Карта північної півкулі 1593 р. Герард де Йоде

 

1593 р. Герард де Йоде. Карта північної півкулі. З атласу «Speculum Orbis Terrae». Видання Arnold Coninx, Антверпен. Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (Podoliа).

В центрі карти - Арктика. За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.

Детальнішу карту Арктики опублікував Г. Меркатор у 1595 р. Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio» стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.

Герард де Йоде (Gerard de Jode; 1509—1591) – голландський художник, видавець та картограф, конкурент А. Ортеліуса. Представник відомої родини фламандських художників та граверів Йоде. Батько Корнеліса де Йоде та Пітера де Йоде-старшого. Дід Пітера де Йоде-молодшого.

Ще у молодих роках проміняв військову службу на заняття наукою та мистецтвом. Твори його відрізняються грубуватістю, властивою сучасній нідерландській школі, і водночас визначеністю малюнка.

У 1547 р. став членом гільдії Святого Луки в Антверпені. Тоді ж зайнявся видавничою діяльністю та книготоргівлею. Часто друкував роботи інших картографів, у тому числі в 1555 р. - карту світу Гастальді, в 1558  р. - карту Якова ван Девентера (Брабант), в 1564 р. - карту світу Ортеліуса з 8 аркушів, карти Бартоломеуса Мусінуса і Фернандо Альварес Секо.

У 1572 році він опублікував свій власний атлас, але його версія ніколи не продавалася добре як атлас Ортеліуса, попри репутацію автора. Найвидатніша робота Г. де Йоде – видання двотомного атласу «Speculum Orbis Terrae», опублікованого у 1578 році. У 1593 р. його син Корнеліс видав друге видання цього атласу.

Фахівці вважають, що багато карт де Йоде перевершують карти Ортеліуса як за деталями, так і за стилем. При побудові своєї карти світу «Hemispherium Ab Æquinoctiali Linea, Ad Circulum Poli Arctici», опублікованої в 1593, де Йоде знаходився під враженням полярної планісфери Гійома Постеля 1581 (Polo aptata Nova Charta Universi). Герард де Йоде, ймовірно, був творцем глобуса, зробленого в Антверпені, який також багато в чому завдячує космографічним ідеям Гійома Постеля.

 

Люди і карти. Голландський художник XVII ст. Ян Вермер

Ян Вермер Делфтський (нід. Jan Vermeer van Delft; 1632—1675) — нідерландський художник, майстер побутового живопису й жанрового портрета. Карти, відтворені зі скрупульозною детальністю, з'являються в ряді картин Вермера, що свідчить про його особливий інтерес до картографії.

1657 р. «Офіцер та дівчина, що сміється». Вважається, що в «Офіцері та дівчині, що сміється» показана карта Голландії та Західної Фрісландії Балтазара Флоріса ван Беркенрода, яку можна побачити на двох інших картинах Вермера. Не збереглася донині, карта відома по архівним джерелам і другому її виданню, опублікованому Віллемом Блау в 1621.

1666/1668 рр. «Алегорія Живопису».  Замикаючу інтер'єр стіну прикрашає велика географічна карта, це найбільша карта з усіх, що зображувалися Вермером. По її верхньому бордюру йде латинською напис, фрагментарно заслонена люстрою, що звисає зі стелі: «NOVA XVII PROV [IN] CIARUM [GERMAINIAE INF] ERI [O] … REC [TISS] IME EDIT [AP] ER NICOLAUM PISCATOREM ».

Прототипом зображення вважають "Нову карту сімнадцяти провінцій Нідерландів" (що включає Німеччину), видану відомим картографом Ніколасом Янісом Вісхером (Піскатором) або його сином Ніколасом Вісхером Молодшим. З боків вермерівської карти – вертикальні ряди зображень голландських міст. У лівій частині представлені Брюссель, Люксембург, Гент, Берген у Хеннегау, Амстердам, Намюр, Леуварден, Утрехт, Цутфен та Гаага. Праворуч - Лімбург, Наймеген, Аррас, Дордрехт, Мідделбург, Антверпен, Мехелен, Девентер, Гронінген і Тхоф ван Брабант у Брюсселі.

1657 р. «Офіцер та дівчина, що сміється»

1666/1668 рр. «Алегорія Живопису»