понеділок, 27 червня 2022 р.

Коцюбіїв (тепер Одеса) на французькій карті 1703 р.

Коцюбіїв (також Кацюбіїв, Качибей, Коцюбей, Гаджибей, Хаджибей) — історичне поселення на півдні України, тепер м. Одеса.  

На місці Одеси у травні 1415 р. у польського хроніста Яна Длугоша вперше згадується порт Kaczubyeiow (Коцюбіїв). Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski). 27 січня 1795 р. Хаджибей перейменували на Одесу за назвою грецької колонії Одесос, яка колись існувала поблизу згаданої території. 

З історії картографування. На італійській карті Фра Мауро 1459 р. на місці Коцюбіїва показано поселення (або руїни) під назвою Фіорделікс (Fiordelixe). Карта Герарда Меркатора «Taurica Chersonesus. Nostra aetate Pruccopsca et Gazara dictur», 1595 р. На місці сучасної Одеси позначено: «Ginestra» та «Flor de Lix». На карті "Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina cum adjacentibus Provinciis" Г. Боплана 1648 р. на місці Одеси -  Kociubi H.y.D.

1703 р.  Карта "Composite: Le course du Danube" (Карта річища Дунаю). Автори: Пласід де Сент-Елен та П’єр Дюваль. На карті позначено Коцюбіїв (Koczuby) - теперішня Одеса.
 Пласід де Сент-Елен опублікував 4-х листову карту «Le Cours du Danube dédix au Roy». Карта міститься в атласі "Cartes de geographie", що був опублікований  в Парижі між 1686-1704 рр. Гравер мапи Клод Огюст Бері (Claude-Auguste Berey; 1651-1732). На карті Нижня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як "Ukranie ou Pays des Cosaqyes" (Україна або Земля (Країна) Козаків). 
Це  дуже рідкісна і детальна карта Чорноморського регіону. Карта особливо цікава, оскільки намальовано демонструє походи кримських татар в Україну. Позначено та підписано дніпровські пороги,  шлях татар на Польщу – "Route des petits Tartares en Pologne". Південна Україна – "Passage des Tartarres a la nage".
Пласід де Сент-Хелен (Placide de Sainte-Hélène; 1648-1734) - французький картограф, географ королів Людовика XIV і XV.

П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683), французький географ та картограф, племінник та учень Ніколи Сансона, працював також у картографічній майстерні Сансонів. Про П’єра Дюваля  відомо, що народився він у 1619 р. в м. Аббевіль (Abbeville), що розташоване на півночі Франції. 1650 р. отримав титул Королівського Географа. Перші карти почали з’являтися з 1646 р., публікувались як окремо, так і входили до збірників карт. Спочатку це були переважно копії мап голландських видавців. До 1654 р. карти П. Дюваля публікував П. Мар’єт-старший, згодом — Ю. Жайо (до 1670 р.). 

1654 р. заснував власне видавництво і відмовився перевидавати свої старі карти, що згодом призвело до розриву з Ю. Жайо. У цьому ж році до свого прізвища почав додавати: д’Аббевіль. 1658 р. П. Дюваль склав карти Франції та її провінцій і написав до своїх карт «Description de la France ou Géographie françoise» (Опис Франції й французька географія). 

Найвагомішими здобутками П. Дюваля є збірний атлас «Cartes de Geographie» (Париж, близько 1654 р.) (зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII ст. і невеликої кількості карт самого П. Дюваля; видавався у 1662 р., 1667 р., 1684 р.).

1658 р. фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн, яка перевидавалася багато разів.  До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1676 р., 1682 р. та ін).

У 1676 р. вона вийшла під назвою «Всесвітня Географія, що містить описи, карти й герби основних країн світу» (La Geographie Universelle contenant Les Descriptions, les Сartes, et le Blason des principaux Pais du Monde). Видана в Парижі, 312 сторінок з картами.

«Всесвітня Географія» є унікальним історичним документом в області картографії й представляє величезне значення для всіх країн світу в галузі історії, географії, лінгвістики, хронології. Примітно, що в цій географії із усіх країн тільки три названі імперіями. Це Імперія Тартарія (Empire de Tartarie) на території сучасного Сибіру, Імперія Могол (Empire Du Mogol) на території сучасної Індії, у Європі – Турецька Імперія (Empire des Turcs). Якщо в сучасній історії можна легко знайти відомості про Імперію Великого Могола, то про Тартарію, як про імперію, не згадується в підручниках ні по світовий, ні по вітчизняній, ні в матеріалах по історію Сибіру. Цікаві комбінації географічних назв, що збереглися до наших днів, і що  канули в часі. Наприклад, на карті Тартарії, вона граничить на півдні з CHINE (сучасний Китай), а поруч на території Тартарії, за Великою китайською стіною, позначена місцевість названа CATHAI, трохи вище зазначені озеро Lak Kithay і населений пункт Kithaisko.

Після смерті П. Дюваля картографічною фірмою керувала його вдова, а згодом — доньки.

Основні праці:

*Recherches curieuses des Annales de France (1640);

*Abrégé du monde. Première partie ou discours du globe terrestre (1648);

*Mémoires géographiques (1651);

*Description de l'évêché d'Aire en Gascogne (1651);

*Tables géographiques de tous les pays du monde (1651);

*Cartes de Geographie (1654);

* Amérique, autrement nouveau monde et Indes occidentales (1655);

*La voyage et la description de l'Italie (1656);

*Le Monde ou la Geographie Universelle (1658);

*Les acquisitions de la France par Ia paix (1658);

*L'alphabet de la France (1658);

*La Sphère françois c'est à dire le traité de Gèographie qui donne la connoissance du Globe et de la Carte (1663);

*Les confins des Chrestiens et des Turcs (1663);

*Le globe terrestre (1666);

*Cartes de geographie les plus nouvelles (1672).

Україна Інкогніта (FB, 17 липня 2022 р.): "Козаки нерубаї збудували Одесу? А як же Катерина ІІ?:

"Ще й досі лунають вигуки деяких одеситів, про те, що Одеса - російське місто, що його збудувала Катерина ІІ і тд. А на околиці міста є найбільший козацький цвинтар України - Сотниківська Січ. Раніше це було село Малий Куяльник - його заснували козаки, які перебралися, після руйнації росіянами Запорізької Січі, на околиці міста Хаджибей, на землі Османської імперії. Після захоплення росіянами Хаджибея ці козаки присягнули на вірність російській імперії й пообіцяли ніколи не брати в руки зброю, за що їх і назвали нерубаями. Замість рубати ворогів, вони отримали дозвіл на розробку будівельного каменю - вапняку-черепашнику, і згодом стали монополістами у цій справі. І не лише у Куяльнику, а й в Усатовому, а особливо у селі Нерубайське (із назви зрозуміло, хто жив у селі). З часом їхні копальні-катакомби розрослися на десятки кілометрів, а ще пізніше - на сотні. Нині це легендарні Одеські катакомби - найбільші у Європі. Саме із каменю, який добували нерубаї, у 19 столітті збудували місто. Воно не було новим - це був перейменований Хаджибей, який Катерина вирішила назвати як античне місто - Одеса. Хтось їй ляпнув, що стародавня Одеса стояла на місці Хаджибея, хоча це повна нісенітниця, адже Одеса була на болгарському узбережжі. А ще одне античне місто - Едеса, стояло там де нині Шанлиурфа. До речі команда Україна Інкогніта була й там, і там.

Першими будівельниками були все ті ж нерубаї. Пізніше на будівництво прибуло багацько переселенців з ближніх українських губерній, а також колоністів запрошених царським урядом - греків, болгарів, албанців... З російських губерній мало хто прибував - великороси майже не приймали участі у розбудові Одеси в першу половину 19 століття.

Керівництво містом здійснювали переважно іноземці та їх нащадки - Хосе де Рібас, Томас Кобле, Арман де Рішельє, Луї де Ланжерон, Пауль Коцебу, Григорій Маразлі... Із російських можновладців помітну роль у розбудові міста зіграли лише Воронцови.

Одними із піонерів будівництва Одеського порту були Потоцькі. А ще були Яхненки і Симиренки - почесні громадяни Одеси, гласні міської думи. Про рівень Симиренків у Одесі свідчить хоча б те, що Платон Симиренко одружився із дочкою голови Одеської думи - Тетяною Овчінніковою. А ви знали, що видатний селекціонер Левко Симиренко - це внук одеського міського голови? Та хто ж про це колись казав, якщо навіть про роль Симиренків у розбудові міста і порту мовчать і досі.

За рахунок чого розвивалася Одеса? Про це теж мовчать русофіли, адже це було українське зерно, яке прямувало із порту в усі куточки світу.

В усі періоди більшість населення у Одесі становили українці. Було багато євреїв - легендарна єврейська Одеса, а от яким боком до міста росіяни? Чому воно "російське" і нащо в ньому пам'ятник жінці, яка зруйнувала Січ і закріпачила українців. А ще переписала історію, зробивши із України-Русі окраїну?".

 *Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.  
 *Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.

 Коцюбіїв (Koczuby) на мапі 1703 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар