було вирішено розпочати публікацію так званих додаткових номерів. Хоча перші додаткові випуски, що вийшли в 1860 р., були лише невеличкими буклетами, вони незабаром стали здоровенними книгами. Останній додатковий номер 294 було опубліковано в 1999 р.

«Petermanns Geographische Mitteilungen» були вперше опубліковані 16 березня 1855 року у видавництві Юстуса Пертеса в Готі під назвою «Mittheilungen aus Justus Perthes’ Geographischer Anstalt über wichtige neue Erforschungen auf dem Gesammtgebiete der Geographie von Dr. A. Petermann.» (Повідомлення Географічного інституту Юстуса Пертеса про важливі нові дослідження в усій галузі географії проводені доктором А. Петерманном). У першому номері Петерманн чітко пояснив мету журналу: «Наші «Mittheilungen» відрізняються від усіх подібних видань тим, що вони узагальнюють і графічно ілюструють кінцеві результати нових географічних досліджень на ретельно відредагованих і чисто виконаних картах. Таким чином, жодне число нашої публікації ніколи не буде видано без одного або кількох додатків до карт, і вони будуть розроблені з особливою увагою, щоб гарантувати, що вони будуть доступні всім власникам Ручного атласу Штілера, Фізичного атласу Генріха Берґгауса та інших картографічних робіт, які вийшли з закладу, надають постійний, легкодоступний додаток у зручній формі. Ми завжди будемо прагнути представити нашим читачам особливо важливі нові відкриття негайно або якомога швидше».

Публікація відкриттів великої північноафриканської експедиції 1849–1855 рр. Генріха Барта та Адольфа Овервега вперше принесла молодому журналу наклад понад 4 000 примірників, близько 1 000 з яких були підписані за кордоном. Петерманну вдалося заохотити подальші експедиції для дослідження Африки, Австралії та полярних регіонів і забезпечити публікацію їхніх звітів і результатів досліджень для «Mitnachrichten». У міру зростання популярності журналу Петерманн розширив «Mitigungen», включивши додаткові номери (1–294, 1860–1999), у яких з 1860 року публікувалися більші оригінальні звіти про дослідження. Ернст Бем, наступник Петермана на посаді головного редактора, був тим, хто опублікував перший том Geographischen Jahrbuchs (Географічного щорічника) (том 1-66, 1866-1983) як другий додаток до PGM з 1866 року. Петерманн або Бем, відзначаючи події в Журналі Королівського географічного товариства, вирішили, що PGM слід доповнити 10-річними кумулятивними індексами.

Від початку часопис містив невеликі звіти про розвиток географії під рубрикою «Geographische Notizen/Monatsbericht» (Географічні записки/Місячний звіт) (1855–...). Деякі з них стосувалися нещодавно виданої літератури, переважно цитат із книг. У 1860 році Петерманн вирішив, що вони повинні бути перелічені більш структуровано, останній тимчасово як Звіт про географічну літературу за (1886–1909), можливо, натхненний списками літератури Кронера в журналі «Zeitschrift für allgemeine Erdkunde der Gesellschaft für Erdkunde».

Книги та карти були б не лише перелічені, але й перевірені, якби вони були частиною бібліотеки Пертеса. На відміну від більшості списків, він також включатиме статті з основних журналів, оскільки, як він зазначив, це були першоджерела, що відображають останні розробки в географії. Це дозволить інформувати читачів PGM.

Іншими розділами журналу були: Географічна некрологія року (1858–1884), Географія та дослідження полярних регіонів (№ 51/1871-№ 135/1878), Щомісячний звіт про історію відкриттів і Колонізація (1885), Малі повідомлення (1889–1939), Географічний вісник (1899–1902), Щомісячний картографічний звіт Географічного інституту Юстуса Пертеса в Готі (1908–1911), Військова картографія (1909–1914), Держави та народи (1923), Нові дослідження в галузі (1935–1939), Військова географія (1935–1936), картографія (1941–1945).

Головні редактори:

1855–1878 Август Петерманн

1878–1884 Ернст Бем (Ernst Behm);

1884–1908 Олександр Супан (Alexander Supan);

1909–1937 Пол Ленгханс (Paul Langhans);

1938–1945 Ніколаус Кройцбург (Nikolaus Creutzburg);

1948–1954 Герман Хаак (Hermann Haack);

1954–1968 Вернер Горн (Werner Horn);

1968–1971 Йозеф Вустельт (Josef Wustelt);

1972–1986 Франц Келер (Franz Köhler);

1987–1991 Еберхард Бенсер (Eberhard Benser);

1992–2004 кілька редакторів.

1855 р. Карта професора Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Створена німецьким географом та картографом Августом Петерманном. Опублікована: «The languages of the seat of war in the East : with a survey of the three families of language, Semitic, Arian, and Turanian / by Max Müller. 2nd ed., with an appendix on the missionary alphabet, and an ethnographical map, drawn by Augustus Petermann. London : Williams and Norgate, 1855». Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малороси).

Фрідріх Макс (Максиміліан) Мюллер (нім. Max Müller; 1823— 1900) — німецький та англійський філолог, спеціаліст із загального мовознавства, індології, міфології, засновник «Школи природного міфу». Член Геттінгенської академії наук. Доктор філософії (1848). Професор Оксфорду, де викладав санскрит.

1869 р. Карта «Die Ausdehnung der Slaven in der Türkei und den angrenzenden Gebieten» (Експансія слов'янського населення в Туреччині та на суміжних територіях). Масштаб мапи 1:3 700 000. Українці, що проживають в межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen), а українці Російської імперії  - Руси (Russen). В межах української етнічної території, що її охоплює карта, автор виділяє наступні історико-географічні області: Київ, Україна (UKRAINE), Полтава, Поділля, Галичина, Бессарабія та Херсон. На карті виразно показано орографічні та гідрологічні об’єкти, державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти і т. д.

1877 р., у Німеччині, була опублікована ще одна етнографічна карта Августа Петерманна, яка охоплює українські етнічні землі  «ETHNOGRAPHISCHE KARTE DES RUSSISCHEN REICHES (…) Hauptsächlich nach Rittich und Venjukoff VON A. PETERMANN» (Етнографічна карта Російської імперії). Масштаб мапи 1:20 000 000, формат – 33 x 42 cм. Видавництво C.Hellfahrth in Gotha. У легенді карти серед слов'ян автор виділяє: русів (Russen), поляків та болгар. На відміну від «Атласу народонаселення Західно-Руського краю за віросповіданнями» О. Ріттіха (1862, 1864 рр.) де виділені території переважного розміщення малоросів (українців), великоросів і білорусів, на даній карті всі вони обєднані під спільною назвою Руси (Russen).

1891 р. в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas 1891)  опубліковано карту «East Europe, no. 5: South-west Russia, Rumania and Bulgaria». На рамці карти напис Ukraine (Україна). Карта створена на основі карти 1869 р.

1863 р. видавництво «F. A. Brockhaus» (Ф. А. Брокгауз), згодом — «Bibliographisches Institut & FA Brockhaus AG», засновником якого був Фрідріх Арнольд Брокгауз (Friedrich Arnold Brockhaus; 1772—1823) німецький видавець та видавець енциклопедії «Брокгауз»/

1811 р. Фрідріх Арнольд Брокгауз відновив у Альтенбурзі свою видавничу діяльність, спочатку під вивіскою «Kunst-und Industrie Comptoir von Amsterdam», яку 15 січня 1814 р. замінив на «Ф. А. Брокгауз». Ще у 1808 р. Брокгауз придбав видавниче право на розпочатий у 1796 р. «Conversations Lexikon» і закінчив перше його видання у 1809-1811, з приєднанням двох додаткових томів. Він зрозумів всю важливість цього підприємства і у 1812 р. приступив до другого видання його, з відповідними духу того часу змінами, узявши на себе і його редакцію. Через це Брокгауза інколи вважають справжнім засновником «Conversations Lexikon'a».

Видавництво «F. A. Brockhaus» видало атлас «Illustrirter Handatlas fur Freunde der Erdkunde und Zum Gebrauch Beim Unterricht im verein mit Heinrich Leutemann Herausgegeben von Ehrenfried Leeder und Theodor Schade. Zweiundzwanzig Blatter in Stahlstich mit erlauterndem Terte. Leipzig: F.A. Brockhaus. 1863». Автори карт – Еренфрід Ледер (Ehrenfried Leeder; 1820-1884) та Генріх Лютеманн (Heinrich Leutemann; 1824-1905), масштаб – 1:19 000 000.

Атлас складався з 22 карт. 32 сторінки супроводжувального тексту були підготовлені під керівництвом Теодора Шаде (Theodor Schade; 1820-1882). Генріх Лютеманн видав понад 200 гравійованих на сталі ілюстрацій, більшість з яких використовувалися як малюнки навколо карт. Таким чином, кожен аркуш мав кольорову карту у центрі, оточену відповідними сценами, що ілюструють землю, людей, тварин та рослин, що їх можна зустріти на даній території, а також будівлі та ландшафти.

В атласі міститься карта «Russland». В легенді карти під №11 – напис Ukraine (Україна), що охоплює територію Лівобережжя. Під №№ 8 та 9 – Волинь (Volhynien) та Поділля (Podolien). На карті представлені 12 чудових гравюр, що описують природу, побут і типи народів які населяли Європейську Росію.

Карл Вольфс (Carl Wolffs; 1838-1908) німецький картограф.

«Historischer Atlas» - перше видання 1875 р. (18 карт), друге – 1877 р. (19 карт та текст) та ін. Видавець Дітріх Реймер (Dietrich Reimer), видавництво – Берлін.

Карта «Europa im Jahre 1519» (Європа в 1519 р.). Масштаб 1:12 000 000. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки).  В складі Литви виділено ще такі історико-географічні українські землі як Podlesien (Підлісся), Волинь та Поділля, Галичина (Червона Русь; Roth Russland) в складі Польського королівства.

Карта «Europa im Jahre 1721» (Європа в 1721 р.) поміщена в цьому ж атласі. Масштаб 1:12 000 000. Напис Ukraine (Україна) відсутній, Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки) та Neu Serbien  (Нова Сербія).

Карта «Das Königreich Polen nebst dem westlichen Russland im Jahre 1772. Mit Angabe der Theilungslinien der Jahre 1772, 1793 und 179 (Королівство Польща та Західна Русь в 1772 р. З поділами 1772, 1793 і 1795 років) з цього ж атласу. Масштаб 1:4 500 000. Слобожанщина позначена як Slobodische Ukraine (Слобідська Україна) (Слобідсько-Українська губернія  була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків та існувала у 1765–1780 та 1796–1835 роках), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки). На мапі, на схід від Південного Бугу, напис – «Ukraіnishes ...». 

Фрідріх Вільгельм Путцгер (Friedrich Wilhelm Putzger; 1849-1913) – німецький історик

1877 р. видав атлас «F. W. Putzger.  Historischer Schul-Atlas». Він з'явився в квітні 1877 р. як історичний шкільний атлас і складався з 27 основних та 48 додаткових карт. З 1877 р. по 1922 р. відбулося 43 видання атласу під назвою «F.W. Putzgers Historischer Schul-Atlas»; 44-62 видання з 1923 р. по 1942 р. під назвою «F.W. Putzgers Historischer Schul-Atlas. Große Ausgabe»; 63-79  видання з 1954 р. по 1960 р. під назвою «F.W. Putzger Historischer Schul-Atlas»; 80-104  видання з 1961 р. по 2011 р. під назвою «Putzger Historischer Weltatlas». Карти подано за виданнями 1877, 1881, 1887, 1888, 1900 рр.

В атласі 1877 р. видання на карті «Europa am Ende des 15. Jahrhunderts» (Європа наприкінці 15 ст.) Південна Україна позначена як Zaporogische Kosak (Запорозькі Козаки).

1877 р. мапа «Europa in der Mitte des 16. Jahrhunderts» (Європа в середині 16 ст.), Південна Україна позначена як Zaporogische Kosak (Запорозькі Козаки). В атласі 1887 р. видання на цій карті («Europa in der Mitte des 16. Jahrhunderts») вже міститься напис Ukraine (Україна), що охоплює центральноукраїнські землі (Правобережжя та Лівобережжя). Південна Україна – територія Дніпровських Козаків (Dniepri Kosak). В атласах 1888 р. та 1900 р. ця карта вийшла під назвою «Europa im 16. Jahrhundert (1559)» (Європа у 16 ст. (1559 р.). Написи на карті такі ж як і в попередній: Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки).

1877 р., 1881 р. (видання) мапа «Europa im 18. Jahrhundert» (Європа в 18 ст.). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки). В атласі 1887 р. напис Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки) відсутній.

1877 р., 1881 р., 1887 р. (видання) мапа «Europa zur Zeit der grössten Machtentfaltung Napoleons I» (Європа під час Наполеона I), Центральна Правобережна Україна позначена як Ukraine (Україна).

В атласах 1888 р. та 1900 р. видання на карті «Europa im 17. und 18. Jahrhundert (1740)» (Європа у XVII і XVIII століттях (1740 р.)  Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки).

В атласах 1888 р. та 1900 р.  видання на карті «Schweden. Russland. Polen. Orientalische Frage» (Швеція. Росія. Польща. Східне питання) Центральна Правобережна Україна позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Kosaken (Козаки).

Ріхард Андре (Richard Andree; 1835–1912), німецький географ і етнограф. Батько — Карл Андре, теж географ. Навчався в Лейпцигу. Працював шахтарем у Богемії (на родовищах). Брав активну участь у національних чварах між німцями й чехами. Враження від цієї епохи відображені в його  книгах.

1881 р.  Атлас ”Andree's Allgemeiner Handatlas in sechsundachtzig Karten mit erlauterndem Text.” В атласі поміщено серію етнографічних карт.

1881–1937 рр. «Andrees Allgemeiner Handatla» — велика картографічна робота (загальний атлас), опублікована в кількох німецьких та іноземних виданнях 1881–1937. Він був названий на честь Річарда Андре (1835–1912) і опублікований Velhagen & Klasing, Білефельд і Лейпциг, Німеччина. Використовуючи хромолітографію замість гравюри на мідних пластинах, але відтворюючи карти з цинкових пластин, які були вигравірувані рельєфно (так само як високий друк), V & K зміг запропонувати детальні карти за набагато нижчою ціною, ніж конкуруючі роботи, такі як 7-е та 8-е видання «Stielers Handatlas». Видання «Andrees Handatlas» 1937 року було надруковано за допомогою офсетного друку.

Перше видання з’явилося в 1881 році. 4-е та 5-те видання були відредаговані Карлом Паулем Альбертом (1851-1912); 6-8 видання Ернстом Амброзіусом і останнє видання Конрадом Френцелем. Картографи: Г. Юнгк (†1932), Р. Кохер, Е. Умбрайт (†1904), Т. Адольф (†1930), Г. Міліш (†1925), К. Тенцлер (†1944), хоча виробництво ряду карт було передано географічним інститутам, таким як Peip, Wagner & Debes, Sternkopf, Sulzer.

Карти атласу Андре були використані для Універсального атласу Касселла (Cassell's Universal Atlas), який був опублікований у Лондоні в 1891-1893 роках з використанням карт, надрукованих у Лейпцигу англійською мовою і для «Times Atlas» за 1895-1900 рр. Отже, в 1893 р. вийшли друком англомовні варіанти мап.

Австрійські видання Атласу виходили у Відні в 1881, 1889, 1893, 1903 і 1913 роках. У Стокгольмі було опубліковано чотири видання "Andree's Stora Handatlas" (1881, 96 карт; 1899, друге видання, 130 великих карт і 140 карт із вставками; 1907, третє видання, 143 великі карти та 163 карти з вставками), з додатковими картами Скандинавії; і 1924. Текст на зворотному боці та вступний матеріал були шведською мовою.

Французькі видання Атласу виходили з 1882 р. Італійські видання були опубліковані в 1899 і 1915 роках. Данські видання були опубліковані в 1882 році та після Шлезвізьких плебісцитів (пройшли 10 лютого і 14 березня 1920 року на території німецького Шлезвігу щодо приналежності цього регіону Німеччині або Данії) в 1923 році. Норвезькі видання були опубліковані в 1882 і 1923 роках. Фінське видання було опубліковано в 1899 році.

1881 р. Карта “Volkerkarte von Europa” (Карта народів Європи). Мапу доповнюють чотири карти-врізки (праворуч). Масштаб – 1:20 000 000. Українські етнічні землі розділено між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені як  Ruthenen (рутени), а українці Росії Klein-Russen (малоруси), росіяни – Gross Russen (великоруси), білоруси – Weiss Russen. Автор об’єднав в одну групу “Східні слов'яни” ці три етноси і на карті позначив світло-зеленим кольором. Етнічні межі між ними проведено кольоровою ізолінією. На карті до української етнічної території належить частина Кубані, уся Слобожанщина (у тім числі територія теперішньої Росії), Стародубщина, Пінщина, Берестейщина тощо.

В атласі “Andree-Putzger's Gymnasial- und Realschul-Atlas, 1890” карта Volkerkarte von Europa” опублікована без карт-врізок. 

Карта “Europa. Volker- und Sprachenkart” (Європа. Карта народів і мов). Масштаб – 1:25 000 000. Українці Австро-Угорщини позначені світло-зеленим кольором як Рутени (Ruthenen), українці Росії як Малоруси (Klein-Russen).

Карта “Volkerkarte von Österreich-Ungarn” (Карта народів Австро-Угорщини). Масштаб – 1:4 000 000. Українці, що проживають у межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen). 

На етнографічних картах Австро-Угорщини Р. Андре крайній західний етнічний ареал розселення українців (рутенів) доходить  до рік Попраду, Ториси й Горнаду включно з долинами рік Топлі, Ондави й Лаборця (Свіржави), до міст Кошице й Пряшева. Крайніми північно-східними форпостами сусідніх словацької та німецької етнічних територій були міста й поселення Левоча, Пряшів, Гельниця, Будимир, Кошице.

Карта “Religionskarte von Österreich-Ungarn” (Карта релігій Австро-Угорщини). Масштаб – 1:7 000 000. В Галичині греко-католиків та римо-католиків проживало найбільше на південний схід від Львова (Наддністрянщина) – понад 90 % населення.

Карта “Volkerkarte von Russland” (Карта народів Росії). Масштаб – 1:13 300 000. На карті способом якісного фону виділено розселення 38 народів. Українці названі Ruthenen (Рутени) та Klein-Russen (Малороси). Територію Кубані та всієї Слобожанщини (зокрема Курщина та Вороніжчина) позначено як українські етнічні землі.

Карта "Die Volker des Kaukasus nach Rittich" (Народи Кавказу за Ріттіхом). Українці на Кубані названі  Klein-Russen.

1893 р. «Ethnographic map of Austria-Hungary» (Етнографічна карта Австро-Угорщини). Масштаб 1:4 000 000. Українці, що проживають у межах Австро-Угорської імперії, позначені як Рутени (Ruthenes).  

1893 р. «Ethnographic map of Europe» (Етнографічна карта Європи). Масштаб 1:20 000 000. Мапу доповнюють чотири карти-врізки (праворуч). Українські етнічні землі розділені між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені на мапі як Ruthenes (рутени), а українці Росії – Little Russians (малоруси), росіяни – Great Russians (великоруси), білоруси – White Russians. Автор об'єднує в одну групу «Східні слов'яни» три ці етноси і на карті вони показані одним світло-зеленим кольором. Етнічні межі між ними проведено кольоровою ізолінією. Аналогічна ситуація і з групами «Західні слов'яни» та «Південні слов'яни», де межі між окремими етносами теж проведені ізолінією. До української етнічної території належить Кубань, вся Слобожанщина (включаючи частину території теперішньої Росії), Стародубщина, Пінщина, Берестейщина і т. д.

Етнічні мапи з атласу  1881 р. ідентично відтворені у Четвертому виданні (1885–1890) “Енциклопедичного словника Мейера”. У цьому виданні поміщена мапа Р.  Андре “Europa. Volker- und Sprachenkart” (Європа. Карта народів і мов). Масштаб – 1:25 000 000. Українці Австро-Угорщини позначені світло-зеленим кольором як Рутени (Ruthenen), українці Росії як Малоруси (Klein-Russen).

Історична довідка. Перше видання «Енциклопедії Мейера» почало виходити в жовтні 1839 р. Протягом 12 років вийшло 46 томів, до 1855 р. було випущено 6 додаткових томів. Всі 52 томи були перевидані у 1858-1859 роках. Протягом 1857-1860 рр. був випущений енциклопедичний словник, що, правда, вже лише 15 томів; саме це видання вважається першим «офіційним» виданням «Енциклопедії Мейера». Друге видання було випущено в 1861-1867 рр. Третє видавалося  в Лейпцигу, — в 1874-1878 роках. Обидва ці видання, як і раніше включали по 15 томів. Четверте видання, випущене у 1885-1890 роках, включало 16 томів, у 1891-1892 роках було випущено два додаткові томи. П'яте видання (1893-1897) включало 17 томів, шосте (1902-1908) — 20. Сьоме видання, випущене в 1924-1930 роках   — лише 12 томів. Восьме видання, що випускалися в період правління нацистів у Німеччині, залишилося незавершеним (видавалося в 1936-1942 роках, були випущені томи з першого по дев'ятий і дванадцятий із дванадцяти запланованих). В період існування двох німецьких держав дев'яте видання енциклопедії було випущено у ФРН в 1971-1979 роках. Воно налічувало 25 томів. У НДР були випущені два видання: у восьми томах у 1961-1964 роках та у вісімнадцяти томах у 1971-1978 роках. Обидва вони були написані відповідно до марксистської ідеології. 

1885 р., у Парижі, опубліковано четверте видання тритомної праці А. Марга «Військова географія» (La Géographie militaire de A. Marga) де поміщено «Carte Ethnographique de L'Europe» (Етнографічна карта Європи). На карті показано мовні групи та етноси. Слов’яни позначені одним кольором (світло-зеленим). В межах кольорового фону пунктиром показано межу між етносами. Автор виділяє українців (Peitits Russes, малоросів), білорусів, росіян і т. д. Але на відміну від німецьких та австрійських етнографічних карт, тут українська етнічна територія значно звужена.

У 14 виданні (1892–1895) “Енциклопедії Брокгауз” опубліковано мапу Р. Андре “Ethnographische karte von Europa” (Етнографічна карта Європи). Масштаб – 1:21 000 000. Ареал українців, росіян та білорусів на карті позначений одним світло-зеленим кольором (межі між цими етносами проведені ізолінією). Українців названо Ruthenen та Klein-Russen. На карті до української етнічної території належить частина Кубані, частина Донщини (у тім числі територія теперішньої Росії), Стародубщина, Пінщина, Берестейщина і т.д. На карті назва UKRAINE поширена на Правобережжя та Лівобережжя.

У російській енциклопедії Брокгауза й Ефрона 1900 р. “Етнографічну карту Австро-Угорщини” Р.  Андре поміщено як ілюстрацію до статті “Слов'яни”.

1900 р. Ріхард Андре. Етнографічна карта Австро-Угорщини (московське видання австро-угорської карти). Ілюстрація до статті «Слов’яни» в енциклопедії Брокгауза і Єфрона. Українці позначені як «Малорусы». Українсько-польська, українсько-словацька, українсько-угорська та українсько-румунська етнічні межі подані не на користь українського етносу. Як московити перекручують історичні факти. На австро-угорській карті 1895 р. Українці позначені як Рутени, а у московському перевиданні 1900 р. УКРАЇНЦІ – вже Малоруси.  

Дітрих Шефер (Dietrich Schäfer; 1845-1929), німецький історик. Головні праці: «Dänische Annalen und Chroniken v. d. Mitte des XIII J. bis zum Ende d. XV Jahr» (1872); «Die Hansest ädte und König Waldemar v. Dä nemark» (1879); «Geschichte und Kulturgeschichte eine Erwiderung» (1891).

1916 р. Карта «Länder- und Völkerkarte Europas»  (Землі й народи Європи). Видавництво Берлін. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 і 1918 роках, колірна гама у перевиданнях різниться, на останньому виданні мапи 1918 року показана чорна жирна лінія Східного фронту станом на мить друку. Вона цікава з погляду розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої світової війни.

Територія розселення УКРАЇНЦІВ позначена окремим кольором (залежно від видання – відтінками салатового чи коричневого). Повністю українською на цій карті є територія Кубанщини та Ставропілля. У 4-му та 5-му виданнях збільшено кордон суцільної української території на заході до Венґрова – Мінська – Дебліна, позначені великі ареали українців між Хопром та Волгою на сході.

Український етнос позначено як Ukrainer (Kleіnrussen, Ruthenen) (Українці (Малороси, Рутени).  Вся територія Донеччини та Луганщини – українські етнічні землі. Берестейщина, Пінщина (тепер в Білорусі) та Пряшівщина (тепер в Словаччині) – теж належить до українського етнографічного масиву. Українцями  були заселені не лише Крим, але й в сучасних межах – Кубань (Краснодарський край), значні частини Ростовської, Бєлгородської та Воронезької областей – територія теперішньої Росії. Все Підляшшя, Холмщина,  Закерзоння (тепер Польща) – заселені українцями.

На карті 1916 р. напис – UKRAINА. На карті 1918 р. напис – UKRAINER (від Пряшівщини аж до Кавказу). 

Юліус Іван Кеттлер (Julius Iwan Kettler; 1852-1921), німецький професор, статистик, географ, журналіст, редактор і картограф; мав чин таємного радника.

Під час Першої світової війни з 1914 року Кеттлер редагував і видав кілька десятків настінних і спеціальних карт, які друкувалися в Берліні й Глогау, наприклад, «Карта війни Флеммінга» (Flemmings Kriegskarte) або під такими назвами, як «Настінні карти світової війни Флеммінга» (Flemmings Wandkarten des Weltkrieges), або «Спеціальна карта всього Західного фронту Флеммінга» (Flemmings Spezialkarte der gesamten Westfront). На додаток до численних картах німецьких земель і європейських держав, також були зроблені карти Китаю, Японії та Південної Азії в якості оглядових військових карт. Особливо цікава карта під назвою, «Затоплення наших підводних човнів за місцем розташування і кількості, представленому на основі офіційних матеріалів про морські битви, обмежених районів, фронтах, завоюваннях і втрат на суші» (Die Schiffsversenkungen unserer U-Boote nach Lage und Zahl dargestellt auf Grund amtlichen Materials mit Seeschlachten, Sperrgebieten, Landfronten, Land-Gewinn und -Verlust). При Веймарській республіці Кеттлер редагував десятки карт під такими назвами, як «Руйнування Німеччини після вимог нашого ворога на мирній конференції» (Die Zertrümmerung Deutschlands nach der Forderung unserer Feinde auf der Friedenskonferenz) або «Німеччина і сусідні райони відповідно до Версальського договору» (Deutschland und Nachbargebiete nach den Bestimmungen des Friedens von Versailles), а також "Демографічна карта Північної Польщі та Східної Німеччини" (Völkerkarte von Nordpolen und Ostdeutschland).

Ю. Кеттлер розглядав кордони народів Європи з національного погляду, про що свідчить назва його етнічної карти “Національна точка зору. Кордони народів Європи” (“Völkische Gesichtspunkte. Die Völkergrenzen Europas”. – Berlin; Glogau (тепер Ґлоґув, Польща), 1916). На карті зеленим кольором окреслено як суцільну територію, так і мішані (смужками) українські землі: Підляшшя, Холмщину, Таврію, Ставропільщину, південь Курщини і Вороніжчини. Крим подано як територію, заселену росіянами і татарами.

Це не єдина карта цього німецького вченого, де зображені етнічні українські землі. Інші його мапи – це “Карта народів австро-угорських земель” (“Völkerkarte der österreich-ungarischen Länder”. – Berlin; Glogau, [1918]), де подані етнічні межі українців Галичини, та мапа “Україна і Кавказ” (“Ukraine und Kaukasien”. – Berlin; Glogau, 1918), масштаб 1:3 275 000.

Карта вийшла у світ після підписання Берестейського мирного договору (9 лютого 1918 р.). Створена в т. ч. за працями О. Ф. Ріттіха і С. Рудницького, вона точно зображала межі розселення українців та інших народів. Карта мала сприяти  проведенню кордонів між новоствореними державами, зокрема УНР, за етнічним принципом.

Українці, колишньої Російської імперії, позначені як Ukraine.

Слід зазначити, що на створення етнічних  карт німецькими вченими, що видавались у період І світової війни, мала безпосередній вплив зовнішня політика Німеччини щодо Росії і України. Підтримуючи національно-визвольні рухи неросійських народів Російської імперії, уряд Німеччини прагнув у такий спосіб послабити Росію в політичному, економічному і військовому плані. Тогочасні німецькі карти популяризували у дещо завуальованій формі цю політику.

1941 р. Німецька карта «Völkerkarte der Sowjet-Union (Europäischer Teil)» (Народи Радянського Союзу. Європейська частина). Видавництво:  Berlin : Reichsamt für Landesaufnahm; 2. Auflage (1 Jan. 1941). Масштаб 1 : 5 000 000. Українські етнічні терени сягали із заходу Берестя, Сяну, Перемишля, Бескид, Сіверщина на півночі, на сході — середній Дон на Східній Слобожанщині, Таганріг, Ростовщина, степи вздовж Манича, Передкавказзя та Кубань, Бессарабія та Східна Молдова. Український етнічний ареал сягав Поволжя.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Вавричин М. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. Львів, 1975. С. 101–109.

*Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України : Зб. наук. праць. Львів; Київ; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2000.  С. 20.

*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2004. 208 с.

*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. 224 с.

*Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с.

 *Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.

*Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. К. 1981. Вип. 7. С. 88–93.

*Дашкевич Я.Р. Середньовічні карти України в дослідженнях кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історичні  дослідження. Вітчизняна історія : республ. міжвідомчий зб. наук. праць. К. : Наук. думка, 1985. Вип. 11. С. 85–90.

*Дашкевич Я. Україна на картах ХІV–ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. К. 1988. C. 94–100.

*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах ХVI ст. // Географічний фактор в історичному процесі. 1990. C. 155-169.

*Дашкевич Я.  Поділля: виникнення і значення назви // VІІІ Подільська історико-краєзнавча конференція (секція історії дожовтневого періоду): Тези доповідей. – Кам’янець-Подільський, 1990. С. 58 – 60.

*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах XVI ст. Флора, анотації та іконографія (джерелознавче значення) // Історико-географічні дослідження в Україні. 1992. – 2. C. 13–21.

 *Осталецька Олена. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені в. І. Вернадського / Вісник Львівського університету. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 — 136.

*Сосса Р. І. Основні етапи картографування терену України до 1920 р. // Вісник геодезії та картографії. 1999. – № 2. С. 38-49.

*Сосса Р. І. Становлення української національної картографії // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. – № 2. С. 93-96.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.

*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.

*Сосса Р. І. Історія  картографування території  України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.

*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.

*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.

*Шелухин С. П. Назва України: з картами. – Відень : тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с. + 3 л. карт.


1513 р. Мартін Вальдземюллер 



1520 р. Мартін Вальдземюллер

 

 

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар